Відповідно, саме цей аспект сприйняття модернізації закладає перспективи для подальшої розробки даної проблематики в межах вітчизняної науки державного управління. Окрім того, слід звернути увагу на те, що модернізація, як складна система, обов'язково має включати й управлінські функції. Звідси система модернізації складається з сукупності об'єктів і суб'єктів управління, які тісно мають взаємодіяти між собою у процесі управління. Без управління будь-яка система, включаючи і систему модернізації, перебуває в стані спокою та аморфності. Суспільний розвиток сучасного світу відбувається під знаком модернізації. Як наслідок, і модернізаційна парадигма в суспільстві також продовжує постійно розвиватися, здійснюючи експансію в нові для неї галузі теоретизування, абсорбуючи і адаптуючи нові теоретико-методологічні підходи. Процес модернізації при цьому - має комплексний і системний характер, зачіпаючи всі сфери в соціальному, політичному та економічному житті суспільства; супроводжується трансформацією інструментів і способів освоєння та посилення контролю з боку громадянського суспільства, технологічним прогресом; є довгостроковим (десятиліття) процесом, тому що масштаб вирішуваних завдань вимагає повільних і адаптивних змін.

3.3 Перспективи функціонування розвитку позаринкових економічних процесів

Досвід реформування вітчизняної економіки однозначно довів складність, довготривалість процесів переходу до ринкової системи господарювання. Україна повинна виробити свій шлях, який би максимально враховував власні національні інтереси. Йдеться про необхідність розробки методів і механізмів оптимального розмежування, врахування і взаємного узгодження приватних і суспільних інтересів у процесі становлення змішаної економіки України, тобто такого типу економіки, за якого зберігається державне регулювання економічних процесів.

За період проведення реформи в економіці сталися глибокі якісні перетворення. Серед позитивних економічних зрушень в українській економіці, важливих з погляду її ринкових перспектив, слід вважати:

1. формування ефективного конкурентоспроможного недержавного сектора економіки і прошарку приватних підприємств;

2. зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переважно ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит;

3. введення національної грошової одиниці - гривні, становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку;

4. появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.

Що ж стосовно перспектив економічних перетворень, то існує необхідність рішучого поглиблення курсу реформ. Тепер створено об'єктивні передумови посилення соціальної спрямованості реформ, надання їм більшої суспільної вартості. При ньому в країні потрібно здійснити досить глибокі системні перетворення у різних сферах економічного, соціального та політичного життя з тим, щоб міцніше утвердитися на шляху сучасного цивілізованого розвитку. Цей етап необхідно пройти якомога енергійніше, у максимально стислий період.

Слід зберегти наступність реформ і глибоко усвідомити, що припущені недоліки та негативні риси нинішнього розвитку мають тимчасовий характер. Важливим пріоритетом економічних перетворень має стати значне поглиблення демократизації усіх сфер суспільного життя, в тому числі економічної діяльності. Це є основою соціального і економічного прогресу суспільства. Всебічний розвиток економічної демократії органічно пов'язаний із реалізацією корпоративних прав громадян, розвитком малого та середнього підприємництва, запровадженням цивілізованої системи розподілу між соціальними групами населення.

Україна не стоїть осторонь міжнародних інтеграційних процесів. Однак реалії у взаємовідносинах України із світовою економікою характеризуються недостатнім рівнем готовності нашої економіки до високоефективних форм зовнішньоекономічного співробітництва. Без проведення відповідних економічних реформ в Україні інтеграція у світову економіку буде неможливою. А тому економічна політика, спрямована на інтегрування національної економіки у світове господарство, має грунтуватися на створенні дефіцитних факторів виробництва при підтримці наявних. Потрібно створювати відповідні виробничо-господарські та організаційно-функціональні структури на рівні підприємств, галузі, регіону та держави, впроваджувати виробничі інвестиційні моделі структурної перебудови економіки. Ефективність входження України у світову економічну систему робить актуальним необхідність підготовки фахівців нової якості для зовнішньоекономічної діяльності нашої держави, здатних послідовно відстоювати інтереси мрлодої Української держави на міжнародній арені.

Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни.

Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створенням нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Пошук оптимального співвідношення редистрибутивних і ринкових моделей господарювання є необхідною стратегією розвитку сучасного українського суспільства не тільки на рівні взаємодії базових і комплементарних інститутів, а й усередині самого соціального інституту сервісу, що охоплює велику сферу господарювання країни та включає елементи, характерні як для Х, так і для Y інституціональних матриць.

ВИСНОВКИ