Розвиток структури конкурентних переваг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Розвиток структури конкурентних переваг

К.Г. Губін кандидат економічних наук, доцент кафедри економічної теорії

Україна, Харків

Питання структури конкурентних переваг давно є об'єктом уваги науковців, проте й досі відсутній єдиний підхід. До того ж склад та структура конкурентних переваг поступово змінюються і тому потребують додаткових досліджень. Аби розібратися у цьому складному та неоднозначному питанні, необхідно дослідити історичну еволюцію та сучасний стан структури конкурентних переваг.

У найбільш загальному сенсі можна розрізнити три головні типи конкурентних переваг:

1) силові (пов'язані із можливостями силового впливу одного суб'єкта на другого);

2) адміністративно-управлінські (засновані на можливостях використання адміністративно-управлінських важелів в інтересах певних суб'єктів);

3) ринкові (пов'язані з ринковими механізмами та економічною ефективністю).

Зазвичай адміністративно-управлінські переваги здатні перевершити вплив ринкових переваг, а силові переваги - потужніші за адміністративно-управлінські.

Історично першими перевагами стали силові, причому у найбільш примітивній формі: спочатку первісні людські стада, потім племена боролися за ресурси, необхідні для економічної діяльності. Виникнення перших держав у басейнах великих річок було пов'язане із потребою у побудові складних іригаційних систем, які суттєво збільшували ефективність сільського господарства, головної на той час галузі економіки. Для цього було потрібно захоплювати багато рабів. Тому силові переваги стали запорукою розвитку ефективності економічних систем перших держав.

Спочатку силові переваги були спрямовані назовні спільноти, тобто стосувалися конкуренції між первісними людськими стадами. Проте з ускладненням суспільної структури у племенах та державах відособлюються конкуруючі економічні суб'єкти. Після цього силові переваги розвиваються за двома напрямами: відносно інших соціальних спільнот та відносно різних економічних суб'єктів певної спільноти.

Загалом силові переваги є деструктивними, адже вони не стільки створюють вартість, скільки сприяють її перерозподілу. При цьому іноді відбувається часткове знищення вартості. Племені чи державі не вигідне застосування силових переваг одними їх суб'єктами проти інших. Тому, залишаючи силові переваги для боротьби з іншими спільнотами, всередині племені чи країни намагаються обмежити використання силових переваг. Для цього створюють систему норм поведінки, яка обмежує можливості силового тиску одних суб'єктів економіки племені чи держави на других. Також формується військово-політична верхівка, органи влади та релігійні організації, які мають забезпечувати дотримання цих норм.

У результаті суттєвого обмеження використання силових переваг всередині держав на перший план виходять можливості використання адміністративно-управлінських важелів в інтересах певних суб'єктів. Домінування адміністративно-управлінських переваг можна вважати більш сприятливим для розвитку економіки, адже вони меншою мірою, ніж силові, пов'язані зі знищенням вартості. Проте цей тип переваг також слабко сприяє розвитку техніки, технологій та недостатньо стимулює підвищення економічної ефективності.

Проблема в тому, що державна влада не була зацікавлена у відмові від використання адміністративно-управлінських переваг усередині країни. Адже вони гарантували членам військово-політичної та релігійної верхівки високі доходи. Тому лише після довгої та важкої боротьби в Західній Європі, яка охоплювала декілька буржуазних революцій XVI-XVШ ст., але не обмежувалася ними, вдалося суттєво скоротити можливості використання адміністративно-управлінських переваг усередині держав. На додаток до цього були суттєво розширені права та можливості суб'єктів економічної діяльності. конкурентний ринковий економіка

За домінування ринкових конкурентних переваг не силовий примус, не адміністративні накази, а більш дієві чинники - закони та механізми ринку - примушують економічних суб'єктів підвищувати ефективність економічної діяльності. Знижується собівартість продукції, підвищується її якість, удосконалюється маркетинг. Країни, в яких ринкові переваги перетворилися на головний засіб конкуренції, стали локомотивами економічного, технічного, технологічного та наукового розвитку людства і сьогодні належать до групи найбільш розвинених держав.

Водночас у конкуренції між державами силові переваги зберігають суттєву роль. Примітивні форми силового впливу, пов'язані із залученням військових сил чи збройних угрупувань, застосовуються рідше, але більш активно використовуються політичні, економічні, технологічні, ідеологічні та інші важелі. Сьогодні наявні такі типи боротьби:

- геополітична (за більш сприятливі чи ексклюзивні умови доступу до ресурсів);

- геоекономічна (за преференційні чи ексклюзивні умови використання інфраструктури);

- геокультурна (за можливість формувати свідомість людей, у тому числі смаки, уподобання та стандарти споживання).

Також відбувається запекла боротьба за наукове, інноваційне, технологічне лідерство та за можливість нав'язувати свої технологічні стандарти. Умови міжнародної торгівлі та міжнародного руху капіталу теж можуть використовуватися як інструменти конкурентної боротьби. Поширюються нові інструменти боротьби з країнами-конкурентами, зокрема санкції (хоча вони зазвичай зумовлені не економічними підставами, нерідко наявний побічний вплив на конкурентоздатність).

Україна в процесі ринкової трансформації економіки у пришвидшеному темпі проходить основні історичні етапи розвитку структури конкурентних переваг. Роки розквіту організованої злочинності із силовими перевагами змінилися домінуванням адміністративно-управлінських переваг. Відбулися радикальні соціальні протести. Проте ані Революція гідності, ані антикорупційні зусилля останніх років поки що не розв'язали остаточно проблему зрощення бізнесу та влади, не призвели до суттєвого скорочення корупції. Не створена повністю незалежна від державної влади та олігархів судова система, не завершено формування ефективних і незалежних антикорупційних інституцій.

Це є головною проблемою структури конкурентних переваг в Україні. Адже допоки адміністративно-управлінські переваги відіграватимуть суттєву роль, вони подавлятимуть ринкові переваги. А це означає обмеження можливостей підвищення ефективності вітчизняної економіки, недостатні темпи економічного зростання та досить повільне підвищення добробуту населення. Критично важливий у XXI ст. процес генерування та впровадження інновацій потребує ринкової свободи й дуже вразливий до неринкового тиску та обмежень. До того ж залучення прямих іноземних інвестицій, які здатні стати потужним драйвером технологічного розвитку України, неможливе без суттєвого обмеження ролі адміністративно-управлінських переваг та без забезпечення домінування ринкових конкурентних переваг.

Размещено на Allbest.ru