Аграрна політика України – один із пріоритетних напрямів сучасного розвитку держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аграрна політика України - один із пріоритетних напрямів сучасного розвитку держави

Покальчук М.Ю. - кандидат юридичних наук, асистент кафедри земельного та аграрного права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Чубарь С.С. - студент IVкурсу Інституту прокуратури та кримінальної юстиції Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

У статті досліджено актуальні питання щодо осучаснення та вдосконалення державної аграрної політики України. Надано сутнісну наукову характеристику сучасній державній аграрній політиці в Україні, встановлено її головні недоліки та проблеми в реалізації, досліджено дієві механізми її вдосконалення.

Окремим питанням виділено проблему запровадження ринку обігу земель сільськогосподарського призначення в Україні та скасування мораторію на їх продаж. У статті визначено, що функціонування та результативність державної аграрної політики, як комплексу законодавчих та соціально-економічних заходів, спрямованих на сталий розвиток аграрного сектору, має обумовлюватися дієвими механізмами й інструментами реалізації.

Авторами стверджено, що державна аграрна політика повинна базуватися на умовах справедливого ціноутворення в рамках належного державного регулювання та здійснення ефективного антимонопольного моніторингу за цінами на основні потреби, що використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками.

Автори доводять, що започаткування ринку обігу земель сільськогосподарського призначення є позитивним елементом в реалізації державної аграрної політики України. Основні переваги мають зміст в тому, що власники землі зможуть розпоряджатися нею на власний розсуд; вільний ринок землі сприятиме створенню нових робочих місць на селі; продаж землі суттєво покращить інвестиційний клімат в Україні; ринок обігу земель дозволить отримати справедливу ринкову ціну за землю та забезпечить можливість фермерам одержати доступ до кредитування під заставу землі.

У дослідженні резюмовано, що державна аграрна політика України перебуває в перехідному стані, який потребує докорінної модернізації, запровадження ефективних регуляторних механізмів щодо її вдосконалення, реалізації дієвих методів стимулювання, здійснення збалансованого управління.

Ключові слова: державна аграрна політика України, механізми вдосконалення державної аграрної політики, ринок обігу земель сільськогосподарського призначення.

Abstract

Agricultural policy of ukraine is one of the priority directions of modern state development

Topical issues concerning the modernization and improvement of the state agricultural policy of Ukraine have been investigated. An essential scientific description of the modern state agricultural policy in Ukraine and its main shortcomings and problems in implementation has been given. A separate issue concerning the introduction of a market for agricultural land in Ukraine and the lifting of the moratorium on their sale has been highlighted.

It has been determined that the functioning and effectiveness of the state agricultural policy, as a complex of legislative and socioeconomic measures aimed at sustainable development of the agricultural sector, should be determined by effective mechanisms and tools for implementation. The authors have been argued that state agricultural policy should be based on fair pricing within the framework of proper state regulation and effective antitrust monitoring of prices for basic needs used by agricultural producers.

The authors have been proved that the introduction of a market for agricultural land is a positive element in the implementation of state agricultural policy of Ukraine.

The main advantages are that landowners will be able to dispose of it at their own discretion; a free land market will help to create new workplaces in rural areas; land sales will improve the investment climate in Ukraine significantly; the land market will provide a fair market price for land and enable farmers to access credit secured by land.

It has been summarized that the state agricultural policy of Ukraine is in a state of transition, which requires radical modernization, introduction of effective regulatory mechanisms for its improvement, realization of effective methods of incentives, the implementation of balanced management.

Keywords: state agricultural policy of Ukraine, mechanisms of improvement of the state agricultural policy, agricultural land circulation market

Постановка проблеми: аграрна політика України містить значну кількість недоліків та проблем, які зумовлюються непослідовністю та розбалансованістю у запровадженні комплексних реформ, вирізняються відсутністю системного, стратегічного та науково обґрунтованого управління в аграрному секторі. Саме такі фактори спричиняють соціально-економічні перешкоди для реалізації ефективної державної аграрної політики в Україні з подальшою необхідністю вирішення питань щодо гарантування продовольчої безпеки, конкурентоспроможності на світовому ринку, отримання незалежності від інших країн у продуктах харчування, удосконалення експортних можливостей у продовольчому секторі економіки, запровадженні дієвого ринкового обігу земель, податкового та фінансового стимулювання тощо.

Мета статті надати сутнісну наукову характеристику сучасній державній аграрній політиці в Україні, встановити її головні недоліки та проблеми в реалізації, дослідити дієві механізми її вдосконалення, окреслити рекомендації щодо необхідності реформування та модернізації.

Виклад основного матеріалу. Під державною аграрною політикою має розумітися комплекс взаємопов'язаних цілеспрямованих заходів уповноважених органів держави, що має на меті здійснювати стратегічний вплив та формувати певну парадигму розвитку аграрних відносин, відповідно до якої відбувається гарантування продовольчої безпеки, підтримання стабільності доходів товарних виробників сільськогосподарської продукції, охорона навколишнього природного середовища під час здійснення сільськогосподарської діяльності, соціальний розвиток села [1]. Відомо, що державна аграрна політика є інтегративним економіко-правовим феноменом, що є важливим складником національної політики держави, який обумовлюється забезпеченням сталого аграрного виробництва, запровадженням механізмів соціального стимулювання, розвитком галузей народного господарства, покращенням загального добробуту громадян.

Основною метою державної аграрної політики України є підтримання наявної або запровадження нової парадигми розвитку аграрних відносин у країні. Для нашої держави нині актуальними та найбільш важливими складовими бажаної парадигми розвитку аграрних відносин є: забезпечення населення доступним продовольством у необхідній кількості та якості (гарантування продовольчої безпеки). Цей аспект відображає споживчі потреби населення країни та необхідність задоволення базових життєвих потреб громадян; формування стабільного середовища існування та функціонування для виробників сільськогосподарської продукції, оскільки саме вони є найбільш вразливими, а їхня діяльність завжди зберігає ризиковий характер; екологобезпечна діяльність в аграрному секторі економіки. Ця ознака покликана урівноважувати економічну і продовольчу потреби, оскільки останні спрямовані на активне використання природних ресурсів; соціально розвинуті сільські території, що формують комфортне місце проживання та праці для сільського населення держави. Соціальний складник державної аграрної політики є необхідною і невід'ємною її частиною, оскільки без гуманістичного вектору розвитку вона перетворюються у звичайний напрям економічної політики держави [1]. Крім того, зазначимо, що одним із способів реалізації державної аграрної політики України є державна підтримка сільського господарства, котра передбачає систему заходів економічного, організаційного, фінансового, виробничого характеру стосовно суб'єктів аграрного господарювання, що спрямована на реалізацію основних цілей аграрної політики.

Формуючи аграрну політику державні владні та управлінські структури повинні чітко усвідомлювати, що державне управління і регулювання слід формувати у співвідношенні і відповідності з реаліями сьогодення і застосовувати в сферах податкової, цінової, кредитної, дотаційної та зовнішньоекономічної політики комплексно, включаючи в цю діяльність такі важливі фактори, як реформування відносин власності, зміни обсягу випуску продукції окремими галузями і підприємствами, створення нових галузей, сприяння підприємництву і малому бізнесу, економії ресурсів, здійснення активного протекціонізму [2, с. 28].

В Україні основні засади аграрної політики було окреслено прийнятим 18 жовтня 2005 р. Закону України “Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року” У ст. 3 даного Закону визначено, що основними пріоритетами державної аграрної політики є: створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель; посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати та пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави; запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів, та робочої сили; державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектору; створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування тощо [3].

Проводячи системний правовий аналіз даного нормативно-правового акта слід зазначити, що Закон містить значну кількість програмних та декларативних норм, які насправді не мають ефективних та чітких механізмів і процедур впровадження та реалізації стратегічних цілей щодо удосконалення та перезавантаження державної аграрної політики.

Розподіляємо точку зору Г.М. Запши щодо того, що реалізація державної аграрної політики передбачає досягнення стратегічних цілей економічного, соціального та соціально-економічного змісту. Стратегічні цілі економічного змісту передбачають перетворення аграрного сектора на високоефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економіки держави. Стратегічні цілі соціального змісту спрямовані на розв'язання соціальних проблем на селі та збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності нації. Стратегічні цілі соціально-економічного змісту передбачають гарантування продовольчої безпеки держави та комплексний розвиток сільських територій. Засади державної аграрної політики поширюються на сільське та рибне господарство, харчову промисловість і перероблення сільськогосподарських продуктів, аграрну науку і освіту, соціальну сферу села, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення [4]. Таким чином, ствердимо, що наскрізним акцентом сучасної аграрної політики має бути наукове та практичне (інструментальне) забезпечення вирішення наявних та ключових проблем аграрного сектору, зокрема, життєдіяльності селянства.

Визначимо, що для запровадження ефективної державної аграрної політики як пріоритету в сучасному розвиткові держави, необхідно подолати першочергові недоліки та проблеми, серед яких:

не розбудовано інституційну систему фінансово-кредитного забезпечення за прикладом розвинених країн. У тому числі: не створено жодного кооперативного банку; не сформовано систему земельно-іпотечного кредитування; відсутні гарантійні установи; не сформована система мікрокредитування дрібних сільськогосподарських виробників;

не створено сприятливих умов для розбудови системи сільськогосподарської обслуговуючої кооперації; без кооперування дрібних сільгоспвиробників на сьогодні неможливо конкурувати із монопольними структурами на аграрному ринку, освоювати великі аграрні проекти, забезпечувати селянам ефективний самозахист земельних, економічних та інших інтересів;

недотримання вимог законодавства в питаннях державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників за рахунок прямих видатків із державного бюджету та значне скорочення їх обсягів за визначеними програмами, вносять дисбаланс у розвиток підгалузей аграрного сектору, що призвело до погіршення структури виробництва продуктів харчування. Особливо це стосується зменшення виробництва продуктів тваринного походження, що поряд з іншими причинами загалом призводить до погіршення забезпечення населення продуктами харчування;

введення додаткових видів податків, зміна порядку функціонування фіксованого сільськогосподарського податку, що суттєво збільшили податкове навантаження на сільгоспвиробників та ускладнили механізми податкового регулювання, що суперечить принципам дерегуляції в державі неефективність антимонопольного регулювання розвитку аграрного сектору стало однією з основних причин не тільки прогресування монополій, а й згортання вільної конкуренції та формування сировинної експорто-орієнтованої аграрної економіки із значними втратами доданої вартості [5, с. 1012].

Важливо констатувати, що функціонування та результативність державної аграрної політики, як комплексу законодавчих та соціально-економічних заходів, спрямованих на сталий розвиток аграрного сектору, має обумовлюватися дієвими механізмами й інструментами реалізації.

Доцільною є думка О.В. Жемойди, який стверджує, що основною складовою механізму державного регулювання є методи державного регулювання, під якими потрібно розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики. Основними методами державного регулювання розвитку аграрного сектору України є фінансово-економічні, організаційно-адміністративні, інституційно-правові та соціально-психологічні [6]. Передбачимо, що зазначені методи будуть дієвими в аграрній політиці України за умови реалізації таких цілей, як запровадження ринку обігу земель, підвищення рівня продуктивності та технологічності праці в аграрному секторі, надання пріоритету та суттєвих економічних переваг українському товаровиробнику, стимулювання кредитно-фінансовими механізмами громадян, які провадять сільськогосподарську діяльність, гарантування щодо вільного формування цін на сільськогосподарську продукцію без необгрунтованого державного втручання.

Система державного регулювання має бути механізмом поєднання прогнозування, забезпеченням виконання розроблених програм і системи захисту сільськогосподарських товаровиробників та українських продовольчих і сировинних ринків. Механізми державного регулювання аграрного сектору України проявляються в аграрній політиці шляхом втручання держави в ринкові процеси, регулювання нею організації ринку [7]. Вважаємо, що державна аграрна політика має базуватися на умовах справедливого ціноутворення в рамках належного державного регулювання та здійснення ефективного антимонопольного моніторингу за цінами на основні потреби, що використовуються сільськогосподарськими товаровиробниками.

Серед найдієвіших можна визначити наступні механізми: стимулювання розвитку фермерства за рахунок коштів місцевих бюджетів; істотне розширення доступу селянських господарств до засобів державної підтримки; залучення членів селянських господарств до загальнообов'язкового державного соціального страхування; стимулювання науково-технічних розробок і індустріалізації агропромислового господарства; створення територіальної соціальної інфраструктури; формування системи інформаційного забезпечення суб'єктів господарювання; сертифікація сільськогосподарської продукції; упорядкування рентних відносин у сільському господарстві з метою вилучення до бюджету незаконно привласнених агрохолдингами рентних надприбутків; збереження цінового паритету в часі шляхом щомісячної індексації цін підтримки та еквівалентних цін на сільськогосподарську продукцію; державна компенсації при страхуванні сільськогосподарської продукції; механізми щодо охорони сільськогосподарських земель, їх раціонального землекористування, консервації деградованих та малопродуктивних земель; забезпечення висококваліфікованими працівниками сільськогосподарського виробництва; забезпечення інноваційного розвитку аграрного сектору тощо [7]. З огляду на запровадження таких механізмів важливо прагнути та досягати високого економічного розвитку, спрямовувати державне регулювання на становлення стійкого, конкурентоспроможного та експорто-орієнтованого аграрного сектору економіки.

Безумовною новацією, що радикально вплине на розвиток державної аграрної політики є земельна реформа. Особливістю є скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та запровадження їх обігу з 01.07.2021 року згідно із прийняттям Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення”.

Зазначимо, що даний Закон має непросту історію, оскільки протягом існування незалежної України була відсутня суспільна згода щодо скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення та запровадження ринкових відносин у даній сфері через існування значної кількості загроз, зокрема, для національної безпеки. Прийняття цього Закону ознаменувалося складною процедурою, зумовленою спротивом громадянського суспільства.

Відповідно до даного Закону набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть: а) громадяни України; б) юридичні особи України, створені і зареєстровані за законодавством України, учасниками (акціонерами, членами) яких є лише громадяни України та/або держава, та/або територіальні громади; в) територіальні громади; г) держава. Право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави [8].

Надаючи оцінку даному Закону ствердимо, що започаткування ринку обігу земель сільськогосподарського призначення є позитивним елементом в реалізації державної аграрної політики України. Основними перевагами, які він закріплює є те, що власники землі зможуть розпоряджатися нею на власний розсуд; вільний ринок землі сприятиме створенню нових робочих місць на селі; продаж землі суттєво покращить інвестиційний клімат в Україні; ринок обігу земель дозволить отримати справедливу ринкову ціну за землю та забезпечить можливість фермерам одержати доступ до кредитування під заставу землі.

Важливо визначити, що Закон також містить і стратегічні недоліки та загрози. Зокрема, даний Закон передбачає, що право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення може також набуватися банками лише в порядку звернення стягнення на них як на предмет застави. Такі земельні ділянки мають бути відчужені банками на земельних торгах протягом двох років з дня набуття права власності

[7] . Тут вбачаємо суттєву суперечливість, оскільки банки зможуть отримувати у власність необмежену кількість земельних ділянок сільськогосподарського призначення як предмет застави у випадку невиконання заставодавцями своїх фінансових зобов'язань. Зазначимо, що враховуючи низький рівень купівельної спроможності великої кількості громадян призведе до того, що вони вимушені будуть втратити своє майно. А щодо відчуження банками на земельних торгах таких земельних ділянок, то варто застерегти, що відсутня заборона на придбання цих земель іншими банками, що й створює небезпеку для монополізації такого ринку і можливості проведення масштабних фінансових спекуляцій за участі іноземного капіталу.

Цей Закон є першим нормативно-правовим актом у незалежній Україні, що дозволяє власникам землі вільно розпоряджатися нею, як і іншими видами своєї власності. Його важливе значення полягає в тому, що Закон відкриває сам механізм ринку землі, і вводить цю практику у правове поле нашої держави. Утім це лише перший крок на довгому шляху до запровадження справжніх ринкових відносин у сфері обігу земель сільськогосподарського призначення. І вітчизняні, і міжнародні експерти наголошують на необхідності подальших кроків, які допоможуть реалізувати наміри української влади і досягти дуже очікуваного від Закону позитивного ефекту для землевласників, землекористувачів та української економіки в цілому [9, с. 17]. Констатуємо, що стратегічними напрямами у відродженні ринку землі є ефективне використання земель сільськогосподарського призначення та утвердження приватної власності на землю з основними правомочностями володіння, користування і розпоряджання нею. Такі правові цілі мають реалізовуватися зі створеним економічним, фінансовим, податковим тощо підґрунтям, коли власники земельної ділянки мають право розпоряджатися землею шляхом її продажу, міни, передачі в заставу, залишення в спадок.

Висновки

аграрний політика ринок

Резюмуючи вищенаведене дослідження, констатуємо, що державна аграрна політика є одним із найважливіших складників сучасного розвитку України, що зумовлюється соціально-економічними, політичними, виробничими, корпоративними, екологічними чинниками. Державна аграрна політика України перебуває у перехідному стані, який потребує докорінної модернізації, запровадження ефективних регуляторних механізмів щодо її вдосконалення, реалізації дієвих методів стимулювання, здійснення збалансованого управління. Дотримання таких постулатів означатиме діяльність держави на забезпечення її національних інтересів, виведення національної економіки на якісно новий рівень, вирішення продовольчої проблеми.

Кардинальною подією у реформуванні державної аграрної політики України постало відкриття ринку обігу земель сільськогосподарського призначення та зняття мораторію на їх продаж. За умови проведення розумної та збалансованої земельної реформи, Україна з її могутнім людським потенціалом, надзвичайно родючими землями, які є національним багатством, створить передумови для все охоплюючого розвитку держави, обіймання провідних позицій на міжнародному рівні в аграрному секторі та комплексного благополуччя громадян.

Список використаних джерел

1.Григор'єва Х. Співвідношення правових категорій державної підтримки сільського господарства та державної аграрної політики. Підприємництво, господарство і право. № 7. 2019. URL: http://pgpjournal.kiev.Ua/archive/2019/7/12.pdf

2.Уркевич В.Ю., Шульга М.В. та ін. Державна аграрна політика України: проблеми правового забезпечення: монографія. 2014. 271 с.

3.Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року. Закон України від 18.10.2005 р. № 2982IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/298215#Text

4.Запша Г.М. Державна аграрна політика як передумова підвищення соціальноекономічної результативності аграрних перетворень в Україні. URL: file:///C:/Users/User/ DownloadsZVkhnau_ekon_2014_3_19.pdf

5.Саблук П.Т., Лузан Ю.Я. Аграрна політика та чинники її реалізації. Економіка АПК. 2019. № 10. С. 6 -- 17.

6.Жемойда О. В. Державне управління у сфері сільського господарства. 2013. 56 с.

7.Щуревич Л.М. Механізми державної аграрної політики України. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2018. № 5. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/5_2018/103. pdf

8.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення. Закон України від 31.03.2020 р. № 552IX. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/55220#Text

Закірова С. Закон про запровадження ринку землі в Україні: що, коли і для кого? Громадська думка про правотворення. 2020. № 6 (191). С. 817. URL: http://nbuviap.gov.ua/ images/dumka/2020/6.pdf.

Размещено на Allbest.ru