Глобальні міграційні процеси в умовах пандемії COVID-19|

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глобальні міграційні процеси в умовах пандемії COVID-19|

д. е. н., професор, ректор Київського національного торговельно-економічного університету м. Київ,

МЕЛЬНИК Тетяна

д. е. н., професор, завідувач кафедри міжнародного менеджменту Київського національного торговельно-економічного університету м. Київ,

ЛОШЕНЮК Оксана

к. е. н., доцент кафедри маркетингу, цифрової економіки та підприємництва Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету м. Чернівці

Розкрито сучасні передумови міграційних процесів населення у світі, досліджено ключові аспекти глобальних змін у міжнародній міграції населення в умовах пандемії COVID-19. Доведено зростання ролі урядів у регулюванні міграційних процесів за подолання наслідків кризи. Проаналізовано сучасний стан зовнішньої трудової міграції населення з України. Окреслено визначальні напрями державної міграційної політики в Україні щодо подолання наслідків впливу COVID-19 на зовнішню мобільність населення. міжнародний міграційний населення covid

Ключові слова: глобалізація, міжнародна міграція населення, пандемія СОVID-\9, міграційна політика.

Mazaraki А., Melnyk Т., Losheniuk O. Global migration processes in the conditions of the COVID-19 pandemic.

Background. To mitigate the long-term impact of the COVID-19 pandemic, it is crucial to develop an effective national policy and administrative framework that will promote regulated circular labor migration while maximizing the benefits of its effective organization and strengthening measures to protect Ukrainian citizens abroad and foreign migrants in Ukraine, creating conditions for the reintegration of Ukrainian migrants.

The aim of the article is to study the changes in global migration flows due to the COVID-19 pandemic in the context of providing a scientific basis for reforming national migration policy.

Materials and methods. In the course of the research the methods of statistical analysis, synthesis, grouping and graphical representation of the results have been used.

Results. As a result of the analysis it is determined that the main trends in population migration in the world are: the largest share of the population migrating from developing countries to developed countries; continued increase in forced migration due to conflict, harassment, violence or human rights violations; most international migrants in the world live in a small number of countries; international migration often remains within the main regions; the spread of the COVID-19 pandemic has slowed the growth of international migrants and millions of people have lost their jobs and returned home during lockdowns in destination countries, where the economic downturn is also continuing and unemployment is rising. It has been proven that the most favourable conditions for migrant workers, which proved to be the most vulnerable category during the pandemic, were created by European governments.

The main preconditions for mass external labor migration from Ukraine are identified: dissatisfaction of Ukrainian citizens with wages, working conditions or vacancies, lack of jobs, socio-economic crisis, decline in production, lack of identified prospects and opportunities for development and self-realization. It is substantiated that the COVID-19 pandemic did not significantly affect migration flows from Ukraine - the return of citizens did not become large-scale, the amount of remittances from abroad decreased slightly.

Conclusion. In the future, the COVID-19 pandemic will have a short-term impact on external labor migration from Ukraine. With the spread of the disease, the intensity of Ukrainians going to work abroad will decrease, but if the epidemic ends, the flow will resume quickly. Even if the pandemic causes a global economic crisis and the demand for workers falls, the work of Ukrainian citizens will still be in demand by European countries for economic recovery. Therefore, the state migration policy at the present stage should be aimed at expanding opportunities for Ukrainians to legally work abroad, maintaining closer contacts with those who are in other countries, as well as encouraging citizens to work in Ukraine and convincing them of the expediency of return.

Keywords: globalization, international migration, COVID-19 pandemic, migration policy.

Постановка проблеми

Початок 2020 р. відзначився спалахом всесвітньої пандемії COVID-19, що змусило майже всі уряди світу вжити обмежувальних заходів, ключову роль в яких відіграло соціальне дистанціювання. Як наслідок, криза охорони здоров'я сильно вплинула на економіку та ринок праці в усіх країнах.

Особливий вплив відчули на собі мігранти, передусім ті, що працюють на низькооплачуваних робочих місцях. Саме вони є найвразливішими до негативних наслідків COVID-19. За даними ООН,

Світового банку та ВООЗ, станом на 1 березня 2021 р. емігранти з 20 країн з найбільшою кількістю випадків COVID-19 становили 31 % від загального числа міжнародних мігрантів (ММ) [1]. Іммігранти налічували щонайменше 3.7 % населення у 14 з 20 країн з найбільшою кількістю випадків захворювання на COVID-19, і ця частка - понад 7 % у дев'яти з цих країн.

Також трудові мігранти є найвразливішими до звільнень через карантинні обмеження, що запроваджують для стримування COVID-19 [2]. Вони першими відчули на собі руйнівні економічні наслідки пандемії, зокрема: обмеження функціонування сервісів, призупинення підприємств, зростання безробіття. Особливо болісною соціально-економічна криза видалася для тих, хто зайнятий у тіньовому секторі, хто працював без належних дозволів, а відтак не був охоплений системою соціального страхування.

З іншого боку, мігранти також відіграють важливу роль у відповіді на COVID-19, працюючи у критично важливих секторах. У період боротьби з коронавірусом та антиепідеміологічних обмежень мігранти широко зайняті у сфері охорони здоров'я, роздрібної торгівлі та постачання. Навіть під час закриття пасажирського транспортного сполучення між країнами багато європейських урядів, зокрема й німецький, зробили виняток для сезонних робітників з-за кордону, зайнятих на збиранні врожаю.

Через це особливо актуальним є дослідження щодо наслідків впливу пандемії COVID-19 на зрушення у міжнародній міграції населення та її динаміки у найближчі роки.

Україна глибоко залучена до світових міграційних процесів, які значно посилились останніми роками через проведення військових дій на сході країни та наростання кризових явищ в економіці. Досить показовим, з огляду на проблему зовнішньої трудової міграції в Україні, виявився 2020 р., адже внаслідок оголошення карантину у країнах перебування тисячі українців масово поверталися з-за кордону, однак через декілька місяців знову вимушені були від'їжджати за кордон у пошуках роботи, не знайшовши відповідної в Україні.

У всьому світі мігрантів залучають до боротьби з кризою, і ймовірно в довгостроковій перспективі вони відіграватимуть ключову роль у процесах відновлення. Тож для пом'якшення довгострокового впливу пандемії COVID-19 украй важливим є розроблення ефективної національної політики, що сприятиме регульованій циркулярній трудовій міграції з забезпеченням максимальних вигод від її ефективної організації та посиленням заходів захисту громадян України за кордоном та іноземних мігрантів в Україні, створенням умов для реінтеграції українських мігрантів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питанням передумов, характеру та проявів міжнародної міграції населення, а також проблем трудової міграції як у світі, так і в Україні присвячено велику кількість досліджень науковців, експертів, практиків. За останні два роки у значній кількості праць вітчизняних учених, зокрема Е. Лібанової та О. Позняка [4], Н. Гетьманцевої [5], К. Ніколайця [6] тощо розглянуто саме вплив пандемії COVID-19 на розвиток міграційних процесів. С. Якубовський та М. Качановська [7] вивчали економічні ризики пандемії у взаємозв'язку з зовнішньою трудовою міграцією населення. Проблеми у національній міграційній політиці висвітлювали М. Іншин [8], Ю. Сазонов [9], О. Малиновська [10].

Сучасні закордонні автори, як-от М. Долобач [11], Ф. Фасані та Дж. Маца [12], досліджували останні тенденції у міжнародній міграції населення в окремих країнах та регіонах, а також ідентифіковували мотиваційні чинники міграції (М. Бін, С. Бертолі та І. Фернандес Морага) [13]. Учені М. Хінтемеєр [14], С. Хайярд [15], Ф. Вонг [16] зосереджували увагу на негативних наслідках пандемії саме для трудових мігрантів. Проте існує потреба в аналітичному дослідженні характеру змін у процесах міжнародної міграції внаслідок впливу пандемії COVID-19, у визначенні перспектив міжнародних міграційних процесів, зовнішньої трудової міграції в Україні та реформуванні міграційної політики після закінчення кризи.

Метою статті є дослідження змін у глобальних міграційних потоках населення внаслідок пандемії COVID-19 у контексті забезпечення наукового підґрунтя для реформування національної політики міграції.

Завдяки цій меті поставлені та вирішені такі завдання: розкрито сучасні передумови міграційних процесів населення у світі; досліджено ключові аспекти глобальних змін у міжнародній міграції населення в умовах пандемії COVID-19; доведено зростання ролі урядів у регулюванні міграційних процесів за подолання наслідків кризи; проаналізовано сучасний стан зовнішньої міграції населення України; окреслено визначальні напрями державної міграційної політики в Україні щодо подолання наслідків впливу COVID-19 на зовнішню мобільність населення.

Матеріали та методи

Теоретичною та методичною основою для написання статті стали сучасні наукові концепції й теоретичні напрацювання з питань міжнародної міграції населення та міграційної політики, статистичні дані міжнародних установ: Світового банку (СБ), Міжнародного валютного фонду (МВФ), Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), Міжнародної організації з міграції (МОМ), а також Державної служби статистики України (Держстат) та Національного банку України (НБУ). Для досягнення мети дослідження й реалізації поставлених завдань використані методи статистичного аналізу, синтезу, групування та графічного зображення результатів.

Результати дослідження. Сучасні передумови міграційних процесів населення у світі

Глобалізаційні процеси в поєднанні зі швидкими змінами в політичних та економічних системах сприяли різкій інтенсифікації міжнародних міграційних потоків у другій половині XX ст. і сприяли формуванню принципово нової міграційної ситуації у світі. Процес інтернаціоналізації виробництва, що активно відбувається в усьому світі, супроводжується інтернаціоналізацією робочої сили. Трудова міграція стала частиною міжнародних економічних відносин і здійснює суттєвий вплив на економіку країни.

Загалом, залежно від напрямів міграції, держави можна поділити на три групи:

• країни - донори трудових мігрантів, з яких виїжджають громадяни для працевлаштування за кордоном (Індія, Пакистан, Молдова, Киргизстан, Узбекистан, Україна, Грузія тощо);

• країни - реципієнти трудових мігрантів, куди приїжджають працівники для працевлаштування (Норвегія, Данія, Швеція, Німеччина);

• країни, які одночасно є й донором, і реципієнтом (Польща, Словаччина, Угорщина, Литва, Португалія тощо).

До того ж статус країни може змінюватися залежно від міграційного законодавства (його гнучкості) та економічної успішності держави.

Надаючи певні переваги як країнам-реципієнтам, так і країнам- донорам, трудова міграція водночас породжує чимало проблем. Одним з негативних аспектів трудової міграції є фінансовий тягар, який іммігранти покладають на бюджет приймаючих країн. Особливо чітко це проявляється, коли розвинені країни близько розташовані або навіть межують з менш розвиненими державами. Типовим прикладом можуть бути, з одного боку, США, Мексика та країни Карибського басейну, з іншого - Франція, Німеччина й Туреччина. У США кожен десятий житель країни є іммігрантом, вони здебільшого прибувають з Латинської Америки, зокрема з Мексики. Таке близьке сусідство призводить до напливу не тільки легальних, а й нелегальних іммігрантів. Це насамперед вимагає фінансових витрат для матеріальної підтримки або для депортації. За статистикою, у США зараз знаходяться понад 8 млн іммігрантів, що в'їхали у країну нелегально. Це більше, ніж населення Литви, Латвії та Естонії разом узятих. У Західній Європі таких близько 3 млн [17]. За динамікою міграційних процесів (рис. 1) зміна кількості населення, що мігрує, особливо за останні роки, здебільшого відбувається саме з країн, що розвиваються, до економічно розвинених країн.

Рис. 1. Динаміка кількості переміщених осіб за коридорами міграції

Джерело: побудовано авторами за даними МВФ [17].

Через досить великі масштаби еміграції у країн-донорів можуть виникнути серйозні ускладнення, оскільки вони позбавляються більш мобільної й прогресивної частини національних трудових ресурсів. «Витік умів» став суттєвою проблемою здебільшого для країн, що розвиваються, і перехідних економік. Надзвичайно зросло значення кожної людини, яка належить до групи висококваліфікованих працівників. Втрати можуть мати негативні наслідки для економічного розвитку країни та її зовнішньої безпеки. За оцінками Міжнародного валютного фонду, вартість підготовки одного висококваліфікованого фахівця науково-технічного профілю для країни-донора становить від 400 до 800 тис. дол. США. У потоці інтелектуальних мігрантів високою є частка молодих людей у віці, найпридатнішому для шлюбу й народження дітей. Це, звичайно, призводить до скорочення народжуваності та порушення демографічного режиму відтворення інтелектуального потенціалу суспільства. Через певний проміжок часу деяка частина трудових ресурсів, що емігрували, повертається на батьківщину, тож виникає проблема реадаптації працівників, що приїжджають з-за кордону й не пристосовані для місцевих умов праці та життя [17].

Як показують закордонні дослідження, міграція загалом покращує макроекономічні результати економік країн-реципієнтів [17]. «Динамічні переваги» від імміграції у формі зростання сукупної факторної продуктивності та інвестицій можна пояснити взаємодоповнюваністю між навичками іммігрантів і корінних жителів. За результатами досліджень можна зробити висновок, що міграція є дорогим процесом, і мігрує лише дуже мала частина світового населення. Хоча мігранти становлять надзвичайно стабільну частку світового населення, міграція до розвинених економік швидко зростає, тож ймовірно ця динаміка продовжуватиметься й надалі. Демографічні фактори відіграватимуть важливу роль у визначенні розміру, напряму та впливу майбутньої міграції. З огляду на те, що розвинені економіки швидко старіють, а зростання населення у країнах, що розвиваються, триває, мігранти можуть зіграти важливу роль у підтримці економічного зростання у країнах призначення.

Робоча сила є цінним капіталом у світовому господарстві, що потребує найефективнішого використання в межах як національних, так і світових ринків. Основними спонукальними мотивами, що зумовлюють міграцію населення або слугують «імпульсом» для прийняття власного рішення про зміну місця перебування, є: відмінність у рівнях економічного розвитку країн (безробіття, низький рівень життя, високий рівень бідності); порівняно високий рівень заробітної плати в основних країнах тяжіння мігрантів; вищий рівень технологічного розвитку країн; розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, засобів зв'язку й транспорту; міжнародний рух капіталу та ротація кадрів у міжнародних корпораціях; вищий рівень демократизації суспільства, податкова та політична стабільність у країні (низький рівень корумпованості суспільства, дотримання прав людини); низький рівень соціальної захищеності суспільства (неналежні умови праці, відсутність можливостей для професійного розвитку, низька якість системи освіти та медицини тощо); військові конфлікти й громадські заворушення; зростання значення екологічних чинників (наявність чистої води, якість продуктів харчування тощо); релігійні, національні та культурні причини (етнічна та расова приналежність, свобода віросповідання); природні катаклізми й зростання ролі охорони навколишнього середовища у країнах тяжіння мігрантів.

Дохід і демографічний розвиток пов'язані з міграцією загалом та зростанням міграції з країн, що розвиваються, до країн з розвиненою економікою зокрема. Ключовими аспектами для розуміння впливу доходу на міграцію є відносні розриви в доходах та абсолютний рівень бідності. ВВП на душу населення у країнах з розвиненою економікою все ще майже в п'ять разів більший, ніж у країнах з економікою, що розвивається. Це є визначальним чинником впливу на імміграцію. Однак економічне зростання країн, що розвиваються, особливо Китаю та Індії, значно зменшив цей розрив за останні десятиліття і ще більше скоротить його в майбутньому [17].

Значна нерівномірність демографічних змін за регіонами також суттєво впливає на міграційні потоки населення. За даними МВФ, кількість населення у країнах з розвиненою економікою скоротиться, а чисельність населення у країнах, що розвиваються, продовжуватиме зростати, особливо в Південній Азії, Північній Африці та на Близькому Сході, в Латинській Америці та найбільше - в Африці на південь від Сахари [18]. Ці тенденції призведуть до збільшення кількості потенційних мігрантів з країн, що розвиваються, до розвинених економік. Країни зі швидкозростаючим населенням можуть зіткнутися з проблемами щодо створення достатньої кількості добре оплачуваних робочих місць для молодої та зростаючої робочої сили, разом з тим країни зі старінням та скороченням населення продовжуватимуть відчувати нестачу робочої сили.

Конфлікт є ще одним важливим рушієм міграції та змушує людей шукати притулку в інших країнах. Біженці покидають свої будинки раптово через жахливі умови, спричинені вибухом конфлікту чи війн, які трапляються здебільшого у країнах з економікою, що розвивається. Останніми роками спостерігався великий кумулятивний приплив біженців до Німеччини та Туреччини, що становив понад 1 % населення країн призначення. Екстремальні випадки - випадки імміграції, що перевищують 4 % населення країн-реципієнтів, - мали місце в Колумбії (після венесуельської кризи) та в Йорданії й Лівані (внаслідок конфлікту в Сирії). Оскільки біженці загалом бідні й рідко встигають спланувати свою еміграцію, вони зазвичай подорожують на менші відстані й залишаються у своєму рідному регіоні частіше за інших мігрантів.

У дослідженні, що проведенено закордонними вченими М. Біном, С. Бертолі та І. Фернандесом Морагою [13], детально вивчено основні драйвери, що зумовлюють міграційні переміщення населення до інших країн. Зазначено, що перевагою для мігрантів є потенційний приріст заробітної плати від переїзду до багатшої країни. Чим молодший вік мігранта, тим більшим є приріст, оскільки у молодих людей попереду довше життя, протягом якого вони можуть отримати додатковий дохід. Інші можливі потенційні вигоди включають уникнення конфлікту, пошук кращої системи добробуту за кордоном або використання міграції як способу адаптації до кліматичних змін. До витрат на міграцію належить також подолання географічних, культурних і мовних бар'єрів. Крім того, обмеження імміграційної політики, зокрема вимоги до віз та обмеження права на працю, можуть становити значні витрати. До того ж країни призначення можуть створити пільгові шляхи імміграції з колишніх колоній, особливо якщо члени родин допомагатимуть новим іммігрантам адаптуватися та надаватимуть ресурси заздалегідь для оплати витрат на переміщення.

Узагальнюючи теоретичні аспекти наявних законів міграції, теорії факторів «притягання-виштовхування» (pull-push) та сучасного розвитку суспільства, можна виокремити чинники, що активізують міграційні процеси у світі:

економічні: розвиток міжнародного поділу праці, структурні перетворення й кон'юнктура світової економіки; лібералізація торгівлі та рух факторів виробництва; поглиблення економічної інтеграції; зростання значення трудових ресурсів; загострення конкуренції на ринку праці й за трудові ресурси тощо;

демографічні: збільшення чисельності населення у світі;

регіональні й міжнародні дисбаланси у зміні кількості населення; старіння населення тощо;

природні (екологічні): зміни кліматичних умов; природні катаклізми, погіршення стану довкілля тощо;

соціальні: загострення глобальних соціальних проблем; поглиблення соціальної інтеграції тощо;

політичні: посилення політичних суперечностей, військових конфліктів; політична нестабільність у регіонах тощо;

інформаційні: розповсюдження й покращення якості інформації; розвиток глобальних інформаційних мереж тощо.

У кожній країні в певний період часу виникає унікальна комбінація чинників міграційних процесів. Прояв їхнього впливу відбувається в рамках наявних у країні суспільних інститутів, зовнішньої мобільності, що у глобальному середовищі стає щоразу ліберальнішою та сприятливішою. До того ж, за загальної універсальності перелічених факторів, стосовно кожної категорії мігрантів можливий прояв дії специфічних причин або комбінації чинників, що зумовлюють міграційні переміщення.

Зокрема під впливом пандемії COVID-19 вступають у дію фактори «виштовхування» у вигляді зростання безробіття, закриття кордонів й обмеження пересування; проблеми з отриманням і продовженням міграційних документів у країнах перебування та роботи; погіршення умов праці, експлуатація. Соціальні чинники доповнюються негативним і несприятливим ставленням корінного населення до мігрантів. Однак поряд з цим з'являється суттєвий фактор «притягання» - безпрецедентна затребуваність праці мігрантів у критично важливих в умовах пандемії галузях та участь у відновленні економіки країни- реципієнта робочої сили.

Останні тенденції міграційних процесів у світі

Обмеження на подорожі та інші обмеження щодо пересування, що встановлені у відповідь на пандемію COVID-19, суттєво вплинули на показники міграції, але загальна тенденція свідчить про сотні мільйонів осіб, що проживають і працюють за межами країн походження у 2020 р. порівняно з 2000 р. У 2020 р. кількість міжнародних мігрантів у світі сягнула 281 млн осіб проти 173 млн у 2000 р. і 221 млн у 2010 р. Оскільки кількість ММ зростала швидше, ніж населення світу, їхня частка в загальній чисельності населення світу збільшилася з 2.8 % в 2000 р. до 3.2 % в 2010 р. і до 3.6 % в 2020 р. [17].

Вимушене переміщення через міжнародні кордони продовжує зростати. Так, протягом 2000-2020 рр. кількість осіб, які вимушено мігрували через міжнародні кордони, рятуючись від конфліктів, переслідувань, насильства або порушень прав людини, подвоїлася з 17 до 34 млн, що становить близько 16 % від загального зростання кількості ММ у світі за цей період. У 2020 р. біженці та шукачі притулку досягли 12 % від загальної кількості мігрантів у світі порівняно з 9.5 % двома десятиліттями раніше [17].

Здебільшого у світі біженці (понад 80 % у 2020 р.) перебували у країнах з низьким і середнім рівнем доходу. Біженці та особи, що шукають притулку, у країнах з високим рівнем доходу становлять лише близько 3 % всіх ММ, порівняно з 25 % - у країнах з середнім рівнем доходу і 50 % - у країнах з низьким рівнем доходу.

Майже дві третини всіх ММ проживають у країнах з високим рівнем доходу. Країни з середнім рівнем доходу є місцем проживання 31 % всіх ММ, разом з тим відносно невелика їхня кількість зафіксована у країнах з низьким рівнем доходу (4 %). У 2020 р. ММ становили майже 15 % від загальної чисельності населення у країнах з високим рівнем доходів порівняно з менш ніж 2 % у країнах з середнім і низьким доходом.

До речі, у світі ММ приїжджають здебільшого у невелику кількість країн. У 2020 р. дві третини з них проживали лише в 20 країнах. Сполучені Штати Америки залишаються головним місцем проживання ММ: у 2020 р. їхня кількість у цій країні становила 51 млн осіб, або 18 % загальної кількості мігрантів у світі. За цим показником Німеччина знаходиться на другому місці у світі (близько 16 млн), за нею у ТОП-5 країн-реципієнтів Саудівська Аравія (13 млн), Російська Федерація (12 млн) і Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії (9 млн).

Міжнародна міграція часто залишається у межах основних регіонів. У 2020 р. майже половина всіх ММ проживала всередині регіону. Так, найбільша частка внутрішньорегіональної міграції припадає на Європу - 70 % усіх мігрантів, що народилися в одній з європейських країн, проживали в іншій. За цим же показником на країни Африки на Південь від Сахари припадало 63 %. Поряд з цим, найбільша частка діаспори країн Центральної й Південної Азії, а також Північної Америки та країн Латинської Америки виїжджала за межі цього регіону.

Експерти провідних міжнародних організацій вважають, що коронавірусна криза найтяжче вплинула саме на трудових мігрантів, які на сьогодні становлять 4.7 % світової робочої сили - це 164 млн працівників, майже половина з них - жінки. Міжнародна організація праці (МОП) назвала вплив пандемії COVID-19 на мігрантів «кризою в кризі», оскільки мільйони осіб під час локдаунів у їхніх країнах призначення втратили роботу й змушені були повернутися до своїх країн походження, де також спостерігається економічний спад і зростає безробіття. Поряд з цим, у разі закриття країни на локдауни, працівники- мігранти продовжували дбати про людей похилого віку та хворих, забезпечувати роботу продуктових крамниць, перевозити вантажі. У європейських країнах іммігранти в середньому становлять 13 % працівників ключових секторів (понад 40 % у Данії та Франції, а також близько 10 % - у Болгарії та Словенії). У деяких галузях, як-от гірнича справа, будівництво, прибирання й домашній догляд, до третини працівників народилися поза межами країн - членів ЄС [12].

Економічні наслідки кризи вже виглядають серйозними. Через одночасний дефіцит попиту й пропозиції економічна активність на ключових європейських, північноамериканських та азійських ринках знизилася сильніше, ніж під час світової фінансової кризи 2008-2009 рр. Згідно з прогнозом ОЕСР, за умови розвитку подій за базовим сценарієм світовий ВВП у поточному році зменшиться на 4.5 % [20]. Скорочення економіки очікується в усіх країнах «великої двадцятки», за винятком Китаю. У 2021 р. прогнозується відновлення, орієнтовно в п'ятивідсотковому обсязі, зокрема світовий ВВП на кінець цього року досягне значення показника кінця 2019 р.: падіння, еквівалентне 7.5-8 % світового ВВП, що приблизно відповідає сукупним річним ВВП Франції й Німеччини. За менш сприятливого розвитку подій розмір збитків за два роки наблизиться до 13 % світового ВВП. Уряди країн уже встигли відреагувати й пом'якшити початковий удар - завдяки зняттю карантинних обмежень більшість держав змогли відновити економічну активність. Однак у багатьох країнах уже починається стагнація поряд зі зниженням впевненості у майбутньому, враховуючи нові спалахи вірусу практично по всьому світу.

За даними МВФ, після падіння у 2020 р., що становило 3.5 %, цього року передбачено зростання світової економіки на 5.5 %, а в 2022 р. - на 4.2 % (табл. 1). До того ж прогноз зросту на 2021 р. переглянуто в бік підвищення на 0.3 процентних пункти завдяки додатковій підтримці політичних кіл у декількох великих країнах, та очікування зміцнення економічної активності внаслідок впровадження вакцин пізніше в цьому році, що переважає негативний вплив збільшення чисельності захворювань на економічну динаміку в найближчій перспективі [19]. Підвищення прогнозу є особливо значним для країн з розвиненою економікою, враховуючи додаткову податково-бюджетну підтримку, перш за все в США та Японії, у поєднанні з очікуваннями, що вакцини стануть широкодоступні швидше, ніж у країнах з ринком, що формується, та країнах, що розвиваються.

Темпи приросту ВВП і міжнародної торгівлі, %