Розвиток майнових відносин власності, форм господарювання та інтеграційних відносин в сільському господарстві

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Розвиток майнових відносин власності, форм господарювання та інтеграційних відносин в сільському господарстві



Зміст

1. Форми власності у сільському господарстві

1.1 Нормативно-правові акти, що встановлюють різноманітні організаційно-правові форми аграрного виробництва є Закони України:

1.2 Організаційно-економічні основи недержавних сільськогосподарських підприємств

1.3 Організаційно-економічні основи міжгосподарських і агропромислових формувань

1.4 Поняття агрохолдингів

1.5 Інші організаційно-правові форми господарювання в аграрній сфері АПК

2. Особливості формування та розвитку фермерських господарств

2.1 Порядок створення фермерського господарства

2.2 Діяльність фермерського господарства



1. Форми власності у сільському господарстві

1.1 Нормативно-правові акти, що встановлюють різноманітні організаційно-правові форми аграрного виробництва є Закони України

Протягом останніх років Верховна Рада України прийняла ряд законів, спрямованих на стабілізацію і розвиток агропромислового виробництва.

- «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р.;

- «Про підприємництво» від 07.02.1991 р.;

- «Про колективне сільськогосподарське підприємство» від 14.02.1992 р.;

- «Про споживчу кооперацію» від 10.04.1992 р.;

- «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17.07.1997 р.;

- Господарський кодекс України від 16.01.2003 р.;

- «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р.;

- «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р;

- «Про державну підтримку сільського господарства України» (2004 р.);

- «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року» (2005 р.) та ін.

В Конституції України, прийнятій Верховною Радою України (1996 р.), передбачено функціонування державної, комунальної і приватної власності. Залежно від форм власності Господарським кодексом України передбачено функціонування підприємств таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Рис. 1. Структура сільського господарства України за організаційно-правовими формами

На 1 листопада 2016 року у цьому секторі працювало близько 47,7 тисяч підприємств. Із них господарські товариства - 18,2%, приватні підприємства - 8,0%, кооперативи - 1,5%, фермерські господарства - 70,1%, державні підприємства - 0,5%, інші організаційні форми - 1.3%.

Рис. 2

Подальший розвиток села в умовах ринкової економіки відбуватиметься шляхом вдосконалення організації виробництва в усіх видах сільськогосподарських підприємств, вдосконалення земельних і майнових відносин, підвищення ефективності їх виробничо-фінансової діяльності. Порядок здійснення цих заходів викладених в Господарському кодексі України, Земельному кодексі України, Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України», інших законодавчих актах Верховної Ради України, що стосуються діяльності різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі економіки.

Рис. 3. Організаційно-економічні основи недержавних сільськогосподарських підприємств

До недержавних сільськогосподарських підприємств відносять: господарські товариства (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства і ін.), сільськогосподарські виробничі кооперативи, приватні (приватно-орендні) підприємства, підсобні господарства несільськогосподарських підприємств, міжгосподарські підприємства, фермерські господарства та ін. Вони створені відповідно до Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1999р.). В процесі реформування були здійснені організаційні заходи щодо реформування бувших КСП на засадах приватної власності на землю і майно. Таким чином, на організаційній, територіальній та матеріальній основі КСП сформовані великі спеціалізовані сільськогосподарські підприємства, засновані на добровільних засадах на основі приватної власності та персональної відповідальності за результати праці. При цьому досягнуто збереження цілісності майнових комплексів, раціональної організації сівозмін, соціальної сфери села, підвищується заінтересованість працівників підприємств в ефективному використанні потенціалу господарств, насамперед земельних ресурсів. Передбачено відведення єдиним масивом спільної земельної ділянки, утвореної власниками земельних часток (паїв), з метою групового її використання або здачі в оренду.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, що добровільно об'єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробкою, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування;

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Однією з форм господарювання, що створені на базі реформованих КСП, є приватне (приватно-орендне) підприємство з орендними відносинами. Це самостійно господарюючий статутний суб'єкт, який здійснює виробничу і комерційну діяльність на базі як власного, так і орендованого майна і землі з метою одержання прибутку. При цьому власник землі і майна бере в оренду землю і майно у інших членів КСП, що реформувалося, з обов'язковим укладанням договору, де визначаються розмір плати за оренду майна і землі та права і обов'язки сторін. Приватно-орендні підприємства, на відміну від господарських товариств і кооперативів, не належатьдо форм колективного господарювання. При цьому члени реорганізованого КСП, передавши свої земельні частки і майнові паї приватному підприємству чи фермерському господарству в оренду, не стають членами цих підприємств. Вони можуть бути їх працівниками на контрактній основі.

Відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” (1994р.) та “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” (1995р.), проведено паювання сільськогосподарських угідь колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та сільськогосподарських акціонерних товариств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

1.2 Організаційно-економічні основи державних сільськогосподарських підприємств

Організаційні форми державних підприємств, правила їх створення, реєстрації, організації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки були визначені Законом України “Про підприємництво в Україні” (1991 р.), а з 1 січня 2004 р. ці питання регулюються Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому майном згідно з Господарським кодексом України та іншими законами, прийнятими відповідно до нього.

Державне підприємство створюється органом державної влади на базі відокремленої частини державної власності і входить до сфери його управління. Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

В умовах переходу до ринкової системи господарювання важливим засобом забезпечення приватної власності є приватизація державного майна.

Приватизація державного майна визначається як відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Тобто -- роздержавлення майна. Приватизація державного майна в АПК здійснюється на підставі загального законодавства про приватизацію, з урахуванням особливостей спеціального аграрного законодавства. Стаття 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначає, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

- майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами;

- об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;

- акції (частки, паї), що належать державі у майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об'єкти, котрі мають загальнодержавне значення, визначені Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до Закону України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” приватизація майна державних сільськогосподарських здійснюється шляхом перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). При цьому членам трудових колективів безплатно передається частка державного майна, розмір якої визначається як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного підприємства по області (Автономній Республіці Крим), на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирівняних до них осіб. Решта державного майна приватизується за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна мають члени даного сільськогосподарського підприємства та зайняті в соціальній сфері на селі особи. Не реалізоване за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах.

До кінця 2016 року Мінагропрод планує передати всі державні підприємства на приватизацію у Фонд державного майна України (ФДМУ), серед них такі аграрні гіганти як ДП Зернова компанія України, ДП «Укрспирт», Аграрний фонд.

Рис. 4

Роздержавлення і приватизація власності державних сільськогосподарських підприємств, яка проведена відповідно до законодавства України, реформування в них первинних виробничих підрозділів та економічних відносин мають сприяти поліпшенню використання землі, трудових, матеріальних та фінансових ресурсів, удосконаленню організації і технології виробництва, подальшому зростанню його економічної ефективності.

1.3 Організаційно-економічні основи міжгосподарських і агропромислових формувань

В аграрній сфері АПК поступово розвивається міжгосподарське кооперування підприємств та агропромислова інтеграція. Ці процеси полягають в об'єднанні частин матеріальних, фінансових та інших ресурсів підприємств і організацій АПК з метою ведення спеціалізованого високоефективного виробництва. Вони дають змогу поглиблювати спеціалізацію і посилювати концентрацію виробництва, сприяють переведенню галузей на промислову основу, вирівнюванню економічних та соціальних умов розвитку господарств, що кооперуються. Міжгосподарські та агропромислові формування у своїй діяльності керуються Г осподарським кодексом України, іншими законами та нормативними актами.

Господарським кодексом України передбачено функціонування різних організаційно-правових форм господарських об'єднань підприємств: асоціацій корпорацій, консорціумів, концернів та ін.

Підприємства можуть об'єднуватись в:

Асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

Корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

Консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

Концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.;

Інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Основні принципи організації та функціонування міжгосподарських і агропромислових формувань такі:

1) добровільність об'єднання матеріальних, фінансових та інших ресурсів підприємств для спільної діяльності з метою організації високопродуктивного виробництва;

2) наукове обґрунтування вибору організаційних форм кооперування і розміру створюваних формувань;

3) організація виробництва на основі госпрозрахунку і самофінансування;

4) матеріальна заінтересованість учасників у розвитку і підвищенні ефективності виробництва;

5) дотримання договірних зобов'язань кожним учасником кооперації;

6) спільне управління виробництвом, що кооперується;

7) розподіл доходів з урахуванням внеску кожного учасника кооперації в забезпеченні спільного виробництва.

Розвиток різних форм кооперування (інтеграції) є наслідком поглиблення спеціалізації виробництва.

Агрохолдинги

Аграрні холдингові компанії (агрохолдинги) є порівняно новими суб'єктами аграрного права України. Незважаючи на це, в цілому по країні їх нараховується близько 60-ти й кожен із них інтегрує по 20-30 аграрних господарств.

Закон «Про холдингові компанії в Україні» закріплює те, що холдингова компанія - це акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) уважається пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50 відсотків чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства, холдингової компанії.

Нормативно-правову базу діяльності агрохолдингових компаній в Україні представлено у:

- Господарському кодексі України;

- Законі України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006р.

- Цивільному кодексі України;

- Законі України «Про акціонерні товариства”;

1.4 Поняття агрохолдингів

Агрохолдинги (з економічної точки зору) - компанії, які володіють контрольним пакетом акцій або частками в паях інших (дочірніх) організацій, при цьому отримуючи можливість контролю та управління ними, або ж своєрідне соціально-економічне об'єднання сільськогосподарських товаровиробників у цілях більш ефективного ведення агробізнесу, які зберігають юридичну самостійність і перебувають у певній субординаційній економічній залежності від правових рішень, які приймаються головною компанією з урахуванням корпоративних комерційних інтересів учасників агрохолдингу.

Рис. 5. Земельні площі агрохолдингів України

Агрохолдинг не є особливою організаційно-правовою формою юридичної особи (суб'єкта господарювання), а є різновидом холдингової компанії або публічного акціонерного товариства, що об'єднує й контролює аграрних товаровиробників.

Таблиця 1

Топ 10 агрохолдингів в україні у 2017 році

№ п/п	Назва Агрохолдингу та регіони, де здійснюється діяльність	Площа , тис. га
1.	UkrLandFarming (землі підприємства розміщені у 22 областях України)	605
2.	Кернел Груп (Тернопільська, Одеська, Миколаївська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Чернігівська, Дніпропетровська, Хмельницька, Харківська області)	602,5
3.	«Агропросперис» (New Century Holding) (Сумська, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Миколаївська, Вінницька, Чернівецька, Житомирська, Хмельницька, Тернопільська, Рівненська, Волинська, Львівська області)	430
4.	Миронівський Хлібопродукт (Київська, Черкаська, Полтавська, Сумська, Дніпропетровська, Херсонська, Вінницька, Івано- Франківська області)	370
5.	Астарта-Київ (Полтавська, Харківська, Винницька, Хмельницька, Тернопільська і Житомирська області)	250
6.	МріяАгрохолдинг(Тернопільська,Хмельницька,Івано- Франківська, Чернівецька, Львівська області)	185
7.	Агротон (Луганська, Харківська області.)	151
8.	Агрохолдинг «ІМК» (Полтавська, Чернігівська, Сумська області)	137
9.	Агрейн (Чернігівська, Київська, Харківська, Житомирська, Одеська, Черкаська області.)	127
10.	УКРПРОМИНВЕСТ-АГРО (Вінницька, Житомирська, Черкаська, Полтавська, Дніпропетровська и Кіровоградська області)	122



Переваги та загрози функціонування агрохолдингів:

Переваги:

- Підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції;

- Високий рівень економічної та фінансової стійкості агрохолдингів, як наслідок зменшення ризиків сільськогосподарської діяльності;

- Використання спеціалізованої техніки та висококваліфікованого персоналу;

- Великі експортні можливості.

Загрози:

- Витіснення з ринку інших господарських форм (малого та середньорозмірного товаровиробника);

- Нераціональне використання земель, недотримання сівозміни;

- Сприяють зростанню кількості безробітних у сільській місцевості;

- Ризики монополізації ринків аграрної продукції та земельних ресурсів;

- Занепад села, незацікавленість агрохолдингів у інвестуванні в розвиток сільських територій.

організаційний економічний недержавний міжгосподарський агрохолдинг

1.5 Інші організаційно-правові форми господарювання в аграрній сфері АПК

У системі АПК функціонують і такі організаційно-правові форми господарювання, як фермерські господарства, підсобні господарства промислових та інших підприємств і організацій, спільні підприємства, різні господарські товариства, спілки селян, асоціації, малі підприємства та ін.

Відповідно до чинного законодавства, види підприємств в аграрному секторі економіки України можуть виступати в різних організаційно-правових формах. Наприклад, господарське товариство може бути акціонерним (відкритим і закритим), з обмеженою відповідальністю (учасники товариства відповідають за його зобов'язаннями тільки своєю часткою у загальному майні), з додатковою відповідальністю (його учасники відповідають за зобов'язаннями товариства своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі - додатково власним майном), командитне товариство (включає одного і більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю), повне товариство (всі його учасники несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном).

Крім розглянутих вище форм господарювання в аграрній сфері АПК важливу роль у виробництві сільськогосподарської продукції відіграють особисті селянські господарства (домогосподарства).

Особисте селянське господарство як специфічний вид сільськогосподарських виробників

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2 гектарів, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її успадкування членами особистого селянського господарства. У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки.

Протягом останніх років зростає частка господарств населення в загальному обсязі виробництва продукції сільського господарства. Наприклад, питома вага господарств населення у виробництві сільськогосподарської продукції всіх категорій господарств зросла з 27,5% в 1990 р. до 45% в 2016 р. Станом на кінець 2016 року працює 4,1 млн особистих селянських господарств, 20% із яких виробляють товарну продукцію та є потенційними фермерськими господарствами.

Рис. 6

Особисті господарства громадян виробляють сільськогосподарську продукцію (як для задоволення власних потреб, так і для продажу) на відведених їм у власність чи користування земельних ділянках.

ОСГ зайняті у виробництві більш трудомістких та менш рентабельних галузей і забезпечують значну частку у виробництві окремих видів продукції. Це майже 97% - картоплі, 89% - овочів відкритого ґрунту, 63% - овочів закритого ґрунту, 90% - продовольчих баштанних культур, 84% - плодово-ягідних культур, 80% - молока, 75% - м'яса ВРХ, 59% - м'яса свиней, 94% - м'яса овець, 83% - вовни.



Рис. 7



2. Особливості формування та розвитку фермерських господарств

Законодавчою базою створення, діяльності та припинення діяльності фермерських господарств є Конституція України, Земельний кодекс України, Закон України ЇПро фермерське господарство? та інші нормативно-правові акти України. Головна мета створення фермерських господарств в Україні - збільшення обсягів продовольчих фондів держави і підвищення добробуту сімей селян на основі їх участі в підприємницькій діяльності. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 № 973-ІУ:

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В травні 2016 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про фермерські господарства». Відтепер фермерські господарства можуть діяти без статусу юридичної особи і організовуватися на основі діяльності фізичної особи-підприємця. Членами такого господарства можуть бути лише фізична особа-підприємець та члени її сім'ї. Такі господарства мають статус сімейних фермерських господарств (вступає в силу з 1 січня 2018 року.).

Фермерське господарство здійснює свою діяльність на основі Статуту. В ньому зазначаються: найменування господарства, його місцезнаходження, предмет і мета діяльності, порядок формування майна, органи управління, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення.

2.1 Порядок створення фермерського господарства

Порядок створення фермерського господарства визначений в Законі України „Про фермерське господарство”. Право на створення фермерських господарств має кожний дієздатний громадян України, який досяг 18 -річного віку, виявив таке бажання та пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань створення фермерських господарств. До складу такої комісії включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організацій. Першочерговим правом на створення фермерського господарства користуються громадяни, які проживають в сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, яким виповнилось 14 років, та інші родичі, які об'єднались для роботи в цьому господарстві. Можливе також створення фермерського господарства і однією особою. Особи, які працюють в фермерських господарствах за трудовим договором (контрактом) не можуть бути його членами.

Відповідальність за діяльність фермерських господарств покладається на його голову. На ім'я голови господарства видається державний акт на право власності на землю. Він також має право укладати договори на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, і складати інші документи згідно з чинним законодавством України. Голова представляє інтереси фермерського господарства перед підприємствами, організаціями, установами та окремими громадянами.

Новоствореним фермерським господарствам протягом трьох років (у трудонедостатніх населених пунктах - п'яти років) надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Кошти державного бюджету спрямовуються, зазвичай, на меліорацію земель та придбання сільськогосподарської техніки. За рахунок місцевих бюджетів надається допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою. Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються на безповоротній та поворотній основах. На безповоротній основі кошти фонду надаються фермерським господарствам на відшкодування вартості проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень тощо. Поворотна допомога надається фермерам на конкурсних засадах для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції. Фінансова підтримка на конкурсних засадах на поворотній основі надається у розмірі, що не перевищує 500 тис. гривень, із забезпеченням виконання зобов'язання щодо повернення бюджетних коштів. У 2016 році для надання фінансової підтримки фермерських господарств на поворотній основі було передбачено 15,8 млн. грн.

2.2 Діяльність фермерського господарства

Для забезпечення прибутковості (доходності) фермерського господарства першочергове значення має вибір правильної його галузевої структури. Лише вирішивши це питання можна визначити, яку суму коштів необхідно вкласти в техніку, худобу, будівлі, споруди, обладнання тощо.

1. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Невеликі за розмірами фермерські господарства не можуть високоефективно використовувати ресурси і стати високотоварними, Закон України “Про оренду землі” дає можливість значно збільшити розмір землекористування фермерського господарства. З метою збалансування факторів виробництва особливо важливо обґрунтувати раціональний розмір фермерського господарства.

При обґрунтуванні раціонального розміру землекористування необхідно виходити з того обсягу робіт, який члени фермерського господарства можуть виконати протягом року за наявної оснащеності технічними засобами.

Рис. 8. Структура фермерських господарств за розмірами землекористування в Україні, 2015 рік

У разі потреби до роботи в фермерських господарствах можуть бути залучені постійні, сезонні або тимчасові працівники. Трудові відносини цих працівників з фермерським господарством оформляються трудовим договором (контрактом, угодою) і регулюються чинним законодавством. У трудовому договорі (контракті, угоді) визначається предмет договору, умови праці і відпочинку, розмір оплати праці, матеріальна відповідальність сторін, термін дії договору. Оплата праці залучених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності фермерських господарств. Голова повинен створити безпечні умови праці як для членів фермерського господарства, так і для залучених працівників. Члени фермерського господарства та особи, які працюють в ньому за трудовим договором, підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню.

Рис. 9

Рис. 20

Фермерське господарство має право реалізувати свою продукцію і надавати послуги підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тарифами, що встановлюються ним самостійно або на договірній основі. Одержані від реалізації продукції і надання послуг кошти використовуються для відшкодування поточних витрат, виплат податків і платежів, на розширення виробництва, накопичення та на утримання сім'ї фермера і благодійні цілі.

Частка ВВП фермерських господарств у загальній структурі виробництва складає близько 7-8% щороку. При цьому найбільша кількість сільськогосподарської продукції генерується у галузі рослинництва - понад 90%. Зернові, зернобобові культури, соняшник та олійні рослини займають найбільшу частку в рослинництві.

Основні переваги ферм над іншими формами сільськогосподарських підприємств:

- висока мотивація та відповідальність фермера;

- орієнтація на збереження якості земельних ресурсів;

- структура управління;

- простота організаційної структури, яка сприяє підвищенню ефективності виробництва та досягненню певних соціальних цілей;

- відсутність плинності кадрів та інших кадрових проблем;

- вищі прибутки і рівень рентабельності, ніж в інших сільськогосподарських підприємствах;

- максимізація якості продукції;

- швидкість і гнучкість реагування на потреби ринку.

Кількість фермерських господарств в Україні В Україні станом на 1 листопада 2016 року порівняно із аналогічною датою 2015 р. кількість зареєстрованих фермерських господарств скоротилася з 38850 до 33682.

За даними Держстату (від 1 листопада 2016 року), кількість діючих фермерських господарств становить 33682 одиниць. Вони обробляють 4, 439 млн га землі. Тобто, на одне господарство припадає в середньому близько 131,7 га сільськогосподарських угідь.

Рис. 11

Рис. 12

Близько 80% фермерських господарств обробляють земельні ділянки площею до 500 гектарів.

За даними приведеними без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та частини зони проведення АТО найбільше господарств у поточному році зареєстровано на території Одеської, Миколаївської та Дніпропетровської областей 5090 тис., 38830 та 3351 господарство. А найменша - у Рівненській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Чернігівській областях.

По більшій частині країни у період з 1 листопада 2015 по 1 листопада 2016 року кількість господарств зменшувалася, проте десять регіонів та Київ таки зуміли наростити кількість фермерських господарств. Серед таких областей Дніпропетровська, Львівська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька та Чернігівська.

Найістотніше побільшало господарств на Полтавщині, там за рік додалось 92 господарства, нині їх кількість 1941 одиниць, площі земель зросли з 223,2 тис. га до 232 тис. га. Плюс 69 господарств на Харківщині з 1195 до 1264, а площі земель скоротилися з 266,6 тис. га до 252,4 тис. га.

Прирости відбулися на Черкащині (+61 господарство) досягнувши кількості 1345, площа угідь нині 152,4 тис. га проти 147 тис. га. Плюс 48 на Хмельниччині, кількість господарств там зросла з 1365 до 1413, площа земель становить 135,8 тис га проти 129,1 тис га роком раніше. На 6 фермерських господарств побільшало і у Києві, нині їх там 22 проти 16 роком раніше, площа земель 0,4 тис. га.

Рис. 13. Динаміка кількості фермерських господарств в Україні

З метою подальшої розбудови системи фермерських господарств необхідно:

- всебічне стимулювання розвитку кооперації на селі;

- запровадження системи знижених ставок орендної плати для новостворених підприємств та підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

- поліпшення умов кредитування та залучення фінансових ресурсів через систему аграрних розписок, пільгове кредитування фермерів банківськими установами;

- державні програми виділення цільових коштів для придбання техніки, обладнання, будівництва виробничих та обслуговуючих об'єктів.

Размещено на allbest.ru