Здобутки та прорахунки модернізації системи охорони здоров’я та сфери культурного забезпечення населення України у 90-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Здобутки та прорахунки модернізації системи охорони здоров'я та сфери культурного забезпечення населення України у 90-х рр. ХХ ст.

К. Ніколаєць

Київ

Анотація

Реформа вищої медичної школи 1990-х рр. в Україні мала на меті наблизити якість підготовки лікарів до міжнародних стандартів. Встановлено, що для системи охорони здоров'я України кінця ХХ ст. характерними були скорочення тривалості життя населення, погіршення демографічного стану в країні, висока дитяча смертність, інфекційні захворювання. Економічна криза, складні соціальні проблеми негативно впливали на структуру дозвілля молоді, його обсяги та духовно-культурний зміст. Комерціалізація відносин у галузі охорони здоров'я і сфері культури призвела до суттєвих структурних змін, пов'язаних із появою та розширенням переліку платних послуг, що надавалися закладами охорони здоров'я та культури.

Ключові слова: система охорони здоров'я, культурне забезпечення населення, соціальний захист, соціальна стабільність, соціальна справедливість, майнове розшарування.

Аннотация

Николаец К. Достижения и просчеты модернизации системы здравоохранения и сферы культурного обеспечения населения Украины в 90-х гг. ХХ в.

Ключевые слова: система охраны здоровья, культурное обеспечение населения, социальная защита, социальная стабильность, социальная справедливость, имущественное расслоение.

Nikolaets K. Achievements and failures of the health system and the modernization of the cultural sphere of providing the population of Ukraine in the 90s of the twentieth century.

In the article was defined the main facts, which determined assistance of modernization system of health guard and the cultural sphere providing to the Ukrainian population in 90th XX century. In the background of the analysis of the statistical results was defined the regional difference of realization the social politics in this directions. The meaning of the cultural providing sphere was mentioned for formation the public identical.

Reform of a higher Ukrainian medical school of 1990s was intended to bring closer the quality of medical men training to global standards. It is established that it was customary for health care system of Ukraine of the late 20th century reducing of population lifetime, decline of internal demographical state, high infantine mortality, and infectious diseases. Economic recession, complicated social problems negatively influenced on pattern of youth leisure, its scope and spiritually cultural content. Commercializing of relationship in the field of health care and sphere of culture led to significant structural changes related to emergence and broadening of payable services that were provided by health care and culture establishments.

Keywords: the system of health guard, the cultural sphere providing, social protection, social stability, social justice, property distraction.

Упродовж 90-х років ХХ ст. відбулися значні зміни у системі охорони здоров'я та сфері культури, обумовлені подоланням економічної кризи із надвисокою інфляцією, необхідністю введення національної грошової одиниці та реструктуризацією економіки. Суттєвий вплив на цей процес забезпечувало відновлення приватної власності та масштабне скорочення державних видатків на охорону здоров'я та розвиток установ культури. У 1992 р. Верховна Рада прийняла «Основи законодавства України про охорону здоров'я». У цьому документі вперше було введено поняття гарантованого державою обсягу та рівня безоплатної медичної допомоги. Надзвичайно важливим для подальшого реформування галузі стало визначення державою необхідності надання кожному пацієнтові права на вільний вибір лікаря та лікувальної установи. У 1990-х рр. в Україні здійснювалася реформа вищої медичної школи, що мала на меті наблизити якість підготовки лікарів до міжнародних стандартів. Особлива увага надавалася підготовці сімейного лікаря як основи майбутньої системи первинної медико-санітарної допомоги [3, с. 732].

Однак перехід до роботи сімейних лікарів за рахунок скорочення кількості лікарняних закладів вкрай неоднозначно сприймався у суспільстві. Висловлювалися думки про те, що необхідність отримання направлення від сімейного лікаря для проведення подальшого обстеження пацієнта та взяття необхідних аналізів лише затягуватиме час надання допомоги, а скорочення кількості лікарень, особливо у сільській місцевості, негативно позначиться на якості медичної допомоги. Можна припустити, що перехід до практики роботи сімейних лікарів обумовлювався прагненням державних органів скоротити видатки за рахунок утримання лікарень за рахунок державного бюджету.

Якщо у 1990 р. було введено в експлуатацію лікарняних закладів на 6,4 тис. ліжок, в тому числі у сільській місцевості - 0,8 тис., то у 1995 р. відповідно - 2,5 тис. (0,3 тис.), у 1996 р. - 1,4 тис. (0,05 тис.), у 1997 р. - 1,2 тис. (0,2 тис.), у 1998 р. - 0,8 тис. (у сільській місцевості введення у дію лікарняних закладів взагалі не було зафіксоване), у 1999 р. - 1,7 тис. (0,1 тис.). При цьому у окремих регіонах протягом тривалого часу взагалі не будувалося лікарень. Так, у Автономній Республіці Крим у 1990 р. було введено у експлуатацію 240 лікарняних закладів, у 1999 р. - жодного, у Вінницькій області у 1990 р. - стали до ладу 25 лікарень, у 1999 р. - жодної, у Волинській області в 1990 р. не було зафіксовано введення в експлуатацію лікарняних закладів, а у 1999 р. їх було побудовано 130, у Дніпропетровській області у 1990 р. - 480, у 1999 р. - 15, у Київській області у 1990 р. - 740, у 1999 р. - 50, у Одеській у 1990 р. - 465, у 1999 р. - 35. У 1990 р. у Донецькій області було введено у експлуатацію 462 лікарні, у Житомирській - 290, у Запорізькій - 162, у Івано-Франківській - 465, у Кіровоградській - 9, у Луганській - 260, у Львівській - 302, у Миколаївській - 150, у Полтавській - 265, у Рівненській - 167, у Сумській - 110, у Тернопільській - 38, у Херсонській -150, у Хмельницькій - 90, у Черкаській - 714, у Чернівецькій - 110, у Чернігівській - 211. При цьому по вказаних областях у 1999 р. не стала до ладу жодна лікарня. У Закарпатській області у 1990 р. не було побудовано лікарень, а у 1999 р. їх було споруджено 300. Відзначимо, що переважна більшість лікарняних закладів вводилася в експлуатацію у містах, у сільській місцевості кількість нових лікарень була незначною. Збільшення кількості лікарняних закладів відмічалося тільки по м. Київ, де у 1990 р. було побудовано 450 лікарень, а у 1999 р. - 534 [8, с. 243-244].

При цьому у більшості областей України відзначалося «укрупнення лікарень», коли відбувалася ліквідація лікарняних закладів у невеликих містах із одночасним їх зосередженням в основному у обласних і районних центрах. Цей процес суттєво ускладнював отримання медичної допомоги для жителів сільської місцевості, коли їм у деяких випадках потрібно було їхати до найближчої лікарні 20-40 км, що було особливо небезпечно при пологах, гострих стадіях захворювань та травматичних випадках. Крім цього, у багатьох селах було незадовільним транспортне сполучення. Рівень медичного обладнання був кращим в обласних центрах та м. Київ, де, фактично, зосереджувалася більшість висококласних спеціалістів.

Охорона здоров'я в Україні була великою мірою занедбана і ситуація в цій галузі суспільства сягнула такого рівня, що загрожувала національній безпеці держави: скорочення тривалості життя народу, погіршення демографічного стану в країні, величезні недоліки в охороні материнства і дитинства, висока дитяча смертність, вплив наслідків Чорнобильської катастрофи, наступ захворювань СНІДу та інфекційних хвороб. Була відсутня стратегія і тактика боротьби із тютюнокурінням, алкоголізмом і наркоманією, зовсім не обмежувалася реклама тютюну, алкогольних напоїв та недоброякісних продуктів харчування. Не завжди була виправдана реклама ліків. У країні щорічно реєструвалося від 8 до 10 і більше мільйонів випадків інфекційних захворювань. У практичній діяльності була відсутня єдина політика розвитку медичного забезпечення населення, не було розроблено стандартів якості медичного обслуговування, не визначалося місце відомчої медицини в системі охорони здоров'я, не було знайдено чіткої лінії поведінки у роздержавленні об'єктів охорони здоров'я, не реорганізовано мережу науково-дослідних установ, не переглянуто категорії населення для користування медичними пільгами, не встановлено дієвого контролю за купівлею ліків і медичної техніки, не прийнято закону про медичне страхування громадян і нормативи гарантованого медичного обслуговування [5, c. 643].

Чи не найбільшою проблемою держави було погіршення стану здоров'я дітей і молоді. За основними показниками захворюваності здоров'я підлітків і молоді в Україні погіршувалося. Поширеність хвороб на 10 тисяч підліткового населення в 1998 р. збільшилася проти 1991 на 56,7%, ріст відбувся за всіма основними класами. Протягом останніх років серед населення України спостерігалося поширення ВІЛ-інфекції. На початок 1999 р. зареєстровано 24483 ВІЛ-інфіковані громадяни України, що в 4,6 рази більше, ніж у 1996 р., збільшилася кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД і серед підлітків [4, c. 217]. Абсолютна більшість ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, що перебували на обліку у медичних закладах на кінець 1999 р. були особами, які інфікувались при вживанні наркотиків шляхом ін'єкцій [8, c. 518].

Наприкінці 1990-х рр. було ухвалено низку документів, що передбачали покращення репродуктивного здоров'я, профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу, тютюнопаління. Центральні органи виконавчої влади спільно із молодіжними організаціями запровадили низку спеціальних програм спрямованих на покращення стану здоров'я молоді - «Оздоровлення студентів», Програма профілактики СНІДу та наркоманії на 1999-1990 рр., Цільова комплексна програма «Фізичне виховання - здоров'я нації» та ін. соціальний модернізація охорона здоров'я культура

Діяльність у сфері оздоровлення проводили центри соціальних служб для молоді (станом на 1 січня 2003 р. діяло 634 таких центрів). Із 2002 р. відбувалося створення мережі центрів ресоціалізації наркозалежної молоді «Твоя перемога» (у 2003 р. в Україні діяли 10 таких центрів) [2].

Однак упродовж 2001-2005 рр. зберігалася тенденція щодо поширення в молодіжному середовищі наркоманії та епідемії ВІЛ/СНІДу. В кінці 2005 р. у правоохоронних органах офіційно було зареєстровано майже 152,4 тисяч осіб, які споживали наркотичні речовини. За оцінками експертів, дійсна цифра була майже в три рази вища і становила 377,6 тисяч осіб [7, c. 306]. Фінансовий стан вплинув на зменшення загального забезпечення об'єктами соціально-культурної сфери і особливо сільських населених пунктів. На початок 2001 р. лише на території 1,1 тис. сільських населених пунктів були розташовані лікарні, 15,8 тис. - фельдшерсько-акушерські пункти, що менше проти попереднього обстеження, відповідно на 31,8% та 1,9%. Кількість сільських населених пунктів, на території яких були розташовані клуби або будинки культури, бібліотеки, кіноустановки зменшились у другій половині 1990-х років відповідно на 8,7%, 12,6% та 45,4%. Не всі установи використовувалися за призначенням: серед дошкільних закладів використовувалися за призначенням лише 73,5%, серед кіноустановок - 55,6 %, підприємств служби побуту - 59,9%. Порівняно з попереднім обстеженням кількість діючих установ зменшилася: дошкільних закладів у 1,6 рази, клубів і будинків культури - на 13,2%, бібліотек - в 1,6 рази, кіноустановок та спортивних споруд - в 3,3 рази, лікарняних закладів - на 3,2%, торговельних закладів - на 9,7 %, підприємств служби побуту - в 3,6 рази, їдалень, кафе, чайних - на 12,2%. Значна кількість будівель соціальної сфери вимагала капітального ремонту або знаходилася у аварійному стані, відповідно: 31,5% та 2,2 % дитячих дошкільних закладів, 30,6 % та 2,3 % шкіл, 43,1% та 4,8% клубів, 28,7 % та 2,8 % бібліотек, 28,1 % та 1,3 % лікарняних закладів, 8,5% та 0,4 % об'єктів торгівлі. Величезна кількість сільських населених пунктів не була забезпечена об'єктами соціальної сфери: в 19,4 тис. були відсутні дитячі дошкільні заклади, у 14,2 тис. - школи, у 17,1 тис. - відділення зв'язку, у 9,7 тис. - лікарняні заклади, у 6,8 тис. - торговельні заклади [5, c. 648-649].

Проте кількість санаторіїв та пансіонатів, де була можливість лікування, зросла з 1990 по 1999 рр. із 505 до 547, дитячих санаторіїв - з 194 до 195, але кількість санаторіїв- профілакторіїв зменшилася за цей час з 556 до 404, будинків і пансіонатів відпочинку - з 332 до 303, а баз та інших закладів відпочинку - з 2213 до 1961 [8, c. 504].

Закладами культури вважаються театри, філармонії, організації телебачення та радіомовлення, кіновідеопрокату, видавництва, музеї, бібліотеки, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, позашкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва. Санаторії і пансіонати з лікуванням - це лікувально- профілактичні заклади, що обладнані ліжками і надають хворим на певний час реабілітаційне лікування, головним чином, на основі цілющих властивостей природних факторів. Усі вони спеціалізовані і можуть бути одно- або багатопрофільними. У них враховуються розгорнуті ліжка, що забезпечені необхідним обладнанням і готові для прийому хворих, незалежно від того, зайняті вони хворими чи ні. У кількості ліжок відображаються як постійні ліжка, так і сезонні. Постійні ліжка обліковуються на кінець року, сезонні - на момент максимального розгортання. Будинки, пансіонати, бази та інші заклади відпочинку - це заклади, що призначені для відпочинку населення, в яких відпочиваючі протягом певного терміну розміщуються і харчуються або тільки розміщуються. Такі заклади можуть діяти протягом цілого року або протягом сезону. Дитячими оздоровчими закладами вважаються заклади, які створені з метою реалізації права кожної дитини на повноцінний відпочинок і оздоровлення, зміцнення здоров'я дітей шкільного віку. Найбільш масовими є дитячі оздоровчі заклади з денним перебуванням, які здебільшого створюються на літній період на базі загальноосвітніх навчальних закладів.

Економічна криза, складні соціальні проблеми негативно впливали на структуру дозвілля молоді, його обсяги та духовно-культурний зміст. Зменшилася частка молодих людей, яка свій вільний час використовувала для відвідування музеїв і театрів, падав інтерес молоді до літератури, мистецтва, духовної спадщини взагалі. Тому держава сприяла підвищенню культурно-освітнього рівня молоді, організації її дозвілля. З метою виховання молодого покоління в дусі патріотизму і національної свідомості, за сприяння держави, проводилися всеукраїнські військово-спортивні ігри «Сокіл» та «Джура». У рамках програм, пов'язаних із розвитком туризму, відпочинку і оздоровленням молоді в кожному регіоні України було розроблено туристсько-екскурсійні та спортивно-оздоровчі маршрути «Моя Батьківщина - Україна», маршрути «Стежками наших предків, стежками рідного краю». Проте загальне зменшення впродовж 1990-х років державних асигнувань на сферу культури і брак традицій меценатства призвели до істотного скорочення мережі спеціалізованих установ, відпливу від цієї сфери талановитої молоді.

Сферою культурного обслуговування молодих людей мала піклуватися створена в травні 1990 р. постійна Комісія Верховної Ради України у справах молоді. У травні 1994 р. було змінено її назву на постійна Комісія з питань молоді, спорту і туризму, а влітку 1997 р. її було реформовано у відповідний Комітет парламенту [1, с. 11]. До відання Комісії належали питання здійснення Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні, Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» інших законодавчих актів, що безпосередньо відносилися до сфери діяльності комісії; визначення загальної стратегії і пріоритетів розвитку державної молодіжної політики, фізичної культури і спорту, туризму; підготовка законодавчих актів з питань державної молодіжної політики, фізичної культури і спорту, туризму; визначення державних бюджетних асигнувань на функціонування і розвиток державної молодіжної політики, фізичної культури і спорту; розробка пропозицій щодо структури і персонального складу державних органів управління сферами молодіжної політики, фізичної культури і спорту, туризму; попередній розгляд і підготовка пропозицій щодо загальнонаціональних та регіональних програм; розгляд питань взаємовідносин України та інших країн у сферах реалізації молодіжної політики, фізичної культури і спорту, туризму тощо [9, с. 8-9].

Упродовж 1990-1999 рр. зменшився загальний тираж книг в Україні з 7046 до 6282 друкованих одиниць, тираж примірників скоротився з 170 млн. примірників до 22 млн. Водночас різко зменшилася кількість видань українською мовою: з 95 млн. примірників до 12 млн. В умовах зростання кількості журналів та інших періодичних видань з 185 у 1990 р. до 1374 у 1999 р. із одночасним скороченням річного тиражу примірників з 166 млн. до 40 млн. загальний тираж видань журналів українською мовою зменшився з 150 млн. примірників до 14 млн. У той же час за розширення кількості газет із 1787 у 1990 р. до 2551 у 1999 р. із збільшенням разового числа примірників з 25 млн. до 39 млн. скорочення обсягів україномовних газет було порівняно меншим: з 17 млн. у 1990 р. до 15 млн. у 1999 р. Водночас загальний річний обсяг газет скоротився з 4652 млн. примірників у 1990 р. до 2984 млн. у 1999 р. [8, с. 502]. Відзначимо, що російською мовою виходило друком більшість журналів, що містили інформацію для ділових кіл, а також журнали науково-популярного характеру, присвячені висвітленню різноманітних питань моди, світського життя, оздоблення квартир та будинків, автомобілебудування з наявністю тестів та тест-драйвів автомобілів різних типів. Вказана тематика привертала увагу значної кількості читачів, особливо у містах.

Ситуація у культурній сфері потребувала істотних коректив у державній політиці стосовно культури, аби значно посилити підтримку високопрофесійної мистецької творчості, яка визначає в усі періоди якісний рівень національної культури на противагу політичній чи комерційній кон'юнктурі. Для цього потрібно було здійснити перехід від політики мінімального втручання в культурні процеси, що широко пропагувалася й насаджувалася протягом другої половини 1990-х років, до політики конструктивного, протекціоністського вирішення проблем духовного життя суспільства, розпочати роботу для забезпечення творчих, правових, фінансово-господарських, адміністративно-управлінських умов, необхідних для збереження й всебічного розвитку української культури, структурного реформування в культурі та мистецтві. Лише в 1997 р. Уряд прийняв ряд постанов щодо реформування галузі культури, серед яких - «Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури», «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні», «Про контрактну форму трудового договору з керівниками та творчими працівниками державних театральних та концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури», «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами культури і мистецтв, заснованих на державній і комунальній формах власності», «Про структурну перебудову в галузі кінематографії» [5, с. 646].

30 травня 1997 р. було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №510 «Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні». У населених пунктах з кількістю жителів до 500 чоловік за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування бібліотечне обслуговування населення мало здійснюватися загальнодоступною бібліотекою або за допомогою нестаціонарних форм обслуговування (бібліотечний пункт, пересувна бібліотека). Кількість міських бібліотек визначалася щільністю населення та поверховістю забудови: у житлових районах з багатоповерховою забудовою (8 і більше поверхів) - одна бібліотека на 30 і більше тис. осіб, із середньо-поверховою забудовою (4-5 поверхів) - одна бібліотека на 15-20 тис. осіб; у житлових районах з малоповерховою забудовою (1-3 поверхи) - одна бібліотека на 5-8 тис. осіб. Для - обслуговування дітей та юнацтва у містах із населенням до 75 тис. жителів - повинна бути як мінімум одна бібліотека для дітей, з населенням 75 тис. жителів і більше - одна бібліотека для дітей на 8-12 шкіл, у містах із районним поділом по одній бібліотеці для дітей у кожному адміністративному районі.

У кожному обласному центрі мала функціонувати обласна бібліотека для дітей як науково-дослідний, інформаційний, консультативний центр із питань культурного розвитку дітей, у містах Києві та Севастополі - центральні міські бібліотеки для дітей із такими ж функціями. Для обслуговування юнацтва у містах із населенням від 500 тис. жителів мали створюватися юнацькі бібліотеки. В містах, що були обласними центрами - обласні бібліотеки для юнацтва як науково-дослідні, інформаційні, культурно-просвітницькі центри. У кожному обласному центрі мала функціонувати обласна універсальна наукова бібліотека, яка була головним закладом у сфері бібліотечно-інформаційного обслуговування населення, науково-дослідним, методичним, координаційним центром для бібліотек усіх систем і відомств області, центральним обласним книгосховищем, обласним депозитарієм краєзнавчої літератури, центром книгообміну та міжбібліотечного абонементу, у містах Києві та Севастополі - центральні міські бібліотеки. У столиці Автономної Республіки Крим повинні були функціонувати республіканські: універсальна наукова бібліотека, кримськотатарська бібліотека, бібліотека для дітей та для юнацтва [6].

Під охороною держави перебували близько 123 тис. пам'яток історії та культури, музейний фонд України нараховував близько 10 млн. одиниць зберігання. Було розпочато роботу над створенням нових національних заповідників, над створенням Реєстру національного культурного надбання, вживалися заходи щодо повернення пам'яток, незаконно вивезених з України. Були відреставровані або відбудовані заново такі видатні архітектурні споруди, як Палац культури «Україна», Національна філармонія України, історико-архітектурні пам'ятки у Чигирині, ансамбль Михайлівського Золотоверхого собору, Успенський собор Києво-Печерської лаври [3, с. 735].

Кількість професійних театрів (включаючи театри-студії) з 1990 по 1999 рр. зросла з 125 до 131. Проте число відвідувань театрів на рік скоротилося з 17,6 млн. на рік у 1990 р. до 5,6 млн. у 1999 р. Кількість концертних організацій із 1990 р. до 1999 р. зросла з 44 до 57, але кількість відвідувань концертних залів скоротилася з 15 млн. у 1990 р. до 3,9 млн. у 1999 р. За 1990-1999 рр. збільшилося число музеїв (включаючи філіали) з 214 до 369, але кількість відвідувань музеїв на рік скоротилася з 31,8 млн. до 15 млн. Загальна кількість універсальних бібліотек зменшилася з 25644 до 20861, бібліотечний фонд скоротився з 418,9 млн. примірників до 347,2 млн. Різко зменшилася кількість відвідувань кіносеансів: із 552 млн. у 1990 р. до 4,9 млн. у 1999 р. Скоротилася також кількість закладів клубного типу: з 25146 до 20662 [8, с. 497].

Загалом комерціалізація відносин у галузі охорони здоров'я і сфері культури призвела до суттєвих структурних змін, пов'язаних із появою та розширенням переліку платних послуг, що надавалися закладами охорони здоров'я та культури. Водночас різко скоротилася кількість введених у експлуатацію лікарень, амбулаторно-оздоровчих закладів, публічних бібліотек. Відвідання лікарняних закладів почало супроводжуватися поширенням оплати різного виду послуг, при цьому нерідко оплата здійснювалася у вигляді «добровільних» внесків. Це негативно відбилося на можливості отримання якісних послуг у галузі охорони здоров'я для малозабезпечених верств населення України, особливо для пенсіонерів, які отримували пенсію мінімального розміру. Реформи сфери охорони здоров'я супроводжувалися реорганізацією лікарняних закладів і припиненням роботи частини з них, особливо у сільській місцевості. Натомість у містах розширювався спектр надання якісних платних послуг з організацією комерційних лікарень.

Зміни у культурному обслуговуванні населення призвели до зростання ролі домашніх розваг у вигляді медіа центрів, домашніх кінотеатрів, що дозволяли здійснювати перегляд кінофільмів у домашніх умовах. Не набув поширення активний відпочинок як через відносну недоступність його для частини населення, так і через відсутність власне самої культури такого відпочинку. Поруч із цим поява та розширення різного роду торговельно- розважальних комплексів, особливо у великих містах, створив умови для розширення спектру відповідних послуг для населення України. Поступово все більшої популярності у якості як джерела знань, так і засобу розваг стала набувати мережа Інтернет. Її використання зумовлювалося прагненням громадян, які мали фінансові можливості для встановлення необхідного обладнання, отримувати і передавати необхідну інформацію. А загальне зростання обсягів роботи із електронними носіями інформації зумовило скорочення кількості відвідувань публічних бібліотек і кінотеатрів.

Джерела та література

1. Безулік Т.В. Молодіжний рух України: Довідник / Т.В. Безулік / Український НДІ проблем молоді. - К.: А.Л.Д., 1996. - Ч. 1. - 254 с.

2. Інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали до Дня Уряду у Верховній Раді України 13 травня 2003 року з питання «Про заходи Кабінету Міністрів України щодо захисту національних інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку». - К., 2003. - С. 4.

3. Литвин В.М. Історія України / В.М. Литвин. - К., 2009. - 823 с.

4. Литвин В.М. Україна на межі тисячоліть (1991-1990): досвід та проблеми державотворення / В.М. Литвин. - К: Наукова думка, 1990. - 453 с.

5. Панасюк Б. Економічна політика в Україні наприкінці ХХ століття / Б. Панасюк. - К.: Новий друк, 2002. - 744 с.

6. Про мінімальні соціальні нормативи забезпечення населення публічними бібліотеками в Україні / Постанова Кабінету Міністрів України №510 від 30 травня 1997 р.

7. Про становище молоді в Україні: (Щодо підтримки молодої сім'ї, посилення соц. захисту дітей та молоді у 2001-2006 рр.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України / Т В. Безулік, А.І. Білий, Є.І. Бородін та ін. - К.: Гопак, 2006. - 360 с.

8. Статистичний щорічник України за 1999 рік / Держкомстат України / за ред. О.Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2000. - 648 с.

9. Сучасний молодіжний рух в Україні: Довідник / Редкол. та упоряд.: А.І. Білий, М.Ф. Головатий, В.А. Головенько, О.О. Яременко. - К.: АТ Видавництво «Столиця», 1997. - 216 с.

References

1. Bezulik T.V. Molodizhnyi rukh Ukrainy: Dovidnyk / T.V. Bezulik / Ukrainskyi NDI problem molodi. - K.: A.L.D., 1996. - Ch. 1. - 254 s.

2. Informatsiino-analitychni ta dovidkovi materialy do Dnia Uriadu u Verkhovnii Radi Ukrainy 13 travnia 2003 roku z pytannia «Pro zakhody Kabinetu Ministriv Ukrainy shchodo zakhystu natsionalnykh interesiv derzhavy u sferakh natsionalno svidomoho i patriotychnoho vykhovannia molodoho pokolinnia ta zabezpechennia umov yoho rozvytku». - K., 2003. - S. 4.

3. Lytvyn V.M. Istoriia Ukrainy / V.M. Lytvyn. - K., 2009. - 823 s.

4. Lytvyn V.M. Ukraina na mezhi tysiacholit (1991-1990): dosvid ta problemy derzhavotvorennia / V.M. Lytvyn. - K: Naukova dumka, 1990. - 453 s.

5. Panasiuk B. Ekonomichna polityka v Ukraini naprykintsi ХХ stolittia / B. Panasiuk. - K.: Novyi druk, 2002. - 744 s.

6. Pro minimalni sotsialni normatyvy zabezpechennia naselennia publichnymy bibliotekamy v Ukraini / Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy №510 vid 30 travnia 1997 r.

7. Pro stanovyshche molodi v Ukraini: (Shchodo pidtrymky molodoi simi, posylennia sots. zakhystu ditei ta molodi u 2001-2006 rr.): Shchorichna dopovid Prezydentovi Ukrainy, Verkhovnii Radi Ukrainy, Kabinetu Ministriv Ukrainy / T.V. Bezulik, A.I. Bilyi, le.I. Borodin ta in. - K.: Hopak, 2006. - 360 s.

8. Statystychnyi shchorichnyk Ukrainy za 1999 rik / Derzhkomstat Ukrainy / za red. O.H. Osaulenka. - K.: Tekhnika, 2000. - 648 s.

9. Suchasnyi molodizhnyi rukh v Ukraini: Dovidnyk / Redkol. ta uporiad.: A.I. Bilyi, M.F. Holovatyi, V.A. Holovenko, O.O. Yaremenko. - K.: AT Vydavnytstvo «Stolytsia», 1997. - 216 s.

Размещено на allbest.ru