Екологічна безпека, як один із головних пріоритетів аграрної політики

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Земля використовується для багатьох цілей, зокрема, у сільському господарстві вона є головним засобом виробництва, в промисловості - просторовим базисом. Таким чином, еколого-економічна категорія землекористування в контексті сталого розвитку має розглядатись як триєдина природно-економічна система: земля - основа екосистем, земля - просторовий ресурс; земля - засіб виробництва

Базовим поняттям для визначення ступеня екологізації економіки є “сталий розвиток”. Уже до 1999 р. існувало близько 60 визначень сталого розвитку. Основним можна вважати визначення Міжнародної комісії з проблем навколишнього середовища і розвитку, сформульоване в 1987 р. і наведене в доповіді Комісії, яка була підготовлена під керівництвом прем'єр- міністра Норвегії Г ру-Харлема Брундтланд. Визначення проголошує:

«Сталим можна назвати такий розвиток, який веде до задоволення поточних потреб суспільства без зменшення можливостей наступних поколінь у задоволенні їхніх потреб»

Це означає, що соціально-економічний розвиток має проходити так, щоб звести до мінімуму негативні наслідки виснаження природних ресурсів та забруднення оточуючого середовища для майбутніх поколінь. Якщо економічний розвиток призводить до виснаження ресурсів, то майбутнім поколінням має бути надана їх повна компенсація в тій чи іншій формі.

Так, за статтею 1 Закону України «Про землеустрій» стале землекористування -- це форми та відповідні методи використання земель, що забезпечують оптимальні параметри екологічних та соціально-економічних функцій територій.

В.М. Другак Стале землекористування - це така система земельних і суспільно-виробничих відносин, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічно доцільними і екологічно безпечними видами використання земель та забезпечується економічне зростання матеріальних і духовних потреб населення. Основними показниками оцінки сталого землекористування як одного із інструментів оцінки ефективності екологічної політики і процесу прийняття рішень є: рівень екологічної стабільності та антропогенного навантаження на землекористування, оптимізація структури земельних угідь з точки зору зменшення розораності та використання в інтенсивному обробітку малопродуктивних і деградованих земель, збільшення валової доданої вартості на одиницю земельної площі, приріст вартості.

Сучасне використання земельних ресурсів -- це складна комплексна система. Тому у процесі сільськогосподарського виробництва необхідно враховувати ступінь впливу людської діяльності на навколишнє середовище і в кожному конкретному випадку строго дотримуватися вимог екологічної рівноваги для забезпечення сталого розвитку землекористування в подальшому

У підсумковому документі Ріо-де-Жанейрівської конференції «РІ+020» 2012 року визнана необхідність «зміцнення міжнародного регулювання природокористування в контексті інституціональних основ збалансованого (сталого) розвитку в цілях сприяння збалансованої інтеграції економічного, соціального і екологічного компонентів збалансованого (сталого) розвитку».

Отже, економічний аспект сталого землекористування полягає в тому, що виробничо-господарська діяльність сільського господарства має бути зорієнтована не на підвищення споживання природного ресурсного потенціалу біосфери, а на його раціоналізацію. Соціальний аспект передбачає перехід суспільства на демократичні принципи управління, поєднання ринкової економіки та соціальних функцій держави. Екологічний аспект враховує, насамперед, вплив людини на землю і ґрунти, оскільки і прогрес людства пов'язаний з використанням природи для своїх потреб, а не навпаки.

За сьогоднішніх умов часто спостерігається споживче ставлення власників та орендарів до землі, тому помітна тенденція до зниження агрохімічних показників якості ґрунтів.



Рис. 1

Що помітно за результатами агрохімічного обстеження, в першу чергу по балансу гумусу (див на графік).

Для збільшення ж вмісту гумусу лише на 0,04 % потрібно 10 років за умов виведення ділянки з використання. Відповідно дані втрати потрібно буде компенсовувати протягом багатьох десятків років. Однією з основних причин такого стану є значне зменшення внесення органічних добрив. Лише за останні 10 років внесення органіки зменшилося з 8,6 тонн на 1 га у 1990 році, до 0,5 тонн на 1 га посівів у 2017 році, при чому на удобрену площу внесено 19, 2 т/га, але частка удобреної площі лише 2,6% від посівної. Також відбувається збіднення ґрунтів на вміст таких важливих поживних речовин для формування врожаю як рухомий фосфор і калій. Середньозважений вміст рухомого фосфору протягом 20 останніх років знизився на 9 мг/кг ґрунту і калію - 8,6 мг/кг ґрунту.

Збіднення ґрунтів є наслідком скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин, наприклад ВРХ з 25194,8 тис. голів у 1990 р. до 3884,0 тис. голів у 2014 році, а на початок 2017 їх було уже 3682,3 тис. голів, свиней з 19946,7 тис. голів у 1990 р до 7922,2 тис. голів у 2014 році та 6669,1 тис. голів на початок 2017 відповідно. Тут ми бачимо стабільну тенденцію до занепаду тваринництва в країні, оскільки розглядаючи статистичні дані із 1940 року, можна констатувати, що це історичний мінімум поголів'я за даний період, вдвічі більшим був даний показник навіть у 1946 році - 8228,9 тис. голів ВРХ.

На території Вінниччини теж встановлений негативний баланс гумусу в ґрунтах, який є найбільш вираженим у районах інтенсивного землеробства, цей процес особливо чітко простежується у Бершадському, Гайсинському, Крижопільському, Могилів-Подільському, Піщанському, Тростянецькому та Ямпільському районах, де переважають чорноземні ґрунти.

Рис. 2. Динаміка вмісту гумусу в орних ґрунтах Вінницької області за період 1986 - 2016 р.р.

За останній період моніторингового спостереження агрохімічного стану ґрунтів Вінниччини Вінницькою філією державної установи «Інститут охорони ґрунтів України» було обстежено понад 1,3 млн га земель сільськогосподарського призначення. Статистична оцінка результатів різних турів агрохімічного обстеження засвідчила, що середньозважений вміст гумусу у ґрунтах області, за словами директора Пасічняка В. І. станом на 2016 рік становить 2,62 % і характеризується від'ємною динамікою (рис.2). Дана динаміка стосується і інших показників якості землі.

Найнижчий рівень гумусу спостерігається у ґрунтах Барського (1,96 %) і Тиврівського (1,89 %) районів, найвищий - у Липовецькому (3,85 %), Козятинському (3,78 %) і Хмільницькому (3,76 %) районах. Загалом у 36 % земель області вміст гумусу тримається на критичному рівні.

Зменшення кількості гумусу стало наслідком занепаду у Вінницькій області тваринницької галузі - основного джерела органічних добрив. Так поголів'я ВРХ в області скоротилось із 1247,1 тис. гол. у 1991 році до 308,8 тис.гол. у 2017 році, а свиней із 1196,3 тис.гол. до 351,3 тис.гол. відповідно.

Намагаючись вирішити проблему достатнього продовольчого забезпечення, агробізнес використовує інноваційні технології, які базуються на генній інженерії та інших методах, здатних революціонізувати сільське господарство. Одні науковці вважають, що продуктивність земель можна підвищити лише шляхом запровадження інноваційних технологій, які базуються, в основному, на використанні хімічних засобів агрогосподарювання (індустріальна модель). Основними критеріями успіху, згідно цієї моделі, є продуктивність та економічна ефективність. Прибічники екологічної моделі підтримують розвиток більш ефективних малоресурсних агроекосистем, що базуються на біологічному кругообігу енергії та хімічних елементів. До критеріїв ефективності цієї моделі відносять показники соціально-екологічної стабільності, сталості та енергоекологоефективності.

Усталені агропродовольчі системи мають задовольняти наступним критеріям:

У економічна життєздатність;

У забезпечення суспільства екологічно безпечним та поживним продовольством;

У сприяння зміцненню природно-ресурсного потенціалу та екологічної якості довкілля для майбутніх поколінь.

Основні принципи стратегії сталого розвитку сільського господарства, землекористування мають включати такі:

У партнерство - активна взаємодія між різними групами з метою забезпечення усталеного агропродовольчого виробництва;

У інтеграція - сприяння інтеграції екологічного мислення у процеси прийняття рішень та способи ведення бізнесу;

У екосистемне, екологічне управління - акцентування зусиль на попередженні, а не усуненні наслідків екологічних проблем;

У справедливість для всіх поколінь - справедливий розподіл витрат і вигод між поколіннями для стимулювання використання екологічно відповідальних методів з метою мінімізації екологічної відповідальності наступних поколінь;

У конкурентоспроможність - підтримка ефективних ринкових механізмів, які забезпечують використання інноваційних екологічних методів, визначаючи зв'язки між екологічною усталеністю, економічною продуктивністю та конкуренто спроможністю

Покращення продуктивності сільськогосподарського землекористування за допомогою сталих інноваційних технологій сприятиме:

- підвищенню реальних доходів та обсягів заощаджень;

- створенню робочих місць та диверсифікації сфер агровиробництва; підвищенню цінності землі та збільшенню обсягів інвестування;

- створенню нових аграрних ринків та покращенню доступу на них; підвищенню платоспроможності населення у сфері послуг;

- підвищенню соціальної захищеності людей.

Взаємозв'язки між сталим екологічно збалансованим сільським господарством та продовольчою безпекою наведені на рис. 3.

Рис. 3

Стале землекористування у контексті забезпечення продовольчої безпеки вимагає збереження агроприродного капіталу. До природного капіталу відносять об'єкти природного походження, які забезпечують довгострокову економічну продуктивність та різноманітний добробут суспільства. Природний капітал включає сировинні матеріали, водні та земельні ресурси, а також екологічні (екосистемні) послуги. За аналогією з фінансовим капіталом, природний капітал вимірюється за допомогою показників його запасів та потоків, виражених, як правило, у фізичних одиницях. При цьому значення показників запасів та потоків природного капіталу можна виражати у грошових одиницях через добуток ціни одиниці ресурсу та його кількості, але така процедура часто є проблематичною через недосконалість ресурсних ринків і ринків екосистемних послуг. Існує проблема формування та корегування ринкових цін з тим, щоб вони відображали дійсні альтернативні витрати використання ресурсів для суб'єктів господарювання.

Забезпечення екологічної стійкості землекористування може бути:

- територіальним - збереження природних екосистем на частині території з таким розрахунком, щоб спеціально виділені ділянки підтримували раніше існуючий або заданий баланс між середовище утворюючими компонентами за допомогою системи природних або особливо охоронних територій, мережі лісових ділянок і т.д;

- покомпонентним - збільшення або зменшення площі угідь окремого виду (наприклад, лісосмуг, природних кормових угідь) для забезпечення рівноваги ландшафту. Тактичні підходи до вирішення проблем екологізації використання земельних ресурсів є і в світовій практиці.

Досить привести приклади жорсткого регулювання земельних відносин в аграрній сфері США, Нідерландів, Великобританії, Західної Європи. У цих країнах тривалий час застосовуються законодавчо закріплені економічні механізми екологізації землекористування:

У механізм «зустрічних угод», взаємних поступок фермера і держави; економічне стимулювання землекористувачів до добровольного застосування тих чи інших спообів використання земель, правильних з точки зору суспільних інтересів;

У планування використання земельних ресурсів з виділенням «економічно чутливих районів»;

У розробка та впровадження комплексних програм, що повною мірою враховують сільськогосподарський та екологічний аспекти використання землі;

У обмеження в термінах проведення сільськогосподарських робіт, на використання певної агротехніки, які фіксуються у відповідних документах і обмовляються з власником землі при вступі його в право власності.

Таким чином, важливою умовою забезпечення справді екологічного сільськогосподарського землекористування повинно бути формування нового суспільства, яке чітко буде усвідомлювати економічні цілі з урахуванням екологічних обмежень. Необхідно виділити два типи початкових заходів, спрямованих на ці зміни:

У заборони на дії, здійснення яких визначається економічною необхідністю, але не сумісно з екологічними цілями;

У скорочення негативного впливу на земельні та інші природні ресурси не безпосередньо, чи опосередковано шляхом зниження питомого споживання продукції (за ступенем значущості в їх складі можуть бути виділені заходи, що передбачають структурну перебудову методів використання землі, реструктуризацію структури посівів та сівозмін, доповнення базових технологій новими ланками, що дозволяють зменшити деградацію земель).

Реалізація цих заходів неможлива без зміни інституційного середовища земельних відносин, що підтримують екологічний розвиток (законодавчо - нормативна база, державні та галузеві стандарти, землеустрій та земельний кадастр, державне адміністрування землекористування та моніторинг його, стимулювання та оподаткування, сертифікація тощо) і працюють на базі автоматизованих систем екологічної інформації.

Стратегія трансформації сучасного сталого (збалансованого) землекористування повинна враховувати:

- обмеженість земельних ресурсів сільськогосподарського призначення;

- триваючу тенденцію деградації сільськогосподарських угідь та оцінку цих процесів як майбутню загрозу продовольчій та екологічній безпеці країни;

- регулювання земельних відносин та адміністрування використання земельних ресурсів за допомогою нормативно-правових актів, регламентів, виходячи із вимог територіальних обмежень (обтяжень) у використанні земельних та інших природних ресурсів і рівня їх деградованості;

- необхідність розробки нормативно-правових документів для виконавчих органів різних рівнів та місцевого самоврядування.

За визначенням Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху (ШОАМ)

“Органічне сільське господарство - виробнича система, що підтримує здоров'я ґрунтів, екосистем і людей. Воно залежить від екологічних процесів, біологічної різноманітності та природних циклів, характерних для місцевих умов, при цьому уникається використання шкідливих ресурсів, які викликають несприятливі наслідки. Органічне сільське господарство поєднує в собі традиції, нововведення та науку з метою покращення стану навколишнього середовища та сприяння розвитку справедливих взаємовідносин і належного рівня життя для всього вищезазначеного”.

Принципи органічного сільського господарства служать для спонукання органічного руху у всій його різноманітності. Вони регулюють розвиток основ, програм і стандартів ШОАМ. Більше того, вони представлені з урахуванням їх застосування в усьому світі.

Органічне сільське господарство ґрунтується на принципах:

Принципі здоров'я

Принципі екології

Принципі справедливості

Принципі турботи

Принцип здоров'я: Органічне сільське господарство повинне підтримувати та поліпшувати здоров'я ґрунту, рослини, тварини, людини та планети як єдиного й неподільного цілого.

Принцип екології: Органічне сільське господарство має ґрунтуватися на принципах природних екологічних систем і циклів, працюючи, співіснуючи з ними та підтримуючи їх.

Принцип справедливості: Органічне сільське господарство має

базуватися на відносинах, що гарантують справедливість з врахуванням інтересів навколишнього середовища та життєвих можливостей.

Принцип турботи: Управління органічним сільським господарством повинне мати попереджувальний і відповідальний характер для захисту здоров'я й добробуту як нинішніх і прийдешніх поколінь, так і довкілля.

Відповідно до п. 3.1 проекту постанови «Порядку встановлення критеріїв якості земель, оцінки їх придатності для виробництва органічної продукції і сировини та визначення зон такого виробництва», яка так і не була прийнята, придатність земель (ґрунтів) для ведення органічного сільського господарства має оцінюватися на підставі аналізу об'єктивної інформації щодо якості ґрунтів, визначення ступеня антропогенного навантаження, фактичного виконання заходів щодо збереження родючості ґрунтів, а також встановлення їх придатності для виробництва окремих видів органічної продукції та сировини. За придатністю для виробництва органічної продукції та сировини виділяють землі придатні та непридатні.



Рис. 4

Відповідно до п. 2.4 проекту постанови «Порядку встановлення критеріїв якості земель, оцінки їх придатності для виробництва органічної продукції і сировини та визначення зон такого виробництва» критеріями якості земель, їх придатності для ведення органічного сільського господарства є:

У агрофізичні;

У фізико-хімічні властивості;

У засоленість та забрудненість ґрунтів (рис. 4).

Розглянемо етапи, які проходить становлення органічного господарства, кожен з цих етапів передбачає оцінку по тривимірній площині сталого розвитку, тобто за економічним, екологічним та соціальним напрямком. (табл. 1)

І етап (підготовчий) розпочинається до започаткування органічного виробництва.

Відповідно до Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини», перехідний період на виробництво органічної продукції розпочинається з моменту подання заяви встановленого зразка. Триває він не менше ніж 12 місяців (1 рік).

До екологічних показників на підготовчому етапі при оцінюванні придатності земель для органічного виробництва потрібно насамперед віднести

У якісний стан ґрунту;

У зменшення негативного впливу на земельні ресурси внаслідок сільськогосподарської діяльності;

У вміст елементів важких металів у ґрунті.

До економічних показників на підготовчому етапі належать витрати, пов'язані з підготовкою землі до органічного виробництва:

У розроблення (концепції) програми для оцінювання земель під виробництво органічної продукції,

У витрати на впровадження енергозберігаючої техніки,

У стимулювання фермерів до запровадження органічного виробництва,

У державні дотації.

На підготовчому етапі також рекомендуємо розробити програму розвитку органічного сільського господарства, яка буде розподілена на етапи.

До соціальних показників на підготовчому етапі та першому році запровадження органічного виробництва відносимо

У впровадження аграрної науки,

У навчання сільського населення основам ведення органічного виробництва,

У створення та підтримку життєвого середовища.

Таблиця 1

Етапи	Показники
	Соціальні	Економічні	Екологічні
До започаткування органічного виробництва (підготовчий)	Формування світогляду стосовно органічного виробництва; створення навчальної бази для органічного виробництва; створення нормативно-правової бази; умови праці	Відсталість матеріально-технічної бази; державна підтримка сільгосптоваровиробників; стимулювання фермерів до вирощування органічної продукції; витрати виробництва на 1 га	Подолання забрудненості земель сільськогосподарського призначення; якість ґрунту; раціональне використання ґрунтів
1-ий рік	Сертифікація на всіх етапах виробництва	Низька врожайність; висока ціна	Упровадження ресурсозберігаючих технологій; застосування натуральних добрив; використання спеціалізованої техніки й обладнання
2-5 років	Поліпшення здоров'я населення країни; збільшенні кількості додаткових робочих місць у сільській місцевості	Забезпечення споживчого ринку якісною органічною продукцією; поступове зниження ціни	Використання ресурсозберігаючих технологій; моніторинг ґрунтів
Понад 5 років	Розвиток сільської місцевості; задоволення потреб споживачів органічною продукцією	Експорт; рентабельність виробництва; зменшення виробничих витрат; зменшення витрат на пальне та мастильні матеріали; збільшення попиту на органічну продукцію; розвиток внутрішнього ринку органічної продукції	Захист природного середовища; якість та безпека харчових продуктів; відтворення природних ресурсів; безвідходне виробництво; збереження родючості ґрунтів

сільськогосподарський землекористування інноваційний

ІІ етап (становлення). На першому році започаткування органічного виробництва в зв'язку з відмовою від внесення мінеральних добрив та ЗЗР, підприємство очікує зниження врожайності та підвищення собівартості продукції. Окрім цього необхідним є запровадження ресурсозберігаючих технологій, які менше завдавали б шкоди земельним ресурсам.

На другому етапі до економічних показників можна віднести:

V високу ціну на органічні продукти,

V низьку врожайність сільськогосподарських культур,

V великі затрати праці.

До соціальних ті ж, що і в попередньому етапі.

На ІІІ етапі (2-5 років) продовжувати використовувати ресурсозберігаючі технології та підтримувати екологічний стан ґрунтів.

На ІІІ етапі до економічних показників віднесемо:

V забезпечення органічною продукцією внутрішніх ринків, поступове зниження ціни на продукти органічного виробництва.

V підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва,

V отримання високоякісної продукції.

На ІІІ та VI етапах соціальними надбаннями стануть:

V створення нових робочих місць та поліпшення умов праці для сільського населення,

У поліпшення здоров'я населення,

У задоволення потреб споживачів органічною продукцією. У сертифікація продукції на кожному з цих етапів.

На VI етапі (останньому) передбачається збалансоване використання земельних ресурсів та їхня охорона а також забезпечення екологічної безпеки.

До економічних показників належать:

V рентабельність виробництва та експорт на зовнішні ринки,

V збільшення попиту на виробництво органічної продукції.

Міжнародна організація праці ООН прогнозує, що продовольча революція в світі матиме місце у найближчі десять років, а її наслідки будуть великими, оскільки сільське господарство складає 65 відсотків глобальної економіки. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (FAO) прогнозує великі соціально-економічні зміни, адже, навряд чи нові технології принесуть нові робочі місця. По мірі того, як агросектор поширюватиме свій екологічний підхід від збереження природних агроресурсів до впливу свого функціонування на більші екосистеми, виникатимуть нові проблеми внаслідок занепокоєння людським здоров'ям та екстернальними екологічними ефектами. Інші питання включатимуть соціально-екологічну відповідальність, виконання вимог регуляторних органів, а також моніторинг потенційних еколого-економічних ризиків, пов'язаних з агроресурсами, наприклад - пестицидами. Екологічне майбутнє землекористування формуватиметься, перш за все, соціально-економічними факторами, зокрема - світовим попитом на продовольство, його цінами, державними програмами, міжнародними торговельними угодами, технологією та результатами сільськогосподарських досліджень.

Міністерством аграрної політики та продовольства України було розроблено три програмних документи, які орієнтовані на підтримку органічного сільського господарства, а саме:

Стратегію розвитку аграрного сектора «3+5»

Стратегія має три основні пріоритети .

1. реформа системи держпідтримки з акцентом на дрібних фермерів;

2. завершення земельної реформи;

3. реформа державних підприємств.

А також п ять головних напрямків: розвиток ринків збуту; органічне виробництво і нішеві культури; розвиток сільських територій; зрошення; безпека харчової продукції.

«Єдину комплексну стратегію розвитку сільського господарства і сільських територій в Україні на 2015-2020 рр.»

«Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» .

Україна, маючи значний потенціал для виробництва органічної сільськогосподарської продукції, її експорту, споживання на внутрішньому ринку, досягла певних результатів щодо розвитку власного органічного виробництва. Так, площа сертифікованих сільськогосподарських угідь в Україні, задіяних під вирощування різноманітної органічної продукції, складає вже понад чотириста тисяч гектарів, а наша держава займає почесне двадцяте місце світових країн-лідерів органічного руху. Частка сертифікованих органічних площ серед загального об'єму сільськогосподарських угідь України складає близько 1%. При цьому Україна займає перше місце в східноєвропейському регіоні щодо сертифікованої площі органічної ріллі, спеціалізуючись переважно на виробництві зернових, зернобобових та олійних культур.

Крім того, в нашій державі сертифіковано 550 тис.га дикоросів (дикоростучі рослини, які можна вживати у їжу).

В останні роки спостерігається тенденція активного наповнення внутрішнього ринку власною органічною продукцією за рахунок налагодження власної переробки органічної сировини. Зокрема, це крупи, борошно, молочні та м'ясні продукти, соки, сиропи, повидло, мед, олія, чаї, лікарські трави.

Рис. 5

Офіційні статистичні огляди ГРОАМ підтверджують, що якщо в 2002 р. в Україні було зареєстровано 31 господарство, що отримало статус “органічного”, то в 2016 р. нараховувалось вже 390 сертифікованих органічних господарств, а загальна площа сертифікованих органічних сільськогосподарських земель склала 421 500 га. (у 2002 р. - 164,4 тис. га) (рис 5), з яких близько 82 % становить рілля, 12 - пасовища та 2 % - багаторічні насадження (рис. 6).



Рис. 6

Більшість українських органічних господарств розташовані в Одеській, Херсонській, Київській, Полтавській, Вінницькій, Закарпатській, Львівській, Тернопільській, Житомирській областях. Українські сертифіковані органічні господарства - різного розміру - від кількох гектарів, як і в більшості країн Європи, до декількох тисяч гектарів ріллі.

Лідерами за кількістю операторів органічного виробництва в Україні є Київська й Одеська області: 36 і 28 відповідно.

У Харківській і Херсонській областях працює відповідно 18 і 17

Львівська, Хмельницька, Вінницька, Житомирська, Чернігівська, Кіровоградська області мають по 11-14 операторів,

Волинська, Рівненська, Полтавська, Черкаська, Дніпропетровська, Запорізька - по 6-10 операторів органічного виробництва.

Найменше «органічних» операторів зафіксовано в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Миколаївській, Сумській і Донецькій областях - до п'яти.

Серед європейських країн наша держава перебуває на 11-му місці за виробництвом органічних продуктів і на 5-му - за нарощуванням органічного виробництва. Українські сертифіковані органічні господарства характеризуються різним розміром - від кількох гектарів, як і в більшості країн Європи, до кількох тисяч гектарів ріллі. Крім того, в Україні сертифіковано 110 переробних підприємств, 50 імпортерів та 30 експортерів органічної сировини й продовольства.

Рис. 7

Незважаючи на те, що органічне виробництво є порівняно новим напрямом для України за окремими групами культур вона займає лідируючі позиції як у Європі, так й у світі в цілому. Зокрема, їй належить 26 % сертифікованих за органічними стандартами світових площ соняшника, 49 - гречки, 43 - проса, 11 - спельти, 9 - ячменю, 8 - кукурудзи, понад 5 % - пшениці та жита. Поступово Україна перетворюється на досить потужного товаровиробника органічної продукції й сировини у Європі. Тут розміщено 75 % європейських площ органічної гречки, 70 - проса, 28 - соняшника, 24 - кукурудзи, 11 - ячменю, 9 % - пшениці і т. д. (табл. 2).

Таблиця 2

Культура	Площа угідь, тис. га	Частка України, %
	Україна	Європа	Світ	У Європі	У світі
Пшениця	81,8	950,5	1516,9	8,6	5,4
Ячмінь	35,1	325,6	391,1	10,8	9,0
Гречка	5,2	6,9	10,6	75,4	49,1
Кукурудза	33,9	138,4	433,0	24,5	7,8
Просо	6,3	9,0	14,7	70,0	42,9
Жито	9,4	161,6	172,3	5,8	5,5
Спельта	5,5	40,7	48,2	13,5	11,4
Соняшник	33,9	119,8	132,4	28,3	25,6
Соя	6,3	83,6	604,2	7,5	1,0
Овочі	8,1	158,0	353,4	5,1	2,3
Овес	4,8	290,4	413,8	1,7	1,2
Ягоди	0,6	31,6	49,9	1,9	1,2



Рис. 8

Дослідження Федерації органічного руху України свідчать, що сучасний внутрішній споживчий ринок органічних продуктів в Україні почав розвиватись з початку 2000-х років, склавши.

По споживанню органічної продукції За 2016р. в Україні на одну людину спожито на 0,39 євро такої продукції, у той час як у Німеччині на 106 євро, США - 111, Франції - 83, Швейцарії - 262, Італії - 38

Вченими ВНАУ було проведено у 2016 році маркетингове дослідження стосовно кон'юнктури ринку органічної продукції у Вінниці. Дані таблиці переконують, що ціни на традиційні та органічні продукти різняться, іноді досить суттєво, як, наприклад, на ковбасні вироби, деякі види молочної продукції, крупи, борошно. Іноді різниця практично не помітна, як у випадку цін на сметану, молоко, морозиво.

Таблиця 3

Традиційні (назва, виробник, торгова марка, ціна)	Органічні (назва, виробник, торгова марка, ціна)	Відхилення, +/- органічних до традиційних
		грн.	%
Ковбаси: Дрогобицька 185,3 грн/кг	Ковбасні вироби «Зелена лінія»: - Дрогобицька 283,0 грн./кг	97,7	52,7
¦ Московська 128,0 - 207,3 грн/кг	- Московська 247 грн/кг	119,0-39,7	93,0-19,2
¦ Президентська 102-165,4 грн/кг	- Президентська 315 грн/кг	213,0-149,6	208,8-90,4

Слід зауважити, що визначити точну різницю в цінах на аналогічну продукцію досить важко, оскільки на ціну впливає безліч різноманітних факторів, як то якісні параметри, упаковка, виробник, торгівельна марка тощо. Різниться навіть продукція одного і того ж виробника в різних торгівельних мережах. Визначитися із цінами на органічну продукцію у місті Вінниця простіше, оскільки її пропозиція поки що досить обмежена.

Навіть великі супермаркети не можуть похвалитися бодай куточками органічної продукції. Однак, є кілька спеціалізованих магазинів натуральних продуктів ЕКО-ЛАВКА, які успішно працюють, поступово збільшуючи асортимент та розширяючи коло своїх покупців та постачальників.

Купувати органічні харчові продукти за підвищеними цінами в Україні може незначна кількість людей. Це в першу чергу заможні люди та люди середнього статку, які дбають про здоров'я дітей, хворих та осіб поважного віку. Готовність покупців платити більше за органічну продукцію засвідчується матеріалами анкетного опитування мешканців м. Вінниці.

Таблиця 4

Зростання ціни на органічні харчові продукти в порівнянні з традиційними аналогами, %	Погодились купувати органічну продукцію, осіб (IV = 241)
30	101
40	72
50	45
60	10
70	9
80	4
90	-
100 і більше	-

Збільшення ціни на 50% можна вважати «порогом» зменшення чисельності покупців, а при збільшенні ціни на 90%, 100% і більше бажаючих купувати органічні продукти цим опитуванням не виявлено.

Важливо, що за чинним законодавством для позначення органічної продукції обов'язково має використовуватись державний логотип та відповідне маркування (СЛАЙД). Державний логотип та технічний його опис затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 грудня 2015 р. № 495. Державний логотип може наноситися на будь-яку упаковку, етикетку (стікер), споживчу тару, контретикетку, кольєретку, ярлик, пробку, листок-вкладиш, документ, повідомлення, інші елементи упаковки, що супроводжують чи належать до органічної продукції (сировини). Не допускається його використання у власних назвах продуктів та торговельних марках при рекламуванні, а також у випадку маркування продукції, яка перебуває на стадії перехідного періоду. Використання державного логотипа та маркування органічної продукції (сировини) здійснюється за наявності відповідного сертифіката.

Таблиця 5

Сильні сторони	Слабкі сторони
- наявність великих площ родючих грунтів; - низький рівень використання гербіцидів, пестицидів і мінеральних добрив; - достатня кількість товаровиробників, готових виробляти органічну сільськогосподарську продукцію та її потенційних споживачів; - збільшення робочих місць; - незалежність від енергоносіїв та можливість використання місцевих ресурсів.	- недосконалість законодавчо-правової бази; - інноваційність напрямку - слабка інформоваиіеть виробників, додаткові витрати на консультаційні послуги, навчання персоналу; - необхідність перехідного періоду для виробництва «екологічної» продукції; - невелика ємність внутрішнього ринку, - неможливість у короткі строки виходу на зовнішній ринок; - відсутність регіональної інтеграції, спільної комерційної політики (регіонального маркетингу); - поганий розвиток як каналів збуту, так і інформованостї споживачів про якісні переваги органічної продукції.

Попри значний потенціал для виробництва органічної сільськогосподарської продукції, вітчизняні підприємства наштовхуються на низку перешкод і проблем розвитку органічного виду господарювання, серед яких:

- відсутність ефективного інституціонального середовища органічного сектора аграрної сфери;

- відсутність єдиної системи сертифікації виробників органічної сільськогосподарської продукції та, відповідно, єдиних вимог і правил ведення органічного сільського господарства;

- відсутність державного контролю за виробництвом, обігом і реалізацією органічної продукції;

- відсутність ефективних і дієвих державних та місцевих програм підтримки розвитку органічного сільського господарства;

- низький рівень фінансової незалежності сільськогосподарських товаровиробників і неспроможність здолати період конверсії;

- низький рівень поінформованості та обізнаності сільськогосподарських виробників і населення щодо переваг органічного землеробства;

- брак фінансових ресурсів у вітчизняних виробників для розвитку органічного виробництва та низькій рівень доходів населення;

- відсутність дієвого вітчизняного ринку органічної сільськогосподарської продукції (нерозвиненість внутрішнього ринку, наявність недобросовісних виробників на ринку, недостатня розвиненість інфраструктури торгівлі органічною продукцією).

Необхідність розвитку сільських територій та підйому рівня життя сільського населення.

Необхідність підвищення ефективності та прибутковості сільськогосподарського виробництва.

Необхідність забезпечення споживчого ринку здоровою якісною продукцією.

Необхідність зміцнення експортного потенціалу держави Необхідність поліпшення іміджу України як виробника та експортера високоякісної здорової органічної продукції.

Забезпечення продовольчої безпеки в Україні Поліпшення загального добробуту громадян держави «біологічне різноманіття»-різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистеми й екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами й різноманітність екосистем.

У Конвенції про охорону біологічного різноманіття термін «біологічне різноманіття» визначається як різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи наземні, морські та інші водні екосистеми й екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами й різноманітність екосистем».

¦ Поняття «біорізноманіття» почало широко застосовуватися після того, як 1986 року в США відбувся Національний форум з біорізноманіття, а 1988 року за результатами його діяльності відомий американський біолог Едвард Вілсон видав книжку «Біорізноманіття».

¦ Біорізноманіття - це міра кількості, різнорідності і мінливості форм живих організмів. Вона включає в себе різноманіття у рамках виду, різноманіття видів та екосистем. Вивчення біорізноманіття також включає спостереження за його змінами в просторі і часі. Біорізноманіття існує скрізь, - як у воді, так і на суходолі.

¦ Біорізноманіття -- різноманітність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що перебувають у наземних, морських та інших водних екосистемах та екологічних комплексах території країни, в яких вони є складовими частинами; воно включає різноманіття в межах видів, між видами та між екосистемами.)

Тварини й рослини -- своєрідний барометр. Якщо раптово виявляється, що тварини й рослини зникають, то це попередження: з екосистемою щось негаразд. Тому охорона тварин і рослин, за своєю суттю -- охорона нас самих... Необхідно захищати їх, бо якщо підуть вони, підемо й ми. (Дж. Даррелл)

¦ Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Швидкість вимирання видів сьогодні в 1000 разів перевищує природну. Близько 10 % видів рослин зони помірного клімату та 11 % видів птахів світу опинилися під загрозою зникнення. Така сама доля в найближчому майбутньому чекає на 130 тис. видів тропічної зони. Адже добре відомо, що одна з умов ефективного існування, виживання, пристосування до змін будь - якої екосистеми -- наявність певної кількості видів живих організмів у ній, які еволюційно добре пристосувалися до існування й активно функціонують, взаємодіючи один з одним у процесах обміну речовиною, енергією, інформацією.

Інакше кажучи, біологічна різноманітність -- це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем, так і біосфери в цілому. Екологічні взаємодії різних видів живих істот із довкіллям формують екосистеми, від стану яких залежить життя людей. Зменшення біорізноманітності -- це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

¦ Скорочення біорізноманіття займає особливе місце серед основних екологічних проблем сучасності. Відбувається масове знищення природних екосистем і зникнення багатьох видів живих організмів. Природні екосистеми повністю змінені або знищені на п'ятій частині суші. З 1600 зареєстровано зникнення 484 видів тварин і 654 видів рослин.

¦ Види розподілені по поверхні планети нерівномірно. Різноманітність видів у природних середовищах існування максимально в тропічній зоні і зменшується зі збільшенням широти. Найбагатші за видовою різноманітністю екосистеми - дощові тропічні ліси, які займають близько 7% поверхні планети і містять більше 90% всіх видів. Коралові рифи і середземноморські екосистеми також відрізняються видовим розмаїттям.

¦ Біорізноманіття забезпечує генетичними ресурсами сільське господарство, становить біологічну базу для всесвітньої продовольчої безпеки і є необхідною умовою існування людства. Ряд дикорослих рослин, споріднених сільськогосподарським культурам, має дуже велике значення для економіки на національному та глобальному рівнях. Наприклад, ефіопські сорти каліфорнійського ячменю забезпечують захист від хвороботворних вірусів, у грошовому вираженні складову 160 млн дол. США на рік. Генетична стійкість до захворювань, що досягається за допомогою диких сортів пшениці, в Туреччині оцінюється в 50 млн дол.

¦ Причин необхідності збереження біорізноманіття багато: потреба в біологічних ресурсах для задоволення потреб людства (їжа, матеріали, ліки та ін.), Етичний і естетичний аспекти і т.д. Однак головна причина полягає в тому, що біорізноманітність відіграє провідну роль у забезпеченні стійкості екосистем і біосфери в цілому (поглинання забруднень, стабілізація клімату, забезпечення придатних для життя умов). Біорізноманіття виконує регулюючу функцію у здійсненні всіх біогеохімічних, кліматичних та інших процесів на Землі. Кожен вид, яким би незначним він не здавався, вносить певний внесок у забезпечення стійкості не тільки своєї локальної екосистеми, але і біосфери в цілому.

22 травня до усьому світі відзначають День біорізноманіття - день всіх тварин, рослин і мікроорганізмів, що мешкають на Землі. Спочатку це було 29 грудня - день, коли в Ріо - де - Жанейро прийняли в 1992 році Конвенцію про біологічне різноманіття, але потім рішенням Г енеральної Асамблеї ООН його перенесли на травень

Темою цьогорічного Міжнародного дня біорізноманіття є «Актуалізація принципів збереження біорізноманіття; підтримання людей та їхнього благополуччя». Головне його завдання - привернути увагу до питань збереження біорізноманіття як основи підтримки життя і засобів існування людей.

¦ Основними показниками стану біорізноманіття є його видове різноманіття та кількісні характеристики видових популяцій. Однією з найважливіших якостей біоресурсу є здібність до самовідновлення.

¦ Відновлення біоресурсу протікає з певною швидкістю і, підкоряється як окремим, так і загальним еколого-біологічним законам. Одним з найважливіших принципів підтримки біорізноманіття на належному рівні є балансоване співвідношення швидкості вилучення ресурсу із швидкістю його відновлення.

¦ Для підтримки такого балансу потрібне знання механізмів саморегуляції в екосистемах і виключення антропогенного пресу.

¦ Рейтинг країн з найбільшими площами природоохоронних територій має такий вигляд:

1. Бразилія (1533 тис. км.кв.),

2. США (1490 тис. км.кв),

3. Росія (1287 тис. км.кв),

4. Китай (1101 тис. км.кв)

¦ це країни, де природоохоронні території від загальної площі суходолу складають 10 - 19 %.

¦ Для України цей показник дорівнює 2-4 %.

¦ Загальна площа усіх державних природоохоронних територій світу становить близько 15 млн. км.кв. або 12 % усієї площі суходолу.

¦ Біорізноманіття України нараховують сьогодні близько 70 тис. видів, з них 400 видів птахів, 108 видів ссавців, 212 видів і підвидів земноводних. Флора складає понад 27 тис., фауна - понад 45 тис. видів.

¦ Біоресурси є основою більшості видів діяльності людини, таких як

¦ сільське господарство,

¦ садівництво і городництво,

¦ фармацевтика,

¦ целюлозно-паперова промисловість,

¦ виробництво косметичних засобів,

¦ будівництво і переробка відходів,

¦ біоенергетика.

Біоресурси суші рослинного походження

¦ На Землі на даний час зареєстровано приблизно 400 000 видів рослин.

¦ До рослинних ресурсів відносяться наземні водорості, гриби, група таксонів з категорій судинних рослин (лишайники, мохи, голонасіневі і вищі рослини).

¦ Рослини відіграють велику роль у кругообігу речовин у природі завдяки здійсненню складного біохімічного процесу - фотосинтезу.

¦ Фотосинтез - це утворення рослинними організмами органічних речовин та кисню за допомогою світлової енергії, що поглинається хлорофілом та іншими фотосинтетичними пігментами. Частина виділеного рослинами кисню перетворюється на озон, який екранує Землю від жорсткого ультрафіолетового опромінення.

¦ Виділяються два основні типи рослин - деревна і трав'яна рослинність.

¦ Деревна рослинність використовується в лісовому господарстві і лісовій промисловості, а також для виробництва твердого біопалива.

¦ Як природний ресурс лісова рослинність, стоїть на першому місці. Для людства особливо важливі незамінні водоохоронні, водорегулюючі, протиерозійні, санітарно-гігієнічні та інші корисні функції лісів.

¦ Трав'яниста рослинність (луки і пасовища) - важлива кормова база тваринництва.

¦ Природні кормові угіддя займають приблизно 20% площі суші, тобто більш як 3 млрд. га, або вдвоє більше, ніж рілля. Високопродуктивні луки і пасовища можуть давати 20-30 ц/га сіна. Тундрові і лісотундрові пасовища, укриті ягельними лишайниками, мохом і осокою, дають від 1-2 до 3-5 ц/га сухих кормів.

Значення рослинності:

¦ формує середовище, необхідне для життя людини і розведених нею організмів,

¦ бере участь в утворенні корисних копалин, ґрунтів, захищають ґрунти від руйнування потоками води і вітром, від засипання піском.

¦ є невичерпним (при розумному використанні й охороні) джерелом різноманітних харчових продуктів, технічної і лікарської сировини, будівельних матеріалів.

¦ є сировиною для виробництва біопалива (біодизелю, біоетанолу, біогазу)

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань.

Природні рослинні угруповання - це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання пов'язані.

Біоресурси суші тваринного походження

¦ Тваринні біоресурси -- один з провідних компонентів екологічних систем Землі. На теперішній час описано більше 1 млн. видів тварин.

¦ В останні десятиріччя кількість зникаючих видів різко збільшилася: в середньому майже щогодини на Землі зникає один вид.

Тваринний світ впливає на:

¦ функціонування природних спільнот, структуру і природну родючість ґрунтів,

¦ формування рослинного покриву,

¦ біологічні властивості води,

¦ якість навколишнього природного середовища в цілому.

Разом з тим тваринний світ має велике економічне значення:

¦ є джерелом одержання харчових продуктів,

¦ є джерелом промислової, технічні та лікарської сировини та інших матеріальних цінностей,

¦ відходи тваринництва є сировиною для виробництва біогазу,

¦ виступає як природний ресурс для звіробійного, китобійного, рибальського та інших видів промислу,

¦ окремі види тварин мають велике культурне, наукове, естетичне, виховне, лікувальне значення.

Основними проблемами у галузі охорони і регулювання використання тваринних біоресурсів є:

¦ їх недостатня вивченість,

¦ відсутність достовірних даних щодо запасів промислових видів та обсягів їх добування,

¦ погіршення природних умов існування диких тварин через зростаючий антропогенний вплив та послаблення їх охорони від незаконного використання та знищення.

Зараз до Червоної книги України занесено 382 види рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, тварин.

Прямий вплив відчувають промислові тварини, яких видобувають:

¦ заради хутра,

¦ м'яса,

¦ жиру і т.д.

Непрямий вплив людини на тварин проявляється через:

¦ зміни середовища проживання при вирубці лісів,

¦ розорювання степів,

¦ осушення боліт,

¦ спорудженні гребель,

¦ будівництво мостів,

¦ застосуванні пестицидів і т.д.

Негативний вплив людини на тварин зростає, а для багатьох видів стає загрозливим. Щорічно гине один вид (або підвид) хребетних тварин; небезпека зникнення загрожує більше 600 видам птахів, 120 видам ссавців.

Водні біоресурси.

¦ Водні організми, що використовуються як об'єкти промислу, утворюють біологічні ресурси водойм. Вчені вважають, що їх вистачить для того, щоб прогодувати щонайменше 30 млрд. чоловік.

¦ З великого числа гідробіонтів тільки дуже небагато представники флори і фауни використовуються людиною в якості біологічної сировини.

¦ Водні рослини і тварини складають 3% в їжі людей, хоча первинна

продукція гідросфери тільки в 3 рази менше первинної продукції суші. Тому освоєння біологічних ресурсів гідросфери є досить

перспективним.

Рибні біоресурси

¦ Важливою складовою біоресурсів є рибні біоресурси. Частка риби становить 80% усієї морської біомаси.

¦ Серед риб значну частку в промислі складають оселедцеві, тріскові, скумбрієві та ставридові. В меншій кількості видобуваються тунцеві, мерлузові та камбалові, ще менше відловлюються лососеві.

¦ Протягом останніх років на більшості водойм спостерігається тенденція до зниження загального вилову риби.

Основними факторами, що стримують розвиток рибного господарства і негативно позначаються на процесах відтворення запасів риби є:

¦ забруднення водних об'єктів,

¦ необгрунтоване водоспоживання,

¦ порушення гідрологічного режиму,

¦ відсутність ефективних рибозахисних та рибопропускних пристроїв на гідротехнічних спорудах,

¦ послаблення державного контролю за виловом і реалізацією водних живих ресурсів.

Нерибні біоресури

¦ Серед нерибних біоресурсів, які видобуваються в водоймах, перше місце за масою займають молюски. З них в найбільшій кількості видобуваються двостулкові молюски, в значній кількості - головоногі молюски (більше половини з них - кальмари). З ракоподібних найбільшу роль у промислі грають краби і креветки.

¦ Щорічно виловлюється 85-90 млн. тонн риби, молюсків та інших морепродуктів; цим людство забезпечує до 20% своїх потреб у білках тваринного походження. Продукти океану використовуються також для виробництва висококалорійного кормового борошна для тваринництва.

¦ В останні роки поширилося розведення деяких видів організмів на морських плантаціях і фермах З'явилося нове поняття - аквакультура, тобто розведення водних організмів як у морській, так і у прісній воді.

Водні біоресурси рослинного походження (гідрофіти)

¦ Великою є кількість рослин, що існують у Світовому океані. Серед морських рослин переважають водорості.

¦ Світовий промисел гідрофітов заснований переважно на видобутку червоних і бурих водоростей. У набагато меншій кількості видобувають зелені.

¦ Значна частина водоростей використовується для йоду та інших технічних і медичних продуктів.

¦ В остання роки досить активно розвивається використання мікроводоростей для отримання біопалива - біодизелю.

¦ Відтворення біоресурсів природи, її охорона вимагають суттєвих матеріальних витрат, економічна і соціальна ефективність яких повинна бути достатньо високою для того, щоб суспільство могло їх собі дозволити. В зв'язку з цим виникає проблема економічної та позаекономічної оцінки впливу людини на природу.

¦ Економічна оцінка - це оцінка змін в економіці, що виникають при певному впливі внаслідок порушення нормального функціонування біоресурсів, тобто вона відображає вартість заходів на підтримання оптимального стану природної, соціальної і господарської підсистем та вартість збитків від антропогенних впливів.

¦ Об'єктом економічних оцінок можуть бути всі види наслідків господарської діяльності на біоресурси (екологічні, соціальні, господарські), але тією мірою, якою вони здійснюють вплив на економічне життя суспільства.

¦ Серед різних видів економічних оцінок стану природного середовища та біоресурсів частіше використовується оцінка екологічних витрат, що є сукупністю народногосподарських витрат, викликаних з допущеним рівнем екологічних порушень.

Складові екологічних втрат:

¦ Перша складова - витрати на природоохоронні заходи в місці потенційного виникнення екологічних порушень. До них належать витрати на попередження забруднень, ерозійні заходи; тощо.

¦ Друга складова - економічні збитки від екологічних порушень, щовиникають внаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення). До них належать витрати на попередження і ліквідацію несприятливого впливу на навколишнє середовище, що проявляється в зниженні цінності ландшафтів, погіршенні умов роботи людей, підприємств, техніки.

Основними реципієнтами (об'єктами, яким завдаються збитки) забруднення навколишнього природного середовища і біоресурсів є:

1) населення;

2) об'єкти житлово-комунального господарства;

3) сільськогосродарські угіддя;

4) лісові ресурси;

5) елементи основних фондів промисловості і транспорту;

6) рекреаційні ресурси.

¦ Крім того, можуть виникнути небажані для суспільства зміни в структурі і спеціалізації господарств, підвищення міграційності населення тощо.

¦ Економічна оцінка екологічних витрат Е обчислюється за формулою:

Е= Вз + Збф

¦ де Е - екологічні витрати;

¦ Вз-- витрати на здійснення природоохоронних заходів;

¦ Збф -- фактичні збитки, що завдаються господарству і населенню після проведення або в результаті непроведення природоохоронних заходів у вартісному вираженні.

¦ Залежно від стратегії виділяють наступні модифікації економічних оцінок:

1. Якщо внаслідок природоохоронних заходів досягнуто нормативної якості середовища, тобто повністю забезпечується відтворення середовищної і ресурсної функції природи, тоді: