Фінансово-економічний вплив уряду на становище легкої промисловості Наддніпрянської України другої половини ХІХ - початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний технічний університет ім. Івана Пулюя,

Національна академія Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного

ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ВПЛИВ УРЯДУ НА СТАНОВИЩЕ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Левицький Віталій Орестович доктор історичних наук,

доцент, доцент кафедри економіки та фінансів

Сірко Андрій Анатолійович старший викладач

кафедри іноземних мов та військового перекладу

м. Тернопіль, м. Львів

Анотація

У статті висвітлено питання фінансово-економічної політики уряду Російської держави щодо легкої промисловості другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Встановлено, що становище легкої промисловості у великій мірі визначалося такими складовими фінансово-економічних відносин як промислово-фінансовий капітал, податки, торгівля, кооперація, митна політика, ринки збуту, ціноутворення тощо. Зміцнення цих елементів, рівень їх втілення у господарські відносини став особливо прослідковуватися у процесі втілення економічних реформ 60-х років ХІХ ст.

Зауважено, що економічний розвиток Наддніпрянської України зумовлювалося її колоніальним становищем у Російській імперії, адже вона була ринком для збуту текстильних товарів з центральних і північних районів Росії та Польщі. легкий промисловість політика наддніпрянщина

Відображено дію урядових заходів, що зробили тривалий вплив на розвиток легкої промисловості в Наддніпрянській Україні. Відзначено, що здійснювана політика загороджувальних митних тарифів і патронату у пореформений період сприяла прискореному розвитку легкої промисловості. Розкрито сутність протекціоністської урядової політики, що здійснювалася владою в інтересах російських заводчиків і фабрикантів та у підсумку призвела до прискорення концентрації виробництва, утворення і зміцнення монополій та появи монопольних змов.

Вказано, що фінансово-економічна політика Російської імперії другої половини XIX - початку ХХ ст. була направлена на формування ефективної системи ринкового господарства та поєднувала у собі як загальні риси, що були притаманні передовому західноєвропейскому капіталізму, так і специфічні, притаманні лише їй.

Досліджено, що поряд із об'єктивними факторами, що реалізовувалися за допомогою економічних законів ринкової економіки, і які надали поштовх фабрично-заводській легкій промисловості, існував також і суб'єктивний фактор - протекційна економічна, фінансова, митна, податкова політика урядова політика.

Встановлено, що на основі концентрації виробництва та капіталу на рубежі XIX - XX століть утворилися умови для виникнення й діяльності монополістичних об'єднань у легкій промисловості.

Зазначено, що основу підприємців у легкій промисловості становили купці, проте після податкової реформи у 1898 р. їх кількість серед підприємців скорочується. Також активними у розбудові легкої промисловості були й представники дворян, міщан і селян. Проте, підприємницька діяльність до 1898 р. законодавчо була закріплена лише за купецьким станом.

Ключові слова: реформи, фінансово-економічна урядова політика, легка промисловість, митний тариф, модернізація, протекціонізм, податкова політика.

Annotation

Levytskyi Vitalii Orestovych Doctor of Sciences (History), Docent, Associate Professor of Economics and Finance Department, Ternopil Ivan Puluj National Technical University, Ternopil

Sirko Andrii Anatoliiovych Senior Lecturer at the Department of Foreign languages and Military translation, Hetman Petro Sahaidachnyi National Army Academy, Lviv

FINANCIAL AND ECONOMIC INFLUENCE OF THE GOVERNMENT ON THE SITUATION OF LIGHT INDUSTRY OF DNEPRIPRIAN UKRAINE OF THE SECOND HALF OF XIX - EARLY XX CENTURY

The article covers the issue of financial and economic policy of the Russian government on light industry in the second half of the XIX - early XX century. It is established that the position of light industry was largely determined by such components of financial and economic relations as industrial and financial capital, taxes, trade, cooperation, customs policy, markets, pricing and more. Strengthening these elements, the level of their implementation in economic relations began to be particularly traced in the implementation of economic reforms of the 60s of the XIX century.

It is noted that the economic development of Dnieper Ukraine was due to its colonial position in the Russian Empire, because it was a market for textiles from the central and northern regions of Russia and Poland.

The effect of government measures that have had a lasting impact on the development of light industry in Dnieper Ukraine is reflected. It is noted that the policy of blocking customs tariffs and patronage in the post-reform period contributed to the accelerated development of light industry. The essence of the protectionist government policy pursued by the authorities in the interests of Russian breeders and manufacturers and ultimately led to the acceleration of concentration of production, the formation and strengthening of monopolies and the emergence of monopoly conspiracies.

It is stated that the financial and economic policy of the Russian Empire in the second half of XIX - early XX centuries. was aimed at forming an effective system of market economy and combined both general features that were inherent in advanced Western European capitalism, and specific, unique to it.

It is investigated that along with the objective factors realized by means of economic laws of market economy, which gave impetus to the factory light industry, there was also a subjective factor - protective economic, financial, customs, tax policy, government policy.

It is established that the concentration of production and capital at the turn of the XIX-XX centuries created the conditions for the emergence and operation of monopolistic associations in light industry.

It is noted that the basis of entrepreneurs in light industry were merchants, but after the tax reform in 1898, their number among entrepreneurs decreased. Representatives of nobles, burghers and peasants were also active in the development of light industry. However, business activity until 1898 was legally enshrined only in the merchant class.

Keywords: reforms, financial and economic government policy, light industry, customs tariff, modernization, protectionism, tax policy.

Постановка проблеми

Проблема фінансової та економічної політики трактується як вся сукупність різних заходів державної влади, що істотно прямо чи опосередковано впливають випадково або ціленаправлено на розвиток промисловості, а також загалом як урядова політика щодо промислового розвитку. Тому при такому підході необхідно враховувати не лише урядові заходи, що стосуються власне промислового розвитку (промислове законодавство), але й до суміжних галузей економіки, що впливали на перебіг промислового розвитку: будівництво транспортної інфраструктури, монетарний обіг. Таке розуміння тематики дослідження сприяє більш ширшому вивченню промислової політики та детальніше проаналізувати її разом з іншими загальноекономічними проблемами.

Розвиток легкої промисловості українських губерній Російської імперії другої половини XIX - початку XX ст. розвивалася недостатньо внаслідок аграрної спеціалізації більшості губерній, що обумовлювала платіжоспроможність населення урожайністю сільського господарства; відсутністі досвіду створення великих промислових підприємств; низької підприємницької активності; перебування Наддніпрянської України у якості сировинної бази для інших районів держави.

Період від другої половини ХІХ - до початку ХХ століття в історії проведення державними установами фінансової та економічної політики пов'язаний з специфічними шляхами зародження та поширення централізованого урядового управління на території українських губерній Російської імперії. Вдосконалення управлінських структур сприяло поступовому та неухильному одержавленню найважливіших напрямів фінансово-економічних інституцій. В економіці та промисловості Російської імперії, до якої входила більша частина українських земель, відбулися кардинальні перетворення. Істотний вплив на розвиток легкої промисловості українських губерній чинила урядова фінансово-економічна політика уряду.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

В історіографічних працях з питань економічної історії Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст. суперечливою постає проблема оцінки післяреформеної економіко-соціальної урядової політики. Вона відображалася у реакції сучасників на дії царського уряду, ці дискусії продовжувалися й після того, як ті чи інші урядові ініціативи намагалися вирішувати нагальні проблеми. Так, В. Бовикін досліджував вплив економічної політики царського уряду та індустріальний розвиток Російської держави [1]. Проблеми законодавчого врегулювання діяльності монополій у текстильній галузі та трудових відносин у ній порушувалися у праці В. Лаверичєва [2]. О. Нестеренко простежив формування промислового законодавства та його вплив на розвиток легкої промисловості в Україні [3]. Вплив урядової економічної політики на розвиток галузей легкої промисловості вивчав К. Пажитнов [4]. Історик Б. Винар вказував на колоніальний характер економічної політики центрального уряду щодо української легкої промисловості в Російській імперії [5]. Однак досліджувана нами тема розкрита у науковій літературі недостатньо та потребує подальшого вивчення.

Мета статті - проаналізувати і розкрити питання фінансової та економічної політики уряду Російської імперії другої половини ХІХ - початку ХХ ст. на прикладі її впливу на легку промисловість Наддніпрянської України.

Виклад основного матеріалу

Визначальні фінансово-економічні урядові заходи, що здійснювали довготривалий вплив на розвиток держави, ставали об'єктом ретроспективного історико-економічного дослідження. Якщо під час оцінки фінансово-економічної політики самодержавства дослідниками ХІХ - початку ХХ ст. до уваги приймався результат її безпосереднього впливу на результативність економічного життя країни та виробничі відносини, що склалися у суспільстві, то при історичному аналізі усе вагомішого значення набувало виокремлення прямих та опосередкованих наслідків здійснюваної політики [1, с. 9].

Економічна політика держави - це є сукупність урядових дій і заходів, спрямованих на вибір та реалізацію довгострокових і короткострокових економічних рішень. Інструменти економічної політики включають в себе кошти, що використовуються для довгострокового планування, що переслідує цілі стабільності розвитку та економічного зростання, забезпечення національних інтересів, кон'юнктурного регулювання (монетарні й фіскальні інструменти), регіонального та соціального розвитку (дотації, пільги, субсидії), а також інші нормативи та регулятиви для скорочення розриву між фактичним і потенційним виробництвом, подолання рецесії та криз, зменшення безробіття. Інструментарій фінансово-економічної політики держави безпосередньо пов'язаний із раніше узгодженими рішеннями та зобов'язаннями, з переданим спадщину минулим. Саме тому історичне обґрунтування леґітимності фінансово-економічної урядової політики, її справедливості, доцільності інструментарію та впровадження його у суспільних інтересах є вирішальними засобами схвалення курсу політичної влади і державної стабільності [6, с. 218].

У внутрішній економічній політиці зусилля держави спрямовувалися на посилення концентрації виробництва на великих підприємствах легкої промисловості, яким надавалися суттєві переваги у порівнянні з дрібними промисловими закладами. У сфері споживання для широких верств населення на місцевих рівнях активно запроваджувалося державне регулювання цін як на товари тривалого використання, так і першої необхідності [7, с. 620].

У промисловому поступі Російської імперії досить вагома роль належала галузям текстильного виробництва. Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. тільки у бавовняній галузі близько 400 тисяч робітників, зайнятих на 730 фабриках, виробляли щорічно товару на суму близько 520 млн крб. Якщо зважити, що сума виробництва, та й усі інші елементи провідних галузей обробної промисловості Російської імперії були значно нижчими (сума виробництва з обробки продуктів тваринництва становила у 1900 р. 11 0894200 крб, вовни - 167 166300 крб, металів - 371 933900 крб) від наведених цифр, то виявиться першорядне значення бавовняної промисловості. Загалом галузі текстильного виробництва забезпечували роботою близько 900 тисяч чоловік. Працівники текстильної галузі становили головну масу російських фабрично-заводських робітників, що було дещо менше половини від загальної кількості [8, с. 4].

При всій своїй циклічності текстильна промисловість на початку ХІХ століття розвивалася динамічно: фінансово-економічна політика самодержавства не завжди стримувала поступальний рух; підприємці- мануфактуристи прагнули не лише отримувати прибутки, за посиленої експлуатації; навіть серед робітників-текстильників траплялися й «аристократи», які проживали у «котеджах», вони організовували власні профспілки «раклистів (старші робітники біля машин) і «граверів», що запозичували кошти в ощадних касах для накопичення власного капіталу [8, с. 5].

Разом із об'єктивними факторами, що функціонували згідно з економічними законами ринкового суспільства, і які надали поштовх фабрично-заводській промисловості, діяв і суб'єктивний фактор, а саме - протекційна політика уряду; суб'єктивний чинник у Російській імперії був досить значним. Поряд з цим підприємницькі кола, що перебували під опікою уряду, набирали дедалі вагомішої сили, активно тиснули на урядовий апарат, змушували його продовжувати і поглиблювати ринкові перетворення. Таким чином, політика патронату в пореформений період всеохоплююче сприяла прискореному розвитку легкої промисловості [9, с. 53].

Реформи 60-70-х рр. ХІХ ст., попри свою обмеженість, створили умови для економічного розвитку, уможливили індустріалізацію. Її темпи в пореформений період були дуже високими. Особливо це відчувалося у Наддніпрянській Україні, де за кілька років сформувалися цілком нові галузі промисловості (машинобудівна, важка промисловість та ін.). Промисловий розвиток супроводжувався змінами і в інших сферах життя: всі головні міста сполучили між собою новоутворені залізниці, розгорталися процеси урбанізації, складалися нові суспільні верстви підприємців і промислових робітників тощо.

Проте політика імперського уряду не була розрахована на те, щоб Наддніпрянщина скористалася зі свого економічного розвитку. Дотримуючись традиційної політики використання економічного потенціалу українських земель задля задоволення загальноімперських потреб, російський уряд використовував для цього в пореформену добу нові форми. Одним із них стали залізниці. Вони розглядалися як найзручніший засіб переміщення, в разі потреби, військових контингентів до будь-якого регіону імперії. Після завершення будівництва залізниць ними з Наддніпрянщини до центру імперії доправляли продукти й сировину, а звідти надходили готові вироби з російських підприємств. Внаслідок цього Наддніпрянщина втягувалася до загальноросійського ринку, відповідно до тієї ролі, яку їй визначила імперія. Наприкінці ХІХ ст. Наддніпрянська Україна давала 26 % загальноімперського прибутку, одначе на власні потреби використовувала не більше половини від цієї суми. Решта покривала потреби інших регіонів імперії [10].

Засобом перекачування капіталів з українських губерній до центру стала також політика ціноутворення. Ціни на сировину, що відправлялася з Наддніпрянщини, були набагато нижчими, ніж вартість російських товарів, що надходили в українські губернії з російських підприємств. Внаслідок цього українські капітали фінансували розвиток інших регіонів. Використання економічного потенціалу Наддніпрянщини проявлялося також у тому, що пріоритет надавався тим галузям української економіки, які мали задовольняти імперські потреби (вугледобувна, металургійна, залізорудна), тоді як ті, що могли скласти конкуренцію російським підприємцям (легка промисловість), підтримки не одержували. Внаслідок цього швидкими темпами розвивалися сировинні галузі, а інші помітно відставали. Напередодні Першої світової війни Наддніпрянщина давала 72 % усього видобутку сировини в імперії та лише 15 % виробництва готової продукції. Це стало свідченням того, що українська економіка набула однобічного, залежного від центру характеру розвитку [10].

Період другої половини ХІХ - початку ХХ ст. в історії державних установ та проведення економічної політики, пов'язаний з особливими шляхами формування й поширення централізованого імперського управління на території Російської імперії. Раціоналізація управлінських структур сприяла неухильному й поступовому одержавленню найважливіших напрямів соціально-економічного життя.

Перехід до капіталістичного способу виробництва та початок розвитку ринкових відносин в Російській імперії, в тому числі й Україні, пов'язані з реформою 1861 р. Такий перехід відбувався за досить специфічних умов. Адже запровадження капіталістичних відносин в Росії на відміну від більшості країн Заходу, відбувся не в результаті революції, а вході реформ «згори». Внаслідок цього підприємці в Російській імперії на початку другої половини ХІХ ст. не були пануючим класом. Формування самого класу промислової й торгової буржуазії відбувалося вже з розвитком капіталізму. Накопичення капіталу в руках підприємців відбувалося за рахунок прибутків від діяльності вже капіталістичних підприємств [11, с. 54].

Становлення ринкових відносин у Російській імперії розпочався пізніше, ніж у більшості країн Заходу. Це обумовлювало введення захисних дій щодо вітчизняних виробників від конкуренції від дешевших та якісніших іноземних товарів. Поряд з цим у країні відчувалася гостра потреба в імпорті певних видів обладнання, машин, технологій, матеріалів і сировини. Водночас більшість поміщиків, які залишалися досить потужним класом і після реформ 1860-х рр., не були зацікавлені у здійснені буржуазних реформ. У той же час саме вони повинні були стати основою для формування буржуазії у галузях легкої промисловості [11, с. 55].

Таким чином, таке становище зумовило запізнілий процес переходу до капіталістичного виробництва та встановлення ринкових економічних відносин у Російській імперії, вони істотно відрізнялися від аналогічних процесів у Західній Європі та США. Це явище проявилося насамперед у широкому втручанні державних інституцій практично в усі сфери економічного життя країни.

Метою урядової політики стало підвищення продуктивних сил, будівництво власної індустрії. Держава запроваджувала заходи з підвищення промислової ініціативи. Капітал і його організація не сприймалися більше як ворожі елементи. Тому наприкінці ХІХ-го ст. і в перші півтора десятиліття XX-го ст. темпи промислового виробництва у Російській імперії були суттєво вищими, ніж у передових країнах Заходу. Наприклад, у бавовняній галузі кількість веретен від 1906 по 1912 р. зросла з 6,5 млн до 9,2 млн одиниць, а кількість виробленого прядива з 16 до 22 млн пудів. За цей період кількість веретен у Великобританії збільшилася на 20 %, а у США - на 10 %. Кількість механічних ткацьких верстатів від 1900 до 1913 рр. у бавовняній галузі легкої промисловості Російської імперії зросла на 65 %, а щорічне виробництво тканин - на 67,2 %. За 13 років початку ХХ ст. кількість робітників на текстильних фабриках країни збільшилася на 48 %, інтенсивність праці, енергоозброєність та виготовлення продукції зросли більш ніж у три рази [8, с. 18].

Після ліквідації кріпосного права у 1861 р. почалася епоха ринкових перетворень в економіці. Ідеї економічного лібералізму, що охопили Російську імперію від середини 50-х рр. ХІХ ст., призвели до поширення на рівні держави ідей манчестерської школи політекономії, в основі якої було уявлення про економічний розвиток як природний процес, який не вимагає будь-якого державного втручання. Класичним виразником цієї ідеології був міністр фінансів Російської імперії М. Рейтерн. Він фактично здійснював розробку всієї фінансово- економічної політики у державі, сформував основні програмні документи економічної політики, що сприяли швидкому промисловому зростанню після реформ 1860-х рр. й стали основою офіційного курсу до революції 1905-1907 рр. [12, с. 7-8.].

Досліджуючи конкретні фактори, що визначили розвиток окремих галузей легкої промисловості, необхідно відзначити, що здійснення фінансово-економічної політики відбувалося переважно в інтересах власників заводів і фабрик. Наприклад, текстильна галузь надійно захищалася від конкуренції з іноземною продукцією. Вона розбудовувалася під егідою загороджувальних митних тарифів на готові вироби та сировину. Проте, наприкінці ХІХ ст. ці тарифи стали стримуючим фактором, адже виконували роль своєрідної винагороди за технічну відсталість, породжували інертність місцевих заводчиків і фабрикантів у технічному вдосконаленні підприємств та здешевленні вироблених товарів. Через дію загороджувальних тарифів імпорт дешевших закордонних товарів утруднювався, небезпека іноземної конкуренції стала обмеженою. Текстильні фабриканти опинялися цілковитими господарями на внутрішньому ринку, адже отримали можливість диктувати свої ціни. Тому конкурентна боротьба могла розгорталася лише на внутрішньому ринку між вітчизняними підприємствами. Протекціоністська урядова політика, що проводилася в інтересах російських фабрикантів, у підсумку призвела до виникнення монопольних змов та прискорення концентрації виробництва [2, с. 27].

Водночас діяв тариф 1822 р., що вплинув на скорочення зовнішньої торгівлі Наддніпрянської України. Уряд, підвищуючи мита на імпортовані товари легкої промисловості, прагнув через запровадження названого тарифу, забезпечити російським товарам монопольне становище на ринку українських губерній. Реалізація на українському ринку російських мануфактурних товарів вимивала 22 млн крб, що становило 1/3 загальної вартості продукції усіх російських фабрик і заводів і перевищував утричі збут на великому ярмарку у Нижньому Новгороді [13, с. 262].

Діючий митний тариф 1868 р. мав уже яскравий ліберальний характер: багато товарів імпортувалися безмитно, на іншу продукцію накладалися порівняно невисокі ставки. Такий пільговий тариф позитивно відобразився на розвитку зовнішньої торгівлі, зростали як обсяги імпорту, так і експорту. Від 80-х рр. ХІХ ст. здійснюється кілька підвищень тарифних ставок, причому запроваджуються митні ставки на перелік товарів, що раніше імпортувалися безмитно. Введені підвищення об'єднувалися у загальний тариф 1891 р., що вже відображав охоронний характер. Якщо порівняти тарифи 1868 і 1891 рр., то можна відзначити, що нове мито на бавовну призвело до підвищення митних платежів на лляне та бавовняне прядиво [11, с. 57-58].

У Російській імперії митне оподаткування було суттєво вищим, ніж в інших економічно розвинутих країнах. Підвищення митних ставок на сировину і предмети споживання мало наслідками подорожчання товарів на внутрішньому ринку держави, додаткове оподаткування населення і, як наслідок, погіршення його матеріального становища. Згідно наших підрахунків, загальна сума, яку додатково переплачувало населення Російської імперії внаслідок митної політики царизму, становила 631 млн крб за рік. Вітчизняні виробники, які були захищені високим митом, не надто поспішали за технічним прогресом, не переймалися вдосконаленням виробництва та зниженням собівартості виготовленої продукції. Їхні зусилля, здебільшого, були направлені на зменшення зовнішньої конкуренції, підвищення цін на власні товари та за рахунок цього отримання великих прибутків [3, с. 28].

Легка промисловість Наддніпрянської України, що до цього часу ще мала право на деякий вільний вибір потрібного їй імпортного текстилю, стала вигідним і виключним ринком збуту для великоросійського текстильного виробництва. Водночас ще тариф 1822 р. безпосередньо сприяв інтенсифікації текстильного виробництва у Володимирській, Московській, Володимирській, Костромській губерніях, де утворилася ціла мануфактурна округа, їхні фабрики щоденно експортували велику кількість продукції. Наддніпрянська Україна перетворилася на великий ринок збуту. Виготовлені з української сировини товари текстильної промисловості прибували назад в українські губернії, де їх збували російські купці суттєво дорожче, ніж у самій Росії внаслідок свого монопольного становища [5, с. 8].

Аналіз фінансово-економічної політики уряду в пореформений період вказує, що, як і у дореформений період, відбувалося сприяння розвитку торгівлі й промисловості, при цьому, насамперед, враховувалися інтереси поміщиків-дворян. Її основою залишалися тенденції до задоволення матеріальних побажань дворянства вже не лише як домінуючої соціальної верстви, а як класу у капіталістичному суспільстві, узаконення його привілейованого політичного становища у нових соціально-економічних умовах, до якого дворяни не лише намагалися пристосуватися самі, а й під їх впливом поступово видозмінювали ті чи інші сторони свого господарства. Царський уряд політикою «насадження» промисловості до певної міри задовольняв запити економічного розвитку країни, що обумовлювалося загальними об'єктивними тенденціями розвитку капіталізму як у сільському господарстві, так і в легкій промисловості, збереженням ефективних засобів втручання в економіку у першу чергу в інтересах дворян. Підтримуючи в цілому розвиток промисловості в пореформений час, самодержавний уряд намагався обмежити підприємницьку ініціативу фабрично-заводським законодавством, особливо це стосувалося акціонерної справи [14, с. 21].

Також варто згадати ті держані установи, що безпосередньо розробляли та публікували законодавчі акти. Це найвищі державні установи - Урядуючий сенат. Державна рада, Рада міністрів і Комітет міністрів. Для законодавства Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст. важливим є документація другого відділення «Собственная императорского величества канцелярия». Від 1862 по 1882 рр. через цю установу пройшли законопроекти перед їх внесенням на розгляд у Державну раду. до 1882 р. друге відділення займалося видавництвом Повного зібрання законів Російської імперії, де містилися акти щодо легкої промисловості [15, с. 27].

У Наддніпрянській Україні фабрично-заводською діяльністю опікувалися органи місцевої ті державної влади. Розвитком промисловості у державі згідно маніфесту «Про заснування міністерств», від 1802 р. керувало Міністерство фінансів. У жовтні 1905 р. утворилося Міністерство торгівлі та промисловості. Місцеве губернське керівництво за допомоги місцевої поліції і земств надавало дозволи на заснування нових заводів і фабрик та повідомляло Міністерство фінансів; здійснювало нагляд за зміною власників посесійних фабрик, їх нероздільністю; вносило подання у Департамент мануфактур і Внутрішньої торгівлі Міністерства фінансів, про дозвіл продажу закладів [16, с 243-248; 17, с. 3, 8].

Висновки

Таким чином, в основі фінансово-економічної політики уряду Російської імперії було намагання захистити політичні та економічні інтереси дворянства, зберегти та розширити його володіння й сфери впливу. Можемо стверджувати, що митна протекціоністська урядова політика була доречною на початковому етапі розвитку фабрично-заводської промисловості, а вже наприкінці ХІХ століття почала гальмувати економічний розвиток держави, знижувала соціальне становище населення та служила інтересам казни, великих промисловців та фінансової олігархії. Завдяки загороджувальним тарифам притік дешевших імпортних товарів ускладнювався, загроза іноземної конкуренції згладжувалася. Капіталістична промисловість розглядалася царським урядом, як основа військової могутності, він намагався забезпечити її найвигіднішими ринками збуту при одночасній умові економічного захисту підприємців та невтручання їх у політичну сферу. Політика протекціонізму, що проводилася в інтересах поміщиків, призвела до високих мит на імпортне обладнання та сировину. Це стримувало розвиток виробництва з переробки волокнистих речовин і позначило на професійному рівні робітників, зайнятих у текстильних галузях. Внаслідок невисокої дивідендності акціонерних підприємств легкої промисловості основний потік банківського та іноземного капіталу спрямовувався в інші галузі промисловості.

Фінансово-економічна політика уряду Російської імперії щодо промисловості Наддніпрянської України у пореформений період не змінилася за своєю сутністю, а лише відбулися формальні зміни, що обумовлювалося новою історичною та економічною ситуацією. Упродовж зазначеного періоду, внаслідок фінансово-економічних урядових заходів, знищувалася українська легка промисловість, перетворюючи українські губернії на вигідний ринок імпортованої продукції. Занепад текстильного, шкіряного виробництва носив характер підпорядкування української легкої промисловості російським економічним інтересам та свідчить про колоніальну політику російського державного апарату в Наддніпрянській Україні.

Література

1. Бовыкин В. И. Экономическая политика царского правительства и индустриальное развитие России. 1861-1900 гг. Экономическая история: Ежегодник. 2002. Москва: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН). 2003. С. 9-32.

2. Лаверычев В. Я. Монополистический капитализм в текстильной промышленности России (1900-1917 гг.). Москва, 1963. 286 с.

3. Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні: в 2 ч. Ч. 2: Фабрично- заводське виробництво. Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. 580 с.

4. Пажитнов К. А. Очерки истории текстильной промышленности дореволюционной России. Шерстяная промышленность. Москва, 1955. 364 с.

5. Винар Б. Розвиток української легкої промисловості. Денвер, 1955. 30 с.

6. Малюшин И. И. Эволюция инструментов экономической политики России во второй половине XIX- начале ХХ столетия. Проблемы современной экономики. 2016. № 1 (57). С. 218-223.

7. Економічна історія України: Історико-економічне дослідження: в 2 т. / [ред. рада: В. М. Литвин (голова), Г. В. Боряк, В. М. Геєць та ін.; відп. ред. В. А. Смолій]; НАН України, Ін-т історії України. Київ: Ніка-Центр, 2011. Т. 1. 696 с.

8. Кругликов А. Л. Текстильная промышленность России, организованный капитал и профессиональные организации рабочего класса, конец Х1Х-начало ХХ вв.: автореф. дисс.... доктора ист. наук: 07.00.02. Москва, 2003. 41 с.

9. Москалюк М. М. Загальний нарис становища та розвитку обробної промисловості українських губерній Російської імперії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Збірник наукових праць Україна-Європа-Світ Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: історія. 2013. Вип. 11. С. 53-59.

10. Економічний розвиток Наддніпрянської України у другій половині ХІХ ст. URL: http://ukrmap. su/uk-uh9/1044.html.

11. Дерев'янкін Т. І., Сайкевич О. Д. З історії державного регулювання ринкової економіки Російської імперії. Історія народного господарства та економічної думки України: Міжвід. зб. наук. праць. 2000. Вип. 31-32. С. 54-67.

12. Бігун Г. С. Історія підприємництва в Україні: 1861-1917 рр.: монографія / [Г. С. Бігун, В. Г. Ляшенко, Д. П. Шапран]. Донецьк: ДонДУЕТ, 2007. 187 с.

13. Аксаков И. Исследования о торговле на украинских ярмарках. С.-Петербург, 1858. 383 с.

14. Донік О. М. Промислове підприємництво дворянства України в ХІХ ст.: урядова політика, особливості розвитку, галузеві напрями. Український історичний журнал. 2007. № 5. С. 18-41.

15. Антонова С. И. Материали законодательства периода капитализма как исторический источник. Учебное пособие. Москва, 1976. 50 с.

16. Об учреждении министерств. Манифест 8 сентября 1802 г. Полное собрание законов Российской империи. Собр. 1-е. Т. XXVII (1802). № 20406. С.-Петербург, 1830. 1214 с.

17. Свод постановлений о промышленных и фабричных заведениях. Свод законов Российской империи: Кредитный, торговый, о промышленности фабричной и заводской, устав ремесленный. С.-Петербург, 1857. Стст. 2, 15. Т. 11. Ч. 1. С. 3, 8.

References

1. Bovykin, V. I. (2003). Ekonomicheskaya politika tsarskogo pravitel'stva i industrial'noye razvitiye Rossii. 1861-1900 gg. [The economic policy of the tsarist government and the industrial development of Russia. 1861-1900]. Ekonomicheskaya istoriya: Yezhegodnik. 2002. Moskva: Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya (ROSSPEN) [in Russian].

2. Laverychev, V. Y. (1963). Monopolisticheskii kapitalizm v tekstilnoi promyshlennostii Rossii (1900-1917 hh.) [Monopoly capitalism in the Russian textile industry (1900-1917)]. Moskva: Izd-vo MGU [in Russian].

3. Nesterenko, O. O. (1962). Rozvytok promyslovosti na Ukraini: Fabrychno- zavodske vyrobnytstvo [Industrial development in Ukraine: factory production]. (Vol. 1). Kyiv: Vyd-vo AN URSR [in Ukrainian].

4. Pazhytnov, K. A. (1955). Ocherki istorii tekstilnoi promyshlennosti dorevolyutsyonnoi Rossii. Sherstyanaya promyshlennost [Essays on the history of the textile industry in pre-revolutionary Russia. Wool industry]. Moskva [in Russian].

5. Vynar, V. (1955). Rozvytok Ukrainskoi legkoi promyslovosti [Development of Ukrainian light industry]. Denver [in Ukrainian].

6. Malyushyn, Y. Y. (2016). Evolyutsyya instrumentov ekonomicheskoy politiki Rossii vo vtoroi polovine XIX - nachale XX stoletiya [Evolution of Russia's Economic Policy Instruments in the Second Half of the 19th - early 20th centuries]. Problemy sovremennoy ekonomiki, 1 (57) [in Russian].

7. Lytvyn M. M., Boriak H. V., Heiets V. M. (2011). Ekonomichna istoriia Ukrainy: Istoryko-ekonomichne doslidzhennia [Economic history of Ukraine: Historical and economic research]: v 2 t. Kyiv: Nika-Tsentr [in Ukrainian].

8. Kruglikov A. L. (2003). Tekstilnaya promyshlennost Rossii, organizovannyj kapital i professionalnye organizacii rabochego klassa, konec XIX-nachalo XX vv. [Textile industry in Russia, organized capital and professional organizations of the working class, late 19th-early 20th centuries]. Moskva [in Russian].

9. Moskaliuk M. M. (2013). Zahalnyi narys stanovyshcha ta rozvytku obrobnoi promyslovosti ukrainskykh hubernii Rosiiskoi imperii u druhii polovyni XIX - na pochatku XX st. [General outline of the situation and development of the manufacturing industry of the Ukrainian provinces of the Russian Empire in the second half of the XIX - early XX centuries]. Zbirnyk naukovykh prats Ukraina-Ievropa-Svit Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu im. V. Hnatiuka. Seriia: istoriia. Vyp. 11 [in Ukrainian].

10. Ekonomichnyi rozvytok Naddniprianskoi Ukrainy u druhii polovyni XIX st. [Economic development of Dnieper Ukraine in the second half of the XIX century]. URL: http://ukrmap.su/uk-uh9/1044.html. [in Ukrainian].

11. Derev'yankin, T. I., Saykevych, O. D. (2000). Z istoriyi derzhavnoho rehulyuvannya rynkovoyi ekonomiky Rosiys'koyi imperiyi [From the history of state regulation of the market economy of the Russian Empire]. Istoriya narodnoho hospodarstva ta ekonomichnoyi dumky Ukrayiny:Mizhvid. zb. nauk.prats'. Vol. 31-32 [in Ukrainian].

12. Bihun H. S., Liashenko V. H, Shapran D. P. (2007). Istoriia pidpryiemnytstva v Ukraini: 1861-1917 rr. [History of Entrepreneurship in Ukraine: 1861-1917]. Donetsk: DonDUET [in Ukrainian].

13. Aksakov, I. (1858). Issledovaniya o torgovle na ukrainskikh yarmarkakh [Research on trade at Ukrainian fairs]. S.-Peterburg [in Russian].

14. Donik O. M. (2007). Promyslove pidpryiemnytstvo dvorianstva Ukrainy v XIX st.: uriadova polityka, osoblyvosti rozvytku, haluzevi napriamy [Industrial Entrepreneurship of the Nobility of Ukraine in the XIX Century: Government Policy, Peculiarities of Development, Sectoral Directions]. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. № 5 [in Ukrainian].

15. Antonova S. I. (1976). Materiali zakonodatelstva perioda kapitalizma kak istoricheskij istochnik [Materials and legislation of the period of capitalism as a historical source]. Moskva [in Russian].

16. Ob uchrezhdenii ministerstv. Manifest 8 sentyabrya 1802 g. [On the establishment of ministries. Manifesto September 8, 1802]. (1830). Polnoe sobranie zakonov Rossijskoj imperii. Sobr. 1-e. T. XXVII (1802). № 20406. S.-Peterburg [in Russian].

17. Svod postanovlenij o promyshlennyh i fabrichnyh zavedeniyah [Code of Regulations on Industrial and Factory Establishments]. (1857). Svod zakonov Rossijskoj imperii: Kreditnyj, torgovyj, o promyshlennosti fabrichnoj i zavodskoj, ustav remeslennyj. S.-Peterburg. Stst. 2, 15. T. 11. Ch. 1 [in Russian].

Размещено на Allbest.ru