Партнерство як фактор гармонізації економічної системи України на етапі активної її цифровізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Партнерство як фактор гармонізації економічної системи України на етапі активної її цифровізації

Юшин Сергій Олександрович

доктор економічних наук, професор, головний науковий співробітник, ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААНУ, м. Київ

Анотація

Свої перші кроки до проголошення державного суверенітету Україна робила з орієнтацією на запровадження механізму партнерства у формуванні національної економічної системи. Господарський кодекс України, актуалізував утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України і сприяння гармонізації її з іншими економічними системами. Гармонізація внутрішньої економічної системи з зовнішніми економічними системами є досяжною лише за умови забезпечення гармонійності всередині самої внутрішньої економічної системи. Асиметрія у внутрішній та зовнішній гармонійності економічної системи створює ризики господарських криз та катастроф.

На сьогодні у розвинутих країнах світу та в Україні стратегічним фактором економічного розвитку визнане “партнерство” держави і підприємців. На розвиток державно-приватного партнерства в Україні покладалися великі надії. Та прийняття численних правових актів у цій сфері очікуваних результатів не принесло. Причина - відставання у розвитку партнерства суб'єктів базового рівня (суб'єктів господарювання, споживачів, громадян, громадських та інших організацій).

Визначальною рисою сучасної цивілізації є прискорений рух до стану Глобального інформаційного суспільства, стратегія розвитку якого має супроводжуватися ефективним партнерством приватного сектору і держави, адаптацією досконалих систем управління. Відповідно до цих вимог, Україна робить важливі стратегічні кроки у напрямку цифровізації своєї економіки з врахуванням пріоритетів держави.

Дослідження партнерства як дієвого фактору гармонізації економічної системи України в умовах прискореної її цифровізації, що дозволяє запобігти асиметрії внутрішньої та зовнішньої гармонії економічної системи.

“Національна економічна стратегія на період до 2030 року” наголошує на тому, що Україна має системно розвиватися, для чого їй треба ліквідувати суттєві неузгодженості в управлінні господарською діяльністю шляхом розвитку партнерських відносин, гармонізації дій учасників економічної діяльності та активізації процесів їх самоорганізації.

Ключові слова: партнерство, державно-приватне партнерство, фактор, гармонізація, економіка, система, симетрія, інформація, цифровізація.

Abstract

Yushin Sergey Olexandrovich Doctor of Economic Science, Professor, chief researcher, NSC "Institute of Agrarian Economics" NAASU, Kyiv

PARTNERSHIP AS A FACTOR OF HARMONIZATION OF THE ECONOMIC SYSTEM OF UKRAINE AT THE STAGE OF ITS ACTIVE DIGITALIZATION

Ukraine took its first steps towards the declaration of state sovereignty with a focus on introducing a partnership mechanism in the formation of the national economic system. The Economic Code of Ukraine updated the establishment of social economic order in the economic system of Ukraine and the promotion of its harmonization with other economic systems. Harmonization of the internal economic system with external economic systems is achievable only if harmony is ensured within the internal economic system itself. Asymmetry in the internal and external harmony of the economic system creates risks of economic crises and disasters.

Today, in the developed countries of the world and in Ukraine, the "partnership" of the state and entrepreneurs is recognized as a strategic factor of economic development. Great hopes were placed on the development of public- private partnership in Ukraine. But the adoption of numerous legal acts in this area did not bring the expected results. The reason is the lag in the development of the partnership of basic level entities (business entities, consumers, citizens, public and other organizations).

A defining feature of modern civilization is the accelerated movement to the state of the Global Information Society, the development strategy of which must be accompanied by an effective partnership between the private sector and the state, and the adaptation of perfect management systems. In accordance with these requirements, Ukraine is taking important strategic steps in the direction of digitalization of its economy, taking into account the state's priorities.

The study of partnership as an effective factor of harmonization of the economic system of Ukraine in the conditions of its accelerated digitalization, which allows to prevent the asymmetry of the internal and external harmony of the economic system.

The "National Economic Strategy for the period until 2030" emphasizes that Ukraine must develop systematically, for which it must eliminate significant inconsistencies in the management of economic activity by developing partnership relations, harmonizing the actions of participants in economic activity and activating the processes of their self-organization.

Keywords: partnership, public-private partnership, factor, harmonization, economy, system, symmetry, information, digitalization.

Постановка проблеми

партнерство економічна цифровізація україна

Категорія “економіка” має давне походження (від дав.-гр. OIKOЗ, oikos - дім та дав.-гр. vopoз - закон), яке чітко орієнтує нас на порядок у домогосподарстві. Сучасники Піфагора його вміння управляти своїм домогосподарством пов'язували з його мистецтвом вносити в усе гармонію та згоду [1, с. 26]. Відповідно, закономірним є те, що Господарський кодекс України, прийнятий у 2003 р., має на меті утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України і сприяти гармонізації її з іншими економічними системами. Гармонізація внутрішньої економічної системи з зовнішніми економічними системами є досяжною лише за умови забезпечення гармонійності всередині самої внутрішньої економічної системи. Асиметрія у внутрішній та зовнішній гармонійності економічної системи створює ризики господарських криз та катастроф. На сьогодні у розвинутих країнах та в Україні стратегічним фактором економічного розвитку визнане “партнерство” держави і підприємців. На розвиток державно-приватного партнерства (далі - ДПП) в Україні покладалися великі надії. Та прийняття численних правових актів щодо ДПП очікуваних результатів не принесло. Причина - відставання у розвитку партнерства суб'єктів базового рівня. Згідно із ст. 2.1 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання також є суб'єкти господарювання, споживачі, громадяни, громадські та інші організації. Ст. 5.1 Кодексу визначає правовий господарський порядок в Україні на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання процесів макроекономіки.

Розгортанню процесів ДПП має передувати укорінення в суспільстві партнерських відносин на базовому рівні. Але у сучасному економічному світі масштаб суб'єктів, які беруть участь в управлінні господарськими процесами, сягає таких величин, що оптимальне поєднання форм їх регулювання можливе лише на основі застосування новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (далі- ІКТ). Концепція Національної програми інформатизації (Закон України № 75, 1998 р.) передбачала перетворення України в рівноправного партнера у міжнародному поділі праці з виробництва і використання ІКТ. Основні засади розвитку інформаційного суспільства в

Україні на 2007-2015 роки (Закон України № 537, 2007 р.) були орієнтовані на сприяння розвитку партнерських відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті розбудови інформаційного суспільства згідно з Декларацією тисячоліття ООН. Концепція розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018-2020 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України № 67-р, 2018 р.) орієнтує на прискорений сценарій цифрового розвитку на засадах: сучасних моделей (створення технологічних “дорожніх карт”) державно-приватного партнерства; нових форм партнерства сфер економіки та суспільства; гармонізації наукових ініціатив України з Європейським дослідницьким та інноваційним простором.

Таким чином, пошук теоретичних засад симетрії у внутрішній та зовнішній гармонійності економічної системи (з метою уникання ризиків господарських криз та катастроф) шляхом зосередження дослідження на партнерстві як дієвому факторі гармонізації економічної системи України в умовах прискореної її цифровізації - актуальна наукова та практична задача.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Визначальні наукові принципи дослідження партнерства як дієвого фактору гармонізації економічної системи України в умовах прискореної її цифровізації висвітлені у працях таких українських учених як К.В. Павлюк і С.М. Павлюк, І.В. Запатріна, В.М. Руденко, І.І Лукінов, В.М. Геєць. Але ряд його аспектів, обумовлених необхідністю адаптації економіки України до глобального інформаційного суспільства, потребують дослідження як складної системи, що еволюціонує.

Мета статті - дослідження партнерства як дієвого фактору гармонізації економічної системи України в умовах прискореної її цифровізації, що дозволяє запобігти асиметрії внутрішньої та зовнішньої гармонії економічної системи.

Виклад основного матеріалу

Словник Вебстера визначає партнерство як договірне і рівноправне співробітництво між особами, а Оксфордський словник - як асоційовану взаємодію. Вказана логіка феномену “партнерство” має глибоке коріння. Ще закони XII таблиць (Рим, 451-450 рр. до н.е.) містили типовий Договір товариства - коли двоє чи кілька осіб об'єднувалися для здійснення тієї чи іншої дозволеної господарської мети, беручи участь у спільній справі майновим внеском, особистою діяльністю тощо для того, щоб розподіляти прибутки і збитки від ведення справи між учасниками в передбачених частинах або порівну; такий Договір був заснований на особистій довірі і припинявся, якщо зникала довіра або згода учасників на продовження.

На цивілізаційну роль факторів співробітництва та договірних відносин вказував А. Сміт [2, с. 136]. Дж. Ст. Мілль припускав, що застосування принципу партнерства (синонімом якого він розглядав кооперацію) буде розширено до максимального масштабу у досить близькому майбутньому [3, с. 112]. І дійсно, у ХХ ст. партнерство стало об'єктом дослідження багатьох наук (антропологія - К. Леві-Стросс; соціологія - Д. Белл, П. Бурд'є; математика - Н. Вінер; психологія - К. Юнг, А. Маслоу; право - Р. Познер; менеджмент - М. Мескон, М. Армстронг). Економічна наука також провела глибокі дослідження сутності партнерства. А. Маршалл з'ясував, що процес партнерства гальмує те, що умови партнерства відображалися в поняттях, які рідко піддаються точному визначенню та зміні [4, с. 183]. Й. Шумпетер наголошував на важливості формування ефективного інституціонального лідерства, яке спрямоване на подолання обмеженості вільних контрактів між рівними (перед законом) партнерами, що керуються короткостроковими утилітарними цілями [5, с. 16].

Серед українських вчених-економістів на роль партнерства вказували І.І. Лукінов (налагодження кооперативно-партнерських відносин з рівноправною конкуренцією між різними формами власності; гарантування гармонійного поєднання економічних інтересів усіх партнерів) [6, с. 303, 331] та В.М. Геєць (ендогенізація розвитку економіки у вимірі рівноправності відносин держави, суб'єктів господарювання; взаємозв'язок держави, бізнесу і громадянського суспільства щодо формування соціальної якості; електронне урядування та цифрова демократія у трансформації соціальної якості) [7, с. 279, 357, 367]. Як бачимо, вітчизняні економісти орієнтують на пошуки формули гармонійності інтересів партнерів з врахування викликів, обумовлених процесом цифровізації.

Українські орієнтири щодо становлення партнерських відносин беруть свій початок від 1990 р. (Спільна заява Голови Ради Міністрів УРСР та Прем'єр- міністра Вільної держави Баварія (ФРН) про основні напрямки партнерського співробітництва; а також Протокол про наміри встановити партнерське співробітництво між Урядом УРСР та землею Верхня Австрія). Тоді ж категорія “партнерство” знайшла своє місце у Законі України № 400 “Про пріоритетність соціального розвитку села та АПК в народному господарстві” (право вільного вибору партнерів за централізованими формами заготівель та прямих зв'язків (державних, кооперативних) на договірній основі; Дослідні та дослідно-експериментальні господарства є самостійними у визначенні своєї господарської діяльності, розвитку зв'язків з промисловими підприємствами та зарубіжними партнерами) та у Постанові Верховної Ради УРСР № 438 “Концепція переходу УРСР до ринкової економіки”, де державна економічна політика визнала право підприємців на вільний їх вибір партнерів.

Проте, у 90-х роках XX ст. Закони України були зосереджені переважно на партнерстві з іноземними суб'єктами. Лише Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (№ 1045, 1999 р.) актуалізував ділові партнерські взаємовідносини професійних спілок. з роботодавцями. Акти Президента України на той час були зосереджені на зовнішньому партнерстві.

Надалі в Україні спостерігалася активізація у сфері розвитку відносин партнерства. Це стосувалося передусім питань соціального партнерства (Закони України № 2157, 2000 р.; № 2436, 2001 р.) та партнерства наукових парків з суб'єктами господарювання (Закон України № 1563, 2009 р.). Зазначимо також, що Закон України “Про фермерське господарство” (№ 973, 2003 р.) визнав право фермерського господарства ... на власний розсуд та ризик підбирати партнерів з економічних зв'язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних. Вільний вибір партнерів у господарській діяльності суб'єктами системи інженерно-технічного забезпечення отримав свій вираз у Законі України “Про систему інженерно-технічного забезпечення АПК України” (№ 229, 2006 р.). Разом з тим, Концепція державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки (Закон України № 2460, 2005 р.) вказував, що для подолання системних негативних явищ у галузі культури необхідно подолати відсутність цілісного інформаційно-культурного простору і мережі партнерських зв'язків на вертикальному і горизонтальному рівнях. Програма інтеграції України до Європейського Союзу (Указ Президента (№ 1072, 2000 р.) зробила наголос на підготовці та розповсюдженні інформаційних матеріалів про стратегічне партнерство України і ЄС, на формах партнерства - соціального, економічного, торговельного. Кабінет Міністрів України визнав актуальними партнерські виробничі відносини, галузеві партнерства, партнерські об'єднання земельних власників часток (Розпорядження № 536-р, 2005 р.; Постанова № 1158, 2007 р.).

З прийняттям у 2010 р. Закону України “Про ДПП” (№ 2404) усі гілки державної влади зосередилися на аспектах ДПП. Передусім це стосується Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” (№ 2411, 2010 р.) та положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом (Закон України № 1678, 2014 р.). Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2021-2026 роки (Указ Президента України № 487, 2021 р.) принципи ДПП орієнтував на такі форми партнерства, де органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інститути громадянського суспільства та бізнес використовують можливості співпраці для досягнення позитивних змін у суспільстві та створення публічного блага. Це мало особливе значення з огляду на відсутність партнерства: центр-регіони- територіальна громада (Постанова Кабінету Міністрів України № 385, 2014 р.).

У 2020 р. Закон України “Про повну загальну середню освіту” (№ 463) актуалізував дотримання принципів педагогіки партнерства у відносинах з учнями та їхніми батьками, що є передумовою заснування різних форм ДПП. Це вкрай важливо з огляду на невизначеність механізму співпраці у сфері ДПП (Розпорядження Кабінету Міністрів України № 660-р, 2018 р.), на відсутність відчутних змін у зміцненні партнерських відносин між регіонами (Постанова

Кабінету Міністрів України № 695, 2020 р.), та на низький рівень залучення ДПП, де не використано потенціал надання державним та комунальним підприємствам у концесію, що відповідно знижує рівень залучення внутрішніх та іноземних інвесторів (Постанова Кабінету Міністрів України № 179, 2021 р.).

На відміну від України, розвинуті держави світу застосовують поняття публічно-приватне партнерство (Public-Private Partnership) у різних сферах буття. Але ж твердження, що “державний партнер” у ДПП є чисто “державним”, не зовсім коректне, бо там були включені місцеві громади. Тобто, по суті, Україна ввела інститут публічно-приватного партнерства (далі - ППП). Примітно, що у прийнятій Постановою Кабінету Міністрів України № 695 (2020 р.) “Державній стратегії регіонального розвитку на 2021-2027 роки” поряд з офіційним поняттям ДПП застосовується одночасно й поняття ППП.

Аристотель вказував, що усе існуюче не бажає “поганого управління” [8, с. 319]. А які у його розумінні риси “не-поганого управління”? Погане-добре управління слід погоджувати із відносинами “цілого” та його “частин” [9, с. 491]. С. Янг відповідає на це запитання наступним чином: “Поки всі частини системи не будуть узгоджені, загальні результати виявляться неповноцінними, навіть якщо окремі частини системи управління ефективні», відповідно «аналіз окремих властивостей системи, що виробляє рішення, стає осмисленим лише тоді, коли кожна властивість оцінюється у контексті цілісної системи” [10, с. 29]. Отже, «не-погане управління» в усі історичні часи - управління системне.

У 2000 р. Окінавська Хартія Глобального інформаційного суспільства (далі - ГІС) визнала, що сучасне системне управління передбачає розвинуті партнерські відносини між потенційними учасниками економічної діяльності.

З огляду на акти, прийняті 1990-2021 рр., державна незалежність Україні загалом була орієнтована на системні трансформації. Так, Закон України “Про економічну самостійність УРСР” (1990 р., № 142) наголосив, що Україна самостійно формує систему державного управління народним господарством. У тому ж році схвалена Верховною Радою України “Концепція переходу до ринкової економіки” передбачала формування системи економічних інститутів державного управління. На це були спрямовані її Постанови (1991 р, № 1698; 1992 р., № 61) та відповідні Закони України (2005 р, № 2982; 2007 р., № 877).

Але в “Концепції адміністративної реформи в Україні” (Указ Президента України № 810, 1998 р.) вказувалося, що існуюча в Україні система державного управління залишається в цілому неефективною, еклектично поєднує інститути, що дісталися у спадок від радянської доби, і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України; вона є внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою і відірваною від людей, через що існуюче державне управління стало гальмом у проведенні соціально- економічних і політичних реформ. В Указі Президента України № 341 (2001 р.) до причин стримування соціально-економічного розвитку в державі віднесена несистемність державної політики. А в Указі Президента України № 816 (2007р.) визнавалось, що накопичення проблемності у сферах регуляторної політики набуває системного характеру.

Зрозуміло, що системність управління в сучасних умовах формування ГІС неможлива без врахування сукупності факторів інформатизації держави.

На думку П. Друкера, через те, що інформація не потрапляє до категорії рідкісних, а має якість безмежності, потрібен кардинальний перегляд теорії економіки і ключових уявлень менеджменту. Ось менеджери і частіше шукають інформаційні концепції, потрібні для вирішення своїх завдань [11, с. 39, 125].

З прийняттям у 2007 р. Закону України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” (№ 537) був визнаний факт, що ступінь розбудови інформаційного суспільства в Україні порівняно із світовими тенденціями недостатні і не відповідає потенціалу та можливостям України, одночасно стримуючи системні державні рішення. Відповідно, там передбачена активізація зусиль у напрямі, по-перше, гармонізації інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній діяльності, а також гармонізації інформаційного законодавства та всієї системи законодавств, по¬друге, сприяти розвитку партнерських відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті розбудови інформаційного суспільства тощо.

Також зазначити, що “Національна економічна стратегія на період до 2030 року” наголошує, що Україна має системно розвиватися, але на заваді цього стоять суттєві неузгодженості в управлінні господарською діяльністю, для подолання яких пропонуються заходи, зокрема розвиток партнерства, гармонізацію та активізацію самоорганізації учасників економічної діяльності.

Що стосується організаційних аспектів системного управління в умовах руху до ГІС, Дж.Л. Гібсон та інші автори наголошують, що організаційні питання слід розглядати разом із питаннями самоорганізації, як внутрішні і зовнішні процеси [12, с. 187]. Тобто, до певної міри усі системи одночасно організовані ззовні і самоорганізовані внутрішньо.

Але згадаємо також і про інформаційну асиметрію, притаманну даним явищам. Так, пошук актів на сайті “zakon.rada.gov.ua”, де у назві є слово “організація” дає нам більше 5000 актів, а актів, де у назві є слово “самоорганізація”, дає нам лише 5 актів. Загалом, категорія “самоорганізація” присутня у державних актах України з 1993 р. (Постанова Верховної Ради України № 3360 “Про Основні напрями зовнішньої політики України” (рамки самоорганізації цієї системи). У 2005 р. (Постанова Верховної Ради України № 3175) “Рекомендації парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні” нагадують: ще на початку 50-х років XX ст. в Україні започатковано такі наукові напрями, як теорія самоорганізації, системний аналіз тощо. Прийняті Закони України зосередилися переважно на питання самоорганізації населення. Виключення: Закон України “Про кооперацію” (№ 1087, де у ст. 3 говориться Метою кооперації є задоволення ... потреб членів кооперативних організацій на основі ... розвитку їх самоорганізації; Закон України “Про вищу освіту” (№ 1556), де у ст. 26 актуалізоване вміння вільно самоорганізовуватися в сучасних умовах; Закон України “Про освіту” (№ 2145), де ст. 8.4 згадує інформальну освіту - самоорганізоване здобуття компетентностей; Закон України “Про фахову передвищу освіту” (№ 2745) актуалізував самоорганізацію для сучасних умов.

Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 179 (2021 р.) «Національна економічна стратегія на період до 2030 року» наголошує на тому, що Україна має системно розвиватися, але на заваді такого розвитку стоять суттєві неузгодженості в управлінні господарською діяльністю, для подолання яких пропонуються заходи, у т.ч. розвиток партнерських відносин, гармонізація дій учасників економічної діяльності та активізація процесів їх самоорганізації.

Висновки

Наведений вище матеріал дозволяє стверджувати наступне:

запровадження механізму партнерства у формуванні національної економічної системи визнане важливою передумовою її досконалості; асиметрія у внутрішній та зовнішній гармонійності національної економічної системи створює ризики господарських криз та катастроф;

для подолання тенденції гальмування державно-приватного партнерства необхідно активізувати партнерські відносини на базовому рівні; динаміка Глобального інформаційного суспільства зумовлює потребує відповідної активізації правового забезпечення партнерства та управління;

стратегія Україна має зосередитися на системному розвитку, для чого їй треба ліквідувати суттєві неузгодженості в управлінні господарською діяльністю шляхом розвитку партнерських відносин, гармонізації дій учасників економічної діяльності та активізації процесів їх самоорганізації.

References:

1. Pifagor (2003). Zolotoj kanon. Figury jezoteriki [Golden canon. Esoteric figures]. M.: Izd-vo Jeksmo [in Russian].

2. Smit, A. (2008). Issledovanie oprirode i prichinah bogatstva narodov [Research on the nature and causes of the wealth of peoples]. M.: Direktmedia Pablishing [in Russian].

3. Mill', Dzh.St. (1981). Osnovy politicheskoj jekonomii [Fundamentals of political economy]. (vol. 1-3). M.: Progress [in Russian].

4. Marshall, A. (1993). Principy jekonomicheskoj nauki [Principles of economic science]. M.: Progress [in Russian].

5. Shumpeter, J. (1995). Kapitalizm, Socializm i Demokratija [Capitalism, Socialism and Democracy]. M.: Jekonomika [in Russian].

6. Lukmov, І.І. (1997). Ekonomichni transformacu (naprikinci XX storichchja) [Economical transformations (for example, the twentieth century)]. K.: ІЕ NANU [in Ukrainian].

7. Цєєс', V. M. (2020). Fenomen nestabil'nosti - viklik ekonomichnomu rozvitku [The phenomenon of instability - a wake-up call to the economic development]. Knv : Akademperiodika [in Ukrainian].

8. Aristotel' (1976). SOCH. V 4-H T. [OP. IN 4 VOLUMES]. (vol. 1-4) T.1. [in Russian].

9. Aristotel' (1978). SOCH. V 4-H T. [OP. IN 4 VOLUMES]. (vol. 1-4). T. 2. M. [in Russian].

10. Jang, S. (1972). Sistemnoe upravlenie organizaciej [System management of the organization]. M.: «SR» [in Russian].

11. Druker, P. (2012). MENEDZHMENT[MANAGEMENT]. M.: «MIF» [in Russian].

12. Gibson, Dzh.L., Ivancevich, D.M., Donnelli ,D.H.-ml. (2000). ORGANIZACII: POVEDENIE, STRUKTURA, PROCESSY [ORGANIZATIONS: BEHAVIOR, STRUCTURE, PROCESSES]. M.: INFRA-M [in Russian].

Література:

1. Пифагор. Золотой канон. Фигуры эзотерики. / М.: Изд-во Эксмо, 2003. 448 с.

2. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / [пер. с англ.]. - М.: Директмедиа Паблишинг, 2008. 763 с.

3. Милль Дж.Ст. Основы политической экономии. Т. 3 / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1981. 447 с.

4. Маршалл А. Принципы экономической науки / Пер. с англ. М.: Прогресс, 1993. 320 с.

5. Шумпетер Й. Капитализм, Социализм и Демократия / Пер. с англ. М.: Экономика, 1995. 427 с.

6. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). / К.: ІЕ НАНУ, 1997. 455 с.

7. Геєць В. М. Феномен нестабільності - виклик економічному розвитку [Текст] : [монографія] / НАН України, Держ. установа "Ін-т економіки та прогнозування НАН України". Київ : Академперіодика, 2020. 454 с.

8. Аристотель. Соч. в 4-х т. Т.1. М., 1976.

9. Аристотель. Соч. в 4-х т. Т. 2. М., 1978.

10. Янг С. Системное управление организацией. / Пер. с англ. М.: «СР», 1972. 456 с.

11. Друкер П. Менеджмент. / Пер. с англ. М.: «МИФ», 2012. 256 с.

12. ГибсонДж.Л., Иванцевич Д.М., Доннелли Д.Х.-мл. Организации: поведение, структура, процессы / Пер. с англ. М.: ИНФРА-М, 2000. 662 с.

Размещено на Allbest.ru