Продовольча безпека як фактор стимуляції розвитку національної продовольчої системи України та його впливу на суміжні галузі національного господарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Продовольча безпека як фактор стимуляції розвитку національної продовольчої системи України та його впливу на суміжні галузі національного господарства

Маляревський Віктор Миколайович аспірант

м. Київ

Анотація

Дослідженнями встановлено, що в Україні дефініція «продовольча безпека» набула поширення із здобуттям незалежності. Визначено рису ефективної політики формування продовольчої безпеки, що є забезпечення населення продовольством на такому рівні, який гарантуватиме якісні умови життя й життєдіяльності, а також уможливить стійке суспільне відтворення на засадах розширеного виробництва. З'ясовано, що продовольча безпека передбачає «стан економіки держави, при якому гарантується стабільне забезпечення переробної промисловості сільськогосподарською сировиною, населення - достатньою кількістю безпечних і повноцінних продуктів харчування, а також відносна незалежність від імпорту сировини і продовольства». Встановлено, що нині у різнопланових наукових джерелах налічується понад 200 трактувань продовольчої безпеки, проте домінуючою сутнісною ознакою переважної більшості із них залишається можливість самозабезпечення держави (її громадян) у продуктах харчування у необхідних обсягах та відповідної якості (як це декларується в офіційних документах). Наголошено, що під системою продовольчої безпеки пропонується розуміти комплекс соціально-економічних, організаційних, правових, науково- інноваційних, інформаційних, екологічних та інших заходів, спрямованих на захищеність життєво важливих інтересів людини, громади, регіону і держави у частині уможливлення фізичної, економічної та соціальної доступності, безпечності та якості продуктів харчування, стабільності продовольчого забезпечення населення і продовольчого суверенітету. Визначено, що проблему продовольчої безпеки України в умовах сучасного розвитку економіки необхідно розглядати як одну з основних функцій національної продовольчої системи. Встановлено, що вплив державного управління на агропродовольчу галузь потребує вдосконалення в напрямі підпорядкування інтересам людини, створення соціально орієнтованої економіки та забезпечення економічної свободи громадян. Досліджено процес організації національної продовольчої системи, що формується під впливом політичних, економічних, соціальних факторів, кліматичних умов та навколишнього природного середовища, які визначають структуру і об'єми виробництва, товарну структуру та не опосередковано впливають на рівень продовольчої безпеки країни.

Ключові слова: продовольча безпека, національна продовольча система, державне управління, агро-продовольча галузь, агро-промислові ринки.

Abstract

Maliarevskyi Viktor Mykolayovych Graduate student, Kyiv National Economic University named after Vadim Hetman

FOOD SECURITY AS A FACTOR OF STIMULATION OF THE DEVELOPMENT OF THE NATIONAL FOOD SYSTEM OF UKRAINE AND ITS INFLUENCE ON RELATED INDUSTRIES OF THE NATIONAL ECONOMY

Research has established that the definition of "food security" in Ukraine became widespread after gaining independence. A feature of an effective food security policy has been determined, which is the provision of food to the population at such a level that will guarantee quality living conditions and activities, as well as enable sustainable social reproduction on the basis of expanded production. It was found that food security implies "the state of the state's economy, which guarantees a stable supply of agricultural raw materials to the processing industry, a sufficient amount of safe and wholesome food to the population, as well as relative independence from the import of raw materials and food." It has been established that currently there are more than 200 interpretations of food security in various scientific sources, but the dominant essential feature of the vast majority of them remains the possibility of self-sufficiency of the state (its citizens) in food products in the required quantities and of the appropriate quality (as declared in official documents). It is emphasized that the system of food security is proposed to be understood as a complex of socio-economic, organizational, legal, scientific and innovative, informational, ecological and other measures aimed at protecting the vital interests of a person, community, region and the state in terms of enabling physical, economic and social availability, safety and quality of food products, stability of food supply of the population and food sovereignty. It was determined that the problem of food security of Ukraine in the conditions of modern economic development should be considered as one of the main functions of the national food system. It has been established that the influence of state administration on the agrofood industry needs improvement in the direction of subordination to human interests, the creation of a socially oriented economy and ensuring the economic freedom of citizens. The process of organizing the national food system, which is formed under the influence of political, economic, social factors, climatic conditions and the natural environment, which determine the structure and volumes of production, product structure and indirectly affect the level of food security of the country, is studied.

Keywords: food security, national food system, public administration, agrofood industry, agro-industrial markets.

Постановка проблеми

Сучасний соціально-економічний стан України та швидкі зміни економічної і політичної ситуації у світі, вимагають посиленої уваги до національної продовольчої безпеки. Надійне забезпечення країни продовольством має стратегічне значення, оскільки від цього залежать не лише її продовольча, а й національна та економічна безпека.

Продовольча безпека є важливою компонетою соціально-економічної політики держави з позицій локального та глобального вимірів, адже, поряд із незаперечною місією забезпечення національного суверенітету, вона визначає її статус на міжнародній агропродовольчій арені. Такий важливий і водночас різновекторний контекст формування продовольчої безпеки України передбачає, по-перше, планомірні кроки у напрямі вироблення та прийняття управлінських рішень у площині активного пошуку можливостей нарощування потенціалу продовольчої безпеки для суспільного зростання; подруге, стимулює потребу системного моніторингу рівня самозабезпеченості продовольством та постійної ідентифікації споживчих потреб населення у доступних, якісних, екологічних харчових продуктах; по-третє, зумовлює необхідність розробки індикаторів оцінки рівня продовольчого забезпечення у контексті формування їх окремих груп відповідно до імперативів стратегічного розвитку сфери продовольчої безпеки. Відтак, обґрунтування та удосконалення теоретико-методичних засад і розробка практичних рекомендацій щодо формування системи продовольчої безпеки України набувають принципово нової актуальності за сучасних умов інтернаціоналізації світового ринку та посилення відкритості національної економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню фундаментальних основ формування продовольчої безпеки країни присвячено праці відомих вітчизняних учених-економістів, серед яких В. Андрійчук, М. Бабич, Л. Германенко, К. Голікова, О. Гойчук, Ю. Губені, В. Дудар, В. Замлинський, О. Котикова, М. Кропивко, Т. Курман, І. Манзій, А. Мостова, В. Немченко, Б. Пасхавер, М. Сичевський, В. Третяк, Р. Тринько, І. Федулова, О. Ходаківська та ін. Механізми й особливості управління продовольчою безпекою у контексті державної аграрної політики розкрито у роботах Я. Гадзало, М. Гладія, Є. Данкевича, В. Жука, М. ЗосьКіора, Ю. Лупенка, П. Саблука, П. Скрипчука, Н. Тіхонової, В. Ткачука та ін.

Серед вітчизняних економістів-аграрників особливо змістовні пропозиції щодо формування системи продовольчої безпеки України у руслі реалізації Цілей сталого розвитку знайшли відображення у роботах О. Бородіної, С. Григорьєва, В. Данкевича, Т. Зінчук, О. Скидана, О. Яценко та ін. Пильну увагу на обґрунтуванні індикаторів оцінки продовольчого забезпечення зосередили О. Горняк, В. Залізнюк, Г. Калетнік, О. Кондра, Ю. Лузан, М. Одінцов, С. Ревенко, А. Рудич, С. Урба, Ю. Юрченко та ін. Поглибленого дослідження водночас потребують питання, пов'язані із механізмами формування ефективної системи продовольчої безпеки України, комплексним оцінюванням її сучасного стану, виявленням трендів продовольчого самозабезпечення й ідентифікації ризиків щодо можливих втрат продовольчої незалежності у ракурсі різних сценаріїв забезпечення продовольчої безпеки.

Мета статті полягає дослідженні продовольчої безпеки як фактору стимуляції розвитку національної продовольчої системи України та його впливу на суміжні галузі національного господарства.

Виклад основного матеріалу

Невпинне зростання чисельності населення, підвищення рівня використання природних ресурсів на тлі зменшення їх запасів зумовлює низку ризиків для продовольчої безпеки як людини, так й країни в цілому. Проблема формування продовольчої безпеки завжди залишалася у фокусі наукових інтересів як вітчизняних, так й закордонних дослідників. За умов глобалізації це питання розглядається як одне із ключових у системі глобальних проблем сьогодення. Підтвердженням зазначеному є змістовне наповнення п. 24 підсумкового документу Саміту ООН «Перетворення нашого світу: порядок денний у сфері сталого розвитку на період до 2030», а саме: «... в пріоритетному порядку покінчити з голодом і досягти продовольчої безпеки, а також покласти край всім формам недоїдання» [1]. Рішучість такого твердження вказує на непересічне значення піднятої проблеми та нагальність її вирішення з позицій цілеспрямованості намірів сталого розвитку.

Визначальною рисою ефективної політики формування продовольчої безпеки є забезпечення населення продовольством на такому рівні, який гарантуватиме якісні умови життя й життєдіяльності, а також уможливить стійке суспільне відтворення на засадах розширеного виробництва [1; 2]. Для сталості цього процесу та всебічного задоволення якості життя громадян обов'язком держави вбачається формування дієвої системи доступності кожного із них до якісних та безпечних продуктів харчування. Зазначене можливо здійснити за допомогою розробки та реалізації виваженої загальнодержавної політики продовольчої безпеки. Провідні країни світу розглядають продовольчу безпеку як одну із найважливіших передумов внутрішньої стабільності та зовнішньої незалежності.

Етимологія поняття «продовольча безпека» свідчить про те, що перші спроби його застосування зроблено у 1972 р. у Стокгольмі за результатами імплементації розробленого плану вирішення продовольчої проблеми у світі, який передбачав, що до кінця ХХ ст. голод у більшості країн світу буде подолано за рахунок НТП та упровадження його досягнень у сільському господарстві. Проте, такий соціально орієнтований підхід згодом змінено у зв'язку з виникненням специфічних факторів, що не дозволяли вирішувати проблему від глобального упровадження змін у світі в цілому, і, як наслідок, їх вирішення на національних рівнях [2]. У 1974 р. дефініцію «продовольча безпека» офіційно уведено в наукову термінологію на Всесвітньому продовольчому саміті (WFS), де його зміст інтерпретувався як «доступність у будь-який час необхідних світових продовольчих запасів основних продуктів харчування для сталого росту споживання та компенсації коливань виробництва та цін» [2].

Систематичні проведення WFS супроводжувалися постійним підкресленням місця та ролі продовольчої безпеки для розвитку людської цивілізації, запобігання поширення голоду у світі й поступовим розширенням його змісту в силу нарощування глобальних викликів та потреб. Зокрема, у 1996 р. WFS оприлюднено поглиблений підхід до інтерпретації продовольчої безпеки у ракурсі її існування на індивідуальному, домашньому, національному, регіональному та міжнародному рівнях. Увагу акцентовано, що зазначене має місце за умови фізичної та економічної доступності усіх людей до достатньої, безпечної та поживної їжі, що забезпечує їх харчові уподобання для активного й здорового життя. При цьому, така доступність повинна забезпечуватися у будь-який, зручний для споживача, час [1].

В узагальненому контексті в економічних джерелах продовольча безпека розглядається як захист життєвих інтересів людини, які виражаються в державній гарантії безпечних та якісних харчових продуктів для підтримки нормальної життєдіяльності людини [3].

У процесі еволюції концепцій продовольчої безпеки прослідковується закономірне розширення змісту цього поняття у напрямі утвердження засад здорового життя людей та сталого розвитку суспільства.

Дослідженнями встановлено, що в Україні дефініція «продовольча безпека» набула поширення із здобуттям незалежності (поч. 90-х рр.). Ключовою причиною і, власне, детермінантою все частішого її використання в економічному дискурсі вважається загальноекономічна криза в країні, яскравим проявами якої стало стрімке зниження якості життя населення, скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства та продовольства, а також низка інших соціально-економічних чинників та індикаторів. Упродовж 1991-2000 рр. під забезпеченням продовольчої безпеки в основних стратегічних документах розумілася можливість самостійного забезпечення країни необхідною сільськогосподарською продукцією. Відповідно і пріоритетним напрямом формування продовольчої безпеки був розвиток сільськогосподарського виробництва [1; 3].

В Україні супроводження інституційних, організаційних, правових, економічних та інших відносин у сфері продовольчої безпеки регламентується насамперед Конституцією України, Законом «Про національну безпеку України», низкою нормативно-правових актів, міжнародними договорами України. Продовольча безпека (в її змістовному наповненні з позицій сучасного трактування), безумовно, є незамінним елементом національної безпеки, проте у Законі України «Про основи національної безпеки» (2003 р.), який натепер утратив чинність, лише дотично згадувалося, що «основними напрямами державної політики щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері є забезпечення продовольчої безпеки». Натомість, у законі «Про національну безпеку України», прийнятому у 2018 р., не згадується про продовольчу безпеку держави. Тобто, в Україні нині відсутнє офіційне трактування поняття «продовольча безпека» на законодавчому рівні, немає окремого нормативно-правового акту, що, на наше переконання, вимагає негайних виважених управлінських кроків для утвердження цього поняття як одного із ключових в національній політиці України.

У Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» продовольча безпека розглядається як «захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності» (п. 2.13) [4]. У Методичних рекомендаціях щодо розрахунку рівня економічної безпеки України продовольча безпека трактується як «стан виробництва продуктів харчування в країні, що здатний повною мірою забезпечити потреби кожного члена суспільства в продовольстві належної якості за умови його збалансованості та доступності для кожного члена суспільства» (п. 5) [5].

Продовольча безпека передбачає «стан економіки держави, при якому гарантується стабільне забезпечення переробної промисловості сільськогосподарською сировиною, населення - достатньою кількістю безпечних і повноцінних продуктів харчування, а також відносна незалежність від імпорту сировини і продовольства» [1]. Продовольча безпека також:

а) є компонентою і провідною сферою суспільних та державних інтересів; продовольчий безпека державний

б) забезпечує захищеність життєвих інтересів населення країни у сфері продовольства;

в) гарантується державою через відповідний комплекс заходів;

г) гарантується через принцип самозабезпечення;

д) забезпечується економічною та фізичною доступністю населення до продуктів харчування у ручний для них час [2].

Встановлено, що нині у різнопланових наукових джерелах налічується понад 200 трактувань продовольчої безпеки, проте домінуючою сутнісною ознакою переважної більшості із них залишається можливість самозабезпечення держави (її громадян) у продуктах харчування у необхідних обсягах та відповідної якості (як це декларується в офіційних документах). При цьому слід зазначити, що часто поняття «продовольча безпека» ототожнюється із поняттям «продовольча незалежність», однак, на наше переконання, перше є значно ширшим за змістом з огляду на окресленість значно більшої кількості функціональних аспектів. Також продовольчу незалежність науковці позиціонують як ключовий індикатор оцінки стану продовольчої безпеки країни, або стан, при якому у випадку припинення постачання продуктів харчування з-за кордону не виникає продовольча криза [5]. В проєкті закону продовольча незалежність трактується як «вітчизняне виробництво основних харчових продуктів в обсягах, не менших встановленого граничного рівня їх питомої ваги в товарних ресурсах внутрішнього продовольчого ринку».

Під системою продовольчої безпеки пропонується розуміти комплекс соціально-економічних, організаційних, правових, науково-інноваційних, інформаційних, екологічних та інших заходів, спрямованих на захищеність життєво важливих інтересів людини, громади, регіону і держави у частині уможливлення фізичної, економічної та соціальної доступності, безпечності та якості продуктів харчування, стабільності продовольчого забезпечення населення і продовольчого суверенітету.

На наше переконання, системність формування продовольчої безпеки передбачає конфігурацію принципів побудови цілісної системи продовольчого забезпечення та компетентне управлінське супроводження цього процесу. О. Скидан стверджує про наявність таких основоположних принципів формування продовольчої безпеки держави: «принцип соціальності (передбачає цільову спрямованість цієї системи та кожної її складової на задоволення харчових потреб людини); комплексність (одночасний вплив на всі складові системи); системність (всебічний підхід до вирішення економічних, соціальних, екологічних та інших аспектів проблеми продовольчої безпеки); адекватність у виборі регуляторів, що пов'язано з неоднозначністю їх дії на різних етапах розвитку економічної системи та за умов зміни кон'юнктури ринків; стійкість системи (обов'язкове дотримання вищевказаних принципів незалежно від зміни зовнішнього середовища)» [2].

І. Манзій пропонує такі принципи, як самозабезпеченість, стабільність, незалежність, доступність, якість, збалансованість, достатність [2].

Нині одним із ключових векторів розвитку України є забезпечення харчової безпеки та якості продукції на європейській основі, що ґрунтується на запровадженні концепції аналізу небезпеки та критичних контрольних точок на всіх виробничих підприємствах. Система управління безпечністю харчових продуктів уможливлює вчасне запобігання небезпекам на всіх етапах харчового ланцюга: від основного виробника сировини до споживача [3]. Цей аспект характерний як для ринків В2В, так і В2С. Варто підкреслити, що низький рівень контролю за виробництвом та ввезенням в Україну екологічно небезпечних харчових продуктів, сільськогосподарської сировини, технологій, речовин, матеріалів і генетично модифікованих організмів, що використовуються у виробництві харчових продуктів, додатково підвищує загрози погіршення не лише стану продовольчої безпеки, а й здоров'я та рівня життя громадян, що, у свою чергу, викликає соціально-культурні проблеми, пов'язані із захистом інтересів груп споживачів продовольства [4].

Міжнародними стандартами та нормативними документами розвинених країн та їх об'єднань у сфері продовольчої безпеки є такі: The European Food Safety Authority (EFSA); The Food Safety Modernization Act (FSMA), USA; Food Safety and Inspection Service Administrative Provisions, USA; Hazard Analysis and Critical Control Point (HACCP) Systems, USA; Food for Human Consumption, USA; The China Food and Drug Administration (CFDA); The International Food Standard (IFS), EU; FAO/WHO Codex Alimentarius та ін. [4].

Досвід зарубіжних країн, у т. ч. країн Європейського Союзу, засвідчує необхідність урахування міждержавного аспекту забезпечення продовольчої безпеки. У рамках Європейського Союзу діє свобода руху товарів, у т. ч. і продовольчих, що, на думку В. Шишлюк та В. Самокиш, потребує узгодженості національних концепцій, принципів та процедур забезпечення продовольчої безпеки. Крім того, продовольчу безпеку можна вважати одним із ключових чинників появи Спільної аграрної політики (САП) Європейського Союзу, основним напрямом якої стало вирішення глобальної проблеми забезпечення продовольством. Також особливу увагу приділено формуванню попиту на продовольчі товари, який може задовольнятися внутрішніми потужностями харчової промисловості. Проте варто враховувати, що «ринок не завжди зможе гарантувати такі елементи, як продовольча безпека під час кризи, стабільні ціни на продукти харчування, здорові продукти харчування за доступними цінами, продовольче різноманіття, доступні продукти харчування для бідних, особливо під час кризи» [5].

Пріоритетом агропродовольчої політики США є високий рівень забезпечення населення продовольством та стимулювання його експорту. Крім того, упровадження чітких заходів щодо державного регулювання й підтримки сільського господарства стало незамінним атрибутом формування політики агропродовольчої безпеки в цій країні. Такий підхід став показовим для вирішення проблем розширення асортименту і обсягів виробництва продуктів харчування та формування відносно низьких рівнів цін на них, а й уможливив лідерство США у питаннях міжнародної торгівлі й експорту сільськогосподарської продукції і продовольства. На загальнодержавному рівні діють різноманітні цільові програми підтримки виробників (особливо дрібних) агропродовольчої продукції та здійснюються значні аграрні асигнування. У США на державному рівні діє понад 10 міжгалузевих цільових програм, пов'язаних з аграрним сектором та фермерами. До них належать різноманітні програми (консервація і виведення земель з обробітку, продовольча допомога населенню, маркетинг та інспекції, соціальний розвиток сільських територій тощо) , розподіл бюджетних коштів за якими здійснює Міністерство сільського господарства США через товарно-кредитну корпорацію (80 %), а решту (20 %) розподіляють місцеві органи влади і управління [3].

На Саміті ООН зі сталого розвитку було ухвалено «Цілі сталого розвитку» (Глобальні цілі: 17 цілей, яким відповідають 169 завдань) (строки дії 2015-2030 рр.), які замінили «Цілі розвитку тисячоліття», термін реалізації яких закінчився у 2015 р. [1]. Проблему забезпечення продовольчої безпеки чітко виписано у Цілі 2: «Подолання голоду, досягнення продовольчої безпеки, поліпшення харчування і сприяння сталому розвитку сільського господарства». Декларується ця ціль у такому форматі: «ЦСР спрямовані на припинення всіх форм голоду та недоїдання до 2030 року і забезпечення доступу, насамперед для дітей, до поживних харчових продуктів у достатній кількості впродовж усього року. Це передбачає стимулювання сталих методів ведення сільського господарства: підтримку дрібних фермерів і забезпечення рівноправного доступу до землі, технологій і ринків. Для цього також потрібне міжнародне співробітництво з метою залучення інвестицій в інфраструктуру і технології для підвищення продуктивності сільського господарства»

Продовольча безпека - це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання й розвиток нації, особи, сім'ї, стійкий економічний розвиток.

Проблему продовольчої безпеки України в умовах сучасного розвитку економіки необхідно розглядати як одну з основних функцій національної продовольчої системи. Саме продовольча безпека відіграє визначальну роль, оскільки сприяє реалізації життєво важливих інтересів населення, суспільства і держави та безпосередньо впливає на забезпечення національної безпеки.

Тому вплив державного управління на агропродовольчу галузь потребує вдосконалення в напрямі підпорядкування інтересам людини, створення соціально орієнтованої економіки та забезпечення економічної свободи громадян. У таких умовах безпосередній вплив на стан продовольчої безпеки справляють такі фактори:

рівень функціонування національної продовольчої системи, як головного виробника та постачальника продовольства;

відсутність ефективної економічної політики з боку держави спрямованої на забезпечення функціонування та розвитку продовольчої системи з використанням внутрішнього потенціалу, що забезпечить високий рівень продовольчої безпеки України;

імпортозалежність суб'єктів виробництва сільськогосподарської продукції та продуктів харчування;

не досконалість розподілу земель сільськогосподарського призначення між суб'єктами економічного життя в аграрній сфері, що призводить до залежності виробництва продуктів харчування від зовнішньої кон'юнктури, та негативно впливає на критерій доступності в системі оцінки рівня продовольчої безпеки;

бідність населення як неможливість забезпечити економічну доступність продовольства.

Національна продовольча система формується під впливом політичних, економічних, соціальних факторів, кліматичних умов та навколишнього природного середовища, що визначають структуру і об'єми виробництва, товарну структуру та не опосередковано впливає на рівень продовольчої безпеки країни.

Національна продовольча система - це вертикально інтегрована система, яка створює та впорядковує взаємодію продовольчих підсистем, що входять в неї.

Для більш вичерпного розуміння організаційно-економічної сутності категорії «національна продовольча система», слід зазначити, що вона складається з підсистем або систем нижніх рівнів, які створені в певних територіальних межах (селища, міста, області), тобто структура національної продовольчої системи залежить від адміністративно-територіального розподілу країни.

Продовольча підсистема (продовольча система області, міста, селища) - це організаційно впорядкована система, яка створює умови для діяльності суб'єктів господарювання в аграрному секторі, промисловості і торгівлі, спрямована на забезпечення потреб населення у продуктах харчування. Продовольча система охоплює все суспільство, агро-промислові ринки, інститути, створює умови їх взаємодії за допомогою яких продукти харчування виробляються, переробляються і доводяться до споживачів. Поєднання механізмів в єдину систему забезпечує досягнення основної цілі аграрної політики держави - гарантування продовольчої безпеки та забезпечення умов сталого розвитку економіки (рис.1.).

В законі «Про продовольчу безпеку України» визначено поняття «Продовольчої незалежності - вітчизняне виробництво основних харчових продуктів в обсягах, не менших встановленого граничного рівня їх питомої ваги в товарних ресурсах внутрішнього продовольчого ринку.», але це визначення не в повній мірі відповідає сутності поняття «продовольчої незалежності», якщо в процесі відтворення існує висока частка імпортної складової, що створює умови залежності суб'єктів виробництва агро- продовольчих товарів від зовнішньої кон'юктури.

Рис.1 Структура Національної продовольчої системи.

Джерело: сформовано автором.

На нашу думку, враховуючи вищезазначене, необхідно впровадити визначення поняття «вітчизняного продовольчого продукту», яке базуються на аналізі факторів виробництва.

Вітчизняний продовольчий продукт - це продукт вироблений на території країни з використанням вітчизняних технологій та вітчизняних засобів виробництва.

Для кількісного вираження граничних параметрів цього поняття слугують об'єми виробництва вітчизняного продовольчого продукту, що забезпечують продуктову частину в споживчому кошику населення. Таким чином, беручи за основу поняття вітчизняного продовольчого продукту, виникає необхідність у створенні умов ефективного функціонування продовольчої системи країни, яка базується на внутрішньому промисловому, науковому, ресурсному потенціалів, слугує потужним фактором розвитку не тільки агропромислового комплексу, але й суміжних галузей національної економіки.

Реалізація вказаних цілей продовольчої системи базується на кластерному аналізі забезпечення вітчизняним продовольчим продуктом граничних параметрів товарного асортименту у продовольчій частині споживчого кошика та у аналізі факторів виробництва суб'єктів господарювання, які належать до кожного кластера. Результатом такого аналізу має стати комплекс державних програм підтримки, розвитку існуючих та умов для створення нових виробничих потужностей продуктів харчування на основі вітчизняних технологій та засобів виробництва:

програми державних закупівель вітчизняних продуктів харчування з високим ступенем переробки;

програми державних закупівель вітчизняних машин, обладнання та устаткування для потреб виробників агропродовольчих товарів;

створення державних замовлень на проведення науково- дослідних робіт для створення та запровадження сучасних технологій у агропромисловій сфері;

державні програми підтримки, створення навчальних закладів для забезпечення висококваліфікованими спеціалістами агропромислового комплексу;

запровадження програм стимулювання приватного капіталу брати участь у запропонованих державних програмах. Для цього необхідно створити механізми взаємодії та професійного діалогу між бізнесом і органами публічного управління на всіх рівнях; Соціально-економічними цілями для публічного управління від

реалізації вказаних програм мають стати:

високий рівень продовольчої безпеки держави;

підвищення рівня конкурентоздатності національної економіки;

розвиток національної економіки інтенсивним шляхом на основі ефективного використання внутрішнього потенціалу;

розвиток внутрішнього ринку та зменшення залежності його від зовнішньої кон'юктури;

підвищення рівня ділової активності населення;

сприяння ефективному використанню експортного потенціалу регіонів з наголосом на експорт продукції з вищою доданою вартістю;

забезпечення підприємців інформацією місцевих органів

публічного управління про державні закупівлі інших регіонів країни;

створення нових робочих місць;

зменшення рівня бідності населення;

Висновки

Проблема продовольчої безпеки комплементарно пов'язана із проблемою продовольчої незалежності (продовольчого суверенітету) - стану продовольчого забезпечення, за якого фізична та економічна доступність життєво важливих продуктів харчування для населення забезпечується за рахунок вітчизняного виробництва цих продуктів та запасів державного матеріального резерву. Такий підхід підтверджує системний характер обох понять та вказує на їх узгодженість й гармонійність з позицій необхідності розробки правового, економічного та організаційного супроводження.

Україна - це одна з країн лідерів у виробництві і постачанні сільськогосподарської продукції на світовий ринок, враховуючи зростання глобальної продовольчої кризи, ця роль надалі буде тільки зростати, що відкриває для держави нові можливості і перспективи, але, на теперішній час в структурі експорту, продовольчі товари з великим ступенем переробки займають невеликий обсяг. Основу експорту аграрної продукції складають зернові та олійні культури, тобто сировина для закордонних виробників.

Запропонований підхід до проблеми розвитку національного агропромислового комплексу має змінити таке положення, надати потужний поштовх до збільшення обсягів виробництва харчової промисловості і суміжних галузей економіки на основі більш ефективного використання внутрішніх ресурсів, що, з урахуванням конкурентних переваг країни, мають поставити Україну в один ряд зі світовими постачальниками товарів з великою доданою вартістю.

Література

1. Лагодієнко В. В. Концептуальна модель розвитку регіонального агропромислового виробництва. Глобальні та національні проблеми економіки. 2015. № 8. С. 1259-1262.

2. Сосницька Я. С. Сучасні трансформаційні процеси сільськогосподарського виробництва (на прикладі Волинської області). Луцьк, 2015. 198 с.

3. Стрішенець О. М., Павлов К. В., Лагодієнко В. В. Модель соціоеколого- економічної безпеки регіону. Концептуальні основи соціоекологоекономічної безпеки: колективна монографія; за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. Л. М. Черчик. Луцьк : Терен, 2018. С. 265-272.

4. Лагодієнко В. В., Довгаль О. В. Чинники економічного зростання регіонів в умовах диспропорційності. Актуальні проблеми інноваційної економіки. 2018. № 3. С. 15-21.

5. Ужва А. М. Оцінка екологічних показників сталого розвитку сільського господарства регіону. Український журнал прикладної економіки. 2017. Том 2. № 3. С. 16-23.

References

1. Lagodiyenko, V. V. (2015). Conceptual model of development of regional agricultural production [Conceptual model of the development of regional agro-industrial production]. Global'ni ta nacional'ni problemy' ekonoiky'- Global and national economic problems. No 8. рр. 1259-1262

2. Sosny'cz'ka, Ya. S. (2015). Suchasni transformacijni procesy' sil's'kogospodars'kogo vy' robny' cztva (na pry'kladi Voly'ns'koyi oblasti). [Modern transformation processes of agricultural production (for example, Volyn region)]. Lutsk. Ukraine.

3. Strishenecz', O. M. and Pavlov, K. V., Lagodiyenko, V. V. (2018). Model' socioekologo- ekonomichnoyi bezpeky' region [Model of socioecological and economic safety of the region. Conceptual foundations of socioecological and economic safety]. Konceptual'ni osnovy' socioekologo- ekonomichnoyi bezpeky' - Conceptual foundations of socio-ecological and economic security: a collective monograph. In Cherchy'k, L. M. (ed.). Teren. Lutsk. Ukraine. S. 265-272.

4. Lagodiyenko, V. V. and Dovgal', O. V. (2018). Factors of Economic Growth of the Regions in Conditions of Disproportionality [Factors of economic growth of regions in conditions of disproportionality]. Aktual'ni problemy' innovacijnoyi ekonomiky' - Actual problems of innovative economy. No 3. рр. 15-21.

5. Uzhva, A. M. (2017). Estimation of environmental indicators of sustainable development of agriculture in the region [Assessment of ecological indicators of sustainable development of agriculture in the region]. Ukrayins'ky'j zhurnal pry'kladnoyi ekonomiky'- Ukrainian Journal of Applied Economics. Vol. 2. No 3. рр. 16-23

Размещено на Allbest.ru