Інноваційний потенціал України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Луцький національний технічний університет

Інноваційний потенціал України

Олейнікова О.О. ст. гр. ПТБ-31

Науковий керівник: д.е.н., професор Ліпич Л.Г.

Анотація

У статті досліджено інноваційний потенціал України та його проблеми. Розглянуто основні способи реалізації інноваційної політики в Україні. Вказано, що перспективними є саме соціальні інновації, які повинні пропорційно здійснювати вклад в економічних та соціальний розвиток країни. Розглянуто поняття інноваційного потенціалу.

Ключові слова: інноваційний потенціал, інновації, регіональна інноваційна політика, регіон, інноваційна політика, інноваційний процес, інноваційна активність, регіональний інноваційний процес, оцінка інноваційного потенціалу.

Abstract

Oleynikova O.

INNOVATIVE POTENTIAL OF UKRAINE

The article examines the innovative potential of Ukraine and its problems. The main ways of implementing innovation policy in Ukraine are considered. It is pointed out that social innovations are promising, which should proportionally contribute to the economic and social development of the country. The concept of innovation potential is considered.

Keywords: innovative potential, innovations, regional innovative politics, region, innovative politics, innovative process, innovative activity, regional innovative process, estimation of innovative potential.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими і практичними завданнями. Більшість країн з розвинутою та зростаючою економікою вже давно сконцентрувалися на стимулюванні наукомістких галузей та виробництв, а також зосередились на дослідженні збереження людського капіталу та інвестиціях в розробки. Що ж стосується України, то і її стратегічним пріоритетом у контексті забезпечення національної конкурентоспроможності в постіндустріальній системі господарства є опанування науково-технологічною моделлю економічного розвитку. Для цього існують такі об'єктивні підстави, як наявність визнаних у світі власних наукових шкіл та унікальних технологій у сферах розроблення нових матеріалів, біології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики, телекомунікацій та зв'язку, військових технологій, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Окрім того, в Україні існує сильна генетична основа для динамічного розвитку найсучасніших напрямків фундаментальної та прикладної науки, закладена в різні історичні часи такими всесвітньо відомими вченими, як І. Пулюй, А. Александров, М. Боголюбов (фізика), М. Кравчук, В. Глушков, М. Граве (математика та кібернетика), М. Туган-Барановський, С. Кузнець, П. Птуха (економіка), І. Сікорський, Ю. Кондратюк, О. Антонов, С. Корольов, М. Янгель, М. Духов, Є. Патон, Б. Патон (техніка), І. Мечников, О. Палладій, О. Богомолець, В. Філатов, М. Амосов, В. Вернадський (медицина і біологія) та ін. Проте нещодавні кризові події дуже вплинули на ситуації та положення України у світових рейтингах. Наразі перед національною економікою України стоїть ряд важливих питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Це поліпшення демографічної ситуації шляхом створення умов для збільшення народжуваності та зменшення смертності населення, розвиток соціальної інфраструктури малих міст та сіл регіону, пом'якшення територіальних диспропорцій в розвитку продуктивних сил, налагодження внутрішньорегіональних зв'язків у промисловості, розвиток інноваційного потенціалу та регіонального інноваційного процесу. Незважаючи на наявність значного наукового потенціалу та досвід створення технологічно складної продукції, країна з року в рік втрачає свої позиції на ринках високотехнологічних товарів і послуг, що у сучасному світі розвиваються найбільш динамічно. Тому стан інноваційної діяльності в Україні важко вважати задовільним, що і пояснює потребу досліджень з цієї теми [1].

Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Досвід багатьох процвітаючих країн свідчить про те, що стійкий та довгостроко- вий розвиток економіки певною мірою залежить саме від інноваційної діяльності, а не від конкретного положення країни, її ресурсних можливостей та демографії Питанням розвитку інноваційного потенціалу України присвячені праці Ватченко О., Лицур І., Прокопець Л., Шафранової Е., Прохорчук С., та ін. Незважаючи на вагомість наукових праць дослідників, подальшого аналізу потребують питання забезпечення інноваційного типу економічного розвитку.

Мета статті полягає в дослідженні стану інноваційного розвитку України та виявленні перешкод в інноваційному розвитку підприємств з метою ефективного впровадження інновацій та розвитку науковотехнічного прогресу.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Інноваційна політика має забезпечувати реалізацію стратегічних цілей регіону з врахуванням його наявних і потенційних ресурсних можливостей. В процесі трансформаційних перетворень до формування соціально- орієнтованої ринкової економіки державна і регіональна політика має спрямовуватись на структурну перебудову промисловості та формування інноваційної моделі економічного зростання за допомогою розвитку інноваційного потенціалу регіонів та регіонального інноваційного процесу.

Досвід розвинутих країн свідчить, що структурна перебудова економіки постіндустріального суспільства, підвищення її конкурентоспроможності можливі лише за умов широкого впровадження інновацій тобто активізації інноваційної діяльності, яка ґрунтується на максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів. Інноваційний потенціал регіону є основою і результатом його інноваційної політики. інноваційний економічний соціальний

Інноваційна політика може формуватись на державному, регіональному, галузевому рівнях, а також на рівні окремого підприємства. Розвиток економіки країни безпосередньо пов'язаний з формуванням ефективної державної інноваційної політики. Її реалізація передбачає визначення пріоритетів і концептуальних засад інноваційного розвитку країни, формування нормативно-правової бази щодо відносин між державними інституціями та інноваційно- активними суб'єктами підприємницької діяльності, використання прямих і опосередкованих методів регулювання інноваційної діяльності з метою її активації, формування і розвитку відповідної інфраструктури.

Інноваційний тип економічного розвитку стає фундаментом, який визначає економічну міць країни та її перспективи на світовому ринку. Ефективність та динамізм інноваційної сфери перетворилися у вирішальний чинник забезпечення конкурентоспроможності економіки та значною мірою визначають місце кожної країни у світі. Інноваційну спроможність на сучасному рівні необхідно розглядати як невід'ємну складову конкурентоспроможності національної економіки, яка визначається як набір інституцій, політик і факторів, що визначають рівень продуктивності економіки. Україна представлена у декількох доповідях та індексах, які оцінюють технологічну та інноваційну конкурентоспроможність країн і здійснюють їх рейтингування. Серед них Глобальний індекс конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму у Давосі, Індекс економіки знань Інституту Світового банку, Bloomberg innovation index, Глобальний інноваційний індекс (Global Innovation Index, GII), Європейський інноваційний індекс, який розраховується на основі системи індикаторів науково-технічного розвитку - Європейського інноваційного табло (ЄІТ). Він, на думку експертів, дозволяє об'єктивно оцінити рівень науково- технічного розвитку країн - учасниць Співтовариства.

Методики визначення рівня інноваційного розвитку країн, розроблені різними міжнародними організаціями, значно відрізняються. Як наслідок, користуватися результатами подібних досліджень доцільно, перш за все, для визначення "слабких місць" інноваційної політики держави і спрямування певних зусиль на виправлення виявлених недоліків. Врешті-решт, аналіз світового досвіду свідчить, що в основі інноваційного стрибка більшості країн-лідерів сучасної економіки лежать досить прості і не дуже витратні, з погляду фінансів, рішення. Головний фактор успіху - систематичність і безперервність кроків, спрямованих на стимулювання інновацій.

Без перебільшень можна стверджувати, що економіка нашої країни в останній час зазнає суттєвих втрат та стикається з величезними труднощами. Одну з найважливіших ролей у вирішенні даної проблеми відіграє прогресивний розвиток інноваційної діяльності, тому що світовий досвід показує, що найбільш стійкими є економіки тих країн, які безперервно впровад- жують інновації та розвивають їх. Яскравим прикладом може стати США. В одній із доповідей Ради конкурентоспроможності США зазначається,що інноваційність буде єдиним найважливішим фактором, що визначатиме успіх Америки у ХХІ ст. Це завдання висувається на перший план незважаючи на те, що і в даний час, і за прогнозними оцінками, США залишаються серед інноваційних лідерів світу, поряд з такими країнами, як Японія, Швейцарія, Швеція, Фінляндія, Німеччина.

В умовах складної соціально-економічної ситуації та суперечливого перебігу суспільно-політичних процесів в Україні особливої актуальності набувають питання пошуку нових засобів, здатних забезпечити вихід із кризового стану та сприяти досягненню суспільного прогресу. У час, коли майже всі сфери буття перебувають у несприятливому стані з недостатньо визначеними перспективами подальшого розвитку, єдиним беззаперечним шляхом, що відкриває для України нові можливості, є шлях соціально-економічних інновацій. Сьогоднішні проблеми України полягають не лише у короткострокових руйнівних ефектах військових подій на Сході, а й у більш глибинних зрушеннях, викликаних кризовим станом політичної, економічної та соціальної сфер. У час, коли майже всі сфери буття перебувають у несприятливому стані з недостатньо визначеними перспективами подальшого розвитку, єдиним беззаперечним шляхом, що відкриває для України нові можливості, є шлях соціальних інновацій[2].

Важливим етапом інноваційного процесу є комерціалізація інновацій, яка виражає ступінь сприйнятливості виробництва до нововведень. Процес комерціалізації в Україні має зворотний напрямок розвитку порівняно з динамікою створення нових зразків вітчизняної продукції. Показовим у контексті комерціалізації є і середня тривалість прийняття рішення про освоєння у виробництві нових типів машин, устаткування. В Україні цей показник становить 0,9 року.

Незадовільний стан науково-технологічної сфери та низька результативність інноваційної діяльності в Україні призвели до зниження частки інноваційної продукції у загальному обсязі промислової продукції нашої держави. На сьогодні даний показник в Україні дорівнює лише 7 %.

Зазначена тенденція знижує й ефективність зовнішньоекономічної діяльності в Україні, призводить до посилення імпортозалежності нашої держави від наукоємних товарів і науково- технічних послуг, локалізації в країні трудо- та ресурсомістких, а також екологонебезпечних виробництв тощо.

Підтвердженням цього є і надзвичайно низька питома частка України у світовій торгівлі наукомісткими та високотехнологічними товарами. Так, на сьогодні український експорт продукції з високим рівнем доданої вартості не перевищує 0,02 % світового обсягу. Тоді як постіндустріальні країни світу постійно нарощують свою присутність на світових ринках науково-технічної продукції (наприклад, на сьогодні на такі країни, як США, Японія, Німеччина, відповідно, припадає 39 %, 30 % та 16 % загального обсягу ринку інноваційних товарів, який оцінюється в 2 трлн 300 млрд дол. США), зовнішній торгівлі України притаманні значні структурні диспропорції, викликані насамперед низьким рівнем інтелектуалізації та наукомісткості її експорту [3].

Проте Україна ще має потужний потенціал для інноваційного розвитку. Рівень освіченості є одним з найвищих у Центральній Європі. Від колишньої адміністративно-командної економіки успадковано базу для науково технічних розробок, а також існує певна кількість потенційно успішних розробок. За кількістю сертифікованих програмістів Україна посідає четверте місце в світі, а вартість кваліфікованої робочої сили - одна з найнижчих у Центральній Європі. Поки що все це не стало ресурсом розвитку країни, бо немає механізмів ефективного використання успадкованих розробок. Завдання національної інноваційної політики впроваджувати дієві механізми їх ефективного використання та стимулювання людського потенціалу до нових інноваційних створень [4].

З метою розвитку науково-технічного прогресу Верховна Рада України визначає такі стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні:

- модернізація електростанцій; нові та відновлювані джерела енергії;

машинобудування та приладобудування як основа високотехнологічного оновлення всіх галузей виробництва; розвиток високоякісної металургії;

нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології, теле комунікації;

вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, розвиток біотехнологій;

високотехнологічний розвиток сільського господарства і переробної промисловості;

транспортні системи: будівництво і реконструкція;

охорона і оздоровлення людини та навколишнього середовища;

розвиток інноваційної культури суспільства [5, с. 96].

Як показує світовий досвід, фінансування інноваційної діяльності базується на таких принципах:

чітка цільова орієнтація та швидке й ефективне впровадження сучасних науково-технічних інновацій;

різноманітність джерел фінансування;

обґрунтованість і юридична захищеність методів акумуляції коштів;

гнучкість системи фінансування;

фінансування всіх етапів життєвого циклу інновацій.

Вибір інноваційного шляху розвитку може мобілізувати

суспільство. Перший крок до цього - встановлення постійної комунікації між вченими, інноваторами та бізнесом.

Висновки

Інновації відграють важливу роль у житті нинішнього суспільства, тому що саме від успішного впровадження інновацій залежить економічне процвітання, починаючи від малого підприємства та закінчуючи величезною країною. Про це свідчить світовий досвід багатьох країн, а саме. США, Південної Кореї, Сінгапуру, Швейцарії і т.д. Завдяки інноваціям, ці країни-лідери зайняли передові місця по багатьом глобальним показникам. Аналіз проведеного дослідження свідчить про те, що під впливом бурхливого розвитку суспільства з'являється потреба у швидкому прийнятті рішень та впровадженні нововведень. Скоріше за все у подальшому роль інновацій буде тільки зростати. Інноваційний потенціал залежить від здатності впроваджувати інновації. На нашу думку, саме у сучасних економічних умовах інноваційний потенціал є невід'ємною складовою конкурентоспрожності будь-якої країни. В умовах глобалізації підвищення конкурентоспро- можності національних економік забезпечується успішністю переходу від моделі розвитку, що базується на використанні ресурсних конкурентних переваг, до інноваційної моделі, пріоритетами розвитку якої є розвиток високотехнологічних виробництв, людські ресурси високої якості, новітні методи. При цьому ефективність переходу до інноваційної моделі розвитку залежить від можливостей реалізації людського капіталу в інноваційній діяльності, готовності суспільства, держави, роботодавців і населення до сприйняття та системного впровадження інновацій, що базуються на оновленні та поглибленні загальних та професійних компетентностей в умовах динамічних технологічних змін.

Держава повинна бути основним джерелом фінансування розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності. Важливим чинником для підвищення інноваційного рівня України є освоєння та застосування прогресивних технологій та наукомісткої продукції.

Окрім фінансових перешкод підприємства, які здійснюють інноваційну діяльність (недостатність коштів в середині організації та посиленої конкуренції на ринках) мають проблеми в знаходженні партнерів для співпраці. Відповідно, можна зробити висновки, що необхідно розвивати законодавчу базу для більш тісного співробітництва державного та підприємницького сектору, оскільки тільки при ефективному, стимулюючому розвитку підприємств Україна буде економічно стабільною та розвиненою.

Список використаних джерел

1. Ватченко О.Б. Проблеми інноваційного розвитку України / О.Б. Ватченко, Б.С. Ватченко, А.В. Лежньова // Економічний простір. № 95. С. 71-81

2. Інноваційна Україна 2020: національна доповідь / За заг. ред. В.М. Гейвд та ін.; НАН України. 336 с.

3. Формування та сучасний стан інноваційного потенціалу України.

4. Пуліна Т.В. Активізація інноваційної діяльності в Україні: проблеми та перспективи / Т.В. Пуліна // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (дата зверення: 22.05.2021).

5. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» № 5460-VI від 16.10.2012. С. 96.

Размещено на Allbest.ru