Проблеми сталого економічного розвитку регіонів в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Проблеми сталого економічного розвитку регіонів в Україні

Вступ

Економічний розвиток був центром економічної політики протягом тривалого часу, але лише за останні кілька десятиліть сталий розвиток вийшов на перший план економічних дебатів і набув великого значення.

Протягом останніх кількох років охорона навколишнього середовища та соціальна інтеграція знайшли свій шлях до основної економіки. Стає все більш очевидним, що без соціальної справедливості та стійкості навколишнього середовища економічне зростання неможливо підтримувати.

Зараз сталий розвиток став наступною метою всієї економічної діяльності: сталий розвиток - це шлях у майбутнє, якого ми хочемо для всіх. Він пропонує основу для економічного зростання, досягнення соціальної справедливості, здійснення екологічного управління та посилення управління. Сталий розвиток охоплює економічну, соціальну та екологічну стійкість.

Часто виникають конфлікти між соціальними, економічними та стійкими екологічними цілями; особливо через обмеження ресурсів. Однак для досягнення економічної безпеки заради майбутніх поколінь надзвичайно важливо підтримувати сталий економічний розвиток.

Актуальним завданням теперішнього часу є перехід до сталого економічного розвитку для України в цілому і для кожного з її регіонів. Сучасні наукові пошуки спрямовані на поглиблення теоретико-методологічних основ сталого розвитку територіальних соціально-економічних систем, а так само на пошук нових факторів, що впливають на розвиток регіонів.

Проблеми сталого економічного розвитку розглядалися в працях наступних вчених: О.Б.Греськів [1], Т.М.Громова [2], О.Г.Орлов [3], Н.А.Табачкова [4], І.О.Термоса [5], М.С.Філяк [6] та інші. Вищезазначена досліджувана проблематика науковців показує, що стійкий розвиток набув популярності в останній літературі, проте стало важко співвіднести різноманітні теоретичні моделі, включаючи різні виміри та показники, як використовувались різними авторами у своїх дослідженнях для підтвердження своїх висновків. Існує потреба зосередити увагу на економічній стійкості, яка також включає фактори, що мають прямий чи опосередкований вплив на підтримку всіх трьох аспектів.

Відповідно до цього, метою даної роботи є дослідження особливостей та проблем сталого економічного розвитку регіонів України.

Виклад основного матеріалу

В основі стійкого розвитку лежить зближення економічної, екологічної та соціальної стійкості. З ростом інтересу дослідників до даної проблеми і більш глибоким осмисленням сутності сталого розвитку стали виникати його численні визначення, і єдиного сучасною наукою поки не виділено. В даний час існує два досить самостійних напрямки в самій трактуванні концепції сталого розвитку. економічний екологічний сталий розвиток україна

В рамках першого напряму основний акцент робиться на екологічну складову стійкості в контекст необхідності забезпечення відтворюваності обмежених ресурсів. Однак, останнім часом, більш про себе заявляє другий напрямок, в якому на перший план висувається не екологічні, а соціально-економічні та інші аспекти сталого розвитку.

Економічна стійкість означає здатність економіки продовжувати певний рівень валової внутрішньої продуктивності (або підтримання запасу капіталу) протягом довгого періоду часу. Простіше кажучи, економічне зростання відноситься до збільшення рівня доходів [3, с.88]. Стійке економічне зростання залежить від позитивної зміни запасу капіталу. До факторів, що впливають на економічне зростання, належать рівень інвестицій, прямі іноземні інвестиції та макроекономічна політика. Економічна політика передбачає рівень невизначеності, оскільки запропонована політика може не дати очікуваних результатів. Невизначеність економічної політики повинна враховуватися в парадигмі стійкості. Інвестиції в НДДКР та дифузію технологій також є важливими факторами, що підтримують економічне зростання. Дифузія технологій збільшує загальну факторну продуктивність.

Країни, що розвиваються, витрачають дуже мало на НДДКР, але можуть отримати вигоду від наслідків поширення розвинутих країн. Тим не менше, це важливі рушії економічного зростання, які слід враховувати для відповідного аналізу. Країни з низьким та середнім рівнем доходу часто покладаються на іноземну допомогу для прискорення та підтримання економічного зростання. З одного боку, іноземні ресурси можуть допомогти країнам-реципієнтам заповнити дефіцит внутрішніх ресурсів, але, з іншого боку, це може призвести до пастки боргу, перетворюючись таким чином на уповільнення економічного зростання та розвитку в країні. Однак, це, як правило, призводить до збільшення бюрократій та сприяє неефективності уряду.

Зазначимо, що сталий розвиток регіону - це такий стан соціо-еколого-економічної системи, при якому існують необхідні умови і передумови для прогресивного руху вперед, для підтримки внутрішньої і зовнішньої рівноваги, для забезпечення поступового переходу економіки від простих явищ до складніших, тим самим відбувається формування умов для її переходу в якісно новий стан [1, с.187].

Сталий розвиток економіки в кожній країні і окремому регіоні поряд із загальними законами функціонування і розвитку має специфічні особливості, які визначаються умовами виробництва, ресурсним потенціалом, менталітетом населення тощо.

У період економічного підйому починається пожвавлення всіх складових виробництва, формується стійкий рівень попиту, зумовлений зростанням рівня життя [2, с.17].

При цьому слід зазначити, що досягнення підйому економіки має свою ціну і певні негативні наслідки. У зв'язку з цим мистецтво досягнення стійкості полягає у виборі оптимальних пріоритетів і відповідної стратегії досягнення мети. Розвиток регіону повинен базуватися на їх оптимальних складових аспектах соціального, природного та економічного розвитку, спрямованих на підтримку певного рівня життя та покращення якості за допомогою згаданих складових.

Сталий розвиток у сучасних умовах перебуває на критичному етапі, і багаточисельні кризи (фінансові, продовольчі та енергетичні) змушують нас переоцінити економічну парадигму нашого часу та оцінити, як краще реалізувати невиконані обіцянки, які ми зараз залишаємо в майбутньому поколінь у сферах зайнятості, соціального прогресу, якості життя та поваги до природи. Хоча немає сумнівів у важливості інтеграції цілей сталого розвитку на регіональний рівень, впровадження цієї концепції виявилось дещо складним на практиці.

Насправді інтеграція екологічного, економічного та соціального вимірів сталого розвитку на регіональному рівні передбачає здійснення додаткових та скоординованих дій у різних сферах, що призводить до економічного зростання, який також повинен досягти соціальних цілей, не завдаючи шкоди екології.

У зв'язку з ухваленням у 2015 році на Саміті ООН глобальних Цілей сталого розвитку світу виникла потреба в актуалізації Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020».

Для цього в Україні у 2016 році прийнято Стратегію сталого розвитку на період 2030 р. [7], що мала на меті забезпечення високого рівня та якості життя населення України, створення сприятливих умов для діяльності майбутніх поколінь та припинення деградації природних екосистем шляхом впровадження нової моделі економічного зростання, котрий базується на засадах сталого розвитку та визначає базові основи, принципи і прогностичні щорічні показники розвитку країни, які забезпечать структурну модернізацію економіки, реальне поліпшення якості життя і зростання добробуту громадян.

Одним з основних індикаторів сталого економічного розвитку регіону є показник ВВП на душу населення, який допомагає охопити всі особливості регіональної структури виробництва [4, с.72].

За підсумками 2019 року всі українські регіони продемонстрували зростання валового регіонального продукту. Територіальна диспропорція щодо обсягу валового регіонального продукту на одну особу є вражаючою: максимальне значення у 2019 році спостерігалося у м. Києві - 283097 грн., мінімальне у Луганській області - 16301 грн. [8]).

Підвищення доходів населення є першорядним підґрунтям забезпечення сталого економічного зростання регіонів та держави в цілому. У 2019 році наявні доходи населення збільшились в усіх регіонах і в середньому цей показник у розрахунку на одну особу населення склав 67528 гривень (у 2018 році - 58442 грн).

Регіонами з вищим за середньоукраїнське значенням показника наявного доходу на одну особу у 2019 році є м. Київ (165054 грн), Дніпропетровська (87130 грн) та Запорізька (75407 грн) області [8], і основним фактором впливу на розмір доходу населення є галузева структура економіки цих регіонів.

Активізація підприємництва є одним з головних чинників забезпечення сталого економічного зростання регіонів та держави в цілому та підвищення якості життя населення.

Найкращі показники кількості середніх підприємств на 10 тис. осіб наявного населення, що перевищували середньоукраїнський рівень, зафіксовано у місті Києві (12,4 од), Київській (5,6 од), Харківській (4,6 од) областях. В той же час у структурі суб'єктів господарювання у всіх регіонах, крім Волинської, Житомирської, Закарпатської, Дніпропетровської, Запорізької та Херсонської областей, збільшилися кількість суб'єктів малого підприємництва.

В регіональному розрізі цей показник коливався в межах від 100,2 од. у Луганській області до 886,7 од. у м. Києві [8]. Такі розбіжності обумовлено специфікою місця розташування регіонів та особливостями економічного розвитку.

Аналіз економічного становища в конкретних регіонах, спрямований на вироблення активної політики сталого розвитку, показав, що для кожного регіону потрібен особливий підхід до вирішення проблеми стійкості розвитку, пов'язаний зі структурою економіки округу, його демографічним, національним і конфесійним складом, природними умовами, станом використання надр та їх перспективних можливостей.

Проведення такого аналізу для України показало, що для забезпечення сталого економічного розвитку необхідно дотримуватися певну ієрархію цілей і пріоритетів, пов'язану з особливостями кожного регіону.

Перша проблема в забезпеченні економічної стійкості полягає в створенні умов для функціонування і розвитку промисловості [5, с.130]. Раніше промисловість займала домінуюче положення у всій економічній структурі країни і забезпечувала розвиток економічного і соціального потенціалу.

Це характеризувалося її переважаючим становищем у виробництві валового регіонального продукту, в структурі основного і оборотного капіталу, в питомій вазі зайнятості активних трудових ресурсів, в забезпеченні населення товарами народного споживання, в забезпеченні дохідної частини бюджету регіону, а отже, можливості вирішення поставлених перед ним соціальних проблем . Сьогодні необхідно повернути раніше втрачені позиції і відновити ключову роль у формуванні динамічно розвиненої економіки регіону.

Другий проблемний фактор і умова для досягнення стійкого економічного розвитку регіону - це забезпечення продовольчої безпеки за рахунок активізації функціонування аграрного комплексу [6, с.114]. Цей фактор необхідно враховувати не тільки тому, що в ньому зайнята значна частина населення, але також і тому, що він забезпечує продуктами харчування населення всієї країни і, отже, формує соціальний клімат.

Третя проблема - це вирішення назрілих завдань в галузі соціальної сфери, яка обслуговує населення регіону. При цьому аналіз показав, що особливого значення набуває вирішення завдань, пов'язаних з підтриманням мотивації економічно активного населення, забезпеченням зростання рівня життя і зайнятості (проблема сезонного безробіття).

Розвиток економічної системи з урахуванням регіональних особливостей, специфіки існуючих інститутів регіонального розвитку вкрай актуальний для сучасної трансформаційної економіки України.

Діюча система управління характеризується постійним пошуком, розробкою та удосконаленням інструментів і методів впливу на економічні процеси, які передбачають досягнення інституційної стійкості. Найбільш значущі напрямки щодо забезпечення інституційної стійкості регіонів виявляються в наступних функціях:

1. Природно-технологічна: забезпечення раціонального і науково обґрунтованого застосування різних технологій з урахуванням регіональних природно-кліматичних умов.

2. Прогнозно-економічна: визначення прогнозного стану факторів стійкого розвитку економіки регіону.

3. Інфраструктурна: полягає в необхідності стабілізації, упорядкування, збалансованості всіх елементів регіональної інфраструктури економічного розвитку.

4. Захисно-стабілізуюча: обумовлена необхідністю розробки і впровадження заходів, що протидіють негативним факторам сталого розвитку соціально-економічної системи регіону.

5. Контрольно-інформаційна: забезпечення системи державного регіонального регулювання і виявлення деформацій в господарській діяльності підприємств.

6. Соціально-інституційна: розвиток саморегулівних інститутів суспільства, які забезпечують єдність державних, економічних і суспільних інститутів з метою формування і реалізації єдиної регіональної політики досягнення стійкого економічного розвитку, яка зажадає ефективної взаємодії органів влади всіх рівнів управління.

Виходячи з представленої функціональної спрямованості, управління стійкістю економічної системи регіону має бути систематичною і конструктивною діяльністю, здійснюваною інститутами державної влади і управління, яка базується на специфічних факторах впливу на проблемні процеси і явища і ґрунтується на загальних принципах державного управління з метою узгодження інтересів суб'єктів господарювання, регіону, держави і суспільства. І, нарешті, дослідження показало, що всі проблеми соціального і економічного розвитку регіонів неможливо вирішити без фінансового забезпечення, маючи на увазі весь комплекс бюджетного фінансування, кредитно-грошового обігу, ліквідності, а також функціонування ринку цінних паперів.

Для ринкової економіки мобілізація фінансових ресурсів і ефективне їх використання набувають провідне значення в реалізації соціальних і економічних програм.

Висновки

Динамічність регіону як системи призводить до постійних змін зовнішнього і внутрішнього середовища, в тому числі появи нових імператив у використанні інструментів управління, зміни пріоритетності чинників регіонального розвитку, що, відповідно, диктує необхідність пошуку нових напрямків вирішення протиріч в регіоні як в системі з використанням сучасного інструментарію, а також з урахуванням адекватних сучасним умовам тенденцій регіонального розвитку. Виклики останніх десятиліть, обумовлені низкою світових криз, продемонстрували нездатність більшості українських регіонів протистояти змінам зовнішнього середовища і визначили необхідність удосконалення діючих в даний час механізмів управління регіоном з розстановкою особливих акцентів на стійкому регіональному розвитку.

Критичний аналіз економічних аспектів сталого розвитку регіонів спонукає до систематизації господарських механізмів і вдосконалення систем управління. Механізм господарства послідовно включає в себе механізми господарювання і управління господарством. Така послідовність на перше місце ставить аналіз джерел і рушійних сил розвитку суспільства і його територіальних систем, в тому числі географічний поділ праці, місцеві інтереси і потреби; на друге - господарські відносини, в тому числі з приводу регіональної власності; і тільки потім, з урахуванням результатів аналізу двох зазначених видів механізмів, слід розглядати регламенти, структури та стандарти управління з виходом на законотворчість, нормування та економічне стимулювання.

Список використаних джерел

1. Греськів О. Б. Сталий розвиток соціально- економічних систем. Вісник ХНАУ. 2018. № 1. С. 184-188.

2. Громова Т. М. Сталий економічний розвиток міст і регіонів: проблеми та перспективи. Економічний простір. 2020. № 156. С. 15-19.

3. Орлов О. Г. Модель сталого розвитку як основа збалансованого розвитку економіки. Креативний простір. 2021. № 1. С. 86-89.

4. Табачкова Н. А. Українські реалії та перспективи сталого розвитку в умовах глобалізації економіки. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. Вип. 6(3). С. 71-74.

5. Термоса І. О. Аспекти соціально-економічного захисту населення в умовах сталого розвитку. Вісник ХНАУ. 2019. № 4(2). С. 127-138.

6. Філяк М. С. Маркери сталого розвитку у збалансуванні впливів різних типів поселень на соціально- економічний розвиток території. Науковий вісник Ужгородського нац.. університету. 2018. Вип. 20(3). С.111-115.

7. Стратегія сталого розв. Укр. до 2030 р. URL: http://sd4ua.org/ wpcontent / uploads/2015/02/Strategiya-stalogo-rozvytku-Ukrayiny-do-2030-roku.pdf

8. Рез-ти моніторингу стану соціально-економ. розвитку областей та міста Києва за 2019 рік. URL: https://www.minregion.gov.ua/wp-content/ uploads/ 2020/05/ analiz-soczialno-ekonomichnogo-rozvytku-regioniv-za-2019-rik.pdf

9. Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року: Указ Президента України від 30.09.2019 р. №722/ 2019. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/722/2019.

10. Децентралізація як передумова модернізаційних змін сталого розвитку регіонів України: монографія /В.Ю. Худолей, Р.В. Тульчинський, А.В. Гречко. -- Херсон: Вид-во: ФОП Вишемірський В.С., 2019. -- 112 с.

Размещено на Allbest.ru