Деструктивна конкуренція як наслідок інституціональної дивергенції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деструктивна конкуренція як наслідок інституціональної дивергенції

(Сердюк О.С. Інститут економіки промисловості НАН України)

Вступ

Істотний внесок в дослідження конкуренції принесла праця Адама Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів», яка швидко набувала популярності у ліберальних інтелектуальних колах, ставши теоретичною основою для зароджуваної у той період часу капіталістичної моделі господарювання. Праця А. Сміта, заклала основи нової економічної парадигми, відповідно до якої, корисливі мотиви підприємців, в цілому позитивно впливають на суспільство. Тобто, маючі на меті отримання особистої вигоди, підприємці інвестують у виробництво, знижують ціну на продукцію (послуги), підвищують якість тощо. У цьому полягає принцип так званої «невидимої руки». деструктивна конкуренція протекція держави

У цілому, такий висновок можна вважати об'єктивним. Однак, слід додати істотне зауваження, що стан абсолютно ефективної конкуренції (де у повній мірі діють вищенаведені принципи) може бути досягнутий лише в умовах інформаційної рівності та відсутності трансакційних витрат комунікації. За своєю суттю, такий стан, є утопічним, оскільки апріорі неможливо досягнути повної інформаційної рівності та нівелювати фактор трансакційних витрат комунікацій. Однак, будь-який поступ у бік інформаційної рівності та зниження трансакційних витрат комунікацій, схилятиме «шальки терезів» у бік ефективної конкуренції.

Попри вагомість вищенаведених факторів, самої лише наявності низького рівня інформаційної асиметрії та трансакційних витрат не достатньо аби забезпечити ефективну конкуренцію в середині економічної системи. У організаційному сенсі, ефективна конкуренція є похідною державних інститутів, які покликані захищати права та забезпечувати рівноправну форму комунікації між учасниками економічних відносин. Однак на практиці, держава схильна займати заангажовану позицію, діючи в інтересах окремих учасників ринку. У свою чергу, конкуруючи сторони схильні дотримуватися власної системи правил та норм поведінки, які часто йдуть у розріз із формальними інституціями. Як наслідок, альтернативними шляхами у конкурентній боротьбі можуть стати такі дії, як: непряма дискредитація конкурентів, маніпулювання бухгалтерською звітністю з метою залучення інвестицій, створення економічних перепон на шляху конкурентів, організація картелів тощо. З огляду на те, що вищеперелічене негативним чином позначається на економіці, модель конкуренції, що спирається на подібні дії, в рамках дослідження дістала назву - деструктивна конкуренція.

За належного юридичного забезпечення, моделі поведінки, що підпадають під категорію деструктивної конкуренції, можуть бути реалізовані в рамках діючого законодавства країн, які офіційно визнають принципи вільної конкуренції. Із цього випливає, що наявності самих лише формальних інститутів недостатньо, аби забезпечити ефективну вільну конкуренцію. Задля дієвості механізмів ефективної конкуренції, державні інститути мають зумовлювати трансформацію усталених у суспільстві (у тому числі його локальних групах) норм та правил поведінки, аби привести їх у відповідність вимогам вільної конкуренції. Тобто, має бути досягнуто стану інституціональної конвергенції.

Виклад основного матеріалу

Повертаючись до питання конкуренції, як визначального чиннику поведінки людини (боротьба за ресурс/продукт), розглянемо яким чином певні види конкуренції задовольняють природні потреби людини та чого коштує таке задоволення.

Екстраполюючі мотиви поведінки підприємців на капіталістичні умови господарювання, слід зауважити, що матеріальні та егоцентричні потреби, у високій мірі можуть задовольняються, як за конструктивної так й деструктивної конкуренції. Різниця полягає у трансакційних витратах та ризиках, які несе із собою конкурентна боротьба.

В умовах деструктивної конкуренції, яка як правило є наслідком інституціональної дивергенції, підприємець зазнає більш високого ризику та трансакційних витрат у порівнянні з конкуренцією, що здійснюється в рамках формальних інститутів. Крім того, в умовах глобалізованого світу, має місце фактор можливої зовнішньої дестабілізації, який несе із собою загрози для підприємця задіяного у деструктивній конкурентній боротьбі.

Задля кращого розуміння вищенаведених чинників, послуговуючись теорією ігор (деревом рішень), змоделюємо поведінку підприємця (виробника споживчої продукції), що використовує деструктивну конкуренцію задля охоплення більшої частки ринку. У рамках деструктивної конкуренції, задамо три альтернативні стратегії: орієнтація на монополію, картель, інформаційна дискредитація конкурентів (рисунок).

Отже, відповідно до моделі, у підприємця є три шляхи збільшення частки ринку, кожному з яких притаманний набір супутніх факторів.

Після того, як підприємець вирішив діяти усупереч формальним інститутам (обравши шлях деструктивної конкуренції), починає діяти фактор системних трансакційних витрат.

Рисунок. Спрощена модель поведінки підприємця в умовах деструктивної конкуренції

Тобто, в умовах, коли призначення формальних інститутів не відповідає меті підприємців задіяних у деструктивній конкуренції¹, виникає необхідність у створенні комплексу нових неформальних правил та порядків, покликаних забезпечити діяльність нетрадиційних моделей конкуренції. Відтак, задля підтримки неформального інституціонального середовища (комплексу неформальних правил та порядків), у якому здійснюється деструктивна конкуренція, кожен підприємець за замовчуванням несе трансакційні витрати.

Фактор системних трансакційних витрат, суттєво зміщує зусилля підприємців у бік непродуктивної діяльності. Наприклад, в умовах картелю, підприємець вимушений відволікти власний ресурс від продуктивної діяльності, аби: контролювати діяльність партерів та конкурентів; слідкувати за дотриманням домовленостей в середні картелю; приймати активну участь у координаційних заходах.

Слід зауважити, що вищенаведені заходи також реалізуються в умовах, коли підприємець діє в рамках формального інституціонального середовища, однак обсяг ресурсу, що відволікається на таку діяльність, є значно меншим, оскільки левову частку подібного роду трансакційних витрат бере на себе держава.

Більш детально фактор системних трансакційних витрат, ми розглянемо пізніше. Наразі ж проаналізуємо решту супутніх факторів деструктивної конкуренції, позначених на рисунку числовими індексами. Незважаючи на те, що на представленому дереві рішень фактори регулярно повторюються, для кожного випадку вони мають власний сенс, а отже розглядатимемо їх окремо.

На підприємця, чия діяльність орієнтовна на встановлення монополії, в залежності від його тактичних рішень чинять вплив наведені нижчі фактори.

2. Дискредитаційний фактор орієнтації на монополію проявляється у тому, що наміри підприємця (коли вони стають очевидними) дискредитують його в очах суспільства. Як наслідок, суспільство змінює власну модель поведінки. Наприклад, споживачі можуть бойкотувати товари потенційного монополіста, розуміючи, що його політика шкодить їхнім інтересам. Конкуренти перелаштовуватимуть власну політику до нових реалій, що у підсумку може суттєво нашкодити потенційному монополісту². Все це додає додаткових ризиків для діяльності підприємця, мінімізуючи шанси на успішне встановлення монополії.

3. Трансакційні витрати зниження ціни, включають в себе витрати на отримання та аналіз інформації щодо кон'юнктури ринку, цінової політики та виробничого потенціалу конкурентів тощо. Такі витрати випливають із необхідності оцінки ризиків та можливих наслідків зниження ціни. Слід зауважити, що такого роду трансакційні витрати є невід'ємною частиною ринкової економіки. Однак, в умовах орієнтації на монополію вони є особливо великими, оскільки кінцева мета за масштабами значно перевищує локальні цілі конструктивної конкуренції³.

4. Ризик. Трансакційні витрати можуть певним чином знизити ризики пов'язанні з монополістичною стратегією. Однак попри це, середній рівень ризику, що виникає внаслідок зниження ціни із метою створення монополії, є значно вищім за аналогічний ризик, що існує в умовах звичайної (конструктивної) конкуренції. Причиною цього, є позиція конкурентів обізнаних з планами потенційного монополіста⁴. За такої обізнаності існує висока ймовірність, що конкуренти спільними зусиллями всіляко перешкоджатимуть діяльності потенційного монополіста⁵, а отже повернутися до статус-кво⁶ вже навряд чи вийде. В іншому випадку, коли наміри учасників ринку збігаються (орієнтація на монополію), ризики також залишаються достатньо великими, оскільки підприємці, що вступили на шлях до монополії раніше, мають початкову перевагу над тими, хто тільки-но почав реалізовувати дану стратегію.

5. Внутрішній дестабілізаційний фактор орієнтації на монополію, проявляється у внутрішніх (внутрішньодержавних) загрозах, які несе із собою така діяльність. Природа таких загроз походить від того, що монополія як явище, суперечить формальним інститутам, а отже в інституціональному сенсі вона є протизаконною⁷. Виходячи з того, що держава уособлює в собі сукупність його становище (оскільки ідучи супроти формальних інститутів, підприємець починає діяти супроти держави), оскільки у будь-який момент часу, він може наразитися на санкції з боку держави. Однак, такий висновок є суто формальним, оскільки існує вірогідність того, що особи відповідальні за існування формальних інститутів (законодавці, судді, чиновник тощо), із мотивів особистої вигоди можуть діяти всупереч цих інститутів.

6. Трансакційні витрати зниження ціни на умовному другому етапі⁸, за своєю природою є аналогічними витратам у попередньому періоді (індекс 3), з однією лише відмінність, що вони накладаються на вже існуючи трансакційні витрати, які мали місце на попередньому етапі зниження ціни. Відтак, вони виступають фактором «акумуляції вартості монополії»⁹.

7. Ризики умовного другого етапу зниження ціни, є аналогічними попереднім ризикам. Однак, як й у випадку трансакційних витрат, вони мають кумулятивний ефект. Тобто, підприємець після кожного зниження ціни, несе ризики пов'язані із наслідками такого зниження. У сукупності, ці ризики (що зростають по мірі збільшення етапів зниження ціни) зменшують ймовірність успішної монополізації ринку.

Наступною альтернативною стратегією деструктивної конкуренції, що розглядається у нашому дослідженні, є створення картелю із метою зміни частки ринку на користь учасників. Супутніми процесу створення і діяльності картелю, є наведені нижчі фактори.

8. Трансакційні витрати створення картелю, спрямовані на збір та аналіз інформації щодо потенційних учасників картелю Включає у себе відомості щодо їхніх частки ринку, виробничих можливостей, репутації, суспільної впливовості тощо., кон'юнктури ринку, цінової політики та впливовості конкурентів. Крім того, трансакційні витрати створення картелю, включають в себе витрати на проведення перемовин, реалізацію координаційних заходів, додаткові гарантії. У випадку створення картелю, саме останній фактор (додаткові гарантії) є каталізатором високих трансакційних витрат, що перевищують аналогічні витрати пов'язані із створенням «законних» об'єднань (корпорації). Така закономірність випливає із нелегального статусу такої організації як картель, в наслідок чого його учасники не можуть апелювати до формальних інститутів аби убезпечити себе від несправедливих дій з боку партнерів. Як наслідок, в рамках картелю формується неформальне інституціональне середовище, покликане гарантувати певний захист інтересів його учасників. Однак, процес створення такого середовища потребує тривалих перемовин, пошуку заставної інформації Компрометуюча інформація на певного учасника картелю, яка може бути використана проти нього у випадку порушення ним внутрішньоорганізаційних домовленостей., набуття формальних важелів впливу Методів впливу на опонентів через формальні інститути. Наприклад, учасника картелю, що порушив внутрішньоорганізаційні домовленості, можна «покарати» шляхом притягнення до відповідальності (адміністративної, кримінальної) по справах, що стосуються його господарської діяльності. тощо.

9. Дискредитаційний фактор створення картелю починає набувати сили з моменту, коли потенційні учасники заявляють про свої наміри щодо створення такої організації. Компрометуючи себе позицією «нечесного гравця» на ринку, вони вкладають у руки своїх потенційних опонентів (з початку із числа учасників картелю, а потім, коли діяльність картелю стає очевидною, й решти суб'єктів господарювання) інструменти впливу на власну діяльність. Відтак, у будь-який момент часу, учасники картелю можуть наразитися на «агресивні» дії з боку опонентів, які апелюватимуть до формальних інститутів, як до мірила законності проваджуваної картелем господарської політики¹³. Навіть в умовах, коли картель не було сформовано, сам факт участі у невдалих перемовинах щодо його створення, підриває репутацію підприємців, як «чесних гравців» на ринку, що само собою негативним чином впливає на їхній бізнес.

10. Внутрішній дестабілізаційний фактор створення картелю, частково випливає із дискредитаційного фактору. Маючи потенційні загрози, що випливають із формально незаконної діяльності, учасники картелю мають високий рівень невизначеності щодо майбутніх перспектив розвитку їхнього бізнесу. Навіть у випадку, коли картель не було сформовано, сам факт участі у перемовинах, може бути використаний супроти потенційних учасників.

11. Трансакційні витрати існування картелю включають в себе постійні витрати на підтримку неформального інституціонального середовища, в рамках якого діє картель. Такі витрати, є складовою частиною системних трансакційних витрат, про які говорилось раніше.

12. Трансакційні витрати перегляду умов участі в картелі за своєю суттю є аналогічні витратам створення картелю, з однією лише відмінністю, що вони накладаються на вже існуючі статичні¹⁴ та динамічні¹⁵ трансакційні витрати, через що підвищується вартість існування картелю. Тобто, на ряду з вже існуючими системними витратами, кожний наступний переговорний процес щодо перегляду умов участі в картелі (необхідність у проведені якого не можна передбачити на момент створення картелю), відволікає зусилля на непродуктивну (з точки зору безпосередньої віддачі) діяльність, через що зростає альтернативна вартість участі в картелі¹⁶.

13. Ризики перегляду умов участі в картелі виникають в результаті відсутності консенсусу щодо цього питання. Як наслідок, картель може припинити своє існування, через що колишні партнери перетворяться на конкурентів. Додаткові ризики у такій ситуації (у порівнянні із ризиками звичайної конкуренції) виникають через те, що колишні партнери з огляду на попередню їхню співпрацю, володіють більшим обсягом інформації (щодо господарської діяльності учасників картелю), яку можуть використати один проти одного. Відтак, колишні учасники картелю стають більш вразливими до зовнішнього впливу (у ситуативному контексті), аніж інші учасники ринку, супроти інтересів яких було створено цей картель.

Останньою, третьою альтернативною стратегією деструктивної конкуренції, що розглядається у нашому дослідженні, є інформаційна дискредитація конкурента з метою захоплення більшої частки ринку. Сутність даної стратегії полягає у намаганні вплинути на суспільну думку, через надання недостовірної¹⁷, негативної інформації щодо якості продукції конкурента, умов виробництва, соціальної політики проваджуваної на підприємствах¹⁸ тощо. Метою такого впливу на суспільну думку, є зниження попиту на продукцію конкурента.

У наведеному прикладі, стратегія реалізується через використання медіа ресурсу та агентської мережі. Супутніми таким діям є нижченаведені фактори.

14. Операційні витрати створення агентської мережі включать в себе безпосередні витрати на пошук та організацію взаємодії осіб, які поширюватимуть у суспільстві відповідну інформацію. Оскільки подібний вид діяльності не передбачений законодавством, такі дії здійснюватимуться на нелегальній основі, що нестиме із собою додаткові ризики.

15. Операційні витрати створення медійного підприємства включають в себе безпосередні витрати на оренду приміщення, покупку устаткування, офіційне працевлаштування працівників, покупку телевізійних або радіо частот тощо.

16. Дискредитаційний фактор інформаційної дискредитації конкурентів полягає у репутаційних втратах спричинених такого роду діяльністю. Наслідками таких втрат, можуть бути «агресивні» дії конкурентів та остракізм з боку суспільства.

17. Внутрішній дестабілізаційний фактор

інформаційної дискредитації конкурентів відрізняється за ступенем прояву в залежності від обраної тактики. У випадку використання агентської мережі задля дискредитації конкурентів, виникають загрози стабільності (сталості) підприємницької діяльності ключового агенту впливу¹⁹, що походять від нелегального статусу такого роду діяльності, через що у будь-який момент часу, держава може притягнути його до відповідальності. У випадку використання медійного ресурсу із метою дискредитації конкурентів, відсутні формальні підстави для притягнення ключового агенту впливу до відповідальності на підставі його організаційної діяльності (створення та утримання медійного підприємства). Однак, адміністративна або кримінальна відповідальність може випливати із наслідків такої діяльності, а саме, поширення недостовірної інформації (наклепу), що спричинило репутаційній, моральні або матеріальні втрати третьої сторони.

18. Витрати утримання агентської мережі включають в себе постійні витрати спрямовані на неофіційну оплату праці осіб, які поширюють у суспільстві дискредитаційну інформацію. Оскільки подібний вид діяльності, апріорі не підпадає під жоден із пунктів КВЕД²⁰ (або його аналогів в інших країнах), здійснення будь-яких розрахункових операцій в рамках такої діяльності, є незаконним, а отже несе із собою ризики притягнення до відповідальності.

19. Витрати на утримання медійного підприємства є легальними за своєю суттю²¹, однак з огляду на характер інвестицій, мають непевну віддачу (як й витрати спрямовані на агентську мережу). Тобто, заздалегідь неможливо визначити наслідки та кількісні вигоди медійної дискредитації конкурентів, що робить інвестиції²² високоризиковими. Відтак, діяльність спрямована на дискредитацію, від початку є потенційно деструктивною для економіки.

Наведена вище спрощена модель поведінки підприємця в умовах деструктивної конкуренції, є характерною для економічних систем із наявною інституціональною дивергенцією, де держава залишається незаангажованим гравцем. У випадку коли державні інститути починають діяти в інтересах однієї із конкуруючих сторін, супутні фактори моделі набувають іншого змісту, а саме: змінюється вектор дестабілізуючого фактору з внутрішнього на зовнішній (для підприємця, який знаходиться під протекцією держави), трансформуються ризики, набувають іншої форми трансакційні витрати. Характер змін супутніх факторів, залежить від позиції підприємця (актора моделі) відносно держави.

Розглянемо узагальнено (без прив'язки до стратегій та конкретних тактик) супутні фактори поведінки підприємця в умовах деструктивної конкуренції при заангажованій позиції держави.

В умовах, коли підприємець перебуває під протекцією держави, внутрішній дестабілізаційний фактор перестає бути для нього актуальним. Натомість, набуває значення зовнішній дестабілізаційний фактор, що несе із собою економічні загрози як для підприємця реципієнта протекції, так й для державного апарату в цілому. Тобто, у сучасному глобалізованому світі, передові держави із геополітичних²³ та економічних²⁴ міркувань, намагаються впливати на менш розвинені країни, де недотримуються принципів вільної конкуренції. Відтак, на державних посадових осіб таких країн та їхніх підопічних (підприємців), можуть бути накладені санкції, що дестабілізує господарську діяльність.

На відміну від ймовірного посилення ролі дестабілізаційного фактору, державна протекція в цілому позитивно впливає на внутрішні ризики деструктивної конкуренції (у контексті підприємця реципієнта), оскільки у такому випадку державні інститути фактично стають на захист підприємця. Так, наприклад, ризики несприйняття суспільством несправедливої поведінки підприємця, можуть бути нівельовані через застосування державних або асоційованих із державою ЗМІ²⁵, а загрози скоординованих протидій з боку конкурентів, наражатимуться на фіскальний та юридичний тиск.

Щодо трансакційних витрат деструктивної конкуренції, для підприємця, що знаходиться під протекцією держави, вони є значно нижчими не лише за аналогічні витрати його конкурентів, а й за гіпотетичні трансакційні витрати учасників ринку, які діють в умовах вільної конкуренції. Причиною цього, як й у випадку з ризиками, є державні інститути, що діють в інтересах підприємця реципієнта протекції. Тобто, підприємець несе менші трансакційні витрати, оскільки використовує менше власних організаційних інститутів. Наприклад, за відсутності протекції з боку держави, потенційний монополіст був би вимушений створити в середині організації додатковий неформальний інститут, покликаний узгоджувати неформальну діяльність організації (орієнтація на монополію) із її формальним призначенням (виробництво продукції на конкурентних засадах)²⁶. За відсутності потреби у створенні такого інституту, він економить на трансакційних витратах.

В інакшому, завідомо програшному стані знаходяться підприємці, які не перебувають під протекцією держави в умовах заангажованості державного управління. Для таких підприємців, нівелюється значення формальних (державних) інститутів, а отже вони вимушені розбудовувати альтернативне, неформальне інституціональне середовище, що накладає на них колосальні трансакційні витрати. Більше того, перебуваючи в «опозиції» до державних інститутів, вони наражаються на великі ризики.

Розрізняючи становище підприємців, які обрали різновекторні шляхи конкуренції, не перебуваючи при цьому під протекцією держави в умовах заангажованого державного управління, слід зауважити, що відносний розмір переваг тих, які обрали конструктивний шлях конкуренції перед тими, хто дії за деструктивними принципами, залежить від ступеню інституціональної дивергенції в державі. Тобто, чим меншою є інституціональна дивергенція, тим більше шансів, що апелювання до формальних інститутів матиме позитивний ефект. Наприклад, особа, яка зазнала неправомірних збитків, спричинених діяльністю підприємця реципієнта протекції, може подати на нього до суду. За такої ситуації, ймовірність винесення судового рішення на користь постраждалої особи, залежить від кількості осіб у судовій системі, які дотримуються формальних інститутів (грають за формальними правилами)²⁷.

Висновки

Отже, розглянувши супутні фактори стратегій деструктивної конкуренції, стає цілком очевидним, що в цілому такі дії несуть із собою великі ризики та неймовірно високі трансакційні витрати для підприємців, у порівнянні із конструктивними конкурентними діями. Відтак, із економічної точки зору, наслідки деструктивної конкуренції є завідомо негативними не лише для суспільства в цілому, а й для більшості підприємців, що ступили на цей шлях. Спершу розглянемо суспільні наслідки.

Як зазначалось раніше, фундаментальна відмінність конструктивної конкуренції від деструктивної, полягає у методах здобуття конкурентних переваг на ринку. У першому випадку, конкурентні переваги виникають в наслідок підвищення якості та кількості продукції, тоді як у другому, є наслідком необгрунтованого маніпулювання цінами (або інших непов'язаних із виробництвом контпродуктивних заходів). Є очевидним, що із наповненням ринку якісними товарами, зростає добробут суспільства в цілому, оскільки споживачі отримують змогу більшою мірою задовольняти власні потреби²⁸. В умовах «успішної» реалізації контпродуктивних заходів деструктивної конкуренції, добробут суспільства набуває консервативних ознак із тенденцією до погіршення. Причиною цього, є перспектива підвищення ціни при незмінній якості (можливе й погіршення) товару. Тобто, деструктивна конкуренція орієнтована переважно на усунення конкурентів шляхом не пов'язаним із позитивною зміною виробництва (підвищення продуктивності, якості тощо), а отже не несе із собою підстав для покращення добробуту суспільства. Більше того, із усуненням конкурентів, виникають стимули до підвищення ціни на продукцію²⁹, що безпосередньо негативним чином впливатиме на добробут.

Слід зауважити, що на певному етапі, підприємці задіяні у деструктивні конкуренції можуть інвестувати у розвиток власного виробництва. Однак, у довгостроковій перспективі, ефект таких інвестицій буде знівельовано наслідками їхньої діяльності. Наприклад, потенційний монополіст, може інвестувати кошти у розвиток власного виробництва, аби отримати перевагу над конкурентами. В результаті «нечесної» конкурентної боротьби, він може наразитися на супротив держави, або досягнути поставленої мети, що у обох випадках нівелюватиме ефект від інвестицій. Тобто, в результаті протистояння із державою, діяльність підприємця може бути згорнута, що знівелює значення його інвестицій для суспільства. Рівнозначний ефект виникне, коли підприємець досягне монополії, адже у подальшому він не матиме стимулу для збереження попередньої ціни, через що суспільний позитивний ефект від інвестицій перетвориться на надприбутки підприємця.

теоретичний зв'язок деструктивної дивергенцією, слід увагу на питаннях мотивів, які Виводячи конкуренції із інституціональною сконцентрувати підштовхують підприємців до несприйняття формальних інститутів, в наслідок чого поведінка підприємців приймає деструктивний характер. У даному контексті, слід виділити два ключових базиси, на яких вбудовуються такі мотиви. Перший, це небажання сприймати державні інститути через їхню слабкість Слабкість інститутів, знижує вірогідність бути притягнутим до відповідальності, що мотивує підприємця до реалізації заходів деструктивної конкуренції. або обмеженість Обмеженість інститутів, перешкоджає задоволенню певних видів потреб підприємця в рамках існуючої інституціональної системи, через що він вимушений вдаватися до деструктивних заходів.. Другий, це нав'язана оточенням модель відносин.

Перший базис, є ендогенним за своєю природою, а отже безпосередньо представляє собою прояв волі підприємця. Конвергенції у даному випадку можна досягнути, шляхом посилення або реформування (в залежності від обставин) діючих формальних інститутів. Тобто, необхідно створити інституціональні умови за яких підприємець відчуватиме: по-перше, невідворотність покарання за порушення формальних норм та правил: по - друге, впевненість у тому, що всі свої амбіції, які походять від широкого кола його природних потреб, він зможе зреалізувати в рамках існуючої інституціональної системи.

Другий базис, є наслідком екзогенних обставин, що обумовлює залежність поведінки кожного окремого підприємця він системи неформальних правил та норм, які склались у суспільстві. Конвергенції у даному випадку можна досягнути шляхом створення умов, за яких інтереси широкого кола осіб, серед яких політики, підприємці, державні службовці тощо, у більшій мірі задовольнятимуться в рамках формального інституціонального середовища. Тобто, слід створити умови, за яких вищезазначеним особам буде вигідніше послуговуватися у своїх діях формальними інститутами, аніж жити за власними нормами та правила. Досягнути такої мети надзвичайно складно, оскільки: по-перше, напрацьовані механізми співпраці мають схильність до самозбереження; по-друге, система інтересів, що склалась в умовах дивергенції, як правило задовольняє більшість осіб, які мають важелі впливу на інститути (як формальні, так і неформальні); по-третє, дивергенція як правило супроводжується опосередкованою експлантацією невпливової в інституціональному плані частини населення (політично пасивні громадяни, рядові працівники, службовці низького рангу тощо), а отже відмову від такої експлантації надзвичайно складно компенсувати перевагами формальних інститутів.

Отже, деструктивна конкуренція, як явище, є наслідком ухиляння підприємців від формальних настанов держави щодо дотримання принципів вільної та справедливої конкурентної боротьби. Саме собою таке ухиляння є свідченням того, що підприємець із різних причин відмовляється діяти за встановленими державою правилами, натомість створюючи власні неформальні інститути або залучаючись до вже існуючої в суспільстві системи неформальних відносин. Відтак, на формальному рівні такий підприємець протиставляє себе решті суспільства, яка де-юре є творцем державних інститутів.

Размещено на Allbest.ru