Готовність економічної системи України до майбутнього наукоємного виробництва в міжнародному контексті

Примітка: провідні країни (Leading) -- країни з потужною виробничою базою, які мають високий рівень готовності до майбутнього виробництва через високі бальні оцінки драйверів виробництва; країни з високим потенціалом (High-Potential) -- країни з незначною виробничою базою, але з високими бальними оцінками драйверів виробництва, що свідчить про наявність можливостей для зростання виробництва в майбутньому; країни з невизначеним потенціалом (Legacy) -- країни з потужною виробничою базою, але з невизначеними майбутніми перспективами через невисокі бальні оцінки драйверів виробництва; країни, що розвиваються (Nascent) -- країни з незначною виробничою базою і низьким рівнем готовності до майбутнього виробництва через низькі бальні оцінки драйверів виробництва.

Означена кореляція підтверджується і коефіцієнтом кореляції Пірсона, розрахованим між цими показниками, який становить 0,76. Якщо використати відносний показник рівня інвестиційного потенціалу сектору ДР на душу населення, то кореляція між ним і рівнем потенціалу драйверів виробництва складає 0,79. Шкала Чеддока як в першому, так і в другому варіанті розрахунків свідчить про високий рівень такої кореляції.

Аналогічна кореляція простежується і між інвестиційним потенціалом сектору ДР та потенціалом структурних факторів виробництва. Але вона не поширюється на групу «країн з високим потенціалом» (табл. 1, колонка 2). Однак до цієї групи входять лише 7 країн зі 100 досліджуваних, що не впливає на загальну тенденцію. Остання підтверджується і розрахованим коефіцієнтом кореляції Пірсона (0,75). При використанні відносного показника рівня інвестиційного потенціалу сектору ДР на душу населення кореляція між ним і потенціалом структурних факторів виробництва складає 0,63.

Отже, дані табл. 1 дозволяють побачити закономірний вплив зростання інвестиційного потенціалу сектору ДР на збільшення потенціалу драйверів виробництва та потенціалу структурних факторів виробництва й загалом на нарощування потенціалу очікуваної готовності економічної системи країни до майбутнього наукоємного виробництва. Зрозуміло, що означене положення безумовно потребує більш ґрунтовного дослідження. Але дані табл. 1 вказують на важливу особливість динаміки рівня потенціалу такої готовності в групах досліджуваних країн: при зростанні інвестиційного потенціалу сектору ДР в «країнах, що розвиваються» і «провідних країнах» потенціал їхньої готовності до майбутнього виробництва збільшується. Така тенденція безумовно має враховуватись при удосконаленні механізмів моделі вітчизняної науково-інноваційної політики.

Так, доречно звернути увагу на те, що середній рівень інвестиційного потенціалу сектору ДР групи «провідних країн» у понад 5,8 раза вище, ніж групи «країн, що розвиваються», до складу якої входить і Україна. Це означає, що економічна система України приречена нарощувати інвестиційний потенціал сектору ДР, щоб піднятися на рівень провідних економік світу в готовності до майбутнього наукоємного виробництва. Без урахування означеної обставини у вітчизняній науково-інноваційній політиці Україна залишиться в числі аутсайдерів світового інноваційного розвитку.

Що стосується потенціалу готовності економічної системи України до майбутнього наукоємного виробництва, то дані табл. 1 свідчать про вкрай низький його рівень. Більше того, державна науково-інноваційна політика України взагалі не здатна забезпечити зростання інвестиційного потенціалу сектору ДР: упродовж 2015--2018 рр. він знизився з 0,62 % до 0,5 % Там само., що не сприяє нарощуванню потенціалу готовності вітчизняної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва, адже це суперечить емпірично обґрунтованим закономірностям, наведеним у табл. 1.

Означене є свідченням необхідності формування в Україні нової моделі державної науково-інноваційної політики суспільно-економічного поступу, особливістю якої має стати формування механізмів нарощування й розвитку потенціалу готовності національної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва з акцентом насамперед на нарощування інвестиційного потенціалу сектору ДР, що сприятиме зростанню потенціалу драйверів виробництва та потенціалу структурних факторів виробництва, а також покращенню інвестиційної привабливості соціально-економічного середовища національної економіки загалом.

2. Важливою методологічною ознакою звіту ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018» є запропонована його авторами типологія країн, згідно з якою виділяється група «провідних країн» в кількості 25 (табл. 1), які наразі характеризуються найкращими оцінками (найвищим потенціалом), а в контексті представленої в звіті концепції та інструментарію дослідження це потенціал готовності до майбутнього наукоємного виробництва. Решта із досліджуваних 100 країн мають нижчий рівень готовності до майбутнього наукоємного виробництва, ніж група лідерів.

Позиції України стосовно готовності до майбутнього наукоємно-інно- ваційного виробництва за показниками драйверів виробництва та структурних факторів виробництва, а також деякими додатковими соціально-економічними чинниками, що характеризують потенціал розвитку в порівнянні з «провідними країнами», наведено в табл. 2. Загалом у класифікації готовності країн до майбутнього наукоємного виробництва серед 100 досліджуваних країн Україна, на жаль, належить до групи «країн, що розвиваються», куди входять світові аутсайдери високотехнологічного індустріального розвитку [3, с. 12].

Таблиця 2. Україна в порівнянні з «провідними країнами» світу за потенціалом готовності до майбутнього наукоємного виробництва, іншими показниками наукоємно-інноваційного соціально-економічного розвитку (упорядковано за драйверами виробництва)

Джерело: побудовано автором за даними звіту ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018», Світового банку та власних розрахунків.

Примітка: у звіті ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018» використовувались емпіричні джерела за 2015--2017 рр., тому статистику Світового банку наведено за 2015--2016 рр.

Втім цікавим є порівняння позицій України та її сусідки Польщі, яка входить до групи «провідних країн» («групи 25»), проте має у цій групі найнижчий рівень інвестиційного потенціалу сектору ДР (1 % ВВП).

Слід зазначити, що інвестиційний потенціал сектору ДР в Україні менший від Польщі в 1,62 раза, потенціал драйверів виробництва -- в 1,3 раза, потенціал структурних факторів виробництва -- в 1,32 раза, а потенціал експорту високотехнологічної продукції -- в 11,4 раза. Наведене засвідчує, що за умови ефективної державної науково-інноваційної політики Україна все ж таки має шанс покращити спроможність наукоємно-інноваційного соціально-економічного розвитку й наблизитись до групи «провідних країн» («групи 25»).

Враховуючи ж емпірично встановлений кореляційний взаємозв'язок (табл. 1) між зростанням інвестиційного потенціалу сектору ДР та зростанням потенціалів драйверів виробництва і структурних факторів виробництва, зрозуміло, що покращити науково-інноваційну конкурентоспроможність України можна насамперед шляхом нарощування рівня інвестиційного потенціалу сектору ДР.

3. Однією із важливих методологічних особливостей звіту ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018» є багатовимірність оцінки такої готовності, що дозволяє з'ясувати, за якими показниками країна, що входить до переліку 100 досліджуваних країн, має кращі, а за якими гірші позиції у порівнянні з іншими досліджуваними країнами. Це надає можливість встановити реальні чинники, що формують сучасний міжнародний статус української економіки. Так, за оцінкою компоненти «структурні фактори виробництва» (табл. 2) Україна отримала достатньо високий бал -- 5,17 з 10,0 (43 ранг), що лише на 0,58 бала менше від найгіршої оцінки у «групі 25», яку отримала Естонія (5,75 бала, 34 ранг). За цим показником Україна класифікується в групі країн з «високим потенціалом», тобто з обмеженою виробничою базою сьогодні, але з добрими перспективами для збільшення виробництва у майбутньому.

Отже, означена обставина є ще одним підтвердженням необхідності формування в Україні такої нової моделі державної науково-інноваційної політики суспільно-економічного поступу, яка б сприяла формуванню механізмів нарощування й розвитку потенціалу готовності національної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва з акцентом на забезпечення зростання потенціалу структурних факторів виробництва.

Що стосується сутності структурних факторів виробництва, то, на думку авторів доповіді, структура виробництва в країні залежить від декількох змінних, в тому числі від стратегічних рішень, які вона приймає, визначаючи пріоритетність розвитку сільського господарства, гірничодобувної промисловості чи промисловості та послуг. Структура, на їхній погляд, відображає «економічну складність і масштабність наявної в країні виробничої бази» [3, с. 5--6]. Автори також вважають, що країни з великою (розгалуженою) та більш складною структурою виробництва сьогодні краще готові до майбутнього наукоємного виробництва, оскільки вони вже мають виробничу базу, на основі якої продовжуватимуть ефективніше розвивати свій науково-інноваційний потенціал.

Сутнісні ознаки потенціалу структури виробництва характеризуються двома компонентами, що впливають на готовність до майбутнього наукоємного виробництва: «економічна складність виробництва» (60 % впливу) та «масштабність виробництва» (40 % впливу).

«Економічна складність виробництва», на погляд авторів, переважно відображає характер поєднання та унікальність виробничої продукції, яку може виготовити країна, використовуючи суму корисних знань, засвоєних її економікою і реалізованих у продукції, яку вона виготовляє, а також способи, якими ці знання упредметнюються [3, с. 5--8, 43].

«Економічна складність» розраховується авторами звіту на підставі різноманітності експорту виготовленої країною продукції та рівня її повсюдності, або кількості країн, спроможних її виготовити. «Країни, здатні підтримувати різноманітні виробничі ноу-хау, в тому числі складні, унікальні ноу-хау, -- це країни, що спроможні виготовляти велику різноманітність товарів, включаючи складну продукцію, які можуть виготовити лише деякі інші країни» [3, с. 5--8, 43].

Автори звіту використовують кількісний підхід до оцінювання такої компоненти, як «масштабність виробництва», яка відображає як загальний випуск продукції в країні (додана вартість виробництва), так і значення її виробництва для економіки (частка доданої вартості, створюваної виробництвом цієї продукції, у ВВП) [3, с. 5--6].

Слід зазначити, що за рівнем потенціалу структурних факторів виробництва українська економіка позиціонується достатньо високо (див. табл. 2), наближаючись до провідних країн за рівнем готовності до майбутнього наукоємного виробництва, але за іншими показниками науково-інноваційного соціально-економічного розвитку вона виглядає досить слабо.

Враховуючи, що потенціал структурних факторів виробництва об'єднує оцінки двох факторів -- «економічна складність виробництва» та «масштабність виробництва», слід зважити й на те, що за міжнародними оцінками (табл. 3) Україна за першим фактором (домінування наукоємних ознак) отримала оцінку в 6,0 балів із 10,0 (41 ранг), за другим -- 3,9 бала із 10 (57 ранг). Звідси видно, що за економічною складністю виробництва українська економіка наразі є більш конкурентоспроможною на шляху готовності до майбутнього виробництва і має передумови для забезпечення суттєвого зростання високотехнологічного експорту.

Водночас слід зважити й на те, що виходячи із сутності концептуальних положень звіту ВЕФ стосовно готовності країн до майбутнього наукоємного виробництва, українська економіка за узагальнюючим індексом потенціалу структурних факторів виробництва отримала оцінку 5,17 бала із 10,0 та 43 ранг серед 100 досліджуваних країн світу, що міжнародною спільнотою визнається достатнім рівнем такої готовності.

Але високотехнологічний експорт України на душу населення у 10 разів менший від найнижчого показника країн «групи 25» (Іспанія) і у 11,4 рази менший від показника Польщі, яка серед країн цієї групи має найнижчий інвестиційний потенціал сектору ДР (1 % ВВП) (табл. 2). І це при тому, що Україна все ще залишається аерокосмічною країною.

На підставі цього можна виокремити ще один напрям удосконалення моделі державної науково-інноваційної політики суспільно-економічного поступу України, який важливо було б враховувати при удосконаленні механізмів нарощування й розвитку потенціалу готовності національної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва, -- це забезпечення суттєвого зростання високотехнологічного експорту.

Отже, на думку автора, особливістю нової моделі державної науково-інноваційної політики суспільно-економічного поступу України має бути формування економіко-управлінських механізмів, спрямованих на забезпечення зростання потенціалу готовності національної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва на базі нарощування інвестиційного потенціалу сектору ДР, зростання потенціалу драйверів виробництва, потенціалу структурних факторів виробництва та, що цілком логічно, збільшення високотехнологічного експорту.

Дещо іншою є ситуація стосовно дієздатності потенціалу драйверів виробництва. Автори доповіді виділяють шість найважливіших драйверів виробництва, вважаючи їх основними інструментами, які дозволяють країні створювати нові технології та реальні можливості для майбутнього інноваційного виробництва:

1. Драйвер «Технології та інновації» (питома вага цієї складової у потенціалі драйверів виробництва складає 20 %) оцінює міру здатності наявної в країні інфраструктури до підтримки впровадження нових технологій у виробництво, а також до сприяння розвитку та комерціалізації інновацій, які потенційно можуть бути використані у наукоємному виробництві згідно з концепцією «Індустрія 4.0».

2. Драйвер «Людський капітал» (20 %) оцінює здатність країни реагувати на зміни на ринку праці в промисловості, спричинені Четвертою промисловою революцією з характерним для неї зростанням ролі наукоємного виробництва.

3. Драйвер «Глобальна торгівля та інвестиції» (20 %) оцінює участь країни в глобальній міжнародній торгівлі, наявність фінансових ресурсів для інвестування в розвиток наукоємного виробництва, а також якість інфраструктури для забезпечення такої виробничої діяльності.

4. Драйвер «Інституційна структура» (20 %) оцінює ефективність державних інституцій -- спрямованість чинного законодавства на сприяння роз- витку нових наукоємних технологій і підприємств, а також передового інноваційного виробництва.

5. Драйвер «Попит на навколишнє (споживче) середовище» (15 %) оцінює доступ країни до іноземного та місцевого споживчого ринку і необхідність розширення масштабів національного наукоємного виробництва, а також складність споживчої бази, оскільки це може стимулювати інноваційну діяльність у галузях і виробництво нової наукоємної продукції.

6. Драйвер «Невичерпність ресурсів» (5 %) оцінює вплив виробництва (в тому числі наукоємного) на навколишнє природне середовище, включаючи використання в країні природних ресурсів і альтернативних джерел енергії.

Автори зазначають, що країни, в яких ефективно реалізується потенціал драйверів виробництва, краще «готові» до майбутнього наукоємного виробництва, оскільки їхня спільна взаємодія створює умови, що дозволяють впроваджувати, адаптувати та розповсюджувати нові технології для прискорення інноваційної трансформації вже існуючих виробничих систем [3, с. 5--8].

Далі розглянемо міру дієздатності цих драйверів в Україні. Результати оцінювання потенціалу готовності економічної системи України до майбутнього наукоємного виробництва за всіма вищезгаданими драйверами та структурними факторами наведено в табл. 3. Кожна з двох компонент такої готовності (драйвери виробництва і структурні фактори виробництва) вимірюються та оцінюються шкалою від 0 (найгірший) до 10 (найкращий) балів.

Цікаво звернути увагу на те, що найвищу оцінку міжнародних експертів Україна отримала за структурним фактором «економічна складність виробництва» -- 6,0 бала (ранг 41). На другому місці виявилася оцінка за таким драйвером виробництва, як «людський капітал» -- 5,8 бала (ранг 34), на третьому -- за драйвером «глобальна торгівля та інвестиції» -- 5,1 бала (ранг 59).

Таблиця 3. Оцінка потенціалу готовності економічної системи України до майбутнього наукоємного виробництва

Джерело: побудовано автором за даними звіту ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018».

Наведені оцінки свідчать про достатній рівень наукового потенціалу України, який можна мобілізувати на досягнення головної мети -- забезпечення готовності економічної системи України до майбутнього наукоємного виробництва.

Натомість найнижчі оцінки Україна отримала за драйверами «технології та інновації» -- 3,5 бала (ранг 74) та «інституційна база» -- 3,4 бала (ранг 94).

Більш детальний аналіз драйвера «людський капітал» засвідчує, що міжнародними експертами досить високо оцінюється якість сучасної української робочої сили -- в цілому 7,8 балами з 10 (ранг 20). Зокрема, наявність вчених та інженерів у країні оцінюється 4,7 балами із 7 (ранг 24), рівень цифрових навичок сучасного населення -- 4,7 балами із 7 (ранг 32) [3, с. 240].

Проте набагато гірше оцінюється якість майбутньої робочої сили в Україні -- в цілому 3,8 балами з 10 (ранг 52). Хоча якість математичної та наукової освіти оцінюється 4,8 балами із 7 (ранг 24). Рівень критичного мислення в навчанні -- 3,8 балами із 7 (ранг 32). Якість українських університетів все ще має прийнятний 38 ранг.

Окремо слід зупинитися на такому досить цікавому показнику, який використовується авторами звіту ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018» в оцінюванні якості поточної робочої сили, як «наукоємність робочої сили» (вимірюється питомою вагою «частини робочої сили в сукупному працюючому (зайнятому) населенні країни, професійно-кваліфікаційний рівень якої ґрунтується на глибоких знаннях») [3, с. 45]. За їхніми оцінками, «наукоємність робочої сили» в Україні має досить високий 26 ранг серед 100 досліджуваних країн. Такий ранг обумовлений тим, що, згідно з методологією дослідження, професійно-кваліфікаційний рівень 37,6 % працюючого населення в Україні «ґрунтується на глибоких знаннях».

Щоб краще оцінити вплив складової «наукоємність робочої сили» на драйвер «людський капітал» та її роль у стратегічному поступі України, доцільно навести відповідні дані для деяких інших зі 100 досліджуваних країн.

Наприклад, «наукоємність робочої сили» у США має 24 ранг, що відповідає професійно-кваліфікаційному рівню 38,0 % працюючого населення в країні, яке «ґрунтується на глибоких знаннях». Тобто оцінки «наукоємності робочої сили» для України і США майже збігаються, але при цьому драйвер «людський капітал» для США оцінюється значно краще -- в цілому 7,9 балами і має 3 ранг, на відміну від України (5,8 балів і 34 ранг).

У Німеччині «наукоємність робочої сили» має 14 ранг, а професійно-кваліфікаційний рівень 44,2 % працюючого населення «ґрунтується на глибоких знаннях». У порівнянні з Україною ця оцінка безумовно краща. В цілому драйвер «людський капітал» у Німеччині оцінюється 7,5 балами і має 7 ранг.

У Франції «наукоємність робочої сили» має 12 ранг, а професійно-кваліфікаційний рівень 44,6 % працюючого населення «ґрунтується на глибоких знаннях». В цілому драйвер «людський капітал» у Франції оцінюється 6,5 балами і має 23 ранг.

Зрозуміло, що оцінки професійно-кваліфікаційної якості робочої сили у Німеччині та Франції суттєво перевищують відповідний показник для України. Можна припустити, що ця характеристика робочої сили позитивно позначається на рівні життя та соціально-економічному розвитку в обох країнах, які там значно кращі, ніж в Україні.

Цікавий результат дає порівняння «наукоємності робочої сили» в Україні та Польщі. Так, «наукоємність робочої сили» в Польщі має 25 ранг, а професійно-кваліфікаційний рівень діяльності 37,6 % працюючого населення «ґрунтується на глибоких знаннях». Різниця з Україною тут несуттєва, а ранг за цим показником в останньої навіть на одну позицію кращий. В цілому ж драйвер «людський капітал» у Польщі оцінюється 5,7 балами і має 36 ранг, а в Україні він оцінюється також трохи краще -- 5,8 балів і 34 ранг. А от рівень життя та соціально-економічний розвиток в Україні набагато гірші, ніж у Польщі. Гірший, на жаль, і рівень інноваційності українського суспільства в порівнянні з польським -- за результатами дослідження готовності до майбутнього наукоємного виробництва Польща входить в число 25 провідних країн світу (табл. 2), які мають сильну сучасну базу виробництва та сильні позиції (драйвери) для майбутнього наукоємного та інноваційного виробництва.

З наведеного вище аналізу видно, що якість робочої сили в Україні міжнародними експертами оцінюється досить високо -- майже на одному рівні з провідними країнами світу. Але, на жаль, за показниками соціально-економічного розвитку Україна знаходиться далеко позаду них. Отже, за фактом виходить, що Україна має якісну інноваційну основу, якою є високо- професійна робоча сила, а система державного управління не спроможна нею ефективно скористатися через відсутність дієвих механізмів, здатних забезпечити людям мотивацію до продуктивної праці та гідний рівень життя.

У цьому контексті доречно навести точку зору Дж. Мокіра, що «будь- які інновації малоймовірні в голодуючому, забобонному або надмірно тра- диціоналістському суспільстві», де відсутня інституціональна база для заохочення потенційних новаторів [4, с. 32], що характерно для сучасного українського суспільства.

Це і не дивно виходячи з того, що державні закупівлі передових технологій (як один із інституціональних наукоємних стимулів) в Україні оцінюються в звіті ВЕФ лише 3,0 балами із 7 (ранг 72). Спрямованість діяльності українського уряду на стратегічне майбутнє оцінюється лише 2,7 балами із 7 (ранг 91), ефективність державного управління -- лише 52,8 балами зі 100 (ранг 99), а рівень корупції (оцінюється рівень усвідомленості масштабів корупції в державному секторі країни) -- 29,0 балами зі 100 (ранг 89).

Загалом інституційна база та ефективність уряду в Україні оцінюються 3,4 балами із 10 (ранг 94). Тому і здатність країни залучати та зберігати свої таланти оцінюється лише 2,4 балами із 7 (ранг 90), а можливість забезпечувати ефективне навчання на робочому місці -- 4,0 балами із 7 (ранг 65).

Втім за оцінками тих самих міжнародних експертів фактор економічної складності виробництва в Україні отримав найвищий бал із переліку розглянутих структурних факторів і драйверів майбутнього наукоємного виробництва. Отже, стає зрозумілим, що локомотивом стратегічного напряму інноваційного розвитку вітчизняного господарства має виступати насамперед промисловість (складність виробництва) у поєднанні з нарощуванням конкурентоспроможного потенціалу людського капіталу, розвитком глобальної торгівлі та покращенням привабливості соціально-економічного середовища для забезпечення зростання міжнародних інвестицій. Саме таке поєднання здатне забезпечити соціально-економічне зростання вітчизняної економіки на основі інновацій та високотехнологічного виробництва, а реалізувати його можна тільки тоді, коли одним із пріоритетних напрямів політики науково-інноваційного соціально-економічного розвитку українського суспільства стане удосконалення механізмів залучення і збереження талантів. А для цього потрібна Національна стратегія розвитку талантів.

А поки що, на жаль, за матеріалами доповіді ВЕФ про готовність країн до майбутнього наукоємного виробництва Україна належить до групи країн, яка об'єднує світових аутсайдерів високотехнологічного індустріального розвитку.

Висновки. За матеріалами доповіді ВЕФ «Готовність до майбутнього виробництва 2018» виявлено закономірність впливу зростання інвестиційного потенціалу сектору ДР на зростання потенціалу драйверів виробництва та структурних факторів виробництва й загалом на нарощування потенціалу готовності економічної системи країни до майбутнього наукоємного виробництва.

Водночас, як засвідчують емпіричні дослідження автора, розроблення механізмів удосконалення державної політики України щодо нарощування потенціалу драйверів і структурних факторів виробництва потребує більш ґрунтовного вивчення феномена впливу інвестиційного потенціалу сектору ДР на дієздатність як драйверів виробництва, так і структурних факторів виробництва у нарощуванні потенціалу готовності країни до майбутнього наукоємного виробництва.

Доведено, що хоча Україна і має якісний конкурентний ресурс, яким є високопрофесійна робоча сила, але наявна система державного управління не спроможна ним ефективно скористатися.

Дослідження чітко показало, що локомотивом розвитку вітчизняного господарства має виступати насамперед промисловість (складність виробництва) у поєднанні з нарощуванням конкурентоспроможного людського капіталу та розвитком глобальної торгівлі високотехнологічною продукцією.

Особливостями нової моделі державної науково-інноваційної політики суспільно-економічного поступу України має бути формування та удосконалення економіко-управлінських механізмів, спрямованих на забезпечення зростання потенціалу готовності національної економічної системи до майбутнього наукоємного виробництва. Основними принципами такої моделі можна вважати:

1) спрямованість на нарощування науково-інноваційного потенціалу промислового виробництва і його економічної складності, зростання високо- технологічного експорту;

2) формування ефективного інституційного середовища шляхом створення інфраструктури для підтримки впровадження нових технологій і стимулювання потенційних новаторів;

3) забезпечення ефективності державної влади на всіх рівнях управління, зниження рівня корупції;

4) спрямованість діяльності державної влади на стратегічне майбутнє;

5) забезпечення зростання інвестиційного потенціалу сектору ДР, потенціалу драйверів виробництва та структурних факторів виробництва (в тому числі на рівні регіональних економік);

6) забезпечення зростання якості сучасної та майбутньої робочої сили, її наукоємності, людського капіталу загалом.