Управління життєздатністю суб’єктів аграрного бізнесу в умовах війни та соціально-економічної нестабільності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління життєздатністю суб'єктів аграрного бізнесу в умовах війни та соціально-економічної нестабільності

Панченко В. А.

доктор економічних наук, професор, Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Анотація

Стаття присвячена узагальненню теоретико-методичних засад та прикладних інструментів посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу. Визначено критично негативні наслідки повномасштабної війни, що вплинули на погіршення параметрів функціонування, а через це послаблення економічної безпеки та у багатьох випадках втрату потенціалу життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу. Метою дослідження визначено удосконалення методико-прикладних рекомендацій з посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу в умовах війни та соціально- економічної нестабільності. Обґрунтовано ключові елементи стратегії зміцнення життєздатності аграрних підприємств у сучасних умовах господарювання. Встановлено, що головною метою стратегії посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу має стати створення умов для безпечного функціонування підприємств, досягнення належних показників ефективності їх фінансово-господарської діяльності та забезпечення сталого розвитку. Розроблено систему цілей реалізації стратегії посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу. Визначено фактори (пріоритетні напрями), що потребують підсилення у контексті підвищення рівня життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу.

Ключові слова: економіка та управління підприємствами, менеджмент, економічна безпека та життєздатність, потенціал стійкості, макроекономічна нестабільність, наслідки війни.

Annotation. The article is devoted to the generalization of theoretical and methodological principles and applied tools for strengthening the viability of agricultural business entities. The critical negative consequences of a full-scale war have been identified, which affected the deterioration of functioning parameters, and because of this, the weakening of economic security and, in many cases, the loss of the viability of agricultural business entities.

The purpose of the study is to improve methodological and practical recommendations for strengthening the viability of agrarian business entities in conditions of war and socio-economic instability.

The key elements of the strategy for strengthening the viability of agrarian enterprises in modern business conditions are substantiated. It was established that the main goal of the strategy to strengthen the viability of agrarian business entities should be the creation of conditions for the safe functioning of enterprises, appropriate indicators of the efficiency of their financial and economic activities and ensuring sustainable development. A system of goals for the implementation of the strategy for ensuring the viability of agricultural business entities has been developed. Factors (priority directions) that need to be strengthened in the context of increasing the level of viability of agrarian business entities have been identified. економічна безпека господарювання аграрний бізнес

The applied value of the research results is that a toolkit has been developed to increase the viability and strengthen the resistance of the agrarian business subjects of Ukraine in the conditions of war and critically acute socio-economic instability.

The scientific novelty of the research results lies in the further development of methodological and applied principles of strategizing the viability of subjects of the agrarian sector of the national economy.

Keywords: economics and business management, management, economic security and viability, resilience potential, macroeconomic instability, consequences of war.

Вступ

Умови виробничо-господарської діяльності на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки є об'єктивно складними. Передусім йдеться про критично негативні наслідки повномасштабної війни, що вплинули на погіршення параметрів функціонування, а через це послаблення економічної безпеки та у багатьох випадках втрату потенціалу життєздатності, особливо підприємств вітчизняного виробничого сектора, до якого відноситься аграрний бізнес, через:

- руйнування підприємств, погіршення ґрунтів та виробничо-господарської інфраструктури;

- знищення низки транспортно-логістичних маршрутів, особливо в частині великогабаритного транспортування сільськогосподарської продукції через море;

- здорожчання паливно-мастильних матеріалів та підвищення рівня собівартості продукції;

- ускладнення та підвищення вартості збуту продукції, особливо за кордон через необхідність її транспортування залізничним та/чи автомобільним транспортом;

- погіршення системи страхування сільськогосподарських ризиків;

- банкрутство багатьох внутрішніх підприємств з переробки аграрної продукції, а, відтак, втрату внутрішніх ринків збуту продукції.

Цей список негараздів можна продовжувати. Однак, при цьому нікуди не подівалися традиційні для вітчизняної економіки нестабільність зовнішнього середовища, високий рівень конкуренції, часті зміни внутрішніх та зовнішніх параметрів господарювання, що породжують загрози і ризики. Все це ставить під сумнів здатність кожного підприємства не лише до розвитку, але й безпосередньо до функціонування. Саме тому сучасні концепції управління базуються на системному підході, при якому суб'єкт господарювання розглядається як відкрита система, передумови життєздатності якої лежать не тільки всередині, а й поза нею. Життєздатність підприємства пов'язується з тим, наскільки органічно воно вписується в середовище свого господарювання та пристосовується до нього. Саме такий системний підхід необхідно застосовувати при розгляді економічної категорії життєздатності підприємства і він визначає як вагомість, так і важливість її забезпечення для належного функціонування підприємства.

Проблема забезпечення життєздатності підприємств аграрного бізнесу актуальна на всіх рівнях управління, оскільки основним інститутом сучасної ринкової економіки є суб'єкти господарювання, технологічний, економічний та організаційний рівень яких значною мірою обумовлює розвиток економіки держави. Це вимагає від керівників підприємств своєчасної та адекватної реакції, яка б забезпечила здатність їх існування і розвитку, сукупність яких, як правило, ототожнюється з життєздатністю. Таким чином, проблема забезпечення життєздатності підприємств особливо актуальна для країн із нестабільним економічним середовищем, до яких належить і Україна.

Питання життєздатності та економічної безпеки стали провідними у наукових пошуках багатьох вітчизняних дослідників і це закономірно, адже фактично продовж всього періоду незалежності наша держава характеризувалася як соціально та економічно не стабільна. Відтак, проблематику здатності до стабільного функціонування і національної економіки на загал і суб'єктів господарювання зокрема досліджували З. Варналій, І. Должанський, Я. Качмарик, П. Куцик, Л. Піддубна, Р. Фатхутдінов та ін.

З іншої сторони, слушно стверджувати, що аспекти життєздатності підприємств в аграрному бізнесі не лише не менш актуальні, але й мають власну специфіку, яка полягає в залежності від природно-кліматичних умов, земельних ресурсів, тривалому виробничому циклі, існуванні потреби у зберіганні, а також переробки продукції і т. ін. Ці та інші питання достатньо комплексно розкриті у працях В. Бойка, Б. Брички, С. Кваші, Ж. Крючкової, В. Куницького, М. Куницької-Іляш, Н. Патики, М. Савченко, О. Шкуренка та ін. дослідників. Разом з тим, все ще не достатньо вивченою на сьогодні залишається проблематика ефективного управління життєздатністю вітчизняних суб'єктів аграрного бізнесу, особливо з врахуванням всього спектру нових викликів, ризиків і загроз, обумовлених війною.

Невирішеною частиною проблеми ефективного управління життєздатністю суб'єктів аграрного бізнесу є обґрунтування прикладних рекомендацій щодо розробки стратегії та удосконалення засобів формування високого рівня стійкості і резилентності підприємств в умовах конкурентного середовища.

Метою дослідження є удосконалення методико-прикладних рекомендацій з посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу в умовах війни та соціально-економічної нестабільності.

Результати

В сучасних умовах суттєвого посилення рівня конкуренції на внутрішньому ринку України більшість традиційних моделей та підходів до управління підприємствами не дозволяють забезпечити не тільки високу фінансово-економічну ефективність господарювання, але й вибудувати систему надійного захисту підприємства внаслідок критично негативних змін ринкового середовища. Тому сучасні концепції управління базуються на системному підході, при якому господарюючий суб'єкт розглядається як відкрита система, передумови життєздатності якої лежать не тільки всередині, а й поза нею. Життєздатність підприємства пов'язується з тим, наскільки органічно воно вписується в зовнішнє середовище та пристосовується до нього. Саме такий, системний, підхід необхідно застосовувати при розгляді економічної категорії життєздатності підприємства і він визначає як вагомість, так і важливість її забезпечення для належного функціонування і розвитку бізнесу.

Проблема забезпечення належного рівня життєздатності суб'єкта господарювання актуалізується в умовах теперішньої війни, а також динамічності економічного середовища, що обумовлено цілеспрямованим розвитком суспільних реформ. Нестабільність умов господарської діяльності вимагає від підприємств своєчасної та адекватної реакції, яка б забезпечила здатність їх існування і розвитку, сукупність яких, як правило, ототожнюється з життєздатністю. Таким чином, проблема забезпечення життєздатності підприємства особливо актуальна для країн із нестабільним економічним середовищем, до яких належить і Україна.

Теоретичним підґрунтям для розгляду сутності поняття «життєздатність» є наукові розробки зарубіжних та вітчизняних економістів щодо проблем економічної стійкості і сталого розвитку підприємств. Дослідники зазначають, що актуальність проблеми забезпечення життєздатності, з одного боку, обумовлена необхідністю удосконалення управлінських процесів, а з іншого - відсутністю системного підходу до розуміння життєздатності підприємства як економічної категорії. Зазвичай, поняття життєздатності економічних систем, у т. ч. і підприємств, використовується в загальному вигляді, що не сприяє встановленню загальноприйнятої точки зору стосовно визначення її сутності та механізму управління нею. Крім того, життєздатність об'єкта матеріальної дійсності, яким безумовно є і підприємство, являє собою інтегровану властивість, яка проявляється у взаємодії з іншими об'єктами, сукупність яких являє собою зовнішнє середовище.

В основі категорії життєздатності закладено здатність до життя, отже, по-перше, лише одна група показників (рентабельності) не може адекватно відображати це поняття (необхідно говорити й про обсяги діяльності, розмір прибутку, термін окупності капіталу, рівень фінансової стійкості та платоспроможності); по-друге, життєздатність скоріше характеризуватиме мінімально прийнятний рівень рентабельності (а не середньогалузевий) або, що ще краще, - рівень рентабельності при обсязі доходу підприємства у точці «мінімальної рентабельності».

Критичний аналіз поданого визначення дозволяє зробити висновок про те, що економічна стійкість в цьому випадку практично відповідає характеристиці економічної безпеки. Однак, методологічною основою її є здатність зберігати рівноважний стан його об'єкта. Проте для економіки стійкість не може виступати принциповою характеристикою, оскільки для економічної системи більш характерно забезпечувати максимальний збалансований економічний ефект. Крім того, важко визначати параметр стійкості показників діяльності підприємства на різних етапах його життєвого циклу. Йдеться про те, що про чіткі параметри стійкості можна стверджувати лише коли підприємство знаходиться на стадії зрілості, оскільки відмінні параметри стійкості на етапі зростання чи спаду будуть суперечити максимальній реалізації економічного потенціалу підприємства.

Забезпечення життєздатності підприємства обумовлює формування таких умов, згідно яких забезпечуються належні можливості функціонування та сталого розвитку, здійснюється планування та реалізуються заходи, спрямовані на недопущення настання для нього кризового стану. Крім того, довготривале і ефективне функціонування, розвиток підприємства базуються на стратегічному плануванні, заснованому на спробах керівництва підприємства передбачати результати й фактори його функціонування, запобігати небажаним подіям та попаданню підприємства в ризикові ситуації. Враховуючи, що життєздатність підприємства є складним економічним поняттям та включає не тільки існуючі і планові показники, але й базується на минулих досягненнях і результатах, важливо включити роботу з формування системи управління життєздатністю аграрних підприємств до усіх стратегічних і планових документів.

Згідно теорії систем, планування можна розглядати як процес, в якому можливості, ресурси системи пристосовуються до змін зовнішнього й внутрішнього середовища. Таким чином, стратегічне управління життєздатністю суб'єктів аграрного бізнесу є процесом формування й ухвалення стратегічних рішень в довгостроковій перспективі залежно від стану як самої системи життєздатності підприємства, так і зовнішнього конкурентного середовища.

Важливо зазначити, що стратегія управління життєздатністю суб'єктів аграрного бізнесу не може бути спрямована тільки на ліквідацію, запобігання загрозам або на відновлення системи після їх реалізації. Альтернативи протистояння загрозам у діяльності підприємства мають закладатись вже безпосередньо в цілях й функціях, які розробляє система внутрішньо корпоративного менеджменту.

Об'єктивно стверджувати про те, що рівень життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу протягом останніх років (до повномасштабної війни) суттєво покращився. Проте, це не повинно заспокоювати керівників підприємств передусім з огляду на наявність повномасштабної війни та на те, що очікується різке ускладнення зовнішнього конкурентного середовища, зумовлене навіть не виходом на ринок нових більш потужних конкурентів, а переходом самого ринку з однієї стадії свого розвитку до наступної.

Вказане обумовлює гостру потребу та своєчасність розробки і реалізації стратегії забезпечення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу. Ця стратегія має розцінюватись топ-менеджментом підприємств як система накопичення, обробки й систематизації інформації про чинники розвитку підприємства та вплив на них зовнішнього середовища, яка постійно удосконалюється та дозволяє ухвалювати стратегічні рішення для їх своєчасного врегулювання, а якщо фактори необоротно переходять в стан загроз, розглянути можливості їх врегулювання відповідно до цілей, функцій, принципів функціонування та розвитку підприємства.

Стратегія посилення життєздатності підприємства має базуватись на відповідних теоретичних засадах процесу стратегічного управління, тобто містити загальну мету, цілі, аналіз сильних та слабких внутрішніх сторін, зовнішніх можливостей і загроз, дослідження стратегічних альтернатив, обрання однієї чи декількох з них, підбір тактичних заходів її реалізації.

Наступний етап алгоритму формування стратегії життєздатності підприємства повинен передбачати розробку і реалізацію безпосередньо тактичних заходів, у тому числі з урахуванням специфіки розвитку та існуючого стану ринкового конкурентного середовища.

Вагомим завданням для системи менеджменту суб'єктів аграрного бізнесу є також здійснення систематичної діагностики та моніторингу характеристик і показників життєздатності підприємств і на їх основі - коригування системи стратегічних пріоритетів у цій сфері. Кількісна оцінка останніх має на увазі вирішення таких завдань: вибір системи показників оцінки сфер життєдіяльності підприємства; формування граничних значень показників у рамках окремих стадій життєвого циклу підприємства; формування комплексної оцінки рівня життєздатності підприємства та її шкалування.

Важливо зазначити, що при розробці як стратегії, так і безпосередньо механізму забезпечення належного рівня життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу необхідно обов'язково дотримуватись основних системоформуючих принципів такої системи, якими є: принцип неперервності удосконалення та розвитку системи забезпечення життєздатності; принцип комплексного використання усього арсеналу засобів захисту, у всіх структурних елементах виробничо- господарської системи підприємства і на всіх етапах технологічного циклу; принцип надійності (рівномірності захисту у всіх складових системи з точки зору рівних обсягів загроз); принцип розумної достатності (забезпечення раціонального використання можливостей підприємства на базі ранжування загроз та виділення у відповідності з рангом визначених ресурсів для забезпечення прийнятного рівня життєздатності підприємства); принцип успішності вирішення проблем функціонування та розвитку підприємства; принцип ешалонування (формування послідовних меж (етапів) захисту при комплексному використанні арсеналу засобів та методів захисту); принцип оптимальності чи прогресивності (регламентує застосування математичних, аналітичних, програмних, статистичних та інших методів); принцип узгодженості та організованості (досягається через стимулювання мотивації та зручністю, простотою роботи системи; успішна робота системи за умови підготовки користувачів та дотримання ними всіх встановлених правил; налагодження постійної готовності до ліквідації усіх негативних ситуацій економічного характеру); принцип гнучкості (можливість зміни окремих елементів без суттєвих змін системи загалом).

Головною метою стратегії посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу має стати створення умов для безпечного функціонування підприємств, досягнення належних показників ефективності їх фінансово-господарської діяльності та забезпечення сталого розвитку.

Реалізації цієї мети слугуватиме виконання таких цілей, як:

- збільшення обсягів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції, а також покращення місця підприємства на внутрішньому і зовнішньому аграрних ринках;

- забезпечення прийнятного рівня запасу фінансової стійкості;

- формування страхового та резервного фонду;

- забезпечення належного рівня фінансової стійкості та ліквідності;

- здійснення інвестицій у модернізацію техніко-технологічної бази виробництва;

- посилення інноваційності продукції та технологічного процесу;

- покращення системи ризик-менеджменту на підприємстві.

Реалізувати будь-яку стратегію на практиці можливо лише через чітке усвідомлення та використання засобів реалізації. Тому з метою виконання цілей стратегії суб'єктам аграрного бізнесу необхідно реалізувати домінанті заходи, які полягають у такому: покращення якості та підвищення рівня конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції за рахунок збільшення обсягів виробництва та покращення якості; постійне планування та моніторинг відхилення фактичного обсягу доходу від розрахункового у критичних обсягах діяльності підприємства; започаткування практики формування резервного та страхового фондів за рахунок виділення на ці цілі визначеного

відсотка від чистого прибутку; постійне планування та моніторинг показників фінансової стійкості і ліквідності; планування, проектування та поступова заміна виробничих потужностей; створення структурного підрозділу з ризик-менеджменту та започаткування практики прогнозування і відхилення ризиків за всіма напрямами діяльності.

Відповідно до принципів менеджменту, будь-які заходи будуть неефективними, якщо не налагодити належного контролю за їх реалізацією. Через те політика посилення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу має передбачати засоби контролю реалізації стратегії, до яких віднесемо: належний розподіл функцій, повноважень та відповідальності між працівниками, відповідальними за виконання стратегії життєздатності підприємства; запровадження практики моніторингу рівня життєздатності підприємства, зокрема з метою: оцінки рівня та динаміки інтегрального показника і часткових складових життєздатності; визначення результативності заходів стратегії загалом та кожного зокрема; аналіз факторів впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства в цілому.

Висновки

Актуальність проблеми забезпечення життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу посилюється в умовах повномасштабної війни, а також підвищення конкуренції та ускладнення фінансово- економічних відносин в економіці. Проте, протягом терміну свого функціонування практично кожне підприємство об'єктивно проходить етапи, які можуть характеризуватися як кризові, що у контексті гарантування достатнього рівня життєздатності, потребує належного прогнозування і передбачення, а також реалізації належних та адекватних заходів планомірного виходу з кризового стану.

Факторами, які сприяють посиленню життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу в умовах складного конкурентного середовища, є: високий рівень відповідності характеристик продукції стандартам та вимогам відносно якості і безпечності; належна ширина асортименту та новизна пропонованої на ринку продукції; позитивний імідж підприємства у суспільстві; висока якість роботи з формування логістично-дистрибуційних систем та розповсюдження продукції; сучасність техніко- технологічної бази; наявність постійних великих замовлень; значний досвід роботи на ринку; належний рівень фінансової стійкості; високий рівень платоспроможності.

Факторами (пріоритетними напрямами), що потребують підсилення у контексті підвищення рівня життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу, є: оптимізація витрат з подальшим зниженням собівартості продукції; подальше підвищення якості продукції; удосконалення системи ціноутворення та запровадження знижок з ціни; зниження рівня витратомісткості бізнес-процесів; покращення доступу до фінансових ресурсів.

Подальші наукові дослідження у цьому напрямі доцільно зосередити на формуванні методики аналізування життєздатності суб'єктів аграрного бізнесу.

Список використаних джерел:

1. Васильців Т. Г., Лупак Р. Л., Юрків Н. Я. Інституційне забезпечення розширення фінансових можливостей підприємств промисловості та АПК на регіональному рівні. Фінанси України. 2012. № 3. С. 90-101.

2. Lupak R. L., Kunytska-Iliash M. V. Substantiation of the directions of structural reforms in the economy of Ukraine in the context of realization of the state region and branch policy of import substitution. Інноваційна економіка. 2017. № 7-8 (70). С. 39-45.

3. Куницька-Іляш М. В. Європейський досвід державного регулювання та підтримки розвитку аграрного сектору економіки та можливості його застосування в Україні. Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Серія «Економічні науки». 2011. Том 13. № 4(50).

Ч. 5.С. 135-144.

4. Gryshova I. Y., Mityay O. V., Kuzhel V. V. Competitive position stability of agricultural sector of Ukraine at internal and external markets. Actual Problems of Economics. 2016. № 3(177). pp. 66-72.

5. Лупак Р. Л. Державна політика імпортозаміщення в системі забезпечення економічної безпеки України: пріоритети та інструменти реалізації : монографія. Львів : Вид-во ННВК «АТБ», 2018. 527 с.

6. Напрями підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору в умовах формування і функціонування ЗВТ і ЄС : монографія / за ред. Кваша С. С. Київ : ВД «Кондор», 2018. 444 с.

7. Куницький В. В., Куницька-Іляш М. В., Бричка Б. Б. Розвиток АПК в сучасних умовах: ефективність управлінських рішень. Науковий вісник Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького. Серія «Економічні науки». 2013. Том 15. № 2(56). Ч. 5. С. 137-142.

8. Patyka N. Priorities ensuring of the Ukraine's agriculture competitiveness in the world markets. Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal. 2018. Vol. 4. № 4. pр. 130-145.

9. Крючкова Ж. В. Сутність конкуренції і конкурентоспроможності аграрних підприємств як економічних категорій. Інвестиції: практика та досвід. 2016. № 12. С. 49-53.

10. Савченко М. В., Шкуренко О. В. Тенденції і перспективи розвитку агропродовольчого ринку в умовах глобалізації економіки. Проблеми економіки. 2019. № 4. C. 47-54.

Размещено на Allbest.ru