Структурна перебудова економіки України у регіональному вимірі

Размещено на http://allbest.ru

ДУ «Інститут досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України»

Структурна перебудова економіки України у регіональному вимірі

Сенченко Василь Васильович кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

Україна, м. Київ



Анотація

В статті досліджені основні соціально-економічні фактори гальмування інноваційних процесів на підприємствах України та засоби їх протидії.

Стан інноваційної діяльності України є наслідком відсутності стратегічного бачення та послідовної політики щодо переведення України на інноваційний шлях розвитку, формування національної інноваційної екосистеми, яка забезпечувала б його реалізацію і підвищувала розвиток інноваційної культури в державі, використовуючи, крім фінансових, інші механізми розвитку інноваційної діяльності.

На сучасному етапі глобалізації та розвитку міжнародних відносин у світі дедалі вагомого значення набуває високий рівень національного інноваційного потенціалу, прогресивність застосування технологій та їх ефективність. Про науково-технічний розвиток України можна говорити спираючись на практичний досвід економічно розвинутих країн. Необхідно звернути увагу на те, як розвинені країни протидіють гальмуванню розвитку інноваційного підприємництва. Досвід цих країн засвідчує виску ефективність державної моделі інноваційного розвитку та втручання держави в інноваційні процеси.

На діяльність підприємства впливає велика кількість гальмівних факторів, однак найбільший вплив на інноваційні процеси мають соціально- економічні фактори. Саме ці фактори гальмування інноваційних процесів знаходяться в тісному взаємозв'язку один з одним і мають свій рівень впливу на інноваційні процеси підприємства.

Ключовим напрямом структурної перебудови економіки України має стати розвиток інноваційних виробництв на основі моделі «розумної спеціалізації», які орієнтуються на місцеві ресурси або ж використовують у своїй діяльності вторинну сировину. Для регіональної економіки вкрай важливо здійснити стратегію ресурсозбереження, яка, з одного боку, забезпечує скорочення питомого витрачання природної сировини на одиницю кінцевої продукції, а з іншого - зменшує негативне навантаження на навколишнє середовище. В свою чергу, обмеженість традиційних природних багатств, зростаючі потреби в них стимулюють процеси вдосконалення технологій на базі більш повної утилізації первинної сировини. По суті, ресурсозбереження й оздоровлення природного середовища - це два аспекти єдиного процесу досягнення еколого-економічної збалансованості у функціонуванні господарського комплексу.

Ключові слова: інновації, інноваційний розвиток, соціально-економічні фактори гальмування, структурна перебудова економіки України, конкурентоспроможність, економічна модель України, концепція «розумної спеціалізації».



Abstract

Structural reconstruction of Ukraine's economy at the regional dimension

Senchenko Vasyl Vasyliovych Candidate of Technical Sciences, Senior Researcher, Senior Researcher, State Institution “Institute for Research of Scientific and Technical Potential and History of Science named after G.M. Dobrov NAS of Ukraine", Ukraine, Kyiv,

The article examines the main socio-economic factors inhibiting innovation processes at Ukrainian enterprises.

The state of innovative activity in Ukraine is a consequence of the lack of a strategic vision and a consistent policy regarding the transition of Ukraine to an innovative path of development, the formation of a national innovation ecosystem that would ensure its implementation and increase the development of innovative culture in the state, using, in addition to financial, other mechanisms for the development of innovative activity.

At the current stage of globalization and the development of international relations in the world, a high level of national innovative potential, progressive application of technologies and their effectiveness are becoming increasingly important.

We can talk about the scientific and technical development of Ukraine based on the practical experience of economically developed countries. It is necessary to pay attention to how developed countries counteract the inhibition of the development of innovative entrepreneurship.

The experience of these countries proves the high efficiency of the state model of innovative development and state intervention in innovation processes. Enterprise activity is affected by a large number of inhibiting factors, but socio-economic factors have the greatest impact on innovation processes. It is these factors inhibiting innovation processes that are closely related to each other and have their own level of influence on the innovation processes of the enterprise.

The key direction of the structural restructuring of the economy of Ukraine should be the development of innovative industries, based on the "smart specialization" model, that focus on local resources or use secondary raw materials in their activities. It is extremely important for the regional economy to implement a strategy of resource conservation, which, on the one hand, ensures a reduction in the specific consumption of natural raw materials per unit of final products, and on the other hand, reduces the negative impact on the environment. In turn, the limitations of traditional natural resources and the growing need for them stimulate the processes of improving technologies based on more complete utilization of primary raw materials. In essence, resource conservation and improvement of the natural environment are two aspects of a single process of achieving ecological and economic balance in the functioning of the economic complex.

Key words: innovations, innovative development, socio-economic factors of inhibition, structural restructuring of the economy of Ukraine, competitiveness, economic model of Ukraine, concept of "smart specialization".



Вступ

Постановка проблеми. Регіональні аспекти розвитку і структурної перебудови економіки України (цілеспрямованої зміни співвідношення галузей у структурі ВВП) набувають дедалі більшого значення, зокрема з огляду на посилення ролі регіонів як суб'єктів глобальних економічних відносин, можливості становлення у їх межах кластерів, формування регіональних інноваційних систем, які забезпечують глобальну конкурентоспроможність. Водночас на сьогодні існує багато регіональних проблем розвитку вітчизняної економіки: підвищення рівня концентрації економічної активності в містах, насамперед великих та містах-обласних центрах, суттєве погіршання економічної ситуації на сільських територіях, збільшення числа трудових мігрантів із регіонів, зокрема за кордон, наявність і стале зростання міжрегіональних соціально-економічних диспропорцій тощо.

Після втрати з-під контролю України в 2013 - 2014 рр. газових родовищ Чорноморського шельфу та туристичного сегменту Криму і значної частини гірничодобувної, металургійної та хімічної промисловості Донбасу стало очевидним, що майбутня економіка держави вже не буде мати попереднього типу розвитку та попередньої структури, тому існує нагальна необхідність пошуку напрямів структурної перебудови економіки України у регіональному вимірі й пошуку з цією метою нових напрямів регіонального розвитку і політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вирішенням проблем інноваційного розвитку займалися вітчизняні та закордонні вчені-економісти: Й.Шумпетер, М.Кондратьєв, А.Гальчинський, В.Гейць, Б. Маліцький, В. Соловйов, І. Єгоров та інші. При цьому основна увага в роботах фахівців приділялася управлінню продуктовими, технологічними та організаційними інноваціями, інноваційним факторам економічного розвитку, методам та механізмам управління інноваціями, стимулюванню та удосконаленню інноваційної діяльності на підприємстві, економічній політиці інноваційного розвитку тощо.

Що ж стосується соціально-економічних факторів гальмування інноваційних процесів на підприємстві, то ці питання на сьогодні досліджені недостатньо. Зокрема, чітко не визначено, як прорахувати готовність підприємства до впровадження інноваційних процесів та які стримуючі фактори, що притаманні сучасному бізнесу, впливають на рівень інноваційного розвитку та механізми реалізації інновацій.

Мета статті. Визначення соціально-економічних факторів гальмування інноваційних процесів в Україні, пошук напрямів структурної перебудови її економіки у регіональному вимірі та механізмів і методів забезпечення розвитку країни в післявоєнний період.



Виклад основного матеріалу

Головна й найбільша помилка поточного періоду - це намагання проводити реформи в межах старої парадигми без кардинальної зміни моделей економічного розвитку та державного управління. У чинній системі правлячий політичний клас увійшов у перманентний конфлікт з українським суспільством, провокуючи соціальну напругу, яку долали радикальним шляхом спочатку помаранчевий майдан, а згодом і революція гідності. Чинна економічна модель України повністю вичерпала ресурс навіть для власного самовідновлення й потребує негайної заміни.

Принциповими системними помилками існуючих стратегій та об'єктивна зумовленість неефективності реформ експерти визначають:

• Помилки управління. Розбудова нової економіки та реформи передбачалися в межах старої економічної рентної парадигми.

• Зроблено ставку на закордонну й міжнародну кредитну допомогу, що посилює залежність країни від кредиторів та обмежує у власних діях. Це сприяє подоланню окремих проблем відновлення національної економіки, водночас це шлях до втрати економічної незалежності.

• Неузгодженість стратегічних і програмних документів щодо економічного розвитку країни, порушення спадковості впровадження реформ при зміні політичного циклу (зміні урядів, влади).

• Заходи фінансової стабілізації. Одночасна лібералізація курсоутворення, шокове підвищення цін і тарифів для населення, замороження соціальних виплат, підвищення фіскального навантаження на бізнес призводять до зниження платоспроможності населення, дестимулюючи підприємницьку діяльність і загрожуючи паралічем економічного життя.

• Заходи порятунку банківської системи руйнівні й лише підсилюють недовіру до фінансових інститутів. Продовження відпливу коштів з банків призводить до згортання кредитування населення та реального сектора економіки, що блокує необхідну структурну перебудову.

• Неадаптованість влади та невідповідність управлінської моделі до зсуву міжнародних сфер впливу, зміни державних союзів та об'єднань.

• Поза увагою українських економічних реформ опинилися головні сучасні драйвери економічного розвитку - вища освіта та наука, що зумовило падіння конкурентоспроможності України [1].

Проблеми, які стримують інноваційний розвиток економіки України:

• Несформованість загальнодержавної системи інформаційного забезпечення інноваційної діяльності, сертифікації і впровадження розробок, підготовки і перепідготовки кадрів.

• Недостатнє економічне стимулювання інноваційної діяльності та відсутність державної підтримки інноваційних структур;

• Економічна й політична нестабільність.

• Прагнення до міграції високоосвіченої молоді й науковців.

• Слабкі венчурні фонди.

• Недостатнє державне стимулювання інноваційного підприємництва до комерціалізації науково-технологічних розробок.

• Недостатність уваги зі сторони вітчизняних підприємців формуванню ефективних структур (в т.ч. віртуальних інноваційних мереж), що спеціалізуються на зборі, зберіганні та обробці науково-технологічної та економічної інформації з метою її оперативного використання.

• Практично відсутній попит на високотехнологічну вітчизняну продукцію на внутрішньому й особливо зовнішньому ринках у зв'язку з низькою конкурентоспроможністю багатьох інноваційних розробок.

• Відсутня система продукування споживчих інновацій з використанням технологій «розумної спеціалізації» та віртуальних інноваційних мереж.

• В Україні інноваційне підприємництво страждає саме від поганого стимулювання його розвитку з боку держави, уряд якої не може ефективно розпоряджатися ресурсами країни, впроваджувати відповідні закони, які б регулювали інноваційну сферу належним чином.

В напрямку впровадження інноваційних процесів спостерігається цілий ряд стримуючих факторів. Найбільш впливовими є економічні та соціальні фактори гальмування.

Прилуцька І. визначає внутрішні та зовнішні фактори гальмування розвитку інноваційного підприємництва в Україні [2].

Опосередковані зовнішні фактори:

• структурна деформованість економіки України, домінування в ній сировинних галузей і галузей з низьким рівнем обробки, які природно мають порівняно низький потенціал інноваційної активності й ефективності, однак пріоритет державної фінансової підтримки надається саме цим галузям, куди вкладається до 70 % бюджетних коштів; ?

• подальше відставання України у технологічному розвитку від розвинених країн світу; ? погіршення інноваційної культури суспільства; ?

• нестабільна політична ситуація в країні;

• неспроможність країни сплачувати борги МВФ;

• залежність України від паливних ресурсів інших країн;

• міграція носіїв приватного інтелектуального капіталу закордон у зв'язку з низькою платоспроможністю вітчизняних організацій.

Зовнішні фактори прямого впливу:

• відсутність законодавчого механізму дієвого захисту інтелектуальної власності;

• неузгодженість законодавства в інноваційній сфері насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством; ?

• непослідовність дій держави щодо підтримки суб'єктів інноваційної діяльності;

• ігнорування чинних норм законодавства та призупинення дій статей законів, які стосуються фінансової підтримки інноваційної діяльності;

• низькі державні витрати на науку та техніку, на проведення ДіР;

• недостатня нормативно-правова урегульованість питань розвитку інноваційної інфраструктури та трансферу технологій;

• заорганізованість процедури державної реєстрації, ліцензування, сертифікації, системи контролю та дозвільної практики;

• відсутність належного інвестування та венчурного фінансування для здійснення масштабних технологічних змін;

• безсистемність та непослідовність у реалізації державної інноваційної політики;

• неможливість протидіяти іноземним конкурентам, що створює бар'єри входу інноваційного підприємства на міжнародні ринки.

Внутрішнє середовище інноваційного підприємства - це комплекс ситуаційних факторів, що формуються і контролюються керівництвом та змінюються під впливом зовнішнього середовища і процесів, що відбуваються всередині організації.

Внутрішні фактори:

• відсутність ефективної системи підвищення кваліфікації та досвіду організації роботи працівників в умовах інноваційного розвитку;

• відсутність бажання підприємців брати на себе ризики щодо створення нового продукту, процесу, чи поліпшення існуючих, а також щодо економічної, соціальної та моральної відповідальності за їх кінцевий результат у зв'язку із низькою підтримкою підприємців з боку органів влади;

• незадовільний стан виробничого апарату більшості галузей, що зумовлено зношеністю основних засобів;

• вимушеність більшості вітчизняних підприємців при вирішенні питань інноваційного розвитку розраховувати в основному на власні фінансові ресурси. Як державні, так і недержавні фінансові інституції в Україні дуже слабко орієнтовані на інвестування інновацій.

І. Прилуцька наголошує на тому, що для ефективного розвитку інноваційного підприємництва зовнішніх факторів гальмування прямого та опосередкованого впливу має бути у декілька разів менше, аніж виявлено автором під час дослідження. Це означає, що в Україні інноваційне підприємництво страждає саме від поганого стимулювання його розвитку з боку держави, уряд якої не може ефективно розпоряджатися ресурсами країни, впроваджувати відповідні закони, які б регулювали інноваційну сферу належним чином та відповідали вимогам сьогодення.

Необхідно звернути увагу на заходи стимулювання інноваційного підприємництва у низці європейських країн та перейняти їх досвід, який може бути спрямований на забезпечення випереджального розвитку високотехнологічних та наукоємних галузей економіки України:

• законодавче забезпечення функціонування інноваційного підприємництва;

• захист конкурентного середовища інноваційного підприємництва;

• захист об'єктів прав інтелектуальної власності;

• стимулювання інноваційного підприємництва до комерціалізації інтелектуальної власності шляхом: прямого фінансування (на створення нової продукції та технології; на технічну експертизу проектів); надання державних дотацій (на підвищення кваліфікації науково-дослідного персоналу; на інвестування у ДіР під час придбання патентів і рухомого майна; комунальній владі на створення технологічних центрів); надання державних субсидій (венчурному бізнесу на розширення зовнішньоекономічної діяльності; на різні види управлінської допомоги; на проведення ДіР нових видів продукції; на реалізацію проектів промислових досліджень; підприємствам на освоєння нової техніки та технології); пільгового оподаткування (зниження ставок податків на прибуток; виключення з прибутку, що оподатковується, поточних видатків на ДіР; відсутній податок на оренду для венчурних фірм; зменшення податку на прибуток для організацій з цінними паперами венчурних структур; податкові пільги у випадку купівлі передової технології; пільговий податок для новостворених компаній; податкова знижка на приватні інвестиції у ДіР); пільгового кредитування (на розвиток венчурних фондів; на технологічні нововведення; малим та середнім фірмам, що вступають у промислову кооперацію з іншими; на модернізацію підприємства);

• страхування коштів венчурних фірм, використання системи страхування кредитів;

• прискореної амортизації та інших амортизаційних пільг;

• створення фондів для впровадження інновацій з урахуванням ризику;

• зниження державного мита для індивідуальних винахідників;

• безкоштовного ведення діловодства за заявками індивідуальних винахідників, безоплатних послуг патентних повірених;

• спрощеної процедури державної реєстрації, ліцензування, сертифікації, системи контролю та дозвільної практики.

Експерти [3] визначили такі напрями розвитку, які мають в регіонах найбільші перспективи:

- аграрний сектор (за умови його модернізації та впровадження нових технологій 5 - 6 технологічних укладів, аграрний сектор може забезпечувати найбільший внесок до економіки України - на рівні до 17%.);

- військово-промисловий комплекс (за експортом зброї Україна належить до 10 держав-лідерів.);

- ІКТ (на сьогодні сектор ІКТ економіки України забезпечує надходження до економіки понад 2 млрд дол. США на рік);

- нові речовини і матеріали, нанотехнології (Україна має великий потенціал у використанні нових речовин і матеріалів на внутрішньому ринку);

- енергетика (вирішення проблем подальшого розвитку енергетичного комплексу України, який би відповідав світовим безпековим та екологічним вимогам, можливе лише на основі впровадження сучасних високих технологій);

- розвиток транзитної інфраструктури (вигідне транспортно- географічне та геополітичне розташування на шляху основних транзитних потоків, наявність розвинутої мережі транспортних комунікацій);

- розвиток науки про життя: біомедична інженерія, клітинна медицина, фармація;

- туризм (Україна має досить різноманітний і потужний за географічними й культурними ознаками туристичний потенціал).

Щоб наближати структуру вітчизняної економіки до рівня розвинених держав, необхідно визначати пріоритетом державної політики не сільське господарство, а галузі промисловості та послуг, окрім торгівельних, зокрема з орієнтацією на інновації. Потрібно стимулювати виробництво харчової продукції, предметів споживання для внутрішнього ринку, конкурентоспроможної на глобальному ринку продукції - для зовнішнього ринку. Також необхідно орієнтуватися на розвиток малого і середнього підприємництва, яке здатне скоріше адаптуватися до вимог ринку.

В Україні реалізується інтегрований підхід до формування і реалізації державної регіональної політики шляхом поєднання секторальної (галузевої) політики, територіальної (просторової) політики, яка передбачає досягнення рівномірного та збалансованого розвитку територій та удосконалення управлінської складової політики регіонального розвитку. На сьогодні маємо низку регіональних економічних проблем, зокрема суттєві регіональні відмінності в заробітній платі, частці безробітних, питомій вазі капітальних інвестицій, частці регіонів у загальному обсязі експорту держави тощо.

Проте в регіонах України зберігаються можливості для створення технологічних конкурентних переваг у ряді сфер економіки. Про це, зокрема, свідчить відновлення у 2015 р. окремих напрямів наукоємної та високотехнологічної кооперації в аерокосмічній галузі, розширення технологічного співробітництва у сфері військових технологій та технологій подвійного призначення. У секторі ІКТ українські розробники та компанії демонструють стабільний рівень конкурентоспроможності. Глобальні технологічні компанії створюють в Україні центри досліджень і розробок, зокрема у сферах телекомунікацій, фінансових послуг, електронної комерції, програмного забезпечення тощо.

З огляду на це, у міжнародній кооперації праці економіка України має знайти для себе інші сфери за тими секторами економіки, за якими вона має географічні, ресурсні та людські переваги. Безальтернативною для неї є переорієнтація на високотехнологічний шлях подальшого розвитку. При цьому держава має зробити ставку суто на якісний людський капітал, включити конкурентоздатну науку, передову освіту та високотехнологічний бізнес у перелік основних драйверів своєї економіки [3].

Подолання вищезазначених викликів економічного розвитку України з- поміж іншого залежить від можливостей підвищення технологічної основи розвитку регіонів. Регіональна структурна політика має передбачати реакцію на структурні зрушення, що своєю чергою є сукупністю кількісних та якісних змін, що відбуваються у регіональній економіці й зумовлюють її перехід в інший якісний стан. Тому завдання органів державного і регіонального управління - вибрати адекватну стратегію структурних зрушень, що ґрунтуватиметься на раціональному використанні соціально-економічного потенціалу, національного багатства, зосередженого у регіоні, залученні інноваційних технологій, використанні конкурентних переваг територій [4].

Важливою передумовою успішних структурних змін в економіці є досягнення оптимального зв'язку між виробничою та соціальною сферами. Прискорення зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва - це закономірний процес, характерний для всіх розвинутих держав. Зарубіжні економісти констатують, що на сьогодні відбувся перехід від “економіки матеріальної продукції” до “економіки послуг”.

Успішне проведення структурної перебудови економіки України значною мірою залежить від правильності вибору пріоритетних напрямів економічного розвитку регіонів. Вибір пріоритетів при структуру ванні економіки регіонів повинен відповідати таким вимогам: усебічне врахування економічних, екологічних, соціально-демографічних умов і факторів території; найбільш повне та ефективне використання існуючої в регіоні ресурсної бази; впровадження технологій, що відповідають сучасним світовим стандартам; розширення економічної самостійності регіону; формування конкурентного середовища, ринкової інфраструктури та ринкових механізмів саморегулювання економічних процесів; формування та накопичення інвестиційного потенціалу [5].

Власне, інноваційна перебудова структури економіки є стратегічним завданням просторового розвитку регіонів України, яке може бути втілене шляхом виявлення і розвитку унікальних галузей або видів економічної діяльності, що становлять власне спеціалізацію певних регіонів у межах національної економічної системи.

«Розумна спеціалізація» є одним із основних векторів європейської стратегії “Європа - 2020” та розглядається як принципова концептуальна модель формування не тільки інноваційної, а й соціально-економічної політики загалом. Вона передбачає не стільки стимулювання інновацій, скільки активізацію довгострокових структурних змін в економіці регіону з орієнтацією на перспективу, тобто формування такої політики, яка дасть змогу регіону зайняти важливі ніші на глобальних ринках. Концепція «розумної спеціалізації» почала розроблятися у відповідь на виклики ресурсної обмеженості, міжнародної та міжрегіональної конкуренції, появу нових технологій тощо й системно сформувалася лише в ХХІ ст. У її основі поєднання інновацій та раціональних рішень щодо використання існуючих ресурсів, а також можливостей з метою підвищити продуктивність, не приносячи шкоди навколишньому середовищу і одночасно покращуючи якість життя. ресурсозбереження інноваційний україна

Економічне зростання, згідно з цією концепцією, забезпечується за рахунок знань, інновацій та творчості, а ключовим інструментом політики є інвестування в кваліфікацію та інновації з метою збільшення продуктивності праці та валової доданої вартості. Так, «розумна спеціалізація» поєднує різні галузеві та інноваційну політики і покликана сприяти ефективному та дієвому використанню державних інвестицій шляхом зосередження на сильних сторонах регіону, що й становлять власне спеціалізацію регіону [6].

У найширшому сенсі, розумне зростання означає задоволення потреб та інтересів населення внаслідок оптимізації просторів його життєдіяльності та організації господарської діяльності. Так, концепція «розумної спеціалізації» не обмежується інноваційними факторами, вона загалом орієнтує на те, як краще планувати і управляти економічним розвитком, як розвивати інфраструктуру, необхідну для обслуговування регіону.

Серед принципів, на яких базується розвиток економіки регіону згідно з концепцією «розумної спеціалізації», є: диверсифікація діяльності; кластеризація регіональних економік, в т.ч. кооперація підприємств у межах інноваційних кластерів; всебічна державна й регіональна підтримка інноваційної діяльності, підприємницького пошуку, спрямованого на нові види бізнесу, пошук і впровадження нових ідей; розвиток спеціалізації, яка дає змогу ефективніше використовувати обмежені ресурси, а також знижувати ціни для споживачів; відкритість (є ключовою властивістю всіх суб'єктів, які задіяні у реалізації політики розумної спеціалізації); моніторинг та оцінювання, допомагають політикам уникнути помилок при визначенні пріоритетів [6].

Основні напрями політики «розумної спеціалізації»: “омолодження” традиційних секторів через вищу додану вартість і пошук нових ринкових ніш; модернізація - шляхом створення та поширення нових технологій; диверсифікація виробництва; виникнення нових видів економічної діяльності у регіоні через забезпечені технологічні зміни; використання нових форм інновацій, таких як відкриті інновації, соціальні інновації та інновації у сфері послуг.

Центральне місце концепції «розумної спеціалізації» займає питання виявлення переваг регіону, які становитимуть власне його спеціалізацію за такими критеріями: 1) в центрі уваги не обов'язково повинен перебувати високотехнологічний сектор (необхідно відбирати такі сектори, які мають можливості для зростання); 2) вибір пріоритетів має відбуватися з урахуванням існуючої виробничої бази (наявність наукової складової, наприклад університетів чи наукових установ, у якій-небудь сфері не завжди можуть створювати основу для стрімкого розвитку саме цієї сфери в регіоні); 3) регіони повинні прагнути до диверсифікації (при цьому основним є визначення нових ніш на основі переваг регіону, які допоможуть відкрити нові можливості в суміжних галузях).

Світовий досвід свідчить, що найефективніше політика розумної спеціалізації реалізується в кластерах із розвиненою інфраструктурою, вагомим науковим та інноваційним потенціалом, високим рівнем самоорганізації всіх зацікавлених акторів (при цьому уряд виконує лише роль посередника [6; 7).

Щодо України використання концепції «розумної спеціалізації» може бути виправданим, якщо державні (публічні) інвестиції в інновації та регіональний розвиток будуть суттєво збільшені. Досі переважаючий в

Україні галузево-секторальний підхід та спрямування коштів на найбільш проблемні питання не забезпечили позитивних результатів.



Висновки

На діяльність підприємства впливає велика кількість гальмівних факторів, однак найбільший вплив на інноваційні процеси мають соціально-економічні фактори. Ці фактори гальмування інноваційних процесів на підприємстві знаходяться в тісному взаємозв'язку один з одним і мають свій рівень впливу на інноваційні процеси підприємства.

Одним із основних недоліків у розвитку інноваційної сфери підприємств вважається відсутність ефективної методики в управлінні зазначеними процесами, що відповідала б національним особливостям та забезпечувала ефективний розвиток інноваційного потенціалу підприємства. Ефективні дієві методи і механізми управління інноваційною діяльністю та своєчасне діагностування стримуючих факторів інноваційного розвитку підприємств є необхідними не тільки для суб'єктів господарської діяльності, що тільки створюються, але, і для тих, що вже тривалий час перебувають на ринку.

Для побудови інноваційної економіки з розвинутим підприємництвом, інноваціями та високою продуктивністю виробництва Україні як державі, яка має великий інтелектуальний потенціал, необхідно розв'язати зазначені вище проблеми. Державна інноваційна політика має фокусуватися на напрямах, які відповідають «вузьким місцям» інноваційного процесу в Україні, враховуючи інтереси всіх зацікавлених сторін.



Література

1. Доктрина «Україна 2030». Режим доступу: http://econom.chnu.edu.ua/wp-content/ uploads/2018/03/E-Book-Doctrine-2030.pdf

2. І. Прилуцька, Внутрішні та зовнішні фактори гальмування розвитку інноваційного підприємництва: вітчизняні реалії у світовому контексті, Режим доступу: http://bulletin- econom.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/2015/11/136_15.pdf

3. Форсайт економіки України: середньостроковий (2015 - 2020 роки) і довгостроковий (2020 - 2030 роки) часові горизонти / наук. кер. проекту акад. НАН України М. З. Згуровський ; К. : НТУУ “КПІ”, 2015, 136 с.

4. Дудкін П. Д., Дудкіна О. П. Структурні трансформації розвитку регіональної економіки та їх інституційне забезпечення // Галицький економічний вісник. 2010. № 4(29). С. 92--97.

5. Міняйленко І. В. Стратегічні напрями інноваційної перебудови економіки регіону. URL : www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/4.3/127.pdf.

6. Інноваційна Україна 2020 : нац. доп. / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.] ; НАН України. К., 2015. С. 193.

7. Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90. DOI: https://doi.org/10.32849/ 2663-5313/2020.5.14 URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/2020/5/15.pdf



References

1. Doktryna «Ukrayina 2030» [Doctrine "Ukraine 2030"], Rezhym dostupu: http://econom.chnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/03/E-Book-Doctrine-2030.pdf, Access mode: http://econom.chnu.edu.ua/wp-content/uploads/2018/03/E-Book-Doctrine-2030.pdf [in Ukrainian].

2. I. Prylutska (2015). Vnutrishni ta zovnishni faktory hal'muvannya rozvytku innovatsiynoho pidpryyemnytstva: vitchyznyani realiyi u svitovomu konteksti, [Internal and external factors inhibiting the development of innovative entrepreneurship: domestic realities in the global context], Rezhym dostupu: http://bulletin-econom.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/2015/11/136 15.pdf, Access mode: http://bulletin-econom.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/2015/11/136 15.pdf [in Ukrainian].

3. M.Z. Zgurovskyi (2015), Forsayt ekonomiky Ukrayiny: seredn'ostrokovyy (2015 - 2020 roky) i dovhostrokovyy (2020 - 2030 roky) chasovi horyzonty, [Foresight of the economy of Ukraine: medium-term (2015-2020) and long-term (2020-2030) time horizons/ nauk. ker. proektu akad. NAN Ukrayiny M. Z. Z-hurovs'kyy ; K. : NTUU “KPI”, 2015, 136 s., Sci. driver of the project of Acad. National Academy of Sciences of Ukraine M.Z. Zgurovskyi; K.: NTUU "KPI", 2015, 136p. [in Ukrainian].

4. Dudkin P. D., Dudkina O. P. (2010), Strukturni transformatsiyi rozvytku rehional'noyi ekonomiky ta yikh instytutsiyne zabezpechennya, [Structural transformations in the development of the regional economy and their institutional support], Halyts'kyy ekonomichnyy visnyk. 2010. № 4(29). S. 92--97, Galician Economic Bulletin. 2010. No. 4(29). P. 92--97. [in Ukrainian].

5. Minyaylenko I. V. Stratehichni napryamy innovatsiynoyi perebudovy ekonomiky rehionu, [Strategic directions of innovative reconstruction of the economy of the region], URL : www.pdaa.edu.ua/sites/default/files/nppdaa/4.3/127.pdf URL: www.pdaa.edu.ua/sites/ default/files/nppdaa/4.3/127.pdf [in Ukrainian].

6. Geits V. M. (2015), Innovatsiyna Ukrayina 2020 : nats. dop., [Innovative Ukraine 2020: national add.], za zah. red. V. M. Heytsya [ta in.] ; NAN Ukrayiny. K., 2015. S. 193, for general ed. V. M. Geitsa [andothers]; NAS of Ukraine. K., 2015. P. 193. [in Ukrainian].

7. Slatvinska V. Economic and legal mechanism of water transport regulation as a concept and correlate. Підприємництво, господарство і право. 2020. № 5. С. 86-90. DOI: https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.5.14 URL: http://pgp-journal.kiev.ua/archive/ 2020/5/15.pdf

Размещено на Allbest.ru