Перспективи сталого розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи сталого розвитку в Україні

Н. Охота,

Проаналізовано особливості переходу України до сталого розвитку. Окреслено нормативно-правову регулятивну базу України в даному питанні, а саме: локальні - галузеві рішення, що ставлять локальні цілі та завдання в масштабах однієї галузі; інфраструктурі рішення загальнодержавного рівня та системні рішення за цільовими програмами, що визначають напрями реалізації цілей сталого розвитку на загальному або регіональному рівнях. Наголошено на особливій значущості в контексті переходу України до сталого розвитку курсу на децентралізацію системи державного управління та надання місцевим органам влади більше прав і повноважень з урахуванням відповідальності за їх виконання. Проаналізовано проблемні моменти функціонування місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування і запропоновано шляхи подолання цих протиріч.

Ключові слова: сталий розвиток, місцеве самоврядування, "центр"-"регіон", децентралізація. сталий галузевий розвиток

N. Okhota, V. Sinelnikov. PROSPECTS OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT IN UKRAINE.

The features of Ukraine 's transition to sustainable development. Outlined a legislative regulatory framework in Ukraine this matter, namely: Local - industry solutions that put local goals and objectives on the scale of one or more joint areas in the context of sustainable development of Ukraine ; - Infrastructure - level solutions that create the necessary conditions for balanced and opportunities for achieving the goals and objectives of sustainable development and system solutions for targeted programs that determine the direction of achieving the goals and objectives of sustainable development at the global or regional level. Emphasized the special importance in the context of Ukraine 's transition to a sustainable development course on decentralization ofpublic administration and local authorities to provide more rights and powers given responsibility for their implementation. It was determined that in modern Ukraine local government at the regional level as an institution of public power is very tied to local administrations, and its activity is largely confined to the approval of the draft decisions repared by pre- administration.

Key words: sustainable development, local government, "center" - "region" decentralization.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання сталого розвитку є одним з найактуальніших у сучасному світі та досліджувалися як вітчизняними науковцями, так і зарубіжними, з-поміж яких: А.М. Балашов, Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Л.Б. Шостак, В.Я. Шевчук, З.В. Герасимчук, Т.В. Голікова, В.П. Прадун, Л.Г. Мельник, М.К. Шапочка, А.Г. Тихонов, Н.В. Гребенюк та ін. Методології побудови системи державного управління, у тому числі й регіональним розвитком, присвятили свої фундаментальні праці В.Б. Авер'янов, Б.І. Адамов, О.Ю. Амосов, Г.В. Атаманчук, В.М. Бабаєв, В.Д. Бакуменко, С.О. Біла, Т.О. Безверхнюк, М.В. Гаман, В.В. Дорофієнко, А.О. Дєгтяр, Ю.О. Чернецький, Ф.І. Шамхалов, Ю.П. Шаров та інші відомі вчені.

Постановка завдання. Формування основ сталого розвитку економіки країни пов'язане із інвестиційно-інноваційною діяльністю, яка виступає базисом у напряму активізації технологічних змін на засадах енергозбереження. Залучення інновацій повинно ґрунтуватися на готовності підприємств аграрного сектора до практичного застосування новітніх технологій, техніки, обладнання і устаткування, що потребує відповідної кадрової підготовки персоналу, додаткових фінансових ресурсів [10].

Так, Уряд Данії надає таке визначення "еко-інноваціям" - це інновації, які призводять до можливості запровадження екологічно ефективних технологій. Еко-ефективність технологій характеризує всі технології, які прямо або опосередковано покращують стан навколишнього середовища. Вона включає технології з обмеження забруднення, вирощування екологічно - чистої продукції, виробничі процеси, ефективніше управління ресурсами і технологічні системи для зменшення впливу на навколишнє середовище. Зменшення впливу на навколишнє середовище не обов'язково повинно бути головною метою екологічно ефективних технологій, але їхньої невід'ємною складовою [10, 11].

Отже, формування можливостей у забезпеченні сталого розвитку суспільства вимагає комплексного дослідження взаємозв'язків між виробничими ресурсами, а також розробки дієвої системи суспільно - соціальної доктрини, яка спрямована на вдосконалення стосунків людини і природи з метою розширення економічного зростання, реалізації концептуального підходу, зорієнтованого на збереження і відновлення природно-ресурсного потенціалу та природного навколишнього середовища [10].

Виклад основного матеріалу. Сталий розвиток є об'єктивним і керованим процесом, головну роль у якому відіграє держава, яка має гарантувати безпеку в політичній, економічній, соціальній, оборонній та екологічній сферах. Однією із основних форм здійснення державою своїх функцій є забезпечення юридичних гарантій.

Історично так склалося, що становлення України як незалежної держави збіглося із прийняттям світовим співтовариством Концепції сталого розвитку. Україна задекларувала своє бажання перейти на шлях сталого розвитку в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро [10].

Перехід України на шлях сталого розвитку обумовлений не лише об'єктивними факторами, але і наявністю низки організаційно-правових підстав. Це - офіційне приєднання України до Рамкового документу ООН "Порядок денний на ХХІ століття", підписання нашою державою ряду міжнародних договорів, які зобов'язують уряд вести країну шляхом сталого розвитку. Є численні напрацювання вітчизняних науковців з проблем упровадження сталого розвитку, наявний досвід застосування метрики вимірювання сталого розвитку (МВСР) на загальнодержавному та регіональному рівнях.

Світове співтовариство, відповідно до рішення ООН, також багато приділяє уваги для започаткування сталого розвитку України. Особливе місце належить міжнародному проекту "Програма сприяння сталому розвитку в Україні", реалізацію якого розпочали наприкінці 1994 р. за ініціативи Програми розвитку ООН та Агенції США з міжнародного розвитку [10]. Головні сфери діяльності ПРООН (Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй) в Україні зосереджено на демократичному врядуванні, подоланні бідності, енергетиці та довкіллі, гарантуванні сталого середовища, що повністю відповідає Принципам у Декларації Ріо-де-Жанейро [8].

Виходячи із сутності концепції сталого розвитку та державної політики України, стратегічні інтереси сталого розвитку України полягають у забезпеченні стабільного соціально-економічного зростання з урахуванням сприятливого стану навколишнього природного середовища і раціонального використання, охорони та відтворення природно -ресурсного потенціалу [7, с. 45].

Національні пріоритети сталого розвитку реалізують через розробку й реалізацію сукупності взаємопов'язаних стратегій (економічної, екологічної і соціальної) розвитку суспільства; формування механізмів інтеграції екологічної компоненти у стратегію соціально-економічного розвитку; створення системи збалансованого керування розвитком суспільства, що стимулюватиме охорону довкілля та відновлення його природних властивостей, забезпечить належне регулювання використання природних ресурсів і розвиток продуктивних сил держави; врахування в процесі реалізації основних цілей сталого розвитку можливостей і потреб регіонів України, різних верств населення, національних меншин і етнічних груп, залучення громадськості для вироблення планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища; уведення інтегральних індикаторів сталого розвитку [1].

На місцевому, регіональному, національному і глобальному рівнях економіка і екологія формують складний комплекс причинно-наслідкової залежності. Загальним напрямом діяльності щодо вирішення екологічних проблем є усунення суперечностей між екологічною і економічною підсистемами через повернення економічній підсистемі функцій організаційно-економічного механізму задоволення суспільних потреб і розвитку екологічної потреби до рівня основної. Таким чином, з метою збереження пріоритетних ознак сталості, за умов глобалізаційних процесів та інтеграції, між країнами доцільно активізувати реалізацію екологічних вимог. Активізація екологічних відносин між країнами потребує необхідності запровадження ідеології пріоритетних напрямів сталого розвитку [12].

Отже, у результаті міжнародної торгівлі, транскордонного перенесення забруднюючих речовин, спільного використання природних ресурсів за видами, їх виснаження і забруднення, збройних конфліктів у сучасному глобалізованому світі, якому притаманне підтримання економічних інтересів, проявляються еколого-небезпечні чинники, що порушує екологічний баланс, погіршує умови життя людства.

Вважаємо, що за умов існування сучасної глобалізації й прагнення країн у нарощуванні національної економіки виникає необхідність у впровадженні напрямів оптимальної еколого-економічної системи з врахуванням світових екологічних норм. Таким чином, пріоритетність сталого розвитку країн повинно враховувати використання природної системи країн світу, що здійснюється через збалансоване природокористування міжнародного економічного співтовариства [12].

Під час переходу до сталого розвитку пріоритетним завданням державної регіональної політики в Україні стало, згідно з Концепцією сталого розвитку населених пунктів, сприяння гармонійному, збалансованому розвитку територій, мінімізації диспропорцій соціально-економічного розвитку та забезпечення гідного рівня життя для людини, незалежно від місця її проживання. Одним зі шляхів реалізації цих завдань визнано курс на децентралізацію системи державного управління та надання місцевим органам влади більше прав та повноважень (з урахуванням відповідальності за їх виконання) [2].

Недосконалість і суперечливість ситуації, що склалася на сьогодні в Україні в системі державного управління регіональним розвитком, потребує чіткого визначення конституційних, адміністративно-правових й адміністративно-територіальних чинників її реформування, тобто йдеться про застосування комплексного підходу та системних дій щодо вирішення цієї нагальної проблеми.

На даний час в Україні конституційно закріплено дві різні за своєю юридичною природою системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації (які є місцевими органами виконавчої влади) та місцеве самоврядування (публічна влада територіальних громад). На практиці реалізація їх функцій і повноважень і досі законодавчо не упорядковано, що зумовлює велику кількість проблем і конфліктних ситуацій, які в основному виникають на місцевому рівні.

Виникнення таких конфліктних ситуацій потребує цілеспрямованого та системного пошуку шляхів їх усунення з урахуванням дотримання стратегічних цілей суспільного розвитку, передусім - забезпечення єдності нації та територіальної цілісності країни. Тому пошук шляхів подолання конфліктних ситуацій у системі місцевого самоврядування є першочерговим завданням на шляху зміцнення єдності держави.

Для системи державного управління наявність конфліктних ситуацій у площині: "центр" - "регіон" - "місцеве самоврядування" вкрай негативно відображається на усіх складниках як регіонального, так і загальнонаціонального розвитку. Переважна більшість науковців, які досліджують цю проблематику, наголошують, що проблема незахищеності прав громадян, конфліктності між органами влади та слабкості місцевого самоврядування не може бути вирішена "косметичними" заходами (наприклад, за рахунок кадрових призначень чи адміністративних рішень) [8].

Аналізуючи причини й різні аспекти проявів конфліктних ситуацій, що виникали в Україні в процесі взаємодії суб'єктів "центр" - "регіон" - "місцеве самоврядування", дослідники піддають критиці "надмірну централізацію" владних повноважень, фінансових, матеріальних та інших ресурсів у процесі реалізації завдань регіонального розвитку; конституційно- правову невизначеність територіальної основи місцевого самоврядування; укорінену практику дублювання повноважень органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування тощо. На думку експертів, центром, суб'єктом конкретного планування на будь-якій території має бути місцева громада, яка сама планує власний розвиток.

Практика регіонального розвитку в Україні постійно надає матеріал для теоретичних досліджень у сфері взаємодії суб'єктів "центр" - "регіон" - "місцеве самоврядування". Мають місце конфлікти між органами різного територіального рівня, різних гілок влади та різного виду публічної влади (центр - регіон - населений пункт; орган законодавчої влади - Президент України, органи виконавчої влади; органи виконавчої влади - органи місцевого самоврядування; представницькі органи місцевого самоврядування - їх виконавчі органи), які часто протистоять один одному і т.д.

Основою системи відносин і протиріч, без сумніву, є взаємодія "центр" - "регіон". Протиріччя, що виникають на цьому рівні, переростають у конфліктні ситуації, дестабілізують політичну ситуацію в країні та паралізують дієвість усієї вертикалі влади в Україні. Найчастіше спостерігається відсутність рівноправних, партнерських відносин між центром і регіонами, намагання центру зберегти управлінську вертикаль, поширення практики втручання органів державної влади у сферу компетенції місцевого самоврядування, у тому числі й за допомогою методів "ручного керування", протиріччя між офіційно проголошеними державою пріоритетами соціально-економічного розвитку та власними інтересами регіонів з огляду на нагальні потреби населення; зосередженість органів влади регіонального рівня переважно на політичних проблемах; наявність у регіонах конфліктів і стереотипів у соціогуманітарній сфері [7].

Зазначені протиріччя між центром та регіонами здебільшого притаманні й місцевому рівню, проявляючись у протистоянні між виконавчою владою на місцях та органами місцевого самоврядування. Аналізуючи сучасний стан й основні причини неефективності діяльності інститутів публічної влади на місцях, підґрунтя виникнення конфліктів на рівні "місцеве самоврядування" - "регіон", слід визнати, що найбільшого поширення в Україні набули:

1) інституційний конфлікт між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями;

2) втручання виконавчої влади у сферу діяльності місцевого самоврядування;

3) політизація місцевих рад і неможливість районним та обласним радам самостійно реалізовувати місцеву політику через відсутність права створювати виконавчі комітети;

4) нерівномірність представництва районів і міст в обласних радах унаслідок пропорційної системи виборів, а отже, і необ'єктивне відображення електоральних симпатій мешканців районів і міст під час формування складу обласної ради;

5) відсутність реальних механізмів забезпечення активної участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування (насамперед через відсутність у них дієвих механізмів контролю результатів діяльності органів місцевого самоврядування);

6) недосконалість міжбюджетних відносин і відсутність гарантованих і стабільних джерел формування доходів місцевих бюджетів, що є причиною загострення конфліктних ситуацій у процесі отримання необхідних фінансових ресурсів на потреби місцевого розвитку, а також у ході розпорядження ними (зокрема, на рівні: місцеві адміністрації - органи місцевого самоврядування);

7) низький рівень кадрового потенціалу органів місцевого самоврядування і їх слабка організаційна спроможність вирішувати нагальні питання місцевого значення, надавати населенню публічні послуги.

В основі безлічі конфліктних ситуацій - невирішені питання розподілу повноважень у сфері фінансів, праві розпорядження бюджетними коштами та джерелами їх наповнення на рівні "центр" - "регіон" - "територіальна громада". Держава фінансово підтримує місцеве

самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком (ст. 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні") [8].

Висновок. З урахуванням вищезазначеного можна констатувати, що в сучасній Україні місцеве самоврядування регіонального рівня як інститут публічної влади, на жаль, відіграє лише роль "статиста" при місцевих державних адміністраціях, а його діяльність здебільшого зведено до схвалення проектів рішень, попередньо підготовлених адміністраціями.

Отже, перед сучасною системою державного управління регіональним розвитком для його ефективного функціонування та вирішення конфліктних ситуацій на рівні "центр" - "регіон" - "місцеве самоврядування" (громада) постає низка завдань, пов'язаних із запровадженням комплексу реформ. Таким чином, узгодження інтересів держави, регіональної влади й місцевого самоврядування з метою забезпечення стабільного стійкого розвитку може відбутися тільки за їх координування, збалансування, комплексного підході до вирішення всіх протиріч, що назріли в соціально-економічній, бюджетній, політичній сферах. Лише в такому випадку остаточний перехід України до сталого розвитку стане не просто стратегічною ціллю, а суспільно-політичною реальністю.

Список використаних джерел

1. Адміністративно-територіальний устрій України: проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення [Текст] : монографія / С.О. Сивоконь [та ін.] ; під заг. ред. В.Г. Яцуби; Секретаріат Кабінету Міністрів України. - К. : Б.в., 2003. - 322 с.

2. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіону (концептуальні основи та методологія) [Текст] : монографія / В.Д. Бабаєв [та ін.] - Харків: НТУ "ХП", 2006. - 316 с.

3. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития [Текст] / Н. Багров. - К. : Лыбидь, 2002. - 256 с.

4. Балашов А.М. Регіональне управління в контексті суспільного розвитку України [Текст]: монографія / А.М. Балашов. - Запоріжжя: КПУ, 2009. - 257 с.

5. Балашов А.М. Методологічні проблеми управління стійким розвитком [Електронний ресурс] / А.М. Балашов. - Режим доступу: http:/nbuv/gov/ua/e-journals/tppd/2008-2/index.html - Заголовок з екрану.

6. Дорогунцов С. Сталий розвиток - цивілізаційний діалог природи і культури [Текст] / С. Дорогунцов, О. Ральчук // Вісн. НАН України. - 2001. - No 10. - С. 17.

7. Державне управління регіональним розвитком України: монографія [Текст] / за заг. ред. В.Є. Воротіна, Я.А. Жаліла. - К. : НІСД, 2010. - 288 с.

8. Держава та регіони: від патерналізму до партнерства [Текст] : аналіт. доп. / С.О. Біла [та ін.] ; за ред. С.О. Білої. - К. : НІСД, 2010. - 64 с.

9. Сталий розвиток територій: проблеми та шляхи вирішення [Текст] : матеріали міжнар. практ. конф., 1-2 жовтня 2010 р., / за заг. ред. О.Ю. Бобровської. - Д. : ДРІДУ НАДУ, 2010. - 240 с. Якимчук О.К. Сталий розвиток: проблеми законодавчого забезпечення в Україні [Електронний ресурс] / О.К. Якимчук. - Режим доступу: http://gisap.eu/ru/node/483 - Заголовок з екрану.

10. Бобровська Н.В. Концептуальний підхід зрівноваженого розвитку аграрного сектора на природно-ресурсній основі / Н.В. Бобровська // Сталий розвиток економіки. - 2013. - № 4 (21). - С. 219-222. (http://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/1086).

11. Trends in Ehvironmental Finance in Eastern Europe, Caucasus and Central Asia, OECD // Sixth Ministerial Conference "Environment For Europe" - Belgrade, Serbia. - 2007. -68 p.

12. Бобровська Н.В. Пріоритетні напрями розвитку сталої економіки за умов глобалізаційних змін / Н.В. Бобровська, А.Г. Костирко // Проблеми і перспективи сучасного розвитку фінансів, обліку та банківської діяльності : матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції, 18 березня 2019 р. - Дніпро: Університет імені Альфреда Нобеля, 2019. - С. 31-34. (http://dspace.mnau.edu.ua/jspui/handle/123456789/5683).

Размещено на Allbest.ru