Тенденції фінансових процесів в аграрній сфері економіки України

Ринкові дифузії та економічні перетворення зумовили глибинні зміни фундаментальних підвалин виробничої діяльності агроформувань.

Аграрні реформи сприяли створенню агроформувань ринкового типу і на початок 2007 року в Україні їх вже налічувалось 23883. Але їх фінансовий стан характеризувався низькими і нестабільними темпами розвитку і не задовольняв вимогам банків щодо вкладання необхідних обсягів кредитних ресурсів, оскільки до 2003 р. понад 50 % з них працювало зі збитками, що було результатом загострення суперечностей між агроформуваннями та постачальниками. сільськогосподарський реалізаційний ціна кредитування

У 2008 році обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств становив 117,5 відс. порівняно з рівнем 2007 року, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах - 135,2 відсотка, у господарствах населення - 105,8 відсотка. Валова продукція галузі рослинництва зросла на 30,5 відсотка, тваринництва - на 1 відсоток.

За даними сільськогосподарських підприємств, частка прибутків у складі виручки збільшилась від 9 % до 11,6 %, тобто маса прибутку не є тотожною з грошовими потоками. Прибуток як складова виручки, є важливим внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів. Наприклад, за рахунок прибутку в розвинутих країнах фінансується до 30 % усіх витрат підприємств. Розрахунки кореляції дозволили виявити, що зростання обсягів одержаних прибутків тісно залежить від збільшення надходжень від реалізації (rxy= 0,9521, а В = 0,9065) і меншою мірою залежить від збільшення виробництва валової продукції (rxy= 0,5851, а В = 0,3423). Протягом 2000-2007 рр. до 50 % сільськогосподарських підприємств отримували чистий прибуток. При цьому, щорічно змінюється перелік прибуткових та збиткових сільськогосподарських підприємств. Розглянемо деякі причини збільшення кількості збиткових сільськогосподарських підприємств.

Проблемою для господарств залишається низький рівень закупівельних цін. Невисока якість виробленої продукції та неврахування вимог переробних підприємств може бути також поясненням існування даної проблеми. Крім того, виробники у переважній більшості не знають дійсного попиту та пропозиції на вироблену продукцію, не вивчають наявність потенційних ринків збуту продукції та не використовують стратегії ефективного просування продукції на ринку.

Середні реалізаційні ціни постійно зростають, однак темпи їх росту були недостатніми для забезпечення прибуткової діяльності сільськогосподарських підприємств. Окрім цін, на формування прибутку істотний вплив має собівартість сільськогосподарської продукції і з року в рік зберігається тенденція до її підвищення. Однак це відбувається, за розрахунками Б. Пасхавера, “виключно внаслідок зміни цін на матеріальні засоби, оскільки їх витрати у натуральних вимірниках з розрахунку на 1000 грн валової продукції скоротились: нафтопродуктів - від 112 кг у 2000 році до 80 кг у 2002 році, електроенергії відповідно від 180 до 112 кВт/год., кормів - від 27 до 21 ц к.од. Лише витрачання мінеральних добрив збільшилось від 18 до 23 кг діючої речовини”.

Звертає увагу той факт, що зростання цін на матеріальні ресурси зумовлює зменшення потреби у фінансових ресурсах. “Це відбувається тому, що сільськогосподарські підприємства з двох діаметрально протилежних принципів: максимуму, суть якого полягає у прагненні отримати максимальний результат, використовуючи наявний ресурсний потенціал та мінімуму - прагнення отримати певні результати при мінімальному використанні ресурсів, змушені зараз обирати другий”, а це спонукає підприємства до раціонального витрачання як матеріальних, так і фінансових ресурсів. Сукупний індекс витрат на виробництво сільськогосподарської продукції у 2008 році в порівнянні з 2007 роком становив 143,6 відс., в т.ч. на промислову продукцію, спожиту аграрним сектором - 144,1 відсотка.

Фінансовий стан агроформувань характеризується нестабільністю і не задовольняє запитам сьогодення. Рівень їх рентабельності має тенденцію до повільного зростання, так у 2002 р. рентабельність становила - 3,9%, а вже у 2007 році - 20,6%, що призвело до істотного приросту обсягів фінансових ресурсів. Та попри це, упродовж чотирьох років їх структура залишилася майже незмінною. Так, готова продукція складає 24-33%, дебіторська заборгованість 60-69%, поточні фінансові інвестиції 0,3 - 0,5%, грошові кошти 3,7- 6,7% у сукупній структурі фінансових ресурсів. Рівень коефіцієнтів ліквідності не відповідає оптимальним значенням і свідчить про низьку платоспроможність агроформувань. Встановлені конкретні чинники такого розгармоніювання: неможливість відшкодування понесених витрат через відсутність паритету цін між продукцією агроформувань та матеріально-технічними ресурсами; високий рівень виробничих витрат, які виникають через технічну і технологічну відсталість; зниження обсягів виробництва через його збитковість та недостатністю обігових коштів; недоліки в існуючій законодавчій та нормативній базі, яка не враховує специфіку аграрного виробництва у міжгалузевому перерозподілі, взаємовідносинах з державою, податковою та фінансово-кредитною системами. особливістю господарської діяльності агроформувань є нерівномірне надходження виручки від реалізації продукції протягом календарного року, це пов'язано зі строками збирання врожаю та реалізації продукції рослинництва. Продукція тваринництва реалізується рівномірно протягом року, але і тут мають місце значні коливання в надходженні коштів по періодах року. Витрати виробництва агроформувань формуються протягом року, але більша їх частина припадає на весняно-літній період, в той час як виручка від реалізації продукції надходить в літньо-осінній період. В результаті чого агроформування поєднують внутрішні та зовнішні джерела при формуванні фінансових ресурсів.

Амортизація, яка становила понад 10,2% виробничих витрат сільгосппідприємств у 1990 році, скоротилася в 2007 році майже в 3 рази до 4,4%, стала відігравати незначну роль у фінансовому забезпеченні агроформувань. Встановлено, що сума отриманого прибутку є незначною по відношенню до суми майбутніх фінансових потреб агроформувань, оскільки може покрити лише 13% майбутніх їх витрат, що зумовлює необхідність залучення зовнішніх джерел.

Сучасний етап функціонування агроформувань характеризується позитивними тенденціями банківського кредитування, які проявляються у збільшені обсягів та строків кредиту, зменшенні відсотка ставки за користування кредитом та підвищенні їх доступності для агроформувань. Проте незважаючи на це забезпечення агроформувань кредитами банків не відповідає потребам економічного поступу галузі. Питома вага кредитних ресурсів, спрямованих банками в сільське господарство, становила у 2005 році 2,6 % від валового внутрішнього продукту країни, тоді як частка продукції сільського господарства у структурі ВВП - близько 21 %. Виявлено, що розв'язати проблему кредитування лише за допомогою механізму кредитної субсидії буде неможливим.

Динаміка розвитку системи довгострокового банківського кредитування агроформувань за останні 7 років характеризується позитивними тенденціями, які виявляються у зростанні його обсягів у 15 разів, зниженні процентної ставки у 3,7 раз (з 57,4 % у 2000 році до 15,6 % на кінець 2006 року); збільшенні питомої ваги довгострокових кредитів у структурі кредитів галузі з 24,0 до 58,0 %. Показово, що більшість агроформувань (у 2007 році понад 72 %) залучали та користувалися короткостроковими кредитами обсягом від 50 тисяч до 1 млн гривень. І тільки незначна їх кількість (3,6 %) отримала кредити понад 5 млн гривень. Серед довгострокових кредитів попитом користувалися кредити обсягом до 1 млн гривень (76,4 підприємств) і лише 5% отримували кредити понад 5 млн гривень. Банки переважно надають довгострокові кредити на закупівлю сільськогосподарської техніки, найменше кредити надаються на оплату клієнтами платежів за лізинговими контрактами і здійснення капітальних затрат, пов'язаних з будівництвом. Внутрішньою спонукою цього є те, що, оплачуючи техніку, банки краще контролюють цільове використання кредиту і можуть оформити у якості застави об'єкт кредитування. В інших випадках позичальнику необхідно надати додаткове забезпечення кредиту, що для багатьох агроформувань є проблематичним.

Обсяги інвестицій на формування основних засобів у сільському господарстві зменшувалися з початку 90-х років, тенденція до їх зростання намітилась лише з 2001 року (індекс їх росту до рівня 2000р у 2001р. - 1,52, у 2002 - 1,82, у 2003 - 2,01, у 2004 - 3,21, у 2005 - 4,80, у 2006р. - 6,9). Але цих обсягів недостатньо для забезпечення розвитку продуктивних сил аграрного сектора економіки. Специфікою фінансового забезпечення сучасного періоду агроформувань є, те, що в якості зовнішнього джерела активно використовуються фінансові ресурси вітчизняних та іноземних партнерів агроформувань, а також міжгосподарське фінансування. Вони залучаються на умовах: створення спільних підприємств; спільного вирощування рослинних культур; безпроцентної позики; кредитування під майбутній врожай; суборенди землі; фінансування дочірнього підприємства, підрозділу або філії; співпраці; лізингу; проведення науково-дослідних робіт у рослинництві та тваринництві.

На умовах фінансування виробничої діяльності 17% фінансових ресурсів отримали дочірні підприємства, філії та підрозділи від підприємств засновників. На умовах спільного вирощування та суборенди землі отримано 4% фінансових ресурсів. Позитивним є той момент, що у 2009 році - 2% фінансових ресурсів залучено на умовах безпроцентної позики. Важливу роль в фінансовому забезпеченні агроформувань починають відігравати міжгосподарські агропромислові формування. Як правило, вони прагнуть до створення замкнутого технологічного циклу, в якому зберігається та розвивається сировинна зона - агроформування.

На початку проведення аграрних реформ значні обсяги фінансової державної підтримки надавались агроформуванням у вигляді прихованих форм. Виявлено, що кількість та обсяги державних програм щороку коливаються, і в середньому на одну програму припадало лише 16 млн грн, при цьому найбільше бюджетних коштів спрямовувалось на: фінансову підтримку продукції тваринництва та рослинництва - 31%, компенсацію за посів ярих зернових культур - 29,6%, погашення заборгованості із заробітної плати - 12,9%, компенсацію за короткостроковими та довгостроковими кредитами - 9,29%. Ефективність державної фінансової підтримки сільськогосподарським підприємствам може бути досягнута, якщо бюджетні кошти виділятимуться прозоро за прогнозованими, наперед інформованими напрямами на постійній довготерміновій основі та у передбачених обсягах.

Сучасна практика фінансового забезпечення агроформувань переконливо підтверджує складний і неоднозначний характер процесів його розвитку, спростовуючи те , що розвиток це лінійний прогрес, та доводячи, що він досягається не автоматично, а вимагає взаємодії різноманітних процесів, в яких вирішальна роль належить цілеспрямованій діяльності, яка спирається на пізнання об'єктивних законів. Таким чином, визначення напрямів підвищення дієвості та удосконалення фінансової політики в аграрній сфері, які будуть базуватись на врахуванні особливостей сільськогосподарської галузі та викликів і запитів сьогодення, сприятиме активізації її економічного поступу.

Размещено на Allbest.ru