Еволюція становлення міжнародних торгово-економічних відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція становлення міжнародних торгово-економічних відносин

Надвірнянський Юліан Русланович аспірант, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

Анотація

У статті розглянуто глобальні процеси, що відбувалися у міжнародних економічних взаємовідносинах, причини кризи дистрибуції в сучасному світі. Зростання безробіття, гендерна нерівність, нерівність у доходах і багатство є одними з побічних ефектів проблемних ситуацій у міжнародних торговельних відносинах. Політична, економічна, соціальна криза посилила нерівність на всіх основних лініях розмежування суспільства та відкинула досягнення у скороченні бідності у всьому світі. Автор звернув увагу на те, що центр індустріалізації світової економіки перемістився в Азію, дозволяючи виділити такі чотири фази другої хвилі глобалізації: фаза індустріалізації Азії, фаза гіперглобалізації, етап дозрівання глобальних ланцюгів поставок, фаза перерваної глобалізації.

Розглядаються загрози, які слід сприймати з точки зору правильного розпорядження капіталом. У цьому сенсі слід виділити шість типів капіталу, які визначають майбутній розвиток: фізичний капітал, створений людиною; людський капітал у його зв'язках з ринком праці; природний капітал; інноваційний капітал; соціальний капітал у його широкому розумінні; політичний капітал. Наголошується, що криза розподілу може призвести до краху багатьох соціальних підсистем.

Таким чином, кризи розподілу необхідно ефективно контролювати та вирішувати шляхом посилення економічного регулювання у міжнародних відносинах. Приєднавшись до міжнародного поділу праці, відкрита економіка може відійти від аутаркічної структури виробництва та зосередити національні ресурси на спеціалізованих сферах виробничої діяльності. Використання зовнішньої торгівлі як фактора внутрішнього розвитку дає змогу покращити техніко-економічні, а також якісні та корисні показники продукції, що в свою чергу призводить до підвищення її економічної ефективності. У відкритій економіці підвищується і ефективність інвестиційних витрат.

Ключові слова: глобалізація, економічна криза, міжнародні відносини, торгово-економічна співпраця між країнами, капітал, розвиток, політика.

Nadvirnianskyi Yulian Ruslanovych Postgraduate student, Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, Ivano-Frankivsk

EVOLUTION OF THE FORMATION OF INTERNATIONAL TRADE AND ECONOMIC RELATIONS

Постановка проблеми

Інтенсивна глобалізація економіки, яка планомірно тривала протягом майже чотирьох десятиліть, зміцнила загальну віру в те, що вона гарантує швидке і стійке зростання світової економіки, і особливо світової торгівлі, яка в 1974-2008 роках зросла в 27,8 разів, тоді як світовий валовий національний продукт збільшився лише у 12 разів. Як наслідок, рівень відкритості світової економіки для міжнародної торгівлі зріс за відповідний період з 11,1% до 25,6%. міжнародний економічний світова торгівля

Цей динамічний процес зазнав краху в 2009 році і почав глобальну економічну рецесію, відому як глобальна економічна криза. Криза виявила глибокі внутрішні протиріччя в розвитку світової економіки дотепер і дала зрозуміти відсутність концепції виходу з кризи та сталого збалансованого економічного зростання. У світлі вище зазначеного ключового значення набуває проблема майбутнього розвитку світової торгівлі, яка досі була провідним стимулом розвитку світової економіки, а зокрема зміни її асортиментної структури, оскільки вони відображають структурні зміни, що відбуваються в ньому відносно добре.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання питань становлення міжнародних торгово-економічних відносин дозволяє виокремити таких вчених, як Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б., Одягайло Б.М., Рибалкіна В.О., Бодрова В.Г., Романчиков В.І., Романенко І.О., Копійка В.В., Дудченко М.А., Рубцова М.Ю., Кушерець Д.В., Квактун О.О., Вертелецька О.М., Квач Я., Грималюк А.

Мета статті

На даному етапі наукової роботи поставлено основне завдання - пізнання та розуміння світового розподілу праці та міжнародних торговельних відносинах. Суть цієї визначальної мети розкривається через особливості функціонування міжнародних економічних відносин.

Виклад основного матеріалу . Інтенсивний розвиток світової економіки було започатковано в 1971 році впровадженням мікропроцесора INTEL для комерційного використання. Це призвело до швидкого поширення інноваційних продуктів на основі використання цієї технології на початку 1980-х років і вимагало специфічних налаштувань робочої сили, сприймання низької заробітної плати, що гарантувало відносно низькі ціни на продукцію та динамічне зростання її продажів, а також високі прибутки для власників цієї інноваційної технології. Тому започатковано процес передачі технологій і капіталу з країн з високою заробітною платою в країни з низькою заробітною платою, що спричинило збільшення трудомісткого експорту з країн, що розвиваються. Спочатку в країнах Азії були трудові ресурси з такими характеристиками. Таким чином, центр індустріалізації світової економіки перемістився в Азію, дозволяючи виділити такі чотири фази другої хвилі глобалізації:

- фаза індустріалізації Азії (1974-1990),

- фаза гіперглобалізації (1991-2000),

- етап дозрівання глобальних ланцюгів поставок (2001-2008),

- фаза перерваної глобалізації (з 2009 р.).

З точки зору тенденцій розвитку світової торгівлі 1974-1990 рр. слід виділити два підперіоди. У першому, що охоплює 1974-1980 роки, було два «нафтові шоки», перший у 1973 році, а другий у 1979 році. Перший спричинив економічну кризу та розпочав довготривалу інфляцію, яка була спричинена підвищенням цін на енергоносії. Це також виявило всі вади нинішньої моделі економічного розвитку, заснованої на дешевих енергоресурсах. Привид економічної катастрофи. Обсяг міжнародної економічної допомоги для останньої групи країн був обмеженим, прогрес «зелена революція» в сільському господарстві був припинений, а витрати на транспортні послуги і зародження масового іноземного туризму починають набирати обертів. Поміркований державний інтервенціонізм, який був основою післявоєнної економічної політики, виявився марним у більшості країн світу в нових реаліях розвитку світової економіки. Необхідність реагувати на цю ситуацію породила нову доктрину економічної політики - монетаризм.

Другий нафтовий шок і набуття значення монетаристського напряму в економічній політиці спричинили боргову кризу у світовій економіці, головним чином у країнах Південної Америки, Африки, Центральної та Східної Європи. Процентні ставки зросли, а протекціоністська політика у світовій торгівлі посилилася, що призвело до зменшення надходжень від експорту. Водночас у світову економіку впроваджувалися енергозберігаючі технічні інновації, видобувалась нафта з нових родовищ і використовувалися нові джерела енергії. Також у світі відновилася відносна валютна стабільність.

На початку 1990-х років відбулися зміни в політичній та економічній системі в Центральній та Східній Європі, розпад Радянського Союзу та возз'єднання Німеччини, а також військові конфлікти в регіоні Перської затоки, завершення яких призупинило зростання світових цін на нафту, і навіть викликало їх тимчасове зниження. Перетворення в 1994 році ГАТТ у Всесвітню організацію торгівлі сприяло завершенню процесу значної лібералізації бар'єрів для розвитку міжнародної торгівлі. Основи цього розвитку були зміцнені домовленостями, що передували розширенню Європейського Союзу десятьма новими країнами - головним чином Центральної та Східної Європи, а також неоліберальною доктриною, домінуючою у світовій економіці. Останнє стало інтелектуальною основою для лібералізації фінансових ринків, а точніше розвитку незалежного світового фінансового ринку з безпрецедентним масштабом і швидкістю функціонування. Цей період називають «гіперглобалізацією» світової економіки.

На початку XXI століття стався різкий обвал цін на акції американських інтернет-компаній - т.зв. бульбашка доткомів, які вважаються гарантами високих доходів їхнім власникам. Як наслідок, величезні ресурси фінансового капіталу, які можуть вільно переміщатися по всьому світу, почали шукати можливості для вигідних капіталовкладень, у тому числі у формі відчутних спекулятивних операцій. Це призвело до здешевлення кредитів та зниження критеріїв їх надання, що призвело до зростаючого буму на ринку нерухомості, переважно в США. Водночас вступ Китаю до Світової організації торгівлі у 2001 р. означав включення цієї країни в систему функціонування економіки та світової торгівлі. Низька заробітна плата в країні та величезна робоча сила призвели до швидкого припливу іноземних інвестицій та збільшення їх експорту, що зробило країну власником величезних запасів капіталу, переважно інвестованого в США. Таким чином, у світовій торгівлі розвинулась нова структура подовжених і широко розповсюджених глобальних ланцюгів поставок, заснована на зміцненні позиції Китаю як провідного експортера в глобальному масштабі. Цей третій етап другої хвилі глобалізації раптово завершився наприкінці 2008 року, коли світова економіка зазнала краху, розпочатого у 2007 році кризою нерухомості в США. Ця криза дуже швидко переросла в кризу світової банківської системи і в умовах глобалізації - в структурну кризу світової економіки, порівнянну з великою світовою депресією 1929-1933 років.

У результаті в 2009 р. абсолютна величина світового ВВП скоротилася на 5,1 %, світовий експорт - на 22,3 %, імпорт - на 23 %. Незважаючи на те, що в 2011 році світовий ВВП і світова торгівля перевищили значення, досягнуті в 2008 році, і зростали помірними темпами до 2014 року, світова економіка залишається у фазі великої стагнації, відомої як криза світової економіки або фаза перерваної глобалізації.

Нові дані, отримані Федеральною резервною системою США, показують, що розрив багатства в Америці збільшився, а економічна нерівність зросла у 2020 році на тлі пандемії коронавірусу, що непропорційно вплинуло на працівників низькооплачуваних послуг, водночас багатство мільярдерів зросло безпрецедентними темпами. За останніми даними ФРС, 1% провідних американців мають загальну чисту вартість 34,2 трлн доларів США (або 30,4% усього домогосподарства в США), тоді як нижчі 50% населення разом утримують лише 2,1 трлн доларів США (або 1,9% усього багатства) [1].

Згідно з дослідженням Oxfam, з 18 березня до кінця 2020 року глобальне багатство мільярдерів зросло на 3,9 трлн доларів США. На відміну від цього, за даними Міжнародної організації праці, загальний заробіток працівників у світі скоротився на 3,7 трильйона доларів США, оскільки мільйони людей утратили роботу по всьому світу [2].

Дослідження, опубліковане швейцарським банком UBS і бухгалтерською компанією PwC, показало, що загальне багатство 2 189 мільярдерів світу злетіло до рекордно високого рівня - 10,2 трлн доларів США наприкінці липня, знищивши попередній рекорд у 8,9 трлн доларів США, зафіксований наприкінці 2017 року [3].

Глобальна економічна криза структурного характеру, яка розпочалася у 2009 році, показала нагальну потребу вироблення нового порядку в економічному та соціальному розвитку світу. Проте, до кінця 2015 р. так і не з'явилося навіть його обрисів, хоча світова економіка за інерцією розвивається повільно. Однак, коли економіка явно не функціонує, виникає й утверджується усвідомлення та соціально-політична згода щодо глибоких і всеосяжних змін. Їх новий вигляд має ґрунтуватися на конструктивному та критичному аналізі існуючих умов економічного та соціального розвитку, в тому числі політичного, та на вмінні помічати нові умови. Майбутнє неминуче збереже певні істотні аспекти того, що існує зараз, а теперішнє, безсумнівно, є плодом минулого.

Починаючи з 2010 року, коли номінальний ВВП трохи перевищив рекордні значення, встановлені в 2008 році (у випадку світової торгівлі це було в 2011 році), світовий експорт зростав повільніше ВВП. Не більше половини уповільнення світового товарообігу є результатом впливу циклічних факторів, головним чином структурних, що є наслідком кризи ідеї глобалізації.

Криза глобалізації виявила загрози, які стоять перед світовою економікою, спонукала до раціонального осмислення її розвитку на сьогоднішній день. За висловом американського політолога Л. Даймонда: «Без змагань і конфліктів немає демократії», - щоправда, їх має бути «не надто багато» [4]. Ці роздуми мають стати джерелом натхнення для побудови нової структури майбутнього світового порядку, суттєво відмінної від нинішньої. Найбільшою економічною подією за останні 50 років став перехід Китаю від бідної та відсталої країни, яка переживала постійну політичну й економічну кризу, до світового виробника з доволі добре освіченою, високо доступною кваліфікованою робочою силою, що використовує сучасні технології. Проривною ідеєю Китаю стало рішення дозволити вільну мобільність робочої сили, прийняти західні технології та прямі іноземні інвестиції та розпочати торгівлю по всьому світу [5]. Це змушує розробляти нові правила світового порядку та механізми їх ефективної реалізації, що є ключовим викликом для майбутнього розвитку глобальної економіки. Цей виклик слід сприймати в світлі концепції сталого розвитку економіки. Ця концепція комплексно розглядає проблему довгострокової здатності сучасної економіки розвиватися у спосіб, який відповідає критерію справедливості між поколіннями. Комплексний розвиток потребує міждисциплінарного підходу ще й тому, що глобалізація також є міждисциплінарною. Сталий розвиток має бути стійким і забезпечувати систематичне покращення якості життя нинішнього та майбутніх поколінь. Це створює механізм стимулювання довгострокового економічного зростання на основі принципів рівних можливостей для всіх і міжнародної солідарності в боротьбі з глобальними загрозами.

Перспективно ці загрози слід сприймати з точки зору правильного розпорядження капіталом, що, окрім нейтралізації загроз, має принести додаткову користь. У цьому сенсі слід виділити шість типів капіталу, які визначають майбутній розвиток:

- фізичний капітал, створений людиною,

- людський капітал у його зв'язках з ринком праці,

- природний капітал,

- інноваційний капітал,

- соціальний капітал у його широкому розумінні,

- політичний капітал.

Всі перераховані вище види капіталу слід розглядати як будь-який інший фактор, що прямо або опосередковано обслуговує виробництво товарів і послуг, має здатність до примноження. Їхній спільний підхід у рамках концепції сталого розвитку дає синергетичний ефект і є можливістю системного покращення умов життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Фізичний капітал - це постійний ефект використання праці та природних ресурсів, матеріалізований у формі будівель, машин і пристроїв, що використовуються для ведення бізнесу. Вона є матеріальною основою використання інших видів капіталу. Обмеженість природних ресурсів та їх нераціональне використання створюють бар'єр для розвитку промислового та сільськогосподарського виробництва, обмежують пропозицію товарів. Це призводить до зростання суперництва за володіння ними або гарантований доступ до них як через економічну, так і через політичну залежність. Нездатність вирішити ці проблеми призводить до марнотратної експлуатації цих благ, що часто пов'язано з погіршенням природного середовища. Дії, вжиті на даний момент у цьому відношенні, свідчать про те, що така загроза буде довготривалою.

Можливості використання людського капіталу обмежені динамікою демографічних змін у світі, що становить ще одну загрозу для розвитку світової економіки. У кількісному відношенні ця динаміка стабільна. Населення світу зросло з 4,4 млрд осіб у 1980 році до 7,2 млрд у 2014 році, тобто на 61,2%. Прогнози передбачають, що воно зросте з 7,9 мільярдів у 2020 році до 8,3 мільярдів у 2030 році. Це означає, що темпи зростання населення світу з 1980 по 2030 рік у наступні десятиліття зменшяться на 19,1%, відповідно, 15,5%, 12,1%, 11,1 % і 9,2 %. Характерною структурною зміною аналізованого періоду є систематичне зменшення частки Європи у світовому населенні з 15,6% у 1980 р. до 10,2% у 2014 р. та 9,8% у 2030 р.

Проте частка населення Африки та Латинської Америки буде збільшуватися. Крім того, в Європі відбуватиметься процес системного старіння населення. Це призведе до попиту на працівників з інших країн і появи попиту на товари та послуги, пов'язані з потребами цієї групи людей. Між тим, глибока різниця в доходах між країнами та всередині країн, спричинена глобалізацією, у поєднанні з високим рівнем життя та привабливістю моделі споживання в Європі та США посилить приплив іммігрантів, які хочуть покращити свої умови життя. У результаті поглиблюється нестабільність ринку праці та основ існування населення, що проявлятиметься у високому безробітті, нестабільності зайнятості, зникненні окремих професій, появі прекаріату, а також зростанні масштабів соціального відчуження переважно серед соціальних іммігрантів. Ми вже маємо справу з усіма проявами цієї загрози, і майбутнє може їх посилити.

Спонтанний розвиток глобальної економіки, зокрема сільськогосподарського та промислового виробництва, породжує глобальні обмеження на використання природного капіталу. Природний капітал - це біологічні ресурси та цінності природного середовища, необхідні для функціонування людства та економіки, а також відносини між системами та процесами, які підтримують функціонування екосфери. У зв'язку з цим ми спостерігаємо зростання проблеми. Контроль прогресуючої деградації природного середовища вимагає узгодженої глобальної політики захисту навколишнього середовища. Її послідовна реалізація має базуватися на широкому усвідомленні виникнення та поглиблення цих загроз. Найбільші екологічні втрати відчують країни, що розвиваються, які мають дуже обмежений вплив на розвиток цих явищ і можливості протидії їм.

Інноваційний капітал, ототожнений з технічним прогресом, досі був основним стимулом для розвитку виробництва та світової торгівлі. Це також надія на майбутній імпульс розвитку економіки, переважно в економічно розвинутих країнах, де відчувається дефіцит робочої сили. Результатом попередніх промислових революцій стало підвищення ефективності виробництва та зниження його витрат. Крім того, було помічено:

- впровадження нових виробів, технологічних процесів і способів виготовлення вже відомих виробів,

- зміни провідних світових підприємств і країн,

- розширення існуючих вимог до працівників та інфраструктури.

Нова промислова революція, заснована на інтелектуальних виробничих

системах, що поєднують звичайні виробничі рішення з передовими цифровими технологіями, є фундаментальним викликом для розвитку глобальної економіки. У новій формі системи міжнародного співробітництва інновації відіграватимуть усе більшу роль в економічному розвитку, оскільки

традиційні фактори розвитку, такі як демографічний ріст чи постійне зростання попиту, втрачатимуть своє значення. Тому ключовою проблемою майбутнього технічного розвитку глобальної економіки є надання суб'єктам, які її співтворять, характеру проінноваційних економік. Це одне з найважливіших завдань і, водночас, загроз довгостроковому розвитку, особливо в умовах переходу від індустріальної цивілізації до цивілізації знань. Міжнародні структури знань і технологій, а також потенціал для інновацій становлять суть економіки, заснованої на знаннях, у якій технічний прогрес, підтримуваний інноваційною політикою держави, відіграє ключову роль.

Соціальний капітал - це структура суспільства та його внутрішні зміни, що є основою для системної рівноваги світу. Його елементи включають різноманітну культуру, міжособистісні відносини та принципи організації та функціонування світового співтовариства. Зміни в соціальній системі несуть особливу загрозу, оскільки безпосередньо впливають на людину, її соціальне становище, можливості розвитку, стосунки з оточуючими та місце в конкретній спільноті. Світова спільнота перебуває у фазі глибоких і тривалих трансформацій. Вони зумовлені переходом світової економіки від індустріальної цивілізації до цивілізації знань і самим процесом глобалізації.

Політичний капітал - це здатність створювати стандарти, принципи та правила поведінки разом із процесами їх застосування як у внутрішніх, так і зовнішніх відносинах. Глобалізація в умовах інформаційної революції означає, що політичні системи, засновані на традиційній моделі демократії, не відповідають потребам майбутнього розвитку. Тому існує нагальна потреба в новій, надихаючій концепції політичного світового порядку, яка б також враховувала соціально-економічні аспекти. Це ключовий бар'єр, подолання якого окреслить шляхи подолання решти викликів майбутнього, сталого розвитку глобальної економіки, загальним джерелом натхнення, яке може стати основою для подолання викликів глобальної економіки початку ХХІ століття на шляху до реалізації концепції її майбутнього сталого розвитку. Він базується на припущенні, що постійне прагнення до підвищення ефективності роботи залишатиметься провідною рисою ринкової економіки. Виробники, конкуруючи між собою, впроваджують нові, все більш ефективні технології, що гарантують зниження собівартості виробництва та цін на товари і послуги, що підвищує попит. Цей процес систематично триватиме, поки не досягне своєї межі, що означає оптимальну ефективність роботи та максимальне використання виробничих потужностей. У цей момент граничні витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції наближаються до нуля. Тоді товари та послуги стануть майже безкоштовними, дохід виробника різко впаде, платний обмін власності на ринку зникне, а система ринкової економіки вимре. Насправді саме технологічна революція та технічний прогрес, що постійно прогресує, призводять до стану, коли граничні витрати впадуть до нуля, що відкриє нову еру нової сталої глобальної економіки, вільної від впливу ринкових сил і на основі кооперації.

Висновок

Приєднавшись до міжнародного поділу праці, відкрита економіка може відійти від аутаркічної структури виробництва та зосередить національні ресурси на спеціалізованих сферах виробничої діяльності. Використання зовнішньої торгівлі як фактора внутрішнього розвитку дає змогу покращити техніко-економічні, а також якісні та корисні показники продукції, що, в свою чергу, призводить до підвищення її економічної ефективності. У відкритій економіці підвищується і ефективність інвестиційних витрат.

Література:

1. Distribution of Household Wealth in the U.S. since 1989. URL: https://www.federalreserve.gov/releases/z1/dataviz/dfa/distribute/chart/#quarter:0;series:Net%20 worth;demographic:networth;population:1,3,5,7;units:levels;range:2005.2,2020.2

2. ILO Monitor: COVID-19 and the world of work. Seventh edition Updated estimates and analysis. 25 January 2021. URL: https://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/@dgreports/@ dcomm/documents/briefingnote/wcms_767028.pdf

3. Billionaires Insights 2020. URL: https://www.pwc.ch/en/publications/2020/UBS-PwC- BillionairesReport-2020.pdf

4. Diamond L. J. Three Paradoxes of Democracy. Journal of Democracy. 1990. Volume 1. Р. 48-60.

5. John H. 5 reasons why income inequality has become a major political issue. URL: https://www.cnbc.com/ 2019/06/05/5-reasons-income-inequality-has-become-a-major-political-issue.html

References:

1. Distribution ofHousehold Wealth in the U.S. since 1989. URL: https://www.federalreserve.gov/ releases/z1/dataviz/dfa/distribute/chart/#quarter:0;series:Net%20worth;demographic:networth;po pulation:1,3,5,7;units:levels;range:2005.2,2020.2 [in English].

2. ILO Monitor: COVID-19 and the world of work. Seventh edition Updated estimates and analysis. 25 January 2021. URL: https://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/@dgreports/@ dcomm/documents/briefingnote/wcms_767028.pdf [in English].

3. Billionaires Insights 2020. URL: https://www.pwc.ch/en/publications/2020/UBS-PwC- BillionairesReport-2020.pdf [in English].

4. Diamond L. J. Three Paradoxes of Democracy. Journal of Democracy. 1990. Volume 1. Р. 48-60. [in English].

5. John H. 5 reasons why income inequality has become a major political issue. URL: https://www.cnbc.com/2019/06/05/5-reasons-income-inequality-has-become-a-major-political- issue.html [in English].

Размещено на Allbest.ru