Размещено на http://www.allbest.ru/

Конкуренція - елемент ринкового механізму

1. Конкуренція є однією з рушійних сил розвитку економічної системи. Це об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму. конкуренція економічний товарний

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу виробництва (початок 16 - кінець 17 ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які виробляли товари на невідомий ринок, у формі внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумовила розвиток концентрації та централізації виробництва і капіталу й на певному етапі (остання третина 19 ст.) спричинила виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Методами конкурентної боротьби є передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайну, надання гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати. Водночас використовуються й такі "мирні" методи обмеження конкуренції, як укладення концернами таємних угод про єдину політику.

Як складова частина господарського механізму, конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотній механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства.

У ході революції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморегулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів, ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли споживач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, що означає своєрідний диктат споживача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам в сучасних умовах відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва.

В умовах капіталізму вільна конкуренція виявляється у конкурентній боротьбі як між різними формами приватного капіталу (промислового, торговельного, банківського та ін.), так і в середині кожного з них. Така конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої. Внаслідок суспільного поділу праці виробництво товарів і надання послуг здійснюється на підприємствах окремих галузей промисловості. Наприклад, у США їх налічується до 700. Внутрігалузева конкуренція - боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрігалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, стимулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучасних умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів товарів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, легкових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція - конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищій. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в галузях з високими прибутками збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) зростають і стають вищими ринкової вартості. Коли кількість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на однаковий капітал буде отримано рівний середній прибуток. Межею переливання капіталу є формування середньої норми прибутку (відношення сукупної додаткової вартості до обсягу сукупного капіталу всіх галузей). Середній прибуток є елементом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або суспільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни. В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого переливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це боротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона дедалі більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень, тобто все більше грунтується на впровадженні нових досягнень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліпшення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція - боротьба між товаровиробниками за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсії проти конкурента).

Залежно від форм і видів конкуренції формують відповідні види цін. В умовах плануванння монополій встановлюються насамперед монопольно високі та монопольно низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, якій є монополістом у виробництві та на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, "притягують" конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика "лідерства в цінах". Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби, наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема

практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймають антимонопольні закони, здійснюють контроль за угодами між крупними компаніями тощо. Уперше такі закони були прийняті наприкінці 19 - початку 20 ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація у цих країнах відбувається найінтенсивніше. Антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони грунтувалися на такому розумінні сутності монополії, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об'єднання) або повне виключення конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не зачіпало олігополії, вони, як правило, не підпадали під дію антимонопольного законодавства. До останнього належать також закони, які забороняють або регулюють угоди підприємств, спрямовані на обмеження конкуренції через поділ ринків, угод про ціни, обмеження торгівлі.

Існують американська та європейська системи антимонопольного законодавства. Перша бере сві й початок від закону Шермана (1890) і з доповненнями 1914,1936, 1950 рр. залишається єдиним антитрестівським законом США. Він забороняє не лише різні форми монополій, а й саму спробу монополізувати торгівлю. Але Верховний суд США виробив доктрину, згідно з якою панівне становище корпорації у виробництві та її великий розмір не можуть самі по собі розглядатись як монополізація. Тим самим законом заборонялися трести і картелі (пули). Щоб обійти його, монополії створювали холдингові компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалися виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди змінювалися негласними джентльменськими угодами або так званим лідерством у цінах. Наступні закони забороняли злиття компаній, якщо воно призводило до істотного послаблення конкуренції або до встановлення монополій.

Антимонопольні закони втілюють у життя спеціально створені органи. У США - Федеральна торговельна комісія й Антитрестівське управління Міністерства юстиції. Головною метою антимонопольних законів є обмеження монополій та їх влади, створення конкурентного середовища, підтримка дрібного бізнесу та сприяння йому. Найсуворіше антимонопольний закон контролює горизонтальні злиття, тобто об'єднання підприємств, які виробляють однотипні товари і послуги, що призводить до монополізації галузі. Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми (у США це має місце, коли монополізовано понад 60% будь-якого товару чи послуг), високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів, розукрупнення монополій.

Європейська та японська системи антимонопольного права забороняють не саму монополію, а лише її зловживання владою. Так, картелі вважаються корисними для розвитку економіки, тому основною формою державного контролю є система реєстрації картельних угод у спеціальних органах. Більшість антимонопольних законів у європейських країнах забороняють такі види монопольних угод, як угоди про поділ ринків, фіксовані ціни тощо. У Німеччині монополією вважається компанія, яка зосередила у своїх руках третину обігу, в Японії - коли частка однієї компанії перевищує 50%, а двох 75% і більше. В ЄС реєстрації підлягають лише ті угоди, які обмежують конкуренцію між членами-учасниками цієї організації.

Прийняття антимонопольних законів послаблює процес монополізації економіки, сприяє посиленню конкуренції, зниженню цін. Водночас воно спрямовує утворення монополістичних об'єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур (об'єднання фірм, пов'язаних виробничою та технологічною залежністю).

4. Оскільки на початку 90х років в українській економіці повсюдно панував монополізм, то головний акцент у законах, які розроблялися і приймалися на той час, робився на його подоланні. Українське законодавство, що регулює економічну конкуренцію, зароджувалося насамперед як антимонопольне законодавство. Його основу становили прийнятий у лютому 1992р. Закон України

"Про обмеження монополізму і недопущенння недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" та Закон України "Про Антимонопольний комітет України" від 26 листопада 1993р. Відповідні норми закріплено у Конституції України (ст.42): "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом".

У ході ринкових перетворень було ліквідовано більшість монопольних структур. Глибока структурна демонополізація проведена в агропромисловому і паливно-енергетичному комплексах, легкій, деревообробній промисловості. Конкурентне середовище створено в торгівлі, громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні. Аж ніяк не випадково, що найшвидшими темпами розвиваються ті галузі, де рівень конкуренції особливо високий: харчова, деревообробна, поліграфічна промисловість.

Серед монополізованих загальнодержавних ринків переважають ті, для яких є характерними високі бар'єри входження внаслідок значної фондомісткості, а також обмеженості ресурсів. Це - ринки продукції машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловостей. Серед монополізованих регіональних ринків найбільше ринків природних монополій (централізоване водопостачання, водовідведення, теплопостачання), а також ринків комунальних послуг, що не належать до сфери природних монополій. Монополізованими є 890 регіональних ринків послуг, пов'язаних із здійсненням функцій держави та самоуправління. Серед них - оформлення та реєстрація документів на право власності на нерухоме майно, аналіз і підготовка висновків та інших документів для оформлення дозволів, ліцензій.

Існують, правда, 103 потенціально конкурентних ринки, демонополізацію яких з різних причин не завершено. Це - ринки хліба і хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів у деяких регіонах. Обмеження конкуренції на 79 ринках пов'язане із збереженням неринкових організаційних структур та розподільних систем. До них належать, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у багатьох регіонах зберігається монопольне становище споживкооперації, послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування.

Частка монопольного сектора у ВВП становить ще близько 40%. Вона надмірна і є одним із факторів, які гальмують розвиток країни. Таким чином, основна частина монополізованих товарних ринків в Україні - це ринки, монополізація яких зумовлена природними причинами та адміністративними факторами. Тому можливості дальшого розвитку конкуренції шляхом дроблення, ліквідації монопольних утворень практично вичерпано. Основним змістом нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища, перетворення існуючих конкурентних відносин у ефективніші.

Слід враховувати, що чимало ринків є конкурентними лише формально. Частково це пояснюється складним фінансовим становищем багатьох підприємств. Тільки невелика частина підприємців ведуть активну конкуренцію за збільшення частки на ринку. Про це свідчать, зокрема, дані здійснюваних Держкомстатом обстежень ділової активності підприємств. Лише 26% керівників промислових підприємств, опитаних на початку 2002р., серед факторів, які найбільше стримують виробництво, зазначали високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних і 15% - з боку аналогічних зарубіжних товарів. 20% опитаних керівників будівельних організацій вказували на високу конкуренцію вітчизняних будівельників, 1% - іноземних. Якісно інша ситуація склалася у торгівлі. Серед факторів, які найбільше стримують зростання товарообороту, 59,6% опитаних керівників торговельних підприємств назвали конкуренцію у власному секторі. Саме інтенсивна конкуренція сприяє динамічному розвитку торгівлі, тоді як "джентльменська" конкуренція, що існує у багатьох інших галузях, не стимулює реструктуризацію підприємств, впровадження інновацій.

У 2001 р. було прийнято Закон України "Про захист економічної конкуренції", а також затверджено новий склад Антимонопольного комітету. 19 листопада 2001р. Президент України підписав Указ "Про основні напрями конкурентної політики на 20022004 роки". Даний Указ визначив мету, завдання та механізми реалізації конкурентної політики на сучасному етапі розвитку національної економіки.

Досвід роботи щодо захисту економічної конкуренції в Україні поки що невеликий. Хоч щороку видаються звіти АМКУ, діяльність його недостатньо відома підприємцям і науковій громадськості країни. Відсутній глибокий науковий аналіз стану, проблем та шляхів поліпшення цієї роботи.

Найбільше порушень конкурентного законодавства пов'язано із зловживанням монопольним становищем на ринку. У 2002р. їх частка становила 48%. Можливості органів Антимонопольного комітету України (АМКУ) з виявлення та припинення порушень законодавства у цій частині значно розширилися з введенням у дію Закону України "Про захист економічної конкуренції", норми якого передбачають можливість визначення монопольного (домінуючого) становища кількох суб'єктів господарювання з великою сукупною ринковою часткою, навіть якщо частка кожного з них окремо менша 35%, але вони не конкурують один з одним або конкурують незначною мірою. Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання у випадку: коли сукупна частка не більш як трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 50%, сукупна частка не більш як 5 суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 70%. Закон встановлює загальну заборону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.

У структурі зловживань монопольним становищем переважають порушення цінового характеру: встановлення таких цін або умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування конкуренції на ринку; застосування різних цін або різних інших умов до рівнозначних договорів із суб'єктами господарювання, продавцями або покупцями без об'єктивно виправданих причин; встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, які обмежують права окремих споживачів. При цьому розмір дискримінаційних цін (тарифів) нерідко перевищує економічно обгрунтований рівень у 1,5 - 2 рази.

Виявлено і припинено порушення конкурентного законодавства, пов'язані з монопольним становищем суб'єктів господарської діяльності і позбавлення контрагентів права вибору товару (послуги); встановлення вимог щодо користування послугами лише певних суб'єктів господарювання; встановлення обов'язкових додаткових платних послуг; нав'язування платних послуг, якими споживачі фактично не користуються; примушення споживачів до безплатного виконання робіт на користь монопольного формування; обумовлення надання певних послуг погашенням заборгованності за інші послуги.

Викрито зловживання монопольним становищем, спрямовані на дестабілізацію ринку: шляхом часткової або повної відмови від реалізації або закупки товару при відсутності альтернативних джерел поставок або збуту, що призвело (могло призвести) до створення чи підтримання дефіциту на ринку, до встановлення монопольних цін; шляхом обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало (могло завдати) шкоду іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; шляхом істотного обмеження конкурентноспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; шляхом створення перешкод доступу на ринок (виходу з нього) або усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання; шляхом обмеження або припинення виробництва, вилучення з обороту товарів, що призвело (може призвести) до створення або підтримання дефіциту на ринку, встановлення монопольно високих цін.

Одне з найважливіших завдань АМКУ - запобігання недобросовісній конкуренції, її виявлення та припинення. Основну частку припинених у 2002р. випадків недобросовісної конкуренції становили порушення у вигляді неправомірного використання ділової документації господарюючого суб'єкта - 53,5% загальної кількості. Усі їх було здійснено шляхом неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки.

Економічний ефект внаслідок припинення порушень конкурентного законодавства не обмежується фінансовими санкціями (штрафом, стягненням незаконних прибутків, відшкодуванням збитків), які застосовуються АМКУ. Він виражається також у скороченні витрат юридичних осіб і громадян, які вони мали б у випадку продовження порушень конкурентного законодавства.

З набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції" почав функціювати принципово новий механізм попереднього контролю

за погодженими діями суб'єктів господарювання, які впливають на конкурентні відносини. Дозволи на відповідні погоджені дії суб'єктів господарювання даються органами АМКУ, якщо ці дії сприяють удосконаленню виробництва, придбанню чи реалізації товару, техніко-технологічному чи економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємств, оптимізації експорту чи імпорту товарів, розробці і застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари, раціоналізації виробництва. Водночас дозволи на погоджені дії не можуть бути виданими органами АМКУ, якщо істотно обмежується конкуренція на всьому ринку або його значній частині.

Ще одним фактором, який може заважати економічній конкуренції, є концентрація суб'єктів господарювання. Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" концентрацією визнається злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; отримання безпосередньо чи через інших осіб контролю над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частками суб'єктів господарювання; безпосереднє або опосередковане придбання, отримання у власність іншим способом чи отримання в управління частки (акцій, паїв),що забезпечує досягнення або перевищення 25 чи 50% голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

АМКУ чи адміністративна комісія АМКУ видає дозвіл на концентрацію у випадку, якщо вона не веде до монополізації або істотного обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині. Кабіне Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої АМКУ не дав дозволу, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів у випадку зазначеної концентрації перевищує негативні наслідки обмеження конкуренції.

За станом на 1 січня 2003 року державне регулювання цін (тарифів) здійснювалося у 265 суб'єктах господарства, які діють на 459 регіональних товарних ринках. Це, насамперед соціально значущі ринки, де внаслідок об'єктивних причин рівень конкуренції був недостатнім і для захисту прав споживачів необхідним було вжиття невідкладних заходів. Водночас органи АМКУ ініціювали скасування державного регулювання цін і тарифів, насамперед у зв'язку з розвитком конкуренції на діючих товарних ринках. Однією з причин даних пропозицій було також те, що раніше введене регулювання часом негативно позначалося як на умовах конкуренції на відповідних ринках, так і на інтересах споживачів цих товарів і послуг. Органи комітету запропонували також скасувати державне регулювання цін і тарифів у випадках, коли суб'єктами господарювання, щодо продукції яких воно здійснювалося, тривалий час не допускалися порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Основна частина заходів щодо демонополізації, у яких брали участь органи АМКУ, мала неструктурний характер і полягала в усуненні та зменшенні бар'єрів входження на існуючі товарні ринки, а також у стимулюванні вступу на монополізовані ринки нових суб'єктів господарювання, чому, як правило, перешкоджали антиконкурентні рішення органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і конролю. У високорозвинутих країнах конкуренція стала одним з найважливіших факторів економічного зростання. Головне завдання Антимонопольного комітету - забезпечення такої самої ролі конкуренції в економіці України. Запорукою розв'язання цього завдання є істотне посилення триєдиної ролі Антимонопольного комітету України: як нормотворчого органу, правозастосовчого органу і як учасника формування конкурентної політики держави.

В Україні створено солідну нормативно-правову базу конкурентного законодавства. Але навіть найдосконаліше законодавство не справить позитивної дії, якщо не буде підкріплено чіткою конкурентною політикою і жорсткою правоохоронною роботою.

Далеко не всі питання вдосконалення конкурентного механізму залежать від Антимонопольного комітету. Необхідним є підвищення відповідальності органів влади за рішення, які створюють перешкоди для розвитку підприємницької діяльності. Назріла нагальна необхідність не допускати обмежень конкуренції у випадках, коли державні органи одночасно здійснюють на певному ринку господарську діяльність і функції державного регулювання. Необхідно визначитися з обсягами господарської діяльності державних органів, і, де можливо, скоротити їх. А там, де від такої діяльності відмовитися не можна, слід ввести регулювання цін на платні послуги органів державної влади.

Негативний вплив на умови конкуренції справляє існуюча система державної допомоги підприємствам. З одного боку, державна допомога - один з важливих факторів конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Разом з тим у ряді випадків у результаті її надання окремі підприємства одержують невиправдані переваги над конкурентами. Питання стоїть не про припинення державної допомоги вітчизняним товаровиробникам, а про її впорядкування, створення прозорих механізмів надання такої допомоги, недопущення або мінімізацію антиконкурентних наслідків її надання.

Слід також враховувати, що для створення в країні ефективного конкурентного середовища, цивілізованого ринку, зусиль АМКУ і навіть уряду в цілому недостатньо. Є необхідним усвідомлення важливості цієї проблеми в суспільстві, об'єднання зусиль державних органів, підприємців, споживачів, глибоке наукове вивчення проблем монополізму і конкуренції.

Література

Політологія / П.П. Шляхтун.

Політологія / за ред. А.Колодій.

Політологія: наука про політику / за ред проф. В.Г. Кремень,

проф. М.І. Горлач.

Размещено на Allbest.ru