Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• системний логічний соціальний пізнання
• 1. Загальні засади системного аналізу
• 2. Логічні основи системного аналізу
• 3. Методологія системного аналізу
• Використана література

1. Загальні засади системного аналізу

Системний підхід та системний аналіз. Істотне місце в сучасній науці і практиці займає системний підхід, хоча його єдиного трактування в науці немає - кожний дослідник по-своєму розуміє його зміст.

Системний підхід - це напрямок методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем. Специфіка системного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта і забезпечуючих її механізмів, на виявлення різноманітних типів зв'язків складного об'єкта і зведення їх у єдину теоретичну картину. Основними принципами системного підходу є: - вивчення феномена цілісності і встановлення складу цілого, його елементів; - дослідження закономірностей з'єднання елементів у систему, тобто структури об'єкта, що складає ядро системного підходу; - вивчення функцій системи і її складових у тісному зв'язку з вивченням структури, тобто структурно-функціональний аналіз системи; - дослідження генезису системи, її границь і зв'язків з іншими системами.

На практиці ідеї системного підходу кристалізуються в методологічних засобах системного аналізу. Системний аналіз - методологія дослідження таких властивостей і відносин в об'єктах, які важко спостерігати і важко розуміти, за допомогою представлення об'єктів у вигляді систем і вивчення властивостей цих систем і взаємин між цілями і засобами їх реалізації.

Головна ідея системного аналізу. Головне в системному аналізі - це складне перетворити в просте, таку, що важко розв'язати і зрозуміти, проблему перетворити в чітку послідовність завдань, для яких або існує тривіальний розв'язок, або які можна легко розв'язати відомими методами.

Перша частина процедури системного аналізу полягає в тому, щоб розбити цілісну проблему на більш доступні для розв'язання складові частини та використати найбільш підхожі спеціальні методи для розв'язання окремих підпроблем. Ця частина називається аналізом. Друга частина - об'єднання окремих розв'язків в загальний розв'язок проблеми - отримала назву синтез.

Таким чином, системний аналіз передбачає не лише органічне поєднання аналітичного поділу проблеми на частини і дослідження зв'язків і відношень між цими частинами, але й робить особливий акцент на розгляд цілей і задач, спільних для усіх частин, і відповідно до цього здійснюється синтез загального розв'язку з окремих. По суті справи, в системному аналізі методи аналізу та синтезу взаємно переплітаються, при виконанні аналітичних процедур звертається увага на способи об'єднання окремих результатів в єдине ціле і вплив кожного елемента на інші елементи системи.

Два підходи до системного аналізу. Спеціалісти розрізняють два підходи до тлумачення терміну «системний аналіз» - підхід, який базувався головним чином на застосуванні складних математичних прийомів, зокрема теорії оптимізації і дослідження операцій, та підхід, в основу якого була покладена логіка системного аналізу.

«Математичний» підхід був історично першим. Прихильники його роблять наголос на описі складної системи з допомогою формальних засобів (блочних діаграм, мереж, математичних рівнянь тощо). На основі подібного роду описів ставиться математична задача відшукання оптимального проекту системи або найкращого режиму її функціонування, тобто знаходження максимуму або мінімуму цільової функції системи при заданих обмеженнях.

Однак існує цілий ряд реальних проблем з масою невизначеностей, де математика не є ефективною, і тоді на перший план висуваються не математичні методи, а логіка системного аналізу, пошук конструктивних засобів організації прийняття рішень. Системний аналіз починають визначати як процедуру розбиття досліджуваного процесу на підпроцеси, складної проблеми - на підпроблеми і етапи, для яких є можливість підібрати методи дослідження і виконавців. При цьому основна увага концентрується на методи такого розбиття. І мабуть, не випадково під системним підходом дуже часто розуміють деяку сукупність системних принципів. Цей другий підхід був запропонований RAND-corporation.

Системний аналіз розглядається перш за все як методологія з'ясування і впорядкування (або структуризації) проблеми, яку належить розв'язати із застосуванням або без застосування математики і комп'ютерів. Логічний системний аналіз доповнюється в тій чи іншій мірі математичними, статистичними і логічними методами, однак тепер як область їх застосування, так і методологія істотно відрізняється у порівнянні з математичним підходом.

Класифікація проблем. Людську діяльність можна умовно розділити на дві сфери: сфера рутинної діяльності, тобто регулярних, повсякденно розв'язуваних задач, і сфера розв'язання нових, таких, що вперше виникають, задач. У першій з них способи вирішення задач, як правило, добре відпрацьовані і потреб для системного аналізу немає, хоча сама наявність рутини в деяких випадках складає проблему. Однак у сфері людської діяльності, пов'язаної з вирішенням нових, невідомих раніше задач (наприклад, у перспективному плануванні, науці, конструкторських розробках), методи системного аналізу потрібно застосовувати майже повсюдно, а в деяких випадках - без них не можна обійтися.

Залежно від глибини пізнання розрізняють на три класи проблем:

а) добре структуровані або кількісно сформульовані проблеми, в яких існуючі залежності з'ясовані настільки добре, що вони можуть бути виражені в числах і символах, які також дають в кінцевому підсумку чисельні оцінки;

б) неструктуровані або якісно виражені проблеми, що містять лише опис важливих ресурсів, ознак і характеристик, кількісні залежності між якими зовсім невідомі;

в) погано структуровані або змішані проблеми, які містять як якісні, так і кількісні елементи, причому якісні маловідомі та невизначені сторони проблеми мають домінуючу тенденцію.

Для розв'язання добре структурованих проблем використовується методологія дослідження операцій. В неструктурованих проблемах традиційним є евристичний метод, який полягає в тому, що досвідчений спеціаліст збирає максимум різних відомостей про розв'язувану проблему, вживається в неї та на основі інтуїції і досвіду вносить пропозиції про доцільні заходи.

Системний аналіз застосовують для вирішення проблем третього класу - о погано структурованих. До них відноситься більшість найважливіших економічних, технічних, політичних і воєнно-стратегічних задач великого масштабу. Типовими проблемами такого роду є ті, які: - намічені для розв'язання в майбутньому; - пов'язані з великою кількістю альтернатив; - залежать від сучасного рівня технологічних досягнень; - потребують значних вкладень капіталу і містять елементи ризику; - пов'язані з потребами складного комбінування ресурсів, необхідних для їх розв'язання; - мають невизначеність щодо вартості або часу завершення дій.

Системний аналіз застосовується для того, щоб спочатку структурувати неструктуровану, ледь позначену проблему, відтак зібрати додаткову інформацію про неї, встановити взаємозв'язки складових частин, віднайти можливі кількісні оцінки окремих параметрів (хоча б суб'єктивні чи експертні) і перевести початкову проблему в розряд структурованих, до розв'язання яких можна застосувати добре відомий і відпрацьований апарат.

Альтернативні варіанти вирішення проблем. Застосування методів системного аналізу для вирішення зазначених проблем необхідно насамперед тому, що в процесі прийняття рішень доводиться здійснювати вибір в умовах невизначеності, яка зумовлена наявністю факторів, що не піддаються строгій кількісній оцінці. Процедури і методи системного аналізу спрямовані саме на висування альтернативних варіантів вирішення проблеми, виявлення масштабів невизначеності за кожним із варіантів і співставлення варіантів за тим або іншим критерієм ефективності. Фахівці з системного аналізу лише рекомендують варіанти рішень, прийняття ж рішення залишається в компетенції відповідної посадової особи (чи органу).

Сутність системного аналізу полягає не в математичних методах і процедурах: його рекомендації далеко не обов'язково випливають з обчислень. Найсуттєвішим є те, що систематично на всіх етапах життєвого циклу будь-якої технічної системи здійснюється співставлення альтернатив, по можливості в кількісній формі, на основі логічної послідовності кроків, які можуть бути відтвореними і перевіреними іншими. Системний аналіз дозволяє глибоко і краще осмислити сутність системи, її структуру, організацію, завдання, закономірності розвитку, оптимальні шляхи і методи управління.

2. Логічні основи системного аналізу

Особливості логіки системного аналізу. Системний аналіз має власну логіку, яка випливає із особливостей задач, розв'язуваних з його допомогою, та підходу, реалізованого у системному аналізі. Насамперед, специфіка його логіки пов'язана з тим, що він спрямований на розв'язання погано структурованих задач. Адже необхідно вивчати і проектувати складні системи, управляти ними в умовах неповноти інформації, обмеженості ресурсів, дефіциту часу.

Істотні риси системного аналізу, те, на чому концентрується його увага, дуже точно сформульовані американським дослідником Е. Квейдом: «Аналіз систем є спосіб розгляду проблеми. Математичний апарат і використання обчислювальних машин при цьому можуть бути необхідними чи навіть корисними, але можуть такими і не бути. Іноді може бути достатньо серйозного обмірковування проблеми. Але в будь-якому аналізі, пов'язаному з підготовкою рішення при наявності невизначеностей, незалежно від його складності присутні певні елементи. Ці елементи - ціль або цілі, альтернативи або засоби для досягнення цих цілей, ресурси або все, що необхідно затратити для забезпечення кожної альтернативи, модель або опис залежності між альтернативами і тим, що вони роблять і скільки коштують, і критерії, за якими вибирається краща альтернатива, - присутні в будь-якому аналізі, метою якого є вплив на вибір способу дії».

Елементи логіки системного аналізу. Отже, універсальним засобом методології системного аналізу є виділення шести логічних елементів в процесі дослідження будь-яких систем і підсистем:

1) проблема і проблематика;

2) ціль або ряд цілей;

3) альтернативні засоби (або системи), з допомогою яких може бути досягнута ціль;

4) ресурси, потрібні для кожної альтернативи (системи);

5) математична і логічна моделі, які призначені для встановлення зв'язків між цілями, альтернативними засобами їх досягнення, обмеженнями оточуючого середовища та вимогами на ресурси;

6) критерій вибору кращої альтернативи; з його допомогою деяким чином зіставляються цілі і затрати, наприклад, шляхом максимального досягнення цілей при заданих витратах.

Проблема і проблематика. Найважливішою і початковою категорією логіки системного аналізу є проблема. В загальному випадку під проблемою розуміють невідповідність між необхідним (бажаним) і фактичним станом справ. Жодні зусилля науковців і практиків, найкраща організація робіт і навіть найсучасніша техніка не приведуть до успіху, якщо напрям пошуку буде вибраний помилково.

Проблемний аналіз дозволяє правильно і чітко формулювати проблему, заради якої створюється система. До будь-якої реальної проблеми необхідно апріорі ставитися не як до окремо взятої, а як до «клубка» взаємозв'язаних проблем. Використовуючи до позначення цієї сукупності термін проблематика, можна сказати, що етап формулювання проблеми полягає у визначенні проблематики.

Отже, системне дослідження будь-якої проблеми починається з її розширення до проблематики, тобто до знаходження системи проблем, які суттєво пов'язані із досліджуваною проблемою і без врахування яких вона не може бути розв'язана.

Виявлення цілей. Після визначення проблеми наступним за важливістю етапом аналізу стає виявлення цілей. Проблеми повинні бути приведені до вигляду, коли вони стають задачами вибору потрібних засобів для досягнення заданих цілей.

На даному етапі аналізу визначається, що треба зробити для зняття проблеми (на відміну від наступних етапів, коли визначають, як це зробити).

Головна складність виявлення цілі пов'язана з тим фактом, що цілі є своєрідним антиподом проблеми. Формулюючи її, ми в явному вигляді вказуємо, що нам не подобається. Сказати це порівняно просто, оскільки те, чого ми не хочемо, існує. Кажучи ж про цілі, ми намагаємося сформулювати, чого ж ми хочемо. Ми ніби вказуємо напрям, у якому слід «відходити» від існуючої і такої, що нас не влаштовує, ситуації. Складність полягає в тому, що можливих напрямків багато, а вибрати потрібно один, дійсно правильний, а не такий, який лише видається правильним.

Критерії та обмеження. Слово «критерій» у системному аналізі використовується у широкому розумінні - як будь-який спосіб порівняння альтернатив. Це означає, що критерієм якості альтернативи може служити будь-яка ознака, значення якої можна зафіксувати на порядковій або більш сильній шкалі. Після того, як така характеристики відшукана (критерій сформовано), з'являється можливість ставити задачі вибору й оптимізації.

Критерій можна розглядати як кількісну модель якісних цілей. Тобто, сформовані критерії надалі у деякому розумінні замінюють цілі. Від критеріїв потребують якомога більшої відповідності цілям, щоб оптимізація за критерієм відповідала максимальному наближенню до цілі. Критерій - це апроксимація цілі, її модель.

В загальному випадку, модель проблемної ситуації включає три взаємодіючі системи: - система, яка містить проблему і для якої дана ситуація є проблемою; - система, яка може так вплинути на хід подій, що проблема або послаблюється, або зникає зовсім; - оточуюче середовище, в якому існують і з яким взаємодіють обидві системи. Характер цілей даних учасників проблемної ситуації різний. Для першої системи це цілі досягнення (головне - розв'язати проблему); цілі другої системи пов'язані із раціональною витратою ресурсів на розв'язання проблеми (головне - економно розв'язати її), а втручання середовища в цей процес носить, як правило, характер пасивний, але обов'язковий. Так виникають критерії ефективності, які підлягають оптимізації (нерідко суперечать один одному), критерії збереження, а також обмеження, які потребують їх безумовного дотримання. Відтак змістовна сторона процесу полягає в тому, щоб погодити ресурси другої системи з потребами першої при обмеженнях, які накладає середовище.

І критерії, і обмеження певним чином, кожен по різному, впливають на альтернативи. Цільовий критерій ніби відкриває можливості для висунення все нових і нових альтернатив в пошуках кращої з них, а обмеження навпаки - зменшує їх кількість, забороняючи деякі з них. Якщо деякими критеріями можна жертвувати, то обмеження повинні дотримуватися жорстко. Іноді виникають ситуації, коли обмеження настільки сильні, що роблять нереальним досягнення цілей. Тоді ставиться питання про зняття або послаблення обмежень.

Альтернативи. Наступним логічним елементом системного аналізу є множина альтернатив, тобто ідей про можливі способи досягнення цілей. Вибір оптимальної альтернативи із цієї множини із врахуванням обмежень та критерію оптимальності є питанням чисто технічним. Однак найбільш творчим етапом системного аналізу є генерування альтернатив. Більше того, завдання полягає у необхідності згенерувати якомога більшу їх кількість.

При розгляді погано структурованих проблем часто знаходять першу ліпшу альтернативу, а тоді здійснюють її покрокове покращання та вдосконалення.

3. Методологія системного аналізу

Поняття методології. Не претендуючи на повноту змісту, під методологією системного дослідження розуміють сукупність системних методів і засобів, спрямованих на розв'язання складних і комплексних проблем. Тут системний метод являє собою загальний підхід до розв'язання якої-небудь проблеми об'єкта із врахуванням його цілісності, спосіб досягнення цілі, певним чином впорядковану діяльність, а системним засобом виступає сукупність принципів і понять.

Скільки досліджень, стільки й різних постановок задач системного аналізу. Природно, що при такому розмаїтті цілей, постановок задач, об'єктів дослідження неминуче існування різних методик системного аналізу. Всі вони представляють різні варіанти методик, побудованих на принципах єдиної методології.

В той же час існують об'єктивні закони людської діяльності, які проявляються у вирішенні будь-якого типу проблем. Ці закономірності, виявлені частково шляхом узагальнення досвіду і теоретичних досліджень, складають основу методології системного аналізу. Тому, не зважаючи на різноманіття постановок завдань системного аналізу, можна спостерігати значну одноманітність дій в їх вирішенні, значну подібність методик, розроблених для різних конкретних випадків.

Поки що можна говорити про наявність єдиної принципової методології системного аналізу та різних варіантів методики її реалізації, які застосовуються в залежності від обставин. Подальший розвиток йде в напрямку все більшої уніфікації методів дослідження, виявлення типових, стандартних процедур на всіх етапах системного аналізу, їхньої формалізації і комп'ютерної реалізації.

Методика задач системного аналізу. Застосування системного аналізу для розв'язання проблеми являє собою досить складну процедуру, яка включає представлення об'єктів досліджень у вигляді систем, їх аналіз, організацію процесу колективного прийняття рішення з використанням різних методів моделювання і методів активізації інтуїції осіб, які приймають рішення. Для організації такого процесу потрібно виділити послідовність етапів, рекомендувати методи для виконання цих етапів, передбачити, за необхідності, повернення до попередніх етапів. Така послідовність певним чином виділених і впорядкованих етапів (можливо і підетапів) з рекомендованими методами або прийомами їх виконання представляє собою методику системного аналізу.

Неодноразово мали місце спроби створення загальної методики проведення системного аналізу. Приклади виділення етапів у перших методиках системного аналізу наведені в таблиці:

Аналізуючи їх можна побачити, що, маючи спільну логіку, ці методики відрізняються в деталях: в одних більше уваги приділяється розробці і дослідженню альтернатив прийняття рішень (Е. Квейд, С. Оптнер), в іншій - означенню та структуризації цілей (Ю.І. Черняк), в третіх - процесу реалізації вже прийнятого рішення (С. Янг). Перші етапи часто пов'язані з дослідженням існуючої системи і виявленням проблеми. Зауважимо, що кожна методика системного аналізу - це також модель (модель процесу проведення аналізу), яка має специфіку, закладену їхніми авторами. Тому стверджувати, що можна створити єдину універсальну методику, немає змісту. Можна лише говорити про доцільність розробки методики проведення системного аналізу конкретної системи (проблеми), виходячи із загальних методичних міркувань.

На практиці, для більш чіткої організації робіт при реалізації методик, виникає необхідність більшої деталізації етапів шляхом розкладання їх на підетапи. Наприклад, у методиці Ю. Черняка названі 12 етапів поділяються на 72 підетапи. Включати відразу таку велику кількість етапів і підетапів в єдину методику незручно - вона стає малозрозумілою і малопридатною для практичного використання. Як правило, такий поділ здійснюють поступово, в міру необхідності.

Використана література

1. Могилевский В.Д. Методология систем. - М.: Экономика, 1999. - 251 с.

2. Спицнадель В.Н. Основы системного анализа: Учебное пособие. - СПб.: Бизнесс-пресса, 2000. - 326 с.

3. Ахременко А.С. Сценариотехника в аналитическом обеспечении процедуры принятия политических решений // Вестник Московского университета. Сер. 12. Политические науки. - 1997. - №5.

4. Блинов В.И. Математические основы менеджмента. - К.:МАУП, 1997. - 68 с.

5. Бондаренко М.Ф., Соловьева Е.А., Маторин С.И. Основы системологии. - Харьков: ХТУРЭ, 1998. - 118 с.

6. Бурков В.Н., Еналеев А.К., Новиков Д.А. Механизмы функционирования социально-экономических систем с сообщением информации // Автоматика и телемеханика, 1996. - №3. - С. 3-25.

7. Ганьба Б. Системний підхід та його застосування в дослідженні державно-правових явищ // Право України. - 2000. - №3.

Размещено на Allbest.ru