І.В. Вернадський - видатний дослідник історії економічних учень

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

І.В. ВЕРНАДСЬКИЙ - ВИДАТНИЙ ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНИХ УЧЕНЬ

І.В. Вернадський - видатний дослідник історії економічних учень

Павлова Олена, доктор економічних наук, професор, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри аналітичної економіки та природокористування, м. Луцьк

ПавловКостянтин, доктор економічних наук, доцент, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, кафедра аналітичної економіки та природокористування, м. Луцьк;

У статті розглядаються наукові досягнення І. В. Вернадського у галузі історії економічних учень, починаючи від виникнення економічних знань, поглядів, теорій, концепцій, зародження економічної науки і до кінця XIX ст. Визначено два основні напрями розвитку економічної науки: позитивний і негативний. Розглянуто історію економічних учень як органічну складову всієї економічної науки у тісному взаємозв'язку з іншими конкретними економічними науками, встановлено країни та час, коли історико-економічні вчення з'явилися як самостійна галузь науки. Встановлено, що І. В. Вернадський започаткував наукову школу по вивченню історії економічних учень в Україні.

Ключові слова: економічна наука, політична економія, історія економічних учень, І. В. Вернадський, наукові досягнення.

И.В. ВЕРНАДСКИЙ - ВЫДАЮЩИЙСЯ ИССЛЕДОВАТЕЛЬ ИСТОРИИ ЭКОНОМИЧЕСКИХ УЧЕНИЙ

Стришенець Николай, доктор исторических наук, профессор,

Павлова Елена, доктор экономических наук, профессор, Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, заведующий кафедрой аналитической экономики и природопользования, г. Луцк

Павлов Константин, доктор экономических наук, доцент, Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, кафедра аналитической экономики и природопользования, г. Луцк

Купчак Владимир, доктор экономических наук, доцент, Восточноевропейский национальный университет имени Леси Украинки, кафедра аналитической экономики и природопользования, г. Луцк

В статье рассматриваются научные достижения И. В. Вернадского в области истории экономических учений, начиная от возникновения экономических знаний, взглядов, теорий, концепций, зарождение экономической науки и до конца XIX в. Определены два основных направления развития экономической науки: положительный и отрицательный. Рассмотрена история экономических учений как органическую составляющую всей экономической науки в тесной взаимосвязи с другими конкретными экономическими науками, установлено страны и время, когда историко-экономические учения появились как самостоятельная отрасль науки. Установлено, что И. В. Вернадский начал научную школу по изучению истории экономических учений в Украине.

Ключевые слова: экономическая наука, политическая экономия, история экономических учений, И.В. Вернадский, научные достижения.

I. VERNADSKIY - A RESEARCHING RESEARCHER HISTORY OF ECONOMIC TEACHING

Strishenets Nikolai, Doctor of Historical Sciences, professor

The history of economic thought of Ukraine was not investigated. The names of many scholars-economists have been silent or forgotten, often for political reasons. If the scientific achievements are placed mainly in the movement of opposition Marxist-Lenskoyi methodology in compliance with the principles of mass and partisanship. Ignored, prohibited national aspect of research.

The purpose of the work is: to examine the classification of schools, theories, concepts and trends of economic science, to divide them into periods, made a scholar from antiquity and to the end of XIX century.; define trends, characters and content of further development of economic of science, including history of economic thought by the researcher; To find out the theoretical and methodological methods used in the study of interrelations of historical and economic science with other branches of knowledge; Show the contribution of Vernadsky in the development of national and world economic Science in the field of economic student history.

Keywords: Economic science, political economy, history of economic pupil, I. Vernadsky, scientific achievements.

теорія концепція економічна наука

Постановка наукової проблеми та її значення

Історія економічної думки України досліджена недостатньо. Імена багатьох учених-економістів замовчувалися або забувалися, нерідко з політичних мотивів. Якщо і розміщені наукові здобутки то переважно у русі опозиційної марксистсько- ленінської методології з дотриманням принципів масовості та партійності. Ігнорувався, заборонявся національний аспект дослідження.

Російські вчені часто до своїх відомих учених-економістів відносять українських дослідників на тій підставі, що вони навчалися у вищих навчальних закладах Росії, там працювали, видавили наукові праці. Подібне сталося й з І. В. Вернадським. Він навчався у Києві, закінчив Київський університет св. Володимира, а магістерську і докторську дисертації захищав у Московському і Петербурзькому університетах. В Московському університеті прибув професором, викладав політичну економію і статистику, причому під час читання лекцій дотримувався «викладу теорії виробництва Сміта і Шторха, у вигляді теорії економічного володіння-Рікардо, у вченні про кредит- М. Шевальє» [7].

Працюючи в Петербурзі був членом «Политико-экономического комитета при императорском вольном экономическом обществе». Не має підстав зараховувати І.В. Вернадського до кагорти видатних російських учених-економіків. Він народився в Україні, отримав тут вищу освіту. Але через те, що Лівобережна Україна у XIX- на початку XX ст. перебувала у складі Російської імперії, а у Москві і Петербурзі сконцентрувався значний науковий потенціал, то там він і захищав дискртації.

З отриманням незалежності в Україні опубліковано ряд праць з історії вітчизняної економічної думки, переосмислені персоналії, викладав з урахуванням останніх останніх нових методологічних підходів. У науковий обіг введено багато нових імен. Проте ще чимало персоналій економічної науки залишилося недослідженими. Серед них і наукові досягнення в налузі економіки Івана Васильовича Вернадського.

Аналіз досліджень проблеми. Наукова діяльність І.В. Вернадського розширена в науковій літературі, але лише побічно, в русі викладу докторської економічної думки в цілому. Загальна оцінка творчості вченого зараз в колективних монографіях «Нариси з історії економічної думки на Україні» [14] та «З історії економічної думки на Україні» [12, с.3].

З отриманням незалежності в Україні пожвавилися дослідження з історії економічної думки, більш глибше і ширше почалися вивчатися економічні ідеї, погляди і роздуми окремих вчених - економістів. Заслуговує на увагу навчальний посібник Л.Я. Корнійчук «Історія економічної думки України», де розглядаються економічні погляди та думки багатьох відомих і маловідомих українських вчених-економістів, державних керівників, громадських і політичних діячів. Серед них [12, с. 152-162] подається характеристика наукової діяльності І.В. Вернадського у галузі історії економічної думки та політичної економії.

Декілька сторінок наукової творчості І.В. Вернадського відведено у навчальному посібнику «Історія економічних учень», виданому під редакцією член-кор НАН України В. Д. Базилевича [11, с. 795].

Дійсно новий етап у дослідженні історії економічної думки України пов'язаний з науковою творчістю львівського професора С.М. Злупка, який опоблікував цінні праці з історії економічної думки України [8; 9]. У названих роботах кілька сторінок відведено біографічним даним та науковій діяльності І.В. Вернадського.

Інтерес становить праця українського вченого А.В. Аникіна «Путь исканий. Социальноэкономические идеи в России до марксизма», де наводяться цікаві дані про І.В. Вернадського: його безпідставно віднесено до когорти видатних російських вчених-економістів [1, с. 238-239]. Як видно, внесок І.В. Вернадського у розвиток економічної думки досить вагомий, але він не знайшов достатнього висвітлення в науковій літературі.

Метою роботи є:

- вивчити класифікацію шкіл, теорій, концепцій і напрямів економічної науки, поділити їх на періоди, здійснені вченим від давнини і до кінця XIX ст.;

- визначити напрями, характери та зміст подальшого розвитку економічної науки, зокрема історії економічної думки запропоновані дослідником;

- з'ясувати теоретико-методологічні прийоми, використані при вивчені взаємозв'язків історико-економічної науки з іншими галузями знань;

- показати внесок І.В. Вернадського у розвиток вітчизняної та світової економічної науки у галузі історії економічних учень.

Виклад основного матеріалу і обгрунтування отриманих результатів дослідження

Іван Васильович Вернадський - видатний економіст, державний громадський діяч народився в 1821 році у місті Києві в родині лікарів. Навчався в гімназії названого міста. Після закінчення поступив вчитися на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Будучи студентом, зацікавився науково-дослідною роботою. Основну увагу звернув на вивчення словесності та філософії античності, зокрема проблем пов'язаних з питаннями моральності людини. Під впливом філософії Платона написав роботу «Про душу», котра відзначилася цікавими новими роздумами. Названу працю ректорат університету високо оцінив, нагородивши І.В. Вернадського золотою медаллю.

В числі найздібніших студентів-випускників, керівництво університету включає І. В. Вернадського до списку осіб, рекомендованих навчатися за кордоном. Іван Васильович сподівався поповнити свої знання за межами України зі славістики. Проте рекомендація на навчання з названого напряму дісталася іншому претендентові. І.В. Вернадському було запропоновано навчання з політичної економії [7, с. 373]. Дану пропозицію він сприйняв.

Для поглиблення економічних знань І.В. Вернадський від'їздить за кордон, він навчається в Австрії, Англії, Німеччині, Франції та Швейцарії, слухає лекції відомих заслужених учених- економістів. Потрапивши в Україну, посилено працює над написанням наукової роботи на тему «Нариси теорії потреб», написана на основі використання багаточисельної наукової літератури на різних мовах, переважно європейських, значної кількості документальних матеріалів робота (1847р.) успішно була захищена в Петербурзькому університеті як магістерська дисертація. Отримавши науковий ступінь, читає лекції з економіки для студентів Київського університету Св. Володимира, працює над написанням докторської дисертації. Предметом дослідження обирає історію економічних учень. За короткий проміжок часу робота була підготовлена на тему «Критико- историчиское исследование об итальянской политико-экономической литературе до начала XIX века» та в 1849 році захищена в Московському університеті. Після захисту дисертації його було запрошено на викладальну роботу в цей же Московський університет. Тут він працює професором до 1856 року. З 1857 року переходить працювати в Міністерство внутрішніх справ Росії, де обіймає посаду чиновника з особливих доручень понад 10 років (до 1867 р.). Працюючи в Міністерстві викладає ще економіку в Петербурзькому педагогічному інституті та Олександрівському ліцеї, а з 1857 року займається виданням журналу «Экономический указатель» з додатком до нього «Экономист».

У журналі друкувалися статті про економічне і політичне становище країни, важливі соціально-політичні події за кордоном, теоретичні матеріали з економіки вітчизняних і зарубіжних вчених, переклади праць західно-європейських економістів, вчених. На сторінках журналу регулярно друкувались статті таких відомих вчених, Ж. М. Бунге, А. Спельковський. А. Ходнєв та інші. Помістив статті, матеріали та рецензії й сам І. В. Вернадський.

В 1868 році І.В. Вернадський залишає Петербург, переїздить в Україну, оселяється в Харкові і працює у місцевому відділенні Державного банку Росії. В 1876 році виходить на пенсію і через 8 років (1884 р.) помирає.

Іван Васильович Вернадський одружений був двічі, перша дружина (Марія Шигаєва) - перша жінка - економіст в Російській імперії померла в 1860 році. Після її відходу у вічність він одружився вдруге. Від другого шлюбу народжується син Володимир - видатний вчений із світовим ім'ям у галузі природничих наук. Він був обраний академіком Петербурзької Акедемії наук, став організатором Академії наук України, її першим президентом. В.І. Вернадських створив першу наукову бібліотеку в Україні, котра нині носить його ім'я.

Іван Васильович Вернадський був обдарованою людиною, знав кілька іноземних мов: англійську, італійську, німецьку, французьку, не говорячи вже про російську та українську. Всіми ними він успішно володів, використовував у своїх наукових дослідженнях. Науковий доробок вченого досить вагомий і різноманітний [10,с.842-844]. Він цікавився майже всіма питаннями економіки, проте найбільшу увагу звертав на вивчення історії економічної думки, політичної економії та статистики.

Серед праць, присв'ячених історії економічних вчень, виділяються роботи «Критико- историчиское исследование об итальянской политико-экономической литературе до начала XIX века» (1849р.) та «Очерк истории политической экономии» (1859 р.). Перша праця була докторською дисертацією вченого. Така дисертація вибрана тому, зазначав він, що економічна наука Італії у період його життя та діяльності була найбільш розвинена.

Його цікавило оригінальне мисленя італійських економістів різних напрямів. Він схвально відзивався про наукові здобутки меркантилістів, але разом з тим, критично відносився до їх поглядів, особливо щодо питань пояснень ними багатства, грошей, ролі держави в економічному розвиткові та ін. Позитивно оцінюючи погляди Гаспаро Скаруфорі та Бернардо Даванцаті з проблем грошового обігу, відмічав, що Г. Скаруфорі першим почав вивчати природу грошей. Прихильно відносився до думки І. Веррі, котрий стверджував, що гроші це загальний товар.

І.В. Вернадський не був прихильником номіналістичної теорії грошей. Розглядаючи положення І. Дженовезі, що пояснювали походження та роль грошей, він написав: «Втручання суспільної влади у визначення цінності грошей він (І. Дженовезі - автор) вважає шкідливим, так як цінність їх визначається сама собою, з чим не можна не погодитись» [2, с.51]. Іван Васильович підкреслював, що гроші мають внутрішню цінність, але твердження про те, що цінність грошей «незмінна і постійна» відкидав [2, с.35]. Він був противником протекціонізму, але не виступав палким прихильником фритредества.

Оцінка наукових досягнень італійських вчених-економістів у роботі «Критико-историчиское исследовние об итальянской политико-экономической литературе до начала XIX века» І.В. Вернадським була всебічною і грунтовною. Навіть через 100 років після опублікування праці вона подібна до тих положень, котрі подані в працях вчених пізнішого часу [13, с. 117]. У тій же праці автор висловив своє бачення ролі вивчення історії економічних вчень, зокрема підкреслив, що це вивчення сприятиме кращому розумінню економічної теорії та подальшому розвитку економічної науки.

Чимале коло досліджуваних питань охоплює праця «Очерк истории политической экономии». У передумові І.В. Вернадський викладає своє бачення призначення історії науки, зокрема історії політичної економії для розвитку науки в цілому, який автор називає «негативним». Проводить класифікацію економічних шкіл та напрямів, яку здійснює на принципах вільної конкуренції та державного втручання в господарське життя. До першого напряму, який автор називає «негативним» віднесено фізіократів, школу Адама Сміта та ін. тобто класиків політичної економії. До другого включено «економічні поняття стародавніх, меркантилізм, протекціонізм і соціалізм» [6, с.1]. Даний напрям був названий «позитивним». Німецько-історичну школу розміщено на межі між позитивним і негативним напрямами [10, с.711] у самій історії політичної економії дослідник виділяє дві сторони: зовнішню і внутрішню. Зовнішня «відповідає руху ідей, або теоретичній частині науки, друга - їх утілення, або економічній практиці» [6, с.2]. Такий поділ є цікавим щодо розміщення практичного значення економічної науки.

Виклад матеріалу у праці «Очерк истории политической экономии» розпочинається з огляду вчень відомих мислителів Стародавньої Греції і Риму. Серед них віділяються погляди Арістотеля, Демокріта, Ксенофонта, Платона, Плінея, Цицерона та ін. Підсумовуючи їхні думки, І.В. Вернадський робить висновок що вони мало цікавились поясненням праці людини, а «головним, якщо не єдиним джерелом багатства вважали землю». Такий стан речей поснювався тим, що основним видом праці, в той час, буде праця рабів, котра вважалася принизливою.

Щодо середніх віків, то економічні погляди мислителів представлені побіжно. Стислий виклад І.В. Вернадський пояснював відсутністю достатньої кількості документального матеріалу для розлогих наукових пояснень.

Політичну економію Нового часу вчений поділяє на два періоди: 1) до Адама Сміта і 2) після Адама Сміта. Перший період називається позитивним напрямом. Основна увага зосереджується на вивченні меркантилізму, який дослідник вважає не можна називати школою, бо його представники писали «книжки про предмети державного господарства» і не подавали його теоретичне обгрунтування. Але, незважаючи на слабке теоретичне пояснення господарських процесів та явищ, меркантилісти, на думку І.В. Вернадського, зробили правильний висновок про гроші як один із видів багатства, сприяли зростанню уваги дослідників до вивчення таких категорій як гроші, фінанси, кредит тощо.

Вивчивши погоди представників так званої нової економічної науки, І.В. Вернадський розгядає праці В. Петті та Дж. Локка, котрі по-новому давали пояснення джерел багатства. Влучно освітлює він і В. Петті за розіміння ним суті грошей, визначення «ціни» за допомогою праці. Не залишилися поза увагою і почерк Дж. Локка, котрий говорить про два джерела багатства: земля і праця. Перевага надавалася праці.

Помітне місце у своєму дослідженні І.В. Вернадський відводить фізіократам, відмічає їх внесок у розвиток економічної науки. Він зазнчає, що фізіократи «...в надрах своїх носила такий запас свіжих сил і таке багатство змісту, що всі наступні напрями науки політичної економії можна сказати наводились прямо з неї» [5, с.76]. У фізіократів вченого приваблювало те, що «...з історичного погляду фізіократи становить ніби апеляцію від меркантилізму до приведеного ходу прав, до природи речей» [5, с.78].

Фізіократи принесли допущення із сфери обігу у сферу виробництва, в основу аналізу брали «не ціну, гроші», а «виробництво речей». «Але головна заслуга школи, - пише І. В. Вернадський, - полягає у відокремленні політичної економії від інших наук, і фізіократи зробили там велику послугу» [5, с.78-79]. Але це відокремлення не було повним, а лише початковим. Серед недоліків фізіократів відзначається, те що вивчали і аналізували лише сільськогосподарське виробництво, продуктивною працею визначали тільки працю у сільському господарстві.

Серед фізіократів І. В. Вернадський виділяє Тюрго і його прихильників та цінує їх за те, що вони вважали продуктивною працю «в якій би формі вона не проявлялась і до якого б заняття її не застосовували» [5,с.100]. Саме такі економісти як Тюрго, на думку І.В. Вернадського, «становлять як би перехід до промислової школи Адама Сміта» [3]. Висвітлювання вченого про фізіократів співзвучні з твердженнями представників класичної політичної економії.

Видатним економістом І.В. Вернадський називає Адама Сміта, змістовну і всебічну оцінку дає його праці «Багатство народів». Він пише, що це «...перший твір, в якому є відповіді на всі найважливіші питання в галузі такої наук, - першої в якому суспільні економічні явища охоплені в їх повноті і різноманітності, - перший, в якому ми бачимо правильний науковий метод, строгий аналіз фактів, намагання із їх спостереження відшукати закони що діють в суспільній економії і оцінити ті перешкоди, які вони зустрічають в своєму виявленні» [5,с.134].

Головна заслуга Адама Сміта, на думку І.В. Вернадського полягає в тому, що джерелом багатства він вважає не лише працю в сільському господарстві, а взагалі у сфері матеріального виробництва, цінує пояснення ним значення розподілу праці у піднесенні її продуктивності. Разом з тим висвітлює і ряд критичних зауважень, зокрема у визначенні окремих економічних категорій. Так, наприклад, вважає незвершеним пояснення поділу капіталу на основний і оборотний, визначення ренти та ін. Основним недоліком Адама Сміта вважає визнання ним непродуктивності праці в нематеріальній сфері. Незважаючи на всі критичні зауваження, І. В. Вернадський високо оцінює наукові здобутки Адама Сміта і підкреслює «...вчення Сміта відповідає головним науковим вимогам, і тому його теорія набула значного поширення і впливу на весь подальший розвиток політичної економії» [5, с.142]. Називає Адама Сміта «справжнім Батьком політичної економії» [5, с.134].

Вивчаючи економічну систему Д. Рікардо, І.В. Вернадський підкреслює визначення ним поняття цінності праці, її продуктивності. «Проте найбільшу славу в науці Рікардо, - пише Іван Васильвич, - здобув своєю «Теорією ренти» [5,с.159].

І.В. Вернадський дав грунтовну оцінку науковим досягненням представників класичної школи, вказав на їх вузькі місця, невирішенні питання та проблеми. Він сприйняв теорію класиків по - своєму: не тільки вивчав її, але і показав, на яких методологічних засадах і в яких напрямах повинен відбуватися подальший розвиток економічної науки, що нового буде внесено послідовниками. У невирішених, спірних питаннях вказував дослідникам, що «...єдиний шлях до рішення - власне мислення, єдиний критерій - історія, але щоб не вспасти в старі помилки, ми повинні знайти і обговорити їх. Ми повинні заглянути в стару літературу, де іноді вже торкалися деяких питань і тепер не хвилюючих розум мислителів» [2, с.6].

Говорячи про Ж. Б. Сея, послідовника Адама Сміта, відмічає, що він виявляє самостійність і «...розширює сферу науки своїми дослідженнями і критикою» [6,с.163]. Г. Шторх, на думку вченого, «...став вище своїх сучасників», наприклад, у питанні продуктивності праці [15]. Він краще, ніж Д. Рікардо дав визначення ренти, пояснення грошей, кредиту, та ін. Економічні погляди Т. Степанова І. Вернадський відносить до так званої склептичної школи, послідовники якої не наслідують якийсь один авторитет [4]. Т. Степанову, як і Г. Шторху у заслугу ставиться визнання ними продуктивної праці у нематеріальній сфері.

Завершує розгляд економічних ідей і теорій в кінці книги «Очерк истории политической экономии» В.І. Вернадський аналізом поглядів вчених так званої соціальної групи, до якої віднесено Ф. Герреншвандта, Схемонзі, Призона та ін. Тут же автор висвітлює своє ставлення до соціалізму. Вивчаючи погляди економістів соціалістичного спрямування він підкреслює, що це не теоретичні розробки, а практичні рекомендації, котрі «стосуються власне практики добробуту», бо «соціалізм є необхідним явищем, що настає за пауперизмом» [5, с.221]. Праці соціалістів-економістів, на думку І.В. Вернадського, не збагатили науку, але «соціалістичність цих примусив соціалістів звернути увагу на багато питань, які раніше лишилися в тіні» [5, с.223] та «...питання про товариство, що вирішується на основі закону об'єднання праці і питання про володіння» [12, с.160]. Вирішення названих питань І.В. Вернадський відносив до далекого майбутнього.

Висновки та перспективи подальшого дослідження

І.В. Вернадський дослідив відомі школи, напрями, концепції установлені світовою економічною наукою від античності до кінця XIX ст., всебічно, грунтовно вивчив погляди провідних вчених-економістів, визначив два основні напрями розвитку економічних знань: позитивний і негативний. Кожен з них базується на розумінні економічних законів та ролі держави в господарському житті.

Розглянув історію економічної думки як органічну складову всієї економічної науки у нерозривному зв'язку з конкретними науками, дослідив їх взаємовплив та взаємозв'язок. Встановив що складні політичні та соціальні економічні умови, в яких зводилася Україна суттєво вплинули на розвиток і розширення основних напрямів економічної думки, визначили її характер, зміст та спрямування.

Творчо вирішено ряд дискусійних теоретико-методологічних питань з економічної теорії та історико-економічних учень, це, зокрема, визначення країн та часу, коли історико-економічна наука з'явилася як самостійна галузь знань.

І.В. Вернадський започаткував школу по вивченню історію економічної думки, пропагував користь її наукових досягнень. Він перший дослідник історії економічної науки в Україні.

Джерела та література