Методологічні засади розробки теоретичних моделей економічної реальності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗРОБКИ ТЕОРЕТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНОЇ РЕАЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Ірина Ю. Штулер, Олена А. Овєчкіна, Людмила М. Лаухіна

Анотація

транзитивний економіка ринковий прогнозування

У статті розглянуто основні моделі формування і розвитку транзитивної економіки України на ринкових засадах. Показано, що означені моделі відображають методологічні позиції вчених щодо оцінки стану реальних економічних процесів в країні та прогнозування нової економічної дійсності. Виявлено, що, як і раніше, орієнтиром для всіх методологічних розробок вітчизняних авторів є нав'язана зовні неоліберальна модель ринкової дійсності, яка склалася в західноєвропейських країнах. У статті показано, що вибір власної моделі функціонування і розвитку, адекватної проблемній українській транзитивній економіці, має бути виваженим, враховувати її реальний стан й можливості саморозвитку. Підкреслено значущість уникнення ідеалізації соціально- економічних відносин, що склалися, та суб'єктивізму і упередженості наукових позицій вчених. У численних моделях в основному з емпіричного рівня досліджень описується стан реальної економічної системи України. Незалежно від результатів оцінки її стану розробляються моделі, які базуються на основних ідеях нав'язаної зовні неоліберальної моделі, впровадженої в західноєвропейських країнах, саме без врахування можливостей її результативної імплементації у економічну реальність України. Таке гносеологічне викривлення наукових позицій вчених демонструє їх стійку прихильність до нетворчого запозичення чужого досвіду і, навіть, до ідеологічній заангажованості. Пропоновані наразі у значній кількості наукових джерел моделі розвитку (наздоганяючого, випереджаючого, всеосяжного, сталого тощо) транзитивної, напівстагнуючої вітчизняної економіки є результатом не об'єктивного аналізу реалій господарського життя українського суспільства, а, скоріше, суб'єктивного бачення перспектив розвитку. Визначено, що головною вимогою розробки життєздатної моделі соціально-економічного розвитку є перехід від емпіричного до теоретичного рівня узагальнень та демонстрація дійсно практичної значущості цієї моделі в процесі впровадження

Ключові слова: моделі наздоганяючого розвитку, випереджаючого розвитку, моделі всеосяжного, сталого, інноваційного розвитку, моделі формування економічної системи, змішана модель транзитивних економік, теоретичний та емпіричний рівні досліджень.

Abstract

Methodological principles of development of the toretical models of economic reality in Ukraine. Iryna Shtuler, Ovechkina Elena, Laukhina Ludmyla

The article considers the main models offormation and development of the transitive economy of Ukraine on a market basis. It is shown that these models reflect the methodological positions of scientists to assess the state of real economic processes in the country and forecast the new economic reality. It is revealed that, as before, the reference pointfor all methodological developments of domestic authors is the externally imposed neoliberal model of market reality, which has developed in Western European countries. The article shows that the choice of one 's own model offunctioning and development, adequate to the problematic Ukrainian transitional economy, should be balanced, taking into account its real state and opportunities for self-development. The importance of avoiding the idealization of the existing socio-economic relations and the subjectivity and bias of scientific positions of scientists is emphasized. Numerous models describe the state of the real economic system of Ukraine mainly from the empirical level of research. Regardless of the results of the assessment of its condition, models are being developed based on the main ideas of the externally imposed neoliberal model implemented in Western European countries, without taking into account the possibilities of its effective implementation in the economic reality of Ukraine. Such an epistemological distortion of the scientific positions of scientists demonstrates their strong commitment to the uncreative borrowing of someone else 's experience and even to ideological commitment. The models of development (catching up, outpacing, comprehensive, sustainable, etc.) of the transitive, semi-stagnant domestic economy proposed in a large number of scientific sources are the result not of an objective analysis of the realities of Ukrainian society, but rather of a subjective vision of development prospects. It is determined that the main requirement for the development of a viable model of socio-economic development is the transition from the empirical to the theoretical level of generalizations and the demonstration of the truly practical significance of this model in the implementation process.

Keywords: models of catching-up development, advanced development, models of comprehensive, sustainable, innovative development, models of economic system formation, mixed model of transitive economies, theoretical and empirical levels of research.

Постановка проблеми

У численних моделях в основному з емпіричного рівня досліджень описується стан реальної економічної системи України. Незалежно від результатів оцінки її стану розробляються моделі, які базуються на основних ідеях нав'язаної зовні неоліберальної моделі, впровадженої в західноєвропейських країнах, саме без врахування можливостей її результативної імплементації у економічну реальність України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

На сьогодні існує значна кількість праць, присвячених різнобічному дослідженню сучасної економіки України, й виділенню певних моделей (в основному моделей соціально-економічного зростання/розвитку). В узагальненому вигляді ці моделі охарактеризовано у роботі Ю. Рудь [1], який визначив, що багато вчених віддають перевагу дослідженню: а) моделей наздоганяючого розвитку економіки, доцільність впровадження яких доводиться вітчизняними науковцями В. Геєцем, В. Сапич, Н. Сапич та інш. [2; 3]; б) моделей випереджаючого розвитку, що обґрунтовуються у статтях і дисертаційних роботах значної чисельності вчених, перед усім, О. Москаленка, І. Усика [4; 5]. Означені моделі мають сенс у вирішенні питання щодо відтворення (відновлення) індустріального рівня вітчизняної економіки, й надалі забезпечення її кількісного зростання й, нарешті, якісного розвитку, як справедливо визначається у праці І. Штулер [6]; в) моделей структурно-інноваційного зростання, національної конкурентоспроможності, сталого розвитку, цивілізованих моделей архітектури ринкової системи, охарактеризовані у роботах В. Шевчук, Т. Яхно та інших вчених при порівнянні різних підходів до творчого процесу розробки стратегій соціально-економічного розвитку національної економіки, адекватної реаліям господарського життя України [7; 8]; г) інтегральних моделей, які поєднують, на думку вчених М. Звєрякова та Ю. Рудь, найефективніші елементи різних моделей і забезпечуватимуть всеосяжний розвиток економіки [1; 9].

Наведені моделі відображають ситуацію розвитку економіки. Моделі розвитку спрямовуються на дослідження умов, що забезпечують якісні трансформації у продуктивних силах і виробничих відносинах суспільства. Натомість, необхідно розпочати з моделей функціонування та адаптації економічної системи, які характеризують формування та зміни (в основному кількісні) вихідних умов її руху (відтворення). Більш того, слід визначитися з рівнем теоретичних досліджень, з позицій якого мають робитися висновки й узагальнення щодо доцільності й актуальності впровадження тієї чи іншої соціально-економічної моделі. Зважаючи на сказане, метою статті є порівняльний аналіз існуючих моделей вітчизняної економічної системи за пропонованими критеріями реальності-дійсності та рівнями емпірико- теоретичних досліджень.

Метою статті є дослідження методологічних засад розробки теоретичних моделей економічної реальності в Україні.

Основні результати дослідження

Поряд з наведеними моделями розвитку вітчизняної економіки певний дослідницький інтерес становлять пропоновані українськими вченими моделі формування ринкової моделі економіки України. Описувані по сьогоднішній день у науковій і навчальній літературі різновиди неоліберальної моделі, що передбачались для впровадження в економіку України, з «можливо реальних» так і не стали дійсними.

Замість дослідження механізмів кардинальної трансформації державно- монополістичної моделі соціалістичної економіки України на ринкових засадах, країні відразу була нав'язана готова неоліберальна модель ринкової дійсності, яка склалася в західноєвропейських країнах, і яка практично не була досліджена щодо імплементації у економічну реальність в Україні на момент «розгойдування» і розвалу СРСР Натомість, суспільству постійно навіювалося, що нав'язана Україні західна неоліберальна модель економіки є власним науково-обґрунтованим вибором, результатом «переосмислення позитивного західного досвіду ринкових перетворень на основі принципів неолібералізму».

Однак, розв'язання всіх соціально-економічних проблеми, які мали вирішувати впроваджувані проліберальні модель перетворень, вщерть «розбилося», стикнувшись з економічною дійсністю. Проте, багато вчених за будь-яких реальних умов продовжують дотримуватися заскорузлих ідей ліберальної парадигми про те, що все ринкове є прогресивним, що обмеження колективної і суспільної власності є нормальним явищем, а збільшення приватної власності є закономірним процесом, адже виведе економіку з кризи (зі змінним успіхом цей вихід відбувається протягом майже 30 років).

Але економічна дійсність виявляється зовсім іншою. Вона, на думку вітчизняного дослідника О. Пасхавера, виявилася такою, що з початку перехідного періоду пострадянська економіка України була «економікою катастрофи», тому що більше 60% усієї індустрії втратило ринки, й надалі кризовий стан був майже постійним, й сьогодні «... діє модель кризового існування, де основна частина бізнесу знаходиться в депресивному стані», знов таки ж через «радянський монополізм». Отже, «.нинішня економіка - це розвалена економіка, хоча зараз у ній починають пробиватися паростки нового. Говорити про нову модель економіки поки що зарано, оскільки зміни ще надто малі. Те, що ми зараз маємо в економіці -- це перші обнадійливі ознаки, який подає тяжкохворий, стан якого залежить від правильного лікування» [10].

Примітно, що більш детально реальну «тяжкохвору» економіку пострадянських країн дослідив американський вчений М. Буровой, який визначив її як інволюційну, тобто таку, що демонструє зворотний розвиток, деградацію. Інволюція у пострадянських країнах за цим автором, пройшла два етепи: перший характеризувався домінуванням обміну над виробництвом при відсутності його трансформації на новій технологічній основі, бартерізацією економіки, некротизацією збиткових підприємств тощо. Другий етап ознаменувався не просто деіндустріалізацією, а поворотом до доіндустріальної стадії, нав'язуваної зовнішнім обміном, появою нового перерозподільчого класу, представленого, як раніше зазначалося, кланово-олігархічними (кронічними) групами [11]. За словами вітчизняного економіста і соціолога О. Соскіна, понині фінансово-промислова олігархія складає близько 5% громадян, державний апарат управління -- майже 10% населення України, відповідно, 85% -- це пересічні громадяни [12].

Основу перерозподільчого класу, продовжує М. Буровий, складає паразитичний (непродуктивний) клас, куди увійшли: банкіри і фінансисти, які спекулюють на урядових кредитах і облігаціях; торговці, що регулюють імпорт і експорт; олігархи, які контролюють привласнення і розподіл сировини і участь у володінні ЗМІ і контролюючі їх. Непродуктивний клас не збільшує вартість, він живе за рахунок збіднілих продуктивних класів (робочих, селян, середнього класу), які стрімко скорочуються. Непродуктивний клас, за висловом цього автора, направляє в своїх інтересах «потужний потік західної споживчої культури на остаточне підпорядкування людини, заводячи у світ фейків і кліпового мислення, «нікчемного і незначного», і надаючи суспільству право боротися самому за себе» [11]. Розпочатий нині третій етап інволюції, на думку М. Бурового, ознаменувався так званим «відступом» ринку. Держава, яка була слухняним прибічником ринкової навали, контролюється тепер наднаціональними інститутами: вона стало ланкою в ланцюзі транснаціональних потоків фінансів, технологій, інформації і праці; її беруть в облогу постнаціональні споживчі культури [11].

Ідею про інволюційну модель економічної системи України підхопили журналісти В. Башта, С. Следзь, які відзначають, що згідно з дослідженнями експертів Київського Інституту еволюційної економіки, українська економіка демонструє дуже рідкісне і недостатньо досліджене явище інволюції (згортання, регресу, деградації економічної системи в цілому). «Жодна країна, жоден народ чи його уряд, крім хіба що деяких латиноамериканських і африканських, в наш час не допускали небезпечного явища «інволюції», яке настільки далеко зайшло, -- завжди запускалися певні захисні антикризові заходи». У нашому випадку, продовжують журналісти, не завжди вживаються дієві заходи щодо гальмування процесу інволюції, при цьому економіка стрімко скочується до найменш перспективної аграрно-сировинної моделі, що не просто штучно підтримує масову бідність населення, бізнесу і країни в цілому, а й консервує її [13].

Понині ігнорування необхідності узагальнення й осмислення власного реального досвіду побудови ринкової економіки обумовлює нові теоретичні пропозиції дослідників. Так, вченими О. Лозовою, С. Ніколенко взагалі пропонується відразу перейти до соціально-орієнтованої моделі економіки на кшталт тієї, яка існує у європейських країнах, незважаючи на те, що у вітчизняній реаліях немає на те достатніх підстав. Автори вважають, що швидкий перехід до соціально-орієнтованої економіки є можливим, лише потребує виконання таких «необхідностей», які наразі мають відношення скоріше до західноевропейських економік, ніж до економіки України, як-от: а) забезпечення розвитку виробничих потужностей, започаткування технологічних перетворення сучасного рівня і масштабів; б) органічне включення української економіки у світогосподарьські глобальні процеси з метою повнішого використання зовнішніх ресурсів розвитку та розміщення ринків збуту продукції власного виробництва; в) проведення модернізації, що має забезпечити зростання випуску товарів, формування внутрішніх інституційних та економічних структур і механізмів для впровадження гнучких технологій на основі інформаційних і комп'ютерних систем тощо) [14]; г) насьогодні -- проведення прискореної цифровізації економіки України тощо.

При цьому автори навіть не розглядають можливість впровадження корпоративної економічної моделі, яка представлена у Німеччині та Японії, та ефективно забезпечує вирішення економічних й соціальних проблем. Відкидаючи доцільність і актуальність корпоративної моделі, О. Лозова, С. Ні- коленко формулюють такі причини недоцільності її впровадження в Україні й, відповідно, колективної форми власності [14, с.66], як:

- держава в ролі основного (колективного) роботодавця не гарантує робітникові працевлаштування за спеціальністю, і це підтверджується даними про безробіття на сьогоднішній день та прогнозними оцінками зростання цього вкрай негативного явища й надалі. Отже, виходить, що лише ринок є беззаперечнім регулятором зайнятості та взагалі всіх соціально-економічних процесів у суспільстві. Між тим, за висловленням видатного українського вченого А. Гриценко, «у сучасному суспільстві ринок і держава виконують свої власні, незамінні комплементарні функції - ринок реалізує приватні інтереси, держава представляє інтереси суспільства як цілого» [15, с.20], вказуючи тим самим на необхідність еволюції інститутів ринкових і колективних відносин;

- профспілкова ланка в Україні, так і не змогла стати ефективним інструментом захисту інтересів робітників, і, ми додаємо, що профспілки наразі взагалі практично знищуються на законодавчому рівні під гаслом боротьби з «радянським минулим», хоча мали б розвиватися як структури, що відстоюють інтереси найманих робітників;

- корпорації в Україні належать промислово-економічним групам, які в переважній більшості відстоюють власні меркантильні інтереси, що призводить до посилення монополізму і ще більшої корупції у країні, провокує нові соціальні конфлікти між населенням і державою, між бідними та багатими. Отже, колективна модель розвитку фактично ототожнюється з корупційністю і монополізмом. І цей висновок певним чином є вірним, адже сучасна економічна дійсність демонструє саме синтез цих явищ.

Ми вважаємо, що у наполегливому прагненні впровадити на практиці чужу неоліберальну модель без розробки власної моделі економічної реальності виявляються такі когнитивно-психологічні спотворення, як:

- «помилка проекції», коли власні цілі, цінності, ідеї приписуються комусь іншому (західним країнам), і вважається, що цей інший виявляє до нас прихильність і доброзичливість;

- «помилка атрибуції», коли західний спосіб життя зайве ідеалізується (постійне зростання рівня доходів населення, продуктивності праці, прибутковості бізнесу тощо), і йому приписується атрибут досконалості, який треба наслідувати, незважаючи на суперечності, що накопичуються.

В аспекті сказаного, слід також додати, що наведений перелік моделей «економічного зростання/розвитку національної економіки» України характеризує не реальну (депресивну, інволюційну, неемердженту (нецілісну) економіку, у якій протиріччя дійшли до рівня антогонізмів, а «ідеалізовану» економіку, в якій запланована цивілізована ринкова реальність так і не стала дійсністю. Крім того, ми вважаємо, що наведені характеристики різних моделей економіки України все ж таки відбивають її сучасні реалії, які пізнаються суб'єктами-фахівцями у сфері теоретичного знання з метою:

а) з'ясування внутрішніх рушійних сил вітчизняної економічної системи, її суперечностей і парадоксів;

б) корегування розроблених раніше моделей її розвитку;

в) розробки системи заходів впливу на існуючу економічну реальність з тим, щоб плани й програми (за основними цілями) справдилися як дійсність.

З цього приводу, слід додати, що конфлікт між реальністю й дійсністю економічного життя корениться навіть не у розбіжностях моделей формування, адаптації чи розвитку економічної системи, а саме у їх суперечностях як емпіричних і теоретичних моделей буття [16].

Наразі у більшості емпіричних моделей присутня неупередженість дослідників, тобто економічне життя описується ними так, як реально відчувається, іншими словами, як реальність проявляється дослідникам у певних явищах. Отже, викладений матеріал дозволяє провести відмінності між моделями, які описують реальність і моделями, які сприяють спотворенню дійсності економічного життя суспільства. Це відбувається, коли теоретичні узагальнення, частіше за все, констатують посилення проблем, виявляють негативні процеси, явища, однак не виявляють причини й внутрішні механізми їх продукування [17].

Крім того, внутрішню суперечливість демонструють власне теоретичні моделі, які мають розрізнятися як: теоретичні моделі існуючої економічної реальності, та теоретичні моделі економічної дійсності, яку люди бажають отримати, проводячи певні заходи, переслідуючи суб'єктивні цілі. Обов'язковим моментом тут є те, що суб'єктивні цілі не мають суперечити виявленим об'єктивним закономірностям, тенденціям реальності.

І саме цей момент вже можна відмітити у працях деяких українських дослідників. Так, у роботі Н. Криштоф пропонується розрізняти такі поняття, як «економічна система», «економічна модель», «модель економічного зростання», «модель економічної трансформації», «стратегія трансформації». На думку автора, всі поняття об'єднані у «моделі економічної трансформації». Ми вважаємо, що автором в цілому вірно визначена «модель економічного розвитку/зростання» країни як можливий результат реалізації обраної «стратегії трасформації», а впроваджувана «модель економічної трансформації» як така, що відповідає стратегії [трансформації] уряду держави. При цьому, Н. Криштоф справедливо зауважує, що поняття «економічна модель» часто ототожнюється з поняттям «економічна система», тобто модель трактується як аналог досліджуваної системи [18, с.4-5].

Ми вважаємо, що таке зауваження також має сенс, але треба уточнити, що поняття «економічна система» - це та реальність, яку саме сприймають і досліджують вчені, поняття «модель економічної системи» - це теоретичне узагальнення поверхневих явищ реальності, що сприймаються, з виявленням внутрішніх складових і зв'язків між ними, закономірностей самоорганізації й розвитку. Отже, слід погодитися з висновком Н. Криштоф, що в основу національної моделі транзитивної економіки покладено декілька моделей соціально-економічних систем: попередньої, яка зазвичай є змішаною, та нової («генерує становлення нової системи») [18, с.6].

З аналогічним висновком стосовно змішаної транзитивної економіки виступив інший вітчизняний дослідник О. Соскін відмічаючи, що в «Україні сформувалася особлива конфігурація економічної моделі (зв'язки між її елементами)»: попередньою «моделлю державного соціалізму», новою імплантованою «моделлю капіталізму», в межах якої утворилася «модель державно-монополістичного капіталізму», що за потужністю і масштабами переважила всі інші моделі [12].

За логикою трансформацій, стара попередня економічна модель мала поступово витіснятися завдяки активних дій держави, розроблених механізмів та важелів, а нова економічна модель -- утверджуватися й поширюватися на весь економічний простір. Додаючи до в цілому вірних висновків процитованих вчених, слід зауважити, що:

а) «стара» й «нова» економічні моделі є змішаними, в яких певним чином структуровані елементи у «старій» моделі державного соціалізму всі складові (відносини власності-влади, ринкові відносини, відносини розподілу й споживання) об'єднались таким інтегруючим фактором, як командно- централізований принцип управління;

б) модель державного соціалізму виявилася стійкою до ринкових трансформацій, адже за своєю сутністю відповідала приватно-клановим інтересам владних структур і новоствореної буржуазії;

в) саме у межах моделі державного соціалізму утворилася модель кланово-олігархічного (кронічного) капіталізму, яку піддали нищівної критиці вже багато вчених. Модель державно-монополістичного капіталізму закономірно зросла на теренах моделі раннього капіталізму, і не має таких антагонізмів і деформацій, які продукує модель кронічного капіталізму;

г) нарешті, кронічний капіталізм:

1) «наділяє» додатковими ретроознаками (ознаками відсталості, деформованості) відносини власності;

2) зберігає і посилює деструктивні риси у відтворенні промислово- виробничої бази;

3) «робить» господарюючих суб'єктів «нечутливими» до інноваційної діяльності та до інноваційного розвитку економіки в цілому).

В цьому сенсі перехід до моделі державно-монополістичного капіталізму й надалі до моделі так званого цивілізованого капіталізму (потребу в якому переконливо описує вітчизняний журналіст С. Грабовський [19]) може трактуватися як поступове усунення ретроознак існуючої сукупності економічних відносин.

З основною ідеєю О. Соскіна стосовно радянського бюрократизму як головного «винуватця» усіх проблем транзитивної економіки України, збігаються висновки В. Мандибури щодо розбіжностей «капіталістичного» і «соціалістичного» бюрократизму. У розвинених країнах, відмічає цей дослідник, утворилася «класична бюрократична система», натомість в Україні у період реставрації капіталістичного способу виробництва на засадах роздержавлення і приватизації загальнонародної, а фактично державної власності, склалася плутократична пострадянська бюрократія, політична й економічна влада якої відповідає інтересам «нової буржуазії» та її найбагатшим представникам. Дослідник пише, що у багатьох літературних джерелах понині досліджуються причини, умови, процеси тощо появи феномену номенклатурної бюрократії радянського періоду і відповідної державно-номенклатурно форми власності, з тим, щоб запустити так звані «очищаючі механізми», які були задіяні в країнах Східної Європи і Балтії (люстрація «нової бюрократії», майнова реституція, підвищення вимог до професійної компетентності та моральних якостей представників державного апарату тощо) [20, с. 64-65].

Ми вважаємо, що зауваження В. Мандибури щодо значущості багатоаспектних досліджень феномену бюрократизації не втрачають своєї актуальності, що також підтверджується працями вітчизняних вчених О. Батрименка, Г. Яковенка та інш. В роботі О. Батрименка визначається, що сучасні дослідження бюрократії та бюрократизму перебувають на межі декількох наук: соціології, економіки, політології [21, с. 190]. Колективний розум вчених різних галузей знань доходить висновку, що під сукупним впливом постіндустріального суспільства, бюрократія, пройшовши «очищаючи механізми», має переключити свою увагу від рентоорієнтованої діяльності до вдосконалення власної професійної компетентності як соціально відповідальних фахівців що саме забезпечить вдалу реалізацію будь- якої обраної тощо моделі всеосяжного, наздоганяючого, чи випереджаючого тощо розвитку.

Висновки

Підсумовуючи викладений матеріал, слід відзначити, що у численних моделях в основному з емпіричного рівня досліджень описується стан реальної економічної системи України. Незалежно від результатів оцінки її стану розробляються моделі, які базуються на основних ідеях нав'язаної зовні неоліберальної моделі, впровадженої в західноєвропейських країнах, саме без врахування можливостей її результативної імплементації у економічну реальність України. Таке гносеологічне викривлення наукових позицій вчених демонструє їх стійку прихильність до нетворчого запозичення чужого досвіду і, навіть, до ідеологічній заангажованості. Пропоновані наразі у значній кількості наукових джерел моделі розвитку (наздоганяючого, випереджаючого, всеосяжного, сталого тощо) транзитивної, напівстагнуючої вітчизняної економіки є результатом не об'єктивного аналізу реалій господарського життя українського суспільства, а, скоріше, суб'єктивного бачення перспектив розвитку.

Літкратура

1. Рудь Ю.Л. Всеосяжний розвиток як нова модель економічного розвитку національної економіки/Ю.Л. Рудь // Причорноморські економічні студії. 2017. Вип.13-1. С. 237-245.

2. Новий курс: реформи в Україні. 2010-2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. К.: НВЦ НБУВ, 2010. 232 с.

3. Сапич В.І., Сапич Н.М. Становлення національної моделі економічного розвитку України/В.І. Сапич, Н.М. Сапич // Механізм регулювання економіки. 2013. №1. С. 78-88.

4. Москаленко О.М. Випереджаючий економічний розвиток: теоретико-інституціональні засади і проблеми реалізації в Україні/О.М. Москаленко // Економіка України. 2014. №8(633). С.4-16.

5. Усик І.О. Структурна трансформація моделі розвитку економіки України в умовах глобалізаційних викликів. Автореферат ... к.е.н. Спеціальність 08.00.02. -- Світове господарство і міжнародні економічні відносини. Донецький національний університет імені Василя Стуса. Вінніця, 2019. 24 с.

6. Штулер І.Ю. Еволюція теорій економічного розвитку у сучасному вимірі знань / І.Ю. Штулер // Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Вип. 9. С. 216-219.

7. Шевчук В.Я. Формування інноваційної моделі сталого розвитку України в посткризовий період. URL: http://soskin.info/ea/2010/1-2/20103.html.

8. Яхно Т.П. Підходи до формування моделі соціально-економічного розвитку національної економіки України / Т.П. Яхно // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. 2018. Вип. 4(132). С. 3-10.

9. Звєряков М.І. Про зміну моделі економічного розвитку / М.І. Звєряков // Економіка України. 2015. №6(643). С.41-50.

10. Пасхавер О.Й. Головне, що Україні доводиться таке долати уже не вперше. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2186716-akou-mae-buti-nova-model-ukrainskoi- ekonomiki.html.

11. Буровой М. Великая инволюция: реакция России. URL: http://ecsocman.hse.ru/text/ 16212715/.

12. Соскін О. Визначення національної економічної моделі України: порівняльний аналіз можливих альтернатив. URL: http://kibit.com.ua/ru/scientific-centre/articles/?view=301.

13. Следзь С., Башта В. Консервация бедности. URL: http://www.ukrrudprom.com/digest/ Konservatsiya_bednosti.html.

14. Нова модель економічного розвитку України. URL: https://buklib.net/books/28928/.

15. Гриценко А.А. Сучасна криза у контексті логіки соціально-економічного розвитку / А.А. Гриценко // Економіка України. 2015. № 6(643). С. 18-36.

16. Реальность и действительность. - URL: http://philosophystorm.org/realnost-i- deistvitelnost#: ~:text= 1.

17. Овєчкіна О.А. Методологічні конструкти дослідження процесів самоорганізації системних об'єктів/О.А. Овєчкіна/Електронне наукове видання «Ефективна економіка». 2020. №

18. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/4_2020/97.pdf.

19. Криштоф Н.С. Трансформація економічної моделі розвитку як науково-практична проблема державного управління. Державне управління: теорія та практика. 2015. Вип.1. С.4-11.

20. Грабовський С. Яким має бути капітал? або Про український націоналізм і проблему постколоніальної модернізації. URL: https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/yakym-maye-buty-kapital.

21. Мандибура В.О. Системно-формаційна трансформація інституту власності/В.О. Мандибура//Економічна теорія. 2013/1. № 2. С. 57-73.

22. Батрименко О.В. Тенденції розвитку бюрократії в умовах сучасного суспільно- політичного життя./О.В. Батрименко//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. 2009. № 91/93. С. 188-191.

Размещено на Allbest.ru