Інноваційний потенціал України: особливості та перспективи основних галузей машинобудування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВІ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ МАШИНОБУДУВАННЯ

Можайкіна Н.В., Островський І.А.

Вступ

машинобудівний підприємство управління інноваційний

Світова практика показує, що наукомістке та інноваційноємне машинобудування зосереджено у розвинених країнах, у той час як інші обробні виробництва функціонують у країнах, що розвиваються. Оскільки інноваційне машинобудування спирається на перші стадії повного інноваційного циклу (фундаментальні, пошукові дослідження, основна частина НДДКР), то воно є необхідною умовою розвитку інтелектуального потенціалу країни та забезпечення конкурентоспроможності економіки. Повинне бути вирішене завдання щодо формування національного комплексу фондоутворюючих виробництв, які мають необхідний рівень конкурентоспроможності (на першому етапі - для реалізації конкурентоспроможного імпортозаміщення).

Аналіз та оцінка імперативів розвитку української економіки на короткострокову та, особливо, середньо- та довгострокову перспективу показують, що пріоритет у згаданій системі дій має належати структурно-інноваційної політиці, що зумовлено її цільовою функцією щодо забезпе-чення сталості економічного зростання та економічної безпеки країни.

Інновації за своєю природою включають в себе не тільки технічні і технологічні розробки, але і будь-які покращення в усіх областях досліджень і виробництва. Постійне оновлення обладнання і технологій робить інноваційний процес основною умовою виробництва конкурентоспроможної продукції, придбання і збереження позицій підприємств на ринку, а також підвищення продуктивності і ефективності роботи підприємства.

В основу розвитку українського машинобудівного комплексу має бути покладено відновлення інноваційної сфери, починаючи з перших стадій інноваційного циклу, та міжгалузева взаємодія найбільш наукомістких галузей. Реалізація такого сценарію модернізації вітчизняного машинобудування сприятиме створенню інноваційного машинобудування, розвитку технологічного та науково-освітнього потенціалу економіки та зростання макроекономічної ефективності. Отже, інноваційне машинобудування виступає важливим фактором підвищення конкурентоспроможності національної економіки через її диверсифікацію, ресурсозбереження та енергоефективність

Складність і тривалість інноваційного процесу в поєднанні з впливом дестабілізуючих факторів ускладнюють вибір і впровадження інновацій. Це призводить до необхідності збалансованої, гнучкої та комплексної оцінки ефективності інноваційної діяльності як основи для прийняття об'єктивних управлінських рішень.

Інноваційне управління та його оцінка були розглянуті в працях провідних вітчизняних та зарубіжних вчених таких, як: Л. Л. Антонюк, І. В. Вахович, П. Г. Гардінер, Н. П. Денисенко, П. Друкер, С. М. Ільяшенко, П. Г. Перерва, Р. Ратвелл, Х. Рігс, В. С. Савчук, Б. Твісс, В. Г. Федоренко, Х. Хартман, Ж. Шампетер та ін. Однак, незважаючи на кількість наукових досліджень, існує об'єктивна проблема у формуванні механізму управління інноваційним потенціалом підприємства, інтегрованим зі стратегічним баченням розвитку підприємства на ринку. Вирішення цих проблем робить тему дослідження актуальною.

Виклад основного матеріалу

Основною властивістю інновацій, яку визнають, мабуть, усі автори, є те, що вони пов'язані із прогресом, науково-технічною новизною. Проблема, однак, полягає в тому, що одностайність відсутня щодо того, якою має бути ступінь новизни для того, щоб об'єкт дослідження міг бути визнаний інновацією. У цьому питанні вивчені визначення відрізняються дуже суттєво: від абсолютної новизни - інновацію (нововведення) можна визначити як перше практичне застосування нового науково-технічного (технологічного), організаційно-економічного, виробничого чи іншого рішення до новизни для конкретного підприємства, що впроваджує розробку. Мінімальною умовою для віднесення того чи іншого явища до інновації є те, що продукт, послуга, виробничий процес, маркетинговий метод чи метод організації мають бути новими (чи значно вдосконаленими) для підприємства. Таким чином, слід зазначити, що поряд з єдністю у розумінні того, що інновації безпосередньо пов'язані з новизною, ступінь та масштаби цієї новизни у представленні різних авторів дуже різняться.

Слід зазначити, що у науковий лексикон термін «інновація» вперше ввів вчений-класик Й. Шумпетер. Він стверджував, що інновації - історичне явище, яке викликає незворотні зміни у виробництві продукції. Тобто ми можемо визначити інновації просто як встановлення нової виробничої функції. Інновація означає появу нової комбінації, тобто перехід від старої виробничої функції до нової.

Аналізуючи погляди інших провідних вчених-класиків, можна зробити висновок, що їх позиції різні. Деякі вчені розглядають інновації в широкому сенсі, як складний процес в економічній і соціальній сферах, що полягає в розробці і використанні ідей, винаходів, з метою поліпшення життя людей, кращого задоволення їх потреб. Процес може охоплювати весь спектр діяльності підприємства від досліджень і розробок до маркетингу.

Відповідно до міжнародних стандартів інновації визначаються як кінцевий результат, втілений у формі нового або покращеного продукту, представленого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу, що використовується на практиці [1, с. 109]. Основними елементами інноваційного потенціалу розвитку підприємства є:

- генерація науково-технічних знань;

- сфера інноваційної діяльності;

- інтелектуальне виробництво;

- підтримка та поширення інновацій [2, с. 99].

Створення, використання у виробництво нової продукції мають для підприємств істотне значення, як засіб підвищення їх конкурентоспроможності. Впровадження нових технологій - це ключ до підвищення ринкової конкурентоспроможності сучасного підприємства, це один з основних напрямів підвищення ефективності виробництва, вдосконалення якості продукції, що виготовляється, і послуг. Націленість інноваційної діяльності насамперед обумовлена виробництвом нових товарів та послуг. Інноваційна діяльність є гарантом успішного підприємства, оскільки ця діяльність приносить високий дохід, але в той же час потребує дуже високих витрат.

Якщо не класифікувати інновації, то їх можна розділити на дві основні групи: відкриті та закриті. Відкритими можна назвати інновації, які дають змогу використовувати як зовнішні, так і внутрішні джерела. Підприємствам необхідно залучати до процесу створення інновації як внутрішні ресурси, та й брати їх за межами. Інтелектуальні людські ресурси коштують набагато дорожче речових, але залучення людей сторонніх організацій призводить до появи нових ідей. Закриті інновації засто-совують лише внутрішні ресурси, саме особисті НДДКР. Підприємство має відділ, який займається лише розробкою інновацій.

Інноваційну діяльність також слід класифікувати за способом її здійснення, як показано на рисунку 1 [3, с. 162]. Виходячи з цієї класифікації, можна виділити такі способи організації інноваційної діяльності [4, с. 128]:

- на основі внутрішньої організації, коли інноваційний проект ініціюється всередині компанії і реалізується окремими структурними підрозділами. При цьому інновація проходить весь цикл від зародження ідеї до реалізації її у компанії;

- на основі зовнішньої організації, коли стороння організація укладає контракт на розробку або освоєння інновацій;

- на основі зовнішньої венчурної організації.

Рис. 1 Види інноваційної діяльності на підприємстві

Однак на підставі власних спостережень було встановлено, що другий метод найчастіше використовувався компаніями, що було пов'язано з недостатніми ресурсами і можливостями самостійно здійснювати НДДКР. Інноваційна діяльність здійснюється різними видами залежно від очікуваного результату. Їх можна узагальнити на три категорії. Інновації продукту, які можуть бути виготовлені в трьох формах:

- розробка нового продукту;

- підвищення продуктивності існуючого продукту;

- нова функція існуючого продукту.

Варто приділити увагу важливості введення інновації на ринок, саме на цьому наголошують безліч науковців. У сучасному світі конкурентоспроможність організацій багато в чому залежить від вміння запроваджувати інновації. Під інноваціями, як фактором підвищення конкурентоспроможності, розуміється кінцевий результат інноваційної діяльності, який отримав реалізацію у вигляді нового або вдосконаленого продукту на фундаментальному рівні, який використовується для подальшої реалізації в практичній діяльності, а також - результат впровадження інноваційних розробок на ринку, тобто винахід, доведений до стадії комерційного використання - продукту або товару, коли він починає давати економічний ефект. Інновації, що впливають на конкурентоспроможність підприємств, класифікуються за такими критеріями:

- за характером відносин: соціально-економічні, організаційні, технологічні інновації;

- за сферою поширення: управлінські, виробничі, технічні, соціальні інновації;

- за предметно-змістовної структурою: продуктові, процесні та алокаційні інновації.

На основі цієї класифікації можна визначити основні напрямки впливу інновацій на конкурентоспроможність.

Вплив соціально-економічних інновацій полягає у оптимізації використання ресурсів. Наприклад, фінансових ресурсів - з метою підвищення порівняльних та конкурентних переваг. Організаційні ресурси для використання ефекту масштабу. Це дозволяє знижувати витрати виробництва у довгостроковому періоді. Технологічні ресурси для реалізації заходів щодо ресурсо- та енергозбереження. Це дозволяє знизити витрати та підвищити якість продукції.

Управлінські інновації - це нове знання, яке втілено в нових управлінських технологіях, нових адміністративних процесах та організаційних структурах. Дані інновації полягають у реалізації творчої діяльності, спрямованої на розробку, створення нових управлінських методів та форм. Це призведе до перебудови системи управління, що сприяє зростанню прибутку, а отже, зміцненню її конкурентоспроможності.

Технічні інновації пов'язані із використанням нової техніки. Це дозволяє знижувати витрати, соціальні - з поліпшенням умов праці, проведенням тренінгів та заходів, спрямованих на підвищення мотивації співробітників, що підвищує порівняльні та конкурентні переваги. Вища якість робочої сили, яка характеризується вищим рівнем освіти, кваліфікації працівників, призводить до більш ефективного використання виробничих ресурсів. Саме рівень освіти відображає творчу здатність співробітників приймати нові ідеї, що з'явилися на ринку. Якість робочої сили визначає здатність економічного суб'єкта здійснювати власні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) або копіювати нові продукти інших фірм.

За предметно-змістовною структурою поліпшення споживчих властивостей товару та підвищення конкурентних переваг призведуть продуктові інновації; перетворення, які вносяться в процеси, що проходять на підприємстві - знижують витрати, вартість, підвищують якість, порівняльних і конкурентних переваг, що відбуваються під впливом процесних інновацій. Реорганізація підприємства, що спрямована на підвищення конкурентоспроможності, пов'язана з впровадженням алокаційних інновацій.

Треба зазначити, що продуктові інновації є найпоширенішим типом активності українських підприємств у ході їхньої реструктуризації. Істотна різниця між інноваціями взагалі та продуктовими інноваціями, зокрема, стосується джерела інноваційної активності: чи здійснюються вони за допомогою імітації, запозичення існуючих технологій чи продуктів інших компаній, чи за допомогою власних досліджень та розробок. В одному випадку йдеться про імітацію, у другому - безпосередньо про інновацію.

До зовнішніх відносяться фактори, які зумовлюють взаємодію підприємства з економічним та соціальним середовищем. А внутрішні чинники можна визначити як суттєві особливості підприємства, що відрізняють його від конкурентів та визначають його інноваційну спроможність. Так соціально-економічні інновації впливають через такі чинники, як ефективність виробництва, порівняльна вартість сировини та капітал на витрати, порівняльні та конкурентні переваги та полягають в оптимізації використання фінансових ресурсів. Організаційні інновації впливають на порівняльні та конкурентні переваги через усі організаційні фактори, а також через деякі внутрішні - рівень та динаміку ціни пропозиції товару, гнучкість цінової політики на підприємстві.

Технологічні інновації впливають у вигляді технологічних чинників на елементи конкурентоспроможності (витрати і ціну) в такий спосіб, що конкурентоспроможність суб'єкта і об'єкта підвищується на порядок. Технологія, використовувана виробником, впливає на якість продукції та її собівартість. Якщо технологія виготовлення продукції є новою, корисною та ефективною, вона також підлягає правовому захисту (наприклад, патентом на спосіб виготовлення), що природно підвищує конкурентоспроможність продукції, виготовленої за цією технологією. Вибір технології виробництва продукції впливає, насамперед, на її собівартість, і тут вже визначальними стають економічні параметри та її оцінка конкурентоспроможності. Управлінські інновації впливають через організаційні чинники на витрати, якість та ціну. Вони створюють сильні конкурентні переваги сучасного бізнесу та змінюють звичні принципи, процеси, структуру та практику менеджменту, удосконалюють способи та інструменти, якими оперують менеджери та впливають насамперед на управлінські процеси.

Виробничі інновації впливають на всі елементи конкурентоспроможності через економічні та внутрішні чинники. Такий вид інновацій, впливаючи через ресурсну та кадрову забезпеченість, рівень менеджменту та сервіс підвищує конкурентоспроможність бізнесу. Технічні інновації впливають через технологічні чинники та через зовнішні на порівняльні переваги, якість та витрати. Соціальні інновації впливають через внутрішні чинники на якість, ціну та витрати.

Показником застосування інновацій на підприємстві є інноваційна активність. Під інноваційною активністю слід розуміти творчу діяльність (творчу енергію) виробників товарів або послуг, яка виражається у досягненні диктованих попитом збільшенні новизни техніко-технологічних, економічних, організаційних, управлінських, соціальних, психологічних та інших показників пропонованих ринку процесів, товарів або послуг, що виробляються фахівцями у конкурентоспроможний час. У країнах економічного співробітництва та розвитку (OECD) показник частки інноваційних підприємств у промисловості становить 53%. В Україні цей показник значно менший, а більшість організацій, що здійснювали ДіР у 2022 р., як і в минулі роки, відносяться до державного сектору діяльності (61,0 % в загальній кількості) [5, с. 18].

Рис. 2 Динаміка кількості організацій, які здійснювали ДіР, за секторами діяльності, од.

Від впровадження інновацій на підприємстві для підвищення його конкурентоспроможності можна отримати такі ефекти:

- по-перше, підвищення конкурентоспроможності товару, що створює конкурентні переваги на найближчу та середньострокову перспективу;

- по-друге, прищеплення нових потреб, що створює конкурентні переваги на віддалену перспективу;

- по-третє, підвищення ефективності виробництва, що трансформує конкурентоспроможність товарної маси у конкурентоспроможність підприємства [6, с.283].

Будь-яка організація, як би успішно вона не функціонувала, забезпечуючи конкурентоспроможність, має бути націлена на освоєння нових технологій, які дозволяють виробляти нові види продукту вищої якості та з найменшими витратами, інакше вона може опинитися у кризовій ситуації. До пріоритетних завдань розвитку економіки промислових підприємств відносять забезпечення сталого економічного зростання, підвищення обсягу інвестицій з метою розвитку, створення ефективної інфраструктури господарювання, зростання інноваційного потенціалу, підвищення ефективності управління рівнем ділової активності та ін.

Формування та аналіз системи факторів підвищення конкурентоспроможності підприємства для подальшої побудови функціональної моделі інноваційного розвитку, доцільно розпочати з дослідження конкурентних процесів на мезота мікрорівнях. На мезорівні формуються перспективи інноваційного розвитку галузей, і відбувається інтерференція наукових, технологічних і виробничих рішень, орієнтованих на досить тривалу перспективу.

Надалі оцінюється мікрорівень забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Традиційно до внутрішніх факторів, що визначають можливості підвищення конкурентоспроможності підприємства, відносять:

- якість управління;

- якість виробленої продукції;

- виробничий потенціал підприємства;

- фінансовий стан підприємства;

- кваліфікацію персоналу;

- ризики діяльності та інші.

Загалом взаємозв'язок макро, мезота мікрорівневих факторів підвищення конкурентоспроможності підприємства представлено на рисунку 3 [7, с. 164].

Мезорівневі фактори (наукомісткість, експансія галузі, накопичений інноваційний потенціал, питома вага оплати праці в галузі) спрямовані на забезпечення сталого покращення показників ефективності використання науково-виробничих ресурсів. Мікрорівневі внутрішні чинники відображають особливості організації основних та допоміжних бізнеспроцесів підприємства. Очевидно, що фактори, що визначають можливості підвищення конкурентоспроможності підприємства на рівні регіону та галузі будуть зовнішніми по відношенню до конкурентоспроможності підприємства, які мають як прямий, так і опосередкований вплив.

Рис. 3 Фактори підвищення конкурентоспроможності підприємства

На конкурентоспроможність країни впливають наступні основні фактори (табл. 1). Перші три показники є стратегічними факторами розвитку суспільства. Так, НДДКР спрямована на економію ресурсів, підвищення якості, автоматизацію виробництва та управління.

Таблиця 1

Показники конкурентоспроможності країни