Роль та значення контрактного регулювання в аграрній економіці України

Вступ. Нині надзвичайно зростає актуальність наукових досліджень, пов'язаних з контрактним регулюванням в аграрній економіці. Такий стан справ обумовлений, перш за все, виснаженням можливостей відомих наукових підходів щодо пояснення ролі та значення сучасних соціально-економічних проблем в Україні. Саме тому, контрактне регулювання все частіше розглядається вченими у якості дієвої детермінанти, яку можна використати під час максимізації загальної вартості агентів ринку в контексті оптимального використання обмежених ресурсів.

З огляду на вищезазначене, гострими та надзвичайно важливими стають питання стосовно того, наскільки ефективним є використання контрактного регулювання і від чого саме залежить результативність застосування контрактного підходу в економіці.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблемами контрактного регулювання в тій чи іншій мірі займалися такі вчені-економісти, як Д. Аджемоглу [1], Дж. Акерлоф [2], Дж. Бьюкенен [3], О. Вільямсон [4], Р. Коуз [5], М. Ротшильд [6], М. Спенс [7] та ін. Очевидно, що саме праці цих науковців дозволи сформувати основні постулати та положення контрактного регулювання економіки. Водночас слід відзначити, що загальновідомі до останнього часу наукові праці в сфері контрактного регулювання економіки, на жаль, не стали предметом комплексного аналізу в нашій державі. Звідси, потреба глибокого осмислення ролі та значення категорії «контрактне регулювання» і зумовила вибір теми нашого дослідження.

Мета статті: ідентифікувати сутність, значення та перспективи використання контрактного регулювання в економіці України.

Результати. Очевидно, що сучасна вітчизняна економіка, вимагає інноваційних ідей стосовно вдосконалення як теорії, так і практики контрактного регулювання. Безперечним є і те, що сучасна парадигма контрактного регулювання тісно пов'язана з класичними ортодоксальними засадами економічної теорії контрактів, відповідно до якої контракти є формою специфічних інститутів, який створює передумови для соціально-економічної взаємодії.

Не секрет, що в економіці інститути бувають формальні, тобто такі, що функціонують у експліцитних формах (органи влади різних рівнів, установи та/або організації), а також ті, що функціонують у імпліцитному вигляді і, як наслідок, виступають у формі неписаних правил поведінки, у тому числі різноманітні звичаї та традиції.

Хотілося б відзначити, що будь-які контракти по своїй суті є нічим іншим, як угоди між двома та більше агентами ринку з приводу дій та/або бездіяльності. При цьому важливо складовою будь- яких контрактів є взаємність обіцянок сторін, оскільки лише при цій умові такий правочин можна вважати повноцінною соціально-економічною категорією.

В онові контрактного регулювання знаходяться контракти, які, у свою чергу, мають містити такі основні елементи: пропозицію одного агента укласти контракт, тобто так звану " оферту" (перекл. з лат. offertus - запропонований) та прийняття такої пропозиції іншим агентом, тобто так званий "акцепт" (перекл з лат. acceptus - прийнятий). Ці елементи є базовими в процесах забезпечення ефективної контрактації.

Потрібно відмітити, що контрактне регулювання по суті є нічим іншим, як сукупність соціально-економічних домовленостей щодо дій агентів ринку в контексті задоволення власних інтересів під час переговорного процесу. Контрактне регулювання здатне координувати дії агентів і, тим самим, ліквідовувати соціально-економічні деформації взаємовідносин.

Слід відмітити, що контрактне регулювання відоме соціуму ще з часів Древнього Єгипту та Риму. Адже відповідно до римського права, контрактами називалися лише ті угоди, які дозволялися тодішніми законами. Наприклад, відповідно до римського права усі контракти поділялися на такі основні типи:

- письмові (перекл. з лат. litteris - літеральні), тобто такі, що укладалися виключно у письмовому вигляді;

- усні (перекл. з лат. verbalis- вербальні), тобто такі, що завжди укладалися в усній формі;

- консенсуальні, тобто такі контракти, у яких соціально-економічні зобов'язання виникають лише у результаті досягнення консенсусу між учасниками угоди;

- реальні (перекл. з лат. re contrahitur obligatio) - контракти, котрі виникають лише в момент передачі якогось майна чи прав.

Важливо при цьому відмітити, що типологія контрактів ніколи історично не була чітко визначеною в економіці. На нашу думку, найбільший інтерес під час розгляду кваліфікації угод представляють реляційні контракти, які функціонують у вигляді специфічних правочинів між двома та більше агентами ринку і суть яких зводиться до зміни соціально-економічних прав та / або обов'язків. До речі, реляційні угоди завжди містять у собі можливості безперервного узгодження соціально-економічних інтересів агентів ринку впродовж усієї дії такої угоди. Переконані, що перспективність використання реляційних угод в економіці обумовлена додатковим ефектом оптимізації відносин між сторонами і, як наслідок, зменшенням трансакційних витрат.

Необхідно відзначити, що агарна економіка була та залишається однією із структуроутворюючих сфер в Україні. Саме тому, вирішення сучасних проблем аграрної економіки є багатопрофільною задачею, яка передбачає:

- ідентифікацію реальних соціально-економічних тенденцій, що посилюються;

- визначення основних сторін соціально-економічних конфліктів в аграрному секторі;

- створення організаційно-управлінського механізму, який передбачав би максимізацію вартості усіх учасників сторін;

- створення дієвого механізму вирішення соціально-економічних проблем.

Одним із результативних шляхів мобілізації додаткових ресурсів може бути використання контрактного регулювання. Потрібно в обов'язковому порядку запровадити механізм щодо зобов'язання агентів ринку укладати контракти реляційного типу з місцевими громадами на дозвіл ведення господарювання, у тому числі з ідентифікацією взаємних зобов'язань між бізнесом та соціумом. Хотілося б відмітити, що надання подібного дозволу водночас може відігравати роль основних положень контракту. Запровадження таких мір може ліквідувати як безініціативність, так і байдужість місцевої влади стосовно розвитку місцевих територій. Адже саме місцева влада здатна без значного витрачання ресурсів здійснювати на своїй території дієвий контроль за суб'єктами господарювання.

Таким чином, лише запровадження приватно-державного партнерства на основі контрактного регулювання здатне забезпечити стійкий розвиток аграрної економіки. Водночас необхідно створити умови для чіткої кореляції між розвитком громад та бізнесом. Можливо варто розглянути особливості використання «принципу певної межі», тобто запровадження з певного часу універсального організаційного механізму адміністрування податків - усі податки та збори, які сплачують новостворені агенти ринку залишаються цілком та повністю у розпорядженні місцевих органів влади [8].

Доречно звернути увагу і на те, що звичайні контракти не зможуть забезпечити формування якісних соціально-економічних відносин, оскільки вони обмежують можливості для прийняття рішень. Допомогти у цій справі можуть саме реляційні стимулюючі контракти, які повинні передбачати зростання економічної вигоди місцевих органів влади при активізації агентів бізнесу. До того ж, у кінцевому підсумку це і забезпечить максимізацію вартості основних агентів ринку в аграрній сфері.

Отож, емпіричний аналіз відносин в аграрній економіці свідчить про наявність серйозних протиріч інтересів окремих суб'єктів аграрної економіки, що проявляється у механізмі розподілу ресурсів. Такі протиріччя особливо яскраво проглядаються саме на депресивних сільських територіях, оскільки, як правило, саме аграрний бізнес є базовим платниками податків на селі.

Сучасний механізм регулювання має суттєві недоліки, у тому числі у вигляді економічного опортунізму, рентоорієнтованої поведінки та ін. У свою чергу, відсутність належних можливостей впливати на діяльність агентів бізнесу сприяє формування на сільських територіях безініціативної місцевої влади і, як результат, відбувається неефективне управління ресурсами місцевих громад. Саме тому, на нашу думку, одним із дієвих способів вирішення існуючих фінансових проблем є запровадження контрактного регулювання, яке може не лише зменшити конфліктність, а й здатне забезпечити баланс інтересів між основними зацікавленими сторонами в аграрній економіці.

Вважаємо, що переваги реляційних контрактів над звичайними угодами в соціально- економічних процесах є очевидними (рис. 1).

Отож, важко не погодитися з В. Семцовим [8], який стверджував, що логіка побудови реляційних угод сприяє оптимізації соціально-економічних відносин під час виконання контрактів, а це, в свою чергу, мінімізує рівень виникнення дисфункційних конфліктів. На сьогодні реляційні угоди виступають інноваційними інструментами впровадження нових систем управління.

Теоретико-методичний аналіз діяльності вітчизняних агентів ринку дає нам підстави стверджувати про поширення в аграрній сфері такого дисфункційного явища, як "примусовий контракт", якому притаманна безальтернативність вибору та / або мінімальні соціально-економічні виграші. Звідси проблеми стримування розвитку контрактного регулювання набувають нового інституційного значення. Так, наприклад, можна розглянути угоди щодо оренди землі, які укладаються між селянами та агентами ринку, де здебільшого у селян практично відсутній вибір орендатора, або ж взагалі спостерігається відсутність значимих альтернатив на ринку праці у сільській місцевості тощо.

Рис. 1. Універсальна система контрактного регулювання на основі реляційних контрактів

Джерело: на основі [6-8].

Примітка: * - обов'язкові елементи, що відрізняють реляційні контракти від інших видів угод.

Водночас, не буде зайвим сказати, що бувають випадки коли і селяни займаються економічним опортунізмом та / або економічним шантажем агентів бізнесу. Досить часто вищий менеджмент та / або власники аграрних підприємств укладають договори та / або контракти оренди з великою кількістю селян, а це, у свою чергу, створює серйозні загрози стабільній роботі підприємств у разі відмови селян від своїх зобов'язань, тому що загальновідомо, що, відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України [9]та ст. 31 ЗУ "Про оренду землі" [10] угоди оренди можуть бути змінені або розірвані на вимогу однієї із сторін у разі виявлення істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках передбачених нормами діючого законодавства. Разом з тим важливо відзначити, що будь-яких чітких тлумачень терміну "істотності" у законодавстві немає. Відтак, це дозволяє, користуючись недосконалим вітчизняним законодавством, достроково розривати угоди (договори, контракти), у тому числі з метою передачі власної землі в оренду іншому агенту-орендарю.

Слід відзначити, що на сьогодні ключовим аспектом для ефективного використання соціально- економічного потенціалу контрактного регулювання є ідентифікація основних зацікавлених учасників контрактних відносин (рис. 2). Це обумовлено у першу чергу тим, що досить часто інтереси основних учасників суттєво різняться, що само по собі є основою для виникнення соціально- економічних конфліктів. Іншими словами, деталізований об'єктивний опис груп агентів ринку та їх економічних інтересів є обов'язковим безпосереднім етапом подальшого контрактного конструювання відносин між ними.

Рис. 2. Основні агенти ринку в контрактному регулюванні аграрної економіки

- створити серйозні механізми протидії корупції, яка потенційно може виникати в органах влади, оскільки у реальному житті окремі представники органів влади можуть не лише сприяти розвитку бізнесу, але й виступати ініціаторами корупційних відносин стосовно суб'єктів господарювання;

- забезпечити належні та вчасні надходження податків та / або зборів до бюджетів різних рівнів;

- суттєво зменшити рівень непропорційного соціально-економічного розвитку між громадами та адміністративними регіонами.

Список використаних джерел

1. Аджемоглу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства та бідності. Київ : Наш Формат, 2016. 440 с.