Інновації як інструмент розвитку національних економік

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інновації як інструмент розвитку національних економік

Коверга С.В. д.е.н., проф., академік Академії економічних наук України, зав. каф. менеджменту ДДПУ

Тукало В.М.

студент 1 курсу магістратури спеціальності "Менеджмент"

Анотація

У статті досліджено вплив інновацій на національну економіку та їх внесок у забезпечення довгострокового економічного зростання. Досліджено по країнам світу взаємозв'язок між обсягом ВВП на душу населення та: індексом інноваційної активності; внутрішніми витратами на інновації; кількістю дослідників, а також між витратами на інновації та індексом глобальної конкуренції. інновація економіка витрати

Ключові слова: національна економіка, інновація, розвиток, економічне зростання, валовий внутрішній продукт, інноваційна активність.

Вплив інновацій на національну економіку одним з перших детально дослідив в першій половині XX в. австрійський економіст Й. Шумпетер [1]. У своїх наукових працях він показав, що інновації, сприяючи виведенню на ринок нових технологій, товарів і послуг, ведуть не просто до зростання економіки, а до якісного поліпшення її структури, переведення на більш високий рівень розвитку. Й. Шумпетер прийшов також до висновку, що інновації забезпечують істотне підвищення ефективності виробничої діяльності, дозволяючи значно скоротити витрати і підвищити якість продукції, що випускається і послуг, що надаються.

Результатами масштабної дифузії інновацій в економіці є інтенсивний міжгалузевий перелив капіталу і кардинальне оновлення продуктивних сил. Спираючись на роботи по теорії економічних циклів, зокрема на праці М. Кондратьєва [2], австрійський вчений сформулював і обґрунтував тезу про інноваційну природі великих циклів кон'юнктури (довгих хвиль тривалістю 5055 років), припустивши, що в довгостроковій перспективі економічний підйом обумовлений, перш за все, впровадженням в господарську практику принципово нових виробничих і управлінських технологій.

Історичний аналіз дозволив Й. Шумпетером виділити три великі інноваційні хвилі:

-- першу хвилю (1780-1840-ті рр.) він пов'язав з появою парового двигуна, а також зі становленням текстильної промисловості і металургії;

— другу (1840-1890-ті рр.) - з будівництвом залізниць і розвитком сталеливарної промисловості;

— третю (1890-1940-ті рр.) - з поширенням електрики, винаходом двигуна внутрішнього згоряння і виробництвом автомобілів.

Значний внесок у вивчення впливу інновацій на макроекономічну динаміку внесли в 1950-1960 рр. американські економісти неокласичної школи: Р. Солоу, С. Кузнець [3, 4]. Аналізуючи чинники зростання економіки США, вони незалежно один від одного прийшли висновку, що науково-технічний прогрес відіграє ключову роль в її розвитку. Результати проведених економетричних розрахунків показали, що інновації забезпечували до половини всього зростання американської економіки.

Зокрема, лауреат Нобелівської премії з економіки Р. Солоу виявив, що в 1909-1949 рр. внесок технічних і технологічних інновацій в середньорічні темпи приросту ВВП США, що досягали 2,9 %, становив 1,5 п. п. Збільшення трудових витрат, за оцінкою Р. Солоу, забезпечило приріст ВВП ще на 1,1 п. п., накопичення капіталу - на 0,3 п. п. [3]

Наукові ідеї Й. Шумпетера про вплив інновацій на національну економіку та їх істотний внесок у забезпечення довгострокового економічного зростання отримали всебічний розвиток в роботах німецького економіста Г. Менша. Спираючись на статистичні дані, він показав тісний взаємозв'язок між структурними перетвореннями в економіці та накопиченням в ній базових інновацій - великих наукових винаходів, що визначають характер і напрям розвитку продуктивних сил суспільства [5].

На думку вченого, подібні нововведення, незмінно виникають в періоди економічного спаду як реакція на слабку кон'юнктуру та низьку ефективність капіталовкладень, стають дієвим засобом подолання депресії та виведення економіки на траєкторію довгострокового зростання внаслідок помітного посилення підприємницької активності, створення нових виробництв і формування нових великих сегментів споживчого ринка. Таким чином, як вважав Г. Менш, лише проривні інновації дозволяють суспільству успішно долати економічні кризи. У зв'язку з цим німецький економіст послідовно доводив необхідність їх широкої державної підтримки, особливо в періоди різкого погіршення ринкової кон'юнктури.

Слід зазначити, що до середини 1980-х рр. в економічній науці панував підхід, відповідно до якого інновації фігурували в моделях економічного зростання лише в якості екзогенного фактору. Ці моделі дозволяли охарактеризувати загальний внесок нововведень в приріст ВВП, проте не давали можливості оцінити залежність макроекономічної динаміки від рівня розвитку інноваційної сфери, а також розкрити інноваційні процеси у взаємозв'язку з іншими макровеличинами, зокрема, такими як зміна рівня цін в економіці, продуктивність праці, обсяг і структура зовнішньоторговельних операцій.

Більш тісна кооперація учасників інноваційного процесу, конвергенція технологій, розширення можливостей запозичення наукових ідей і розробок, впровадження та поширення мережевих форм організації науково- дослідницької діяльності послужили приводом для переосмислення процесу створення інновацій і привели до появи в науковому середовищі концепції так званих відкритих інновацій. На думку її розробників, зокрема Г. Чесбро, процес створення інновацій перестав обмежуватися внутрішніми фірмовими межами і втратив лінійний характер руху наукових розробок від фундаментальних до прикладних областей досліджень [6].

Активний розвиток інноваційного середовища спростило учасникам інноваційного процесу доступ до результатів сторонніх досліджень, дозволивши доповнювати ними власні розробки, а також поширювати свої інноваційні рішення не тільки самостійно, але і передаючи їх за допомогою різних форм зовнішнім користувачам. Результатом формування відкритих інноваційних систем стало підвищення результативності досліджень і розробок внаслідок більшого фокусування компаній і науково-дослідних організацій на певних ключових компетенціях і продуктах.

Результати міжнародних зіставлень, проведених Н. Сакураї, показали, що внесок інновацій в зростання ВВП провідних країн ОЕСР становив у 1970- 1980-і рр. в середньому близько 40%, варіюючи від 20-30% для США, Канади та Австралії до 50-60% для Нідерландів, Данії, Великобританії, Франції та Італії [7]. Крім того, в зазначений період нововведення забезпечували в середньому до 60% приросту продуктивності праці даних держав. У свою чергу, в дослідженні М. Боскіна відзначено, що в 1990-ті рр. на інновації припадало більше половини приросту ВВП практично всіх держав ОЕСР. До цього часу, як виявили в своїй роботі C. Базу, Дж. Фернальд і М. Шапіро, технологічні зміни перетворилися для розвинених економік в основне джерело підвищення продуктивності праці в довгостроковому періоді.

Згідно з оцінками Ц. Гріліхес, на рівні окремих галузей за рахунок технологічних змін забезпечувалися половина приросту обсягів виробництва і три чверті приросту показника продуктивності праці. У свою чергу, норма прибутку від інвестицій в інноваційні технології та обладнання в 2-4 рази перевищувала прибутковість вкладень капіталу в традиційні засоби виробництва, досягаючи в провідних країнах ОЕСР в середньому 15-20% в галузях промисловості і 100-150% в галузях сфери послуг [7].

У них показано, зокрема, що підвищення продуктивності праці в результаті впровадження інновацій стає важливим джерелом розширення суспільного відтворення і економічного зростання. Л.С. Бляхман, вивчаючи вплив інновацій на економіку, прийшов до висновку, що ефект від їх масового використання проявляється в сукупної економії суспільної праці, формуванні більш раціональної структури розподілу ресурсів і більш повне задоволення суспільних потреб.

Одночасно він виділив основні кількісні характеристики, що визначають економічний ефект від впровадження інновацій, в тому числі зниження собівартості та капіталомісткості продукції, що виробляється, збільшення терміну служби техніки, підвищення ступеня переробки сировини [8]. У наукових роботах Е.В. Балацького відзначено, що інновації, забезпечуючи підприємцям економію на витратах і отримання вищої норми прибутку, створюють додаткові фінансові можливості для модернізації виробничої бази економіки і нарощування обсягів ВВП [9].

Проведені розрахунки підтверджують тісний зв'язок між рівнем розвитку економіки і станом інноваційної сфери.

Так, зіставлення даних про величину ВВП на душу населення з обсягами фінансування досліджень і розробок, а також значеннями індексу інноваційної активності, що розраховується Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ), показало, що інноваційно активні економіки мають в цілому більш високий показник ВВП на душу населення (рис. 1-2). Зокрема, в країнах, у яких щорічні витрати на дослідження і розробки перевищують 2 % ВВП, його обсяг на душу населення становить не менше $ 25 тис. На рік з урахуванням паритету купівельної спроможності валют. Коефіцієнт кореляції між цими показниками досягає 0,73, вказуючи на їх високу статистичну взаємозв'язок.

Рис. 1. Взаємозв'язок між індексом інноваційної активності та обсягом ВВП на душу населення по країнам світу [10]

Аналогічні результати отримані при порівнянні даних про обсяг ВВП на душу населення і чисельності дослідників в економіці (рис. 3).

Рис. 2. Взаємозв'язок між внутрішніми витратами на інновації та обсягом ВВП на душу населення по країнам світу [10]

Як показав аналіз, залежність між рівнем розвитку інноваційної сфери та конкурентоспроможністю національної економіки на світовому ринку також є статистично значущою. Держави з сприятливого інноваційного середовищем і значним обсягом витрат на дослідження і розробки мають більш високе значення індексу міжнародної конкурентоспроможності (рис. 4).

Рис. 4. Взаємозв'язок між витратами на інновації та індексом глобальної конкуренції [10]

Зокрема, коефіцієнт кореляції між витратами на дослідження і розробки та індексом глобальної конкурентоспроможності, що розраховується ВЕФ, становить 0,8. Це підтверджує тезу про те, що обсяги фінансування інновацій істотно впливають на конкурентоспроможність країни в світовій економіці: чим більше держави витрачають на дослідження та розробки, тим міцніше їх конкурентні позиції в світі.

Щоб повною мірою використати можливості інновацій для розвитку національної економіки, необхідно заохочувати та зосереджувати інноваційну діяльність та інвестиції на тих напрямках, які мають вирішальне значення для розвитку, а також стимулювати швидке та широке впровадження інновацій в таких областях. При відсутності заходів політики, які активно направляють інноваційну діяльність в області, які мають вирішальне значення для сталого розвитку, просування в цьому питанні може не відбутися, оскільки інновації, які пов'язані з стійкими технологіями і продуктами, не можуть розвиватися швидше, ніж інновації, пов'язані з традиційними технологіями та продуктами. Ці бар'єри можуть перешкоджати інноваціям, здатним зробити значний позитивний вплив на стійкість. Важливо визначити такі перешкоди, щоб виробити дієві заходи політики щодо їх подолання.

Список використаних джерел