Проактивна адаптивність і системні властивості підприємницьких структур як детермінанти їх стресостійкості та конкурентоспроможності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проактивна адаптивність і системні властивості підприємницьких структур як детермінанти їх стресостійкості та конкурентоспроможності

Валентина Василівна Стадник доктор економічних наук, професор, професор кафедри менеджменту та адміністрування Хмельницький національний університет

Віталій Миколайович Йохна кандидат економічних наук, науковий співробітник Хмельницький національний університет

Максим Олександрович Гаджук

здобувач PhD

Хмельницький національний університет

Руслан Зореславович Романів

здобувач PhD

Хмельницький національний університет

Анотація

У статті актуалізовано проблему здатності України підтримувати економічне життя під час війни і відновити позитивну економічну динаміку в післявоєнний період. Висловлено припущення, що важливе місце у цих процесах має зайняти підприємницький сектор - завдяки високим адаптивним властивостям підприємницьких структур малого організаційного формату. Наведено результати порівняльного аналізу статистичної інформації про зміни в структурі і економічній динаміці сектору малого і середнього бізнесу України під час війни, які підтверджують їх високу адаптивність. Аргументовано доцільність методологічного уточнення дефініції "підприємницька структура" з урахуванням чинників проактивної адаптивності. Метою дослідження визначено сутнісно-ідентифікуючий аналіз системних властивостей підприємницьких структур, які забезпечують їх проактивну адаптивність. економічний війна підприємницький

Опираючись на антисипативний підхід в теорії менеджменту, який апелює до проактивної адаптивності підприємництва як явища, запропоновано авторське тлумачення дефініцій "стресостійкість" і "конкурентоспроможність" суб'єктів підприємницької діяльності та змісту системних властивостей підприємницьких структур. Вони подані через визначення їх ролі у формуванні конкурентних переваг в контексті забезпечення стресостійкості і конкурентоспроможності бізнесу. Сукупність властивостей структуровано за їх сутнісним призначенням та результатами прояву в системних характеристиках і наповнено методичним інструментарієм управлінського впливу. Акцентовано на необхідності їх цілеспрямованого використання для вирішення завдань нарощування ринкових можливостей малих підприємств.

Ключові слова: антисипативний підхід в управлінні, проактивна адаптивність, інновації, стресостійкість, конкурентні переваги, мережеве співробітництво, синергія різноманітності.

PROACTIVE ADAPTABILITY AND SYSTEM PROPERTIES OF THE BUSINESS STRUCTURE AS DETERMINANTS OF THEIR STRESS RESISTANCE AND COMPETITIVENESS

Valentyna STADNYK, Vitaliy YOKHNA, Maksym GADZHUK, Ruslan ROMANIV Khmelnitskyi National University

The article updates the problem of Ukraine's ability to maintain economic life during the war and restore positive economic dynamics in the post-war period. It is assumed that the entrepreneurial sector should occupy an important place in these processes - thanks to the high adaptive properties of entrepreneurial structures of a small organizational format. The results of a comparative analysis of statistical information on changes in the structure and economic dynamics of the small and medium-sized business sector of Ukraine during the war are presented, which confirm their high adaptability. The expediency of the methodological clarification of the definition of "entrepreneurial structure" considering the factors of proactive adaptability is argued. One of the tasks of the research is the essentially identifying analysis of the system properties of business structures that ensure their proactive adaptability.

Based on the anticipatory approach in management theory, which appeals to the proactive adaptability of entrepreneurship as a phenomenon, the author's interpretation of the definitions of "stress resistance" and "competitiveness" of subjects of entrepreneurial activity and the content of systemic properties of entrepreneurial structures is proposed. They are presented through the definition of their role in the formation of competitive advantages in the context of ensuring stress resistance and business competitiveness. The set ofproperties is structured according to their essential purpose and results of manifestation in system characteristics and is filled with methodical tools of management influence. Emphasis is placed on the need for their purposeful use to solve the problems of increasing the market opportunities of small enterprises.

Key words: anticipatory approach in management, proactive adaptability, innovation, stress resistance, competitive advantages, network cooperation, synergy of diversity.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Україна нині зіткнулася з надзвичайно великими загрозами національній безпеці, спричинених агресивними намірами російської політичної еліти перешкодити інтегруванню України в європейський економічний і ціннісний простір. Масштаби такого втручання у суверенне право країни робити власний вибір моделі і пріоритетів свого суспільного і економічного розвитку величезні. На жаль, вони не обмежилися суто політичним або економічним тиском на чинну владу, а набули характеру прямого воєнного протистояння, в ході якого загинуло багато людей, вщент зруйновано велику кількість українських міст, містечок і сіл, які потрапили в зону бойових дій. Зазнали також значних фізичних руйнувань об'єкти цивільної інфраструктури, які виконують функції життєзабезпечення в містах, що знаходяться далеко від лінії фронту. На певний період це зумовило енергетичну уразливість як цивільного життя, так і тих суб'єктів господарювання, які не можуть вести економічну діяльність за відсутності стабільного енергоживлення. Як результат - багато суб'єктів господарювання, які фактично припинили свою діяльність на початку повномасштабного вторгнення, але поступово почали відновлювати її влітку (за даними опитувань, в березні припинили роботу понад 80% суб'єктів бізнесу, в серпні ця цифра зменшилась до 40% [8]), вказали на те, що їх ділова активність погіршилась і очікування покращання економічної ситуації у респондентів досі не простежується. За щомісячними розрахунками НБУ Індексу очікування ділової активності (ІОДА) в підприємницькому середовищі, у вересні 2022 р. цей показник дорівнював 46,1, у жовтні він знизився до 44,9, в листопаді до 42,7, а в грудні - до 42,1. В січні 2023 він погіршився ще більше - до 37,5. В лютому появилась певна тенденція до поліпшення - ІОДА зріс до 45,0, Водночас, проведене в лютому 2023 р. опитування в середовищі МСБ показало, що у понад 70% підприємців з числа опитаних вважають економічну ситуацію в Україні несприятливою (42% - несприятливою, а 29% - катастрофічною). А 38% прогнозують, що стан справ у бізнесі і надалі погіршуватиметься [14]. Та все ж в березні - ІОДА зріс до 49,0, а в квітні - перетнув позначку нейтрального рівня, зрісши до 51,5. Основними чинниками такого покращання очікувань респонденти назвали поліпшення логістики, енергозабезпечення, а промислові підприємства додатково до цього очікують зростання експорту завдяки відновленню замовлень з боку зовнішніх споживачів [21]. Серед несприятливих чинників - низький платоспроможний попит, значна інфляція, очікування відміни пільг з оподаткування (з 1 липня), про що заявлено урядом. Фактично можна стверджувати, що як малий, так і середній бізнес опинились на межі виживання, і опираються цьому лише ті, хто здатен знайти швидкі й нетривіальні рішення для адекватної відповіді безпековим викликам, здатен перетворити загрози на нові можливості, показуючи стійкість до стрес- факторів.

Усе це фактично змінило пріоритетність цільових установок менеджменту - проблема підтримання конкурентоспроможності бізнесу перестала бути домінуючою серед множини значущих цілей і поступилась місцем проблемі формування стресостійкості. Причому стресостійкості як самих організацій, так і національної економіки загалом.

Аналіз останніх досліджень та публікацій з даної проблеми

Дослідженням можливості забезпечення/нарощування конкурентоспроможності суб'єктів економічної діяльності в умовах глобальних ринкових зрушень займаються чимало науковців. У них акцентується увага на найбільш значущих аспектах управлінського впливу, які можуть суттєво сприяти посиленню конкурентних переваг підприємств у певних соціо-економічних умовах (залежно від рівня соціального та економічного розвитку країни та моделі економічного зростання, яка прийнята за ос новну на відповідному історичному етапі її існування). В Україні ці дослідження представлені, наприклад, в останніх роботах таких науковців як Л. Березіна, К. Брижань, Ю. Вакуленко, О. Вараксіна, О. Гевленко, Ю. Головчук, Л. Зайцева, М. Зось-Кіор, А. Олійник, Г. Пчелянська, С. Співак, В.Храпкіна, М.Шульга [1-3; 6; 7; 13; 15; 22; 23] та інших, які співвідносять конкурентоспроможність підприємств із їх здатністю формувати різні конкурентні переваги в умовах динамічних споживчих ринків. Їх висновки та рекомендації опираються на теорію конкурентних переваг М. Портера [27], яка відводить чільне місце у формуванні конкурентоспроможності суб'єктів господарювання їх вмінню виводити на ринок продукти з вищою, ніж конкуренти, споживчою цінністю. Такої ж позиції дотримувались і ми у своїх попередніх дослідженнях, підкреслюючи, що нові цінності створюються в процесі інноваційної діяльності і завдання менеджменту полягає у формуванні умов для того, щоб ця діяльність була креативною, активною і результативною [17 -20; 30]. Це стосується й участі українських підприємств в багатоланкових процесах створення споживчих цінностей - в межах різного роду інтеграційних утворень [28]. Та інноваційна діяльність апріорі є ризиковою, вона може забезпечити нарощування конкурентоспроможності підприємства лише за умови відповідності її результатів споживчим очікуванням [19, с.21]. Тому підприємці-інноватори змушені постійно співвідносити ризики інновацій та ризики нехтування ними в надії на те, що їх чинні ціннісні пропозиції залишатимуться затребуваними ринком ще певний час [10; 20]. Стресостійкість бізнесу і можна пояснити вмінням підприємців адекватно оцінити ці ризики. І хоча в глобальному економічному просторі про стресостійкість прийнято говорити здебільшого для промислових підприємств [20; 26], авторська позиція полягає в тому, що її підтримання не менш важливе і для підприємств різних видів економічної діяльності, які можна об'єднати терміном "підприємницькі структури". І особливо - для сектору малого і середнього підприємництва, кожен учасник якого має бути стресостійким для того, щоб стати конкурентоспроможним. Проте проблема стресостійкості підприємств у її зв'язку з конкурентоспроможністю і проактивною адаптивністю на сьогодні фактично не представлена у вітчизняному науковому дискурсі, хоча на макроекономічному рівні вона вже заявлена експертами Світового банку як нагальна у зв'язку з кліматичними загрозами та техногенними катастрофами [26]. Перманентність безпекових викликів в Україні і невідворотність загострення проблеми стресостійкості в довготривалому періоді в усіх сферах економічної діяльності змусила по-іншому подивитись на цілі і завдання менеджменту в реалізації керованих змін заради такого виживання. Це і визначило мету і завдання даного дослідження.

Формулювання цілей статті

Метою дослідження є методологічне уточнення дефініції "підприємницька структура" з урахуванням потреб її проактивної адаптивності для забезпечення стресостійкості і сталої конкурентоспроможності в умовах динамічних ринкових змін, а також сутнісно-ідентифікуючий аналіз системних властивостей підприємницьких структур з позицій впливу кожної з цих властивостей на їх стресостійкість та конкурентоспроможність.

Основні результати дослідження

Повоєнне становлення економіки України має бути спрямоване на визначення свого нового місця у світовому економічному просторі, оскільки багато значущих для наповнення державного бюджету експортних позицій наразі втрачено (особливо в металургії та машинобудуванні). В ході інтеграції України в економіку ЄС, де вже склалися основні пропорції ринку і де існує консенсус владних структур і бізнесу стосовно правил економічної конкуренції (в які закладено інструменти протистояння ціновому демпінгу для входження на ринок нових учасників, що нівелює переваги низької вартості виробничих ресурсів, на які завжди покладався бізнес пострадянських країн), необхідно буде забезпечити розвиток вітчизняних конкурентоспроможних суб'єктів ринку, здатних створювати нові економічно привабливі ринкові ніші. Очевидно, що це потребує посилення підприємницької складової в їх діяльності, яка наповнює традиційні бізнес-моделі новими елементами.

Незважаючи на те, що теорія підприємництва доволі чітко визначила основні відмінності підприємницької поведінки (основними джерелами формування конкурентних переваг підприємця мають бути інновації), все ж існує необхідність більш повного відображення в управлінській термінології системних характеристик господарюючих суб'єктів, які відповідають нинішньому стану конкурентних відносин в економічній сфері і дають змогу реалізувати інноваційний тип розвитку. Авторське бачення того, яким чином має відбуватися розвиток управлінської термінології, полягає в наведенні аргументів на користь внесення змін в існуючі дефініції - для уточнення чи розширення закладеного в них первинного змісту з урахуванням нових здобутків теорії управління або нових умов управлінської діяльності, які потребують розширення управлінських технологій та інструментів практичної діяльності. В контексті заявлених цілей даного дослідження основним аргументом для розвитку управлінської термінології є потреба у введенні дефініції, яка найбільше відповідає підприємницькому типу поведінки в умовах відкритих ринків і широкого застосування можливостей інформаційної революції. На наш погляд, таким умовам відповідає термін "підприємницька структура", що може бути аргументовано наступними обставинами:

- необхідністю чіткого виокремлення із множини суб'єктів господарювання тих, до числа пріоритетних цільових установок яких належить отримання прибутку за рахунок реалізації конкурентних переваг, основаних на інноваціях, а не завдяки природній або штучній монополії (наприклад, через отримання одноосібного права на виробництво певного виду продукції чи надання послуг) - адже саме прибуток, що опирається на перевагу першості у створенні нової корисності позиціонується Й. Шумпетером як підприємницький;

- під впливом змін у середовищі господарювання підприємницька одиниця еволюціонує, вдосконалюючи свої бізнес-процеси і їх інструментальне наповнення та вступаючи у тісніші зв'язки із партнерами; завдяки цьому вона може поставати в різних організаційних формах, опановувати нові ринкові ніші і створювати нові ціннісні пропозиції, стаючи мультиформатною за рахунок більшого і різноманітнішого ресурсного потенціалу учасників інтеграції, для яких розробляється загальна стратегія діяльності та розвитку;

- перебіг еволюційних процесів охоплює і організаційно-структурний розвиток підприємницької одиниці, що порушує усталеність структурованість відносин в управлінській ієрархії та зумовлює потребу в її переформатуванні; з цих причин словосполучення "підприємницька структура" чіткіше відображає природу відносин всередині неї - структурно впорядкованої ієрархії, архітектура якої може бути трансформована в разі приєднання інших учасників або кількісного зростання бізнесу, яке перевищує норми керованості в чинній системі менеджменту і це погіршує адміністрування.

Беручи до уваги наведене, вважатимемо за доцільне використовувати термін "підприємницька структура" для тих суб'єктів ринку, як є інноваційно активними, здатними до об'єднань з партнерами та гнучкими у організаційних відносинах. Це відповідає методології антисипативного управління. Антисипативне управління - це управління, "спрямоване на випередження усіх можливих подій внутрішнього та зовнішнього оточення на засадах ідентифікування слабких сигналів у середовищі функціонування підприємницьких структур" [24]. У попередній роботі нами доведено, що методологія антисипативного підходу в менеджменті акцентує увагу на "адаптивній ефективності суб'єкта господарювання - як його здатності своєчасно та адекватно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, не тільки реагуючи на його зміни, а й цілеспрямовано впливаючи на нього у своїх інтересах (забезпечуючи його майбутні зміни в сприятливому для свого функціонування напрямі)" [18]. Тобто, діяти проактивно, на випередження. Опираючись на це твердження, пропонуємо визначати підприємницьку структуру як організаційну форму економічної діяльності, що об'єднує ресурси та інноваційний потенціал учасників (склад та відносини яких можуть змінюватися) з метою формування й зміцнення конкурентних переваг проактивно-інноваційного характеру для максимальної реалізації у планованій перспективі ринкових можливостей і соціально-економічних інтересів власників ресурсів з розподілом між ними отриманої вигоди за обумовленими заздалегідь принципами. Проактивно-інноваційний характер конкурентних переваг проявляється в тому, що вони ґрунтуються на інноваціях, які формують нові споживчі або технологічні тренди, а не ті, що зумовлені уже сформованими трендами.

Таке визначення більш чітко вказує на філософію підприємницької поведінки - реалізація власних економічних інтересів завдяки розвитку специфічних (креативних, унікальних) компетенцій, що формують інноваційний потенціал і дають змогу підприємству проактивно здобувати унікальні конкурентні переваги, зміцнювати конкурентні позиції (в тому числі за рахунок інтеграції з іншими учасниками ринку для досягнення синергії мережевої взаємодії, яка проявляється у збільшенні потенціалу різноманітності ціннісних пропозицій), нарощувати економічну потугу, кількісно зростати та якісно розвиватись, переходячи на вищу стадію життєвого циклу.

Це відповідає сучасним трендам ринкової динаміки та дає чіткіше уявлення про рушійні сили розвитку - саме підприємницькі структури як найбільш мобільні та інноваційні суб'єкти господарювання є рушіями економічного розвитку національних економік. Створені ними інновації тиражуються і використовуються іншими суб'єктами ринку - бізнес-структурами не інноваційного типу та організаціями некомерційного характеру, а також самозайнятим населенням. І хоча останні можуть виступати інноваторами у своїй справі, проте допоки створена ними новація не перетвориться у джерело розвитку (тобто не стане точкою кристалізації нового організаційного утворення), вона не зможе відіграти значної ролі у економічному зростанні. Саме тому так важливо розвивати інноваційне, креативне мислення у підприємницькій спільноті - адже опираючись на свою здатність знаходити і використовувати нові знання із їх "розпорошеної сукупності", підприємець може відкрити і реально створити нові сфери діяльності, змінити оточуюче середовище, яке для інших є чимось заданим. І. Кірцнер акцентує на тому, що підприємницька діяльність може породити тривалі зміни в самих контурах економічної сфери, зумовлюючи зрушення в загальній динаміці цін, трансформацію ділової активності, пошук нових ринкових можливостей [11, с. 6-7]. А саме це необхідно Україні для її повоєнного відродження.

По суті, підприємництво у його різних організаційних формах відповідає основним пріоритетам Концепції сталого розвитку, складаючи основу підприємницького суспільства, орієнтованого на інновації (як стверджував свого часу П. Друкер [5]). Підприємцем рухає прагнення отримати більшу вигоду, вдосконалюючи і розвиваючи власний бізнес і залучаючи до цього пошуку партнерів - якщо це сприятиме розширенню його ресурсних та ринкових можливостей. Малий та середній бізнес в кожній країні знаходить свою ринкову нішу і робить істотний внесок у виробництво суспільних благ (за деякими даними, в країнах ЄС він створює 67% робочих місць і забезпечує до 40-80% ВВП) [25; 29]. Проактивна і результативна інноваційна діяльність підприємця приносить вигоду і державі - адже для успіху на сучасному глобальному ринку, де змагаються за споживача багато виробників товарів і послуг, дрібний підприємець мусить бути інноватором. Тим самим він дає поштовх розвитку нових суспільних потреб або вдосконалює способи задоволення існуючих. Так починали навіть такі гіганти сучасного ІТ-ринку як Apple та Google, займаючи спершу ту продуктову нішу, яка була зовсім далека від нинішніх функціоналів їх продуктів, а нині стрімко розширюється, наповнюючись новими пропозиціями. І найбільшою мірою підприємництво представлено в сфері послуг, формуючи свої ціннісні пропозиції на запити індивідуальних споживачів у вузьких ринкових нішах.

Варто зазначити, що в Україні розвиток підприємництва саме у сфері послуг є важливим як джерело самозабезпечення населення - а в умовах війни це основа виживання. Проте зазвичай ця сфера не є інноваційно насиченою. Дані офіційної статистики, які наведено в табл.1 в порівнянні 2020-2021 років показують, що найбільшу частку займають торговельні підприємства - у 2021 році 41,9% підприємницьких одиниць займалися саме торгівлею, у 2021 р. ця частка склала 39,7%. Водночас виробничою діяльністю (промисловість і будівництво загалом) у 2020-21 р. займались лише 9 % від загальної кількості суб'єктів підприємницької діяльності. Це співвідношення є логічним - адже виробнича діяльність є більш капіталомісткою та складнішою в організації бізнес-процесів, ніж надання, наприклад, торговельних чи транспортних послуг. І набуття конкурентних переваг є також набагато складнішим завданням з огляду на значну інженерно-технологічну складову виробничих бізнес-процесів. А організація торговельної діяльності не потребує унікальних компетенцій і зазвичай у малих форматах планується на короткий термін. Тому економічне активне, але обмежене в ресурсах та специфічних знаннях населення і надає перевагу даному бізнесу - а кількість ФОП у цій сфері значно більша, ніж в усіх інших сферах (понад 40% від усієї кількості), що видно із наведених в табл. 1 даних.

Таблиця 1