Імплементація європейських практик сталого розвитку в систему державного регулювання розвитку аграрного сектору України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПРАКТИК СТАЛОГО РОЗВИТКУ В СИСТЕМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ

Харченко Т.О.

Вступ

Проблематика імплементації європейських практик державного регулювання щодо сталого розвитку галузей національної економіки набула актуальності для України після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку «Порядок денний на XXI століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992) (далі - Конференція). За підсумками роботи Конференції було обґрунтовано сутність поняття «сталий розвиток», як процесу, котрий забезпечує досягнення показників розвитку без втрати ресурсів та їх глибокого виснаження. Активні трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, посилюють вимоги до результативності реалізації механізмів державного регулювання сталого розвитку та визначають необхідність вдосконалення існуючої соціо-економіко-екологічної моделі в частині виокремлення управлінського складника як одного із базових елементів концепції сталого розвитку, адже саме ефективне управління ресурсами передбачає досягнення балансу між їх використанням та відновленням [1].

Державна політика передбачає формування результативних управлінських практик стратегічного розвитку галузей національної економіки шляхом реалізації нормативно-правових, організаційних та фінансово-економічних механізмів, цільова орієнтація яких, спрямована, зокрема, на досягнення цілей сталого розвитку. В даному контексті аграрний сектор не є виключенням. До складу ключових нормативно-правових актів, котрі регламентують умови функціонування оточуючого середовища та впливають на формування політики державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору належать: Національна економічна стратегія до 2030 року [2], Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року [3], Концепція розвитку сільських територій [4], Державна стратегія регіонального розвитку на 2021--2027 роки [5], Цілі сталого розвитку на період до 2030 року [6] тощо.

Виклад основного матеріалу

Державне регулювання сфер діяльності пов'язаних з дотриманням вимог концепції сталого розвитку безпосередньо впливає й на аграрний сектор. Природні ресурси виступають базисом розвитку аграрного сектору, а найбільші втрати ресурсів, в тому числі і ключового фактору виробництва - землі, обумовлені відсутністю заходів щодо їх збереження та відновлення, що, відповідно, окреслює важливість визначення дієвих інструментів державного регулювання для забезпечення досягнення сталого розвитку аграрного сектору.

Досліджуючи механізми державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору економіки України, визначено, що нормативно-правовий механізм є найбільш чутливим до змін, як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Поглиблення інтеграційних процесів, зміна підходів державного управління до економічного розвитку країни, політичні процеси, відсутність упорядкованості законодавчого забезпечення призвели до суперечності між законами та підзаконними нормативно-правовими актами, низької ефективності організації взаємодії суб'єктів та об'єктів державного регулювання й оточуючого середовища, відсутності єдиних стратегічних орієнтирів розвитку в стратегічних, програмних та прогнозних документах тощо. сталий розвиток регулювання аграрний

Визначені тенденції посилюють вимоги щодо досягнення результативності державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору на національному, регіональному та місцевому рівнях в частині забезпечення їх ефективної взаємодії в умовах імплементації європейських підходів. При формуванні концепції сталого розвитку аграрного сектору, в рамках реалізації державної політики, важливим є проведення детального огляду нормативно-правових актів, котрі визначають загальний вектор розвитку держави, цілі сталого розвитку, котрі належать до діючої економічної політики, а також документи, котрі мають галузеву приналежність.

Рамковим документом, котрий виступив в якості базового для подальшої імплементації європейських практик сталого розвитку в економіку України є Указ Президента України №722/2019 «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», де визначено 17 цілей сталого розвитку [6]. Даним Указом окреслено, що цілі сталого розвитку повинні бути враховані при розробці програмних документів в розрізі всіх галузей економіки для забезпечення їх успішного виконання. Досягнення збалансованого розвитку, в умовах реалізації концепції сталого розвитку, передбачає окрім економічного, соціального та екологічного складників, врахування в якості четвертого елемента - складник ефективного управління. Включення управлінської складової, зокрема, передбачає імплементацію європейських підходів в систему державного управління, визначає необхідність забезпечення здійснення моніторингу досягнення цілей сталого розвитку до 2030 року та проведення оцінки рівня України в міжнародному співставленні.

Для формування системи оцінки виконання цілей сталого розвитку Кабінетом Міністрів України було прийнято Розпорядження № 686-р від 21 серпня 2019 р. «Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку» [7], яким передбачено індикатори, що характеризують стан виконання в розрізі кожної цілі, відповідальних виконавців за збір інформації та її висвітлення, а також строки подання інформації. В розрізі нормативно-правових актів, котрі розширюють можливості поглиблення інтеграційних процесів в тому числі і в частині забезпечення виконання цілей сталого розвитку, слід відмітити Постанову Кабінету Міністрів України №222 від 27.02.2019 р. «Про затвердження Програми розвитку державної статистики до 2023 року» в який регламентовано, зокрема, необхідність приведення державних статистичних спостережень до регламентів Європейського Парламенту та Ради ЄС та визначено необхідність імплементації міжнародних стандартів в якості ключового напряму модернізації державної статистики [8]. Зазначені ініціативи виступають позитивним чинником впливу на вдосконалення підходів щодо моніторингу виконання цілей сталого розвитку, проте є недосконалими, в частині регламентації збору даних лише на рівні держави.

За результатами оцінки представлених нормативних актів визначено відсутність аналітичного підґрунтя для проведення якісного аналізу виконання цілей сталого розвитку в регіональному та галузевому аспектах, у зв'язку з обмеженістю інформації в регіональній статистиці. Визначені тенденції здійснюють негативний вплив на формування ефективної системи управління, котра є одним із складників концепції сталого розвитку. Часткова відсутність інформації про стан виконання цілей сталого розвитку, як в регіональному, так і галузевому аспектах призвела до порушення взаємодії між вертикальними та горизонтальними елементами системи моніторингових індикаторів. Досліджуючи дане питання Резнікова О.О. та Ковалівська С.В. визначають важливість формування системи статистичних оціночних показників виконання цілей сталого розвитку на рівні регіонів та громад, що забезпечить підвищення якості моніторингу. Вирішення даного питання, на думку науковців, можливе за умови внесення змін до статті 2 Указу Президента «Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року», зокрема, затвердження порядку збору статистичної інформації щодо оціночних показників виконання цілей сталого розвитку на регіональному рівні з 2020 року, а на місцевому рівні з 2021 року [9, с. 4].

В контексті оцінки діючої ситуації щодо формування концепції сталого розвитку аграрного сектору економіки України, слід зауважити, про відсутність її чіткої регламентації, як в нормативно-правовому полі, так і в системі публічного управління. Однак дослідженню механізмів державного управління та регулювання сталого розвитку аграрного сектору та сільських територій приділено достатню увагу наукової спільноти. Об'єднуючим концептом досліджень виступає розгляд концепції сталого розвитку з позиції забезпечення розвитку економічної, соціальної та екологічної складових. Також підтверджено й наявність тісного зв'язку між розвитком аграрного сектору та сільських територій і саме механізми державного регулювання повинні бути спрямовані на забезпечення дотримання вимог концепції сталого розвитку.

Збалансованого використання природних ресурсів можливо досягти за умови виконання завдань державної екологічної політики, регламентованої Законом України №2697-VIII від 28.02.2019 року «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» [3]. Визначені Законом №2697-VIII основні засади державної екологічної політики, зокрема, передбачають: виконання цілей сталого розвитку та забезпечення збалансованого (сталого) розвитку економічної, соціальної та екологічної складових [3]. При цьому, в даному нормативному акті, простежується наступна динаміка взаємозв'язку складових елементів концепції сталого розвитку з аграрним сектором та сільськими територіями: економічна складова є фактором розвитку аграрного сектору, соціальна складова в більшій мірі виступає індикатором оцінки розвитку сільських територій, а екологічна складова виступає об'єднуючим елементом, котрий характеризує, як розвиток аграрного сектору, так і розвиток сільських територій. Обґрунтовано можна стверджувати, що реалізація концепції сталого розвитку аграрного сектору не можлива без забезпечення сталого розвитку сільських територій, адже досягнення ефективної взаємодії між визначеними структурними елементами є основою європейських практик.

Наявність зв'язку між сталим розвитком аграрного сектору й сільських територій також простежується і в Законі Україні №400-XII від 17.10.1190 р., де частково визначаються складники сталого розвитку в частині пріоритетності забезпечення зростання показників соціально-економічного розвитку, проте заходи орієнтовані на забезпечення розвитку показників екологічної складової відсутні. Однак, в Законі України № 2982-IV від 18.10.2005 року «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» чітко регламентовано необхідність забезпечення сталого розвитку аграрного сектору шляхом виконання наступних стратегічних цілей: гарантування продовольчої безпеки; формування конкурентоспроможної, як на внутрішньому, так і зовнішніх риках, галузі економіки; збереження сільського населення як носія ідентичності України; вирішення соціальних проблем та комплексний розвиток сільських територій [10]. Важливим аспектом даного законодавчого документу є виокремлення комплексного розвитку сільських територій в якості однієї із стратегічних цілей сталого розвитку аграрного сектору. Дана регламентація також підтверджує тісний зв'язок соціального складника сталого розвитку аграрного сектору безпосередньо із розвитком сільських територій. Проте відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 995-р від 23.09.2015 р. «Про схвалення Концепції розвитку сільських територій» [4], простежується зміна пріоритетів, в частині орієнтації на забезпечення сільського розвитку, індикаторами якого визначено зростання рівня та якості життя сільського населення, що передбачає розгляд розвитку аграрного сектору в якості структурного елементу, котрий безпосередньо впливає на розвиток сільських територій. В часовому вимірі окреслені ініціативи повинні бути впроваджені до 2025 року.

Окремо була розроблена Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, схвалена Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1437-2015-р від 17.04.2019 р., дія якої була згодом продовжена до 2021 р. та 2022 р. [11]. В даному нормативному акті чітко простежується визначення ролі аграрного сектору, виключно, як структурного елемента економічної політики держави без урахування інших складових концепції сталого розвитку. В порівняльному аспекті, аналіз двох Концепцій визначає орієнтованість на виконання цілей сталого розвитку Концепції розвитку сільських територій. Дана динаміка обумовлена зміною підходів в сфері державної аграрної політики в частині орієнтації на модель економічного розвитку Європейського Союзу, базисом якої виступає саме сталий розвиток сільських територій.

В рамках еколого-системного підходу переважає екологічна складова, котра визначається в якості основоположного елемента. За даним підходом фактори економічного та соціального впливу розглядаються в якості чинників, котрі стримують розвиток екологічної стійкості, а досягнення збалансованого розвитку трьох базових складників: економічного, соціального та екологічного є неможливим.

Концепція «слабкої» і «сильної» стійкості передбачає два можливих варіанти: за умови «слабкої» стійкості перевага надається факторам економічного розвитку, шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, модернізації виробництва тощо, що в свою чергу негативно впливає на навколишнє середовище; за умови «сильної» стійкості ключовим фактором є збереження природних ресурсів та суворе обмеження економічних чинників, котрі можуть здійснювати негативний вплив на екологічну складову.

Триєдина концепція сталого розвитку, на відміну від двох попередніх, не передбачає розподілу вагомості між економічним, соціальними та екологічним складниками. Дані складники розглядають з позиції тісної взаємодії та посилення дії кожного з них за умови досягнення результативного зростання інших. Формування індикаторів в розрізі кожного складника дозволить побудувати комплексну систему оціночних показників виконання цілей сталого розвитку.

Концепція корпоративної стійкості характеризується імплементацією макроекономічного підходу на рівень підприємства (мікроекономічний), що передбачає досягнення балансу між економічними, соціальними та екологічними чинниками впливу.

В рамках реалізації кластерного підходу до сталого розвитку, передбачено, концентрацію певних організацій та установ в межах конкретної території. Сутність даного підходу передбачає можливість досягнення індикаторів сталого розвитку на регіональному та місцевому рівні за умови формування кластерів, до складу яких входять групи компаній, діяльність яких позитивно впливає на рівень життя громади.

Висновки

За результатами проведеного аналізу визначено, що триєдина концепція сталого розвитку є найбільш адаптованою до впровадження в аграрну сферу, адже передбачає тісну взаємодію економічного, соціального та екологічного складників, без надання одному з них переважної вагомості. При цьому варто зазначити, що в якості умовного складника концепції сталого розвитку аграрного сектору необхідно включити ефективність управління, що у підсумку забезпечить формування чотирьохфакторної соціо-економіко-екологічно-управлінської моделі. Зауважимо, що одним із підходів наукової спільноти до визначення вагомості складників, котрі забезпечують досягнення сталого розвитку аграрного сектору є надання переважної вагомості саме економічному складнику, адже відсутність фінансових ресурсів значно обмежує розвиток соціального та екологічного складників. Даний підхід цілком відповідає Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року [11], яка визначає розвиток аграрного сектору в рамках реалізації економічної політики держави.

Встановлені тенденції вказують на необхідність корегування діючої, на сьогодні, Концепції Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2022 року [11]. Зауважимо, що даним нормативно-правовим документом було окреслено вектори розвитку аграрного сектору економіки до 2020 р. шляхом реалізації програмного методу [11]. При цьому дія Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки була подовжена на 2021-2022 рр. [11] відповідно, без урахування сучасних тенденцій розвитку оточуючого середовища в частині врахування зміни підходів державного регулювання при формуванні стратегічних напрямів регіонального розвитку, ключових векторів розвитку економіки та відкриття ринку землі.

Слід зауважити, що вагомий внесок в діяльність суб'єктів державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору було впроваджено в процесі імплементації європейської практики децентралізації, в рамках якої, було розширено повноваження органів місцевого самоврядування. Крім того імплементація європейського досвіду окреслила зміну пріоритетів в сфері державного регулювання сталого розвитку, визначивши сталий розвиток сільських територій в якості результуючого показника, при цьому розвиток аграрного сектору виступає інструментом досягнення цілей сталого розвитку. При цьому забезпечення результативності взаємодії між визначеними складниками розширить можливості в частині досягнення максимального ефекту при розробці та реалізації стратегічних, програмних та прогнозних документів, котрі формують політику державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору.

Аналіз стану імплементації європейських практик в систему державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору визначив наявність низки узагальнених тенденцій. Так, встановлено ідентичність державних політик щодо сталого розвитку аграрного сектору й сільських територій. В якості базових індикаторів, у відповідності до яких визначаються методологічні засади оцінки розвитку аграрного сектору, виступають показники, котрі відповідають вимогам концепції сталого розвитку. Економічний, соціальний та екологічний блоки містять ґрунтовні показники, котрі дозволяють провести якісну оцінку. Проте, концепція сталого розвитку розроблена Організацією Об'єднаних Націй включає не тільки індикатори економічних, соціальних та екологічних складових розвитку, а й індикатори інституційного складника, котрий відсутній в діючій практиці державного регулювання сталого розвитку аграрного сектору України. Включення інституційного складника безпосередньо пов'язано з управлінською складовою, що передбачає розширення інструментарію проведення оцінки. Також відкритим залишається й питання щодо формування концепції сталого розвитку аграрного сектору на довгостроковий період, котра б узгоджувалась зі стратегічними орієнтирами розвитку оточуючого середовища, визначеними в окреслених довгострокових стратегічних документах, котра б враховувала ключові аспекти сталого розвитку в тому числі і в частині збереження навколишнього середовища та забезпечення високого рівня й якості життя сільського населення, що є сталою європейською практикою.

Список використаних джерел

1. Резолюція від 25.09.2015 № 70/1, «Резолюція 70/1, прийнята Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй «Перетворення нашого світу: Порядок денний в галузі сталого розвитку на період до 2030 року»» URL: https://ips.ligazakon.net/document/MU15167 (дата звернення 05.12.2021 р.).

2. Про затвердження Національної економічної стратегії на період до 2030 року: Постанова КМУ №179 від 03.03.2021 р. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennya-nacionalnoyi-eko-a179 (дата звернення 05.12.2021 р.).

3. Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року: Закон України №2697-VHI від 28.02.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2697-19#Text (дата звернення 05.12.2021 р.)

4. Про схвалення Концепції розвитку сільських територій: Розпорядження КМУ № 995-р від 23.09.2015 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995-2015-%D1%80#Text (дата звернення 05.12.2021 р.)

5. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки: Постанова КМУ №695 від 05.08.2020 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 695-2020-%D0%BF#Text (дата звернення 05.12.2021 р.)

6. Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року: Указ Президента від 30.09.2019 р. №722/2019 URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/722/2019#Text (дата звернення 05.12.2021 р.).

7. Питання збору даних для моніторингу реалізації цілей сталого розвитку: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 686-р від 21 серпня 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/686-2019-%D1%80#Text (дата звернення 05.12.2021 р.).

8. Про затвердження Програми розвитку державної статистики до 2023 року: Постанову Кабінету Міністрів України №222 від 27.02.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-2019-%D0%BF#Text (дата звернення 05.12.2021 р.).

9. Резнікова О.О., Ковалівська С.В. Щодо удосконалення координації та моніторингу імплементації цілей сталого розвитку України. Аналітична записка. Серія ««Національна безпека»», № 5, 2019. С. 1-5.

10. Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року: Закон України № 2982-IV від 18.10.2005 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/298215#Text (дата звернення 05.12.2021 р.).

11. Концепція Державної цільової програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року: Розпорядження КМУ №1437-2015-р від 17.04.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1437-2015-%D1%80#Text (дата звернення 05.12.2021 р.)

Размещено на Allbest.ru