Аналіз персоналу в промисловості України
Розглянуто продуктивність праці працівників промислового сектору та її динаміку. Головні чинники підвищення продуктивності праці в промисловому секторі. Аналіз загального рівня здоров'я та освіти населення України. Наведено Індекс людського розвитку.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.05.2021 |
| Размер файла | 204,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
АНАЛІЗ ПЕРСОНАЛУ В ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ
Чавичалов І.І.
аспірант Українського державного хіміко-технологічного університету, м. Дніпро, Україна
Summary: The article deals with the productivity of workers of the industrial sector and its dynamics. The main factors of increase in productivity in the industrial sector have been determined. The general level of health and education of the population of Ukraine has been analyzed. The Human Development Index has been presented. The estimation of creative and intellectual potential of the personnel in industry has been estimated. The distribution of personnel by types of production has been analyzed.
Key words: personnel; industry; productivity; production; potential.
Анотація: У статті розглянуто продуктивність праці працівників промислового сектору та її динаміку. Визначено головні чинники підвищення продуктивності праці в промисловому секторі. Проаналізовано загальний рівень здоров'я та освіти населення України. Наведено Індекс людського розвитку. Здійснено оцінку креативного та інтелектуального потенціалу персоналу у промисловості. Проаналізовано розподіл персоналу за видами виробництва.
Ключові слова: персонал; промисловість; продуктивність; виробництво; потенціал.
продуктивність праця промисловий індекс людський розвиток
Постановка проблеми. В сучасних ринкових умовах персонал, що представляє собою людський капітал, є одним з ключових ресурсів в економіці будь-якої країни. Це стосується усіх секторів економіки, і промислового в тому числі. Саме персонал сприяє розвитку як окремих підприємств, так і економіки в цілому, адже саме персонал генерує ідеї, здійснює вирішення поточних проблем та займається стратегічним плануванням. В умовах, які на сьогодні склались в Україні, перед промисловим персоналом українських підприємств постає доволі складне завдання швидкої адаптації та переорієнтації діяльності. Разом з тим, активні технологічні зміни вимагають від персоналу таких підприємств оперативного реагування. Для визначення здатності персоналу вітчизняних промислових підприємств виконувати покладені на нього завдання необхідно провести ретельний аналіз кадрів у цій сфері.
Аналіз існуючих досліджень і публікацій. Дослідженням різних аспектів питання розвитку персоналу присвячені наукові праці Беляєва А., Іванова С., Кондратьєва Є., Старостиної Н., Шекшні С., та ін. Результати досліджень вищеназваних вчених охоплюють широке коло зазначеної проблеми. Однак динаміка розвитку ринку праці в країні потребує проведення постійних досліджень з метою вивчення основних напрямків і заходів подальшої реалізації процесу вдосконалення системи розвитку промислового персоналу на підприємстві.
Метою даної статті є оцінка проблем та перспектив розвитку промислового персоналу на підприємствах України за 2013 -2016 рр.
Виклад основного матеріалу дослідження. Однією з основних характеристик персоналу, за допомогою якої здійснюється, в першу чергу, оцінка персоналу на промислових підприємствах, є продуктивність праці. Згідно з даними Державної служби статистики України, у 2016 році частка промислової продукції у валовому внутрішньому продукті України становила 20,9%. При цьому частка зайнятих у промисловості у загальній кількості зайнятих становила 15,3% [1]. Отож, досить мала кількість працівників забезпечувала виробництво значної частини промислової продукції. В цілому, це свідчить про доволі високий рівень продуктивності праці у промисловому секторі України, що позитивно характеризує персонал в промисловості України. Для більш точних висновків необхідно простежити динаміку зміни відповідних часток впродовж останніх років (рис. 1).
Рис. 1. Динаміка часток промисловості в ВВП та кількості зайнятих, % Джерело: Розраховано і побудовано автором на основі даних [1]
Як бачимо, протягом останніх чотирьох років розрив між часткою промисловості в ВВП та часткою промисловості в кількості зайнятих неухильно збільшувався, що свідчить про зростання продуктивності праці. У промисловому секторі таке зростання продуктивності праці найчастіше зумовлено двома ключовими факторами - вдосконаленням засобів виробництва, що, в свою чергу, спричинено науково-технічним прогресом, та підвищенням кваліфікації працівників, що дозволяє їм виконувати свої завдання ефективніше, а також генерувати креативні та інноваційні рішення, що сприяють вдосконаленню виробничого процесу.
Розглядаючи продуктивність праці працівників промислового сектору та її динаміку, Л. Антошкіна наголошує, що найвищим рівень продуктивності праці є в сфері виробництва коксу та продуктів нафтопереробки, що в чотири рази вище середньої продуктивності в промисловому секторі [2, с.18]. Окрім цієї сфери, за результатами дослідження Л. Антошкіної, високий рівень продуктивності праці притаманний металургійному виробництву і виробництву готових металевих виробів, а також добуванню корисних копалин окрім паливно-енергетичних ресурсів, та хімічній і нафтохімічній промисловості. Таким чином, можна узагальнити, що найвищим рівнем продуктивності праці характеризуються саме сировинні галузі, що йде всупереч загальносвітовій тенденції до домінування високої продуктивності праці в висо- котехнолоічних секторах економіки.
Враховуючи, що, як уже було сказано вище, головними чинниками підвищення продуктивності праці в промисловому секторі є покращення засобів виробництва та підвищення кваліфікації працівників, то можна стверджувати, що однією з основних причин низької продуктивності праці саме в переробній промисловості є досить низький рівень капіталоозброєності та її низька якість. За 70 результатами розрахунків динаміки капітало- озброєності і продуктивності праці, проведеними С. Кожем'якіною, можна зробити аналогічний висновок, а саме - у той час, коли добувна промисловість характеризувалась приростом капітало- озброєності, переробна промисловість передбачала скорочення капіталоозброєності, що мало наслідком ідентичні процеси і тенденції щодо продуктивності праці [3, с.93]. Більш детально, скорочення капіталоозброєності проявляється у зношеності основних виробничих фондів, а також використання застарілої техніки та технології, а отже - тут мова має йти також і про моральний знос обладнання, який на сьогодні стає дедалі актуальнішим. Загальновідомим є факт, що за умов зношеної техніки, для підтримки стабільної продуктивності праці та якості продукції необхідною є її заміна. Однак, враховуючи обмежені інвестиції в оновлення основних виробничих фондів, низька продуктивність праці в переробній сфері є цілком зрозумілою.
Для остаточного розуміння ситуації щодо продуктивності праці в промисловості України та, відповідно, формування оцінки персоналу в даному секторі, необхідно чітко розрахувати продуктивність праці і простежити її динаміку впродовж останніх років. Ми будемо розраховувати продуктивність праці працівників промислових підприємств за такою формулою:
де ППпром - продуктивність праці в промисловості, грн/ос.;
ОВпром - обсяг виробництва за період (у нашому випадку - один рік) в промисловості, тис. грн.;
ЧПпром - середньорічна чисельність персоналу на промислових підприємствах, тис. ос.
Вихідні дані для розрахунку продуктивності праці за формулою (1), тобто обсяг виробництва промислової продукції за один рік та середньорічна чисельність персоналу на промислових підприємствах за останні роки подана у таблиці 1.
Таблиця 1. Вихідні дані для розрахунку продуктивності праці за 2013-2016 рр. [1; 4]
|
Дані / Роки |
2013 |
2014 |
2015 |
2016 |
|
|
Обсяг виробництва, млн. грн. |
295 253 |
325 242 |
393 142 |
452 162 |
|
|
Чисельність персоналу, тис. ос. |
3 170 |
2 898 |
2 574 |
2 495 |
Для полегшення аналізу подамо отримані дані щодо динаміки реальної продуктивності праці у промисловому секторі України у 2013-2016 роках у вигляді діаграми (рис. 2).
Рис. 2. Динаміка реальної продуктивності праці у промисловому секторі України у 2013-2016 роках, грн. / ос.
Джерело: Побудовано автором на основі результатів розрахунків
Отже, бачимо, що протягом 2013-2016 років ситуація з продуктивністю праці в промисловому секторі країни не була стабільною, адже з 2013 року спостерігався спад продуктивності праці, проте вже в 2016 році ситуація покращилась і почав спостерігатись ріст продуктивності праці, яка, однак ще не досягла рівня 2013 року.
Помітно, що дані результати дещо суперечать висновкам, зробленим на основі рис. 1., про зростання продуктивності праці впродовж останніх років, однак це може бути пояснено тим, що в даному разі ми враховували абсолютні показники продуктивності праці в промисловому секторі за відповідні роки, тоді як на рис. 1. відображено відносні показники, тобто частки промисловості в ВВП та чисельності працюючих. Тому на основі цих двох діаграм можемо зробити висновок, що, хоч у період з 2013 по 2015 роки спостерігався спад продуктивності праці в промисловому секторі, він був меншим, ніж загальний спад продуктивності праці в рамках усієї економіки України. Позитивним трендом є поступове підвищення рівня продуктивності праці і загалом по Україні, і в промисловому секторі зокрема, у 2016 році.
Загалом же, для забезпечення підвищення продуктивності праці в промисловому секторі України необхідним є забезпечення масштабного та прискореного переоснащення основних виробничих фондів, яке, в свою чергу, забезпечується швидкими темпами розвитку машинобудування, і, звичайно, високою якістю персоналу в даній сфері.
Для оцінки персоналу на промислових підприємствах України необхідно проаналізувати загальний рівень здоров'я та освіти населення України. Найкращим показником для цього є Індекс людського розвитку, де рівень розвитку населення оцінюється за такими параметрами, як середня тривалість життя, що відображає рівень здоров'я в країні, тривалість навчання та грамотність населення, що відображає рівень освіченості потенційних кадрів, та рівень доходу населення, що впливає на відтворення фізичних та інтелектуальних параметрів робочої сили. Україна за Індексом людського розвитку у 2016 році посідає 84 місце з очікуваною тривалістю життя 71,1 рік, середньою тривалістю навчання 11,3 роки та середнім доходом на душу населення 7 361 дол. США за ПКС (номінальний дохід у 2 185,73 дол. США тут скори- говано на рівень цін) [5]. Таким чином, рівень людського розвитку в Україні є досить високим, однак "внесок" окремих показників у сукупний індекс є неоднаковим. Так, рівень доходу населення є досить низьким, у той час як рівень освіченості та грамотності українців вважається високим.
Окрім досить низького середнього рівня доходів населення, що чинить негативний вплив на відтворення людського капіталу та трудових ресурсів у промисловому секторі України, для нашої країни характерною є висока нерівність доходів, а, за даними ООН, близько 60% українців живуть за межею бідності, що впливає на рівень життя населення та його трудовий потенціал.
При дослідженні якості персоналу на промислових підприємствах України необхідно особливу уваги приділити рівню освіти працівників, адже саме рівень освіти впливає на їх ефективність та спроможність генерувати інноваційні, креативні ідеї та нестандартні рішення. Взагалі, рівень освіченості українських працівників є досить високим. Так, згідно з Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), яка щороку готує звіт «Global Innovation Index», у 2017 році 82,3% випускників шкіл вступали до вищих навчальних закладів [6]. При цьому держава стимулює вступ абітурієнтів на технічні спеціальності, зокрема економічними методами, наприклад, вищим рівнем стипендії та високим рівнем державного замовлення.
Важливість рівня освіти, який напряму пов'язаний з рівнем кваліфікації персоналу промислових підприємств, визнають і в наукових колах. Так, С. Попель зазначає, що у першу чергу як підприємствам, які займаються інноваційною діяльністю, та і промисловим підприємствам України загалом, варто звернути особливу увагу на рівень підготовки висококваліфікованих працівників, адже, як зазначає дослідник, на сучасному етапі суспільно-економічного розвитку як в країні, так і в світі, технологічна база розвивається набагато швидше, аніж персонал [7, с.251]. Таким чином, згідно з С. Попе- лем, підготовка персоналу повинна бути направленою на скорочення даного розриву між розвитком працівників та технологій. Як робить висновок дослідник, таке зменшення цього розриву може бути досягнуте через професійне навчання персоналу промислових підприємств.
Очевидним є той факт, що рівень професійної підготовки персоналу знаходиться під прямим впливом рівня розвитку системи професійно-технічного навчання в країні. Саме на заклади професійно-технічної освіти в країні покладається відповідальність з підготовки спеціалістів для вітчизняних промислових підприємств. Однак, на жаль, на сьогодні закладам професійно-технічної освіти притаманні відсутність достатнього рівня та обсягів державного фінансування, а також застаріла матеріально-технічна база. Тож цілком природно, що за умов, котрі склались, такі заклади не спроможні якісно виконувати своє завдання з ефективної підготовки фахівців. До того ж, протягом останніх років помітно скоротилося число професійно-технічних навчальних закладів і, відповідно, скоротилась і кількість підготовлених кваліфікованих працівників, що може свідчити про негативну тенденцію. Таким чином, заклади професійно-технічної освіти не можуть забезпечувати українські підприємства потрібною кількістю висококваліфікованих професійних працівників. Ця проблема набуває особливо гострого характеру, враховуючи, що саме від професійного рівня промислового персоналу залежать обсяг та якість виконаних наукових і науково -технічних робіт, що, в свою чергу, визначає інноваційний потенціал країни.
Дану проблему досліджує і О. Амоша, наголошуючи, що за сучасних умов, що передбачають швидкі технологічні зміни, постає потреба в постійній актуалізації професійних навичок та знань, яка відбувається завдяки підвищенню кваліфікації чи освоєнню нових видів професій безпосередньо в процесі виробництва шляхом виробничого навчання [8, с.22]. Таким чином, займаючись професійною підготовкою персоналу, промислові підприємства сформують особливий людський капітал, котрий найповніше відповідає вимогам певного конкретного технологічного процесу. Отже, з цією метою може застосовуватись як професійне навчання, так і підвищення кваліфікації. Якщо розглядати дані процеси на українських промислових підприємствах, то можна робити висновок стосовно суттєвого скорочення професійної підготовки промислового персоналу безпосередньо на виробництві. Так, як зазначає О. Амоша, чисельність працівників, котрих навчали новим професіям у цілому в промисловому секторі української економіки, за останні чотири роки зменшилась на третину, у тому числі в добувній промисловості вона зменшилась більш ніж на 50%, а в переробній, у свою чергу - на близько 32 %. Разом з тим, чисельність промислових працівників, котрі підвищували кваліфікацію, знизилась у загальному на 22 %, а в переробній - на четверту частину. Як відмічає дослідник, несуттєве підвищення частки працівників, котрі підвищували свою кваліфікацію, притаманне добувній промисловості та постачанню електроенергії. Проте найбільш прикрим є той факт, що в переробній промисловості, де повинне бути найдинамічніше підвищення кваліфікації, такі процеси охоплюють тільки трохи більш ніж 13 % працівників. Таким чином, можемо зробити висновок, що на промислових підприємствах України актуалізація професійних навичок та знань відбувається тільки раз на 7-8 років, у той час як у багатьох розвинутих країнах промисловий персонал проходить перепідготовку кожні 2-3 роки.
Взагалі, скорочення кількості та частки промислових працівників, що охоплені різними формами професійного навчання, можна вважати показником, що свідчить про повільні процеси технологічної модернізації промисловості в Україні, чи про повну їх відсутність, якщо говорити про окремі види підприємницької діяльності. При таких умовах промислові підприємства Україні не вважають потрібним вкладення коштів в професійне навчання та підвищення професійної компетенції власного персоналу. Так, у випадку виникнення потреби в окремих спеціалістах чи певних кваліфікованих працівниках українські компанії очікують знайти їх на ринку праці, беручи до уваги значне безробіття та ряд інновацій на ринку праці,які вже є досить поширеними в світі та перебувають в процесі впровадження на українському ринку праці. Однією з таких інновацій є так званий аутстафінг, або вивід за штат. Ретельним аналізом цього процесу та перспективами його розвитку в Україні займається І. Холова. Так, згідно з результатами дослідження, проведеного цим науковцем, близько 9,1% промислових підприємств України вдаються до аутстафінгу [9, с.146]. При цьому основними цілями, які переслідують промислові підприємства, є зниження витрат (24,6%), оптимізація управління (20,8%), регламентація штату (15,3%) та концентрування на основному бізнесі (9,2%). Проте дослідниця прогнозує подальше поширення аутстафінгу серед промислових підприємств на українському ринку, з огляду на численні переваги, які притаманні даним угодам.
Досить характерним є розподіл персоналу за видами виробництва. Так, частка штатних працівників у низькотехнологічних галузях (добувна, харчова, текстильна, меблева, виробництво коксу, продуктів нафтопереробки, електроенергії, водопостачання) є найбільшою - майже 65 % - і за 2010-2015 рр. зросла на 3,1 відсоткових пункти. Разом з тим, у середньотехнологічних галузях спостерігається скорочення частки персоналу. Зокрема, у виробництві хімічної продукції, а також гумових і пластмасових виробів та електричного устаткування загальна частка промислового персоналу тривалий час залишається незмінною, становлячи 11,1 %, проте в галузях машинобудування та автотранспортного виробництва дана частка скоротилась із 12 до 9 %. У високотехнологічних галузях (фармацевтика, комп'ютерна техніка, електронні й оптичні вироби), частка зайнятих становить тільки 2,5 %. Серед високотехнологічних галузей єдиною сферою промисловості, де спостерігається зростання чисельності зайнятих, є фармацевтична галузь. Зокрема, в даній сфері кількість штатних працівників зросла з 17 тис. осіб у 2010 р. до 22 тис. - у 2015 році [10].
Важливим якісним параметром персоналу на промислових підприємствах є його креативний та інтелектуальний потенціал. Рівень цього потенціалу, як правило, визначають за допомогою показників винахідницької і раціоналізаторської активності працівників промислових підприємств. Так, згідно з інформацією, наданою в статистичному збірнику "Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2015 році", підготовленому Державною службою статистики України у 2016 році, чисельність авторів об'єктів прав інтелектуальної власності та раціоналізаторських пропозицій впродовж останніх років збільшувалась: зокрема, у 2013 р. авторів ОПІВ нараховувалось 7 179, а в 2014 р. - 8 759. Разом з тим, за ці роки авторів раціоналізаторських пропозицій було нараховано відповідно 5 570 та 7 572 [11, с. 219, 221-222].
Однак, усе ж у структурі промислового персоналу в Україні частка винахідників та раціоналізаторів є доволі низькою: так, у добувній та в переробній промисловості за 2014 рік частка винахідників у сукупній кількості персоналу становила приблизно 0,3 %, а частка раціоналізаторів, відповідно, - 0,5 %. Найвища частка креатив- них працівників за цей період спостерігалась у сфері виробництва машин та устаткування, зокрема з усієї чисельності персоналу в даній сфері винахідників було 1,65 %, а раціоналізаторів - 1,38 %. Також високою була частка креативних працівників у таких сферах, як виробництво коксу та продуктів нафтопереробки (1,4 % та 1,15 % відповідно), металургійна промисловість (1,1 % та 1 % відповідно). Однак, наприклад, у виробництві комп'ютерів, електричної й оптичної продукції, що представляє високотехнологічну галузь і вимагає особливої уваги та креативного, інноваційного мислення, частка таких працівників становила тільки 0,3 % та 0,4 % відповідно, що можна вважати показником технологічної відсталості.
Загалом, промисловості України необхідною є суттєва модернізація, яка за сучасних умов може здійснюватися через реіндустріалізацію або ж так звану неоіндустріалізацію. Як пояснює Е. Прушківська, така ситуація зумовлена доволі низьким технологічним рівнем сектору та значним погіршенням основних параметрів інноваційного розвитку української економіки. Зокрема, якщо у 2010 році налічувалось 1462 інноваційно активних промислових підприємств, а у 2014 році, відповідно, 1609, то у 2015 році даний показник скоротився вдвічі і кількість таких підприємств знизилась до 824 [12, с.141]. У загальному, це зумовлено зменшенням чисельності кваліфікованого персоналу на вітчизняних промислових підприємствах. Згідно з В. Онікієнко, такий відплив висококваліфікованих працівників і фахівців з технічною освітою, котрі разом із вченими займаються продукуванням та реалізацією технологічних інновацій на виробництві, з вітчизняних промислових підприємств може вважатися втратою інтелектуального капіталу України в результаті непослідовних та малоефективних ринкових реформ [13, с.112]. Разом з цим, неможливо не відмітити зростання попиту промислових підприємств на тих працівників, котрим не потрібна професійна підготовка, що свідчить про деформацію попиту на ринку праці, що суперечить стратегії швидкого інноваційного розвитку.
Висновки. Отже, у промисловому секторі економіки України спостерігається скорочення чисельності зайнятих, у тому числі й висококваліфікованого персоналу, що зумовлено намаганнями вітчизняних підприємств оптимізувати витрати на оплату праці, низьким рівнем життя даної категорії населення та низькими темпами технологічної модернізації основних виробничих фондів.
Список літератури:
1. Державна служба статистики України. - Офіційний сайт. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
2. Антошкіна Л. І. Продуктивність праці у промисловості України / Л. І. Антошкіна, В. Ф. Бе- седін // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - 2014. - № 1. - С. 16-22.
3. Кожем'якіна С. М. Роль інвестицій у підвищенні рівня капіталоозброєності та продуктивності праці / С. М. Кожем'якіна, І. М. Могілат // Формування ринкових відносин в Україні. - 2012. - № 6. - С. 87-96.
4. Статистичний збірник "Промисловість України" / Державна служба статистики України. - 2016. - Режим доступу:
http://www.ukrstat.gov.Ua/druk/publicat/kat_u/2016/z b/12/zb_pu2015w.zip
5. Human Development Report 2016 Human Development for Everyone / UNDP. - 2017. - Режим доступу: http://hdr.undp.org/sites/default/files/2016_human_development_report.pdf
6. GII 2017. WIPO.
https://www.globalinnovationindex.org/gii-2017- report#
7. Попель С.А. Освітня компонента у формуванні інноваційного потенціалу промислових підприємств / С. А. Попель // Вісник Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Економічні науки. - 2012. - Вип. 6. - С. 250-253.
8. Амоша О.І. Ринок праці промисловості України та трудовий потенціал галузі: сучасні тенденції і проблеми / О. І. Амоша, В. П. Антонюк // Ринок праці та зайнятість населення. - 2016. - № 4. - С. 18-24.
9. Холова І.В. Аутстафінг (вивід за штат) персоналу: проблематика та перспективи в сучасних економічних умовах України / І. В. Холова // Український соціум. - 2013. - № 4. - С. 140-150.
10. Праця України у 2015 році : стат. зб. / Держ. служба статистики України. - К. : Консультант, 2016. - 312 с.
11. Наукова та інноваційна діяльність в Україні у 2015 році : стат. зб. [Електронний ресурс] / Держ. служба статистики України. - К., 2016. - 257 с. - Режим доступу : http://www.ukrstat.org/uk/druk/publikat/kat_u/pubnau ka_u.htm
12. Прушківська Е.В. Неоіндустріалізація як процес оновлення вторинного сектору економіки в період економічної не стабільності / Е.В. Прушківська // Теоретичні і прикладні питання економіки. - 2013. - Вип. 28. - Т. 1. - С. 191-197.
13. Онікієнко В. В. Промисловий комплекс у системі макроекономічних процесів та трансформації ринку праці України / В. В. Онікієнко // Український соціум. - 2012. - № 4. - С. 101-122.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Теоретичні основи продуктивності праці персоналу підприємства. Вимірювання й оцінювання досягнутого рівня продуктивності на підприємстві в цілому і за окремими видами праці зокрема. Мотивація праці працівників як фактор підвищення її продуктивності.
курсовая работа [66,9 K], добавлен 07.09.2010Сутність і значення продуктивності праці, фактори її зростання на підприємстві. Чинники розвитку і методи вимірювання продуктивності праці. Оцінка стану та факторний аналіз продуктивності праці на підприємстві ЗАТ "Біллербе", шляхи її підвищення.
курсовая работа [93,6 K], добавлен 16.09.2011Динаміка і виконання плану продуктивності праці по галузях і в цілому по господарству, за основними видами сільськогосподарської продукції. Аналіз співвідношення темпів росту продуктивності праці і її оплати. Фактори, що впливають на продуктивність праці.
курсовая работа [69,8 K], добавлен 20.03.2012Аналіз динаміки та структури основних видів економічної діяльності сектору ринкових та неринкових послуг української економіки. Тенденції в співвідношенні темпів зростання продуктивності праці та її оплати. Передумови зростання ролі сектору послуг.
статья [171,4 K], добавлен 22.02.2018Методичні аспекти підвищення продуктивності праці персоналу. Економічне обґрунтування господарських рішень щодо підвищення ефективності діяльності підприємства. Обґрунтування ефективності зниження ризику за рахунок продуктивності праці персоналу.
курсовая работа [99,3 K], добавлен 07.12.2012Економічний зміст продуктивності праці, її показники та методи вимірювання. Нормативно-правове регулювання процесів управління продуктивністю праці. Аналіз стану продуктивності праці на СТО "Гавань", резерви її підвищення. Оцінка трудового потенціалу.
курсовая работа [307,3 K], добавлен 19.10.2013Фактори, що визначають продуктивність і ефективність праці на підприємстві, основні чинники, що впливають на їх зростання. Наслідки підвищення або зниження продуктивності праці. Основні напрямки підвищення продуктивності і ефективності праці, їх оцінка.
реферат [26,0 K], добавлен 15.08.2009Сутність продуктивності праці. Рівні визначення продуктивності праці, фактори її зростання. Дослідження продуктивності праці в Україні за останні роки. Взаємозв'язок продуктивності та оплати праці. Зайнятість населення за видами економічної діяльності.
курсовая работа [159,8 K], добавлен 23.05.2019Характеристика підприємства, техніко-економічні показники його діяльності. Аналіз забезпеченості трудовими ресурсами, рівня та динаміки продуктивності праці, використання робочого часу. Вибір та обґрунтування заходів з підвищення ефективності виробництва.
дипломная работа [933,7 K], добавлен 06.02.2013Системна класифікація чинників, що впливають на рівень продуктивності праці, прогнозні розрахунки можливого підвищення продуктивності праці на підприємстві. Засади мотивації та регулювання роботи працівників, характеристика окремих систем оплати праці.
контрольная работа [36,6 K], добавлен 23.08.2010
