Сучасні виклики для українського бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасні виклики для українського бізнесу

Филюк Галина Михайлівна

Анотації

Розглянуто виклики, які стоять перед українським бізнесом в нових соціально-економічних реаліях. Зазначено, що швидкий темп глобалізаційних та міграційних процесів, зростання масштабів цифрової економіки посилили інтерес до інноваційності бізнесу та проблем залучення кадрів. Підкреслено, що нинішні проблеми слід розглядати як виклики для відродження і подальшого динамічного розвитку бізнесу. Виявлено, що основними викликами для українських підприємств є: загострення конкуренції, особливо на зовнішніх ринках, за використання ресурсного потенціалу національних економік та за ринки збуту; загострення конкуренції на глобальному рівні за робочу силу, особливо висококваліфіковану, що є однією з причин зростання дефіциту кадрів на внутрішньому ринку; зменшення попиту на внутрішньому ринку на тлі зростання частки імпорту; високий рівень корупції; нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, неефективність логістики; недостатня наукоємність та інноваційність бізнесу; динамічне зростання цифрової економіки (діджиталізації). Українські підприємства мають відповісти на ці виклики передусім технологічною модернізацією своїх підприємств на інноваційних засадах, переходом до створення нових виробництв і нових видів продукції; залученням працівників за допомогою різних мотиваційних програм, зокрема, вкладаючи кошти у підготовку та перепідготовку кадрів на основі тісної співпраці з навчальними закладами різних рівнів акредитації; зростанням місткості внутрішнього ринку за рахунок зростання масштабів і ефективності функціонування підприємницького сектору, що супроводжуватиметься зниженням безробіття та збільшенням реальних доходів населення, та за рахунок поступового імпортозаміщення; перспективними напрямами диверсифікації бізнесу; активним використанням у підприємницькій діяльності цифрових технологій, унікальних програмних продуктів, які забезпечуватимуть незаперечні переваги для підвищення конкурентоспроможності.

Ключові слова: український бізнес, виклики, переваги, конкурентоспроможність, глобалізація, діджиталізація, інноваційність.

Рассмотрены вызовы, которые стоят перед украинским бизнесом в новых социально-экономических реалиях. Отмечено, что быстрый темп глобализационных и миграционных процессов, рост масштабов цифровой экономики усилили интерес к инновационности бизнеса и проблеме привлечения кадров. Подчеркнуто, что нынешние проблемы следует рассматривать как вызовы для возрождения и дальнейшего динамичного развития бизнеса. Выявлено, что основными вызовами для украинских предприятий являются: обострение конкуренции, особенно на внешних рынках, за использование ресурсного потенциала национальных экономик и за рынки сбыта; обострение конкуренции на глобальном уровне за рабочую силу, особенно высококвалифицированную, что является одной из причин роста дефицита кадров на внутреннем рынке; уменьшение спроса на внутреннем рынке на фоне роста доли импорта; высокий уровень коррупции; неразвитость производственной и социальной инфраструктуры, неэффективность логистики; недостаточная наукоемкость и инновационность бизнеса; динамичный рост цифровой экономики (диджитализации). Украинские предприятия должны ответить на эти вызовы прежде всего технологической модернизацией своих предприятий на инновационной основе, переходом к созданию новых производств и новых видов продукции; привлечением работников с помощью различных мотивационных программ, в частности, вкладывая средства в подготовку и переподготовку кадров на основе тесного сотрудничества с учебными заведениями разных уровней аккредитации; ростом емкости внутреннего рынка за счет роста масштабов и эффективности функционирования предпринимательского сектора, что будет сопровождаться снижением безработицы и увеличением реальных доходов населения, и за счет постепенного импортозамещения; перспективными направлениями диверсификации бизнеса; активным использованием в предпринимательской деятельности цифровых технологий, уникальных программных продуктов, обеспечивающих неоспоримые преимущества для повышения конкурентоспособности.

Ключевые слова: украинский бизнес, вызовы, преимущества, конкурентоспособность, глобализация, диджитализация, инновационность.

Постановка проблеми. Останнім часом на тлі динамічних змін у світовій економіці все більше уваги з боку не лише науковців, але й політиків і громадськості приділяється питанням розвитку бізнесу. Відновлення і розширення діяльності підприємств залишається на сьогодні одним із головних завдань розбудови економіки України, яка характеризується швидким скороченням абсолютного обсягу нагромадження, суттєвим падінням його частки у національному доході, різким скороченням бюджетних асигнувань, яке супроводжується зниженням частки, що використовується на розширення виробництва. В умовах високих темпів глобалізації й бурхливого розвитку цифрової економіки розширюються можливості проникнення українських підприємств на міжнародні ринки. Зазначені процеси все більше стосуються не лише великих підприємств, а й підприємств середнього та малого бізнесу, особливо сфери торгівлі та фінансів.

Тривале функціонування в глобальному світі вимагає пошуку ефективних шляхів формування стратегій розвитку підприємства для забезпечення конкурентних переваг, враховуючи істотні національні відмінності та стан управління економікою. Українські компанії несуть величезні витрати, пов'язані з прагненням відповідати вимогам світового ринку. Все більшого значення набуває інноваційність бізнесу, виявлення джерел і ресурсів, які визначають економічний розвиток. Застарілі можливості традиційних підходів організації виробництва зумовили зростання уваги та зацікавленості до різноманітних технологічних, соціальних, організаційних інновацій, які роблять наукоозброєність і наукоємність основними факторами економічного зростання.

Аналіз останніх публікацій. Актуальність проблем розвитку українського бізнесу зумовлює увагу до них як науковців, так і представників експертного середовища, серед яких можемо виокремити В. Гейця [1], В. Вишневського, Л. Збаразську, М. Заніздру, В. Чекіну [2], Л. Дейнеко [3], Ю. Кіндзерського [4] та ін. Їх роботи загалом присвячені актуальним теоретичним і практичним аспектам промислової політики України в умовах неоіндустріалізації. В них розглядаються загрози, що постають перед бізнесом у нових історичних умовах, та можливості їх подолання.

Невирішені частини проблеми. Проте, незважаючи на вагомий внесок вчених, існує певне коло питань, що потребують подальшого дослідження. Складність і багатогранність питань розвитку бізнесу зумовлює необхідність вирішення масиву завдань, пов'язаних не лише з неоіндустріалізацією, а й з необхідністю виходу на світові ринки. Подальшого дослідження потребують питання інноваційності та залучення кадрів в умовах посилення міграційних процесів. Критичний аналіз різних наукових поглядів і господарська практика дають підстави для висновку, що нинішні проблеми слід розглядати як виклики для відродження і подальшого динамічного розвитку бізнесу.

Мета статті. Тому метою даної статті є з'ясування сутності викликів, що стоять перед українськими підприємствами, та можливості їх трансформації у переваги.

Результати дослідження. Одним із глобальних викликів для українських підприємств є загострення глобальної конкуренції з боку більш конкурентоспроможних іноземних компаній. Більшість внутрішніх ринків в Україні монополізовані. «Ефективні» на внутрішньому ринку вітчизняні підприємства внаслідок домінантного становища, є неконкурентоспроможними на зовнішніх ринках через вищий рівень енерго-, матеріало- та трудомісткості.

Крім того, українські підприємства здебільшого конкурують з іноземними компаніями за ринки збуту сировинних товарів та товарів первинної переробки з невисокою доданою вартістю. Результати їх діяльності значною мірою залежать від кон'юнктури зовнішніх ринків, оскільки ціни на сировину і напівфабрикати, як правило, мають високу амплітуду коливань, а попит на цю продукцію є нижчим і менш стійким, аніж на продукцію з високим ступенем переробки.

Власники українських підприємств мають відповісти на цей виклик передусім технологічною модернізацією своїх підприємств на інноваційних засадах, переходом до створення нових виробництв і нових видів продукції.

Іншим, не менш важливим зовнішнім викликом, є загострення конкуренції на глобальному рівні за робочу силу, особливо висококваліфіковану, що є однією з причин зростання дефіциту кадрів на внутрішньому ринку. У 2016 р. 31 % міжнародних компаній заявляли про нестачу кваліфікованих кадрів, серед японських таких компаній 62 %. До 2030 р. через демографічну кризу у Німеччині очікується дефіцит кваліфікованих працівників понад 3 млн. [5]. За даними Міністерства зі справ іммігрантів Канади, у 2017 р. іммігранти забезпечили 8 % приросту ВВП, а за прогнозами в 2023 р. цей показник зросте до 23 %, в 2040 р. - до 33 %. У цій країні за рахунок залучення іммігрантів намагаються вирішити питання зменшення навантаження працюючих громадян особами пенсійного віку [6].

Ключовий попит на робочу силу з України формує Польща. За словами заступника директора Департаменту економічного аналізу Національного банку Польщі Я. Котловського, українські громадяни, які працюють у Польщі, забезпечують 20 % її економічного зростання. Наразі 4-5% усіх, хто працює в Польщі, є українцями [7]. Удвічі збільшила квоти для українських заробітчан Чеська Республіка, про аналогічні наміри заявило керівництво Німеччини.

Через відсутність ефективної міграційної, економічної політики та політики зайнятості населення в Україні відбувається динамічне скорочення пропозиції робочої сили на вітчизняному ринку праці, спостерігається масштабна трудова еміграція.

За даними Міністерства соціальної політики України станом на кінець 2018 р. за кордоном протягом року постійно працювали 3,2 млн. українців. Серед них є такі, які проживають там постійно, і є сезонні працівники. В цьому рухливому міграційному процесі беруть участь від 7 до 9 млн. осіб на рік [8].

Відповідно до прогнозів Economist Intelligence, Україна перебуває на п'ятому місці серед країн світу (після Японії, Німеччини, Таїланду та Південної Кореї), які до 2050 р. зазнають найбільших втрат трудового потенціалу. Український бізнес програє цю боротьбу іноземним конкурентам, які пропонують значно кращі умови праці як фінансові, так і соціальні. Як справедливо зазначає Е.Райнерт у своїй книзі «Як багаті країни збагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними», що недостатній попит, недостатня пропозиція, нестача капіталу й конкуренція тримає бідні країни в ситуації, коли досягти успіху в підприємницькій діяльності вкрай важко [9]. Це, на думку автора, і пояснює причину еміграції дедалі більшої кількості жителів бідних країн у багаті країни.

Україна - це держава з неймовірно низькою ціною людської праці: рівень середньомісячної мінімальної заробітної плати у 2019 р., на відміну від країн-- реципієнтів основної маси українських мігрантів становить 150 євро. Водночас цей показник у Чехії складає 519 євро, у Польщі -- 523, у Португалії -- 700, в Іспанії -- 1050, Великій Британії -- 1524, Німеччині -- 1557 [10]. Погодинна оплата праці відповідно в Україні також є меншою, ніж у Болгарії, Словаччині, Польщі, та істотно меншою, ніж у Німеччині чи Франції. Частка витрат на оплату праці в структурі витрат на виробництво промислової продукції залишається на рівні 10% [3]. Відповідно, частка фонду оплати праці у ВВП залишається також незначною -- на рівні 41,5 % у 2018 р. (у 2010 р. -- 40,0%) [11]. Тоді як соціальним орієнтиром вважається 60--70%.

Крім того, за даними звіту WEF2018 р. "Готовність до майбутнього виробництва" Україна знаходиться на 90-ій сходинці серед 100 країн за показником здатності залучати з-за кордону та утримувати талановитих людей, має низькі показники з підвищення кваліфікації на робочих місцях та за якістю професійної підготовки -- 65- те місце. При цьому українські університети за якістю освіти перебувають на порівняно високому, 38-му місці [12].

Існує невідповідність кадрового забезпечення потребам промисловості, що обмежує можливості її модернізації. Причинами цього є: невідповідність вимог роботодавців фактично наявним у працівників професіям та рівням їх кваліфікації, погіршення умов зайнятості; територіальні та професійно-кваліфікаційні диспропорції між попитом та пропозицією на ринку праці, потяг до тіньової зайнятості самих працівників (легальна зайнятість призводить до втрати субсидій та інших преференцій від держави) тощо.

Так, за дослідженнями KPMG в Україні у 2019 р. продовжує домінувати ризик кадрового дефіциту. Майже шість із десяти керівників (59 %) у світі заявили, що сьогодні складно знайти працівників, яких вони потребують, а 29 % українських керівників вважають, що ризик кадрового дефіциту становить найбільшу загрозу для зростання їхньої організації. 52 % керівників компаній в Україні і близько третини (36 %) у світі заявляють, що основною стратегією, на яку вони покладаються, є модернізація робочої сили (економічна, розумна автоматизація, акцент на навичках та уміннях, яких потребує бізнес) [13].

Проте, українські підприємства не поспішають реалізовувати цю стратегію. Наприклад, при тому, що за підіндексом легкості пошуку працівників з навичками, необхідними для заповнення вакансій у рейтингу конкурентоспроможні WEF2019 р., Україна займає 53-є місце серед 141 країни світу, за відповідністю навичок випускників університетів потребам бізнесу аж 71-е, а за підіндексом інвестицій компаній у навчання та розвиток працівників -- 65-е [14]. Тобто, керівники компаній, не зважаючи на незадоволеність наборами навичок випускників навчальних закладів різних рівнів акредитації, які є актуальними сьогодні і які знадобляться у майбутньому, все ж не прагнуть докладати більше зусиль для навчання своїх працівників. Замість займатися перепідготовкою наявних працівників, вони віддають перевагу найму нових працівників.

Тим часом, за дослідженнями компанії "Делойт", рівень лояльності міленіалів та покоління Z до роботодавців є досить низьким. 43 % міленіалів та 61 % працівників покоління Z вважають, що можуть змінити місце роботи протягом двох років, і лише 28 % прагнуть залишатися понад п'ять років. Потужною альтернативою роботі на штатній посаді для них є «економіка вільних заробітків». Крім того, більш привабливими серед роботодавців для цих працівників є ті, які впроваджують інновації, покращують життя і кар'єрні можливості працівників, а також чинять позитивний вплив на суспільство та довкілля [15].

Тому вже сьогодні вітчизняні підприємці мають усвідомити, що люди - це основний і найбільш продуктивний капітал, за який потрібно боротися, створюючи різні мотиваційні програми, вкладаючи кошти у підготовку та перепідготовку кадрів на основі тісної співпраці з навчальними закладами різних рівнів акредитації.

Наступним викликом для вітчизняного бізнесу є зменшення попиту на товари і послуги на внутрішньому ринку на тлі зростання частки імпорту. Зокрема, попит на споживчі товари скорочується внаслідок слабкості ринку праці, зменшення реальної заробітної плати та зниження купівельної спроможності населення. За даними досліджень GfKу 2019 р. середня купівельна спроможність українців була найнижчою серед європейських країн і становила 1830 євро на душу населення (Загальний середній показник купівельної спроможності для усіх кран Європи склав 14739 євро) [16].

Крім того, на внутрішньому ринку України значну частину становить імпорт, який надходить із країн зі значно дорожчими, ніж у нашій країні, трудовими ресурсами й нижчим рівнем безробіття. Нерідко імпортні товари поступають на внутрішній ринок України навіть за значно вищими за вітчизняні цінами, а часто є наслідком ігнорування українськими виробниками окремих сегментів ринку.

При цьому важливо усвідомити, що зростання місткості внутрішнього ринку можливе, з одного боку, за рахунок зростання масштабів і ефективності функціонування підприємницького сектору, що супроводжуватиметься зниженням безробіття та збільшенням реальних доходів населення, а з іншого, - за рахунок поступового імпортозаміщення. Адже значну частку імпорту становлять товари, які можна виробляти в Україні за якістю й ціною, зіставними з іноземними аналогами.

Одним із найбільш важливих внутрішніх викликів для українського бізнесу є корупція, яка пригнічує економічну життєву активність і виводить з обігу необхідні ресурси. До слова, зазначимо, що проблема корупції існує і в розвинутих країнах. За даними світового рейтингу TransparencyInternational, навіть країни Європейського співтовариства, які мають найкращі показники в цьому рейтингу через корупційні практики втрачають до 10% ВВП. Щорічні витрати бізнесу й державних бюджетів складають близько 900 млн. євро [17].

Україна займає 104 місце за Індексом сприйняття корупції, набравши 32 бали зі 100 [14].

Існування корупції в Україні породжене не тільки наявністю попиту на неї (що продукується нераціональними діями представників політичної влади, корумпованою судової влади, неефективністю відповідальних органів тощо), а й наявністю пропозиції. Тут навіть можна сказати, що існує обернена залежність: не попит породжує пропозицію (хоча це, очевидно, також має місце), а пропозиція породжує попит, оскільки представники бізнесу з метою здобуття конкурентних переваг нерідко віддають пріоритет «вирішенню питання» на рівні відповідних державних чи регіональних інституцій. Саме тому, у «прогресивному» світі до подолання проблеми корупції підходять з двох сторін. Зокрема, у ЄС відповідальність за подолання корупційних практик покладається й на бізнес. Бізнес добровільно бере на себе зобов'язання щодо впровадження стандартів антикорупційного комплаєнсу у фінансово-господарську діяльність.

У 2016 р. для допомоги бізнесу в розробці та впровадженні систем антикорупційного комплаєнсу група експертів з 50 країн розробила спеціальний стандарт ISO37001:2016 «Антикорупційні системи менеджменту» (ISO37001). Сертифікація за цим стандартом є можливою у тих країнах, де національний орган сертифікації має акредитованих експертів для її проведення. За вимогами ISO37001, система антикорупційного комплаєнсу має на меті впровадження бізнес-процесу, здатного виявити та попередити корупційні дії самої компанії, її працівників, а також підрядників або партнерів, що можуть діяти від імені компанії [18].

Що стосується українського бізнесу, то він має можливість пройти сертифікацію Всеукраїнської Мережі Доброчесності та Комплаєнсу (UNIC), створеної за підтримки ОЕСР, Ради бізнес-омбудсмена та ЄБРР.

Одним із вузьких місць в Україні, на які щорічно вказують міжнародні експерти та представники українського бізнесу, є нерозвиненість виробничої та соціальної інфраструктури, неефективність логістики. За даними рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2019 р., за якістю інфраструктури Україна посіла 57 місце, при цьому за дорожньою інфрастраструктурою - 114 місце серед 141 країни [14].

Парадоксальним є те, що при невідповідності техніко-економічних характеристик об'єктів інфраструктури сучасним вимогам, високому ступені їх зношеності (в окремих випадках - до 90-100 %), незадовільній інфраструктурі зберігання продукції, низькій якості послуг, українська логістика на даний момент є однією з найдорожчих у світі.

Причини криються у прихованій монополізації інфраструктурних ринків, значному дефіциті об'єктів логістики тощо, що істотно ускладнює умови функціонування і розвитку підприємств практично усіх галузей економіки, спричиняє зростання витрат на реалізацію продукції і зменшення прибутків, знижує можливості їх інноваційної та інвестиційної діяльності. Крім того, нерозвиненість транспортної інфраструктури й інших логістичних каналів істотно звужує територіальні межі ринків, водночас створюючи високі вартісні бар'єри входу на ринок.

За підрахунками Українського Уряду, для модернізації застарілої інфраструктури і приведення її у відповідність до сучасних вимог необхідно понад 35 млрд. дол. США, а за оцінками експертів - понад 360 млрд. дол. [19].

Однак, цю перешкоду у багатьох випадках, насправді, можна розглядати як виклик, який створює шанс для розвитку підприємництва, адже логістика й інфраструктура - це перспективні напрями диверсифікації бізнесу, які, в одних випадках, можна реалізувати на основі приватних інвестицій, в інших - через проекти публічно-приватного партнерства.

Ще одним викликом можна вважати низький рівень технологічності та інноваційності українських підприємств. У промислово розвинених країнах за рахунок науково-технологічної сфери та інтелектуалізації основних факторів виробництва досягається 75-90 % приросту ВВП. Ці країни сконцентрували у себе понад 90 % світового наукового потенціалу, контролюють 80 % глобального ринку високих технологій, обсяг якого на сьогодні перевищує 1 трлн дол. [20]

За даними 2018 р., наукоємність ВВП (видатки на науку за усіма джерелами у відсотках до ВВП) країн ЄС-28 у середньому становила 2,11%, а 19 країн Єврозони 2,21. Більшою за середню вона була у Швеції - 3,31%, Австрії - 3,17%, Німеччині - 3,13%, Данії - 3,03%, Бельгії - 2,76%, Фінляндії - 2,75% і Франції - 2,2%; найменшою у Північній Македонії (0,36%), Румунії (0,5%), Латвії (0,51%), Мальті (0,54%), Кіпрі (0,56%) та Болгарії (0,75). У Південній Кореї цей показник складає 4,55 % [21]. А наукоємність ВВП України у 2018 р. становила 0,47% [22].

За рейтингом інноваційного розвитку Bloomberg2019 р. Україна перемістилася з 46 на 53 місце, випавши з ТОП-50 найбільш інноваційних країн світу. При цьому наша держава зайняла останнє, 60 місце за рівнем продуктивності праці, що свідчить про низький рівень застосовуваних технологій та виробництво товарів з низькою доданою вартістю, за технологічними можливостями - 58 місце та 54 місце за рівнем витрат на дослідження та розробки у ВВП [23].

За показником інноваційних ресурсів у світовому рейтингу інноваційності 2019 р. Україна перебуває на 82-у місці серед 141 країни. Найбільше на цей результат вплинули: політична обстановка (110 місце), складність відкриття бізнесу (99 місце) та державні інституції (96 місце). Але із такими досить слабкими інноваційними ресурсами Україна спромоглася досягти гарних інноваційних результатів, посівши 36 місце в outputrange. Такого високого результату країна досягла за рахунок кількості резидентних заявок на патент (17 місце) та за результатами знань і технологій (28 місце) [24].

За рівнем технологічності українська промисловість на третину позаду від показників ЄС, за часткою хай-тек-продукції в експорті відстає у 4-8 разів, за енергоефективністю - в 10. Завдяки введенню нових технологій приріст ВВП становить 0,7 %, тоді як у розвинених країнах - в 60-90 % [25].

Тож вітчизняний бізнес має усвідомити, що підвищення інноваційності та технологічності залежить від нього самого. Показово, що 89 % керівників в Україні уже визнають необхідність у найближчій перспективі вдосконалення процесів впровадження інновацій та підвищення ефективності діяльності [13]. Однак, як відомо, інновації бувають різними. Сьогодні мова має йти про впровадження так званих «проривних» інновацій, про активне використання у підприємницькій діяльності цифрових технологій, унікальних програмних продуктів, які забезпечуватимуть незаперечні переваги не тільки для «виживання», але й для підвищення конкурентоспроможності. Це вкрай необхідно, оскільки ця проблема тісно переплітається з попереднім викликом залучення висококваліфікованих кадрів. Дослідження свідчать, що сьогодні при виборі роботи 82 % молодих співробітників звертають увагу на рівень технологічного оснащення робочого місця, а 2 з 5 співробітників планують звільнення через низькотехнологічність компаній [26].

Наступним викликом (логічним доповненням попереднього) є динамічне зростання цифровізації (діджиталізації) всіх сфер людської життєдіяльності, особливо підприємницького сектору. Цифровізація економіки змінює підхід до ведення бізнесу, а також вимоги до використання інформаційних технологій.

Основу цифрової економіки становлять не лише ІТ-компанії, а й усі інші компанії та організації, які є користувачами продуктів і послуг ІТ-компаній. Активне використання цифрових технологій, або діджиталізація, у підприємницькій діяльності забезпечуватиме беззаперечні переваги не тільки для «виживання», але й для підвищення конкурентоспроможності. Процес оцифровки торкнувся всіх сфер бізнесу. Digital-технології забезпечують більш комфортну і швидку взаємодію клієнта з компанією, поліпшують якість продуктів і послуг, автоматизують виробництво і спрощують внутрішні і зовнішні комунікації. Діджитал-трансформація все більше стає життєвою необхідністю для бізнесу.

За прогнозами McKinsey, до 2025 року цифровізація підприємств забезпечить компаніям додатковий прибуток в розмірі від 4 до 11 трильйонів доларів. Кількість підключених до мережі пристроїв перевищить 75 мільярдів до 2025 року - в порівнянні з 23 мільярдами у 2018 р. [27]. Доходи від нових цифрових екосистем, що розвиваються, можуть становити понад 20 трлн дол. до 2025 р., або понад 30 відсотків світових корпоративних доходів. Автоматизація робототехнічних процесів (RPA) тихо оцифрувала від 50 до 80 відсотків позаштатних операцій у деяких галузях. Штучний інтелект та розширена реальність починають підвищувати виробничі врожаї та якість. [28].

Інвестиції, які спрямовуються в цифрову трансформацію, є високоприбутковими. І хоча цифрова економіка є досить новою для України парадигмою розвитку, за даними аналітиків, завдяки цифровим технологіям передові українські агрокомпанії збільшують свої ROI від 30 % до 90 %. А загалом за рахунок цифровізації агросектора у перспективі планується збільшити на 30 % ефективність та на 20 % - урожайність [29].

Однак, зміни, викликані цифровою економікою, породжують також і системні проблеми, що стосуються здатності нинішньої міжнародної податкової системи забезпечити оподаткування прибутку там, де відбувається економічна діяльність та де створюється вартість. Адже з розвитком цифрової економіки стає легшим правомірне перенесення центру оподаткування прибутку на основі договірних відносин з юрисдикцій, в яких, як вважається, здійснюються види діяльності, що ведуть до отримання доходу. Це явище, разом з цілком правомірним використанням відмінностей в податковому трактуванні міжнародних угод в різних юрисдикціях, призвело до зростання випадків, коли доходи в результаті здійснення міжнародних угод обкладаються податком на прибуток підприємств за низькою ставкою або взагалі не обкладаються.

За підрахунками експертів, один український програміст орієнтовано створює 1 млн. дол. нової вартості [30]. А оскільки вартість програмних продуктів не має географічно обмежених умов створення (подібно звичайним товарам), її розподіл (отримання додаткової вартості) відбувається за межами національної економіки, тим самим гальмується розвиток внутрішнього ринку інформаційних продуктів.

Тобто, цифрові бізнес-моделі порушують економічні та діючі принципи, якими керуються компанії в різних галузях, позаяк цифрова економіка характеризується безпрецедентною залежністю від нематеріальних активів, масовим використанням даних, а також труднощами у визначенні юрисдикції виробництва цінностей, що створює додаткові перешкоди у визначенні країни та бази оподаткування прибутку підприємств.

У недалекому майбутньому знайде свою нішу у процесах діджиталізації і блокчейн-технологія. Першою почала використовувати цей дивовижний інструмент фінансова індустрія, але й в інших сферах, починаючи від охорони здоров'я і закінчуючи готельним бізнесом, у блокчейна є перспектива. Оцифрована блокчейн- верифікація транзакцій обіцяє революцію в складних процесах, що вимагають великих витрат на папір, а успішні програми вже з'являються в розумних мережах та фінансовій торгівлі. За прогнозами, до 2020 року 20% торгового фінансування буде використовувати блокчейн [28].

Крім того, переведення бізнесу на блокчейн-технології надасть можливість попереджати незаконне захоплення власності, захищати її титули, надійність угод.

Наряду з беззаперечними перевагами діджиталізація посилює виклики для суспільства і бізнесу:

1) інформаційні технології уможливлюють задоволення попиту будь-яким споживачем за межами «своєї» держави;

2) збільшення масштабності процесів урбанізації й активізація процесів метрополізації;

3) збільшення розриву між доходами від капіталу і від праці та, як наслідок, зростання нерівності;

4) масове використання даних;

5) труднощі у визначенні юрисдикції виробництва цінностей, що створює додаткові перешкоди у визначенні країни та бази оподаткування прибутку підприємств;

6) скорочення традиційних видів зайнятості.

Активне використання цифрових технологій, або діджиталізація, у підприємницькій діяльності забезпечуватиме беззаперечні переваги не тільки для «виживання», але й для підвищення конкурентоспроможності.

Висновки. Перелік наведених вище викликів не є вичерпними. Ми дослідили лише ті з них, які, на наш погляд, є найбільш актуальними для діяльності українських підприємств у перспективі. Слід наголосити, що в час стрімких змін економіка і суспільство не можуть функціонувати за старою моделлю. В українського бізнесу є всі передумови для здійснення переходу на більш високий технологічний рівень розвитку. Вибір шляхів цього переходу залежить не лише від масштабів підприємства, існуючої організаційної структури, можливостей програмного забезпечення тощо, а, можливо, в першу чергу, від готовності керівництва до кардинальних змін, направлених на досягнення соціально-економічного ефекту відповідно до внутрішніх можливостей підприємства та адаптації до невизначеності зовнішнього середовища.

Література

бізнес підприємницький діджиталізація

1. Геєць В. М. Бар'єри на шляху розвитку промисловості на інноваційній основі та можливості їх подолання [Текст] / В. М. Геєць // Економіка України. - 2015. - № 1 (638). - С. 4-25.

2. Національна модель неоіндустріального розвитку України: моногр. / В.П. Вишневський, Л.О. Збаразська, М.Ю. Заніздра, В.Д. Чекіна та ін.; за заг. ред. В.П. Вишневського / НАН України, Ін-т економіки пром-сті. - Київ, 2016. - 518 с.

3. Розвиток промисловості для забезпечення зростання та оновлення української економіки: науково-аналітична доповідь / за ред. д-ра екон. наук Дейнеко Л.В.; НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». - К., 2018. - 158 с.

4. Кіндзерський Ю.В. Деіндустріальний парадокс економічних трансформацій в Україні [Текст] / Ю. В. Кіндзерський // Український журнал прикладної економіки. - 2017. - Том 2. - №3. - С. 74-95.

5. Дилема українських талантів: як продати свої мізки найдорожче, не залишаючи країни? [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://dt.ua/business/dilema-ukrayinskih-talantiv-yak-prodati- svoyi-mizki-naydorozhche-ne-zalishayuchi-krayini-255558_.html.

6. Криза національного ринку праці: стагнація та трудова вичерпність. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://dt.ua/macrolevel/kriza-nacionalnogo-rinku-praci-stagnaciya-ta-trudova-vicherpnist-322188_.html.

7. Ekonomista z NBP: Polsce nie grozi gwaltowny wystrzat inflacji. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://forsal.pl/artykuly/1418052,ekonomista-z-nbp-polsce-nie-grozi-gwaltowny-wystrzal-inflacji.html.

8. Міністерство соціальної політики України. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.msp.gov.ua/news/16528.html.

9. Райнерт Е. Як багаті країни збагатіли... і чому бідні країни лишаються бідними. - К.: ТОВ «Темпора». - 2016. - 442с.

10. Eurostat. Monthly minimum wages - bi-annual data Last update: 29-07-2019 - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://appsso.eurostat.ec.europa.eu/nui/show.do?dataset=earn_mw_cur&lang=en.

11. Соціально-економічний розвиток України за січень-вересень 2019 року. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

12. Readiness for the Future of Production Report 2018. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.weforum.org/reports/readiness-for-the-future-of-production-report-2018.

13. Шукай таланти або програєш. Погляд керівників в Україні 2019. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://home.kpmg/content/dam/kpmg/ua/pdf/2019/06/Global-CEO-Outlook-in-Ukraine- 2019.pdf.

14. The Global Competitiveness Report 2019. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://reports.weforum.org/global-competitiveness-report-2019.

15. «Делойт» з'ясував, що рівень довіри мілленіалів до бізнесу різко знизився - вони відчувають себе непідготовленими до Четвертої промислової революції. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www2.deloitte.com/ua/uk/pages/press-room/press-release/2018/deloitte-millennial-survey-2018.html.

16. Купівельна спроможність українців найнижча в Європі - GfK. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.dw.com/uk.

17. Western Europe and EU: Stagnating anti-corruption efforts and weakening democratic institutions. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.transparency.org/news/feature/cpi2018-western- europe-eu-regional-analysis.

18. Доброчесність передусім: чому боротьба з корупцією - це справа не лише держави. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/07/18/7098540.

19. Цимбал А. Виклики, що зростають: Погляд керівників в Україні 2018. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://home.kpmg/content/dam/kpmg/ua/pdf/2018/07/Business-Leaders-2018-ua-v2.pdf.

20. Кіндзерський Ю. Особливості розвитку світової промисловості та їх вплив на формування екзогенних обмежень для виробництва в Україні [Текст] / Ю.В. Кіндзерський // Економіст. - 2011. - №12. - С.9-13.

21. Research and development expenditure, by sectors of performance, % of GDP. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ec.europa.eu/eurostat/tgm/table.do?tab=table&init=1&language=en&pcode=tsc00001&plugin=1.

22. Державна служба статистики України. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

23. Рейтинг инновационных экономик - 2019: Южная Корея лидирует шесть лет. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://theworldonly.org/rejting-innovatsionnyh-ekonomik-2019.

24. Explore the interactive database of the GlI 2019 Indicators. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.globalinnovationindex.org/analysis-indicator.

25. These Are the World's Most Innovative Economies [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.bloomberg.com/news/articles/2016-01-19/these-are-the-world-s-most-innovative-economies

26. Dell and Intel Future Workforce Study Provides Key Insights into Technology Trends Shaping the Modern Global Workplace. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.dell.com/learn/us/en/uscorp1/press-releases/2016-07-18-future-workforce-study-provides- key-insights.

27. Digital Insights. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.mckinsey.com/business- functions/mckinsey-digital/our-insights.

28. Why digital strategies fail. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://www.mckinsey.com/business-functions/mckinsey-digital/our-insights/why-digital-strategies-fail.

29. Риженко О. Digital by Default - принципи цифрової економіки. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://nachasi.com/2017/07/12/digital-by-default-ukr.

30. Цифрова адженда України - 2020. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ucci.org.ua/uploads/files/58e78ee3c3922.pdf.

Размещено на Allbest.ru