Ремануфактуринг як інноваційний напрям розвитку соціально та екологічно відповідального бізнесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ремануфактуринг як інноваційний напрям розвитку соціально та екологічно відповідального бізнесу в Україні

Андрєєва Наталія Миколаївна доктор економічних наук, професор,

Галкіна Світлана Валеріївна провідний інженер відділу економіко-екологічного розвитку приморських регіонів, ДУ «Інститут ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України»

Анотація

Ключові слова: циклічна економіка, соціальна та екологічна відповідальність бізнесу, поводження з відходами, інноваційна модель екологізації, ремануфактуринг.

Andreeva Nataliya Mykolaivna Doctor of Economic Sciences, Professor, Chief Researcher of the Department of Economic and Ecological Development of the Maritime Regions, SO "Institute of Market and Economic&Ecological Researches of the National Academy of Sciences of Ukraine", Odesa

Halkina Svitlana Valeriivna Leading engineer of the Department of Economic and Ecological Development of the Maritime Regions, SO "Institute of Market and Economic&Ecological Researches of the National Academy of Sciences of Ukraine", Odesa

REMANUFACTURING AS AN INNOVATIVE DIRECTION OF SOCIALLY AND ENVIRONMENTALLY RESPONSIBLE BUSINESS DEVELOPMENT IN UKRAINE

Abstract

The article is devoted to justifying the feasibility of using remanufacturing as an innovative tool for the development of socially and environmentally responsible business in Ukraine. Overcoming the direct dependence between economic growth and increased consumption of natural resources, which is inherent in the linear model of the economy, becomes possible when moving to a cyclical model of social production. Achieving the strategic guidelines of the circular economy as an imperative for business development in modern conditions becomes more effective when taking into account its social and environmental responsibility. With this in mind, the conceptual and applied varieties of common models of socially responsible business, in particular, American, European, Japanese and British, have been analyzed in the ecological aspect. The existing approaches, the essence of the main functions (stimulating, compensatory and preventive) and the criteria for determining the environmental responsibility of business activities are considered. The peculiarities of remanufacturing as one of the types of circular business models with significant resource-saving potential, which fully corresponds to the principles of social and environmental responsibility of economic development with the acquisition of significant competitive advantages, are revealed. Currently, remanufacturing extends to products of the aerospace and automotive industries, household appliances, electronics, machines and equipment that have served their useful life or are morally obsolete. Reproduction of a product based on a used model or its individual parts in various branches of social production provides a level of profitability of 50-85%. The global experience of the practical application of remanufacturing in various industries and other spheres of human economic activity is summarized. Proposals have been submitted to intensify the development of remanufacturing in the entrepreneurial sector of the national economy in the short term.

Keywords: circular economy, social and environmental responsibility of business, waste management, innovative model of greening, remanufacturing.

Вступ

Постановка проблеми. Аналіз сучасних трендів екологічного стану України за останні роки показує, що одним з найбільш проблемних питань екологізації економіки України є сфера поводження з відходами та відсутність в державі стимулюючих механізмів впровадження економіки замкнутих циклів та розвитку прикладних моделей соціально відповідального бізнесу.

* накопичення відходів як у промисловому, так і побутовому секторі, що негативно впливає на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

* здійснення неналежним чином утилізації та видалення небезпечних відходів;

* розміщення побутових відходів без урахування можливих небезпечних наслідків;

* неналежний рівень використання відходів як вторинної сировини внаслідок недосконалості організаційно-економічних засад залучення їх у виробництво;

* неефективність впроваджених економічних інструментів у сфері поводження з відходами.

Значні обсяги накопичених в Україні відходів та відсутність ефективних заходів, спрямованих на запобігання їх утворенню, утилізації, знешкодження та видалення, поглиблюють екологічну кризу і стають гальмуючим фактором розвитку національної економіки, незважаючи на те, що на виконання Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року [1] затверджено Національний план управління відходами до 2030 року [3]. На думку авторів, важливою умовою, що сприятиме його виконанню у повоєнний час, повинно стати впровадження в Україні соціально та екологічно спрямованих концептуальних та прикладних бізнес-моделей сталого виробництва. Таке бачення майбутнього також відповідає задекларованому країною стратегічному курсу на сталий розвиток, що відображено в низці нормативно-правових актів, зокрема, Указі Президента України «Про цілі сталого розвитку на період до 2030 року» [4] та Концепції реалізації державної політики у сфері сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні на період до 2030 року» [5], відповідно до якої «розвиток соціально відповідального бізнесу є добровільною діяльністю суб'єктів господарської діяльності, спрямованою на дотримання високих стандартів операційної та виробничої діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; створення довіри між бізнесом, суспільством і державою; покращення результативності бізнесу та показників прибутковості у довгостроковому періоді».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Починаючи ще з 70-х років пришлого століття, теоретичні та прикладні аспекти циркулярної економіки активно досліджувались багатьма закордонними та вітчизняними науковцями, зокрема такими як Д. Каррез, П. Ван Леувен, М. Гайсдорфер, П. Саваге, Н. Бокен, Е. Гултінк, В. Гаас, Ф. Краусман, Д. Віденгофер, М. Гайнс, Н. Міллар, Е. МакЛафлін, Т. Бергер, З. Юань, Дж. Бі, Ю. Морігуйчі, Д. Пірс, А. Таккер, А. Турнер, Д. Валько, Н. Галахович, І. Галак, Є. Мішенин, О. Мельник, М. Руда та інші. Слід відзначити, що деякі публікації вітчизняних вчених (наприклад, [6-8]) присвячені визначенню сутності та основних принципів функціонування циркулярної економіки в сфері поводження з відходами в Україні. Концепція соціальної відповідальності бізнесу також розроблялась протягом другої половини ХХ ст. і вагомий внесок в її розвиток та перетворення на філософію ведення сучасного бізнесу здійснили Ф. Котлер, Г. Боуен, Т. Левітт, М. Фрідман, Дж. Гелбрейт, Дж. Ладд, П. Френч, Дж. Данлі, К. Годпастер, М. Веласкес, К. Девіс, І. Акімов, В. Воробей, Т. Смовженко, С. Мельник, П. Шевчук, В. Куцик тощо. Впровадження практик соціальної відповідальності бізнесу в контексті інноваційного розвитку економіки розглядали в своїх працях українські вчені Л. Вергун, Н. Волосковець, О. Гуменна [9-11]. Проте аналіз літературних джерел свідчить, що на даний час не існує системного уявлення щодо формування циркулярних бізнес-моделей на засадах відновлення природного та соціального капіталу.

Мета статті. Метою роботи є розкриття сутності та особливостей впровадження ремануфактурингу як інноваційного інструменту розвитку соціально та екологічно відповідального бізнесу в парадигмі циркулярної економіки.

Виклад основного матеріалу

Вперше з науковому аспекті поняття «соціальна відповідальність» було розкрито у 50-ті роки ХХ ст. Вважається, що цей термін ввів у вжиток американський економіст Говард Боуен, опублікувавши в 1953 роботу «Соціальна відповідальність бізнесмена», в якій він визначив бізнес як «частину суспільства, відповідальну за його стабільний розвиток» [12]. На сьогоднішній день немає єдиного визначення цього терміну, різні асоціації пропонують безліч варіантів, що описують суть та дію корпоративної соціальної відповідальності. Одним з найлаконічніших, але змістовних є визначення американського об'єднання корпорацій Business or social responsibility: «корпоративна соціальна відповідальність - це досягнення комерційного успіху шляхами, що ґрунтуються на етичних нормах та повазі до людей, спільнот, навколишнього середовища» [13]. Активна дискусія щодо сутності та детермінант соціально відповідального бізнесу продовжується і, можливо, при дослідженні моделей соціально відповідального бізнесу з урахуванням екологічного фактору слід окремо розглядати їх концептуальні та прикладні різновиди. На даний час найбільш поширеними концептуальними моделями соціальної відповідальності вважаються американська, європейська, японська, а також британська.

Американська модель корпоративної соціальної відповідальності передбачає максимальну самостійність корпорацій у визначенні свого суспільного внеску. Держава підтримує й стимулює цей напрям діяльності через просвітництво та створення системи стимулів, зокрема, через пільги або субсидії, не втручаючись у формування програм соціальної відповідальності. Відповідальна соціальна діяльність і благочинність корпорацій стимулюються відповідними податковими інструментами, що встановлені на законодавчому рівні. Крім благодійництва, важливим напрямом соціальної відповідальності американських корпорацій є заходи з охорони навколишнього середовища і, якщо загальнонаціональні екологічні витрати США становлять приблизно 3% валового національного прибутку, то 70-90% витрат припадає на приватний сектор [14].

Розглядаючи європейську модель, важливо зазначити, що її характерною ознакою також є помітна роль держави. Загальновідомо, що європейська модель економіки характеризується високими обсягами ВВП, який перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучених коштів держави та підприємців. Європейська модель корпоративної соціальної відповідальності розглядає державу як інститут, який приводить у виконання прийняті правила поведінки. Натомість у США таке втручання держави трактується як порушення свободи діяльності. У Європі соціальна відповідальність є складовою стратегій розвитку країн, більшість яких вже розробили або розробляють національні стратегії соціальної відповідальності. Просуваючи соціальну відповідальність, уряди країн Європи передусім намагаються, щоб державні установи самі подавали правильний приклад. Згідно з цим, наприклад, голландські урядові установи приділяють особливу увагу умовам, за яких вироблені товари, які вони купують, й до 2% закупівель, зроблених державою, мають бути екологічно чистими. Це сприяє заохоченню компаній виробляти товари і послуги екологічно безпечним способом [15]. Отже, позитивною рисою сучасної європейської моделі соціальної відповідальності є саме формування в її межах екологічного інституціонального базису циркулярної економіки - економіки, якій властивий відновний і замкнутий характер [16], що обумовлює мінімізацію споживання первинної сировини та максимізацію обсягів перероблюваних ресурсів, тобто вирішує завдання одночасного підвищення екологічної та економічної ефективності господарювання.

У японській моделі корпоративної соціальної відповідальності найхарактернішою рисою є активна роль держави. У зв'язку з тим, що держава тривалий час брала участь у стратегічному плануванні бізнесу, частково підхід до соціальної відповідальності японської моделі нагадує європейський, оскільки роль держави теж є дуже впливовою. Водночас японський бізнес більше, ніж європейський, зосереджується на внутрішніх програмах, завдяки яким компанія стає для працівника сім'єю. Соціальна відповідальність корпорації в Японії активно підтримується культурними традиціями країни. Відповідно японська модель корпоративної відповідальності передбачає соціальну згуртованість на рівні компанії і ділову згуртованість на рівні індустріальної групи. Управління бізнесом орієнтоване не лише на отримання прибутку, воно також повинно базуватися на правильному сприйнятті буття, суспільства і навколишнього світу, усвідомленні своєї відповідальності перед суспільством і прагнення до прогресу цивілізації взагалі [15].

Британська модель - це поєднання американської та європейської моделей, що увібрало в себе кращі елементи та досягнення провідних компаній цієї країни. Принциповим моментом британської моделі корпоративної соціальної відповідальності є яскраво виражена активність самого бізнесу у створенні проектів у сфері соціальної відповідальності, що за своєю суттю цілком відповідає принципу добровільності [17].

З огляду на загострення екологічної кризи у світі екологічний аспект соціальної відповідальності набуває дедалі більшого значення. Прикладом соціальної відповідальності, проявом якої є дбайливе ставлення до навколишнього середовища, є компанія McDonald's, яка використовує енергоощадне обладнання, водозберігаючі сантехнічні пристрої, переробляє споживане рослинне масло в біодизельне паливо, яким заправляється більшість автофургонів компанії. Також в McDonald's утилізуються картонні коробки, які використовуються у більшості ресторанів, і майже 85% упакування виробляється з відновлюваних ресурсів. Ще один напрям соціальної відповідальності компанії - це інвестиції в сільське господарство Великобританії, які складають 360 млн. фунтів стерлінгів на рік. Компанія має науково обґрунтовані цілі зі скорочення викидів парникових газів по всьому ланцюжку поставок й до 2030 року прагне скоротити свій вуглецевий слід на 150 млн. т, приділяючи особливу увагу покращенням та інноваціям у галузі світлодіодного освітлення, кухонного обладнання, упаковки, переробки та підтримки сталого сільського господарства [18].

Слід зазначити, що соціальна відповідальність бізнесу є концепцією діяльності господарюючих суб'єктів, яка дозволяє поєднувати соціальні та екологічні аспекти і враховувати їх у процесі добровільної взаємодії з зовнішнім та внутрішнім середовищем діяльності організації. Згідно класичного підходу, екологічна відповідальність як складова соціальної відповідальності виникла під дією екологічного законодавства: щоб уникнути санкцій, підприємства змушенні були переглянути свою екологічну політику і вжити заходів щодо зменшення негативного впливу своєї діяльності на навколишнє середовище. У відповідності до неокласичного підходу, екологічна відповідальність є наслідком не лише нормативно-правових обмежень, але й моральної відповідальності виробників за заподіяння шкоди природі. Таким чином, концепція сталого розвитку є органічним синтезом класичних та неокласичних підходів, що поєднує обмеження, встановлені екологічним законодавством, та моральні зобов'язання представників бізнесу. Суть екологічної відповідальності виявляється через три основні функції (стимулюючу, компенсаційну та превентивну) і полягає у збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Проявом стимулюючої функції є наявність економічних та нормативно- правових стимулів до охорони довкілля. Компенсаційна функція екологічної відповідальності полягає у відшкодуванні збитків, завданих навколишньому природному середовищу у грошовому чи натуральному виразі. Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку учасників екологічних відносин шляхом застосування покарання та відшкодування завданих збитків.

Одним з найпоширеніших підходів до визначення екологічно відповідальної компанії є підхід, в основу якого покладено три критерії: дотримання екологічних зобов'язань, управління матеріалами та енергією, ефективне залучення зацікавлених сторін (стейкхолдерів). Зміст кожного критерію наведено в табл. 1.

Таблиця 1

Критерії визначення екологічно відповідальної компанії

Основними елементами екологічної відповідальності бізнесу є: запровадження корпоративної екологічної політики; проведення екологічного аудиту; виробництво «зелених» товарів; використання системи «зеленого» постачання; залучення працівників до екологічних ініціатив компанії.

Поширення екологічної свідомості сприяє тому, що екологічно відповідальними прагнуть бути не тільки великі корпорації, але й представники малого бізнесу.

Чинниками успіху в контексті екологічної відповідальності компанії є:

* зменшення негативного впливу на довкілля від діяльності організації;

* поліпшення екологічних характеристик планети;

* покращення здоров'я населення;

* збільшення вартості бренду та формування позитивної репутації;

* збільшення обсягів продажу, можливість виходу на нові ринки;

* доступ до нових джерел капіталу;

* зменшення витрат та зростання продуктивності праці.

Дотримання компанією принципів екологічної відповідальності здійснюється з метою збереження навколишнього середовища та отримання прибутку. Таким чином, досвід багатьох компаній свідчить, що соціальна відповідальність значною мірою корелює з прибутками. З усіх виявів соціальної відповідальності вплив екологічних ініціатив на фінансові результати діяльності компаній є найбільш значним. Представниками бізнесу також відзначається скорочення витрат на персонал внаслідок підвищення лояльності працівників та зниження частки прогулів, зменшення витрат на юридичні послуги, зокрема, через скорочення кількості позовних заяв, пов'язаних з порушенням екологічних норм, тощо. Поряд із цим додатковими перевагами компаній стає налагодження кооперації з громадами та місцевими органами влади, нагромадження соціального капіталу та ін. Для компаній, прихильних до принципів соціальної відповідальності, важливо, щоб підприємства займалися екологічно чистими практиками. Корпорації можуть робити значний внесок в утворення викидів парникових газів, збільшення відходів, забруднення та виснаження природних ресурсів, але, взявши зобов'язання щодо екологічної відповідальності, бізнес бере на себе відповідальність за вплив, який чинить на навколишнє середовище [20].

Залежно від розміру та галузевої підпорядкованості бізнесу, екологічна відповідальність може набувати різних форм. Для деяких компаній це означає використання альтернативних джерел енергії та екологічно чистих матеріалів, для інших - запровадження загально корпоративної програми утилізації або пожертвування та волонтерство для місцевих екологічно орієнтованих організацій [21].

Більшість українських підприємств, у кращому випадку, визнають лише юридичну екологічну відповідальність, тобто організують свою діяльність відповідно до вітчизняного екологічного законодавства. Проте із року в рік зростає кількість підприємств, керівництво яких усвідомлює гостроту глобальної екологічної кризи та намагається зробити свій внесок у поліпшення довкілля. Екологічна складова соціальної відповідальності є однією з ключових вимог виходу українських компаній на світовий ринок. Експорторієнтовані вітчизняні компанії повинні виготовляти продукцію, що відповідає європейським стандартам, зокрема екологічним, які значно суворіші, ніж в Україні. Нині компаніям потрібно зосередитися на двох основних складових впливу на довкілля: обмеження забруднення та

зменшення викидів парникових газів. Тому ті суб'єкти господарювання, що стурбовані зменшенням забруднення навколишнього середовища, підвищили свій статус хороших корпоративних організацій, приносячи користь суспільству [21].

Сучасні моделі соціально відповідального бізнесу при формуванні екологічної політики ґрунтуються на особливостях впровадження прикладної моделі циркулярної економіки як складової політики GreenDeal. Теоретичний базис практичної моделі циркулярної економіки, що реалізується на сьогодні у світі, був представлений фондом Ellen MacArthur [22].

У літературі виділяються три ключові особливості, що властиві циркулярній економіці: по-перше, посилений контроль за запасами природних ресурсів та дотриманням сталого балансу відновлюваних ресурсів для збереження та підтримки на невичерпному рівні природного капіталу; подруге, оптимізація процесів споживання шляхом розробки та розповсюдження продукції, комплектуючих та матеріалів, що відповідають найвищому рівню їх повторного використання; по-третє, виявлення та запобігання негативним зовнішнім ефектам поточної виробничої діяльності з метою підвищення ефективності економічної та екологічної систем [23]. Повертаючись до питання про значення поетапного формування циркулярної економіки для досягнення цілей сталого розвитку, слід підкреслити, що цей вплив має комплексний характер, відбиваючись на економіці в цілому, на стані навколишнього середовища та на процесах споживання [24]. Так, економічні вигоди виражаються у скороченні споживання сировинних та енергетичних ресурсів, і як результат -- у зниженні попиту на них та волатильності цін на ресурсних ринках. Результатом формування нових секторів циркулярної економіки також є збільшення кількості робочих місць [25]. Виграш компаній від впровадження циркулярних бізнес-моделей полягає у підвищенні інновативності та додаткових конкурентних переваг, у виникненні нових джерел отримання прибутку, у підвищенні лояльності клієнтів та посиленні взаємозв'язків з партнерами по всьому ланцюжку створення вартості [26, 27].

Для споживача розвиток циркулярної економіки означає споживання екологічно чистих продуктів та, у ряді випадків, зниження їх вартості. Істотний вплив циркулярна економіка надає довкіллю завдяки зниженню викидів СО2, скороченню площ звалищ і полігонів розміщення відходів, зменшенню споживання обмежених ресурсів. Якщо розглядати ефекти кількісно, то, наприклад, загалом річний ефект від економіки замкненого циклу в Нідерландах становить 7,3 млрд. євро та 54 тис. додаткових робочих місць [28], у Великобританії - 500 тис. робочих місць, а економічні вигоди становитимуть 12 млрд. євро [29]. В Швеції завдяки розвитку циркулярної економіки очікується можливе зниження викидів СО2 на 70% [30].

Відповідно до циклічної моделі замкнуті ланцюги поставок у промисловості формуються на базі наступних підходів:

1) технічне обслуговування (maintain) -- ефективний спосіб збереження або відновлення продукції до бажаного рівня продуктивності з метою її захисту від подальшого пошкодження та продовження життєвого циклу, який включає діагностику та ремонт [31];

2) повторне використання продукції (reuse of goods) - продукт використовується повторно для початкових або нових цілей у вихідному вигляді або з деякими змінами та покращеннями [32];

3) відновлювальний ремонт продукції та/або відновлення компонентів продукції, що відслужила свій термін, (refurbishment, remanufacturing), а саме:

* відновлювальний ремонт продукції - процес відновлення товару для приведення його в робочий стан шляхом заміни або ремонту основних вузлів, що вийшли з ладу, а також косметична реставрація для оновлення зовнішнього вигляду виробу;

* відновлення компонентів - процес розбирання та відновлення продукту на рівні його компонентів (при цьому деталі, що підлягають відновленню, вилучаються з продукту, проходять чищення, ремонт і вбудовуються в новий продукт, при цьому готовий продукт позиціонується «як новий») [33];

4) переробка відходів та продукції, що відслужила свій термін експлуатації / рециклування (recycling) - будь-які операції відновлення, за допомогою яких відходи та продукція, непридатна для споживання, переробляються в матеріали, ресурси, речовини для початкових або інших цілей; основними видами переробки є:

* підвищена переробка (upcycling) - перетворення матеріалів і відходів в нові матеріали вищої якості;

* функціональна переробка (functional recycling) -- відновлення матеріалів для початкової мети чи інших цілей, крім отримання енергії;

* знижена переробка (downcycling) -- перетворення матеріалів та відходів у нові матеріали нижчої якості [34].

Одним з перспективних напрямків розвитку соціально відповідального бізнесу і затвердження компанії як такої, яка відповідає критеріям екологічної відповідальності й, тим самим, набуває значних конкурентних переваг у ринковому середовищі, є ремануфактуринг, перші публікації про який з'явились ще наприкінці 1990-х рр.

Ремануфактуринг - це особливий вид відновлювального виробництва, в рамках якого відбувається відновлення специфікацій продукції до початкового рівня з можливістю його перевищення, при використанні в новому виробничому циклі комбінацій повторно використаних, відновлених та нових частин [35]. Тобто, під ремануфактурингом розуміють промисловий процес, що перетворює використані вироби на продукцію з тією самою якістю, функціональністю та гарантією, що і нові продукти. Зазвичай його застосовують до складних виробів, які мають значні вкладення матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів та більшу частину цінності яких можна відновити за допомогою відповідних методів відновлення. При цьому акцент робиться на тому, що продуктивність після відновлення буде не нижче початкових технічних характеристик.

Зарубіжні дослідники наголошують, що ремануфактуринг є привабливішою стратегією розвитку бізнесу у порівнянні з традиційним виробництвом, й кількісно оцінюють притаманні йому вигоди. Так, відновлений шляхом ремануфактурингу продукт коштує в середньому на 40-65% дешевше для виробника, і на 30-40% - для клієнта порівняно з виробництвом та купівлею нового товару [36].

Завдяки значним перевагам, ремануфактуринг застосовують у своїй діяльності тисячі компаній, а світові обороти за такими галузями як авіакосмічна та автомобільна, виробництво побутової техніки та електроніки, медичного обладнання вже в 2011 р. становили понад 100 млрд. дол. США [37]. Проте, незважаючи на суттєве значення ремануфактурингу з точки зору властивого йому економічного потенціалу, а також можливостей щодо зниження негативного впливу виробництва на довкілля, потенціал промислового відновлення в багатьох секторах та країнах використовується не повністю [38].

Сьогодні ремануфактуринг найбільш розвинений в автомобільній промисловості, на частку якої припадає близько 70% всієї галузі відновлення. У сегменті задіяні понад 4000 працюючих по всьому світу компаній, до яких належать такі лідери галузі, як Nissan, Mercedes-Benz, Mitsubishi Motors, RollsRoyce, ZF Friedrichshafen AG, Volvo Cars, Renault, що мають у своєму складі відповідні підрозділи. Компанії активно розвивають програми промислового відновлення вузлів та деталей з метою економії витрат та зниження впливу на навколишнє середовище, а також враховуючи економічні та соціальні вигоди [39]. Виробники об'єднані в десятки партнерств та альянсів, що супроводжується формуванням мереж соціально та екологічно відповідального бізнесу для обміну досвідом, кращими технологіями та знаннями, а також отримання синергічного ефекту. Крім виробничих об'єднань, у сегменті автомобільного ремануфактурингу також створюються асоціації. Наприклад, у США активно працює Асоціація з відновлення автомобільних запасних частин (APRA), в яку входить понад 1000 бізнес- структур, розміщених у різних країнах світу, та працює 20 тис. робітників. Активно розвиваються й регіональні асоціації ремануфактурингу. Так, в ЄС для підтримки ремануфактурингової індустрії реалізується проект «European Remanufacturing Network», в Німеччині просуванням відтворювальних інновацій займається Товариство Фраунхофера, а Європейська асоціація автомобільних постачальників об'єднує компанії регіону для розробки широкого спектру технологій, які забезпечують скорочення в автомобільній промисловості викидів вуглекислого газу як одного з пріоритетних напрямів для ослаблення кліматичних змін та підвищення енергоефективності. Загалом, внаслідок відновлення автомобільних вузлів та деталей, виробники та суспільство отримують суттєві вигоди, зокрема, економія ресурсів може сягати 98%, енергії - до 68-83%, скорочення викидів СО2 сягає 73-87% [40].

Аналіз виробничої структури в сфері ремануфактурингу свідчить про наявність різних форм організації ремануфактурингової діяльності за рівнями функціонування та спеціалізацією відновлення обладнання та його елементів (Рис. 1).

Рис. 1. Форми організаціїремануфактурингової діяльності (узагальнено авторами)

ремануфактуринг інноваційний бізнес

Говорячи про США, які мають у своєму розпорядженні один з найрозвиненіших сегментів ремануфактурингу, то до 90% автозапчастин у цій країні є відновленими (двигуни, стартери, коробки передач, гальма та ін.), тоді як у ЄС лише 10%. Що ж до зайнятості, то в США чисельність персоналу, зайнятого у секторі ремануфактурингу, досягла 180 тис. працівників, а країнах ЄС - понад 32 тисяч [41].

Приваблива економія витрат та прибуткова маржа, пов'язані з ринком відновлення автомобільних деталей, протягом багатьох років забезпечували прибуткове становище для автовиробників. Відновлені деталі коштують майже на 20-50% дешевше ніж оригінальний продукт, забезпечуючи таку ж якість, що залишається ключовим стимулом зростання попиту на відновлені деталі. За оцінками, світовий ринок відновлення автомобільних деталей зросте в середньому на 7,1% протягом 2018-2026 років, що до кінця 2026 року становитиме приблизно 91 млрд. дол. США [42; 44].

Саме ремануфактуринг є вищою формою вторинного використання продукції і відходів, що відслужили свій термін. З огляду на те, що у порівнянні з традиційним виробництвом витрати на виготовлення продукції за допомогою ремануфактурингу для компаній-відновників нижче, вартість відновленої продукції для споживача менше, істотні вигоди «одержує» й навколишнє середовище, тому що відновлення продукції, її окремих вузлів і деталей знижує споживання сировини та енергії. Одночасно відбувається збереження вже вкладеної цінності, отриманої за рахунок використаних ресурсів, як матеріальних, так і трудових. Згідно з дослідженнями, при ремануфактурингу продукт зберігає до 85% своєї початкової цінності. Так, витрати при виробництві нового продукту розподіляються наступним чином: матеріал - 15%, праця - 45%, енергія - 10%, амортизація - 30%; при відновленні такого продукту - 12%, 40%, 8%, 25% відповідно [43]. Однак, перед прийняттям рішення про відновлення продукту компанії необхідно розробити відповідну стратегію, мета якої полягає у визначенні того,чи є відновлення економічно вигідним та екологічно ефективним процесом.

Варто зазначити, що не всі продукти та їх компоненти підлягають ремануфактурингу, так як можуть бути пошкоджені, зношені і т.п. Як результат, лише певні групи товарів придатні для відновлення. Тому для прийняття рішень доцільно враховувати ймовірність повного ремануфактурингу та ремануфактурингу компонентів продукту, переробку всього продукту та переробку його компонентів. Загалом, відновлення раціонально застосовувати до продуктів, які відповідають таким критеріям як цінність, можливість реконструкції та швидкість зміни.

Висновки

В рамках дослідження (на підґрунті аналізу найкращих світових практик циркулярної економіки) доведено, що однією із перспективних концептуальних моделей соціальної відповідальності для України у повоєнний час є європейська або британська моделі розвитку. Розгляд прикладних моделей соціально відповідального бізнесу вказує на те, що вирішенню складного питання поводження з відходами в державі сприятиме активне впровадження бізнес-моделі ремануфактурингу; при цьому, в умовах нової реальності Україна має шанс одержати суттєві конкурентні переваги раніше країн-сусідів. Враховуючи безальтернативність повоєнного відновлення вітчизняної промисловості, доцільним слід вважати її розвиток виключно на основі принципів циркулярної економіки з акцентуванням уваги на використанні потенціалу ремануфактурингу в підприємницькому секторі національної економіки. Необхідними умовами забезпечення економічного підйому та досягнення якісно нового рівня ресурсної ефективності є впровадження технологічних інновацій, зміна шаблонів поведінки, залучення масштабних інвестицій та державна підтримка.

Література

1. Національна стратегія управління відходами в Україні до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.11.2017р. № 820-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80

2. Про відходи та про скасування деяких директив: Директива Європейського Парламенту та Ради 2008/98/ЄС від 19.11.2008р. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/984_029-08#Text

3. Національний план управління відходами до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.02.2019р. № 117-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/117- 2019-%D 1%80/print

4. Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року: Указ Президента України від 30.09.2019р. № 722/2019. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7222019-29825

5. Концепція реалізації державної політики у сфері сприяння розвитку соціально відповідального бізнесу в Україні на період до 2030 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.01.2020р. № 66-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/66-2020-%D1%80#n8

6. Horbal N.I., Adamiv M.Ye., Chumak A.S. Adaptation of circular economy principles to waste management in Ukraine. Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія “Проблеми економіки та управління”. 2020. Т. 4, № 1. С. 159-166.

7. Melnyk O., Horbal N., Zaliska L., Tiagnyriadko I. Circular economy model adoption for waste management in Ukraine: European experience / Strategies, models and technologies of economic systems management in the context of international economic integration: collective monograph. Riga, Latvia: Institute of Economics of the Latvian Academy of Sciences, 2020. 296p.

8. Shpak N., Kuzmin O., Melnyk O., Ruda M., Sroka W. Implementation of a Circular Economy in Ukraine: The Context of European Integration. Resources. 2020. Vol. 9, No 96. URL: https://doi.org/ 10.3390/resources9080096

9. Вергун Л.І. Соціальна відповідальність бізнесу в умовах глобальної фінансово- економічної кризи. Теоретичні та прикладні питання економіки: зб. наук. праць. 2010. Вип. 23. С. 165-170.

10. Волосковець Н.Ю. Корпоративна соціальна відповідальність підприємств як основа інноваційного розвитку сучасної економіки. Наук. праці КНТУ. Економічні науки. 2010. Вип. 17. С. 125-131. URL: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb_17_ekon/index.html

11. Гуменна О.В. Соціальна відповідальність бізнесу в контексті інноваційного розвитку економіки. URL: http://www.nbuv.gov.ua/portal/ Soc_Gum/Nvamu/Ekon/2009_7/ 09gavdoe.pdf

12. Bowen H.R. Social Responsibilities of the Businessman. New York: Harper & Brothers, 1953. 276 р.

13. Overview of Corporate social responsibility. Business or social responsibility. URL: https://www.investopedia.com/terms/c/corp-social-responsibility.asp

14. Корпоративна соціальна відповідальність / за заг. ред. Т.С. Смовженко, А.Я. Кузнєцової. Київ: УБС НБУ, 2010. 314 с.

15. Гарбар Ж.В., Мазур К.В., Мостенська Т.Г. Корпоративне управління та соціальна відповідальність. Частина 2. Корпоративна соціальна відповідальність: навч. посібник. Вінниця: ВНАУ, 2020. 228 с. URL: http://repository.vsau.org/getfile.php/24758.pdf

16. Ellen MacArthur Foundation. Towards the circular economy; Ellen MacArthur Foundation: UK. 2013. URL: https://www.ellenmacarthurfoundation.org/assets/downloads/ publications/Ellen-MacArthurFoundation-Towards-the-Circular-Economy-vol.1.pdf.

17. Гітіс Т.П., Собчук А.Г. Дослідження зарубіжного досвіду соціальної відповідальності бізнесу і можливості його адаптації до вітчизняних умов. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 3(49). С. 70-74. URL: http://www.evd-journal.org/download/2017/3(49)/pdf/08-Gitis.pdf

18. McDonald's Corporate Social Responsibility Analysis - Business Ethics. URL: https://uniquewritersbay.com/mcdonalds-corporate-social-responsibility-analysis-business-ethics/

19. Defining Corporate Environmental Responsibility: Canadian ENGO Perspectives, 2005. URL: https://www.pembina.org/reports/CER_Final_print.pdf.

20. Nafi Jannatun Different Types of Corporate Social Responsibility (CSR). 2018. URL: https://www.transparenthands.org/different-types-of-corporate-social-responsibility-csr/

21. Chastity Heyward Forbes Councils Member Forbes Business Council The Growing Importance Of Social Responsibility In Business. 2020. URL: https://www.forbes.com/sites/ forbesbusinesscouncil/2020/11/18/thegrowing-importance-of-social-responsibility-in-business/? sh=471b52162283

22. Ellen MacArthur Foundation, Circularity Indicators: An Approach to Measuring Circularity (Methodology). 2015. URL: https://www.ellenmacarthurfoundation.org/programmes/ insight/circularity-indicators

23. Ellen MacArthur Foundation. Delivering the Circular Economy a Toolkit for Policymakers. Ellen MacArthur Foundation: Cowes, UK, 2015. URL: https://www.ellenmacarthurfoundation.org/ assets/downloads/publications/EllenMacArthurFoundation_PolicymakerToolkit.pdf

24. Scott T. The Sustainable Business. A Practitioner's Guide to Achieving Long-Term Profitability and Competitiveness. Greenleaf Publishing Limited, 2015. 238 p.

25. Beuren F. et al. Product-service systems: A literature review on integrated products and services. Journal of Cleaner Production. 2013. Vol. 4. Р. 222-231.

26. Firnkorn J., Mьller M. Selling Mobility instead of Cars: New Business Strategies of Automakers and the Impact on Private Vehicle Holding. Business Strategy and the Environment.

2012. Vol. 21(4). Р. 264-280.

27. Shafiee A., Stec T. Gaining a Competitive Advantage with Sustainable Business - Implementing Inductive Charging using Systems Thinking, A Benchmarking of EVs and PHEVs. Chalmers University of Technology, Master's Thesis. Gцteborg, 2014. 92 p.

28. Opportunities for a circular economy in the Netherlands, 2013. URL: https://www.tno.nl/ media/8551/tno-circular-economy-for-ienm.pdf

29. WRAP, Employment and the circular economy: Job creation in a more resource efficient Britain, 2015. URL: http://www.wrap.org.uk/sites/files/wrap/Employment%20and% 20the%20circular%20economy%20 summary.pdf

30. The Circular Economy and Benefits for Society, Interim Report, Club of Rome with support from MAVA Foundation and Swedish Association of Recycling Industries, 2015. URL: http://www.clubofrome.org/wp-content/uploads/2016/03/The-Circular-Economy-and-Benefits-for- Society.pdf

31. Ajukumar V., Gandhi O. Evaluation of green maintenance initiatives in design and development of mechanical systems using an integrated approach. Journal of Cleaner Production.

2013. Vol. 51. P. 34-46.

32. Amelia L. et al. Initiating automotive component reuse in Malaysia. Journal of Cleaner Production. 2009. Vol. 17. Issue 17. Р. 1572-1579.

33. Gray C., Charter M. Remanufacturing, and product design. International Journal of Product Development. 2008.Vol. 6, No. 3/4. Р. 375-392.

34. Braungart M., McDonough W. Cradle to cradle: Remaking the way we make things. North Point Press, 2010. 208 p.

35. Johnson M., McCarthy I.P. Product recovery Decisions within the Context of Extended Producer responsibility. Journal of Engineering and Technology Management. 2014. Vol. 34. Р. 9-28. URL: https://doi.org/10.1016/jjengtecman.2013.11.002

36. Giutini R., Gaudette K. Remanufacturing: The next great opportunity for boosting US

productivity. Business Horizons, Elsevier. 2003. Vol. 46(6). Р. 41-48. URL:

https://ideas.repec.org/a/eee/bushor/v46y2003i6p41-48.html

37. Circular Economy Evidence Building Programme, remanufacturing study: Summary

report, march 2015. URL: https://www.scot-reman.ac.uk/wp-content/uploads/2015/10/

Remanufacturing-Study-Summary-Report-March-2015.pdf

38. Matsumoto М., Yang S., Martinsen K., Kainuma Y. Trends and research Challenges in remanufacturing. International journal of precision engineering and manufacturing-green technology. 2016. Vol. 3. No. 1. P. 129-142. URL: https://doi.org/10.1007/s40684-016-0016-4

39. Pakhomova N.V., Richter K.K., Vetrova M.A. Transition to Circular Economy and Closedloop Supply Chains as Driver of Sustainable Development. St Petersburg University Journal of Economic Studies. 2017. Vol. 33. Issue 2. Р. 244-268. URL: https://doi.org/10.21638/11701/ spbu05.2017.203

40. Yang S.S, Ngiam H.Y., Ong S.K. The Impact of Automotive Product Remanufacturing on Environmental Performance. Procedia CIRP. 2015. Vol. 29. P. 774-779. URL: https://doi.org/10.1016/j.procir.2015.01.017

41. Lee C.M., Woo W.S., Roh, Y.H. Remanufacturing: Trends and issues. International Journal of Precision Engineering and Manufacturing-Green Technology. 2017. Vol. 4, Р. 113125. URL: https://doi.org/10.1007/s40684-017-0015-0

42. Automotive Parts Remanufacturing Market. URL: https://www.persistencem

arketresearch.com/market-research/automotive-parts-remanufacturing-market.asp

43. Hauser W., Lund R.T. Remanufacturing: An American Resource. Teaching materials on remanufacturing. 2003. URL: http://www.bu.edu/reman/RemanSlides.pdf

44. Василенко М.Д., Новіков В.П., Рачук В.О., Слатвінська В.М. Кібербезпека в проявах ризиків у період пандемії: стан та генеза. Вісник Черкаського державного технологічного університету. 2020. Вип. 3. С. 30-39. DOI: 10.24025/2306-4412.3.2020. 214774URL: http://vtn.chdtu.edu.ua/article/view/214774/218625

References

1. Nacional'na strategiya upravlinnya vidxodamy' v Ukrayini do 2030 roku: Rozporyadzhennya Kabinetu Ministriv Ukrayiny' vid 08.11.2017r. N 820-r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 (in Ukrainian)

2. Pro vidxody' ta pro skasuvannya deyaky'x dy'rekty'v: Dy'rekty'va Yevropejs'kogo Parlamentu ta Rady' 2008/98/YeS vid 19.11.2008r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 984_029-08#Text (in Ukrainian)

3. Nacional'ny'j plan upravlinnya vidxodamy' do 2030 roku: Rozporyadzhennya Kabinetu Ministriv Ukrayiny' vid 20.02.2019r. N 117-r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/117-2019-%D1%80/print (in Ukrainian)

4. Pro cili stalogo rozvy'tku Ukrayiny' na period do 2030 roku: Ukaz Prezy'denta Ukrayiny' vid 30.09.2019r. N 722/2019. URL: https://www.president.gov.ua/documents/ 7222019-29825 (in Ukrainian)

5. Koncepciya realizaciyi derzhavnoyi polity'ky' u sferi spry'yannya rozvy'tku social'no vidpovidal'nogo biznesu v Ukrayini na period do 2030 roku: Rozporyadzhennya Kabinetu Ministriv Ukrayiny' vid 24.01.2020r. N 66-r. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/66- 2020-%D1%80#n8 (in Ukrainian)

6. Horbal N.I., Adamiv M.Ye., Chumak A.S. (2020). Adaptation of circular economy principles to waste management in Ukraine. Visny'k Nacional'nogo universy'tetu “L'vivs'ka politexnika”. Seriya “Problemy' ekonomiky' ta upravlinnya”. V. 4. N 1. S. 159-166.

7. Melnyk O., Horbal N., Zaliska L., Tiagnyriadko I. (2020). Circular economy model adoption for waste management in Ukraine: European experience / Strategies, models and technologies of economic systems management in the context of international economic integration: collective monograph. Riga, Latvia: Institute of Economics of the Latvian Academy of Sciences, 296 p.

8. Shpak N., Kuzmin O., Melnyk O., Ruda M., Sroka W. (2020). Implementation of a Circular Economy in Ukraine: The Context of European Integration. Resources. V. 9. N 96. URL: https://doi.org/ 10.3390/resources9080096

9. Vergun L.I. (2010). Social'na vidpovidal'nist' biznesu v umovax global'noyi finansovo-ekonomichnoyi kry'zy' [Social responsibility of business in the conditions of the global financial and economic crisis]. Teorety'chni ta pry'kladni py'tannya ekonomiky': zb. nauk. pracz'. V. 23. S. 165-170.