Пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сутність та класифікація собівартості продукції

1.1 Методи визначення собівартості продукції

1.2 Вплив собівартості на прибуток

2. Аналіз собівартості продукції на прикладі ТОВ «МОСТОБУД»

2.1 Аналіз витрат на оплату праці

2.2 Організаційні шляхи зниження собівартості

2.3 Економічні шляхи зниження собівартості

Література

Вступ

Собівартість є одним із важливих узагальнюючих якісних показників ефективності виробництва, що дозволяють здійснювати контроль над витратами та оцінювати результати господарської діяльності підприємства. Вона формується безпосередньо на підприємстві і відображає індивідуальні витрати та умови виробництва, а також конкретні результати господарювання цього виробничого підприємства.

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що одне із провідних місць у системі показників, що характеризують ефективність виробництва, належить собівартості продукції. У ній як у синтетичному показнику відбиваються всі сторони виробничої й фінансово-господарської діяльності підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.

Положенням про склад витрат визначено, що собівартість продукції (робіт, послуг) являє собою вартісну оцінку використаних у процесі виробництва природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво.

Визначення собівартості необхідно з багатьох причин, у тому числі для визначення рентабельності окремих видів продукції й виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого планування, визначення національного доходу в масштабах країни.

Собівартість продукції один з основних факторів формування прибутку. Якщо вона підвищилася, то за інших рівних умов розмір прибутку за цей період обов'язково зменшиться за рахунок цього фактора на таку ж величину. Між розмірами величини прибутку й собівартістю існує зворотньо-функціональна залежність. Чим менша собівартість, тим більший прибуток, і навпаки. Собівартість є однією з основних частин господарської діяльності й відповідно одним з найважливіших елементів цього об'єкта управління.

Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

У дослідженні процесу становлення собівартості та проблем її розрахунку приділяється багато уваги, оскільки витрати та собівартість продукції є найважливішими показниками функціонування підприємства, особливо на етапі фінансової кризи.

Мета курсової роботи полягає в обґрунтування концептуальних засад щодо управління собівартістю продукції та розробка на цій основі рекомендацій методологічного та практичного спрямування, спрямованих на пошук шляхів зниження собівартості продукції в умовах непередбачуваного зовнішнього середовища.

1. Сутність та класифікація собівартості продукції

Одним із найважливіших показників роботи підприємства та галузі економіки в цілому є собівартість виробництва й собівартість продукції. Для правильного застосування цих показників у господарській практиці необхідно знати економічну природу собівартості, особливості її формування, склад виробничих витрат та шляхи зниження.

Собівартість як економічна категорія, притаманна товарно-грошовим відносинам. Вона виникає тоді, коли всі витрати виробництва стали набирати вартісної форми, тобто коли виникла необхідність підрахувати, скільки коштує виробництво товару і з якою вигодою або збитком він реалізований.

Собівартість продукції являє собою вартісну оцінку використовуваних у процесі виробництва продукції природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво і реалізацію.

Собівартість слугує базою ціни товару і її нижчою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва. Підприємство не може встановлювати ціну, нижчу за собівартість, бо в такому разі воно матиме збитки.

Собівартість продукції -- це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг).

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку.

Як економічна категорія собівартість виконує ряд функцій: - облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;

- база для формування оптової ціни на продукцію підприємства, визначення прибутку і рентабельності;

- економічне обґрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення підприємства;

- визначення оптимальних розмірів підприємства;

- економічне обґрунтування і прийняття будь-яких управлінських рішень.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За інших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на одиницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Із зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продукції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства знаходиться в оберненій залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат прибутком і створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості працівників. Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва по природних зонах і мікрозонах України, а також для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними найбільш ефективних галузей.[13; 456]

При обчисленні собівартості важливе значення має склад витрат, які до неї входять. Собівартість повинна включати до свого складу витрати необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і засобів праці, робочої сили і природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються за рахунок прибутку ( Рисунок 1.1.1 ).

Рис 1.1.1 Класифікація витрат щодо формування собівартості

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить витрати на забезпечення підприємств сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи належать витрати, пов'язані з раціоналізацією та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства. До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо [16 c.120].

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Витрати також класифікують за способом впливу на собівартість продукції

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість -- це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньогалузева -- відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Рис 1.1.2 Класифікація витрат що впливають на собівартість продукції

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньогалузева -- головним чином для ціноутворення [11 c.56].

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку [1 c.264].

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва -- це витрати підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва і собівартість загального випуску продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису виробництва, класифікуються за економічними елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів і матеріальних активів;

- інші витрати, пов'язані з основною діяльністю [10 c. 34 - 38].

Виробнича собівартість валового випуску продукції розраховується так: із загальної суми витрат вираховуються витрати на роботи та послуги, що не входять до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні -- додається [3 c128].

Рис 1.1.3 Структура загальних витрат, що використовується у світовій практиці бухгалтерського обліку

Собівартість реалізованої продукції розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису виробництва може бути різним, залежно від розміру підприємства, стану його інформаційної бази та стадії планування. Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції ( Рисунок 1.1.3 ).

Структура собівартості -- це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції. [8. 90 - 95].

1.1 Методи визначення собівартості продукції

На різних підприємствах і навіть у різних виробництвах та господарствах одного й того самого підприємства облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) ведуть різними методами. Вибір методу залежить від галузевих особливостей, обсягів та періодичності випуску продукції, організації і технології виробництва, методики планування, стану технічного нормування та інших факторів. Загалом ці методи можна розділити на нормативний, позамовленнєвий та попередільний. Проте залежно від особливостей технології та організації виробництва на одному й тому самому підприємстві (у різних виробництвах) може застосовуватися не один, а декілька методів обліку, що дозволяє максимально використовувати переваги окремих методів для ухвалення управлінських рішень.

Який би із запропонованих методів розрахунку собівартості не обрало підприємство, мета їх застосування одна -- отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки незавершеного виробництва та готової продукції

1. Нормативний метод

Він є найбільш прогресивним, тому що дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрат. Все витрати в межах норм враховуються без групування, по окремим замовленням. Відхилення від встановлених норм враховуються по їх причинам и винуватцям, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень. При цьому фактична собівартість виробу при нормативному методі обліку визначається шляхом сумування витрат по нормам і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

Цей метод застосовують, як правило, на підприємствах оброблювальних галузей промисловості з масовим і великосерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, що складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швацької, взуттєвої, трикотажної, шинної, меблевої промисловості тощо).

У чому переваги? Нормативний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції дозволяє, не чекаючи кінця місяця, мати фактичну собівартість виробів, а також регулярно (один раз на 10 днів або частіше) аналізувати причини відхилень і виявляти їх винуватців. Системне документування відхилень від норм дозволяє встановлювати причини відхилень у момент їх виникнення, тоді як за інших методів причини та винуватці відхилень якщо і виявляють, то після складання звітної калькуляції собівартості.

У чому недоліки? Найчастіше вони полягають у неправильному обліку відхилень фактичних витрат від норм: відхилення виявляють шляхом проведення розрахунків за тривалий період, не завжди документують, ведуть їх укрупнений облік без визначення причин і винуватців, істотні суми необлікованих відхилень від норм тощо.

2. Позамовний метод

Застосовується найчастіше в індивідуальному і дрібносерійному виробництві, а також для калькулювання собівартості робіт ремонтного й експериментального характеру. Метод цей полягає в тому, що витрати на виробництво враховуються по замовленням на виріб чи на групу виробів. Фактична собівартість замовлення визначається по закінченні виготовлення виробів чи робіт, що відносяться до цього замовлення, шляхом підсумовування усіх витрат по даному замовленню. Для начислення собівартості одиниці продукції загальна сума витрат за замовленням поділяється на кількість випущених виробів.

Таким чином позамовний метод використовують на підприємствах, які виготовляють примірники, що не повторюються, одиничні, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні унікального виробу чи такого, що виконується за спеціальним замовленням. Прикладами позамовного виробництва є важке машинобудування, суднобудування, літакобудування, будівництво, наука та інтелектуальні послуги (аудит, консультування), меблева промисловість, ремонтні роботи тощо.

Суть цього методу полягає в такому: усі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітну плату основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Інші витрати обліковують за місцями їх виникнення і включають у собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази (ставки) розподілу.

При позамовному методі обліку собівартості витрати на виробничі матеріали, оплату праці робочих і загальновиробничі витрати відносять на кожне індивідуальне замовлення або на вироблену партію продукції. При виготовленні великих виробів з тривалим процесом виробництва замовлення видають не на виріб у цілому, а на його агрегати, вузли, що є закінченими конструкціями.

Як правило, кожне замовлення призначене для окремого замовника, споживача, отримувача. Цей метод може застосовуватися тільки за тієї умови, що основні матеріали (матеріали на технологічні цілі), основна заробітна плата виробничих робітників та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).

3. Попередільний метод

Метод калькулювання собівартості знаходить застосування в масовому виробництві з коротким, але закінченим технологічним циклом. Продукція, що випускається підприємством, однорідна по вихідному матеріалу і характеру обробки. Облік витрат при цьому методі здійснюється по стадіях (фазам) виробничого процесу.

Таким чином, позамовний метод використовують на підприємствах, які виробляють одиничні екземпляри, що не повторюються, або невеликі партії виробів одного виду, при виготовленні виробу, який є унікальним або виконується за спеціальним замовленням. Зокрема, його застосовують у важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, будівництві, науці та інтелектуальних послугах (аудит, консультування), меблевій промисловості, ремонтних роботах тощо. Цей метод може застосовуватися тільки за умови, що основні матеріали, основна заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві, та інші прямі витрати більш-менш легко ідентифікувати з конкретною продукцією, роботами чи послугами (або їх групами).

Сутність цього методу полягає в наступному: усі прямі витрати обліковують у розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями.

При використанні кожного з перерахованих методів контроль за рівнем витрат найбільш ефективно здійснювати по місцям їх виникнення, центрам витрат, центрам відповідальності.

1.2 Вплив собівартості на прибуток

Важливим фактором, що впливає на величину прибутку від реалізації товарної продукції, є розмір собівартості продукції.

Собівартість складає частину вартості продукції та показує, що підприємство витрачає на виробництво продукції, тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна, якщо при цьому рівні інші умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток.

Усупереч прямо пропорційному зв'язку впливу обсягу реалізації товарної продукції на рівень прибутку, зв'язок між величиною прибутку і рівнем собівартості зворотна.

Чим нижче собівартість проданої продукції, обумовлена рівнем витрат на її виробництво і продаж, тим вище прибуток, і навпаки.

Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені, а у 2002 році зміненими Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо. Перелік включених до собівартості поточних витрат визначено ст. 9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

· відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи);

· амортизація основних засобів і нематеріальних активів;

· витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;

· інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт).

Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обмеженою. Однак вона можлива з допомогою належного управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування [7. c.139].

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зниження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний перелік вказаних витрат, що дається в Типових положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.

Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання [8, c.96].

2. Аналіз собівартості продукції на прикладі ТОВ «МОСТОБУД»

Товариство з обмеженою відповідальністю «МОСТОБУД» - українська компанія, що спеціалізується на будівництві та ремонті мостів, естакад, шляхопроводів та інших споруд. Входить до складу Всеукраїнської асоціації «МОСТИ УКРАЇНИ» та корпорації «УКРМОСТОБУД». ТОВ «МОСТОБУД» укомплектоване досвідченими спеціалістами - виконавцями робіт з високим рівнем кваліфікації, які мають багаторічний досвід у виконанні будівельних робіт. На сьогодні загальна чисельність працюючих складає 117 осіб, з них: інженерно-технічні працівники - 13 осіб; водії, механіки - 10 осіб; 94 особи - лінійні працівники (бетонярі, арматурники, монтажники, електрогазозварники). Всі роботи виконуються якісно, з дотриманням вимог діючих будівельних норм і стандартів, ДБН та ДСТУ.

Нині основні зусилля ТОВ «МОСТОБУД» зосереджені на будівництві Подільського мостового переходу в Києві через р. Дніпро в місті Києві. Відповідно до проекту міст передбачає з'єднання Подолу з лівобережними районами Воскресенкою та Райдужним масивом. Загальна протяжність мостового переходу - близько 7,5 км (10,2 км з підходами). З них мостів над водою - 1,8 км над водою і плюс 3 км естакад до них. Ширина - 35 м.

До складу траси входять:

· три мости через Гавань;

· міст через річку Дніпро (довжина прогону 344 м);

· міст через річку Десенку;

· міст через озеро Райдужне;

· естакади на Трухановому острові та в урочищі Горбачиха;

· чотири багаторівневі транспортні розв'язки.

Відповідно до Генерального плану розвитку Києва Подільський мостовий перехід стане найбільшим серед існуючих 6 мостів через р. Дніпро у столиці України.

За період роботи ТОВ «МОСТОБУД» зарекомендувало себе, як надійний партнер, який вчасно та в повному обсязі здійснює оплату замовлених товарів і послуг. Ділові зв'язки налагоджено з великими вітчизняними підприємствами, серед них ПрАТ «Завод «КУЗНЯ НА РИБАЛЬСЬКОМУ», ТОВ «ГУДВІЛ», ТОВ «ВАРТІС», Інститут електрозварювання імені Євгена Патона НАН України, ТОВ «ЕРАЛІСТЕХНО», МПП ВКС «КИСЕНЬ», ТОВ «ПЕРІ», Асоціація «Промислово-будівельна група «Ковальська», ТОВ «СТОЛИЦЯ-БЕТОН» та інші. собівартість ціна прибуток витрата

Аналіз структури і динаміки активів за 2017-2018 р.р. проводився на підставі даних бухгалтерського балансу компанії, представлених в Додатку 1.

1. За 2018 р активи компанії значно збільшилися, на 30 290 тис грн. або (+ 282%), зростання активів був обумовлений збільшенням оборотних активів на 30 037 тис. грн. (+ 281%).

Зростання оборотних активів в 2018 р був викликаний збільшенням запасів на 33 274 тис. грн. та незавершиного виробництва на 33 526 тис. грн. , а також зниження дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги на 5562 тис. грн. (-401%).

За 1018 р. підприємство вийшло в прибутковість, а в 2017 р. підприємство мало непокритий збиток у 378 тис. грн. Але при цьому зросла кредиторська заборгованість на 29 684 тис. грн. , а сааме поточна кредитоьрська заборгованість за одерженими авансами на 21175 тис. грн. Та кредиторська заборгованість за товари та послуги на 8 250тис. грн.

Систематичний аналіз структури витрат на підприємстві має дуже важливе значення, в першу чергу, для управління витратами з метою їх мінімізації, виявлення основних резервів для їх зниження і розробки конкретних заходів щодо їх реалізації на підприємстві. Всі ці заходи сприяють зниженню собівартості продукції і підвищенню еффеківності діяльності підприємства.

Розглянемо структуру собівартості товарної продукції за елементами на ТОВ «Мостобуд» у 2017-2018 роках (табл. 2.1).

Табл 2.1

№	Найменування витрат	2017	2018	Уд. вага з поч. 2017р,%	Уд. вага з поч. 2018р,%
1	Матеріальні витрати	319	433	53,4	57
	Сировину і матеріали	102	164	17,1	21,6
	покупні та послуги стор. орган.	37	49	6,3	6,5
	паливо	102	128	17,2	16,8
	електроенергія	41	50	6,9	6,6
	допоміжні матеріали	35	40	5,9	5,4
2	Витрати на оплату праці	139	168	23,3	22,2
3	Відрахування на соц. страхування	52	65	8,8	8,6
4	Амортизація	24	302	4,2	4,0
5	Амортизація об'єкта лізингу	21	23	3,7	3,1
6	Лізингові платежі	12	38	2,1	0,5
7	Інші витрати	27	35	4,6	4,6
	Разом	597	761	100	100

Аналіз наведених даних дозволяє визначити, що найбільшу питому вагу в структурі собівартості займають матеріальні витрати - 53,4% і 57% в 20017 і 20018 роках відповідно. Це свідчить про те, що ТОВ «Мостобуд» є матеріаломістким підприємством і основний резерв зниження собівартості лежить тут.

Збільшилася частка сировини і матеріалів (на 4,5%) і в незначній мірі - послуг сторонніх організацій (на 0,2%). Частка витрат на паливо, електроенергію й допоміжні матеріали знизилася на 0,4, 0,3 і 0,5% відповідно, хоча у вартісному вираженні ці витрати збільшуються.

Загальна сума матеріальних витрат у 2018 р склала 433млн. грн., що на 11 4 млн. грн більше, ніж у 2017 р . Даний показник зріс як у зв'язку зі збільшенням частки матеріальних витрат у структурі собівартості продукції, так і у зв'язку зі збільшенням випуску продукції на 7 млн. грн (у порівнянних цінах).

Структура собівартості продукції в 2018 р на 22,2% складається з витрат на оплату праці. Частка цього елемента в структурі в порівнянні з 2017 р зменшилася на 1,1%. Однак у вартісному вираженні ці витрати на 29 млн. грн. більше, ніж у 2017 році, і становлять 168 млн. грн Динаміка витрат на оплату праці обумовлена збільшенням продуктивності праці і випуску продукції.

Разом із зростанням заробітної плати відбулося збільшення відрахувань на соціальне страхування. Це пов'язано з тим, що відрахування дані надходять від заробітної плати. Отже, із зростанням заробітної плати на 29 млн. грн. відбулося збільшення відрахувань на 13 млн. грн. Частка цього елемента в собівартості продукції невелика - 8,6% у 2018р , Що на 0,2% нижче, ніж у 2017р, що також пов'язане з динамікою витрат на оплату праці.

Частка амортизації в структурі собівартості невелика. Вона знизилася в 2018 р на 0,2% і склала 4,0% від усіх витрат на випуск продукції. У 2017 р сума амортизаційних відрахувань становила 2 4 млн. грн., а в 2018 р 30 млн. грн. Амортизаційні відрахування мають тенденцію до збільшення.

Амортизація об'єкта лізингу зросла на 2 млн. грн і склала 2 3 млн. Грн Лізингові платежі ж зменшилися з 1 2 млн. грн. до 3 млн. грн. Ці елементи мають незначну питому вагу в структурі собівартості. Їх частка поступово знижується.

Інші витрати в 2018 р склали 3 5 млн. грн., що на 7 млн. грн більше, ніж у 2017р . Але їхня частка в структурі витрат на випуск продукції не змінилася і становить 4, 6%.

Під впливом зростання всіх елементів витрат збільшилася і собівартість продукції. Загальна сума витрат на виробництво продукції склала в 2018 році 761 млн. грн., Що на 16 4 млн. грн більше, ніж у 2017 р . Це пов'язано із збільшенням обсягу виробництва. Цей чинник був причиною підвищення по всіх елементах витрат і, перш за все, матеріальним витратам і заробітної плати.

2.1 Аналіз витрат на оплату праці

Таблиця 2.2 Вихідні дані по загальновиробничих витратахна ТОВ «МОСТОБУД» за 2018 рік.

Місяць	Загальновиробничі витрати, тис. грн.
	План	Факт
Січень	90	98	+9
Лютий	90	97	+7
Березень	90	110	+20
Квітень	90	119	+29
Травень	110	125	+15
Червень	110	132	+12
Липень	110	120	+10
Серпень	110	125	+15
Вересень	120	140	+20
Жовтень	120	130	+10
Листопад	120	160	+40
Грудень	120	161	+41
Всього:	1280	1530	+228

Таблиця 2.5 Результати аналізу впливу кількості робочих і їх середнього заробітку на заробітну плату працівників апарату управління

Кількість робочих КР, чол.	Оплата труда ОТ, грн.	Заробітна плата ЗП, тыс. грн.	Відхилення від плану
План	Факт	План	Факт	План	Ум.	Факт	КР	ОТ	Всього
942	951	900	947	10,174	10,182	10,807	+8,100	+44,697	+52,797

На підставі даних таблиці 2.5 можна зробити висновок: планова сума витрат на заробітну плату на підприємстві в 2020 році була перевищена на 52,8 тис. грн., в тому числі за рахунок збільшення чисельності робітників - на 8,1 тис. грн., за рахунок зростання заробітної плати - на 44,7 тис. грн. Збільшення витрат на заробітну плату може спричинити за собою зростання собівартості продукції, а в кінцевому результаті - зменшення прибутку підприємства.[5, c. 256].

Шляхи зниження собівартості продукції

В умовах ринкової економіки, коли головною метою підприємств є прагнення до одержання максимального прибутку, зниження собівартості продукції стає головним чинником на шляху його підвищення.

Собівартість продукції є не тільки найважливішою економічною категорією, але і якісним показником, на підставі якого можна судити про ефективність використання підприємством різноманітних видів ресурсів, а також про рівень організації праці на підприємстві.

Собівартість продукції - це один з основних результуючих показників роботи підприємства. Досягнення оптимального рівня витрат має важливе значення, оскільки дає змогу підприємству збільшувати свій прибуток за умови стабілізації цін і підтримувати конкурентоспроможність на ринку. Управління собівартістю на промисловому підприємстві вимагає своєчасного виявлення наявних резервів і наступного дієвого координування різних сторін господарської діяльності підприємства.

Собівартість - це економічна категорія, що визначає грошове вираження витрат підприємства на підготовку, виробництво і реалізацію продукції. До неї включаються матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів та інші витрати .

Елементи витрат	Україна	Німеччина	США
1. Витрати на сировину та матеріали	67	36	34
2. Витрати на оплату праці	13	25	26
3. Амортизація	11	14	16
4. Витрати на соц. потреби	5	20	20
5. Інші витрати	4	5	34 [1, с. 216]

У країнах з різним рівнем розвитку економіки структура собівартості представлена по-різному. В Україні найбільші витрати спрямовані на сировину і матеріали, в той час як в Німеччині та США даний показник є у два рази меншим. З іншої сторони, в розвинених країнах у два рази більшу частину, ніж в Україні, займають витрати на оплату праці, а відрахування на соціальні потреби у чотири рази перевищують українські показники (табл. 3.1.). З цього випливає, що необхідно оптимізувати структуру собівартості так, щоб можна було знайти шляхи і резерви зниження собівартості.

Структура витрат виробничого підприємства, %

У собівартості, як узагальнюючому економічному показнику знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва та освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва та праці; ступінь використання виробничих потужностей; економність використання матеріальних та трудових ресурсів та інші умови й фактори, що характеризують виробничо-господарську діяльність [16].

З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:

- у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;

- у появі більших можливостей матеріального стимулювання робітників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;

- у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;

- у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції і збільшити обсяг продажів .

Основними напрямами зниження собівартості продукції є:

· підвищення технічного рівня виробництва;

· комплексне, повне використання сировини і матеріалів, зменшення витрат на доставку і зберігання сировини;

· зменшення витрат на використання енергії різних видів;

· збільшення продуктивності приці і в зв'язку з цим зменшення питомих витрат на заробітну плату в собівартості продукції;

· зменшення витрат на управління та організацію виробництва;

· зменшення невиробничих витрат.

Технічні шляхи зниження собівартості.

механізація, автоматизація, комп'ютеризація виробництва

раціоналізація виробництва

створення і підвищення якості продукції, що випускається

По кожному з представлених напрямків виходячи з наявних ресурсів і конкретної ситуації на підприємстві, необхідно розробити перелік заходів, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Так, підвищення технічного рівня виробництва може бути реалізовано за такими напрямами:

- суворе дотримання технологічної дисципліни з метою скорочення втрат від браку;

- використання транспорту та обладнання в економічно ефективних режимах;

- збалансоване використання виробничих потужностей;

- підвищення організаційного рівня виробництва з метою скорочення втрат робочого часу і тривалості виробничого циклу;

- впровадження ефективних систем управління якістю продукції. Зміна технологій дозволяє суттєво знизити витрати. Тобто, якщо автоматизувати певні виробничі процеси, це призводить до більшої узгодженості і зниження витрат, також підприємство може використовувати його, аналізуючи саме виробництво продукту. Багато підприємств вже використовують високий ступінь автоматизації, але ще є значні можливості для оптимізації робочого потоку. Програмне забезпечення аналізує виробничі процеси і визначає час очікування, та його причини. Це показує, де матеріал і компоненти не доступні в разі потреби і дозволяє компаніям оптимізувати виробництво, підвищити ефективність і скоротити витрати.

Вдосконалювання і краще використання техніки. До складу витрат по змісту й експлуатації устаткування входять амортизація, витрати на поточний ремонт, матеріали, паливо й енергія, а також заробітна плата на зміст устаткування й інших робочих місць, відшкодування зносу інструментів, витрати на їхнє відновлення й ін.

Впровадження передової техніки і технології, модернізація устаткування, краще використання техніки крім підвищення продуктивності праці знижують, як правило, суму амортизаційних відрахувань у собівартості чи одиниці на 1 грн. продукції. На кожен вид основних фондів, у тому числі на виробниче устаткування, у відповідності з термінами фізичного і морального зносу затверджені норми амортизаційних відрахувань, що створюють грошовий фонд, достатній для капітального ремонту і його відновлення.

З ростом і вдосконалюванням техніки сума щорічної амортизації також росте, але оскільки росте і випуск продукції, виготовленої на більш продуктивному устаткуванні, то сума амортизації в собівартості одиниці звичайно зменшується. Економія на амортизації особливо відчутна при перевиконанні планів випуску продукції.

З підвищенням продуктивності праці допоміжних робітників знижуються витрати на кожну гривню продукції заробітної плати цих робітників. Новітнє устаткування з більш високими експлуатаційними можливостями дозволяє заощаджувати допоміжні матеріали, паливо й енергію. Дбайливе використання інструментів, багаторазове заточення різців, свердлів також ведуть до економії. Вартість інструментів списується на собівартість виробів. Від того, скільки виробів виготовлено за допомогою цих інструментів, залежить вартість інструментів, що падає на один виріб.

Вдосконалювання і краще використання техніки, економія у витратах по змісту й експлуатації устаткування ведуть до зниження частки цих витрат на кожну грн. продукції.

Отже, найбільш ефективними шляхами зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, використання світового досвіду щодо зменшення собівартості. Саме ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології - це вихід для українського товаровиробника.

Матеріальні витрати, як відомо, в більшості галузей промисловості займають велику питому вагу в структурі собівартості продукції, тому навіть незначне заощадження сировини, матеріалів, палива і енергії при виробництві кожної одиниці продукції в цілому по підприємству дає великий ефект. Скорочення даних витрат навіть в невеликому відсотковому співвідношенні може внести істотні зміни на вартість виробництва. Скорочення витрат на сировину та матеріали може бути реалізовано за такими напрямами:

- зменшення транспортних витрат і витрат на зміст логістичного ланцюга;

- застосування ресурсозберігаючих технологій. [18].

Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їх придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, які за своїми розмірами та якістю точно відповідають планової специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції.

Іноді компанії можуть знизити вартість компонентів, купуючи оптом або замінивши менш дорогими компонентами, які задовольняють вимоги. Іноді дизайн дозволяє використовувати меншу кількість застібок або менше матеріалу без втрати якості. Огляд таких можливостей часто призводить до зниження витрат виробництва.

Ефективна стратегія для зниження собівартості продукції полягає в перегляді компонентів самого продукту. Компанія повинна визначити ключові характеристики продукту, які відповідають за його успіх на ринку. Можна змінити дизайн продукту, щоб зменшити витрати за рахунок усунення незначних особливостей, зберігаючи характеристики, що цінують клієнти.

Слід зазначити, що перелік заходів в кожному конкретному випадку складається індивідуально з урахуванням специфіки поточного стану виробництва і може динамічно змінюватися.

В собівартості продукції знаходять своє відображення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва та освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва та праці, ступінь використання виробничих потужностей, економність використання матеріальних та трудових ресурсів та інші умови і фактори, які характеризують виробничо-господарську діяльність. Можна сказати, що саме на дані показники повинні спиратися резерви зниження собівартості продукції. Але звичайно ж, основним і найбільш головним резервом зниження собівартості продукції підприємства є зниження матеріальних витрат. Тому за рахунок закупівлі більш дешевшої сировини, а також зі зменшенням транспортних витрат, пов'язаних з її доставкою підприємство може значно знизити собівартість своєї продукції.

Разом з тим слід зазначити, що зниження собівартості має бути розумним, без шкоди якості і конкурентоспроможності випускаємої продукції. Будьяке зниження собівартості, що призводить до погіршення якості продукції, не є економічно виправданим. Також неприпустимо проводити зниження собівартості за рахунок погіршення становища персоналу підприємства. Таким чином, у загальному випадку доцільно говорити не про зниження, а про оптимізацію витрат. Системний підхід до зниження собівартості на промисловому підприємстві дозволяє організувати безперервні спостереження за додатковою економією і ефективними способами досягнення мети скорочення і зниження витрат. Така система спроможна ідентифікувати високі виробничі витрати і сприяти розробці стратегії боротьби з ними. Перспективи подальших досліджень у даному напрямку можуть бути пов'язані з ув'язкою комплексу заходів щодо оптимізації витрат на виробництво продукції з критерієм оптимізації, в якості якого може виступати максимізація інтегрального показника результативності фінансово-господарської діяльності підприємства

2.2 Організаційні шляхи зниження собівартості

Досить важливим джерелом зниження собівартості продукції на підприємстві є зростання продуктивності праці. Це обумовлюється тим, що, поперше, за рахунок зростання продуктивності праці досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці призводить до скорочення витрат на виробництво продукції. По-друге, завдяки зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних витрат.

Удосконалення організації виробництва і праці може бути реалізовано за такими напрямами:

- підвищення мотивації співробітників;

- автоматизація виробництва.

На підприємстві продуктивність праці визначається за формулою:

де ВП - обсяг продукції (шт., т, м3 , м 2 , грн., н-год.);

Чсс - середньосписковий склад промислово виробничого персоналу, чол.

Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення виробітку продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення вироблення може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

У першому випадку, коли змінюються норми виробітку і розцінки, підприємство отримує економію на заробітній платі робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не призводить до зниження середньої заробітної плати робітників, так як наведені організаційно-технічні заходи дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно зі зростанням середньої заробітної плати робітників.

У другому випадку, коли встановлені норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується обсяг виробництва, що призводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже повністю) - умовно-постійні витрати (амортизація обладнання, утримання будівель, зміст цехового і загальнозаводського апарату та інші витрати), які не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це означає, що їх загальна сума не змінюється або майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості [15, c.55].

2.3 Економічні шляхи зниження собівартості

Ще одним із шляхів зниження собівартості по даному напряму є заміна постачальника - якщо постачальник компонентів не готовий розглянути зниження цін і не може запропонувати більш дешеві альтернативи, компанія, досліджуючи ринки, може знайти постачальників, які задовольняють вимогам, які пропонують краще співвідношення з точки зору задоволення специфікації і низьких цін. Зміна обсягу і структури продукції (з метою зниження умовно-постійних витрат) може бути реалізовано за такими напрямами:

- скорочення витрат на обслуговування і управління виробничим процесом;

- раціоналізація організаційної структури системи управління виробництвом.

Ефективним методом пошуку шляхів зниження собiвартостi продукції є функціонально-вартісний аналіз. Функцiональний підхід передбачає абстрагування від iснуючого iнженерного рiшення, видiлення функцiй, якi виконує вирiб, та пошук альтернативних варіантів виконання функцiй з меншими витратами.

Пiд час функцiонально-вартiсного аналiзу необхідно передусiм з'ясувати: що являє собою вирiб, функцiю якого необхідно виконати з мiнiмальними витратами; яку функцiю він виконує; якi фактичнi витрати на виконання цiєї функцiї; якi максимально можливi витрати на реалiзацiю цiєї функцiї; якими iншими способами можна здiйснити функцiю; якi будуть витрати на її здiйснення.

Мета функцiонально-вартiсного аналiзу полягає в наступному: привернути увагу конструкторів та технологiв до тих функцiональних частин виробу, де виникають диспропорцiї мiж важливiстю виконуваних функцiй, якiстю та витратами на їх здiйснення для того, щоб виявити зайвi витрати, причини їх виникнення та знайти резерви зниження собівартості виробу.

Не менш важливим чинником, що сприятиме скороченню витрат підприємств, є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між виробництвом і сировинною базою.

Таким чином, дотримання загальних економічних принципів та законів є одним з найважливіших чинників зниження собівартості продукції, що не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

Собівартість продукції підприємства є найважливішим узагальнюючим показником економічної ефективності її виробництва. В ній відбиваються всі сторони господарської діяльності: ступінь технологічного оснащення виробництва та освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей; економічності використання матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, які характеризують виробничо-господарську діяльність. Від її рівня залежать фінансові результати діяльності підприємств, темпи розширеного виробництва і, звичайно ж, їх фінансовий стан. Зниження собівартості продукції сприяє збільшенню прибутку та підвищенню конкурентоспроможності.

Таким чином, при постійному пошуку нових методів і факторів зниження собівартості продукції діяльність промислових підприємств в Україні може вийти на новий, більш ефективний рівень функціонування.

Література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» № 996-Х1У від 16. 07. 2000 р.

2. Андрійчук А.Г. Економіка аграрних підприємств. К. : Вища школа, 2008.- 336с.

3. Боліох М. А., Бурчевський В. 3., Горбаток М. І. Економічний аналіз: Навч. посібник // За ред. акад. НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка.-К.:КНЕУ, 2006.-540с.

4. Партин Г. О. Фінанси підприємств : навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. / Г. О. Партин, А. Г. Загородній. - К.: Знання, 2006. - 379 с.

5. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств./ А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк, та інші. -Київ: КНЕУ, 2004. -546 с.

6. Економіка підприємства: Підручник / За заг. рсд. С. Ф. 1 Покропивного.- Вид. 2-е, перероб. та доп.- К.: КНЕУ, 2007.- 528 с.

7. Коваленко О.В. Класифікація витрат ресурсів як основа оцінювання собівартості продукції // Економіка АПК. - 2008. - №4. - с.90 - 95.

8. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств.

Підручник. -- 2-ге вид., доп. і перероблене. / В. Г. Андрійчук. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 624 с.

9. Андроcова О.Ф. Облік і аналіз собівартості продукції на промисловому підприємству / О. Ф. Андросова, Г. В. Бойченко // Економічний простір. - 2009. - №25. - С.269-274.

10. Єщенко І.А. Основи економіки: [монографія] / І.А. Єщенко. - Київ. - 2009. - 96 с.

11. Романенко В., Калініченко І. Інформаційне забезпечення управління витратами / В. Романенко // Актуальні проблеми економіки України. - 2008. - №3.- С. 13-15;

Размещено на Allbest.ru