Трансформація концепту "конкуренція" у науковій думці в контексті суспільного розвитку

Постановка проблеми

Сучасне державне управління як наука, розширюючи власне дослідне поле, звертається до вивчення об'єктів, які розуміються як складні системи, яким властива самоорганізація і які включають людину. Сутнісна риса різних видів людської діяльності, яким притаманне зіткнення інтересів (економіка, політика, дипломатична практика, ідеологія, наука, спорт, світоглядні орієнтації особистостей тощо) - конкуренція, є ознакою суспільних відносин на всіх етапах розвитку суспільств. Концепти мають узагальнюючу властивість та відображають об'єктивну дійсність крізь культуру, наукові парадигми, суспільну свідомість, свідомість дослідника. У традиційному розумінні концепт "конкуренція" належить до базових концептів, які розкривають структуру досвіду ринкової організації суспільства. Але їхній зміст не завжди був однозначним. Разом з цим концептом трансформуються й основні поняття, які його визначають - суб'єкт, об'єкт конкуренції, економічні відносини, суспільні відносини, державна політика, державне управління.

У статті розглянуто трансформацію концепту "конкуренція" в науковій думці в контексті суспільного розвитку від епохи античності до наших днів. Показано, що в традиційному розумінні цей концепт належить до базових, які розкривають структуру досвіду ринкової організації суспільства. Відзначається, що трансформація концепту "конкуренція" відображає зміну основних понять, які його визначають - суб'єкт, об'єкт конкуренції, економічні відносини, суспільні відносини, державна економічна політика. Запропонована методологія дозволяє глибше аналізувати роль суб'єктів суспільно- політичних і державно-управлінських відносин у контексті дослідження державної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Недостатня розробка цієї наукової проблеми у науці державного управління зумовила звернення до значної кількості джерел (закордонні й вітчизняні дослідження, використання аналітичних робіт науковців попередньої доби і сучасних учених). Особливо важливими для нашого дослідження виявилися ідеї представників теорій та концепцій, відомих як, теорії абсолютних переваг (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль), теорії рівноваги (А. Маршалл), еволюційної теорії (Й. Шумпетер), теорії конкурентних переваг (М. Портер), теорії інтелектуального лідерства (Г. Хамел, К. Прахалад), теорії людського капіталу, теорії інформаційного суспільства, теорій "зеленої" та "синьої" економік та інших. Соціально- філософський аналіз феномену конкуренції у суспільному розвитку здійснено О. Александровою [1]. Аналіз концептуальних підходів до розуміння природи конкуренції та конкурентоспроможності в економічній науці здійснювався Л. Юрчишиною [2]. Також заслуговують уваги окремі теоретичні здобутки щодо конкуренції в галузі освітніх послуг, висловлені в нещодавній статті міжнародної групи вчених С. Руденка, Р. Сапенько, О. Базалука та В. Титаренка [43] присвяченій проблемам управління міжнародними освітніми проектами між Польщею та Україною.

Викладення основного матеріалу

Міфи Давньої Греції розповідають про повстання Зевса проти свого батька Крона й боротьбу проти його дітей-богів за владу над світом. Боротьбу філософ Геракліт з Ефесу назвав джерелом усього існуючого. Опис конкуренції, як взаємовідносини між людьми, знаходимо у працях Аристотеля - в розповіді про Фалеса Мілетського йдеться про те, коли йому дорікали бідністю (що заняття філософією не дає ніякої користі), Фалес, передбачивши на основі астрономічних даних добрий врожай оливок, роздав у завдаток всім власникам олійнь, велику суму грошей, законтрактувавши їх дешево, оскільки ніхто з ним не конкурував. Сенека вказував на те, що у боротьбі за існування звірі, озброєні зубами й кігтями, здаються сильнішими за людину, але природа наділила людину розумом і суспільством [1, с. 3-5]. Досліджуючи конкуренцію як суспільний феномен того історичного періоду, О. Александрова відзначила, що конкуренція, як суспільний феномен, розглядається на особистісно- му рівні [1, с. 3-5]. У Добу Середньовіччя, із пануванням феодальних відносин у Західній Європі, проблема конкуренції окремо була предметом філософської рефлексії хіба що у контексті проблеми спадкоємності та "ціни" людського життя. З настанням епохи Відродження, коли з'являються елементи ринкових відносин, починає розумітися неминучість конкуренції. Особливо політичної, внаслідок наявності політичного плюралізму, що досить чітко показав і описав у своїх працях М.Макіавеллі [1, с. 3-5].

Розвиток Західної цивілізації з Нового часу відбувається саме на основі ринкових відносин та конкуренції. Конкуренція, як суспільний феномен, виявлялася в торгівлі, як описав Т. Гоббс, у монополіях купців, які створені феодальною державою для закордонної торгівлі, називаючи їх корпораціями, які могли конкурувати з подібними корпораціями інших держав на світовому ринку. Він зауважив, що природний стан суспільства - "війна всіх проти всіх", незважаючи на те, що природа створила всіх людей рівними за фізичними та розумовими здібностями. Ця рівність не є благом, навпаки, від цієї рівності виникає ідея рівності в досягненні мети, люди, прагнучи оволодіти однією й тією ж річчю, стають ворогами [7, с. 153-155]. Тому необхідним є існування міцної держави, яка може і повинна забезпечити існування суспільства у цих несприятливих умовах. Ідеї Гоббса ревізуються Ф. Тьоннісом, предметом уваги якого є дослідження природи соціальних спільнот, суті процесів, які сприяють організації та функціонуванню людських співтовариств. У його праці "Спільнота й суспільство" [27], показано, що соціальні зв'язки між людьми можуть, звичайно, базуватися на відштовхуванні та запереченні. Але там, де ворожнеча відіграє провідну роль, немає істинно соціального зв'язку. Це сукупність ворогуючих людей. На думку Ф. Тьонніса, взаємозв'язки людей набагато різноманітніші, до того ж, у суспільстві переважають соціальні зв'язки, засновані на прагненні до спільного життя. Тому, не держава утримує єдність суспільства, а спільна воля людей жити разом. Тож є два типи волі. Перша - природна, інстинктивна, яка проявляється в емоціях, душевних схильностях, уподобаннях, несвідомих мотивах. Друга - розумова, раціональна, яка усвідомлена - раціональна мета, розрахунок, раціональний обмін [27]. Сучасний французький економіст Т. Пікетті у праці "Капітал в XXI столітті", де досліджено період від початку XVIII століття до наших днів, запропонував новий погляд на проблему нерівності [22]. Проаналізувавши значну кількість даних, автор виявив, що за інших однакових обставин швидке економічне зростання зменшує роль капіталу і його концентрацію в приватних руках і призводить до скорочення нерівності. Разом з тим, уповільнення зростання має наслідком зростання значення капіталу та збільшення нерівності. Як переконливо довів автор, сьогодні нерівність збільшується, тому висновком може бути те, що це може спричинити соціальні та політичні наслідки.

У працях Д. Юма [38] конкуренція розкривається, зокрема, в обґрунтуванні ролі грошей у господарюванні. Він, розглядаючи механізм саморегулювання в економіці, та роль грошей, обґрунтував вплив цих двох факторів на конкурентоспроможність країни. Ідею економічного лібералізму та примноження багатства суспільства за рахунок розвитку сфери виробництва представив Т. Мальтус [16], виявляючи фактори і передумови економічного зростання та показуючи взаємозв'язок між темпами зростання економіки та народонаселення.

Представники "теорії меркантилізму", зокрема Т. Мен [2, с. 42-46] та А. Монкретьєн [2, с. 30-34], визначили важливу проблему економічної науки як завдання "раціонального господарювання". Проаналізувавши роль держави в регульованні економічних відносин, вони показали, що підтримка державою дешевої імпортної сировини, регулювання зовнішньої торгівлі із застосуванням протекціоністських тарифів на імпортні товари, заохочення експорту готових товарів, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу неодмінно призводить до економічного збагачення країни, посилення її конкурентоспроможності у віносинах з іншими країнами.

У працях утопістів представлена проблема подолання конкуренції, яка розглядається як "соціальне зло". Зокрема, Р. Оуен [25] вважав, що при правильному соціальному устрої суспільства, науковій організації управління можна подолати конкуренцію і зробити радісним існування будь-якого індивіда.

У "теорії абсолютних переваг" фокус уваги щодо особливостей конкуренції зміщується. А. Сміт у праці "Дослідження про природу та причини добробуту націй" [26] визначив конкуренцію як суперництво та ототожнив її з "невидимою рукою", яка змушує підприємців реагувати на зміни в економіці і формувати ідеальний план її розвитку. Послідовником ідей А. Сміта в розумінні сутності конкуренції був Д. Рікардо [24]. Він проаналізував характерну для того часу торговельну конкуренцію, яка базувалась на ідеальній схемі виробничих відносин. Після чого Л. Вальрас [5] розробив теорію "досконалої конкуренції", яка характеризує тип ринкової структури, за якої на ринку працює велика кількість продавців і покупців, які не можуть впливати на ринкові ціни окремо один від одного, відсутні бар'єри для входу та виходу з ринку, існує вільний доступ до ринку інформації, блага, що реалізуються є одноманітними. Дж. С. Мілль стверджував, що принципом, який значною мірою регулює угоди економічного характеру, конкуренція стала лише порівняно недавно[18]. Він вказав на існування конкуренції в торгівлі, в тому числі й на "конкуренцію між країнами". Отже, у "теорії абсолютних переваг" (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль), приватна ініціатива й вільний конкурентний ринок, на якому рівновага між виробництвом і споживанням підтримувалась, з одного боку, завдяки конкуренції між великою кількістю незалежних виробників, а з другого, завдяки наявності масових індивідуальних споживачів.

Описуючи конкуренцію між робітниками в Англії у ХІХ столітті, Ф. Енгельс зазначав, що конкуренція є найбільш повним вираженням пануючої в сучасному громадянському суспільстві війни всіх проти всіх: "це війна, війна за життя, за існування, за все, а отже, у випадку необхідності і війна на життя та на смерть відбувається не тільки між різними класами суспільства, але й між окремими членами цих класів; один стоїть на шляху іншого, тому кожний намагається відтіснити інших і посісти їхнє місце"[34]. К. Маркс вказував на той факт, що саме конкурентна боротьба, особливо під час вирішальних переворотів у техніці, змушує замінювати старі засоби праці новими ще до їх природної смерті [14]. Конкуренція розглядається, як конкуренція покупців, виробників, міжгалузева конкуренція. Окрема особистість діє лише як частина суспільної сили, як атом всієї маси. Саме в такій формі конкуренція виявляє громадський характер виробництва і споживання. Опис міжгалузевої конкуренції показує міжгалузеве перетікання капіталу. На відміну від внутрішньогалузевої, міжгалузева конкуреція характеризує змагання за найбільш прибуткове вкладення капіталів. Але, в ідеалі, комуністичне суспільство у своєму розвитку має пройти дві стадії: соціалізм і комунізм, де, серед іншого, буде утвердження суспільної власності, рівність щодо засобів виробництва, відсутність конкуренції, ринку та грошей. Інші, послідовники та представники марксизму також виокремлювали особливу роль конкуренції - як фактору соціального розвитку, а також вказували на її "антилюдську" сутність. У цьому звязку А. Бузгалін та А. Колганов, досліджуючи сучасний капіталізм, показали зміни тих категорій капіталізму, які вивчав К. Маркс, що дає можливість зрозуміти і модифікацію більш складних, конкретних категорій капіталістичної системи виробничих відносин - зміни в природі товару, ринку, грошей, які спричинюють зміни в природі капіталістичних відносин [4].

У межах "еволюційної теорії" конкуренція розглядається як така, яка враховує не лише процеси регулювання кон'юнктури ринку, а й вміння суб'єктів ефективно впроваджувати інноваційні технології. Наприклад, у працях Й. Шумпетера [33] є поняття динаміки ринкового процесу. Автор характеризує ринок як сферу радикальних змін у суспільстві, що примушує фірми та індивідів здійснювати нововведення, а економіку, суспільне виробництво - зростати та структурно змінюватися. Це нова конкуренція, яка ґрунтується на відкритті нового товару, нової технології, нового джерела сировини, нового типу організації. Конкуренція - це також і творче руйнування, в якому фірми, здатні здійснювати нововведення й адаптуватися, зростають або виживають, а інші відтісняються та усуваються, а "процес творчого руйнування є самою суттю капіталізму". Прагнення до надприбутку перевіряється в конкурентному оточенні, яке водночас є безкінечним процесом змін і перетворень. Не просто підприємець, а новатор є індикатором конкуренції нового типу.

На історико-соціальні коріння підприємництва та конкуренції звернув увагу М. Вебер, показавши становлення підприємницького духу як складову капіталістичного духу [6]. Підприємництво - це певна сукупність психічних рис і наявність певної психології господарюючого суб'єкта в певному суспільстві на певній стадії його розвитку. На відміну від М. Вебера, який розглядав суспільство як сукупність соціальних дій індивідів, Г. Зіммель вважав, що суспільство складають соціальні відносини і міжособистісні взаємодії людей. До соціальних процесів, заснованих на взаємодії особистостей, Г. Зіммель зарахував розподіл праці, утворення політичних партій, суперництво, підкорення. Історія, згідно з думкою Г. Зіммеля [12], є історією зростаючої інтелектуалізації соціального життя та поглиблення принципів грошового господарства. Але гроші просторово й духовно відокремлюють людину від вироблених нею речей. Ціною свободи стає відчуження.

Дж. Стюарт у праці "Дослідження принципів політичної економії" [37] показав дію механізму ринкової конкуренції та його значення, порівнявши з годинниковим механізмом, який постійно ламається і тому потребує майстра - держави. Так, проблема конкуренції постає у контексті соціальних проблем, зокрема, проблеми безробіття. Така соціальна проблема як безробіття, на думку Дж. М. Кейнса [15], породжується саме внутрішніми "недоліками" системи вільної конкуренції. Має панувати такий соціальний інститут як держава, який би спрямовував руйнівні дії конкуренції в соціально- конструктивне русло. Для формування етичних уявлень в індивідів, які вступили в конкурентну боротьбу, повинні бути встановлені цінності та переваги. Ринок не може бути само регулятором економіки і не може забезпечити стабільність виробництва і цін. Тож, держава має відігравати важливу роль у виконанні цих завдань. Зміст втручання держави в регулювання економіки - це фіскальна і грошово-кредитна політика, яка пом'якшує наслідки від різкого зростання виробництва.

У подальших наукових дискусіях - питання аналізу ситуації, яка склалася на ринку, і спроби вирішити завдання підтримки конкуренції в нових умовах. "Теорія рівноваги" дає розуміння конкуренції як ідеального механізму встановлення рівноваги на ринку завдяки дії законів граничної корисності та граничної продуктивності. Конкуренція забезпечує розвиток технологій та споживацьких переваг на основі цін. Наприклад, А. Маршалл у тритомній праці "Принципи економікс" [17] показав, що акцент з конкуренції зміщується на свободу підприємництва. Варто віддавати перевагу системі вільного підприємництва, оскільки вона швидше означає незалежність і свободу вибору, а не суперництво, яке лежить в основі розуміння конкуренції.

Прихильник вільної економіки без втручання держави, Ф. Гаєк, у працях "Конкуренція як процедура відкриття" (1989) [28], "Пагубна самовпевненість. Помилки соціалізму" (1988) [29], аргументував, що краще, коли конкуренція сама встановлює порядок і створює необхідну рівновагу, а перемагає у конкурентній боротьбі той, хто пізнав, винайшов, створив щось нове, хто зумів вловити і зрозуміти розсіяне в суспільстві знання. Він назвав конкуренцію "процедурою відкриття". "Цінність конкуренції у тому, що її результати непередбачувані і взагалі відмінні від тих, до яких кожен свідомо прагне чи міг би прагнути" [30, с. 53]. Конкуренція має виявити результати ринкового процесу, визначити, яка інформація є найбільш корисною. На відміну від соціалізму, у спонтанному ринковому порядку використовуються знання всіх членів суспільства. Незважаючи на суперечливість індивідуальних цілей економічних агентів, вплив спонтанного ринкового порядку благотворно, так як у ринковому процесі відбувається взаємне пристосування індивідуальних планів цих агентів, а також гарантується виробництво певних товарів з більш або менш оптимальними витратами [30, с. 50-65]. Також його цікавлять етичні проблеми конкуренції та ринку. Повної свободи конкуренції немає, однак обмеження накладаються не штучними бар'єрами держави, а загальними правилами поведінки, спонтанно формуються в ході соціокультурної еволюції. Якщо ці правила дотримуються, то економічна конкуренція "з боротьби всіх проти всіх перетворюється в боротьбу всіх заради всіх". Отже, висновок такий, що втручання держави не тільки порушує рівновагу в економіці, але навіть поступово знищує свободу особистості та демократію.

Оприлюднив концепцію конкурентоспроможності, в основі якої конкурентні переваги (товару, фірми, країни), М. Портер у праці "Міжнародна конкуренція" [23] наголосив, що конкуренція - це динамічний безперервний процес. Це "змінний ландшафт", на якому з'являються нові товари, нові колії маркетингу, нові виробничі процеси і нові ринкові сегменти. Конкуренція проявляється завдяки конкурентним перевагам підприємств залежно від зміни конкурентного середовища та від ефективного використання переваг. Її особливістю є те, що способи досягнення конкурентних переваг значною мірою пов'язані з впровадженням нових технологій та інновацій. А також те, що конкурують підприємства, які господарюють у різних соціально-економічних умовах.

Разом з тим, Ернандо де Сото [11] довів, що "тріумфуючи" на Заході, капіталізм в усьому іншому світі зазнає поразки. Зібрані ним дані переконують, що у соціалістичних країнах, після занепаду соціалізму, капіталізм не спромігся на розвиток. Хоча незаможні громадяни, які проживають в цих постсоціалістичних країнах, накопичили достатньо, щоб успішно брати участь в суспільному розвитку, як капіталістичні країни. Сума їхніх заощаджень величезна. Автор стверджує, що у багато разів більше всієї іноземної допомоги та іноземних інвестицій, отриманих після 1945. Наприклад, Ернандо де Сото зазначає, що в Єгипті власність бідних верств населення в 55 разів перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій, включаючи витрати на спорудження Суецького каналу і Асуанської греблі. Чому ж ці країни так і залишаються економічно нерозвинені? Чому вони не спроможні цю власність перевести в ліквідний капітал, надавши їй форму, придатну для створення нового суспільного блага? У цьому, на думку дослідника, полягає "загадка капіталу" [11]. Конкуренція, інформація, удосконалення законів про власність, врахування історичного досвіду, політичне провідництво - так сьогодні можна домогтися таких результатів у соціалістичних країнах, які мають капіталістичні країни.

Водночас постає питання конкуренції і моральності капіталізму. Том Палмер [20] пояснює, що гонитва за прибутком, жадоба, егоїзм, насильство - саме так для багатьох сьогодні капіталізм пов'язаний з несправедливістю й аморальністю, майновим розшаруванням, нівеляцією культурних відмінностей та іншими негативними сторонами життя сучасного суспільства. Проте, антика- піталістична риторика не витримує зіткнення з логікою і фактами. Свобода, співпраця, підприємливість, конкуренція, інновації, приватна ініціатива, турбота про споживача, індивідуалізм, рівні права і рівні можливості - усі ці цінності капіталізму не мають нічого спільного з тим, що зазвичай ставлять йому в провину. Більше того, на підтвердження цих думок Палмера, ми можемо навести поширений у наш час новий тип економіки - шерингової. Як зазначила Рейчел Ботсман, це економічна система, яка дозволяє розблокувати цінність активів, що недостатньо використовуються, завдяки платформам, які поєднують тих, хто має потреби, з тими, хто має активи [39]. У результаті, збільшується продуктивність та доступ до активів. Прихильники шерингової економіки переконані, що цивілізація переживає революційний перехід від гіперспоживання, характерного для XX ст, до тренду XXI ст. - спільного споживання. Розвиток обміну і спільного споживання виступає каталізатором суспільного прогресу - позитивні тенденції проявляються в суспільстві, в захисті довкілля, збереженні природних ресурсів.

Але навіть в умовах вільного ринку ми не зажди можемо обрати та задовільнити свій попит (взуття потрібного розміру, бажану газету, радіопередачу, сорт яблук). В умовах демократії та полі партійності так само ми не завжди можемо задовольнити свій політичний інтерес. Джоель Вальдфоґель дослідив та представиви у праці "Тиранія ринку: Чому ви не завжди можете отримати те, чого хочете" (2009 р.) [10], що це не конкуренція, а "тиранія більшості", критикуючи тезу М. Фрідмана з праці "Капіталізм і Свобода" про те, що вільний ринок у будь- якому разі може задовольнити потреби споживачів краще, ніж держава. Але ринок може диктувати споживачу товарів та послуг свої правила через низку причин. Часто тих самих, які є вадами демократичної системи у сфері політики. Якщо споживач у меншості, наприклад, кандидат, представник певної електоральної групи, має рейтинг нижче "прохідного" до парламенту, то шанси на нові законопроекти дорівнюють нулю.

Зміст ідеї конкуренції розкривається у контексті боротьби ідеологій у праці Джареда Даймонда "Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами" [9]. Конкуренція виявляється через значення для суспільств матеріальних благ, а також, географічні, біологічні, технологічні та соціальні фактори, завдяки яким цивілізаційний розвиток суспільств на різних континентах протікав з різною швидкістю. Автор відповідає на запитання про механізми виникнення, розвитку, розквіту та занепаду дрібномасштабних або зниклих суспільств. Він стверджує, що світове панування народів Євразії пов'язане зі зростанням міст, які відрізнялися високою густотою населення та складністю соціальної структури, що зумовило появу політичного класу з метою мобілізації людей та організації армії для ведення загарбницьких воєн. У цьому контексті Артур Брукс[3] говорить про те, як війна поміж лібералами та консерваторами може перетворитись на змагання ідей, а не війну ідей. Це важливо, адже ще багато людей живуть у страшній бідності. Причинами успіху, що одні народи подолали бідність, а інші ні, є глобалізація, вільна торгівля, право власності, верховенство закону та підприємництво. Роберт Аксельрод також погоджується, що проблема співпраці (кооперації) займає центральне місце в самих різних сферах [40].

Інші сучасні теорії також дають можливість суттєво розширити межі змістовного наповнення концепту "кон- куреція". Представник "теорії інформаційного суспільства" Х.-Д. Кюблер у праці "Міфи про суспільство знань"[32] описав зміни в німецькому суспільстві, пов'язані з розвитком інформаційних технологій, звернув увагу на значну роль державної політики стимулювання розвитку засобів масової інформації. Зокрема, йдеться про впровадження кабельного телебачення і приватного телерадіомовлення. Але відбувалися не тільки технічні зміни, а й змістовні. Він зазначив, що суспільство, яке змінює індустріальне суспільство і характеризується передусім стрімким розвитком інформаційних технологій, надмірною експансією засобів масової інформації і так званою інформатизацією усіх сфер життя, визначається ключовими термінами "інформаційне суспільство" та/або "суспільство знань". Інформація є рушійною силою цієї нової форми суспільства.

У "теорії людського каптілу", зокрема, у праці Т. Шульца [42], економіста, який досліджував соціально- кономічні та політичні умови у нерозвинених країнах, показано, що поліпшення добробуту бідних верств населення залежить не від землі, техніки або їхніх зусиль, а радше від знань. Він назвав цей якісний аспект економіки "людським капіталом", що було початком нового сприйняття глобальних економічних законів. Так, "людський капітал", як найцінніший ресурс, котрий використовується у будь-якому виді економічної діяльності став основю конкурентних відносин країн та суспільств. Г. Беккер[41] розвинув цю ідею, обґрунтувавши ефективність вкладень у людський капітал і сформулювавши економічний підхід до людської поведінки.

У "теорії інтелектуального лідерства" Г. Хамел, К. Прахалад [31] критикують теорію менеджменту у ХХ ст., зокрема такі інструменти менеджменту, як "пок- рокові зміни", "реструктуризацію", "організаційне навчання", "управління знаннями". Вони показали, що застосування нових форм бізнесу, інноваційних технологій в глобальному масштабі, прийняття нестандартних рішень щодо задоволення несформованих потреб споживачів - це те, що визначає конкурентоспроможність підприємства та навіть країни. Обов'язковою умовою створення майбутніх ринків ці автори важають відмову від багатьох традиційних уявлень про галузеві межі, оскільки вони змінюються, а також, про продукт (не він визначає можливості компанії, а набір знань та умінь), про обслуговування поточних запитів споживача (треба пропонувати новий продукт, якого люди не знають), і не пов'язувати потенційні можливості компанії з сьогоднішніми низькими доходами або малим розміром компанії. Отже, конкурентоспроможність залежить від нематеріальних ресурсів, конкуренція розширює стандартних набір об'єктів, за який конкурують.

Також проблему конкуренці та конкурентоспроможності варто розглядати й у контексті переходу до до нових типів економічного мислення - "зеленого" та "синього". "Зелена економіка" вчить використовувати екологічні матеріали у виробництві (М. Букчін, Дж. Джекобс, Р. Карсон, Е. Ф. Шумахер, Р. Костанца, Л. Маргуліс, Д. Кортен, Б. Фаллер, Х. Делі, Д. Медоуз, П. Хоук, А. Тверскі) [13]. Економіка є залежним компонентом природного середовища, в якому вона існує. Вона є частиною цього середовища. До концепції "зеленої економіки" належать ідеї багатьох інших напрямків в економічній науці та філософії, таких як: феміністська економіка, постмодернізм, ресурсо-орієнтована економіка, екологічна економіка, економіка довкілля, антиглобалістика, теорія міжнародних відносин. Теорія "зеленої економіки" базується на тому, що неможливо нескінченно розширювати сферу впливу в обмеженому просторі, неможливо вимагати задоволення нескінченно зростаючих потреб в умовах обмеженості ресурсів, і що все на поверхні Землі є взаємопов'язаним. "Синя економіка" [21], поставивши у центр системи людину, дає прості й мало затратні рішення в умовах обмежених ресурсів. А головне - не завдаючи шкоди довкіллю. Це інноваційні рішення, безпечні для довкілля і суспільства. Проблема "як нагодувати людство" також може отримати своє рішення в межаї "синьої економіки". Уже сьогодні треба створювати мільйони нових робочих місць, не завдяки дотаціям чи субсидіям, а завдяки новим економічним підходам, первш за все, новому економічному мисленню.

Як політична проблема конкуренції постає у дослідженнях "теорії суспільства майбутнього". Зокрема, основні ідеї Мічіо Кайку у праці "Фізика майбутнього" ґрунтуються на основі його спостережень за науковими розробками провідних лабораторій світу та їхнім технологічним втіленням. Висновок автора такий, що нас чекає "ідеальний капіталізм". Це коли у майбутньому суспільстві ми прийдемо до магазину і точно знатимемо, хто має найдешевший продукт, а хто найкращий і який прибуток отримає компанія. А компанії усе знатимуть про клієнтів. Технології змінять світ, отже, як зазначає М. Кайку, "майбутнє - це ми і наші можливості" [19]. Тож, можна підсумувати, що за умов такого "досконалого капіталізму", найбільш важливим стає орендування, а "бренд", як поняття, стаєне не просто суміжним поняттю "конкуренція", а стає синонімом поняттю "конкурентоспроможність". Бачення професій майбутнього й навичок та вмінь, які можуть знадобитися через 20 років, щоб людям бути конкурентоспроможними не тільки між собою, але і з штучним інтелектом, представив як дослідник-футуролог Томас Фрей [36]. Він назвав 162 професії, значна частина з яких ще навіть не існують, але незабаром можуть стати важливою частиною життя суспільств майбутнього. Це не професії у яких за основу взято зміну середовища чи завдань для необхідних в майбутньому напрямків діяльності, як продаж, маркетинг, фінанси, інженерія, управління. Це конкретні, але неочевидні спеціальності, які, на думку Фрея, будуть створені у майбутньому. Отже, це нові потреби набуття нових знань і нових навичок. А, отже, це новий досвід і його концептуалізація. Окремі аспекти введення проблематики статті в стратегію сучасної політологічної освти розглядаються в колективній монографії С. В. Руденка, В. Ю. Вілкова, Н. Ю. Ярмоліцької та Я. А. Соболевського. [44]

Висновки

Еволюція концептуальних поглядів щодо конкуренції характеризується трансформацією концепту "конкуренція" та суміжних з ним понять, таких, як суб'єкт, об'єкт конкуренції, економічні відносини, державна економічна політика, які розкривають його зміст та обґрунтовує вплив різноманітних факторів на концепту- алізацію досвіду на різних рівнях - особистісному, державно-суспільних відносин, міждержавному. Після ліквідації спадкових привілеїв і різних середньовічних регламентацій, становлення та утвердження принципів ринкових економіки, основ демократії, встановлюються та закріплюються внутрішньо суспільні та міжнародні норми права й правила конкуренції. Як сутнісна риса різних видів людської діяльності, яким притаманне зіткнення інтересів, а саме - економіка, політика, дипломатична практика, ідеологія, наука, спорт, світоглядні орієнтації особистостей, конкуренція наповнює життя різних суспільств, визначає поведінку особистостей, політичних суб'єктів, зокрема й такого політичного суб'єкта, як держава. Дослідження трансформації концепту "конкуренція" у контексті суспільного розвитку у найбільш поширених та впливових теоріях дає додаткові можливості аналізу ролі суб'єктів суспільно-політичних та державно- управлінських відносин у контексті вивчення державної політики як механізму державного управління.

Список використаних джерел

1. Aleksandrova O. S. Zubchyk O.A. (2006). Competition: good or evil. Specificity and Development Trends. K., 143 c. (UA).

2. Anykyn A. V. (1975). Life and ideas of thinker-economists to Marx. 2-e yzd. M., 384 s. (RU).

3. Artur Bruks. (2016). Conservative appeal: Let's work together [Online]. TED2016. uRl: https://www.ted.com/talks/arthur_brooks_a_conservative_s_plea_let_s_work_together/transcript?language=uk. (UK).

4. Buzghalyn A. V., Kolhanov A. Y. (2016). Kapital K. Marx and the modern system of capitalist relations of production: the experience of climbing from the abstract to the concrete. Bulletin of Moscow University. Series 6: Economics. № 2. S. 3-25.

5. Valras L. (2000). Elements of pure political economy. M.: Yzohraf, 2000. 448 s. (RU).

6. Veber M. (2013). Economy and Society. K. 1112 c. (UA).

7. Hobbs T. (200). Leviathan. К. 606 s. (UA).