Місце Всеукраїнського товариства насінництва в організації насіннєвої справи на теренах України у 20-х роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН

Місце всеукраїнського товариства насінництва в організації насіннєвої справи на теренах України у 20-х рр. ХХ ст.

Чалаван Віктор, кандидат історичних наук, докторант

м. Київ, Україна

Анотація

Метою публікації є окреслення ролі Всеукраїнського товариства насінництва в організації насіннєвої справи у 1920-х рр., аналіз діяльності осередку в напрямах: пошуку сортів; селекції; сортовивчення і сортодослідження; сорторозмноження; очистки та збереження насіння; сортопоширення, насіннєпостачання, експорту; сортоопису; інспекції та контролю тощо.

Методи дослідження: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, описовий, джерелознавча критика.

Встановлено, що Всеукраїнське товариство насінництва стало організацією, створеною державою на початку 20-х рр. ХХ ст. задля виконання державних планів щодо облаштування насінництва. Крім того, в умовах поступового обмеження приватно-підприємницької ініціативи, діяльність ВТН спрямовувалася на усуспільнення насіннєвої справи та введення її в русло державності й кооперації. В основу насіннєвої справи покладено сорто- насіннєве виробництво і сортовипробування, зроблено ставку на укріплення роботи сортоводних станцій і сортовипробувальної мережі, узгодження робіт з Цукротрестом як у програмному, так і методологічному відношеннях, розширено вивчення сортів у біологічному й господарсько-технічному відношеннях, зроблено ставку на якісну раціоналізацію по організаційно- виробленому й узгодженому з агротехнічними й економічними вимогами плану (зокрема через розроблення відповідних норм з реєстрації апробованих сортів, насіннєвих господарств і насіннєторгівлі).

ВТН стало зразковим у досягненнях сортовивчення, районування України для раціонального розміщення сортів з метою відновлення сортових ресурсів держави і поступової заміни ними посівного матеріалу неналежної якості у населення. Доведено, що за сприяння товариства у 1923 р. в Україні вперше було організовано державне сортовипробування, у 1924 р. запроваджено апробацію сортових посівів, у 1926 р. - державний контроль за якістю насіння.

Ключові слова: сільськогосподарські товариства, Всеукраїнське товариство насінництва, насіннєва справа, селекція, сортовивчення, сортодослідження, державне сортовипробування, сільськогосподарська дослідна справа, дослідні станції, сільськогосподарська кооперація.

Abstract

THE PLACE OF THE ALL-UKRAINIAN SEED SOCIETY IN THE ORGANIZATION OF THE SEED PRODUCTION IN UKRAINE IN THE 1920S

The purpose of the publication is to outline the role of the All-Ukrainian Society of Seed Production in the organization of the seed business in the 1920s, to analyze its activity in the areas of: search for varieties; selection; variety study and variety research; varietal propagation; seed cleaning and preservation; variety propagation, seed supply, export; variety description; inspection and control, etc.

Research methods: problem-chronological, comparative-historical, descriptive, source criticism.

It was established that the All-Ukrainian Society of Seed Production was an organization created by the state in the early 20s of the 20th century in order to implement state plans for arranging seed production. In addition, in the conditions of gradual limitation of private entrepreneurial initiative, the activity of AUSSP was aimed at socializing the seed business and introducing it into the direction of statehood and cooperation. Seed business is based on variety-seed production and variety testing, efforts have been made to strengthen the work of variety breeding stations and the variety testing network, coordination of activities with the Sugar Trust both in terms of program and methodology. The study of varieties in biological and economic-technical terms has been expanded, and a bet has been made on qualitative rationalization according to an organizationally developed and coordinated plan with agrotechnical and economic requirements (in particular, through the development of relevant norms for the registration of approved varieties, seed farms and seed trade).

AUSSP has become exemplary in the achievements of varietal study, zoning of Ukraine for the rational placement of varieties with the aim of restoring the varietal resources of the state and gradually replacing the seed material of inadequate quality among the population. It has been proven that with the help of the society, in 1923, the state variety testing was organized for the first time in Ukraine, in 1924, the approbation of varietal crops was introduced, and in 1926, state control over the quality of seeds was introduced.

Keywords: agricultural societies, All-Ukrainian seed society, seed business, selection, variety study, variety research, state variety testing, agricultural research, research stations, agricultural cooperation.

Постановка проблеми

Поодинокі сортовипробування сільськогосподарських культур на теренах України проводилися з XVIII ст. у маєтках великих землевласників. Сортівничо-насіннєва справа як складова сільськогосподарської дослідної справи почала утверджуватися з кінця ХІХ - початку XX ст., коли незлагоджені в організаційному й методичному планах сортовипробування здійснювалися на полях сільськогосподарських товариств, дослідних установ, ботанічних садів і господарств поміщиків. Із 20-х рр. XX ст. справою організації державного контролю за якістю насіння почали опікуватися мережа дослідних установ Сорто-насіннєвого управління Цукротресту, Всеукраїнське товариство насінництва (далі - ВТН), Бюро насінництва ботанічної секції Сільськогосподарського наукового комітету України. В кінці 20-х рр. XX ст. на базі згаданої ботанічної секції СГНКУ в системі Наркомосу УСРР створено Український інститут прикладної (застосованої) ботаніки та в системі Наркомзему УСРР - Інститут генетики та селекції, які зайнялися сортовивченням і сортовипробуванням сільськогосподарських культур.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Організація насіннєвої справи на теренах України через спеціальну мережу створених установ в науковій літературі повною мірою не досліджена. Частково питання еволюції державного випробування сортів розкрито у колективній монографії за редакцією В. Шелепова [12]. У працях М. Присяжнюка [10; 11] охарактеризовано організацію сортовипробування СНУ Цукротресту, мережу управління, його завдання, сортимент культур, облаштування курсів для підготовки фахівців сортівничої справи. Публікації Р. Гілязетдінова [4], Т. Грищенко [5], X. Піпан [9] присвячені безпосередньо передумовам організації та напрямам діяльності ВТН, проте до кінця не розкритими залишилися питання участі товариства у створенні вітчизняної мережі сортовипробувальних пунктів та в організації насіннєвої справи загалом. насінництво державний сортовивчення районування

В. Вергунов і О. Глоба згадують про закріплення сортовипробувальної роботи з польовими культурами за спеціальними установами; характеризують діяльність харківських галузевих осередків з селекції і насінництва [2; 3]. І. Демуз і В. Чалаван окреслюють роль ВТН у контексті функціонування усього спектру громадсько-наукових об'єднань на теренах України ХХ ст. [6]. На сьогодні утвердилася думка, що вагома заслуга в організації державного сортовипробування належить саме Всеукраїнському товариству насінництва.

Метою публікації є окреслення ролі Всеукраїнського товариства насінництва в організації насіннєвої справи у 1920-х рр., аналіз діяльності осередку в напрямах: пошуку сортів; селекції; сортовивчення і сортодослідження; сорторозмноження; очистки та збереження насіння; сортопоширення, насіннєпостачання, експорту; сортоопису; інспекції та контролю тощо.

Виклад основного матеріалу

Статут Всеукраїнського товариства насінництва було затверджено 8 березня 1922 р., а 23 березня того ж року відбулося перше організаційне зібрання [8, с. 3; 15, арк. 47]. В установчих документах зазначено, що осередок створювався з метою: розвитку насінництва в Україні; виведення нових сортів, репродукції, закупівлі та збуту сортового матеріалу, приведення його обсягів і напрямів до економічних і державних потреб країни та зовнішнього ринку; раціоналізації розміщення окремих родів, видів і сортів культурних рослин і їхнього насіннєвиробництва згідно встановлених економічних і агротехнічних вимог; поліпшення селекційної роботи; поступового одержавлення і кооперування усієї насіннєвої справи [15, арк. 47].

Ініціаторами створення ВТН стали Всеукраїнське агрономічне товариство і Наркомзем УСРР. Останній фінансово підтримував ВТН, покладаючи на нього завдання не лише організації насіннєвої справи в Україні та впливу на якісну сторону створеного виробниками насіннєвого матеріалу [15, арк. 86], а й перетворення згодом на центр насіннєвиробництва республіки. Засновники товариства, зважаючи на незадовільний стан насіннєвої справи в країні, зумовлений війною, засухами тощо, зробили акцент на необхідності планового підходу до організації справи з державним регулюванням кількісної його сторони (в частині створення запасного насіннєвого фонду) і впливом на якісну сторону (в сортовому й господарському відношеннях покращення насіннєвого матеріалу), а також встановлення контролю у насіннєвій справі. Зверталася увага також на необхідність розмежування потреби країни в різних родах і видах насіннєвого матеріалу між внутрішнім виробництвом та імпортом; переоцінку культур за їхнім споживчим, агротехнічним та економічним значенням [13, арк. 9]; районування насіннєвиробництва за ознаками найбільш сприятливих умов; технічну організацію виробництва (створення відповідної мережі осередків на місцях і оснащення її відповідним технічним персоналом, а також відкриття маточних розплідників, племінних розсадників і насіннєвих господарств як агробаз насіннєвої справи й забезпечення раціональних зв'язків цих агробаз з системою кооперативного виробництва (плантаторства); організація насіннєпостачання в напрямах як облаштування насіннєторгівлі при місцевих кооперативах і на ринках, так і популяризації насіннєвого матеріалу через друковану продукцію) [13, арк. 10].

Відомо, що до початку 1920-х рр. більшість дослідних станцій займалися простою репродукцією насіннєвого матеріалу, тобто звичайним насінництвом без сортоведення в широкому плані, причому в умовах війни і післявоєнної розрухи перевага надавалася переважно насінництву зернових культур (а не городини, як раніше). Тогочасне насінництво концентрувалося на питаннях орієнтування у вихідному матеріалі, технічного оснащення господарств, технічних умов культур, підбору та підготовки технічного персоналу тощо. Майже всі дослідні станції Наркомзему УСРР і Цукротресту проводили роботи з такими культурами, як озима пшениця, овес, цукровий буряк, залишаючи осторонь інші культури (кормові, технічні, баштанні, городні). Сортоведення зазвичай мало несистематизований і випадковий характер. У методологічному відношенні спостерігалася невизначеність щодо вибору й оцінки значення етапів попереднього сортовивчення, масового, групового чи індивідуального відборів та гібридизації. Технічні переваги сортів, за виключенням цукрового буряка, картоплі й деяких баштанно-городніх культур, не бралися до уваги. Крім того, технічна підготовка персоналу вважалася недостатньою [8, с. 19, 20; 13, арк. 51, 51 зв.]). Такий стан речей закономірно викликав прийняття Правлінням ВТН на перших же засіданнях ряду важливих рішень щодо диференціації завдань учених-селекціонерів за районами й необхідності максимального охоплення усіх сільськогосподарських культур України, встановлення певної послідовності з їхнього сортовивчення. Нагальним вважалося періодичне скликання спеціальних нарад представників селекційних центрів і дотичних установ для узгодження програмно-методологічних аспектів роботи, організація збору інформації про науково-практичний стаж фахівців- селекціонерів України, а також облаштування в Харкові неперіодичних курсів з підготовки робітників з селекції та сортоведення [13, арк. 52].

Крім того, ВТН репрезентувало один із видів фахової кооперації для більш повного і кращого обслуговування окремої інтенсивної галузі сільського господарства - насінництва (поряд із буряківництвом («Буряксоюз»), садівництвом і городництвом («Плодоспілка»), молочним скотарством («Добробут»). Така диференціація на початку 20-х рр. ХХ ст. усієї системи сільськогосподарської кооперації універсального типу спостерігалася з центру, поступово спускаючись до середньої і низової ланок. У більшості регіонів УСРР насіннєва справа, як уже зазначалося, зводилася виключно до репродукції насіння і постачання населенню насіннєвого і садового матеріалу, задля чого місцеві союзи мали власні агрокультурні заклади у вигляді насіннєвих господарств і плодових розплідників. Збутова діяльність продукції садівництва, городництва і бджільництва у системі універсальної сільськогосподарської кооперації носила випадковий характер. Для прикладу, на Полтавщині на середину 1920-х рр. налічувалося: 6 насіннєвих товариств; 14 садово-городніх; 1 садово-пасічницьке; 9 пасічницьких; 1 садово- винограднє; 1 гурток-насіннєводів, сільськогосподарських товариств і колгоспів, які займалися насінництвом. Окрім того, працювало безліч одноосібних плантаторів-насіннєводів, які потребували якісної кооперації. Зокрема, плантаторське насінництво на Полтавщині велося з 1917 р., а в системі сільськогосподарської кооперації - з 1920 р., збутом насіння займався насіннєвий відділ «Господарсоюзу». Для вивчення господарської та сортової якості насіння при «Господарсоюзі» функціонувала контрольно-насіннєва станція, а для виявлення сортового складу - контрольні ділянки. В таких умовах виникла нагальна необхідність створення окремого великорайонного Полтавського насіннєво-садово-городнього кооперативного товариства, яке б зосередилося виключно на питаннях насінництва [19, арк. 21 зв., 22], адже система універсальної сільськогосподарської кооперації не могла повною мірою забезпечувати й координувати всі галузеві питання.

Таким чином, до складу Ради ВТН у 1923 р. увійшли діячі вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи - насіннєводи і селекціонери: В. В. Безпалько (член Полтавського «Господарсоюзу»), О. Ф. Гельмер (завідувач селекційним відділом Харківської дослідної станції), А. М. Дудник (член Колегії Наркомзему УСРР), М. М. Кулєшов (завідувач Харківської насіннєвої контрольної станції), В. І. Сазанов (директор Полтавської дослідної станції), Б. А. Овсянников (директор Катеринославської дослідної станції), А. А. Сапегін (директор Одеської дослідної станції), С. П. Кулжинський (директор Носівської дослідної станції), В. Я. Юр'єв (замдиректора Харківської дослідної станції), В. Л. Симиренко (директор Мліївської дослідної станції), Б. П. Леонтович (завідувач рільничим відділом Катеринославської дослідної станції), В. Ф. Черненко (член правління «Сільського господаря») та ін. [8, с. 98; 13, арк. 1].

До президії входили В. І. Сазанов (голова), М. З. Рєзніков (заступник голови) та О. Ф. Гельмер (секретар). Правління товариством здійснювали М. Д. Ємалакі (голова, очолював загально-адміністративну та виробничу діяльність), Г. Г. Дібольд (заступник голови, відповідав за науково-дослідну частину), члени: М. З. Рєзніков (комерційний відділ), А. В. Первов (фінансовий відділ), І. А. Кожевников (складське господарство і транспорт), М. М. Вольф (юридично-консультаційна практика та зв'язки з громадськістю). Для розширення торговельно-постачальницьких операцій організовано агентури (агентурні контори) у Києві, Одесі, Катеринославі. Функціонувало 4 обласні представництва: Київське, уповноважений П. А. Діброва (Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська губ., орна площа району - 8 687 300 дес.); Одеське, уповноважений С. Ф. Славов (Одеська губ., орна площа району - 5 409 300 дес.); Катеринославське, уповноважений С. Т. Цюрітин (Катеринославська губ., орна площа району - 5 304 300 дес.); Харківське (Харківська, Донецька, Полтавська губ., орна площа району - 9 879 100 дес.) й 1 екстериторіальне - у Москві (уповноважений І. А. Прилежаєв) [8, с. 69, 98, 99].

Починаючи з 1923 р. першими дійсними членами ВТН стали: Вінницька, Вознесенська, Уманська, Сквирська сільськогосподарські дослідні станції, Глухівське і Чемерське дослідні поля, Чернігівське товариство селекційного насінництва [8, с. 97]. Станом на 1.Х.1925 р. дійсними членами товариства рахувалося вже 37 установ та організацій, серед яких: сільськогосподарські дослідні станції, дослідні поля, сільськогосподарські кооперативи й товариства, сільськогосподарські навчальні заклади, державні установи (зокрема Укррадгоспоб'єднання) [16, арк. 32 зв.-33]. Членами ВТН були як юридичні, так і фізичні члени (до останніх належали плантатори), проте з другої половини 1920-х рр. до складу товариства почали приймати лише юридичних членів, а всіх плантаторів об'єднувати у виробничі гуртки [17, арк. 22 зв.]. Організація насіннєвої справи включала кооперування округових насіннєвих товариств з усіма місцевими структурними ланками - дослідними станціями, агробазами, агрошколами, радгоспами тощо.

Всеукраїнське товариство насінництва припинило свою діяльність у 1928 р.: посередництвом Наркомзему УСРР та «Сільського господаря» до 1 червня 1928 р. пропонувалося реорганізувати ВТН у Всеукраїнський центр насінницької кооперації (ліквідований у червні 1930 р.) - Український союз насінницької кооперації «Насіннєсоюз» (Укрнасіннєсоюз), основним завданням якого стала реорганізація сільськогосподарської кооперації в галузі насінництва, зокрема, щодо посилення її виробничого характеру, збільшення масштабів насіннєвої роботи через збільшення площ насіннєвиробництва та перенесенням центру ваги насіннєвої роботи до колективних господарств замість земгромад і неорганізованих лінією насіннєвої кооперації індивідуальних селянських господарств - тобто з «індивідуального до соціалістичного сектору» [16, арк. 171].

Основними напрямами діяльності ВТН були: І. пошук сортів та імпорт; ІІ. селекція (сортопокращення і сортовиведення); ІІІ. сортовивчення і сортодослідження; ІУ. сорторозмноження; V. очистка і збереження насіння;

УІ. сортопоширення, насіннєпостачання, експорт; УІІ. сортоопис; УІІІ. інспекція і контроль. Окремо виділяємо організаційну діяльність ВТН.

І. Пошук сортів та імпорт. Пошук сортів здійснювався як інспекторами й агентами в різних губерніях республіки, так і за кордоном (напр., відомо про відрядження члена Правління ВТН Г. Г. Дібольда восени 1922 р. до селекційних господарств Німеччини, Чехословаччини, Польщі; виписувалися сорти червоного вівса з Америки, озимий горох Нікольсена, японська конюшина, нові сорти люпину з Німеччини; отримано нове насіння ярої пшениці, озимого жита, ячменю, вівса й люцерни для сортовивчення з Австралії, Тунісу, Алжиру, Франції, Америки; під час спеціально організованої влітку 1925 р. спільно з Наркомземом УСРР експедиції до Туркестану зібрано більше 250 зразків люцерни туркестанської (крім люцерни було відібрано зразки місцевої пшениці, ячменю, вівса, баштану, льону, городини); організовано збір зразків кормових однорічних і багаторічних трав з метою облаштування ботанічного розплідника [16, арк. 12 зв.]). У результаті пошуку сортів під егідою ВТН за перші два роки діяльності у сортодослідження і сорторозмноження запущено 67 сортів (37 - зернових злакових, 12 - зернових бобових, 2 - зернових олійних, 10 - картоплі, 5 - коренеплодів, 1 - кормових трав), не рахуючи городини [8, с. 7].

Крім того, було виявлено ряд цінних аборигенних культур, які вважалися зниклими: Арнаутка Купянського повіту, Арнаутка Мазаненко (Луганщина), Айдарка Старобільського повіту, Чорноколоска Мазаненко (Луганщина), Банатка Одеська, ячмінь 6-ти рядний Грушевський, ячмінь 6-ти рядний Одеський, квасоля - Руська біла (Бомба), Лопатна, Старо-українська (Еміль строкатий), кавуни й дині - Д. Лесевицького, І. Маклакова тощо [8, с. 8].

ІІ. Селекція передбачала сортопокращення і сортовиведення масовим, груповим, фамільним чи індивідуальним відбором.

Зокрема, сортовивченням і селекцією озимого жита займалися наступні дослідні станції Наркомзему УСРР і Цукротресту: Харківська (з 1912 р.), Сумська (з 1911 р.), Катеринославська (з 1918 р.), Одеська (з 1920 р.), Верхнянська (з 1915 р.), Білоцерківська (з 1923 р.), Березоточська (з 1915 р.), Радомишльська (з 1923 р.);

озимої пшениці - Харківська (з 1909 р.), Іванівська (з 1909 р.), Катеринославська (з 1912 р.), Одеська (з 1912 р.), Удичська (з 1912 р.), Верхнянська (з 1913 р.), Миронівська (з 1915 р.), Березоточська (з 1915 р.), Теткінська (з 1921 р.), Білоцерківська (з 1922 р.), Немерчанська (з 1923 р.), Рамонська (з 1923 р.);

ярої пшениці - Харківська (з 1910 р.), Катеринославська (з 1912 р.), Одеська (з 1912 р.);

ячменю - Харківська (з 1909 р.), Катеринославська (з 1914 р.), Одеська (з 1916 р.);

вівса - Харківська (з 1910 р.), Іванівська (до початку 1920-х рр. роботу завершила), Катеринославська (з 1919 р.), Верхнянська (з 1912 р.), Миронівська (з 1915 р.), Березоточська (з 1916 р.), Теткінська (з 1922 р.), Білоцерківська (з 1923 р.), Немерчанська (з 1923 р.);

кукурудзи - Харківська (з 1910 р.), Катеринославська (з 1912 р.), Одеська (з 1912 р.);

проса - Харківська (з 1912 р.), Верхнянська (з 1917 р.), Рамонська (з 1923 р.);

соняха - лише Харківська (до 1919 р.); льону - лише Одеська (у 1916 р.);

картоплі - Київська, Одеська (з 1917 р.), Білоцерківська (з 1922 р.), Рамонська (з 1923 р.);

гороху - частково лише Миронівська (кілька років), також Катеринославська (1915-1917 рр.), Рамонська (з 1923 р.); квасолі - Катеринославська (з 1915 р.);

однорічних кормових трав - Катеринославська (могар, чумиза, сорго, суданська трава), Одеська (могар); віки - Харківська (з 1912 р.);

багаторічних кормових трав - Харківська (люцерна і еспарцет, з 1913 р.), Катеринославська (люцерна, еспарцет, конюшина, у 1912-1921 рр.), Одеська (люцерна й експарцет), Березоточська (люцерна і тимофіївка, з 1919 р.); кормового буряка - Одеська (з 1918 р.), Харківська (з 1919 р.);

баштану - Одеська (з 1919 р.), Харківська (з 1920 р.), Катеринославська (з 1923 р.);

томатів - Харківська (з 1919 р.), Одеська (з 1918 р.), Березоточська, Білоцерківська;

капусти - Харківська (з 1921 р.), Білоцерківська (з 1923 р.);

іншої городини - Харківська (огірки, цибуля, морква, столовий буряк), Одеська (огірки, редис), Мліївська садово-городня станція (цибуля, огірки, квасоля, перець) та деякі інші станції Цукротресту [8, с. 10-17].

Крім суто селекційної роботи ряд дослідних станцій - Полтавська, Сумська, Червоноградська, Носівська, Лубенська та ін. - займалися одночасно масовим відбором і сортовивченням.

Заслугою ВТН у напрямку сортовивчення (як багатостороннього процесу вивчення культур і сортів у морфологічному, біологічному, анатомічному, цитологічному, генетичному, хімічному, технічному, дієтетичному, географічному, економічному відношеннях) і сортодослідження, окрім планової стаціонарної роботи сортоводних станцій Наркомзему УСРР і Цукротресту, було розпочате з 1923 р. колективне (географічне, просторове) сортодослідження у всеукраїнських масштабах. Програма і методика сортовипробування (склад культур і сортів, їхнє розміщення, ступінь навантаження окремих станцій тощо) щорічно узгоджувалися ВТН з Всеукраїнським бюро з дослідної справи Наркомзему УСРР.

Протягом 1923 р. науково-дослідним відділом ВТН у напрямку постановки дослідів і масового вивчення сортів УСРР виконані вибірки матеріалу щодо оцінки сортів різних культур; встановлено зв'язки з Волинською контрольною станцією з вивчення сортів Волинської губернії, Харківською насіннєвою контрольною станцією розпочато оцінку сортів (зокрема, отримано перші результати по географії соняха і льону); окреслено плани щодо дослідження сортів усієї УСРР; розроблено анкети щодо обстеження районів у сортовому відношенні; отримано по Одеській губернії зразки (у ботанічному відношенні) складу зернових регіону; розпочата робота з вивчення сортового складу районів УСРР через посередництво агентів виробничого й комерційного відділів Сортомережі ВТН [13, арк. 47 зв.].

Так, після переговорів з Сорто-насіннєвим управлінням Цукротресту на засіданні ВТН 28.Х.1923 р. було вирішено до сортодослідної мережі включити 17 станцій, а також 26 сортів озимої пшениці. До зазначеного часу сортодослідження озимої пшениці закладено в 15 пунктах за наступною методикою: 1) попередники озимої пшениці в різних районах; 2) норми висіву для стандарту; 3) норми висіву для районів; 4) вибір стандарту; 5) час висіву для районів [13, арк. 49]. До програми робіт на 1924 р. внесені, крім кукурудзи та ярої пшениці, також озима пшениця, картопля, городина (квасоля, горох, томати, огірки, кавуни, дині, цибуля). Зокрема, на Харківську обласну станцію покладено сортовипробування квасолі, кавунів, томатів, капусти, цибулі; на Катеринославську обласну станцію - квасолі, кавунів, гарбузів, томатів, цибулі; Одеську обласну станцію - квасолі, кавунів, гарбузів, томатів, капусти, цибулі; Полтавську дослідну станцію - квасолі, огірків, дині, гарбузів, томатів, цибулі; Мліївську сільськогосподарську станцію - гороху, огірків, кавунів, гарбузів, томатів, цибулі; Білоцерківську сільськогосподарську станцію - гороху, томатів, капусти; Носівську дослідну станцію - квасолі, огірків [13, арк. 49 зв.]. До сортовипробувань картоплі включено 17 сортів як місцевих, так і закордонних, які закладено в 6 пунктах, а також додатково у 2 пунктах Вінницького і Кролевецького округів (за кошти Спиртотресту) [13, арк. 49 зв.]. Зазначені заходи з сортовипробування фінансували усі зацікавлені установи: Спиртотрест, Цукротрест, Наркомзем УСРР, «Сільський господар».

У Сортомережі ВТН, найперше, давалася оцінка продуктивності та стійкості урожаїв аборигенних, виведених і ввезених сортів; крім того, вивчалися також і окремі спеціальні фактори урожайності - вплив площ живлення, зараженість грибковими захворюваннями і шкідниками, деякі біологічні та морфологічні ознаки. До програми 1924 р., як і передбачалося, було включено сортовивчення 26 сортів озимої пшениці, 18 сортів - ярої, 34 сорти кукурудзи, 19 сортів картоплі, 70 сортів городини; до Сортомережі входило 27 пунктів (дослідних станцій і кілька радгоспів Наркомзему УСРР і Спиртотресту). Сортомережа ВТН програмно була тісно пов'язана з сортомережею Сортоводно-насіннєвого управління Цукротресту у складі 13 сортоводних станцій, які проводили дослідження сортів цукрового буряку, озимої і ярої пшениці, жита, вівса і проса, а також з окремими дослідними станціями Росії та сортодослідницькою мережею «Бюро введення і розмноження нових сортів польових рослин» у Москві [8, с. 23].

Технічна оцінка сортів (тобто вивчення технічних переваг сортів щодо основних цілей та умов їхньої культури (ґрунтів, клімату тощо)) проводилася ВТН через: надсилання до Відділу прикладної ботаніки і селекції Всесоюзного інституту прикладної ботаніки в Ленінграді ряду сортів озимої і ярої пшениці для визначення їхніх мукомельних і хлібопекарських якостей (напр., лише у 1924-1925 рр. туди було передано 166 сортів дослідженої пшениці [16, арк. 12]); визначення лабораторією Маріупольського дослідного поля вмісту азоту у сортах ярої пшениці; встановлення олійності сортів соняха лабораторією Харківського технологічного інституту; встановлення вмісту білків у сортах ярої пшениці через лабораторію насіннєвих курсів Всеукраїнського агрономічного товариства, а також розварюваності різних сортів квасолі й гороху; встановлення вмісту крохмалю у різних сортах картоплі (напр., за 1924 - 1925 рр. вивчено крохмалистий склад 53 сортів картоплі у 12 опорних пунктах Сортомережі [16, арк. 12; 8, с. 25, 26]); вивчення хімічного складу 31 сорту кукурудзи [16, арк. 12]. Технічна оцінка цукрового буряка в широких масштабах проводилася СНУ Цукротресту. У цьому напрямку ВТН вказувало також на необхідність заснування спеціального Інституту з технічної оцінки сортів і продуктів (за зразком подібного закладу у Берліні чи Лабораторії Лондонської зернової біржі).

У напрямку вивчення інсектофунгіцидів (запатентованих препаратів для боротьби з грибковими захворюваннями і шкідниками сільськогосподарських культур) ВТН тісно співпрацювало з рядом фітопатологічних та ентомологічних відділень дослідних станцій, де проводилися розроблення методів сухого протруювання, а також вивчення лікувальних властивостей уральських мідних солей, спеціально придбаних товариством [16, арк. 12 зв.- 13].

Так, за 1924-1925 рр. дослідженню було піддано вже 162 сорти насіння, причому основну роботу з сортовивчення товариство проводило посередництвом 23 пунктів дослідних станцій і полів України, 4 пунктів радгоспів України, 1 опорного пункту дослідної станції Криму, 1 опорного пункту дослідної станції Білорусії, 2 опорних пунктів дослідних станцій Росії [16, арк. 10 зв.]. На всіх опорних пунктах робота проводилася з виявлення: продуктивності сорту; реакції сорту на густоту стояння рослини; стійкості сортів до грибкових захворювань; біологічних якостей досліджуваних сортів; а також ступінь вирівнюваності насіння (для пшениці), вплив захворювань виродження на продуктивність (для картоплі). Для кукурудзи додатково вивчалися: способи огородження всходів від пошкодження їх птахами (для цього насіння оброблялося кам'яно-вугільною смолою, керосином, оліями, запатентованими препаратами тощо); значення пасинкування; досвід співжиття рослин по 2-3 у гнізді з питанням про площу живлення; коренева система різних сортів за методом Ротмистрова; морфологічні ознаки 35 сортів [16, арк. 11-11 зв.].

За результатами названих дослідів мережею ВТН було підготовлено ряд спеціальних праць: В. Г. Батиренко «Сорти озимої пшениці. Зведений звіт за 1923/24 - 1924/25 рр. в мережі Всеукраїнського товариства насінництва» (опублік. у «Бюлетені», № 16, 1926); В. Г. Батиренко «Сорти ярої пшениці. Зведений звіт за триріччя (1923-1925 рр.) в мережі Всеукраїнського товариства насінництва» (рукопис); В. Г. Батиренко «Сорти кукурудзи. Зведений звіт за триріччя (1923-1925 рр.) в мережі Всеукраїнського товариства насінництва» (рукопис); М. В. Євтушенко «Сорти овочевих культур. Зведений звіт за 1924 і 1925 рр.) в мережі Всеукраїнського товариства насінництва» (рукопис).

У розрізі географічного та морфологічного сортовивчення товариством вивчено такі сорти та підготовлено наступні праці: Г. Г. Дібольд «Сорти озимої пшениці України» (опублік. у «Бюлетені», № 15, 1925 р.); О. О. Сулима «Ярі зернові хліба України (яра пшениця, овес, ячмінь і кукурудза)» (опублік. у «Бюлетені», № 14, 1925 р.); «Зернові бобові України» (квасоля, горох, боби, чечевиця, люпин» (рукопис); Л. П. Бордаков «Сорти кавунів України» (рукопис). Окрім того, проаналізовано питання про центри виробництва сортів цибулі та огірків в Україні; зібрано зразки озимої та ярої пшениці з усіх опорних пунктів Сортомережі для морфологічного вивчення у 1925 р.; взято участь в організації збору зразків головних культур губернії, організованих Харківською дослідною станцією [16, арк. 11 зв.].

Сорторозмноження, яке охоплювало два цикли насіннєвиробництва - виробництво т. зв. «ринкового маточного матеріалу» (торгової еліти) й «користувацького сортового матеріалу» (заводської еліти) - до початку 20-х рр. ХХ ст., по суті, не було диференційованим, зосереджуючись або у небагаточисленних насіннєвих господарствах і приватних плантаціях, або, частково, - через суспільно-кооперативні форми, - у сільськогосподарських школах, на дослідних полях тощо. Всеукраїнське товариство насінництва і Сортоводно-насіннєве управління Цукротресту зосередили у своїх руках практично все виробництво маточного і значну частину користувацького сортового матеріалу, а також усе сортоведення, але, якщо ВТН за завданням

Наркомзему УСРР до переліку своїх робіт внесло усі культури - для обслуговування потреб господарюючого населення і держорганів загалом, то СНУ Цукротресту - переважно лише насіння цукрового буряку, озимої пшениці й деяких другорядних культур для власних господарств. Серед сільськогосподарських кооперативів, які займалися безпосередньо насінництвом, 22 були пов'язані договорами з ВТН, інші ж, керовані центральним органом сільськогосподарської кооперації - «Сільським господарем», - мали певну неузгодженість у насіннєвій справі.

До 1923 р. планова робота ВТН з насіннєвиробництва базувалася на діяльності 4 пунктів: Харкова, Катеринослава, Одеси і Києва. Уже з 19221923 рр. ВТН вперше розпочало широкомасштабну роботу насіннєвиробництва спільно з різними установами та організаціями: селекційними центрами, дослідними станціями та полями, радгоспами земорганів, господарствами навчальних закладів, кооперативними об'єднаннями і окремими господарствами [15, арк. 52]. Ці установи, у т. ч. і дослідні станції, укладали плантаторські договори з товариством через відсутність на ринку доброякісного, а, тим більше, - сортового матеріалу. Крім того, ВТН, окрім посівного матеріалу плантаторам, поля яких засівалися, видавало певні кошти на проведення простих дослідів з репродукції насіння [15, арк. 54]. Натомість плантатори мали зобов'язання уводити необхідні агротехнічні покращення у свої господарства і дотримуватися раціональних прийомів рільництва. У 1922 - 1923 рр. ВТН заключило плантаторських договорів на площу 5 172 дес., із них під озимі - 647 дес., ярі - 4 396 дес. [15, арк. 55].

За результатами посівної кампанії 1922-1923 рр. планувалося за договорами отримати 255,640 пудів насіннєвого матеріалу, було отримано 158,356 пудів, з яких кукурудзи - 64,000 пудів, ярої пшениці - 25,000 пудів, вівса - 21,000 пудів, ячменю - 13,000 пудів, картоплі - 14,000 пудів та ін. культур. Розподіл озимого насіннєвого матеріалу здійснювався за 3 напрямами: а) по лінії постачання великих державних господарств; б) по лінії постачання покращеним насіннєвим матеріалом селянських господарств через Наркомзем УСРР; в) по лінії постачання окремих кооперативних господарств і сільськогосподарських союзів [13, арк. 46 зв.]. ВТН окреслило завдання експорту за кордон насіння віки (45,000 пудів), люпину (15,000 пудів), конюшини (2,000 пудів), квасолі (5,000 пудів), сочевиці, гороху [13, арк. 47].

З початку роботи товариство узагалі не володіло сортовим матеріалом, лише звичайним посівним. Однак лише за перший рік було засіяно 438 дес. озимого і ярового насіннєвого матеріалу у різних господарствах дослідних станцій, з яких, на жаль, лише 7,5 % виявилися придатними для подальшої репродукції [15, арк. 48, 49]. Тобто згадані площі засівалися не завжди доброякісним чи, тим більше, сортовим матеріалом. Так, у 1923 р. плантаторами товариству було здано лише 69 % від запланованих озимих, 20 % - ярих, 52 % - городини [15, арк. 57], що пояснювалося, окрім того, ще й неврожайним 1923 роком і засиллям на полях шкідників. Виробничі бази ВТН, зокрема, станом на 1923 р., володіючи різною кількістю посівних площ, здавали нерівномірні об'єми насіння. Напр., 4 селекційні центри здали 22,5 тис. пудів насіння (31 %), дослідні станції і поля (22 шт.) - 20,4 тис. пудів (29 %), сільськогосподарські школи (13 шт.) - 8,1 тис. пудів (11 %), держорганізації (21 шт.) - 5 тис. пудів (7 %), сільськогосподарські кооперативи (22 шт.), володіючи при цьому найбільшими посівними площами у 1 618 десятин землі, здали лише 7 тис. пудів (10 %) [8, с. 43], що свідчить про більш якісну роботу селекцентрів та дослідних станцій і полів, та, відповідно, небажання кооперативів долучатися до виконання своїх плантаторських зобов'язань. У документах зафіксовано й інші показники, які, загалом, мало відрізняються від вищезазначених: цього ж року до ВТН здано насіння селекційними центрами - 59 % від запланованого, одноосібними господарствами - 37 %, дослідними станціями і полями - 36 %, сільськогосподарськими школами - 20 %, держорганами - 12 %, сільськогосподарською кооперацією, яка прагнула продати вирощене насіння за більш високими ринковими цінами, - 9 %. Таким чином, за результатами 1923 р. Рада ВТН констатувала низьке надходження насіннєвого матеріалу від плантаторів, особливо ярих культур, зумовлене як неврожайним роком, несприятливими умовами загального характеру, так і недобросовісним виконанням плантаторами своїх зобов'язань (тоді як окремі з них виконували норму на 200 і більше відсотків, інші - лише на 25 %) [13, арк. 92]. Добросовісним плантаторам ВТН навіть почало виплачувати премії зі спеціального фонду, а з недобросовісними - розривати договори про співпрацю.

Фінансування насіннєвиробництва проводилося товариством двома шляхами: 1) довготривалої позики на капітальні витрати на дооблаштування господарств плантаторів спеціальними забудовами для зберігання, сушіння й очистки насіннєвого та посадкового матеріалу, а також посилення господарств живим і мертвим інвентарем; 2) авансів на виробництво (насіння і гроші). Виділені у 1922 р. ВТН кошти на плантаторство склали: дослідним станціям - 76,71 %, кооперативним організаціям - 11,48 %, сільськогосподарським технікумам і школам - 4,37 %, різним установам і організаціям - 7,27 %, приватним особам - 0,17 % [7, с. 17]. Серед отримувачів позик від ВТН на Х.1925 р. були державні установи - 47,6 %, дослідні станції - 41,8 %, кооперативні організації - 7,1 %, сільськогосподарські школи і технікуми - 3,5 % [16, арк. 17].

V. Очистка і збереження насіння. Товариством облаштовано 4 базові склади з зерноочисними пунктами: в Харкові (пропускна здатність 350 тис. пудів), Києві (250 тис. пудів), Одесі (250 тис. пудів), Синельниково (300 тис. пудів), які підпорядковувалися місцевим контрольним насіннєвим станціям [13, арк. 7]. Планувалося облаштування 15 районних складів з зерноочисними установками (із пропускною здатністю 30-60 тис. пудів на рік) для зберігання насіннєвого матеріалу на селекційних і дослідних станціях, при сільськогосподарських школах і технікумах, на полях розмноження сортових матеріалів (зокрема, на Катеринославській, Полтавській, Луганській, Херсонській, Аджамській, Сумській, Лубенській, Мліївській, Радомишльській, Чарторийській дослідних станціях (І група), Маріупольській, Носівській дослідних станціях (ІІ група), Київській, Харківській, Одеській обласних дослідних станціях (ІІІ група)). Харківський склад, спроектований за типом зразкових насіннєвих складів Німеччини, Чехословаччини і Польщі, й обладнаний найновішими приладами, слугував також для зерноочищення, сортування і обеззараження насіння; Київський склад був призначений у першу чергу для обробки бобових [8, с. 47, 48, 49].

При центральних складах відкрито й масові зерноочисні станції («зерноочисні фабрики» [7, с. 73]); такі ж, але з покращеним обладнанням для очистки сортового матеріалу, відкривалися при дослідних установах, школах і технікумах.

Організація насіннєсховищ товариства розпочалася у 1923 р. Запрацював Харківський елеватор, який пропустив 47,3 тис. пудів зерна. З 1924 р. почало функціонувати 13 насіннєочисних пунктів при полях, що пропустили до 200 тис. пудів [16, арк. 25], які в подальшому укомплектовувалися очисними та протруювальними машинами. До 1926 р. вже функціонувало 3 елеватори. Облаштовувалися місцеві невеликі насіннєсховища. До 1926 р. через елеватори пропущено 705 тис. пудів зерна, з них очищено 345 тис. пудів [16, арк. 25 зв.].

VL Сортопоширення, насіннєпостачання, експорт. Зазначений напрям базувався не на звичайних ринкових актах купівлі-продажу (насіннєторгівлі), а передбачав планово-державне насіннєпостачання, сортопоширення і сорторозподіл з: 1) необхідністю чіткого районування культур і сортів за відповідними природньо-історичними, економічними й технічними вимогами й ознаками; 2) можливістю коригування підбору культур і сортів відповідно до аграрної політики країни; 3) недопустимістю багатоманіття неузгоджених між собою планів відновлення сортових ресурсів країни [8, с. 55].

Насіннєторгівля - заключний, проте домінуючий напрям оперативної роботи ВТН - передбачав упровадження у господарствах покращених сортів насіння і стимулювання прибуткового насіннєвиробництва шляхом організації збуту. Насіннєторгівля здійснювалася через: 1) спеціальні насіннєві товариства, створені при ВТН; 2) універсальні союзи і товариства; 3) власний апарат ВТН (агентури) [16, арк. 106]. Тобто місцевими осередками роздрібного збуту виступали універсальні сільськогосподарські кооперативні товариства чи союзи або ж, у місцях, де їх не було, - спеціальні агентури ВТН. У доповіді члена Правління ВТН М. Д. Ємалакі «Роздрібна насіннєторгівля», виголошеній ним на І Всеукраїнській кооперативній нараді з насіннєвої справи (26-29 листопада 1927 р.), увага акцентувалася на обов'язковості проведення саме роздрібної торгівлі сортовим насінням задля розвитку насіннєпостачання загалом; на периферії продовжено організацію мережі роздрібних насіннєпостачальних баз - крамниць в округових центрах і популяризацію спеціальних насіннєвих «ларків» за виробленим ВТН стандартом. Округова мережа насіннєвих крамниць організовувалася при насіннєвих товариствах чи сільськогосподарських союзах, районна - при сільськогосподарських товариствах [17, арк. 82].

Як констатувалося у звіті ВТН, продаж насіннєвого матеріалу за перший рік зріс більше, ніж у 10 раз (з 25 до 263 тис. пудів); найбільше було продано сортової пшениці, жита, вівса, а також віки і суданської трави. Попит на сортовий матеріал спостерігався переважно з боку великих господарств, частково селян - особливо в селах, які перейшли на суспільні сівозміни [8, с. 58].

Внутрішня оптова і зовнішня насіннєторгівля відбувалися планово і централізовано через апарат ВТН [16, арк. 104 зв.]. Для прикладу: оперативний план на 1926-1927 рр. передбачав наступну кількість насіння для українського споживання (у тисячах пудів): конюшина - 30, люцерна - 20, еспарцет - 30, багаторічні злакові трави - 6, суданка - 40, могар - 30, віка - 50, люпин - 10, кормовий буряк - 15, кормова морква - 1, городина - 6,9, баштан - 6,2, олійні - 20, бобові зернові - 60, кукурудза - 20, ранні ярі культури - 300; для вивезення за кордон (у тисячах пудів): конюшина - 150, люпин - 10, городина і баштан - 5, віка - 50 [16, арк. 105]. ВТН взяло на себе ініціативу щодо розроблення питань організації великих однорідних і однотипових масивів експортованих культур (так, у 1924 р. було випрацювано план масового виробництва однотипового зерна експортних культур на площі 84,0 тис. дес. [14, арк. 2 зв.]). Особливим попитом за кордоном користувалося також насіння бобових, для чого товариством розроблялися спеціальні програми з селекції бобових. З цією метою ВТН розпочато роботу щодо налагодження взаємовідносин з закордонними компаніями задля залучення іноземних інвестицій (через довгу та складну процедуру узгодження цих питань з Міністерством зовнішньої торгівлі ВТН почало клопотати про надання йому права самостійного виходу на зовнішній ринок для торгівлі насіннєвим матеріалом та можливостей створення змішаного спеціального товариства) [13, арк. 89, 89 зв.].

Констатувалося, що заготовку насіння у період з 1. X.1926 по 1.IV.1927 рр. ВТН виконало майже стовідсотково, недовиконання плану спостерігалося лише за деякими культурами - коренеплоди, городина, польові - через або нестачу кредитів, або затримку отримання поставок з-за кордону. [18, арк. 2].

Сортоопис розумівся і як спосіб рекламування кращих сортів серед селянства, і як об'єктивний науково-популяризаційний інструмент для усвідомленого вибору сортів різними господарствами, виходячи зі специфічних умов їхнього функціонування. Товариством на основі матеріалів власної сортодослідницької і плантаторської мережі, журналів фенологічних записів плантаторів, журналів інспекторів і виїзних агентів, звітів дослідних станцій і наукової літератури упорядковано ілюстровані серії сортоописів окремих культур: 10 сортів озимої пшениці, 14 сортів ярої пшениці, 23 сорти кукурудзи, 25 сортів томатів, 5 сортів гороху, 5 сортів квасолі, 3 сорти кормових коренеплодів, 12 сортів іншої городини й баштану [8, с. 63].

Інспекція і контроль. Інспекція передбачала кілька напрямів: 1) інспекцію насіннєвих господарств (полів розмноження) щодо забезпеченості їх інвентарем, обладнанням, машинами, техперсоналом; 2) інспекцію плантацій на корені - для оцінки їхньої сортової типовості, чистосортності, непошкодженості грибковими захворюваннями і шкідниками, правильності технічних прийомів догляду тощо. Ці два обов'язкові види інспекції здійснювалися персоналом ВТН, залученими фахівцями дослідних станцій, контрольних насіннєвих станцій і вищих сільськогосподарських шкіл; 3) лабораторний контроль (встановлював господарську придатність насіннєвого матеріалу); 4) вегетаційний контроль (на контрольно-польових ділянках контрольних насіннєвих станцій - для з'ясування типовості та чистосортності вихідного (маточного) матеріалу, переважно коренеплодів і дворічних кормових культур і городини, отриманих від господарств і фірм, що не підлягали інспекції на корені).

ВТН розроблялися питання методики і техніки інспектування плантацій, для чого використовувалися як співробітники товариства, так і запрошені особи (напр., у 1925 р. перших було 39, других - 20 осіб; ними проінспектовано 58 тис. га засівів, тоді як у 1924 р. - лише 15,6 тис. га) [16, арк. 18].

Організаційна діяльність ВТН. При товаристві функціонував Музей зразків і сортів культурних рослин, закладений у 1922 р. В колекціях зберігалися: насіння, колосся, початки, гербарні препарати головних аборигенних і розроблюваних вітчизняними селекційними установами сортів Сортомережі ВТН; альбоми малюнків з натури сортів, зроблені членом товариства Л. П. Бордаковим; альбоми фотографій з життя товариства і його членів; серії картограм і діаграм з відображенням статики й динаміки насіннєвої справи в Україні [8, с. 74].

Того ж року розпочато видання «Бюлетенів» [16, арк. 144]. Світ побачило 26 випусків (1922 р., № 1; 1923 р., № 2, 3; 1924 р., № 4-6; 1925 р., № 7-15; 1926 р., № 16-18; 1927 р., № 19-26 [1]), у тому числі: Каталог ярих культур; Каталог озимих культур; Бібліографічний покажчик літератури з питань насіннєвої справи; Організація сортодослідництва; Методика сортодослідництва з головних культур; Зведення старих і нових даних сортодослідництва; Поняття про сорт як морфологічну і господарську категорії; Сорти культурних рослин України: географія, генетика і господарське значення; Опис і оцінка сортів з окремих культур; Контроль над виробництвом насіннєвого матеріалу: організація і техніка справи; Оцінка насіннєвого матеріалу: стандарти й інструкції; Біологія запліднення головних культурних рослин; Суданська трава (Л. П. Бордаков); Культурні рослини України відносно способів їхнього запліднення (Б. П. Леонтович, С. М. Мануйлова); Головні висновки польових дослідів за 1913-1923 рр. Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції (Б. Н. Рожественський, Е. О. Заславський) [7, с. 55, 56; 8, с. 72; 16, арк. 143 зв.]. У планах ВТН також було заснування періодичного органу «Насіннєва справа на Україні» [17, арк. 38].

З 1922 р. розпочато формування центральної галузевої бібліотеки товариства, яка активно комплектувалася виданнями з генетики, селекції, сортоведення і насінництва, у тому числі зарубіжними. Зокрема, на 1924 р. у її фондах налічувалося 705 видань російською і 500 видань англійською і німецькою мовами [8, с. 74]. При місцевих філіях і представництвах ВТН функціонували невеликі довідкові бібліотеки з фондом 100-200 актуальних ходових видань [16, арк. 13].

Популяризація робіт і досягнень ВТН у насіннєвій справі здійснювалася шляхом розміщення дописів про діяльність товариства у «Сільськогосподарській газеті», складанням інструкцій для опису насіннєвих господарств, щодо фенологічних спостережень, дослідів у господарствах і на плантаціях, апробації посівів тощо. ВТН забезпечувало сортовими колекціями насіння для наукових і науково-показових цілей ряд кафедр науково-дослідних інститутів, аграрних технікумів і сільськогосподарських шкіл, дослідних станцій, гуртків. Члени товариства виступали з публічними доповідями й повідомленнями із загально-організаційних, економічних і технічних питань насіннєвої справи; серед населення розповсюджувалися збірки матеріалів із насіннєзнавства; проводилися спеціалізовані галузеві курси; надруковано спеціальні «Атестат», «Відомості про господарства, що розмножують посівний матеріал для Всеукраїнського товариства насінництва», упорядковано «Бібліографічний покажчик з питань насіннєвої справи».

На І Всеукраїнській кооперативній нараді з насіннєвої справи (2629 листопада 1927 р.) Голова Правління ВТН Д. А. Мороз виголосив доповідь «Підсумки та перспективи насіннєвої роботи», в якій чітко окреслено місце товариства в організації насінництва на теренах України 1920-х рр. Так, увага акцентувалася на важливості насіннєвої справи для швидкого проведення реконструкції сільського господарства загалом. Масове розповсюдження поліпшеного насіння наслідком мало: 1) збільшення кількості й покращення якості валової продукції рільництва та городництва, тим самим підвищення цінності товарних залишків, що збільшували внутрішній і експортний товарообіг сільськогосподарської продукції; 2) поліпшення якості й рентабельності технічних культур, що сприяло розвитку промисловості; 3) розвиток нової товарної галузі сільського господарства - насіннєвиробництва - з високою оплатою технічно-кваліфікованої праці. Загалом, на думку Д. А. Мороза, розвиток насінництва в Україні з 1921 р. пройшов кілька етапів: 1922-1925 рр., - коли основні заходи держави й кооперації спрямовувалися на постачання в селянські господарства звичайного посівного матеріалу, а також в організації в державних підприємствах продукування сортового насіння (до того - спостерігався значний дефіцит). Унаслідок цього в селянських господарствах фіксувалася велика кількість різних, фактично не придатних сортів сільськогосподарських культур; 1925-1927 рр., - коли центр ваги було перенесено на насіннєвиробництво сортового матеріалу й заміну різних сортів за окремими районами на стандартні, відповідні регіону, сорти. Саме тоді утворилися лишки насіння, придатні для експорту, а насіннєвиробництво перетворилося на вагому товарну галузь сільського господарства. Внаслідок цього зафіксовано початок відокремлення спеціальної насіннєвої кооперації від універсальної (секції при «Сільському господарі», та союзах, а потім ОТН (і диференціація в середині самої насіннєвої кооперації на виробничі дрібнорайонні товариства та збутово-постачальницькі ОТН). До 1927 р., як зазначалося у доповіді, Україна кількісно забезпечувала повною мірою внутрішні потреби у насінні за всіма культурами, а за окремими з них (кормові буряки, городні, віка) - і зовнішні. З'явилися перші досягнення у сортовивченні, стандартизації та районуванні зернових і олійних, частково городини [17, арк. 76, 76 зв.].