Теоретичні аспекти забезпечення сталого розвитку підприємства

Oksana Karpenko Doctor of Science in Economics, Professor, Professor of the Department of Management, Marketing and Public Administration, Higher Educational Institution «Academician Yuriy Bugay International Scientific and Technical University»

Serhii Maizel Student of the Third (Educational and Scientific) Level of Higher Education, Department Management and Public Administration, State University of Infrastructure and Technologies

Theoretical aspects of ensuring enterprises sustainable development

The article is devoted to the study of theoretical aspects of ensuring sustainable development at the level of enterprises, whose development in the context of Ukraine's European integration should be as close as possible to the EU development standards. The history of origin, the essence of the concept of sustainable development of the enterprise, its components are investigated. The basis of the concept of sustainable development is an approach to development which seeks to balance different and often competing needs with an awareness of the environmental, social and economic constraints faced by society. Sustainable development means adopting business strategies and measures that meet the needs of the enterprise and its stakeholders today, while protecting, preserving and improving the human and natural resources that will be needed in the future. The principles and signs of sustainable development of an enterprise are defined. Sustainable development of an enterprise is conditioned by the influence of internal and external environment factors. It is noted that the concept of sustainable development of an enterprise should be integrated into both business planning and control and reporting systems of an enterprise. Top management should provide reports that assess the effectiveness of the applied sustainable development strategies. Implementation of this theoretical approach to sustainable development management will provide the company's management with the opportunity to effectively transform the existing management system of the enterprise to meet the economic, social and environmental requirements of sustainable development.

Keywords: sustainable development, management system, theoretical approaches, enterprise.

Вступ

Постановка проблеми. Сучасні вітчизняні підприємства стикаються з інтенсивними змінами, що зумовлені з одного боку російською військовою агресією, а з іншого - необхідністю прискореної економічної адаптації до інституційних, соціальних, екологічних, економічних та інших стандартів ЄС. Головним стратегічним напрямом розвитку сучасного європейського суспільства є впровадження цілей сталого розвитку. Саме тому трансформація господарської діяльності українських підприємств сьогодні потребує розробки теоретичних підходів та механізмів, які б сприяли впровадженню моделі сталого розвитку на всіх рівнях.

У зв'язку із зазначеним зросла необхідність формування та розвитку багаторівневої системи управління підприємством, яка б ґрунтувалася на одночасному забезпечені ефективності виробництва, раціональному використанні ресурсів та соціальній справедливості. Беручи до уваги, що керівники підприємств потребують серйозної наукової підтримки в прийнятті управлінських рішень, передусім у виборі підходів та напрямів управлінської діяльності, постає необхідність напрацювання теоретичних та методичних засад побудови процесу управління сталим розвитком підприємства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми сталого розвитку досліджували закордонні та вітчизняні вчені: Г. Брундланд [1], Т. Діллік, К. Хокертс [2], Д. Елкінгтон [3], Н.М.П. Вокен, С.В. Шорт [4], Л.Л. Палєхова [5], А.В. Гречко, О.В. Очеретяна [6], І.П. Васильчук [7], О.С. Кузьміна [8], Т.О. Степаненко [9], Л.А. Квятковська [10], О.М. Семенюк [11] та інші. Деякі автори у своїх працях приділили увагу дослідженню лише окремих аспектів сталого розвитку, зокрема питанням прискорення інноваційної активізації регіональних систем, наприклад, шляхом формування кластерів підприємств [12-14]. Проте, тематика сталого розвитку на мікрорівні, на наш погляд, залишається ще недостатньо дослідженою. Зокрема, потребують наукової розробки теоретичні питання, які лежать в основі напрацювання механізмів, інструментів, принципів та методики реалізації сталого розвитку підприємств.

Метою дослідження є розробка теоретичних аспектів розуміння сутності сталого розвитку підприємства та обґрунтування необхідності розбудови управлінської системи для забезпечення сталого розвитку підприємства.

Виклад основного матеріалу

Концепцію сталого розвитку можна тлумачити багатьма різними способами, але в її основі лежить підхід до розвитку, який прагне збалансувати різні та часто конкуруючі потреби з усвідомленням екологічних, соціальних та економічних обмежень, з якими стикається суспільство.

У50-60-Х рр. ХХ ст. вважалося, що економічний розвиток можливий лише за умови безперервного зростанням виробництва та споживання. На початку 70-х рр., коли у світі зросла кількість бідних країн, виявилося, що економічне зростання тісно пов'язано з питаннями соціальної справедливості. У свою чергу намагання вирішити соціальні проблеми лише за рахунок зростання виробництва неминуче призвело до реальної екологічної загрози та поставило дилему між економікою та екологією. В ім'я економічного розвитку сплачується ціна шкоди навколишньому середовищу у вигляді деградації землі, ерозії ґрунту, забруднення повітря та води, вирубки лісів тощо. Ця шкода може перевершити переваги більш якісного виробництва товарів і послуг. Дуже часто розвиток обумовлюється однією конкретною потребою без повного врахування ширших чи майбутніх наслідків. Науковці вже відзначають шкоду, яку може завдати такий підхід, починаючи від масштабних фінансових криз, спричинених безвідповідальним банкінгом, і закінчуючи змінами глобального клімату внаслідок залежності від джерел енергії, заснованих на викопному паливі.

Дослідники визначають ряд важливих причин екологічної кризи та ії наслідків:

Демографічний вибух - високі темпи зростання населення негативно впливають на:

навколишнє середовище;

збільшення попиту на екологічні ресурси за їх обмеженої пропозиції;

надмірне та нецільове використання ресурсів.

Зростання економічної активності:

підвищення економічного зростання призводить до нарощування споживання та виробництва товарів і послуг;

утворення відходів, які перевищують здатність навколишнього середовища їх поглинати;

Швидка індустріалізація, яка призвела до:

вирубки лісів і виснаження природних ресурсів;

забруднення води внаслідок накопичення у водоймах все більшої кількості токсичних речовин і промислових тав.

Урбанізація:

значна міграція населення з сільської місцевості в місто призводить до швидкого зростання нетрів;

надмірне навантаження на існуючу інфраструктурну діяльність.

Знищення лісів:

вирубка дерев, кущів, зниження біологічного різноманіття ландшафту тощо;

негативний вплив на навколишнє середовище, що викликає інші проблеми.

Збільшення використання інсектицидів, пестицидів і хімічних добрив:

фермери та робітники страждають від проблем зі здоров'ям через збільшення використання отруйних інсектицидів, пестицидів і хімічних добрив;

збільшення вмісту шкідливих хімічних елементів в отриманому врожаї.

Чим довше буде зберігатися несталий розвиток, тим частішими та серйознішими можуть стати його наслідки, тому сучасне завдання полягає в негайному проведенню заходів з метою докорінного змінення траєкторії суспільного розвитку на макро-, мезо- та мікрорівнях.

Вважається, що концепцію «сталого розвитку» було започатковано у доповіді Римського клубу під назвою «Межі зростання» ще у 1972 році [15]. У ній було прогнозовано, що за умови незмінних підходів до економічного розвитку його подальше нарощування виявиться несумісним із довготривалим існуванням планети. Спеціалістам тоді вдалося привернути увагу до конфлікту «економіка-екологія». Сам термін «сталий розвиток» з'явився в документі Міжнародного союзу охорони природи «Всесвітня стратегія охорони природи» у 1980 році [16].

Автором поняття «сталий розвиток» у сучасному розумінні є прем'єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка вперше сформулювала його в 1987 році у звіті Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку «Наше спільне майбутнє». Відповідно до даного класичного визначення, сталим є такий розвиток, що «задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. При цьому сталий розвиток являє собою не законсервований стан гармонії, а динамічний процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку та інституційні зміни узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами. Варто зазначити, що за визначенням ООН, поняття розвитку не тотожне простому зростанню, а передбачає насамперед удосконалення та всебічні якісні зміни» [1].

У 2001 році ЄС прийняв стратегію сталого розвитку, яка була переглянута в 2006 році і спрямована на забезпечення «довгострокового бачення сталого розвитку, в якому економічне зростання, соціальна згуртованість і охорона навколишнього середовища йдуть рука об руку та взаємно підтримуються». Перегляд Європейською комісією стратегії у 2009 році підкреслив збереження деяких нестійких тенденцій і потребу в більших зусиллях щодо них. Однак, також було відзначено й прогрес ЄС у включенні сталого розвитку до політик (включно з торгівлею та розвитком). Відповідно до статті 3(3) Договору про Європейський Союз сталий розвиток сьогодні офіційно є однією з довгострокових цілей Європейського Союзу. Життя в рамках екологічних обмежень є одним із центральних принципів сталого розвитку. Одним із наслідків цього є зміна клімату. Але в центрі уваги сталого розвитку набагато більше, ніж просто навколишнє середовище. Це також забезпечення сильного, здорового та справедливого суспільства. Це означає задоволення різноманітних потреб усіх людей в існуючих і майбутніх громадах, сприяння особистому добробуту, соціальній згуртованості та інклюзивності, а також створення рівних можливостей.

У вересні 2015 р. у рамках 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку відбувся Саміт ООН зі сталого розвитку, на якому було визначено Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року і затверджені 17 Цілей сталого розвитку (ЦСР) та 169 завдань, які необхідно виконати для їх досягнення [17]. Антоніу Ґуттереш, Генеральний секретар ООН у Доповіді ООН про Цілі у галузі сталого розвитку 2019 року заначив: «Ми стоїмо на порозі десятиліття, яке буде мати вирішальне значення як для нинішнього, так і майбутніх поколінь людства і для всього життя на цій планеті. Зробити його десятиліттям дій в інтересах сталого розвитку - це обов'язок міжнародного співтовариства, який воно у змозі виконати» [5].

Забезпечення сталого розвитку полягає в необхідності формування такого суспільства, ціннісні орієнтації членів якого не допускають господарської поведінки, що руйнує середовище свого існування. Концепція сталого розвитку є стратегічним напрямом створення суспільства, яке розвивається у гармонії з природою.

Сталий розвиток підприємства передбачає побудову системи ефективного управління, що базується на системоутворюючих та часткових принципах (рис. 1).

Сталий розвиток - це пошук кращих способів досягнення економічного й соціального добробуту як для майбутнього, так і для сьогодення. Практична реалізація сталого розвитку може принести багато переваг у короткостроковій та середньостроковій перспективі, наприклад, можливість заощадити гроші та покращити здоров'я завдяки переходу від їздити автомобілем на короткі подорожі пішки чи велосипедом, що часто так само швидко та зручно.

Концепція сталого розвитку отримує все більше визнання, але для багатьох керівників підприємств - це нова ідея. Для більшості це поняття залишається абстрактним і теоретичним. Часто організації скептично ставляться до можливості поширити це поняття на свою діяльність. Для посилення привабливості концепції сталого розвитку для бізнесу заслуговують на увагу результати опитування вищого керівництва провідних корпорацій щодо їх бачення перспектив впровадження засад сталого розвитку у діяльність підконтрольних корпорацій, за яким 93 % керівників розглядають сталість як важливий чинник для майбутнього успіху своєї корпорації [7].

Рис. 1. Класифікація принципів сталого розвитку підприємства

Джерело: побудовано за [6]

сталий розвиток підприємство

Якщо сталий розвиток має реалізувати свій потенціал, він має бути інтегрований у системи планування та вимірювання ділових підприємств. І щоб це сталося, концепція має бути сформульована в термінах, знайомих керівникам бізнесу. Наприклад, можна запропонувати таке визначення для бізнес-підприємства: сталий розвиток означає прийняття бізнес-стратегій і заходів, які відповідають потребам підприємства та його зацікавлених сторін сьогодні, одночасно захищаючи, зберігаючи та покращуючи людські та природні ресурси, які знадобляться в майбутньому. Це визначення відображає дух концепції сталого розвитку і визнає, що економічний розвиток має відповідати потребам підприємства та його зацікавлених сторін. Останні включають акціонерів, кредиторів, клієнтів, співробітників, постачальників і спільноти, на яких впливає діяльність організації. Воно також підкреслює залежність бізнесу від людських і природних ресурсів на додаток до фізичного та фінансового капіталу та підкреслює, що економічна діяльність не повинна безповоротно погіршувати або знищувати ці природні та людські ресурси. Це визначення спрямоване на допомогу керівникам підприємств застосувати концепцію сталого розвитку до власних організацій. Однак важливо підкреслити, що сталого розвитку неможливо досягти одним підприємством окремо. Сталий розвиток - це поширена філософія, яку повинен дотримуватися кожен учасник глобальної економіки (включаючи споживачів і уряди).

Дослідження підприємства як системи, яка здатна підтримувати баланс між стійкістю та гнучкістю, переважною більшістю дослідників зводиться до вивчення складових цієї системи: економічної, соціальної та екологічної. Економічний розвиток розглядається як зростання економічних показників шляхом упровадження інновацій, управління ризиками, формування гнучкої системи управління тощо. Соціальне зростання підприємства передбачає розвиток персоналу, його компетенцій, вмінь та знань, зростання заробітної плати та дотримання прав людини. Екологічна складова сталого розвитку підприємства означає розвиток екологічно безпечних технологій, зменшення шкідливих викидів, відтворення природних ресурсів при застосуванні повного циклу переробки ресурсів тощо.

Основними ознаками сталого розвитку підприємства як системи можна назвати [8]:

¦ фінансова стабільність і позитивна динаміка прибутковості, збільшення ринкової частки;

¦ ефективне використання ресурсів, політика ресурсозбереження;

¦ здатність протидіяти негативним чинникам внутрішнього і зовнішнього середовища, розвиток відповідно до прийнятої стратегії;

¦ соціальна захищеність персоналу, створення сприятливих умов для праці, компетентність персоналу;

¦ перманентна інноваційна діяльність, використання досягнень науково-технічного прогресу для збільшення ефективності діяльності;

¦ реалізація соціальних проєктів, підтримка сталих зв'язків з усіма стейкхолдерами підприємства, позитивна оцінка методів і етики діяльності підприємства суспільством;

¦ застосування технологій, які завдають мінімальний шкідливий вплив навколишньому середовищу або не завдають його взагалі.

Сталий розвиток підприємства обумовлений впливом факторів внутрішнього і зовнішнього середовища (рис. 2).

Рис. 2. Фактори сталого розвитку підприємства

Джерело: складено за [9-10]