Економічні потреби. Підприємництво в ринковій економіці

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Міжрегіональна академія управління персоналом

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Політична економія»

Тема:

Економічні потреби. Підприємництво в ринковій економіці

Виконала Зубко Т.В.

Студентка групи E-8-17-Б1



Зміст

1. Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Взаємозв'язок потреб і ресурсів

1.1 Економічні потреби, їх сутність та класифікація

1.2 Безмежність потреб

1.3 Закон зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб

1.4 Взаємозв'язок потреб і ресурсів

Висновки

2. Підприємництво в ринковій економіці. Його організаційно-правові форми

2.1 Підприємство. Його головні ознаки

2.2 Основні функції підприємства

2.3 Класифікація підприємств

2.4 Організаційно-правові форми підприємств

Висновки

Список використаної літератури



1. Економічні потреби, їх сутність та класифікація. Взаємозв'язок потреб і ресурсів

1.1 Економічні потреби, їх сутність та класифікація

Кінцевою метою виробництва є задоволення потреб різноманітних потреб людини як особистості, споживача чи виробника. Виробництво яке працює не з метою задоволення потреб людини чи суспільства, тобто заради власного виробництва, є безглуздою витратою обмежених ресурсів землі, корисних копалин, довкілля, економічних благ чи робочої сили.

Сутність економічних потреб. Що таке потреба? Загалом потреба це бажання людини будь-в чому , що забезпечує її життєдіяльність та поліпшує її.

Отже, потреба - категорія що відбиває ставлення людей, а звідки і поведінку, до умов її життєдіяльності. Крім економічних потреб, існує низка інших - культурних, політичних, ідеологічних, національних та ін..

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов їх життєдіяльності, які дають їм задоволення, насолоду або втіху, і спонукають їх до діяльності, до того, щоб мати і володіти такими умовами.

Отже, потреби мають характер суб'єктів і об'єктів. Різноманітні потреби можна певним чином класифікувати, насамперед за суб'єктами і об'єктами.

За суб'єктами потреби поділяються на:

· Індивідуальні

· Колективні

· Суспільні

· Домогосподарств, підприємств, держави

· Суспільно-економічних класів і соціальних груп

За об'єктами потреби класифікують так:

· Породженні існуванням людей як біологічної істоти

· Матеріальні і державні

· Першочергові і не першочергові

Класифікація потреб відповідно до їх вагомості за А. Маслоу:

У самовираженні (саморозвиток і самореалізація);

У повазі (самоповага, визнання, статус);

Соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної спорідненості);

Потреба в безпеці та захисті (надійність доходів, робочого місця, забезпечення старості, захисту у разі непрацездатності, чисте повітря, чисті продукти);

Фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло).

Основу цієї піраміди складають фізіологічні потреби. Усі наступні потреби цієї піраміди можна об'єднати таким поняттям як вищі (соціальні) потреби. Елементарні такі як потреби фізичного життя, передбачають деякий комплект об'єктивних умов, реалізація яких необхідна для нормальної життєдіяльності людини. Потреби другого вищого рівня цілком пов'язані з процесом соціального життя людини і віддзеркалюють умови її життєдіяльності як члена суспільства. Їх обсяг і кількість прямо залежать від загального стану і динаміки розвитку культури, етики та духовності суспільства.

Розглядаючи структуру економічних потреб, слід звернути увагу на те, що за способом їх задоволення вони поділяються на дві великі групи :

· Потреби в предметах споживання

· Потреби у засобах виробництва

Перші характеризують особисті, індивідуальні потреби, а другі - виробничі.

Між цими потребами завжди існують суперечності, які суспільство повинно розв'язувати таким чином, щоб забезпечити розвиток виробництва і задоволення зростаючих особистих і виробничих потреб.

Саме найповніше задоволення особистих потреб суспільства, є основним стержнем кінцевої мети виробництва. У зв'язку з цим потреба в засобах виробництва є похідними від потреб суспільства у споживчих благах. Під особистими потребами слід розуміти усвідомлене прагнення людини або соціальної спільноти до забезпечення найкращих умов життя.

1.2 Безмежність потреб

Одне з фундаментальних положень політичної економіки полягає в тому, що особисті потреби людини є безмежними, а виробничі ресурси, які необхідні для задоволення цих потреб - обмеженими.

Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку:

· Закону зростання потреб

· Закону розвитку факторів виробництва

Ці закони взаємопов'язані і характеризують дві сторони соціально - економічного прогресу:

1.неухильний розвиток людини з її зростаючими потребами;

2.підвищення ефективності виробничих ресурсів за послідовного нарощування обсягу відтворювальних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності і корисності).

Виробничі фактори, безперервно розвиваючись стають підґрунтям для виникнення нових потреб. Поява нових благ спочатку має обмежений характер, а згодом вони стають суспільною потребою. Оскільки виробництво неспроможне задовольнити нові потреби в нових благах, то між попитом на них і пропозицією виникає суперечливість. Остання може бути використана для розвитку виробництва шляхом економічного стимулювання (підвищення рівня цін, додатковим прибутком).

За ступенем реалізації потреби в матеріальних благах і послугах класифікують:

· Дійсні

· Платоспроможні

· Перспективні

Дійсні потреби відповідають рівню розвитку виробництва відповідних благ і можуть бути задоволені.

Платоспроможні потреби людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін.

Перспективні потреби - це такі потреби в матеріальних благах і послугах, які породженні сучасним рівнем розвитку економіки і виробництво яких лише починає освоюватися.

Задоволення потреб це функція виробництва. Виробництво виготовляючи корисні товари і послуги створює і потребу в них, породжує здатність людини до їх споживання.

1.3 Закон зростання потреб. Механізм дії закону зростання потреб

Потреби людей не є постійними. Вони продукт розвитку суспільства. Їх характер, структура і способи задоволення залежать від досягнутого рівня продуктивних сил, ступеня розвитку культури і науки, соціально-економічного ладу.

У кожному суспільстві діє закон зростання потреб. Його суть полягає в тому, що в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з тим і людини як особистості та продуктивної сили, відбувається поступове зростання її потреб. Цей закон характеризує взаємодію потреб і виробництва у процесі розвитку, тобто зрослі потреби стимулюють зростання виробництва, збільшення якого веде до зростання потреб, а це є причиною подальшого зростання виробництва. Такий процес є безперервним оскільки потреби людини є безмежними.

Розкривши суть закону зростання потреб, слід показати форми його прояву. Цей закон знаходить свій прояв у двох головних формах:

· Зростаючі особисті потреби

· Зростаючі виробничі потреби

Особисті потреби задовольняються за рахунок предметів, послуг особистого споживання. Залежно від форми задоволення ці потреби поділяються на індивідуальні та спільні. Перші задовольняються шляхом індивідуального споживання предметів і послуг кожним членом суспільства окремо (їжа, одяг та ін..) або в рамках спільні (загальні для сім'ї: житло, предмети побутового та культурного призначення), а інші шляхом спільного споживання (послуги освіти, охорони здоров'я..).

Другою формою прояву даного закону є зростання виробничих потреб, тобто загальних потреб членів суспільства в засобах виробництва які є матеріальною основою розширення масштабів виробництва, матеріальних благ і послуг для задоволення зростаючих особистих потреб.

Особливе інтенсивне зростання оновлення потреб відбувається за умови науково-технічної революції, що породжує потреби, яких раніше не було, у багатьох найновіших предметах споживання і засобах виробництва яких раніше не було.

Механізм дії закону зростання потреб.

З точки зору дії закону зростання потреб необхідно відрізняти такі три великі групи:

· Традиційні

· Нові

· Такі що тільки зароджуються

Під традиційними потребами слід розуміти такі, які стали для людей звичайними. Одні з таких потреб мають багато тисячолітню історію (потреби в м'ясі, молоці, хлібі…), інші 30-50 річну історію (телевізори, холодильники, магнітофони..). Для задоволення цих потреб, виробництво виготовляє необхідну продукцію.

Нові потреби. Потреби в таких матеріальних благах і послугах, які ще не стали звичними для більшості населення, які щойно усвідомлюються людьми як нові потреби. Водночас нові матеріальні блага і послуги виробництво вже частково освоїло і має можливість розширити їх випуск (останні моделі телевізорів, телефонів, комп'ютерів, літаків).

Оскільки виробництво і наука розвиваються то створюються умови для освоєння в перспективі нових предметів споживання та засобів виробництва. На основі цього виникають абсолютно нові потреби. Зародження абсолютно нових потреб супроводжується відмиранням деяких традиційних потреб. Так, не має потреби в речах, споживання яких було характерним протягом багатьох століть (дерев'яні відра, гасові лампи).

Таким чином, сукупні потреби зростають завдяки тому, що традиційні потреби розширюють свої межі за рахунок нових потреб, які згодом стають традиційними; у свою чергу нові потреби розширюють свої межі за рахунок потреб, що формуються, котрі через певний час стають новими потребами, що їх виробництво має реальну можливість задовольняти.

До специфічних особливостей дії закону зростання потреб належить його незворотність: з тією чи іншою мірою інтенсивності за будь-якої ситуації потреби змінюються, як правило в одному напрямку - у бік зростання.

1.4 Взаємодія потреб і ресурсів

Блага - засіб задоволення потреб. Вони можуть бути даровані - те що дано природою (земля, піски, природні ресурси, повітря, вода в річках та морях…) і економічними - те що видобуто або створено працею людини (оброблена земля, посаджений ліс, видобута нафта, машини, верстати, обладнання, дороги, мости, послуги..).

Блага можна розділити за рядом ознак:

· Матеріальні (що володіє здатністю задовольняти людську потребу і обмінюватися на інші товари або гроші);

· Нематеріальні (послуга: ремонт автомобіля, прийом лікаря, робота викладача) які мають ті ж властивості що і товар.

Різниця між товаром і послугою полягає тільки в одному: товар спочатку виробляється, а потім споживається, а послуга споживається безпосередньо в момент її виробництва.

За споживчою ознакою блага діляться:

· Виробничі(товари що задовольняють потреби виробництва);

· Предмети індивідуального споживання (товари що задовольняють особисті потреби).

За ознакою заміщення :

· Взаємозамінні (блага які можна замінити без шкоди для споживача);

· Взаємодоповнюючі (в процесі споживання доповнюють одне одного).

У залежності від власності:

· Приватні;

· Суспільні.

З позиції виробництва:

· Кінцеві;

· Проміжні.

Ресурси створюються для задоволення людських потреб. Ресурси - це все те, що використовується для виробництва та реалізації товарів і послуг.

Ресурси, або фактори виробництва поділяються на :

· Матеріальні ресурси (земля і капітал);

· Людські ресурси (праця і підприємницька здатність.

Ресурси і потреби утворюють основу будь-якої економіки.



Висновок

Головна проблема економіки полягає у вирішенні протиріччя між бажанням людей задовольнити свої безмежні потреби та обмеженістю ресурсів що знаходиться в її розпорядженні.

До середини 20 століття природні ресурси, складові життєві засоби людини були невичерпними. В даний час природні ресурси потрапляють в категорію не відтворюваних, не відновлюваних, вичерпаних. Така оцінка природних благ ставить перед людьми головну економічну проблему: як вирішити протиріччя між неминучим виснаженням природних благ і зростаючими потребами. Одне з вирішень цього питання це: концентрація зусиль в таких базових напрямках, як нанотехнології, біотехнології, інформаційно-комунікаційні технології.

Сьогодні важливо розподіляти ресурси, концентруватись на базовій моделі інноваційного розвитку, враховуючи економічний кругообіг в ринковій економіці.

економічний потреба організаційний правовий підприємництво



2. Підприємництво в ринковій економіці. Його організаційно правові форми

2.1 Підприємство. Його головні ознаки

Підприємство є самостійним суб'єктом права, з одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст. 1 Закону України “Про підприємства в Україні”). Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи.

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації, таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інший рахунки в банках.

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг.

Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

Першою і чи не найважливішою для розуміння характерною ознакою підприємництва є констатація індивідуального характеру підприємницької діяльності. Підприємництво - це завжди результат приватної ініціативи (хоча не виключаються й інші форми кооперації й асоціації), вільної від безпосереднього державного втручання. Підприємництво передбачає розробку і здійснення економічного проекту, здебільшого незалежного від державного управління і фінансування, автономного в плані пошуку необхідних коштів. Це можуть бути власні кошти одного чи кількох підприємців або позичені кошти (кредити), повернення яких планується після завершення виробничого або торгового циклу й одержання розрахованого прибутку. В цьому розумінні підприємництво, що охоплює ряд господарських секторів, є загалом альтернативою державному сектору економіки, що функціонує винятково на базі політики держави щодо нього і фінансується з державної скарбниці.

Не менш важливою ознакою є розуміння заохочувальних мотивів, стимулів для заняття підприємництвом. І тут першочерговим стимулом є прагнення отримати прибуток. Звідси випливає найпростіший наслідок: діюче приватне підприємство прибуткове (рентабельне) уже за визначенням; збиткове не тільки не принесе бажаного прибутку, а й розорить підприємця. Вислів "вилетіти в трубу" за всієї своєї примітивності дуже точно передає зміст цього явища. Тому можна стверджувати, що приватнопідприємницька сфера економіки загалом є сферою завжди рентабельною - нерентабельні приватні підприємства просто приречені на ліквідацію або перепрофілювання. Забезпечення свого проекту - основа основ усіх розрахунків підприємця і основний предмет його турботи у процесі діяльності.

З перших двох випливає і третя ознака, що стосується характеру роботи підприємця, а саме - організаторська робота. Вона поділяється на кілька послідовних стадій:

- вивчення кон'юнктури ринку з метою визначення пріоритетних з погляду майбутнього прибутку сфер економіки;

- фінансово-економічні розрахунки (зокрема калькуляція попередніх витрат), що покладені в основу проекту;

- вивчення діючих законоположень, що регламентують обрану підприємцем форму діяльності;

- розробка на їхній базі і затвердження в державних органах нормативного акта (актів) майбутнього підприємства;

- пошук і мобілізація коштів (інвестицій);

- залучення фахівців і робітників до безпосереднього поетапного здійснення робіт;

- поточне управління виробничим процесом;

- організація збуту виробленої продукції або наданих послуг (маркетинг);

- звітність перед податковими і контрольно - ревізійними органами держави.

На всіх стадіях підприємницької діяльності персональну відповідальність за її наслідки - як фінансову, так і юридичну - несе підприємець. Фінансова відповідальність полягає у забезпеченні рентабельності проекту (не забезпечивши її, підприємець збанкрутує), юридична - у дотриманні чинних законів, забезпеченні прав усіх робітників та службовців, залучених до здійснення проекту (не дотримуючись останніх, підприємець вступає в конфлікт з державою, що рівнозначно злочинові з усіма юридичними наслідками).

Кожне підприємство, незалежно від розмірів, форм власності та інших критеріїв, повинно за результатами своєї діяльності отримувати прибуток. Для цього воно має діяти на засадах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: самоокупність, самофінансування, самозабезпечення, матеріальна зацікавленість, економічна відповідальність, господарська самостійність у межах чинного законодавства і контроль державних органів за його дотриманням.

2.2 Основні функції підприємства

Головні принципи діяльності підприємств втілюються в основних їх функціях.

Техніко-економічна функція передбачає запровадження нової техніки і технології, впровадження досягнень науки у виробництва, придбання якісних комплектуючих виробів та предметів праці, наймання або підготовку робочої сили відповідної якості, раціоналізацію виробничих процесів тощо.

Організаційно-економічна функція означає управління процесами виробництва та збуту товарів, раціональну організацію праці найманих працівників (або асоційованих працівників на підприємствах трудової колективної власності) шляхом впровадження прогресивних форм та методів праці, укладання контрактів, вивчення ринку та ін. Ця функція є реалізацією таких форм організаційно-економічних відносин, як менеджмент і маркетинг.

Функція реалізації відносин економічної власності передбачає управління власністю, контроль за процесом ціноутворення, розподілом доходів, випуском акцій та їх продажем, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо.



Функції, зумовлені власністю:

Якщо ці функції доповнити аналізом функцій, які впливають з основних аспектів власності, то слід вирізнити правову, соціальну, психологічну та інші функції.

2.3 Класифікація підприємств

Для практики господарювання в ринкових умовах, кваліфікованого управління підприємствами виключно важливим є їх чітка і повна класифікація за певними ознаками. Загальна кількість відокремлених і згрупованих видів підприємств залежить від числа відібраних класифікаційних ознак. Достатньо повна класифікація підприємств має бути забезпечена за умови використання таких ознак:

1) мета і характер діяльності;

2) форма власності майна;

3) належність капіталу;

4) правовий статус і форма господарювання;

5) галузево-функціональний вид діяльності;

6) технологічна і територіальна цілісність;

7) розмір за чисельністю працівників.

Для переважної більшості підприємств властивим є комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. До некомерційних відносяться звичайно благодійницькі, освітянські, медичні, наукові та інші підприємства невиробничої сфери народного господарства.

Приватними є підприємства, що засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили. До цього виду відносять також індивідуальні та сімейні підприємства. Вони базуються відповідно на власності майна однієї особи або членів однієї сім'ї, виключно їх особистій праці.

Колективне - це таке підприємство, що ґрунтується на власності його трудового колективу, а також кооперативу, іншого статутного товариства або громадської організації.

Найбільш важливою є класифікація підприємств (фірм) за правовим статусом і формою господарювання.

Одноосібне підприємство є власністю однієї особи або родини; воно несе відповідальність за свої зобов'язання усім майном (капіталом). Таке підприємство може бути зареєстроване як самостійне або як філіал іншого підприємства (фірми). Форму одноосібних підприємств мають переважно малі (дрібні) за чисельністю працівників.

Кооперативні підприємства (кооперативи) - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської або іншої діяльності.

У державному секторі економіки однією з форм підприємництва є орендні підприємства. Оренда означає засноване на договірних взаєминах тимчасове володіння і користування майном, що необхідне орендатору для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів), а також окремі одиниці майна.

Відокремлені за цією ознакою господарські товариства являють собою певні об'єднання підприємців. У більшості країн з ринковою економікою такі товариства залежно від характеру інтеграції (осіб чи капіталу) та ступеню відповідальності за своїм зобов'язанням поділяються на повні, з обмеженою відповідальністю, командитні і акціонерні.

Повне товариство (товариство з повною відповідальністю) - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язання підприємства усім своїм майном.

Товариство з обмеженою відповідальністю вважається таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір котрих визначається засновницькими документами; учасники цього товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд з членами з повною відповідальністю, включає одного чи більше учасників, відповідальність котрих обмежується особистим вкладом у майно такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товариства слугує акція - цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь в статутному фонді товариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в управлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання частки прибутку у вигляді дивіденду та участь в розподілі майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох видів: перший - відкритого типу, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на фондових біржах; другий - закритого типу, акції котрого можуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Технологічною і територіальною цілісністю володіють так звані материнські (головні) підприємства або фірми. Особливістю діяльності їх є те, що вони контролюють інші фірми. В залежності від розміру капіталу, що належить материнській (головні) фірмі, а також правового статусу та ступеню підпорядкованості підприємства, які знаходяться у сфері впливу головної фірми, можна підрозділити на дочірні і асоційовані, філіали.

Дочірнє підприємство (компанія) - юридично самостійне організаційне утворення, що здійснює комерційні операції і складає звітний баланс; проте материнська фірма суворо контролює діяльність усіх своїх дочірних компаній, оскільки володіє контрольним пакетом їх акцій.

З-поміж суб'єктів господарської діяльності осібно відокремлюються малі (дрібні) підприємства, що складають основу малого бізнесу. До них відносяться господарюючі суб'єкти з чисельністю працюючих: у промисловості та будівництві - до 200 чол.; в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.; науці і науковому обслуговуванні - до 100 чол.; галузях невиробничої сфери - до 25 чол.; роздрібній торгівлі - до 15 чол.



2.4 Організаційно-правові форми підприємств

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном “на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства”.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за Законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей закону України “Про підприємства в Україні”, врегульовані ще й постановою Ради Міністрів УРСР “Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств” від 22 вересня 1990 р. в редакції від 19 жовтня 1991 р. Як зазначено в ст. 28 Закону України “Про підприємства в Україні”, держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та ін.

Загально відомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

· одноособові володіння

· партнерства (товариства)

· корпорації.

1. Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, що все майно фірми належить одному власнику, який управляє фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність за всі обов'язки фірми.

2. Партнерство (товариство)

Партнерство (товариство) - ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних осіб або юридичних осіб з умов розподілу ринку, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі у його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство є договір.

3. Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску у акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам.

Відокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга - це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) та менеджерами.



Висновки

Одні з важливих і актуальних питань політичної економії на сучасному етапі є питання пов'язані з діяльності підприємства. Оскільки підприємство є первинною ланкою суспільного поділу праці і основною ланкою народного господарства, на ньому відбувається створення предметів споживання і засобів виробництва, воно задовольняє потреби ринку і споживача у товарах. Тому на даному етапі без підприємства не можна обійтися ні у виробництві, ні у торгівлі, ні в сфері послуг, ні в фінансово-кредитній чи страховій діяльності.

Питання тільки в тому якої форми власності, форми господарювання, розміру є дане підприємство. Важливою проблемою, пов'язаною з діяльністю підприємства є питання реалізації організаційно-правових форм на підприємстві.

Підприємство є основною ланкою народного господарства, оскільки на ньому відбувається поєднання особистісних і речових факторів виробництва, виготовляється в процесі праці вся сукупність економічних благ. Внаслідок суспільного поділу праці сформулювався народногосподарський комплекс, який включає різні галузі, в яких функціонують сотні тисяч підприємств.



Список використаної літератури

1. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г. Башнянин, П. Лазур, В. Медведєв. - К.: Ніка-Центр: Ельга, 2000. - 526 с.

2. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник / Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. - Рівне: ППФ "Волинські обереги", 2000. - 408 с.

3. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник / Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - 2-е вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 358 с.

4. Мочерний С. Політична економія: Навч. посіб. / Степан Мочерний,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 687 с.

5. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В.М. Фомішина, О.І. Тищенко. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. - 624 с.

6. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, - 5-те вид. виправлене. - К.: Знання-Прес, 2004. - 614 с.

7. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ В.О. Білик, О.І. Гойчук, М.М. Гузик та ін.; За ред. В.О. Білика, П.Т. Саблука. - К.: Інститут аграрної економіки, 1999. - 466 с.

8. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: Вячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської, - К.: Каравела, 2007. - 447 с.

9. Основи економічної теорії: Підручник / В.Г. Федоренко, Ю.М. Ніколенко, О.М. Діденко и др.; За наук. ред. В.Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

10. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. - К.: ЦУЛ, 2003. - 411 с.

11. Політична економія: Навчальний посібник/ О.Є. Степура, О.С. Єремєєв, Т.Ю. Пономарьова, М.О. Степура; За заг. ред. О.С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

12. Політична економія: Навчальний посібник/ Т.І. Біленко, В.Г. Бодров, В.В. Волинцев та ін., За ред.

Размещено на allbest.ru