Методологічні аспекти дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки країни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічні аспекти дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки країни

Зайченко В.В.

У статті узагальнено наявні в економічній літературі підходи до аналізування стану технологічної конкурентоспроможності економіки країни. Надано характеристику таких основних методичних підходів до аналізування технологічної конкурентоспроможності, як компаративний (порівняльний), гносеологічний, комплексний як підвид системного, синергетичний і динамічний. Звернено увагу на особливості системного підходу, який розглядає економічну систему як сукупність компонент та зв'язків різного порядку. Проаналізовано низку міжнародних методик розрахунку технологічної та інноваційної конкурентоспроможності (та їх окремих складників), включно з інструментарієм інтегрального оцінювання нормалізованих індикаторів і побудови відповідних рейтингів. Зроблено висновок, що постійний моніторинг стану і розвитку інноваційної системи та її технологічної складової частини є необхідною умовою для формування науково обґрунтованої політики держави на засадах технологічного випередження.

Забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки в глобальному середовищі як складний і системний процес, що потребує формування відповідного середовища, природної мотивації суб'єктів, суспільної готовності, становлення інституційно-економічних умов і т.д., визначається низкою безпосередніх та опосередкованих чинників, які важливо вміти відстежити та дослідити. Методологічні засади оцінки та аналізу конкурентоспроможності економічної системи на макрорівні, як і окремих її складників, передбачають формування наукового уявлення про підходи, принципи, методи та методики дослідження у контексті досягнення поставлених цілей і завдань.

У широкому розумінні методологічний інструментарій сприяє впорядкуванню теоретичних і практичних аспектів вивчення конкурентоспроможності економіки, дає змогу виявити важелі впливу на досліджувану систему, а також спрогнозувати тенденції її розвитку.

Вивченню теоретико-методичних засад технологічної конкурентоспроможності в контексті формування передумов забезпечення конкурентних позицій національної економіки присвячені праці С. Давимуки [1], В. Мунтіяна [6], Л. Федулової [9]. Над дослідженням функціонально - структурних характеристик технологічної конкурентоспроможності національного господарства працювали такі вчені, як І. Козловський [3], Л. Лісовська [4], Р Лупак, Ю. Осадчук [10], І. Матюшенко [5], Д. Покришка [8]. Проте аспекти методології дослідження технологічної конкурентоспроможності національного господарства, у т. ч. питання міжнародного досвіду у цій сфері, залишаються не досить вивченими.

Метою статті є аналіз, узагальнення та удосконалення методології дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки країни.

Визначальною ідеєю, на якій ґрунтується дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки, є концепція глобального еволюціонізму (зароджена ще у XVIII ст. і розвинута в XX ст. австрійським дослідником Е. Янчем) як філософське сприйняття динаміки сучасного суспільства. На тлі ідеї глобального еволюціонізму органічно вибудовується система методичних підходів до оцінки та аналізу конкурентоспроможності економіки. Це, по-перше, компаративний підхід, який дає можливість здійснювати порівняльний аналіз. По-друге, для обґрунтування умов та факторів підвищення конкурентоспроможності країни варто застосовувати гносеологічний підхід як інструмент розуміння сутнісної природи досліджуваної системи. По-третє, повнота і надійність аналізу неможливі без комплексного підходу як особливого підвиду системного підходу. По-четверте, досягнення максимальної результативності функціонування економіки, у тому числі її технологічної компоненти, можливе шляхом застосування синергетичного підходу.

Для дослідження конкурентоспроможності економіки найчастіше використовують методи багатомірного статистичного аналізу (факторний аналіз, метод головних компонент, кластерний аналіз, дискримінантний аналіз та ін.), оскільки вони є доречними за умов високої якості первинної інформації і масовості даних спостережень. Для визначення впливу чинників конкурентоспроможності економіки застосовують низку формалізованих методів, зокрема методи економіко-математичного моделювання. Як доповнення до формалізованих методів аналізу доцільно використовувати соціологічний інструментарій - найчастіше експертні методи, які можуть забезпечувати як кількісну, так і якісну оцінку параметрів конкурентоспроможності економіки. Складність національних технологічних систем, різноманітність інтересів та функцій суб'єктів, які формують ці системи, визначають необхідність застосування комплексного підходу до оцінювання та аналізу технологічної конкурентоспроможності країн.

Світова практика демонструє велику кількість методів та інструментів аналізу технологічної конкурентоспроможності економіки й окремих її складників. Більшість із них пов'язані з використанням процедури інтегрального оцінювання досліджуваного явища з наступним ранжуванням країн за проміжними та кінцевими індикаторами.

Логічним доповнення комплексного аналізу, що оперує різними видами статичних досліджень, є динамічний підхід, використання якого дає можливість оцінювати тенденції розвитку технологічної сфери економіки, досліджувати мінливість середовища її формування та з'ясовувати швидкість зміни окремих складових частин технологічної конкурентоспроможності. На цьому підході ґрунтується концепція технологічного динамізму, котра зародилася в кінці ХХ ст. і є характерною ознакою сучасного суспільного розвитку. Суть концепції полягає у тому, що передові країни світу (США, Японія, Сінгапур, Швейцарія, Нідерланди та ін.), розвиваючи новітні галузі промисловості і перебудовуючи усі сфери економіки для створення нових технологій, перебувають у стані постійної технологічної революції. Таким чином, динамізм технологій та відповідних систем зумовлює високу волатильність (мінливість) методик їх оцінювання.

Значний внесок у розроблення методології дослідження технологічного розвитку економіки здійснено широким спектром міжнародних організацій (Світовий банк, Всесвітній економічний форум, Організація Об'єднаних Націй із промислового розвитку, Міжнародний Альянс прав власності), міждержавних регіональних утворень (Європейський Союз), національних інституцій (Національний інститут науки і технологічної політики в Японії, Національний інститут стандартів і технології в США, Рада з наукового і промислового розвитку в Індії, Інститут економіки промисловості НАН України, Український інститут науково-технічної експертизи та інформації) та окремими експертними групами (в Україні - під керівництвом

О.І. Амоші, В.М. Гейця, М.О. Кизима, В.В. Камишина та ін.). Об'єктом аналізу переважно виступають технологічна готовність, інноваційна активність, реалізація технологічно-інноваційної продукції, патентна продуктивність, фінансове забезпечення наукових досліджень та розробок, ефективність відповідних витрат тощо. Сукупність окремих складників технологічної конкурентоспроможності представлена низкою інтегральних показників соціально-економічного розвитку, інноваційного потенціалу та глобальної конкурентоспроможності країн. Незважаючи на спільну сутнісну спрямованість наявних міжнародних і національних методик, є суттєві розбіжності в системі підбору індикаторів, що слугують об'єктом порівняльного аналізу, відмінності за типами даних (кількісні, якісні; «м'які», «тверді»; агреговані, часткові), які використовуються під час оцінювання, а також методологічні особливості обчислення інтегральних індикаторів.

На глобальному рівні аналіз технологічно-інноваційного розвитку країн представлений різними вимірниками - міжнародними індексами та рейтингами.

Найбільш повний комплекс показників, у тому числі стосовно інноваційно-технологічної групи, оцінюється Індексом глобальної конкурентоспроможності (GCI) за методикою Всесвітнього економічного форуму. Глобальне дослідження базується на загальнодоступних статистичних даних і результатах опитування керівників компаній. Індекс формують 113 часткових індикаторів (з 2018 р. - 98), зведених у 12 груп різної ваги, серед яких - технологічна готовність і освоєння інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) та інноваційний розвиток. Технологічний складник наведений такими субіндикаторами, як доступність останніх технологій; освоєння технологій на рівні компаній; законодавство щодо ІКТ; прямі іноземні інвестиції і передача технологій; мережа користувачів мобільних телефонів, персональних комп'ютерів, Інтернету.

Альтернативне дослідження світової конкурентоспроможності (IMD WCY) щороку проводить Інститут розвитку менеджменту в Швейцарії. Перший рейтинг був складений у 1989 р., і до 1996 р. дослідження проводилося спільно з експертами Всесвітнього економічного форуму. Після 1996 р. методика зазнала змін у напрямі збільшення переліку індикаторів з 20 до 332 часткових індексів, об'єднаних у 4 групи індексів конкурентоспроможності (макроекономічні результати, ефективність уряду, ефективність бізнесу, інфраструктура). В останній групі окремо оцінюється технологічна інфраструктура як важлива складова частина середовища формування технологічної системи країн. Головним недоліком методики є включення часткових і групових показників до інтегрального індексу без врахування їх вагових коефіцієнтів.

З 2013 р. Інститутом розвитку менеджменту в Швейцарії публікується Рейтинг цифрової конкурентоспроможності країн світу (WDCR). Дослідження охоплює

1 групи показників і 50 часткових індексів: знання (субін - декси, пов'язані з розвиток талантів, освіти і наукових досліджень), технології (індикатори середовища - законодавство, фінансове забезпечення, технологічна інфраструктура) та майбутня готовність (готовність суспільства загалом та бізнесу зокрема до технологічних трансформацій та освоєння нових ІКТ).

Інноваційна конкурентоспроможність, що включає технологічну складову частину, залишається одним із найбільш вивчених напрямів глобальної конкурентоспроможності країн. Прикладом таких досліджень є започаткований у 2007 р. рейтинг, побудований на основі Глобального інноваційного індексу (GII). Індекс розраховується експертами Міжнародної бізнес-школи INSEAD (Франція) за підтримки Всесвітньої організації інтелектуальної власності (WIPO), Корнельського університету (США) та інших учасників. Структуру глобального інноваційного індексу формують 7 груп показників: інститути і політика; кадровий потенціал; загальна та IKT-інфраструктура; конкурентоспроможність ринків; конкурентоспроможність компаній, результати у сфері креативності; результати наукових досліджень.

Ще одним інструментом оцінювання конкурентоспроможності країн та їх групування за ступенем інноваційного розвитку є Індекс інноваційного потенціалу (Id) Європейської бізнес-школи у Німеччині, ініційований у 2002 р. професором М. Портером у складі глобальної конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму. Індекс включає 5 субіндексів на базі 131 країни: людський капітал (освіта, соціальна інклюзія та рівність); інституційне оточення (державна політика, система органів влади); використання IKT (якість інфраструктури, використання комп'ютерів, телебачення та Інтернету, мобільного зв'язку тощо); наукові дослідження і розробки (інфраструктура, патентна діяльність); нормативно-правова база.

Широкий спектр національних чинників, які стимулюють або ж стримують інноваційно-технологічну діяльність, наведений у щорічному дослідженні агентства Bloomberg (США), що займається професійною фінансовою аналітикою. На основі 7 рівнозначних груп показників експертами Bloomberg розраховується Індекс інноваційного розвитку (BII) та публікується відповідний рейтинг країн.

Для оцінки сучасного етапу суспільного розвитку, якому притаманна визначальна роль знань, що формують інтелектуальний ресурс та втілюються у нових технологіях, використовують методику Світового банку. «Методологія оцінки знань» (The Knowledge Assessment Methodology), розроблена Інститутом Світового банку у 2004 р., включає 109 структурних і якісних індикаторів, на основі яких обчислюють агрегований Індекс економіки знань (KEI). Усі часткові показники об'єднані у

2 групи: економічний та інституційний режим, освіта, інновації, ІКТ.

У період становлення економіки знань Міжнародною бізнес-школою INSEAD разом із Адеко Груп та Інститутом лідерства людського капіталу в Сінгапурі було започатковано ще одне рейтингове дослідження - Глобальний індекс конкурентоспроможності талантів (GTCI). У цьому дослідженні підкреслюється вплив технологічних змін на конкурентоспроможність талантів, а також поява нових можливостей для людини, створених технологіями.

Глобальний індекс конкурентоспроможності талантів обчислюється як середнє арифметичне 6 груп показників (68 часткових індикаторів), таких як ринкові та нормативні умови на ринку праці; можливості для кар'єрного зростання; можливості роботодавців залучати таланти з усього світу (індекс приваблювання талантів); здатність утримувати кваліфіковані кадри; виробничі навички; глобальні знання.

Серед багатьох рейтингів, що оцінюють отримання та наявність прав на інтелектуальну власність, одним із найбільш поширених є рейтинг країн на основі Міжнародного індексу захисту прав власності (IPRI), запропонований Міжнародним Альянсом прав власності у 2007 р. Методологія, яку використовує Альянс, передбачає 3 групи вимірників стану й ефективності захисту прав різних форм власності для 125 країн. Серед трьох груп основною є компонента «права на інтелектуальну власність», яка включає захист прав інтелектуальної власності, захист патентних прав та рівень «піратства».

Є багато досліджень технологічно-інноваційної системи країн Європейського Союзу, котрі базуються на офіційних статистичних та адміністративних даних, а також матеріалах соціологічних обстежень. Серед інструментів аналізу складових частин технологічної конкурентоспроможності економіки на регіональному наддержавному рівні найбільш поширеними є:

1. Інноваційний індекс Європейського інноваційного табло (Innovation Union Scoreboard - IUS).

2. Сумарний індекс інновацій Європейської комісії (Summary Innovation Index - SII).

3. Інноваційне обстеження Європейського Союзу (Community Innovation Survey - CIS).

4. Індекс творчої продуктивності (Creative Productivity Index - CPI) Азійського банку розвитку.

Особливістю усіх міждержавних порівнянь на основі інноваційних індексів та обстежень країн Європейського Союзу є їхня практична значущість у розробленні стратегій регіонального розвитку для забезпечення економічного зростання та згуртованості європейської спільноти.

Методологія дослідження технологічної конкурентоспроможності країни базується на тих підходах, методах та принципах, що використовують і для аналізу конкурентоспроможності економіки загалом. Основними методичними підходами є: компаративний (порівняльний), гносеологічний, комплексний як підвид системного, синергетичний і динамічний. Водночас центральним підходом можна вважати системний, який розглядає економічну систему як сукупність компонент та зв'язків різного порядку. Недоліком багатьох пропонованих підходів є те, що вони не враховують ваги досліджуваних індикаторів у формуванні інтегрального індексу або ж розраховують лише багатомірні середні величини. Крім того, постійний технологічний динамізм та глобальний вплив технологій на розвиток національних і наднаціональних (регіональних) економік зумовлює необхідність періодичного коригування наукових методик шляхом зміни переліку оцінюваних показників, посилення надійності джерел отримання даних, забезпечення повноти первинної інформації та удосконалення алгоритму розрахунку кінцевого показника. Майже всі досліджені методичні підходи характеризуються високою волатильністю (мінливістю), що, з одного боку, покращує якість аналітичного інструментарію, а з іншого - унеможливлює порівняння результатів дослідження і зіставлення рейтингів країн у динаміці.

Список використаних джерел

конкурентоспроможність економіка інтегральний

1. Давимука С.А., Федулова Л.І. Креативний сектор економіки: досвід та напрями розбудови: монографія. Львів: ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України», 2017. 528 с.

2. Васильців Т.Г. Формування середовища економічної безпеки підприємництва в Україні. Економічний часопис-XXI. 2015. №3-4 (1). С. 24-27.

3. Козловський І.В. Технологічна конкурентоспроможність і її значення для економіки України. Ефективна економіка. URL: http://scholar.google.com.ua/scholar_urr? url=http % 3A % 2F % 2Fwww.irbis-nbuv.gov.ua

4. Лісовська Л.С., Лущак Н.С. Аналіз шляхів підвищення технологічної конкурентоспроможності України. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Проблеми економіки. 2010. №683. С. 364-370.

5. Матюшенко І.Ю. Технологічна конкурентоспроможність України в умовах нової промислової революції і розвитку конвергентних технологій. Проблеми економіки. 2016. №1. С. 108-120.

6. Мунтіян В.І. Конкурентоспроможність національної економіки як головний критерій економічної безпеки. Механізм регулювання економіки. 2009. №2. С. 158-174.

7. Наукова та інноваційна діяльність України, 2017 рік: стат. збірник. Київ: ДССУ, 2018. 176 с.

8. Покришка Д.С. Структурні чинники забезпечення конкурентоспро-можності економіки України. Стратегічні пріоритети. 2006. №1. С. 102-110.

9. Федулова Л.І. Технологічний розвиток економіки України: монографія. Київ: ІЕП НАНУ, 2006. 627 с.

10. Vasyltsiv T., Lupak R., Osadchuck Yu. Assessement of the level of penetration of import dependence in the context of the import substitution policy in Ukraine. Економічний часопис-XXI. 2017. №167 (9-10). С. 13-17.

11. The Global Competitiveness Report 2018 / Prof. Klaus Schwab (Ed.). Geneva: World Economic Forum, 2018. 658 p.

12. Лупак Р.Л. Державна політика імпортозаміщення в системі забезпечення економічної безпеки України: пріоритети та інструменти реалізації: монографія. Львів: Вид-во ННВК «АТБ», 2018. 527 с.

Размещено на Allbest.ru