До питання розвитку аквакультури України як об’єкту критичної інфраструктури

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАН України

До питання розвитку аквакультури україни як об'єкту критичної інфраструктури

Степанов В'ячеслав Миколайович,

головний науковий співробітник відділу економіко-екологічного розвитку приморських регіонів, доктор економічних наук, професор

Вважається очевидним, що одним із важливих факторів сталого розвитку соціально-економічної системи є добре збалансована сукупність галузей, підприємств та організацій, яка визначається як інфраструктура, що забезпечує та створює умови для нормального функціонування суспільства та життєдіяльності людей. У цьому особливо важливе значення для розвитку суспільства має критична інфраструктура.

Відповідно до Закону України «Про критичну інфраструктуру» [1], поняття «критично важливі об'єкти інфраструктури» визначається як юридичні особи, діяльність яких безпосередньо пов 'язана з технологічними процесами та/або наданням послуг, які мають велике значення для економіки промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення, виведення з ладу або порушення функціонування яких може негативно вплинути на стан національної безпеки та оборони України, навколишнього природного середовища, заподіяти їй майнову шкоду та/або створити загрозу життю та здоров'ю людей. продовольчий безпека аквакультура інфраструктура

У системі критичної інфраструктури України в реальних умовах (стан війни) у післявоєнний час залишатимуться предметом турботи держави об'єкти, які забезпечують життєво важливі напрямки - водопостачання, електропостачання, теплопостачання, забезпечення продовольством [2]. У контексті величезної кількості проблем України вважаємо за необхідне звернути особливу увагу на проблеми розширення виробництва продовольства, не тільки на основі традиційного сільськогосподарського виробництва (зернові та м'ясні продукти), а й розвитку виробництва рибної продукції, насамперед на основі розвитку аквакультури та марикультури. Україна має великий досвід і традиції у розвитку рибного господарства й аквакультури [3].

У контексті такої постановки питання Україна може вирішувати проблеми продовольчої безпеки як на національному рівні, так і на рівні зобов'язань України за програмами міжнародної продовольчої безпеки.

Продовольча безпека є одним із найважливіших елементів національної безпеки та однією з головних цілей аграрної та економічної політики. Відповідно до «Римської декларації з всесвітньої продовольчої безпеки» [4] конкретними елементами продовольчої безпеки є:

- фізична доступність достатньої у кількісному відношенні безпечної та поживної їжі;

економічна доступність до продовольства всіх соціальних груп населення;

продовольча незалежність держави, надійність, тобто здатність національної продовольчої системи мінімізувати вплив сезонних, погодних та інших коливань постачання продовольством населення;

стійкість національної продовольчої системи, яка може підтримуватись у режимі розширеного відтворення, у тому числі і на основі резервів водного середовища, зокрема морів.

У цьому плані вирішення завдання раціонального використання найбагатшого природно-ресурсного потенціалу водного середовища України для розвитку аквакультури та марикультури, а також промислового рибальства значно посилює потенціал продовольчої безпеки країни та розширює її можливості в системі міжнародної продовольчої безпеки.

Що стосується розуміння сфери аквакультури України як критичної інфраструктури, то, виходячи з [1, 2, 5], вона розглядається в наступних сенсах:

як система стратегічно важливих підприємств та установ країни, необхідних для виробництва товарної рибної продукції та її похідних на основі штучного розведення та вирощування об'єктів аквакультури та марикультури з метою забезпечення продовольчої безпеки країни та виконання міжнародних зобов'язань України у контексті програм ООН з міжнародної продовольчої безпеки.

як природно-виробнича система, що включає:

а) природні рибогосподарські водні об'єкти (прісноводні водоймища, внутрішні морські води, територіальне море, виняткова морська економічна зона України);

б) гідротехнічні споруди рибогосподарського призначення - земляні греблі та греблі, водозбірні споруди, паводкові водоскиди, донні водовипуски, водопровідні, скидні, рибоуловлюючі камери, вилови, причали;

в) генофондні колекції - генетично репрезентативні сукупності живих риб та інших гідробіонтів, кріоконсервованих чи консервованих іншими засобами генетичних матеріалів;

г) науково-дослідні центри, дослідно-конструкторські та освітні організації, селекційно-племінні лабораторії та інші структури, пов'язані з розвитком рибного господарства та аквакультури.

Зважаючи на виняткову значущість розвитку економіки аквакультури України як важливого об'єкта критичної інфраструктури, пов'язаного з вирішенням питань національної та міжнародної продовольчої безпеки, вважаємо за необхідне вирішення цієї проблеми розглядати на державному рівні, зокрема на основі реалізації відповідного програмно-цільового походу. Така програма повинна розглядатися не тільки в державному (національному) вимірі, а й у міжнародному, міжгалузевому, локальному та інших вимірах, зокрема:

а) у зв'язку з відповідними міжнародними проектами, що розробляються країнами Чорноморського басейну - Туреччиною, Болгарією, Румунією, Грузією;

б) у галузевому вимірі - якісної трансформації харчової промисловості України у плані розширення виробництва дуже цінної рибної продукції;

в) у регіональному вимірі - вирішення соціально-економічних та екологічних проблем, підвищення якості життя населення Українського Причорномор'я - головного регіону розвитку аквакультури та рибогосподарського комплексу;

г) на локальному (місцевому рівні) - вирішення проблем зайнятості населення та соціально-економічних умов життя.

На нашу думку, у повоєнний час особливо важливим та ефективним об'єктом критичної інфраструкції в Україні стане сектор економіки, пов'язаний з розвитком рибного господарства та аквакультури, який нині в системі держуправління визначається як Державне агентство меліорації та рибного господарства (Держрибагентство) України.

Зважаючи на високі темпи прискорення розвитку сучасної світової економіки аквакультури та неминучість активної участі України в цьому процесі, зазначену структуру доцільно перетворити на Державне агентство рибного господарства та аквакультури.

Список використаних джерел

1. Про критичну інфраструктуру: Закон України від 16.11.2021 р. № 1882-ІХ.

2. Концепція захисту критичної інфраструктури: стан, проблеми та перспективи її впровадження в Україні: зб. матер. Міжнарод. наук.-практ. конф. (Київ - Вишгород, 7-8 листопада 2013 р.). К. : НІСД, 2014. Серія: Національна безпека. Вип. 5. 148 с.

3. Зелена книга. Аналіз рибної галузі України.

4. Римська декларація з всесвітньої продовольчої безпеки (1996).

5. Про аквакультуру: Закон України від 18.09.2012 р. № 5293-VI

Размещено на Allbest.ru