Інституційні трансформації фінансової системи України в умовах розвитку цифрової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституційні трансформації фінансової системи України в умовах розвитку цифрової економіки

Максим Дубина, Ольга Попело, Олена Тарасенко



Анотація

У статті розглянуто питання інституційних трансформацій фінансової системи, які відбуваються в епоху становлення цифрової економіки. Відповідно, проаналізовано сутність фінансової системи та її структуру, що здійснено через дослідження сформованих у наукових працях підходів до розгляду природи такої системи, її композиції. Також у статті розглянуто та виокремлено особливості впливу процесу цифровізації на розвиток суспільних систем. Важливу увагу приділено обґрунтуванню змін основних інститутів фінансової системи у процесі впливу цифрових технологій на формування та розвиток фінансових відносин. У підсумку було описано роль інституцій та інститутів у формуванні фінансової поведінки економічних агентів, сучасні трансформаційні процеси у функціонуванні фінансової системи та визначено нові технології, впровадження та використання яких змінює окремі компоненти такої системи.

Ключові слова: фінансова система; економічні агенти; цифровізація; цифрова економіка; цифрові інновації; сфера фінансових послуг; інститут; інституція; інституційна трансформація.



Abstract

цифровий економіка інституційний трансформація

Institutional transformations of the financial system of ukraine in the conditions of the digital economy development

Maksym Dubyna, Olha Popelo, Olena Tarasenko

Within the article, the issues of institutional transformations of the financial system, which take place in the era of digital economy, are considered. Accordingly, the essence of the financial system and its structure are analyzed, which is carried out through the study of the scientific approaches to the nature of this system, its composition. In addition, in the article, the peculiarities of the influence of digitalization process on the development of social systems are considered and singled out. Important attention is paid to the substantiation of changes in the main institutions of the financial system in the process of the digital technologies impact on the formation and development of financial relations. As a result, the role of institutions and institutes in shaping financial behavior of economic agents, modern transformation processes in the financial system functioning are described, and new technologies, which introduction and use changes individual components of this system, are identified.

Keywords: financial system; economic agents; digitalization; digital economy; digital innovations; financial services; institute; institution; institutional transformation.



Постановка проблеми. Цифровізація є об'єктивним процесом, який сьогодні розвиваються швидкими темпами та впливає на функціонування всіх соціальних систем. Особливу роль нові цифрові технології відіграють у розвитку економіки, активізації господарських процесів та підвищенні ефективності бізнесу. Розробка нових інформаційних інновацій та їх швидке впровадження у функціонування економічних систем поступовою змінює сталу модель управління такими системами, їхній подальший розвиток. У підсумку активного розроблення та впровадження окреслених технологій у світі почала формуватися та швидко розвиватися модель цифрової економіки, в якій головну роль у всіх без винятку господарських процесах починають відігравати сучасні цифрові інновації.

Фінансова система як надважлива складова національної економіки також зазнає значних трансформацій, що відбуваються в нових умовах дідж италізації фінансових відносин між основними економічними агентами. Особливу роль цифрові технології вже відіграють у розвитку сфери фінансових послуг, де відбуваються кардинальні зміни системи обслуговування споживачів таких послуг, формується нова модель надання їм окреслених послуг. Проте й інші компоненти фінансової системи також зазнають впливу діджиталізації та поступово змінюються, впроваджуючи нові й ефективні технології для забезпечення власного раціонального функціонування. У підсумку окреслених процесів фінансова система як макроекономічний об'єкт дослідження переходить на новий якісний рівень власного розвитку, змінюється традиційна модель її розвитку, в основі якої на сьогодні провідну роль починають відігравати цифрові інновації. Поступово, як свідчить досвід, у межах такої системи зароджуються нові інституції та інститути, які розвиваються, асимілюються і забезпечують передумови для модернізації фінансової системи будь-якої країни.

Окреслене актуалізує питання проведення додаткових досліджень у цій сфері, визначення базових інституцій та інститутів, які формуються нині в межах фінансової системи та в майбутньому будуть впливати на її розвиток. Важливим для розуміння процесів інституціонального розвитку фінансової системи є поглиблення теоретичних та методологічних положень діджиталізації сфери фінансових послуг, визначення особливостей зародження нових інституцій у результаті зміни зовнішнього середовища, в якому розвиваються фінансові відносини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості функціонування фінансової системи держави, її інституціональний розвиток розглядаються у значній кількості наукових праць як вітчизняних, так і закордонних учених. До їх числа можна віднести таких: Н. Архірейська, В. Базилевич, 3. Варналій, О. Василик, Т Васильєва, Ю. Воробйов, Т Ганзицька, А. Глущенко, І. Гросфельд, М. Карлін, О. Кириленко, О. Коваленко, С. Лютий, Р. Мертон, С. Міщенко, М. Миргородська, С. Науменкова, В. Опарін, В. Оспіщев, О. Рожко, В. Федосов, І. Чугунов, І. Школьник, С. Юрій. Беззаперечно, вказані науковці зробили колосальний вплив на розвиток фінансової науки та заклали фундамент для дослідження фінансової системи в країнах із ринковою економікою.

Питання становлення цифрової економіки та її впливу на функціонування різних економічних агентів на сьогодні активно досліджуються вченими в усьому світі. До фундаторів, які сформували концепцію цифрової економіки та активно проводили наукові дослідження у цій сфері, варто віднести таких науковців: Н. Азьмук, В. Боронос, О. Вишневський, М. Гобл, А. Гриценко, Н. Демчишак, М. Єрмошенко, Г Карчева, Н. Колін, Ю. Костинець, С. Коляденко, Н. Краус, Н. Лейн, В. Ляшенко, Н. Негропонте, Є. Поліщук, А. Росс, С. Скіннер, К. Сем'ячков, О. Сєнкевич, Д. Тепскотт, С. Шкарлет та ін. У роботах зазначених науковців значна увага приділяється дослідженню особливостей становлення цифрової економіки, її ролі в підвищенні рівня конкурентоспроможності національного господарства, виокремлені та обґрунтовані заходи прискорення циф- ровізації господарських процесів та вплив цифрових технол огій на розвиток економічних агентів.

Безпосередньо в наукових працях А. Антонюк, О. Борисюк, В. Вовк, С. Волосович, Л. Гаряги, С. Демидової, А. Мазаракі та Н. Молчанової розглядаються окремі системні та макроекономічні питання впливу цифрових технологій на розвиток фінансової системи країн. Цілком логічно, що на сьогодні велика кількість науковців вивчають окремі аспекти впливу цифрових технологій на розвиток різних підсистем фінансової системи. Наприклад, А. Антонюк приділяє увагу питання впливу цифрової економіки на розвиток фінансового ринку України [1], а О. Борисюк та М. Дацюк-Томчук досліджують нові продукти, що створюються на фінансовому ринку в умовах цифрової економіки [5]. Водночас М. Лизогуб вивчає питання розвитку фінансової системи в умовах викликів фінансових технологій [30], а С. Волосович розглядає домінанти технологічних інновацій у фінансовій сфері [8]. Тобто вченими здійснено загальний системний аналіз розвитку фінансової системи як єдиного об'єкта дослідження в умовах активного розвитку цифрової економіки. 3окрема, С. Демидова розглядає особливості розвитку фінансової системи в умовах технологічних новацій, тотальної цифровіз ації економічної діяльності, досліджує особливості формування нових інститутів у трансформаційних умовах становлення цифрової економіки [14]. Питання впливу цифровізації на розвиток системи публічних фінансів розглядаються в роботах Н. Молчанової. Авторка розглядає сутність інновацій у фінансових відносинах, обґрунтовує рекомендації щодо розвитку практичних аспектів цифровізації у фінансовій сфері [40].

Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на значну кількість наукових робіт у сфері функціонування фінансової системи, її інституціонального розвитку, на сьогодні недостатньо вивченими залишаються нові інституціональні зміни, що відбуваються у межах такої системи, причини їх виникнення, їхня природа та вплив, який вони починають здійснювати на фінансові відносини між різними економічними агентами.

Метою статті є поглиблення теоретичних положень трансформації інституціональних засад розвитку фінансової системи в результаті становлення цифрової економіки.

Виклад основного матеріалу. Таким чином, безумовно, становлення цифрової економіки у світі вже є процесом об'єктивним, який складно зупинити. Надалі проникнення нових цифрових технологій у всі сфери суспільства буде лише поглиблюватися. Уже сьогодні кардинальних змін зазнає насамперед сфера економічних відносин, у межах якої процеси діджиталізації відбуваються найшвидшими темпами. Це пов'язано із її значним потенціалом забезпечення зростання ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Особливу роль впровадження цифрових технологій відіграє в розвитку фінансової системи та всіх без винятку фінансових установ та організацій. Саме тому в межах статті для з'ясування сутності сучасних інституціональних трансформацій окресленої системи, що відбуваються внаслідок розвитку зазначених технологій, спочатку конкретизуємо сутність фінансової системи та визначимо, яким чином виникають, змінюються та розвиваються інституції в межах такої системи, причиною виникнення та трансформації яких стали процеси цифровізації національної економіки.

Дослідження розпочнемо з конкретизації сутності фінансової системи та її структури. Окреслене питання в науковій площині на сьогодні досліджено досить ґрунтовно. Саме тому розглянемо декілька концептуальних підходів до розгляду змісту такої системи та обґрунтуємо її морфологічну будову. Взагалі фінансову систему прийнято розглядати з позиції системного підходу як складний, багатокомпонентний об'єкт дослідження, який відіграє ключову роль у розвитку національної економіки та залежить від значної кількості екзогенних та ендогенних чинників. У науковій літературі існує низка наукових підходів до розгляду природи фінансової системи, її ролі в розвитку економіки країни. Проведемо їх аналіз.

Зокрема Т. Ганзицька стверджує, що «фінансова система - комплекс взаємопов'язаних інституційних елементів, діяльність яких спрямована на мобілізацію, розподіл та використання публічних фондів коштів, і така діяльність регламентована нормами чинного законодавства країни» [11, с. 50]. А. Мейш, О. Лисак зауважують, що «фінансова система - сукупність різноманітних видів фондів фінансових ресурсів, які є у розпорядженні держави» [37, с. 71]. Л. Сиволап констатує, що «фінансова система - сукупність фінансових операцій, які проводяться суб'єктами фінансової діяльності з використанням певного фінансово-кредитного механізму» [51, с. 50]. Подібного підходу дотримується і Ю. Воробйов, який стверджує, що «фінансова система держави є цілісним механізмом, елементи якого знаходяться в постійній взаємодії між собою. Усі сфери фінансової системи мають як схожі ознаки, так і специфічні. Схожі ознаки є підставою для об'єднання окремих елементів в одну систему» [9, с. 26].

В. Роль та В. Сергієнко розглядають сутність фінансової системи з юридичної сторони, а саме «фінансова система - сукупність правовідносин, які складаються при формуванні, розподілі і використанні відповідних фондів коштів, що, в свою чергу, не дає повною мірою окреслити суть такого поняття» [49, с. 162].

У свою чергу, низка науковців трактують сутність фінансової системи через використання системно-структурного підходу, акцентуючи увагу на морфології такої системи, її базових компонентах та зв'язках між ними. Наприклад, А. Глущенко стверджує, що «національна фінансова снстема - це сукупність відособленнх, але взаємопов'язаннх сфер і ланок фінансовнх відноснн, а також фінансовнх органів і інститутів, які здійснюють управління грошовнмн потокамн в країні» [13, с. 51]. О. Коваленко зазначає, що «фінансова снстема - це комплекс фінансовнх підснстем, елементів та компонентів, які, взаємодіючн, утворюють нову інтегратнвну цілісність» [24, с. 12].

Л. Мнргородська зауважує, що фінансова снстема - це сукупність рннків та іншнх інстнтутів, які внкорнстовуються для укладання фінансовнх угод, обміну актнвамн і рн- знкамн. Ця снстема містнть у собі рннкн фінансовнх інструментів, фінансовнх посере- дннків, фірмн, які пропонують фінансові послугн, і органн, що регулюють діяльність усіх цнх установ [38, с. 12]. Водночас А. Нестеренко надає доснть ґрунтовне внзначення фінансової снстемн, а саме: «фінансова снстема - єднна, характернзується цілісністю складовнх її сфер і ланок, їх взаємозалежністю і взаємообумовленістю комплексі фінан- совнх інстнтутів і відповідннх їм правовідноснн, уповноваженого суб'єкта, процедур здійснення фінансової діяльності, функціонування якого регулюється нормамн права, що встановлюють юрнднчні засобн формування, розподілу т а організації внкорнстання публічннх грошовнх фондів» [41, с. 74].

Такнм чнном, можна стверджуватн, що фінансова снстема за своєю прнродою є надскладннм, складноструктурованнм об'єктом дослідження. Прнрода цієї снстемн безпосередньо пов'язана з рухом фінансовнх ресурсів між різннмн економічннмн агентамн. Фактнчно значна частнна фінансової снстемн складається з компонентів, функціонування якнх поклнкано забезпечнтн ефектнвннй т а раціональннй обіг окресленнх ресурсів. Звнчайно, важлнву роль у функціонуванні фінансової снстемн відіграють також безпосередньо серед усіх економічннх суб'єктів фінансові установн, які є одннмн з найбільш важлнвнх та невід'ємннх компонентів. Фактнчно, умовн розвнтку фінансовнх установ, ефектнвність їхньої роботн є одннм із внзначальннх чннннків забезпечення стабільного розвнтку окресленої снстемн. У межах цієї статті не ставнмо за мету надатн чітке авторське трактування сутності категорії «фінансова снстема».

Проведемо аналіз також науковнх концепцій до розгляду структу рн фінансової снстемн. Прн цьому зауважнмо, що кількість досліджень у цій сфері є значною, проте єднннй підхід до внокремлення структурної будовн окресленої снстемн у науковій спільноті не сформувався. Однак між собою такі концепції відрізняються інколн доснть кардннально, що зумовлено насамперед складною прнродою фінансовнх відноснн, їх різноманітністю.

Напрнклад, А. Мейш, О. Лнсак зауважують, що ««фінансова снстема складається із внутрішньої будовн та організаційної структурн. Внутрішня будова складається зі сфер та ланок, і представлена такнмн складовнмн: державні фінансн, фінансн суб'єктів господарювання, міжнародні фінансн та фінансовнй рннок (забезпечувальна сфера) [37, с. 71]. Своєю чергою, Н. Селюченко, З. Шмігельська внділяють такі ланкн фінансової снстемн: бюджетна снстема Українн, фінансн спеціальннх цільовнх фондів, креднтна снстема, обов'язкове державне страхування, фінансн господарюючнх суб'єктів [50, с. 367]. Однак, на наше переконання, окрім креднтннх відноснн, фінансова снстема також характернзує і інвестнційні, депознтні, страхові відносннн між економічннмн агентамн, а тому логічно розглядатн у структурі такої снстемн не креднтну снстему, а загалом фінансовнй рннок, або прн цьому до цього переліку підснстем віднестн також депознтну снстему, страхову снстему, інвестнційну снстему і т ін. Доречннм також вважаємо внокремлення ланкн міжнародннх фінансів та фінансів домогосподарств як окремнх компонентів фінансової снстемн.

О. Стойко, Д. Дема виділяють серед основних ланок фінансової системи державні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, фінанси домогосподарств, міжнародні фінанси, фінансовий ринок, страхування [53]. При цьому автори не розкривають більш детально сутність такого компонента цієї системи, як страхування, оскільки значна кількість фінансових відносин, що виникають між страхувальниками та страховиками, є частиною фінансових відносин, які віддзеркалює у своєму змісті категорія «фінансовий ринок».

А. Нестеренко пропонує до складу фінансової системи віднести такі самостійні сфери: публічні фінанси, фінанси суб'єктів господарювання, міжнародні фінанси, фінансовий ринок [41, с. 74-75], а А. Глущенко стверджує, що основними компонентами фінансової системи є фінанси держави, фінанси суб'єктів господарювання, фінанси до- могосподарств, фінансовий ринок, міжнародні фінанси [13, с. 15]. Окреслений підхід, на наш погляд, є найбільш вдалим для розгляду структури фінансової системи. Виділення в окрему ланку фінансової системи саме фінансів домогосподарств є необхідним із позиції дослідження специфічних рис та процесів, що відбуваються при формуванні, розподілі та використання коштів фізичних осіб. Саме підвищення уваги до дослідження цієї підсистеми дозволяє більш чітко визначити роль фінансових ресурсів домогос- подарств у загальному розвитку фінансової системи.

Отже, у межах цієї статті у структурі фінансової системи будемо виділяти такі підсистеми: фінанси держави, включаючи цільові фонди; фінанси суб'єктів господарювання; фінанси домогосподарств; фінансовий ринок та міжнародні фінанси. Зауважимо, що враховуючи всеосяжний характер процесів цифровізації, усі окреслені підсистеми зазнають значних трансформацій, що пов'язано із впровадженням нових технологій обігу фінансових ресурсів, нових концепцій обслуговування клієнтів, впровадженням нових моделей взаємодії між органами влади та іншими економічними агентами. Проаналізуємо наслідки впливу цифровізації на ланки фінансової системи.

Прийнято вважати, що цифрова економіка являє собою модель економічного розвитку, який забезпечується передусім тотальним запровадженням нових цифрових технологій у всі сфери та галузі національного господарства, функціонування фінансового ринку та сферу державних фінансів. Тотальний характер розробки та використання таких технологій і свідчить про формування нової моделі економіки, яка на сьогодні зароджується та розвивається вже в більшості країн світу. Уперше термін цифрова економіка було запроваджено у 1995 р. Доном Тепскоттом, який визначив базові особливості такого типу економіки і до їх сукупності відніс такі: знання, оцифрування, віртуаліза- цію, інноваційність [67].

На сьогодні існує досить значна кількість наукових концепцій розгляду сутності категорії «цифрова економіка». Перелік окремих із них представлено в таблиці.

Таблиця. Наукові підходи до розгляду сутності категорії «цифрова економіка»

Зміст визначення	Джерело
1	2
Цифрова економіка - віртуальне економічне середовище, що за допомогою ІКТ здійснює трансформацію традиційних економічних взаємовідносин, які складаються в системі виробництва, розподілу, обміну та споживання [27, с. 73].	Ковтонюк К. Цифрова трансформація світової економіки. Вчені записки університету «КРОК». Серія: Економіка. 2017. Вип. 47. С. 70-76.
Цифрова економіка - це не окрема галузь, а віртуальне середовище, яке доповнює нашу реальність. Дедалі частіше цифрова економіка переплітається з традиційною економікою, роблячи чітке розмежування все складнішим [21, с. 1	Карчека Г. Т., Огородня Д. В., Опень- ко В. А. Цифрова економіка та її вплив на розвиток національної та міжнародної економіки. Фінансовий простір. 2017. № 3 (27). С. 13-21.
Цифрова економіка - сучасний тип господарювання, що характеризується переважною роллю даних і методів управління ними як визначального ресурсу у сфері виробництва, розподілу, обміну та споживання [47, с. 39].	Пугачевський К. Й., Пугачевська К. С. Цифровізація економіки як фактор підвищення конкурентоспроможності країни. Інфраструктура ринку. 2018. Вип. 25.
1	2
Цифрова економіка - це діяльність, в якій ключовими факторами виробництва є цифрові дані і їх використання, що дає змогу суттєво підвищити ефективність у різних сферах і видах діяльності [15, с. 74].	Демчишак Н.Б., Дубик Г.Ю., Гриб В.М. Розвиток експорту цифрових технологій в умовах формування єдиного цифрового простору Європейського Союзу. Економіка та держава. 2020. № 6. С. 73-79.
Цифрова економіка - економіка, що базується на виробництві електронних товарів і сервісів високотехнологічними біз- нес-структурами і дистрибуції цієї продукції за допомогою електронної комерції [28, С. 106-107].	Коляденко С. В. Цифрова економіка: передумови та етапи становлення в Україні. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні проблеми науки і практики. 2016. № 6. С. 105-112.
Цифрова економіка - це модель взаємодії всіх учасників економічних процесів інформаційного суспільства, яка побудована на використанні ІКТ та електронних каналів зв'язку із застосовуванням електронного документообігу [36, с. 119].	Матвейчук Л. О. Цифрова економіка: теоретичні аспекти. Вісник Запорізького національного університету. 2018. № 4(40). С. 116-127.
Цифрова економіка - економічні процеси (за винятком виробництва товару), які протікають незалежно від реального світу. При цьому товари та послуги не мають фізичного носія та є «електронними» [7].	Войнаренко М.П. Мережеві інструменти капіталізації інформаційно-інтелектуального потенціалу та інновацій. Вісник Хмельницького національного університету. 2015. № 3. Т. 3. С. 18-24.
Цифрова економіка - економіка, що базується на цифрових комп'ютерних технологіях [29, с. 212].	Краус Н. М., Краус К. М. Цифровізація в умовах інституційної трансформації економіки: базові складові та інструменти цифрових технологій. Інтелект ХХІ. 2018. № 1. С. 211-214.
Цифрова економіка - економіка, яка заснована на нових методах генерування, оброблення, зберігання, передачі даних і цифрових комп'ютерних технологіях, а також включає такі поняття, як Інтернет речей, Індустрія 4.0, розумне підприємство, мережі зв'язку п'ятого покоління, інжинірингові послуги прототипування та ін. [52, с. 120-121].	Степаненко О. П. Перспективні напрями цифрової трансформації в контексті розбудови цифрової економіки. Моделювання та інформаційні системи в економіці. 2017. № 93. С. 120-131.
Цифрова економіка - результат трансформаційних ефектів нових технологій загального призначення у сфері інформації та комунікації, що впливають на всі сектори економіки і соціальної діяльності [48, с. 133].	Пуцентейло П. Р., Гуменюк О. О. Цифрова економіка як новітній вектор реконструкції традиційної економіки. Інноваційна економіка. 2018. № 5-6. С. 131-143.
Цифрова економіка - це економіка, що базується на цифрових комп'ютерних технологіях та інформаційно-комунікативних технологіях (ІКТ), але, на відміну від інформатизації, цифрова трансформація не обмежується впровадженням інформаційних технологій, а докорінно перетворює сфери і бізнес-процеси на базі Інтернету та нових цифрових технологій [43, с. 12].	Пищуліна О. Цифрова економіка: трен- ди, ризики та соціальні детермінанти. Київ, 2020. 274 с.
Цифрова економіка - це не окрема галузь, а віртуальне середовище, яке доповнює нашу реальність... Цифрова економіка - це економіка віртуальних світів [2, с. 94].	Батракова Т. І. Линовецька В. Ю. Особливості та принципи цифрової економіки в Україні. Економічні студії. 2018. № 2 (20). С. 94-97.

Такbм чином, враховуючи сутність окреслених концепцій трактування категорії «цифрова економіка», аналіз фундаментальних робіт у сфері становлення цифрової економіки, виділимо базові особливості такої моделі економічного розвитку. На наш погляд, до їх числа варто віднести такі:

1) всеосяжний характер та вплив як на всі сфери суспільства, так і на розвиток усіх без винятку країн світу;

2) використання інформації як основного ресурсу розвитку підприємств, підвищення ефективності, відкриття нових можливостей для трансформації усталеної моделі функціонування;

3) поглиблення процесів консьюмерпзації, впровадження прннцппів індпвідуалізму у сферу продажу товарів, надання послуг, зміна формату обслуговування, який будується на врахуванні індивідуальних потреб споживачів;

4) підвищення обсягів інформації про всі аспекти життєдіяльності суспільства, удосконалення систем збору даних, їх обробки, зберігання їх виключно в електронному вигляді;

5) підвищення ролі інформаційно-комунікаційних технологій в економічному розвитку, що проявляється в наступному:

- активний розвиток електронної промисловості, виробництво гаджетів, телекомунікаційного обладнання, мікрочипів тощо;

- активний розвиток сектору інформаційно-комунікаційних технологій та зростання його ролі у формуванні ВВП країни;

- вплив окресленого сектору на ефективність функціонування інших галузей та секторів національного господарства;

6) цифровізація бізнесу, виникнення нових видів підприємницької діяльності, нових типів підприємств, віртуалізація економічних відносин;

7) ускладнення процесу впровадження інновацій, оскільки нові технології можуть розроблятися та використовуватися лише на основі попередніх, що вимагає постійного інноваційного оновлення в діяльності суб'єктів господарювання;

8) підвищення ролі освіти у забезпеченні розвитку як економіки краї загалом, так і окремих підприємств, трансформація цієї сфери суспільства, її оновлення, ускладнення та віртуалізація;

9) підвищення транспарентності бізнесу, роботи органів державної влади;

10) зростання рівня конкуренції між підприємствами, що вимагає впровадження сучасних інноваційних технологій у виробництво, продаж товарів та надання послуг, що безпосередньо впливає на рівень конкурентоспроможності національних економік;

11) трансформація сфери фінансових послуг, зміна моделі обслуговування клієнтів банківськими і парабанківськими установами, активне впровадження фінансових інновацій у їхню роботу;

12) активне впровадження процесів автоматизації, роботизації, що здійснюється не лише у сфері виробництва, але й у сфері надання послуг, інституційного регулювання суспільних відносин.

Безпосередньо, враховуючи такі особливості цифрової економіки, цілком логічно, що в межах фінансової системи відбуваються кардинальні т а невідворотні процеси. Насамперед такі трансформації стосуються інституціонального забезпечення розвитку окресленої системи, оскільки інститути фінансової системи, з одного боку, створюють обмежувальні рамки функціонування економічних суб'єктів у частині діяльності управлінських органів, а з іншого - беруть участь у процесах розподілу ресурсів, впливаючи на їхню ефективність та інтенсивність [46, с. 51].

Враховуючи, що в межах фінансової системи вже існує величезна кількість базових інституцій, які у своїй сукупності створюють інституціональне середовище для розвитку фінансових відносин між економічними агентами, звичайно процеси цифровізації здійснюють вплив на їхній розвиток. Здійснимо дослідження, як ці інститути змінюються в умовах становлення цифрової економіки. Для цього вбачаємо логічним розглянути сутність таких понять, як «інститут», «інституція» та їхню роль у розбудові фінансової системи країни.

Питання конкретизації змісту таких наукових категорій, як «інститут», «інституція» є непростими в науковій літературі, та, зокрема, в економічній науці. Історія інституціоналізму нараховує не одне десятиліття у власному розвитку, а кількість окремих напрямків цієї теорії на сьогодні є значним. Проте, попри тривалу історію проведення досліджень у

сфері інституціоналізму, внвчення ролі інститутів у забезпеченні економічного розвитку в країні, питання конкретизації та уніфікації наукових підходів до розгляду окреслених категорій є відкритими. Саме тому досить часто науковці у своїх роботах змушені постійно конкретизувати власну позицію щодо розгляду цих понять для логічного представлення результатів своїх досліджень. У межах даної статті не ставимо за мету провести ґрунтовний аналіз наукових концепцій розгляду сутності дефініцій «інститут», «інституція», але проаналізуємо найбільш поширені підходи до трактування їхньої сутності з метою визначення особливостей їх формування в межах фінансової системи.

Один з основоположників теорії інституціоналізму У Гамільтон, досліджуючи можливості використання цієї теорії у сфері економічної науки, визначав інститути таким чином: інститут - це словесний символ для кращого позначення групи суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичним для групи і перетворився для народу в звичай [55, с. 406]. Т Веблен зауважував, що інститути - іншими словами, звичний образ життя, керуючись яким живуть люди. Інститути - це результат процесів, що відбуваються в минулому, вони адаптовані до обставин минулого і, як наслідок, не перебувають у повній гармонії з вимогами сучасного часу [6]. Д. Норт сформулював загальновідоме трактування сутності категорії «інститут», яке нині активно використовується в наукових працях більшості представників цієї теорії. Науковець запропонував інститути розглядати як правила гри, або більш формально - створені людиною обмеження, які організують відносини між людьми. Відповідно, вони задають структуру спонукальних мотивів людської взаємодії - чи то в політиці, соціальній сфері або економіці [42, с. 17].

Окреслені підходи до розуміння сутності інституту є досить абстрактними і не дають конкретної відповіді, що таке інститут і що таке інституція. Зауважимо, що розгляд цих понять у науковій літературі також отримав дискусійний напрям. Окремі вчені розглядають ці дефініції як ідентичні, інші - як різні. Наприклад, Т. Лозинська, досліджуючи ін- ституціональний аналіз, зазначає, що «у сфері наукового пізнання доцільним є використання терміна «інститут», під яким треба розуміти складну суспільну форму людської взаємодії, що ґрунтується на сукупності формальних і неформальних обмежень, механізмах дотримання встановлених норм і відповідній структурно-організаційній основі [33, с. 10]. З іншого боку, Ю. Лопатинський, обґрунтовуючи використання основної категорії інституціоналізму «інститут», а не «інституція», зазначає: «у широкому трактуванні... доцільніше використовувати термін “інститут”; “інституцію” коректніше використовувати для позначення узагальненої групи організацій (наприклад, фінансові інституції тощо). Якщо інститути є макроекономічною категорією, а організації - мікроекономіч- ною, то інституції слід віднести до мезоекономічного рівня» [34].

Історія досліджень у цьому напрямі триває у вітчизняній науці й донині. На наш погляд, зазначені категорії не варто розглядати як синонімічні поняття, оскільки кожна з цих категорій відображає у своєму змісті окремі процеси, явища, що існують у нашій реальності. Розглянемо декілька наукових концепцій до роз гляду сутності категорій «інституція» та «інститут»:

1) інституції - соціальні форми типізації функцій господарських суб'єктів, що визначають їхні статуси й ролі в системі виробництва суспільного буття та утворюють систему відносин функціональної структури суспільства [20, с. 41];

2) інституції - це соціальні форми функцій суб'єктів, об'єктів, процесів і результатів економічної діяльності, що забезпечують еволюцію системи суспільного розподілу праці на підставі статусів, норм, правил, інструкцій, регламентів, контрактів, стандартів і порядків [3, с. 56].

3) інституції - система формальних і неформальних норм і правил у внгляді стандартів поведінки, звичок, рутини, традицій, звичаїв, що визначають домінуючий спосіб мислення для соціальної групи чи всього народу у економічній соціальній, політичній або будь-якій іншій сфері [22].

4) інституція - система, що включає тверді (офіційні) обмеження (правила і характеристики примусу) і м'які (неофіційні) обмеження (стандарти поведінки і стереотипи мислення), які забезпечують досягнення оптимальної організації, координації і стимулювання поведінки економічних суб'єктів і приводить до скорочення трансакційних витрат [26, с. 100];

5) інституції - стабільно функціонуючі в суспільстві традиції, норми, звичаї, стереотипи мислення, правила, інструкції та стандарти [4, с. 148];

6) інституції - правила гри, традиції й норми, обмеження, а серед інститутів ринку виділяє базисні (праця, власність, управління, влада), похідні (ринок, ціна і ціноутворення, організація і підприємництво, конкуренція і конкурентоспроможність, маркетинг, інфраструктура, соціальний капітал, державні інститути - регуляторні органи і правові акти) [57, с. 161]; інституції - це правила, традиції, установлені стереотипи, а інститути - організаційно оформлені утворення, які підтримують правила, інституції, формують умови життєдіяльності й можливості суспільного буття [57, с. 162].

У свою чергу, в науковій літературі також сформувався досить значний масив наукових підходів до розгляду сутності категорії «інститут»:

1) інститути - комплекси комплементарних інституцій, що забезпечують злагоджену взаємодію суб'єктів господарювання в межах виконуваних ними конкретних соціальних функцій або завдань [31];

2) інститут - самостійна система, в якій норми, правила, звичаї виступають у вигляді елементів, а відносини та соціальні дії слугують зв'язками, що забезпечують її цілісність. Інститут - це стійка впорядкованість норм, правил та звичаїв і зв'язків між ними у вигляді певних відносин та соціальних дій, яка визначає інтегративні якості системи та забезпечує її взаємодію із зовнішнім середовищем [32, с. 9];

3) інститут як система організації соціальної діяльності, як правила гри безпосередньо відображають договірні, контрактні в юридичному сенсі відносини між незалежними суб'єктами, включаючи окремих індивідуумів, на ринках обмежених економічних ресурсів та благ, у політичній сфері й в інших сферах суспільного життя [54, с. 40];

4) інститут - це сукупність формальних і неформальних правил, які структурують дії економічних агентів в економічному середовищі [39];

5) інститут - це встановлення, установка, певний порядок, що може бути віднесено і до моралі, і до права, і до релігії, і до економіки. Говорять: інститут війни, інститут науки, інститут кровної помсти і т. ін. [44, с. 172];

6) інститут - усталені, структуровані й самовідтворювальні форми соціальної взаємодії людей, як-от: правила, норми, стандарти, зразки та ін., а також організаційні структури [35, с. 44];

7) інститути у вузькому розумінні - це правила економічної гри, встановлені законом і організаціями, які забезпечують дотримання цих правил усіма економічними суб'єктами, використовуючи стимули, винагороди і покарання. Це, власне, державні та недержавні організації, підприємства державного сектору, фінансові посередники і брокери, а також домашні господарства [56, с. 537].

Таким чином, якщо проаналізувати представлені окремі наукові підходи до розуміння сутності категорій «інститут» та «інституція», то можна зробити однозначний висновок про відсутність єдиного серед учених підходу не лише до розуміння змісту цих ка-

тегорій, але й до розгляду їх як окремих, самостійних дефініцій. Така ситуація лише ускладнює проведення досліджень у сфері інституційного забезпечення розвитку окремих економічних об'єктів, макрофінансових систем. Тим складніше також досліджувати, як змінюються інститути в результаті впливу ендогенних та екзогенних чинників різної природи. Для цього, щоб нівелювати таку обставину, у межах цієї статті інститут будемо розглядати як окрему норму, правило (формалізоване і неформалізоване), які створюються у межах суспільства протягом певного часу і відіграють ключову роль у подальшому розвитку окремих суспільних систем. Цілком логічно, що інститути в результаті тривалого зародження та формування стають об'єктивно функціонуючими та невід'ємними елементами розвитку також економічних систем. Фактично будь-яка господарська діяльність здійснюється відповідно до тієї інституційної матриці, яка існує в суспільстві в певний момент часу.

Враховуючи, що інститути, на наше переконання, є насамперед нормами, що сформувалися у суспільстві, то інституції вбачаємо за доцільно розглядати як чинники, що ці норми утворили, впливали на їх формування. Традиційно в будь-якому суспільстві інститути зароджуються у результаті впливу традицій, історичних передумов розвитку окремого суспільства, звичаїв, культурних особливостей, ментальності і т. ін. Досліджувати вплив інституцій на розвиток окремих суспільних систем є дуже складним завданням, оскільки їхній зміст та значний спектр типів, видів, залежностей між ними не дає змоги чітко виокремити специфічні риси їх зародження та потенціал до впливу на інші системи. Складність вивчення інституцій пов'язана з унеможливленням також їх формалізації, чіткої ідентифікації їх видів та змінності залежно від особливостей розвитку самого суспільства.

Саме тому в межах цієї статті не ставимо за мету проводити детальний аналіз всієї інституційної матриці, яка є в основі розвитку фінансової системи країни, а зупинимося на конкретизації тих змін, що загалом впливають на формування як інститутів, так і інституцій у межах окресленої системи в результатів становлення цифрової економіки. Зауважимо, що безпосередньо окремі інституції в українському суспільстві в межах фінансової системи вже почали зароджуватися і розвиватися досить давно під впливом процесів інформатизації та діджиталізації. Зокрема, поступово змінювалися звички громадян, передусім щодо використання готівкових коштів, збереження власних заощаджень на банківських рахунках та використання карток для зняття готівки. Також помітні зміни відбулися і у ставленні до роботи кредитних установ, використанні кредитних карток, що емітовані банківськими установами.

Якщо розглядати процеси зародження та розвитку інституцій та інститутів у межах саме фінансової системи, то важлива їх роль полягає безпосередньо у тому, що вони прямо впливають на модель фінансової поведінки економічних агентів. Загалом це і є їхня основна функція, спонукати основних суб'єктів фінансової системи до певної моделі поведінки, обмежуючи інші можливості та дії. Особливо чітко це простежується у межах банківської системи, де існує потужний механізм інституційного регулювання роботи банківських установ. Таким чином, можна зв'язок між інституціями, інститутами та їх функціонуванням зобразити у вигляді такої схеми (рис. 1).

Рис. 1. Роль інституцій та інститутів у формуванні фінансової поведінки

Для кращого визначення тих змін, які відбуваються у фінансовій системи внаслідок становлення цифрової економіки, визначимо загальні особливості впливу цифрових технологій на формування та розвиток саме фінансових відносин загалом. До таких особливостей варто віднести такі:

1) активне впровадження інформаційних технологій у сферу надання фінансових послуг споживачам усіх видів, спрощення такого процесу;

2) підвищення важливості питань фінансової інклюзії, зростання рівня доступності фінансових послуг для громадян;

3) збільшення спектру фінансових послуг, які можна отримувати онлайн, моделі взаємодії між фінансовими установами та їх клієнтами;

4) зростання швидкості проведення фінансових операцій, прискорення переказу коштів, оплати товарів та послуг;

5) розвиток моделі безготівкової економіки, в якій питома вага безготівкових розрахунків постійно збільшується;

6) трансформація роботи фінансових установ через активне використання нових інноваційних технологій у сфері банківського менеджменту;

7) підвищення прозорості функціонування фінансових установ;

8) віртуалізація сфери фінансових послуг, створення та розвиток віртуальних валют, які зайняли важливе місце в системі онлайн-розрахунків та управління активами;

9) створення цифрових активів, виникнення нових форм накопичення багатства;

10) активне впровадження цифрових технологій для оцінювання фінансових ризиків різних типів фінансових установ;

11) зростання доступності позикових коштів для економічних агентів взагалі у світі.

Розглянемо також, які зміни відбуваються внаслідок впливу цифрових технологій в окремих компонентах фінансової системи країни:

1) фінанси держави: у цій підсистемі активним є впровадження системи електронного врядування, акумуляції інформації про розпорядників бюджетних коштів, використання цифрових платформ для проведення тендерів, використання відповідного програмного інструментарію у сфері оподаткування, що стал о можливим через використання нових цифрових технологій;

2) фінанси суб'єктів господарювання: нові зручні програмні сервіси для сплати податків, банківського обслуговування (інтернет-банкінг), доступність та швидкість отримання кредитних послуг (проте, не завжди прийнятна вартість), нові види активів для збереження коштів, сфери інвестування, нові можливості інтернет-маркетингу для продажу фінансових продуктів;

3) фінанси домогосподарств: зміна сфери фінансових послуг, трансформація моделі фінансового обслуговування громадян, швидкість отримання фінансових послуг, нові можливості щодо отримання кредитів, поступовий розвиток моделі Р2Ркредитування, краудфандингових платформ, здійснення розрахунків за допомогою смартфонів, що змінює модель фінансової поведінки громадян, їх взаємодію з фінансовими установами;

4) фінансовий ринок: активний розвиток сфери FinTech (InsurTech) у всіх секторах фінансового ринку, розвиток віртуальних валют та цифрових активів, використання програмних продуктів для оцінювання ризиків (BigDate, штучний інтелект, хмарні технології);

5) міжнародні фінанси: доступність інформації про інвестиційні проєкти в країнах, формування світового ринку криптовалют та нові можливості здійснення інвестицій.

Модель трансформації інституційного середовища розвитку цифрової економіки представлена на рис. 2.



Рис. 2. Модель трансформації інституціиного середовища розвитку фінансової системи в умовах цифрової економіки

Отже, можна зробити висновок, що цифрові трансформації сьогодні відбуваються в усіх без винятку компонентах фінансової системи та пронизують усі види фінансових відносин, що виникають і розвиваються між економічними агентами. Це ще раз підтверджує незворотність окресленого процесу та подальше проникнення нових інноваційних технологій у фінансову систему всіх без винятку країн. У переважній більшості випадків впровадження таких технологій відбувається значно швидше, ніж розвивається інституційне забезпечення для регулювання наслідків від їх реалізації у межах окресленої системи. Таким чином цифрові технології, враховуючи ті переваги, що вони створюють для економічних агентів, досить часто сприяють також і формуванню нових ін-

ституцій, інститутів, зародження яких відбувається у таких випадках швидко (революційним шляхом), впливають на фінансову поведінку всіх без винятку користувачів фінансових послуг та основних суб'єктів фінансової системи.



Висновки і пропозиції

У статті проведено дослідження інституційних трансформацій фінансової системи в умовах становлення цифрової економіки. Результати проведеного дослідження дають підстави стверджувати, що на сьогодні окреслена система зазнала вже кардинальних змін у власному функціонуванні, які відбулися в результаті активного впровадження цифрових технологій як фінансовими установами, так і органами державної влади. Можна констатувати невідворотний характер трансформації фінансової системи в результаті впливу таких технологій, який надалі буде лише поглиблюватися і далі змінювати принципи функціонування т акої системи. Варто визначити, що окреслені технології здійснюють значний вплив саме на зміну фінансової поведінки економічних суб'єктів, що також призводить до необхідності впровадження нових механізмів забезпечення її ефективності та раціональності.

Таким чином, цілком зрозуміло, що питання вивчення впливу цифрових технологій на фінансову систему, її окремі компоненти та загалом фінансові відносини завжди будуть актуальними, оскільки нові зміни в межах такої системи постійно призводять і до її розвитку. Саме тому актуальними стають також дослідження у сфері аналізу впливу окремих інформаційних технологій на подальший розвиток окресленої системи, визначення базових положень інституційного регулювання, які необхідно впровадити для забезпечення стабільності, стійкості до загроз, ефективності фінансової системи країни.



Список використаних джерел

1. Антонюк А. Цифрова економіка та її вплив на розвиток фінансового ринку України. Науковий вісник Одеського національного економічного університету. 2019. № 2 (265). С. 13-29. URL: http://n-visnik.oneu.edu.ua/collections/2019/265/pdf/13-29.pdf.

2. Батракова Т І. Линовецька В. Ю. Особливості та принципи цифрової економіки в Україні. Економічні студії. 2018. № 2 (20). С. 94-97.

3. Богиня Д., Бурлицький С. Домогосподарство: гомеостатичний підхід. Економічна теорія. 2014. № 3. С. 60-71.

4. Бонецький О. О. Показники рівня економічної довіри до гривні з позицій функцій грошей. Вісник Університету банківської справи Національного банку України. 2010. № 2 (8). С. 22-26.

5. Борисюк О. В. імперативи розвитку фінансового ринку україни в умовах цифровізації. Економічний часопис Волинського національного університету імені Лесі Українки. 2020. Т 2, № 22. С. 168-176. URL: https://echas.eenu.edu.ua/index.php/echas/article/view/593.

6. Веблен Т Теория праздного класса. Москва : Прогресс, 1984. 183 с. (Экономическая мысль Запада).

7. Войнаренко М. П. Мережеві інструменти капіталізації інформаційно-інтелектуального потенціалу та інновацій. Вісник Хмельницького національного університету. 2015. № 3, Т 3. С. 18-24.

8. Волосович С. В. Домінанти технологічних інновацій у фінансовій сфері. Економічний вісник університету. Переяслав-Хмельницький державний університет ім. Г. Сковороди, 2017. Вип. 33/1. С. 15-22.

9. Воробйов Ю. М., Ворошило В. В. Фінанси домашніх господарств у фінансовій системі держави : монографія. Сімферополь : ВД «АРІАЛ», 2013. 232 с.

10. Гайдай Т. В. Інституція як інструмент інституційного економічного аналізу. Економічна теорія. 2006. № 2. С. 34-45.

11. Ганзицька Т С. Сучасне розуміння поняття та структури фінансової системи. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. № 5. С. 48-50. URL: http://lsej.org.ua/5_2016/15.pdf.

12. Гаряга Л. О. Розвиток фінансового ринку в умовах цифровізації економіки. Бізнес Інформ. 2018. № 11. С. 388-393.

13. Глущенко А. С. Фінанси : навч. посіб. Львів : Магнолія 2006, 2014. 440 с.

14. Демидова С. Финансовая система в условиях цифровой трансформации єкономики. Научный вестник ЮНМ. 2020. № 1. С. 47-53.

15. Демчишак Н. Б., Дубик Г. Ю., Гриб В. М. Розвиток експорту цифрових технологій в умовах формування єдиного цифрового простору Європейського Союзу. Економіка та держава. 2020. № 6. С. 73-79.

16. Дубина М. В. Механізм розвитку ринку фінансових послуг на основі інституту довіри: теорія, методологія, практика : монографія. Чернігів : ЧНТУ, 2018. 666 с.

17. Дубина М. В. Теоретична основа інституціоналізму як наукового напряму економічної науки. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія „Економіка і менеджмент”. 2017. Вип. 27, ч. 1. С. 8-11.

18. Дубина М. В., Жаворонок А. В., Федишин М. П. Формування інституційного середовища розвитку криптовалют в Україні. Modern Economics. 2019. № 17(2019). С. 80-85.

19. Дубина М. В., Козлянченко О. М. Концептуальні аспекти дослідження сутності діджи- талізації та її ролі в розвитку сучасного суспільства. Проблеми і перспективи економіки та управління. 2019. № 3 (19). С. 21-32.

20. Иншаков О. В. Экономические институты и институции: к вопросу типологии и классификации. Социологические исследования. 2003. № 9. С. 42-51.

21. Карчека Г. Т., Огородня Д. В., Опенько В. А. Цифрова економіка та її вплив на розвиток національної та міжнародної економіки. Фінансовий простір. 2017. № 3 (27). С. 13-21.

22. Катигробова О. В. Сутнісна характеристика поняття «інститут» та «інституція» в теорії інновацій. URL: http://www.sworld.com.ua/index.php/ru/economy-311/economic-theory-and-history- 311/7510-description-of-understanding-sutnsna-qnstitutq-ta-qnstitutsyaq-in-teor-nnovatsy.

23. Кичко І. І. Інституціональне забезпечення індивідуально-ринкового регулювання особистих потреб. Формування ринкових відносин в Україні. 2012. № 10(137). С. 185-191.

24. Коваленко О. Розвиток фінансової системи України в умовах глобалізаційних процесів : дис. ... канд. екон. наук : спец. 08.00.08 / Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 2014. 252 с.

25. Коваленко Ю. М. Інституціалізація фінансового сектора економіки : монографія. Ірпінь : Національний університет ДПС України, 2013. 608 с.

26. Коваленко Ю. М. Сучасне інституційне середовище фінансового сектору економіки України. Фінанси України. 2013. № 5. С. 100-111.

27. Ковтонюк К. Цифрова трансформація світової економіки. Вчені записки університету «КРОК». Серія : Економіка. 2017. Вип. 47. С. 70-76. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Vzuk 2017 47 12.

28. Коляденко С. В. Цифрова економіка: передумови та етапи становлення в Україні. Економіка. Фінанси. Менеджмент: актуальні проблеми науки і практики. 2016. № 6. С. 105-112.

29. Краус Н. М., Краус К. М. Цифровізація в умовах інституційної трансформації економіки: базові складові та інструменти цифрових технологій. ІнтелектXXI. 2018. № 1. С. 211-214.

30. Лизогуб М. Фінансова система в умовах викликів фінансових технологій. Економіка та держава. 2018. № 4. С. 112-115.

31. Липов В. В. Довіра: від ціннісних засад до конкретних інституціональних форм та функцій. Формування та трансформація. Творення простору суспільної довіри в Україні XXI сторіччя : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 17-19 лютого 2016 року). Львів: ДВНЗ «Університет банківської справи», Асоціація українських банків, 2016. С. 58-75. URL: http://aub.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=11986&menu=119&Itemid=266.

32. Литвиненко Н. І. Інституціональні чинники розвитку сучасної соціально-економічної системи : автореф. дис. ... д-ра екон. наук: спец. 08.00.01 «Економічна теорія та історія економічної думки» / Державний вищий навчальний заклад «Національний гірничий університет». Дніпропетровськ, 2016. 33 с.

33. Лозинська Т. М. До проблем вживання термінів «інститут» і «інституція» в контексті ін- ституціонального аналізу. БізнесІнформ. 2014. № 7. С. 8-13.

34. Лопатинський Ю. М. Інституціоналізація транзитивної економіки. Научные труды ДонНТУ. Серия : Экономическая. 2006. Вып. 103-1. С. 229-232.

35. Мазур Е. Е. Систематизація підходів до визначення категорії «інститут». Економіка розвитку. 2014. № 4 (69). С. 41-45.