Україна у вимірах інклюзивності та інституційного розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Україна у вимірах інклюзивності та інституційного розвитку

І.М. Бобух, д-р екон. наук, с. н. с., завідувачка відділу економічного зростання та структурних змін в економіці, ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України»

Розглянуто аналітичні виміри традиційного та інклюзивного економічного зростання, розвитку і функціонування інститутів, виявлено місце України в даній системі координат. Встановлено засоби консервування переважно екстрактивної структури й підвищення рівня інклюзивності структури економіки в Україні з використанням інституційних чинників, серед яких проведення структурних реформ, створення передумов для розвитку громадянського суспільства, зниження рівня корупції. Обґрунтовано пріоритетність структурних реформ у сфері підвищення рівня інклюзивності інститутів за ключовими напрямами на довгострокову перспективу.

Ключові слова: виміри інклюзивності та інституційного розвитку; інклюзивна структура економіки; екстрактивна структура економіки; нова якість економічного зростання; структурні реформи; інклюзивний економічний розвиток.

Ukraine in the dimensions of inclusiveness and institutional development

Iryna Bobukh, Dr. Sci. (Econ.), Senior Research Fellow, Head of the Department of Economic Growth and Structural Changes in the Economy Institute for Economics and Forecasting of the NAS of Ukraine

The article considers analytical dimensions of traditional and inclusive economic growth, development and functioning of institutions in the process of actualization of value shift in society and change of economic transformations goal from economic growth as such to qualitative changes in the structure of a new spectrum of economic processes that play decisive and nowadays even vital role. Ukraine's place in this coordinate system was determined, and high untapped potential for inclusive development of the country was revealed. It is quite possible to restructure Ukraine's economic and social processes, even at the current level of GDP, in such a way as to ensure significantly higher rates of structural changes promoting inclusiveness.

The means of preserving the predominantly extractive structure of the economy are outlined. It is substantiated that the problem of inequality is becoming more and more acute and is growing from economic (in terms of income and wealth) issue into a matter of education, health care, etc. However, a simple increase in the average level of GDP per capita will not automatically solve the issues, because these are structural problems that need coverage and attention from a completely different angle.

The priority of implementation the structural reforms to increase the level of inclusiveness of institutions in key areas in the long term is argued. The greatest potential for the formation of inclusive society as a basis for ensuring a new quality of economic growth in Ukraine is contained in the Sustainable Development Goals 8 and 5, the combination of which creates a synergistic effect. In order to increase the level of inclusiveness of institutions, certain changes in the legislation are needed regarding anti-corruption institutions, the Tax Code of Ukraine, gender issues, approaches to rent distribution, oligarchic corporations, Big Tech activities in the country and many other issues. However, the main problem in Ukraine is not so much the laws as their implementation, because the rules should work, not the recommendations.

Keywords: dimensions of inclusiveness and institutional development; inclusive structure of economy; extractive structure of economy; new quality of economic growth; structural reforms; inclusive economic development.

Нова реальність і сучасний швидкоплинний світ потребують кардинального перегляду стовпів світосприйняття в напрямі переходу з поверхневих до більш глибинних структурних проблем розвитку. В макроекономічній сфері це означає ще більшу актуалізацію ціннісного зсуву в суспільстві й трансформацію мети економічних перетворень від економічного зростання як такого до якісних змін структури нового спектра економічних процесів, які відіграють визначальну, а сьогодні навіть життєво важливу роль. Відповідно, зміщення акцентів у площині вимірювання успішності економічної діяльності й державної політики її регулювання відбувається від гегемонії значень ВВП до показників та індексів, які висвітлюють дедалі важливіші грані людиноцентричного економічного розвитку, серед яких особливої ваги набувають аспекти інклюзивності та інституційних змін.

За відносно короткий час концепція інклюзивності, через зростання економічної нерівності та її вплив на добробут і процвітання людей, з майже невідомої стала центральною в економічному розвитку. Окремі аспекти інклюзивного розвитку економіки перебували в полі зору навіть засновників теорії економічного зростання, а як цілісна концепція він оформився в працях сучасних зарубіжних і українських учених. Так, ще у 1955 р. С. Куз- нець (який у 1934 р. ввів концепцію ВВП) опублікував статтю, у якій розкрив аспекти впливу економічного зростання на нерівність за доходами у багатих і бідних країнах. За висновками О. Іанчовічіної та С. Лундстром [1], інклюзивне зростання і розвиток безпосередньо ув'язують макро- та мікроекономічні детермінанти економіки з економічним зростанням.

Інституційна економіка також є одним з мейнстримів економічної наукової думки, витоки якого сформувалися ще в першій половині XX ст., починаючи з У Гамільтона [2], який увів термін «інституційна економіка», Д. Коммонса [3], який обґрунтовував інституційну роль держави як медіатора в економіці, що є мережею суперечливих відносин між людьми з різними інтересами, та Й. Шумпетера [4], який дослідив протидію старих еліт новим технологічним нововведенням і намагання консервації старої інституційної структури. У єдину ж концепцію два окреслених напрями наукової думки поєдналися в рамках теорії інклюзивних інститутів, розробниками якої є, зокрема, Д. Робінсон і Д. Аджемоглу [5], які обґрунтували, що інституційні структури являють собою найглибинніше джерело сталого розвитку й економічного зростання, а необхідною умовою цього є здатність економічних інститутів використовувати потенціал інклюзивних ринків, викристалізувавши поняття інклюзивних і екстрактивних інститутів. Однак, незважаючи на поширеність і масштабне обговорення в наукових колах, існують важливі нерозв'язані проблеми в цих концепціях та їх поєднанні, серед яких одними з найсерйозніших можна вважати аналітичну базу і операційні механізми запровадження головних ініціатив.

Отже, мета статті -- виявити відносні аналітичні характеристики і обґрунтувати на 'їх основі головні проблеми і дієві механізми переходу на економічні рейки інклюзивного розвитку з використанням інституційних чинників.

Виміри ВВП та інклюзивності: сфери успішності й суперечливість пріоритетів

Ціннісні зсуви в суспільній свідомості є потужним підґрунтям трансформації сприйняття критеріїв економічної успішності, розвитку і процвітання країн світу. Сучасні ціннісні трансформації, зокрема посилення ролі людини як мети, а не тільки засобу реалізації економічної політики, залученості до процесу розподілу і більш широкої участі в економічних процесах у цілому, вимагають, як мінімум, доповнення традиційних вихідних платформ виробництва як цілі економічного зростання новою, більш об'ємною картиною світу, яка коректніше відображає сучасні реалії, дозволяє розширити горизонти і обґрунтувати ширший і дієвіший спектр заходів економічної політики. Отже, на перший план виходять питання якості, а не суто кількісні характеристики структурних змін у економіці.

Вузькоспецифічний вимір економічного зростання на основі валового внутрішнього продукту вже втрачає гегемонію на користь людиноцентричних агрегатних показників економічного розвитку суспільства, найвідомішим з яких останніми роками був Індекс людського розвитку. Акценти зміщуються на сприяння інклюзивному зростанню й на ті елементи, крім доходу, які забезпечують повноцінне життя. New Approaches to Economic Challenges: A sustainable and inclusive growth agenda. OECD, Yearbook 2015. При цьому особливого значення набувають узагальнюючі індекси, які характеризують інклюзивний розвиток економіки, що передбачає всеосяжну взаємовигідну і недискримінаційну включеність усіх суб'єктів національного господарства в процес економічного розвитку з метою спільного створення національного багатства та його соціально справедливого перерозподілу між усіма членам суспільства для підвищення загального добробуту нації та рівня життя кожної людини, що має слугувати метою здійснення структурних змін у економіці [6, с. 10]. Це принципово різні виміри економічного успіху. Адже С. Кузнець побудував ВВП у 1940-х роках як простий показник, який можна було розрахувати на основі надзвичайно обмежених ринкових даних, що були доступні на той час. Однак він сам неодноразово попереджав, що ВВП вимірює лише ринкову активність, і його не слід помилково сприймати як показник соціального чи навіть економічного добробуту.

У методології Системи національних рахунків (СНР) наголошується, що «...деякі ключові агрегатні статистичні дані, такі як ВВП, які широко використовуються як індикатори економічної активності на рівні загальної економіки, визначаються в рамках Системи, але розрахунок таких агрегатів уже давно перестав бути основною метою складання рахунків...» National Accounts Statistics: Main Aggregates and Detailed Tables, 2016, Part IV. United Nations, Department of Economic and Social Affairs, Statistics Division, 2017. xxvii p., 878 p. Адже цей показник включає багато товарів і послуг, які є шкідливими або марними, і виключає багато необхідних, які є безкоштовними [7]. Ураховуючи лише грошові операції, пов'язані з виробництвом і продажем товарів і послуг, ВВП базується на істотно неповній картині соціальної та природної систем, у рамках яких існують людина і економіка [8], залишаючи поза увагою суттєві на сьогодні маркери і процеси, серед яких одними з найважливіших наразі є можливості для розвитку, самореалізації, вибору, освітніх ініціатив і можливостей, залучення широких верств населення до економічних процесів і участь у 'їх розподілі. Зокрема, дедалі гострішою стає проблема нерівності, яка з економічної (за доходами і багатством) перетікає в освітню, охорони здоров'я і т. д., й саме по собі підвищення середнього рівня ВВП на одну особу даних питань автоматично не вирішує. Це структурні проблеми, які потребують висвітлення і уваги під зовсім іншим кутом зору.

Одним з найважливіших комплексних вимірників наразі є Індекс інклюзивності [9], який розраховується Університетом Берклі та є її цілісним показником, за яким розглядаються виміри гендеру, раси, етнічної належності, інвалідності, сексуальної орієнтації та релігії у доменах (сферах) насильства поза групою; політичного представництва, нерівності доходів, ан тидискримінаційних законів, рівня ув'язнення та імміграції чи політики надання притулку. Важливо також зауважити, що оцінюється не лише те, як окремі нації поводяться відносно до інших, а й передусім те, як вони прогресують чи регресують відносно себе з часом -- на основі змін у рівнях розвитку окремих країн у зазначених вимірах щодо попереднього року.

Порівняння даних ВВП та Індексу інклюзивності дає змогу побачити, що країни з високими рівнями ВВП на одну особу не завжди мають великий прогрес за Індексом інклюзивності (рис. 1, пунктирна лінія поділяє сукупність країн на чотири групи: з високим, середньовисоким, середнім, середньонизьким і низьким рівнями змін стосовно інклюзивності), що свідчить про наявність певних порушень принципів останньої.

Так, США, маючи досить високі рівні ВВП на одну особу й належачи до країн з високим рівнем доходу на одну особу, за Індексом інклюзивності знаходяться на межі між групами з середніми і середньонизькими рівнями темпів інклюзивних змін, не набагато випереджаючи Україну, яка перебуває в групі країн з середньонизьким рівнем структурних змін щодо інклюзивності. Натомість досить великою є кількість країн, які за цим показником розташовані набагато ближче до України, ніж до США, але з суттєво активнішим, ніж навіть у США, прогресом руху в напрямі інклюзивності, що свідчить про наявність значного незадіяного потенціалу інклюзивного розвитку для України. Отже, в нашій країні, навіть за існуючого рівня ВВП, цілком можливо переструктурувати економічні й соціальні процеси так, щоб забезпечити істотно вищі темпи структурних змін у напрямі інклюзивності.

Рис. 1. Україна в системі координат ВВП на одну особу (дол.) та Індексу інклюзивності (балів) порівняно з країнами Європи і світу у 2020 р.

Місце України в рейтинговому розподілі країн за індексами, що відображають аспекти інклюзивності й розвитку інститутів

У більшості рейтингових розподілів країн за значеннями індексів, субіндексів, доменів та інших складових, які віддзеркалюють важливі риси інклюзивності, Україна знаходиться переважно в другій половині структурованого списку країн (рис. 2). Зокрема, за рейтингом Індексу інклюзивності, лідером якого є Нідерланди, Україна посідає 102-гу сходинку із 134 країн (останнє місце належить Іраку). Причому за субіндексами найнижче місце України за виміром «Інвалідність» (124-те із 134, далі -- у форматі 124/134), а найвище -- за показником «Населення загалом» (34/134) (табл. 1). Цікаво, що за вимірником «Гендер» на першому місці Бурунді, а на передостанньому (133-му) -- США, оскільки специфіка цього показника полягає у відображенні змін у країні відносно себе самої.

Рис. 2. Місця України в рейтингах індексів інклюзивності та розвитку інституцій у 2020 р., * -- дані за 2018 р.; ** -- Індекс людського розвитку, скоригований з урахуванням нерівності (ІЛРН); *** -- у межах Індексу процвітання (ІП); **** -- дані за 2019 р. у межах Індексу глобальної конкурентоспроможності (ІГК)

За значенням Індексу інклюзивного розвитку Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) The Inclusive Development Index 2018 Summary and Data Highlights. WEF. Cologny/Geneva, Switzerland, 2018. 14 p. , що включає показники як зростання і розвитку, так і безпосередньо інклюзії (медіана доходів, рівень бідності, нерівності за доходами і багатством), а також індикатори справедливості між поколіннями і сталості, Україні, за останніми даними 2018 р., належить 78-ме місце із 103 країн (лідером у цьому рейтингу є Норвегія, а аут сайдером -- Мозамбік). Підкреслимо практично полярні значення в межах субіндексу інклюзивності за Індексом Джині: 1/79 за доходами і 73/79 -- за багатством (дані з профілю України за 2017 р. The Inclusive Growth and Development Report 2017. Country profile: Ukraine. WEF. Cologny/ Geneva, Switzerland, 2017. 4 p. ), що додатково свідчить про необхідність комплексного виміру інклюзивності, оскільки однобічне представлення може зовсім не відповідати реальному становищу.

Таблиця 1

За значенням Індексу інклюзивного розвитку Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) The Inclusive Development Index 2018 Summary and Data Highlights. WEF. Cologny/Geneva, Switzerland, 2018. 14 p. , що включає показники як зростання і розвитку, так і безпосередньо інклюзії (медіана доходів, рівень бідності, нерівності за доходами і багатством), а також індикатори справедливості між поколіннями і сталості, Україні, за останніми даними 2018 р., належить 78-ме місце із 103 країн (лідером у цьому рейтингу є Норвегія, а аут сайдером -- Мозамбік). Підкреслимо практично полярні значення в межах субіндексу інклюзивності за Індексом Джині: 1/79 за доходами і 73/79 -- за багатством (дані з профілю України за 2017 р. The Inclusive Growth and Development Report 2017. Country profile: Ukraine. WEF. Cologny/ Geneva, Switzerland, 2017. 4 p. ), що додатково свідчить про необхідність комплексного виміру інклюзивності, оскільки однобічне представлення може зовсім не відповідати реальному становищу.

Картина вимірів інклюзивності була б неповною без виокремлення складових частин індексів, які характеризують її рівень. Так, за доменом «Інклюзивні суспільства» Індексу процвітання [10], який включає піллари (стовпи) соціального капіталу, безпеки й оборони, особистої свободи та управління, Україна посідає 121-ше місце (перше місце -- у Норвегії, а останнє, 167-ме, -- у Сирії). Причому серед перелічених субіндикаторів найвище (73-тє) місце Україна має за показником «Управління», а найнижче (147-ме) -- за вимірником «Соціальний капітал».

Слід, однак, зауважити, що за окремими вимірниками інклюзивності Україна посідає досить високі місця порівняно з іншими країнами світу. Зокрема, це стосується Індексу інклюзивного Інтернету The Inclusive Internet Index. The Economist, 2021. , за яким Україна, за останніми даними 2020 р., знаходиться на 48-му місці із 120 країн. Найвище серед субіндикаторів місце Україна посідає за актуальністю контенту (33/120), а найнижче -- за готовністю і навичками населення щодо підключення (77/120).

Найкраще місце України -- у рейтингу Індексу людського розвитку, скоригованому з урахуванням нерівності (45/152 у 2020 р.), що пов'язано з певною однобічністю складових, зокрема, щодо економічної нерівності, яка представлена нерівністю в доходах за індексом Аткінсона Показник вимірювання соціальної нерівності, запропонований у 1970 р. Е.Б. Аткінсоном. Відмітною особливістю індексу є можливість вимірювання зміщень у розподілі доходів серед сегментів з різними доходами [11]. (Україні за цим індикатором належить світова першість) і коефіцієнтом Джині за доходами, а нерівність за багатством не враховується взагалі (Україні за цим показником належить одне з останніх місць у світі).

Натомість за індикаторами, які характеризують розвиток інститутів, ситуація для України є досить невтішною. Надзвичайно низькими є рівні інституційної довіри в межах Індексу процвітання: 162-ге місце зі 167 країн (2020 р.), причому за індикатором «Довіра до судової системи» Україна взагалі посідає останнє місце у світі (167/167), тоді як найвищим рівень довіри (серед таких розглядуваних показників, як довіра суспільства до місцевої поліції, політиків, фінансових установ і банків, судової системи і судів, національної влади, впевненість у військових), був у вимірника «Упевненість українського населення у військових» (104/167). Лідером же даного рейтингу є Сінгапур, а аутсайдером -- Венесуела, де рівень інституційної довіри загалом найнижчий.

Венесуела знаходиться на останньому щаблі й у рейтингу за індикатором «Інституції» в межах Індексу глобальної конкурентоспроможності [12], лідером за яким є Фінляндія; Україна ж посідає 104-ту сходинку із 141 країни. Як складові даного індикатора розглядаються: безпека, соціальний капітал, система стримувань і противаг, результативність державного сектору, прозорість, права власності, корпоративне управління, орієнтація уряду на майбутнє. Цікаво, що найнижче місце за цими субіндикаторами Україна посідає за показником «Соціальний капітал» (118/141), який, за версією Transparency International, є елементом загального індикатора «Інституції», а в картині світу Legatum Institute -- входить до складу «Інклюзивних суспільств» (147/167). Утім обидві інституції стверджують, що місце України за цим субіндикатором у загальних індикаторах є найнижчим порівняно з іншими субіндикаторами (варто зауважити, що методологія Індексу процвітання Legatum Institute базується на вимірюванні сукупного впливу інститутів, політики і чинників, які визначають стійкий поточний та середньостроковий рівні економічного процвітання).

Інституційний зріз інклюзивності

Досить показовим у висвітленій емпіричній картині інклюзивності та інституційного розвитку є місце Сполучених Штатів Америки як країни -- представниці типово західної системи інститутів, яку ряд дослідників наводять як приклад успішного кейсу функціонування ефективних інклюзивних інститутів. За різними оцінками, у межах індексів останніх років США знаходяться далеко не на першому місці, а за певними складовими -- у другій половині рейтингового списку. Чи свідчить це про безпідставність самої теорії інклюзивності й екстрактивності інститутів, чи відбуваються процеси, які в рамках даної теорії потребують додаткових досліджень і виявлення нових тенденцій, закономірностей і доповнень? Відповідь на це запитання криється як у більшій увазі до деталей, так і у глобальному баченні інституційного зрізу інклюзивності, а особливо -- трендів сучасних змін. Зокрема, це підтверджується тим, що власне саме за тенденціями змін у складових інклюзивності США знаходяться на передостанньому місці серед країн світу (наприклад, за виміром «Гендер» Індексу інклюзивності у 2020 р.).

Це є яскравим сучасним підтвердженням гіпотези Н. Фергюсона, висловленої ученим ще у 2012 р. [13], щодо парадоксу погіршення хороших інститутів і покращення поганих, що спричиняє тенденцію до занепаду західних економік і піднесення східних. Дослідник, концентруючи увагу на тенденціях змін ВВП на душу населення в США та Китаї, Великій Британії та Індії від XVI ст., демонструє початок процесу «сходження» цивілізацій після 500-річного періоду «розходження». Так, ще у ХІІІ ст. середньостатистичному китайцю жилося краще, ніж мешканцю Північної Америки, а станом на 1978 р. середньостатистичний американець був щонайменше у 22 рази багатшим за китайця, тоді як у 2008 р. -- лише в п'ять разів. Найкращою відповіддю на запитання про те, що спричинило велике розходження, вчений цілком слушно вважає роль інститутів.

Цей висновок підтверджується і теорією Д. Норта, Д. Волліса і Б. Вейнґаста [14] щодо існування двох фаз, або моделей, людської організації: «моделі обмеженого доступу» і «моделі відкритого доступу». І саме переходом від першої до другої моделі, у процесі якого країни розвинули інституційні організації, які дозволили елітам створити у своєму середовищі безособові стосунки і змінили процес формування ренти з такого, що формується завдяки привілеям, до розмивання через умови вступу, й пояснюється процес розходження. Тоді як унаслідок тенденції до погіршення якості західних інститутів (зокрема, розриву суспільного договору між поколіннями, вразливості регуляції, часткової підміни верховенства права верховенством юристів) і формування певних квазіінклюзивних рис інститутів на сході (зокрема, щодо інституту прав власності, коли навіть неофіційно обіцяні покращення викликали істотне підвищення довіри населення і пожвавлення підприємницької активності) відбувається процес сходження. Ідеться про глибоку відмінність у «східному» і «західному» менталітетах, через що одні й ті самі події і явища (у тому числі економічні й ті, що стосуються верховенства права, прав власності та ін.) трактуються діаметрально протилежно або в зовсім різних площинах.

Тому і тенденції потрібно порівнювати з багатьма застереженнями: як щодо США з більш як експоненційним зростанням юридичних витрат на захист прав власності й відповідність правовим нормам (у тому числі в системі деліктного права), так і щодо Китаю, де ще порівняно недавно в історичному масштабі, за імперської доби, суди виконували всі три базові функції: визначення правил, дотримання правил і вирішення суперечок. До того ж, конфуціанство засуджує юристів і модель змагальницького суду, і спроби втілити в Китаї елементи британської правової системи (яка діє в США) виявилися провальними і наразі недоцільними. Тому при розгляді цього питання особливу увагу необхідно приділяти деталям. У Китаї діє досить заплутана система прав власності, не зрозуміла не тільки на перший погляд, а й при уважнішому розгляді для великої кількості дослідників, які певний час навіть самі перебували в Китаї і вивчали ці питання «на місці». Порівняно з, наприклад, американською системою інститутів у Китаї, з позиції умовного «західного дослідника», відбувається «інституційний хаос», навіть після реформ і «покращення». Так, умовний «східний підприємець» дуже чутливо реагує на просту обіцянку (заяву офіційних органів влади) щодо невтручання в його бізнес-справи і поваги до його права власності на бізнес, навіть без офіційного переоформлення прав власності.

Такі «обіцянки» відіграли роль «квазіінклюзивного» прояву функціонування інститутів (так би мовити «майже інклюзивних»: не інклюзивних у західному розумінні, але цілком інклюзивних у східному, не формальних, а реальних за їхніми відчуттями змін), що було небаченим до того часу прогресом порівняно з минулим. Це спричинило пожвавлення підприємницької діяльності, активізацію розвитку, втілення підприємницьких ініціатив «знизу догори» і залучення широких верств населення до економічної діяльності, що є одним з головних принципів інклюзивності. У свою чергу, такий стан справ викликає непорозуміння у різних дослідників: є ті, хто говорять про «китайське економічне диво всупереч поганим (переважно екстрактивним) інститутам», а є й ті, хто обґрунтовують наявність істотних інституційних покращень (у напрямі інклюзивності) в моменти найбільш конструктивних і продуктивних сплесків «китайського економічного дива», завдяки яким воно відбувалось [13]. Інституційні зміни щодо імплементації принципів інклюзивності викликали, зокрема, піднесення підприємницької ініціативи, яка розвивалася переважно «знизу догори», створюючи умови для інклюзивного розвитку і зростання економіки, на противагу переважаючим величезним обсягам інвестицій, ініціатив і директив «згори донизу» в інший час у тій самій державі. До речі, це прискорювало темпи економічного зростання, однак не вело до прогресу в напрямі інклюзивного розвитку.

Водночас слушними є твердження багатьох дослідників, у тому числі й китайських активістів [5; 13; 15], щодо необхідності повноцінного переходу до верховенства права, тобто через розвиток до інклюзивності не у квазі-, а у повноцінному вимірі, інакше подальшому зростанню заважатиме низька «інституційна стеля». Таким чином, при детальному розгляді «китайське економічне диво» не суперечить, а підтверджує необхідність інституційних змін у напрямі інклюзивності. Й не менш важливими, ніж стан розвинутості й ступінь інклюзивності інститутів, є вектор їх розвитку та інтенсивність трансформацій у певному напрямі, комунікація структурних змін з широкими верствами населення, прозорість, інформаційна відкритість, рівень довіри до органів влади.

Під цим кутом зору нового змісту набуває теорія інклюзивних і екстрактивних інститутів Д. Аджемоглу і Д. Робінсона: не як статична річ у собі, а як динамічна концепція, що вимагає вдосконалення і доповнень у відповідності з викликами сьогодення. Сучасні тенденції до занепаду західних інститутів і, зокрема, передостанні місця США в рейтингах інклюзивності останніми роками свідчать не про хибність теорії, а про необхідність урахування уроків для побудови економічних і правових систем з огляду на національні особливості: так само, як недоцільно сліпо й шаблонно переносити британську правову і економічну систему до Китаю, так і в Україні потрібно розробити власний український шлях інклюзивного економічного розвитку з використанням інституційних чинників. При цьому не втрачають, а навпаки, набувають ще більшої актуальності й відтінків теоретичні підходи до визначення екстрактивних та інклюзивних рис ключових інститутів.

Переважно екстрактивні економічні інститути через нерівномірне збагачення меншості створюють платформу для подальшого існування екстрактивних політичних інститутів. У цьому полягає сутність закону олігархії, коли зміна лідерів за умови екстрактивних політичних інститутів не призводить до економічного розвитку, навіть якщо вони приходять під революційними гаслами проти своїх попередників. Потужні владні групи під час зміни так званих технологічних змін часто повстають проти рушіїв розвитку і процвітання. Такі зміни Й. Шумпетер визначав як творчу деструкцію [4]. Під час промислових революцій у нових переломних точках переходу, які він називав new departures [16], старі системи чинять опір новим технологіям. Старі системи задля збереження свого існування бажають якомога довше протримати встановлений статус кво всупереч історичному розвитку. Цей процес збереження комфортних умов для старих еліт, що опираються прогресивним змінам, має назву «порочного кола», що залишається в спадок від колоніальних держав (і Україна тут не є винятком), створюючи необмежену владу й нерівність у доходах і не захищаючи від тих, хто хоче далі узурповувати владу і зловживати нею. Ті, кому в момент переходу належить політична та економічна влада, структурують її у такий спосіб, щоб забезпечити її постійність. Результатом є те, що боротьба точиться не за трансформацію політичних інститутів, введення обмежень на заходи влади чи запровадження плюралізму, а за захоплення влади й збагачення однієї групи за рахунок решти.

Цей тип «порочного кола» веде до подальшого існування переважно екстрактивних інститутів і тривкості самих еліт при владі разом з продовженням недорозвинутості [5]. У такий спосіб відбувається консервування переважно екстрактивної структури економіки, за якої неефективні політичні та економічні структури призводять до економічної стагнації. Натомість якісні економічні та політичні інститути в рамках інклюзивної структури економіки здатні краще стимулювати й підтримувати приватний бізнес і суспільство в цілому, оскільки інклюзивні інститути -- це структури, через які великі маси населення можуть якісно й успішно впливати на розвиток суспільства [17]. Водночас слід зауважити, що не існує виключно екстрактивних чи виключно інклюзивних інститутів. Кожен інститут має певний набір інклюзивних та екстрактивних характеристик і форм їх прояву, що дозволяє говорити про його переважну інклюзивність чи екстрактивність.

Прикладні аспекти перетворення екстрактивних рис інститутів на інклюзивні лежать у площині зміщення акцентів з обсягів і темпів економічного зростання в бік його якості й виміру економічного розвитку з урахуванням чинників інклюзивності, з обсягів втручання держави в економічні процеси та процеси перерозподілу ВВП через бюджет на детальне опрацювання якісно нових дієвих механізмів такого втручання і здійснення структурних реформ, створення передумов для розвитку громадянського суспільства, зниження рівня корупції. Структурні реформи у сфері підвищення рівня інклюзивності інститутів мають на меті глибинні поступові перетворення, і ефект від їх запровадження буде дієвим і довгостроковим. Ужиття заходів щодо підвищення рівня інклюзивності матиме й опосередкований вплив на економічне зростання. МВФ установив зв'язок між масштабами корупції та зростанням, і, за його висновками, зниження рівня корупції в Україні до середнього по ЄС спричинить збільшення ВВП на душу населення до понад 50% від рівня ЄС до 2040 р. (з нинішніх 20%) [18].

В Інституті економічних досліджень та політичних консультацій підрахували, що реформи управління на ринку газу, податкового адміністрування, державних закупівель і надання даних сприяли державним заощадженням у розмірі 6 млрд дол. у період 2014-2018 рр. [19] Подібним чином Центр економічної стратегії, який використовує спрямований на перспективу і «знизу догори» підхід, оцінює, що відсутність належного управління щороку коштує 13,4 млрд дол. (близько 12% ВВП) через ухиляння від сплати податків, упущені доходи від приватизації та неоподатковуваної діяльності в досить масштабній «тіньовій» економіці [20]. Низький рівень відшкодування проблемних кредитів у державних банках додасть як одноразову суму ще 10 млрд дол. (9% ВВП) до передбачуваної вартості поганого управління [21]. Однак слід зазначити, що саме по собі економічне зростання не є самоціллю. Інклюзивність -- ключовий аспект створення засад для нової якості економічного зростання іроз- витку, що характеризуються залученістю суб'єктів до економічних і суміжних процесів, участь у яких беруть усі зацікавлені сторони (стейкхолдери) -- уряди, громадянське суспільство, приватний сектор та інші суб'єкти, які повинні робити внесок у розбудову інклюзивного, комфортного для всіх і кожного світу і співпрацювати в тісному партнерстві [22].

Компас успішних прикладних інструментів трансформацій екстрактивних рис українських інститутів у інклюзивні, як свідчать наведені аналітичні висновки, має бути налаштований більшою мірою на Норвегію, Нідерланди, Швецію, Сінгапур і Фінляндію. При цьому обов'язковим є врахування суто українських «слабких» місць, встановлених за наведеними результатами аналізу індексів, що відображає аспекти інклюзивності й розвитку інститутів (табл. 2).

Для підвищення рівня інклюзивності інститутів необхідними є, зокрема, певні зміни в законодавстві (це стосується і антикорупційних інститутів, і зміни бази оподаткування нерухомості в Податковому кодексі, і функціонування інституту освіти, і особливо актуальних останнім часом питань інституту охорони здоров'я, і гендерних питань, і підходів до розподілу та перерозподілу ренти (у тому числі з використанням успішного досвіду Норвегії), і олігархічних корпорацій, і діяльності Tech Giants, ТНК на території нашої країни, і багатьох інших питань). Однак в Україні головну проблему становлять не стільки закони (вони в цілому є достойними, хоча й з прогалинами, провалами, навмисними і ненавмисними «упущеннями» й «пробілами»), скільки 'їх виконання. Мають діяти правила, а не рекомендації. Закони повинні бути обов'язковими для виконання, чого наразі в Україні немає. Необхідно провести структурні реформи, які фундаментально змінять «правила гри», будуть націлені на довгостроковий результат. Ідеться не тільки про закони, а й про ментальні зміни, зокрема, щодо сприйняття корупції, гендерних проблем у суспільстві. Ці питання вирішуються не так змінами в законах, як змінами в якості освіти, комунікації, прозорості, інформаційній політиці (весь спектр: від доступності первинних знеособлених даних Державної служби статистики, Казначейства та інших державних органів, відповідальних за функціонування інституту інформаційного забезпечення, через цифровізацію й до просвітницької діяльності), у цінностях, які відображають аспекти інклюзивності та інституційних змін, тощо.

Важливо також зауважити, що ціннісні зсуви в реалізації порядку денного в напрямі підвищення рівня інклюзивності та інституційного розвитку прямо й опосередковано пов'язані з реалізацією Цілей сталого розвитку (ЦСР). Найбільший потенціал для формування інклюзивного суспільства і забезпечення економічного зростання в Україні закладений у Цілях сталого розвитку 8 і 5, комбінація яких створює синергетичний ефект. Ціль 8 визначає економічні завдання, а Ціль 5 -- ключовий вектор інклюзії, оскільки залучення жінок і розширення їхніх економічних можливостей дозволять реалізувати незадіяний потенціал і створити умови для нової якості економічного зростання. На основі аналізу рамкових умов, національних політик і світових трендів виявлено, що сферою діяльності з найбільшим потенціалом економічного зростання є сектор ІКТ, а найважливішим чинником для підвищення інклюзії з метою досягнення нової якості економічного зростання -- подолання гендерних розривів на ринку праці [22]. У свою чергу, прикладна площина вирішення гендерних проблем і розривів у рамках підвищення рівня інклюзії безпосередньо пов'язана з реалізацією Цілі 4 щодо забезпечення всеосяжної та справедливої якісної освіти і заохочення можливості навчання протягом усього життя для всіх.

Таблиця 2. Засоби консервування переважної екстрактивності й підвищення інклюзивності структури української економіки

Важливим практичним кроком на шляху до підвищення рівня інклюзивного зростання та розвитку в Україні стали розробка і впровадження загальнонаціонального плану практичної імплементації ідей сталого розвитку -- Національної доповіді «Цілі сталого розвитку: Україна» [23], де представлено цілком конкретні завдання, показники і визначено суб'єктів їх реалізації в Україні. З огляду на це, крім власне індексів інклюзивності та інституційного розвитку в якості сучасних ключових показників ефективності (key performance indicators -- KPI) підвищення рівня інклюзивності доцільно використовувати й удосконалені з урахуванням сучасних викликів глобальних протистоянь, змін ключових трендів і пандемії COVID-19 завдання та показники імплементації ЦСР в Україні, які прямо та опосередковано характеризують і впливають на інклюзивний розвиток, що є перспективним напрямом подальших досліджень.

Отже, на особливу увагу при проведенні останніх заслуговують цілі, завдання і показники, пов'язані з інститутом освіти, якому належить вагома роль у формуванні цінностей і ментальних змін у суспільстві на шляху до економічного процвітання на інклюзивних засадах. Перспективні дослідження питань функціонування в Україні інституту освіти, виявлення рис інклюзивності та екстрактивності вимагають якісно нових освітніх вимірювань, які мають базуватися на сучасних технологіях і використовувати інноваційні підходи (зокрема, Open Data, Big Data, AI тощо). Застосування таких підходів у освітніх вимірюваннях дозволить урахувати не тільки кількісні, але й якісні показники та параметри. Результати таких вимірювань слугуватимуть компасом для розробки і проведення обґрунтованої, виваженої та націленої в майбутнє державної політики у сфері інституційних трансформацій щодо підвищення рівня інклюзивності економічного розвитку.

Висновки

У сучасній новій нормальності та передбачуваній непередбачуваності ще більш гостро постає запит суспільства на новий кут погляду на звичні економічні проблеми. Економічне зростання, віддзеркалюючи досить однобоку картину, саме по собі не дає відповіді на ключові й найбільш хвилюючі запитання. Актуалізується ціннісний зсув у суспільстві, мета економічних перетворень трансформується від економічного зростання у форматі ВВП як такого до якісних змін структури нового спектра економічних процесів у площині інклюзивності та інституційних змін. Отже, особливої значущості набувають прикладні аспекти впровадження головних принципів інклю- зивності на основі відповідної аналітичної бази.

Порівняння ВВП та Індексу інклюзивності дає можливість побачити, що країни з високими рівнями ВВП на одну особу не завжди мають великий прогрес за Індексом інклюзивності, що свідчить про певні порушення принципів інклюзивності. У вимірах інклюзивності та інституційного розвитку, представлених рядом індексів, субіндексів і показників, Україна перебуває переважно в групі країн з середньонизькими рівнями структурних змін щодо інклюзивності, маючи водночас і низький рівень ВВП на одну особу. Однак аналітичні міжкраїнові зіставлення дозволили виявити в Україні потенційну можливість переструктурувати, навіть за існуючого рівня ВВП, економічні й соціальні процеси так, щоб забезпечити істотно вищі темпи структурних змін щодо інклюзивності.

Досить показовим у емпіричній картині таких змін є місце США як країни -- представниці типово західної системи інститутів: на межі між групами з середніми і середньонизькими рівнями темпів інклюзивних змін за Індексом інклюзивності й, зокрема, з передостаннім місцем серед країн світу за змінами у вимірнику «Гендер». Даний факт не заперечує того, що за цим показником у минулому США досягли в цілому високих рівнів розвитку, а також наявності «інституційної стелі» у цих питаннях у східних країнах. Це є яскравим сучасним підтвердженням гіпотези щодо тенденцій до погіршення інклюзивних ознак інститутів і посилення екстрактивних рис у західних країнах, що спричиняє тенденцію до «сходження» західних і східних економік за рядом показників. Також це є підтвердженням теорії інклюзивності та екстрактивності інститутів щодо їх впливу на економічний розвиток і свідченням наявності процесів, які в рамках даної теорії потребують додаткових досліджень і виявлення нових тенденцій, закономірностей і доповнень.

Головною причиною великого «розходження» (збільшення різниці в доходах населення західних країн порівняно із східними) цілком слушно вважається роль інститутів. Саме інституційні чинники забезпечення безособових стосунків свого часу змінили процес формування ренти з такого, що фасилітується завдяки привілеям, до розмивання доступу до ренти через умови вступу, що спричинило таке «розходження». Паралельно з погіршенням якості західних інститутів і формуванням певних квазіінклюзивних рис у інститутів на сході відбувається процес сходження. І під цим кутом зору нового змісту набуває теорія інклюзивних та екстрактивних інститутів: не як статична річ у собі, а як динамічна концепція, яка вимагає вдосконалення і доповнень відповідно до викликів сьогодення.

Для України це означає необхідність знаходження власного шляху побудови інклюзивних інститутів: іпмлементуючи успішний зарубіжний досвід, але й ураховуючи свою певну специфіку. Переносити рецепти потрібно з огляду на існуючий інституційний фреймворк, реальні та дієві цілі, КРІ. Основними напрямами покращення інституційного забезпечення інклюзивного поступу є розвиток ключових перспективних параметрів й усунення «провалів», до яких у нашій державі належать базові характеристики інституту верховенства права, слабке управління, високий рівень корупції. Обґрунтовано, що на перший план виходить необхідність структурного реформування, яке потребує більших зусиль і часу, але і його наслідки будуть довгостроковими. Найбільш перспективними для формування інклюзивного суспільства і забезпечення економічного зростання є ЦСР 8 і 5, комбінація яких створює синергетичний ефект. Важливо зауважити, що для підвищення рівня інклюзивності інститутів потрібні зміни не тільки в законодавстві, а й у системі їх імплементації на практиці: мають діяти правила, а не рекомендації. Це стосується і антикорупційних інститутів, і олігархічних корпорацій, і Податкового кодексу, зокрема щодо зміни бази оподаткування нерухомості, і функціонування інститутів освіти й охорони здоров'я, і гендерних питань, і підходів до розподілу і перерозподілу ренти (зокрема, з використанням успішного досвіду Норвегії), і діяльності Big Tech на території нашої країни, і багатьох інших питань.

Необхідно робити кроки у визначеному напрямі, навіть якщо повністю досягти цільових показників у найближчій перспективі не вдасться і це потребуватиме певного часу. До найбільш важливих у цьому відношенні належать питання доступу до якісної освіти широких верств населення (замість простого збільшення загального обсягу інвестицій у освіту), гендерні аспекти, прозорість, розвиток громадянського суспільства, підвищення ролі держави в економіці в плані побудови більш інклюзивних інститутів, доступ до інформації широких верств населення, у тому числі до знеособленої первинної інформації, що дозволить ширше використовувати сучасні технології та інноваційні підходи, зокрема Open Data, Big Data і AI, для подальших досліджень щодо забезпечення структурних змін, формування дієвого ін- ституційного каркасу та інклюзивної структури економіки України.

екстрактивний інклюзивність економіка

Список використаної літератури

1. Ianchovichina E., Lundstrom S. What is Inclusive Growth? The World Bank. 2009. Feb 10.

2. Hamilton W.H. The Institutional Approach to Economic Theory. American Economic Review. 1919. Vol. 9. №. 1, Supplement, Papers and Proceedings of the Thirty-First Annual Meeting of the American Economic Association (Mar, 1919). P. 309-318.

3. Commons J.R. Institutional economics: its place in political economy. Madison, The University of Wisconsin Press, 1959. Vol. 1 et 2. XIII p., 457 p.

4. Schumpeter J. History of Economic Analysis. London, George Allen and Unwin, 1954. XXXVIII p., 1283 p.

5. Acemoglu D., Robinson J. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity and Poverty. New York, Crown Business, 2012, 544 p.

6. Структурні зміни як основа інклюзивного розвитку економіки України. Моногр. Бобух І.М., Кіндзерський Ю.В., Фащевська О.М. та ін. За ред. І.М. Бобух. НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ, 2020. 516 с.