Еволюція розуміння детермінантів вибору підприємницької діяльності в сучасній економічній науці

Взаємодія низки чинників, зокрема мотиваційних аспектів, особливостей рис характеру людей і різноманітних зовнішніх впливів, визначає, зрештою, рішення індивідів вдатися до підприємницької діяльності. Сьогодні кількість наукових праць у цій сфері швидко зростає, проте базові теоретичні підходи, запропоновані визначними економістами минулого, залишаються надійною фундаментальною основою сучасних досліджень.

The evolution of understanding of entrepreneurship determinants in modern economics

Scholars used to consider many of the most diverse factors to explain the phenomenon of entrepreneurship. First, the attention was focused on different individual motivations, specific personality traits of potential and incumbent entrepreneurs, and details of economic and institutional environments in which entrepreneurial activities were provided. In general, the choice in favor of becoming an entrepreneur is made considering the opportunities of earning financial rewards and successful realization of personal traits - the willingness to bear risks and act under uncertainty, the skills to organize production process and motivate others, the abilities to generate creative ideas and implement innovations, to find favorable opportunities to earn profits and exploit them.

Після вистражданої українським народом перемоги над фашистською Росією на перший план негайно вийде питання повоєнної відбудови вітчизняної економіки. Очевидно, що успішне вирішення цього завдання буде залежати від цілої низки чинників, зокрема: обсягів фінансових коштів, які надійдуть у вигляді допомоги від іноземних країн і міжнародних організацій та приватних інвестицій; ефективного управління цими коштами й унеможливлення їх розкрадання на різних рівнях; формування чіткої програми відродження постраждалих регіонів і відновлення зруйнованих галузей; реалізації послідовної і продуманої програми економічних реформ тощо.

Водночас важливо розуміти, що в період економічної відбудови державі потрібно буде відмовитися від частини сьогоднішніх повноважень в економічній сфері, концентрація яких природна в час війни, але буде виглядати достатньо дивною в країні, що розпочне переговори про вступ до Європейського Союзу. Як переконливо засвідчують результати діяльності десятків і сотень тисяч підприємців і волонтерів, у критичних ситуаціях саме приватна ініціатива дає змогу прискорити розв'язання багатьох складних проблем і успішно компенсувати недостатню ефективність органів державної та місцевої влади. Тому всебічне сприяння розвитку підприємницької ініціативи і реальна підтримка підприємництва мають стати важливими пріоритетами економічної політики в повоєнній Україні.

З огляду на все сказане системний науковий аналіз детермінантів вибору індивідами підприємницької діяльності становить сьогодні значний теоретичний і прикладний інтерес.

мотиваційний економічний підприємницький самореалізація індивід

Упродовж декількох століть представники різних шкіл економічної думки зосереджували увагу на тих чи інших аспектах процесу підприємництва та характеристиках особи підприємця. Перші спроби систематичного осмислення підприємницької діяльності почалися в епоху Нової історії. У цей період підприємництво розглядалося крізь призму ризику, з яким стикається підприємець у процесі підприємницької діяльності. Вагомий внесок у розроблення ключових ідей щодо підприємництва з погляду ризику зробив ірландсько-французький економіст Р Кантильон (R. Cantillon), якому приписують першість у розкритті сутності підприємництва та визнанні ролі підприємця як важливого економічного фактору [15, р. 4].

Р. Кантильон розглядав підприємницьку діяльність як особливу економічну функцію використання можливостей отримання спекулятивного прибутку за рахунок виникнення розбіжностей між виробництвом товарів та споживанням їх. Водночас вчений зазначав, що за умов невизначеності та непередбачуваності динаміки цін жодних гарантій отримання доходів від цієї діяльності немає. Тому до підприємців Кантильон зараховував лише тих осіб, які готові брати на себе відповідальність і приймати рішення в нетипових умовах - купувати за відомою ціною, а продавати за невідомою [1, р. 80-81]. Головною рисою підприємця вчений уважав готовність до ризику, а саме підприємництво - справою передбачення і бажання ризикувати.

Згодом погляди Кантильона розвинув Ж.-Б. Сей (Jean-Baptiste Say). На відміну від свого попередника, Сей приділяв основну увагу організації виробництва, а не проблемі невизначеності. Для Сея підприємець - це людина, яка організовує інших людей, координує та розподіляє фактори виробництва в межах виробничої одиниці. Тобто фактично у Сея підприємець вперше постає менеджером фірми [15, р. 4], а підприємницька діяльність набуває управлінського характеру.

Загалом, як бачимо, представники класичної французької школи чітко виокремлювали деякі функції підприємців, а підприємницький прибуток трактували як плату за ризик чи організацію виробництва. Натомість англійські класичні економісти, зокрема А. Сміт (A. Smith), Д. Рікардо (D. Ricardo) та Дж. Ст Міль (John Stuart Mill), не розмежовували підприємницьку функцію і функцію власника капіталу (цит. за: [2, с. 414]). У їхньому розумінні саме власники фірм (капіталу) виконували функції підприємців - планували та організовували виробництво, розподіляли результати господарської діяльності тощо.

Дослідження еволюції теоретичних підходів до вивчення підприємницької діяльності засвідчує, що перше, близьке до сучасного, визначення функцій підприємця зустрічається у працях представника німецької класичної школи XIX ст. Й. фон Тюнена (Johann Heinrich von Thunen). На думку цього вченого, за результатами здійснення підприємницької діяльності підприємець отримує винагороду не лише за підприємницький ризик, а й за підприємницьке мистецтво (цит. за: [2, с. 415]). Фактично Тюнен приписує підприємцеві виконання двох різних функцій: ризику та реалізації нововведень.

Варто зазначити, що наголос на новаторстві підприємців у поєднанні з важливістю елементів ризику та організації виробництва простежується й у працях представників неокласичного напряму. Зокрема, А. Маршалл (Alfred Marshall) першим запропонував виокремити організацію (згодом - підприємницький хист) як четвертий фактор виробництва. Він вважав підприємцями, з одного боку, висококваліфікованих людей, які працюють для задоволення потреб суспільства і беруть на себе ризик, а з іншого - посередників між людьми фізичної праці та споживачами (цит. за: [16, р. 78-81]). Особливо Маршалл наголошував на активній ролі підприємця та його здатності до інновацій. Водночас вчений дотримувався думки, що найбільш стійким стимулом для підприємця є прибуток - матеріальна винагорода за підприємницьку діяльність (цит. за: [16, р. 88-89]).

Усе ж центральною постаттю в тлумаченні ролі підприємця передусім як новатора став визначний австро-американський економіст, політолог та соціолог Й. Шумпетер. У своїй праці «Теорія економічного розвитку» (1911) він розглянув принципово нові риси підприємця, що стали рушієм економічного і науково-технічного прогресу в XX ст. [8]. За Шумпетером, бути підприємцем - означає діяти нетрадиційно, ініціювати та реалізовувати свої ідеї, тобто упроваджувати інновації. Останні, за словами вченого, відмінні від технологічного винаходу, адже охоплюють п'ять випадків («нових комбінацій»): виробництво нового (раніше невідомого) блага або створення нової якості блага; запровадження нового методу виробництва чи нових способів комерційного використання товарів; відкриття та освоєння нового ринку збуту; відкриття нового джерела отримання та/або постачання сировини чи напівфабрикатів; упровадження нових форм організації виробництва чи управління [8, с. 84-85].

Поряд з умінням творити підприємець у Шумпетера повинен володіти певними особистісними характеристиками, серед яких дар передбачення, розвинута інтуїція, особиста відповідальність, віра у власні сили та успіх. Шумпетер наполягає, що підприємець нічим не ризикує; ризик - функція власника капіталу, який забезпечує підприємця коштами чи іншими засобами. Окрім цього, вчений чітко розрізняє функції винахідника, який генерує ідеї (виявляє «нові комбінації») та підприємця, який реалізовує ці ідеї на ринку з комерційною метою [9, с. 171-172]. Варто зазначити, що для Шумпетера, суб'єкт є підприємцем лише тоді, коли здійснює «нові комбінації», і перестає бути таким, коли започаткований ним бізнес починає функціонувати в звичному руслі [8, с. 85-86].

Ідеї Шумпетера переплітаються з поглядами основоположника неолібералізму, засновника австрійської школи економіки Л. фон Мізеса (L. H.E. von Mises). На думку цього вченого, підприємець - не будь-яка невизначена фігура, а певна функція, яка відображає цілеспрямованість людини на пошук та використання нових можливостей у виробництві, суспільстві тощо [3]. Погляди Мізеса розвинув його учень Ф.-А. фон Гаєк (Friedrich August von Hayek). Видатний економіст наголошував на особистісних рисах та здібностях підприємця. Гаєк уважав, що найвищою цінністю для людини є особиста свобода, яка дозволяє ефективніше використовувати здібності, знання та інформаційно-економічний потенціал. У визначенні ролі підприємця вчений значну увагу приділяв менеджерському хисту і наголошував, що з часом важливість підприємницьких навичок лише зростатиме (цит. за: [17, р. 5-6]).

Варто зазначити, що австрійський підхід до вивчення підприємництва й сьогодні є одним із базових в економічній науці. Найбільш відомим його сучасним представником є американський дослідник І. Кірцнер. Учений акцентує увагу на принципово нових підходах до розуміння ролі підприємця і пов'язує їх з умінням виявляти та використовувати нові можливості. За словами Кірцнера, на будь-якому ринку існують можливості для отримання підприємницького прибутку. Вони зумовлені попередніми «помилками» і ведуть до дефіциту або надлишку товарів чи послуг та неефективного розподілу ресурсів. Окремі сміливі та активні підприємці здатні виявляти такі «помилки» - купувати блага, якщо ціни надто низькі та продавати, якщо вони надто високі, вирішуючи тим самим проблему дефіциту та надлишку товарів чи послуг [10]. Тобто, за Кірцнером, підприємці за певних умов та в певний момент часу можуть знаходити нові рішення для збалансування попиту і пропозиції, а отже, отримувати прибуток.

Здатність виявляти та використовувати нові можливості отримання прибутку Кірцнер називає підприємницьким елементом. Серед загальних здібностей вчений виділяє головну - здатність до пошуку нової інформації. Процес отримання останньої має принципову ознаку - так зване «підприємницьке відкриття», якому притаманні елементи несподіванки та здивування. Запорукою ж успіху підприємця є постійний пошук нових можливостей та готовність використати несподіване відкриття з метою отримання прибутку (цит. за: [18, с. 45]).

Визначний німецький соціолог та економіст М. Вебер (M.C.E. Weber) у центр своїх досліджень підприємництва поставив особу підприємця. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) вчений представив «ідеальний тип» підприємця з «яскраво вираженими етичними чеснотами». Для Вебера підприємець «нового типу» - це особа, якій притаманні стриманість, скромність, обачність, пунктуальність, рішучість, уміння, працьовитість, старанність, наполегливість, ощадливість та відданість справі [4, с. 49-51]. Як стверджує вчений, «новий» підприємець володіє надзвичайною силою характеру, здатною вберегти його від економічного та морального краху. Саме ж підприємництво Вебер розглядає як спосіб життя, адже «людина існує для діла», а не навпаки (цит. за: [19, с. 14-15]).

Варто відзначити, що значну увагу Вебер приділяв дослідженню впливу релігії на господарську діяльність. Він був переконаний, що під впливом релігії та інститутів, сформованих відповідно до її норм, відбувається формування підприємницького духу капіталізму, вираженого в організованості та раціональності [4, с. 62]. За результатами досліджень Вебер доходить висновку, що вагому частину кількісного складу підприємців, освічених працівників і власників капіталу становлять протестанти. Такі результати вчений пояснює особливими підвалинами, закладеними в релігійне вчення протестантизму. На відміну від решти релігійних течій, протестантизм проповідує активну життєву позицію людини. Крім того, прагнення до матеріального благополуччя не вважається гріховним, а навпаки - зароблене чесною працею багатство є свідченням прихильності Бога до людини, правильністю обраного шляху до спасіння душі [4, с. 39-41].

Сучасник М. Вебера німецький економіст, соціолог та історик В. Зомбарт (W. Sombart) розвинув його погляди. Вчений був переконаний, що феномен підприємництва притаманний не лише протестантській спільноті. У своїй праці «Буржуа. Етюди з історії духовного розвитку сучасної економічної людини» (1913) Зомбарт детально з'ясував вплив трьох релігій - іудаїзму, католицизму, протестантизму - на господарську діяльність [5]. Згідно з його теорією, основи для розвитку підприємництва було закладено ще в дохристиянський період в іудаїзмі. Зомбарт уважав релігійне вчення іудеїв основою економічного успіху єврейських спільнот. Учений стверджував, що риси, властиві підприємцям, найбільш виражені в меншинах [5, р. 58-65]. Це пояснюється певною відособленістю членів меншини від решти суспільства, згуртованістю всередині групи та можливістю нехтувати певними загальноприйнятими нормами.

На відміну від іудаїзму, католицизм, за словами Зомбарта, виступає стримувальним фактором для розвитку підприємництва, адже передбачає певні моральні обмеження. Загалом, як підкреслює вчений, вирішальною умовою реалізації підприємницького духу є поєднання жаги грошей з ділом. За визначенням Зомбарта, «бути доброю діловою людиною - це не лише утримувати своє господарство у зразковому стані. Важливо також володіти відповідною діловою етикою - «етикою в ділі» та «етикою для діла»» (цит. за: [19, с. 15]).

Особливе місце в розробленні теорії підприємництва посідає підхід, сформульований відомим американським економістом Ф. Найтом. Його основи вчений виклав у праці «Ризик, невизначеність і прибуток» (1921). За Найтом, ключовим аспектом підприємництва є діяльність в умовах невизначеності (цит. за: 15, р. 6]). Вчений з'ясовує сутність цього поняття і виокремлює два її види. Перший вид невизначеності він пов'язує із ситуаціями, ризик яких можна оцінити і перекласти на інших за допомогою страхування, другий - з неочікуваними змінами економічного середовища, які в принципі неможливо передбачити чи спрогнозувати. Саму ж невизначеність Найт окреслює як різницю між очікуваними і дійсними показниками попиту та ціни на продукт. Виникнення додатної різниці свідчить про отримання підприємницького прибутку, від'ємної - про збиток.

Значну увагу Ф. Найт приділяє аналізу функцій підприємця, яких він виокремлює три: лідерська функція, або функція економічного піонерства, функція пристосування (адаптації) до змінних умов діяльності та їх передбачення; функція взяття на себе ризиків і тягаря невизначеності [7]. Варто зазначити, що Найт, як і Шумпетер, дотримується думки про необхідність розрізняти функцію підприємця та функцію винахідника (науковця-дослідника). Обґрунтовується цей підхід тим, що в більшості випадків запровадження інновацій вимагає значних витрат, і сам новатор не може спрогнозувати результати заздалегідь чи повністю бути впевненим в успіху. Поряд із тим підприємець, щоб залишатися успішним, змушений постійно адаптуватися до змін економічного середовища, намагатися їх передбачати та приймати всі можливі наслідки, тобто бути готовим до ризику [7, р. 128-129].

Процес вибору індивіда в умовах невизначеності ставить у центр аналізу підприємництва англійський економіст Дж. Шекл (G.L.S. Shackle). Учений переконаний, що невизначеність відкриває простір для творчої уяви та індивідуального відповідального вибору (цит. за: [20, р. 69]). Виходячи з цього, Шекл визначає підприємця як особу, яка несе тягар невизначеності та приймає відповідні рішення щодо можливостей отримання прибутку. Щоб досягнути успіху, підприємці повинні уявляти собі, як формують ментальні зв'язки їхні потенційні покупці. Усвідомлення того, що може привабити конкретних покупців, вимагає оцінки контексту, у якому вони робитимуть вибір, і розуміння їхнього способу мислення (цит. за: [18, с. 45]).

Дещо інший підхід до аналізу здібностей підприємця пропонує Ш. Гіффорд (S. Gifford) [21]. У підприємця завжди є вибір між продовженням поточної діяльності та упровадженням нової. Реалізація цього вибору ґрунтується на зосередженості підприємця (подібно до роботи жонглера), яка передбачає здійснення останнім правильної оцінки своїх можливостей і ухвалення оптимального рішення: надання переваги одній із діяльностей або ж їхньому раціональному поєднанню. Варто зазначити, що схожі ідеї пропонував дещо раніше і Дж. Дозі (G. Dosi) [22].

Починаючи з останньої чверті попереднього століття, теоретичний аналіз підприємництва все більшою мірою пов'язують із побудовою моделей, які зосереджують увагу на чинниках, що визначають рішення індивідів зайнятися підприємницькою діяльністю. Сучасні теорії підприємництва вирізняються двома ключовими особливостями [25, р. 36]. Перша - домінування парадигми максимізації корисності. Індивіди роблять вибір між різними варіантами зайнятості, зазвичай підприємництвом та оплачуваною працею найманого працівника, з огляду на очікувану корисність тієї чи іншої альтернативи. Друга полягає у використанні низки припущень (ринки товарів і послуг - конкурентні, технології - відомі, підприємці і наймані працівники приймають ціни як задані), які в багатьох випадках не мають суттєвого впливу на отримані результати, але дають змогу відчутно спростити аналіз.

Одним із напрямів ускладнення моделі та наближення її до реальності є врахування чинника ризику. Зазвичай використовують припущення, що прибутки підприємців є тією чи іншою мірою ризикованими, тоді як заробітна плата найманих працівників - зовсім певна величина. Попри поширене ставлення до підприємців як до людей, завжди готових ризикувати, обґрунтованішим видається більш зважений підхід: «Підприємці люблять йти на реалістичний ризик, тому що вони прагнуть бути успішними; тобто, вони отримують велике задоволення від виконання складних, але реалістичних завдань із застосуванням власних вмінь і навичок. Відтак ситуацій із низьким і високим рівнями ризику уникають, оскільки вони навряд чи можуть бути джерелом такого задоволення. Словом, підприємець любить складний, але досяжний виклик» [27, р. 25].

Як випливає з розглянутої моделі, зі зміною співвідношення між прибутком підприємця і ставкою заробітної плати найманого працівника частина індивідів негайно реагуватиме на це, і кількість підприємців постійно змінюватиметься. Водночас зміна виду зайнятості може бути пов'язана з більшими чи меншими витратами. Такі витрати можуть бути як економічної (пошук стартового капіталу чи незворотні витрати у випадку виходу з бізнесу або витрати перекваліфікації), так і психологічної (різка зміна усталеного способу життя, стрес від усвідомлення певної невдачі тощо) природи.

1) економіка підлягає повторюваним випадковим шокам,

2) зміна виду зайнятості потребує витрат,

3) індивіди не схильні до ризику та

4) ринки страхування від коливань доходу відсутні, динамічна рівновага в цій моделі виявляє стан гістерезису [29, р. 68].

Інакше кажучи, індивіди можуть продовжувати підприємницьку діяльність, навіть якщо віддача від неї в цей конкретний час нижча, ніж за альтернативних варіантів зайнятості.

Модель Лукаса відіграла визначну роль у розумінні фундаментальних засад процесу підприємництва, проте зазнала критики з огляду на декілька моментів [25, р. 43-44]. Передусім ідеться про припущення стосовно незалежності темпів зростання фірми від її розмірів, яке, згідно з результатами подальших досліджень, є дещо суперечливим. Вагомішим недоліком моделі вважають той факт, що вона не враховує впливу технологічних змін, які можуть бути важливішим чинником економічного зростання, ніж нагромадження капіталу. У високотехнологічних галузях інновації можуть ставати ефективним джерелом конкурентної переваги нових підприємств, що супроводжуватиметься збільшенням, а не зменшенням, кількості фірм. Дотичною проблемою є нехтування особливостями структури різних галузей. До прикладу, зростання добробуту населення веде до стрімкого збільшення попиту у сфері послуг, що зумовлює концентрацію підприємців у цьому секторі економіки.

Ще один закид у бік моделі Лукаса стосується доречності розгляду підприємницьких здібностей як постійних і екзогенно заданих, оскільки природно припустити, що підприємці навчаються у процесі роботи. Правдивість такого припущення легко перевірити, оцінивши, як змінюється продуктивність підприємців залежно від кількості фірм у певній обмеженій місцевості. За фіксованих здібностей більша кількість фірм означатиме нижчий середній рівень підприємницьких здібностей; якщо ж підприємці навчаються один в одного, то більша кількість фірм у місцевості зумовлює вищий рівень середніх здібностей. Результати досліджень переконливо свідчать на користь гіпотези навчання підприємців.

На початку XXI ст. вивчення чинників вибору виду зайнятості набуло масового характеру, передусім із використанням найсучасніших статистичних методів аналізу. Хоча кількість наукових праць у цій сфері зростає ледь не в геометричній прогресії, теоретичні підходи, запропоновані представниками провідних шкіл економічної думки, залишаються надійною фундаментальною основою сучасних досліджень.

Представники різних шкіл економічної думки, аналізуючи феномен підприємництва, зосереджували свою увагу на найрізноманітніших чинниках, які зумовлюють рішення індивідів зайнятися підприємницькою діяльністю. До цих чинників можна віднести передусім особливості мотивації потенційних підприємців, володіння ними певними рисами характеру і особливості економічного та інституційного середовища, у якому провадиться підприємницька діяльність. Загалом вибір на користь підприємницької діяльності роблять з огляду на можливості одержання економічної вигоди та успішної реалізації особистісних рис характеру - готовності брати на себе ризик і діяти в умовах невизначеності, уміння організовувати виробництво і мотивувати інших, вміння генерувати креативні ідеї й упроваджувати їх, уміння помічати і використовувати сприятливі можливості для отримання прибутку.

Успішне повоєнне відновлення України і побудова сучасної ефективної економіки неможливі без зменшення обсягів повноважень держави в економічній сфері та формування потужного національного підприємницького сектору. Тому всебічне сприяння розвитку підприємницької ініціативи і реальна підтримка підприємництва мають стати важливими пріоритетами економічної політики в повоєнній Україні.