Еколого-збалансований розвиток територіальних, соціально-економічних систем

Поняття екологічної ємкості території використовується при проведенні екологічної експертизи проектів будівництва виробничих об'єктів. При цьому ув'язуються три показники: демографічна ємкість території, економічна щільність населення і репродуктивний потенціал біосистеми регіону у вигляді показника його екологічної ємкості. В цьому випадку екологічна ємкість території оцінювалася по наявності земель, придатних для будівництва, за об'ємом поверхневих і підземних вод, величиною рекреаційної зони [17, с. 133].

При розробці проектів міст використовується поняття "Зони екологічної рівноваги" тобто території на якій відтворюються необхідні для міста елементи довкілля. Розмір цієї зони залежить від чисельності населення, потреби в кисні і чистій воді, біологічній продуктивності біосфери даної території.

Можна передбачити, що різні види природних комплексів території характеризуються різною екологічною стійкістю, а значить, мають різну ємкість допустимого екологічного навантаження. Звідси, кожна територія має свою екологічну ємкість і допустиме екологічне навантаження, залежне від здібності довкілля до асиміляції шкідливих відходів і відтворення природних ресурсів. Тому оптимізація взаємодії виробничої і природної систем передбачає приведення у відповідність масштабів і форм господарювання з природними можливостями території. В цьому випадку екологічну ємкість території можна визначити як граничну можливість природного середовища протидіяти антропогенній дії господарської діяльності - як здатність певної еколого-економічної системи забезпечувати екологічну рівновагу на даній території. При зіставленні екологічної ємкості еколого-економічної системи з фактичним екологічним навантаженням можна встановити міру розбалансованості території з позиції розвитку економіки, соціальної сфери і деградації довкілля. Дане зіставлення дозволить розробити комплекс заходів щодо проведення у відповідність темпів розвитку еколого-економічної системи з її екологічною ємкістю.

Враховуючи, що в більшості регіонів України в даний час значно порушена екологічна стійкість, приведення еколого-економічної системи в рівноважний стан можливе шляхом поетапних дій, об'єднаних в регіональні екологічні програми. В умовах нового будівництва в рамках діючого промислового вузла, для забезпечення відповідності між екологічним розвитком і екологічною ємкістю території можливо передбачити інші варіанти будівництва виробничих об'єктів або перерозподіл екологічного навантаження між діючими підприємствами так, щоб не вийти за екологічні обмеження по регіону. В цілому встановлення екологічних обмежень виходячи з екологічної ємкості території сприятиме структурній перебудові економіки у напрямі її екологізації, витісненню екологічно ємких виробництв і заміною на ресурсозберігаючих і маловідхідних, проте для цього необхідні відповідні організаційно-економічний заходи.

Гострота екологічних проблем обумовлена в основному розвитком економіки, тому виникає наполеглива необхідність розвитку теоретичних і методологічних основ збалансованої взаємодії економіки і екології. Вирішення даної проблеми ускладнюється просторовою нерівномірністю антропогенних дій, обумовленою нерівномірністю розміщення продуктивних сил і їх структурою. В першу чергу це відноситься до промислових вузлів з високою концентрацією виробництва. Висока концентрація виробництва, обумовлює концентрацію екологічного навантаження і концентрацію населення в цих районах, а значить концентрацію екологічних впливів на людину і об'єкти її життєдіяльності. В результаті населення промислово-розвинених районів опиняється в зоні підвищеного ризику з боку деградованого довкілля. Звідси незбалансованість між підвищенням концентрації виробництва, зниженням простору життєзабезпечення для населення регіону і зменшенням екологічної ємкості території. Причини такого положення Т. Моїсеєва бачить в наступному [23, с. 14]

відсутність глибоких передпроектних інженерно-екологічних досліджень, науково-господарського обговорення і відповідної екологічної експертизи проектів;

істотна розбіжність між територіальними і відомчими підходами до природокористування, характером природоохоронного планування і фінансуванням природоохоронних об'єктів;

відсутність дієвих економічних механізмів регулювання і стимулювання природозберігаючих функцій промислових підприємств, зменшення їх природоємності;

слабкість юридичного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, надмірний вплив суб'єктивних чинників в ухваленні господарських рішень у поєднанні з екологічною безвідповідальністю господарюючих керівників, безпринципністю учених і фахівців.

У цих умовах надзвичайно важлива розробка наукових принципів еколого-економічної взаємодії. Автором роботи [23, с. 17] сформований закон збалансованого природокористування, згідно якому регулювання і розвиток матеріального виробництва на певній території здійснюється відповідно до її екологічної стійкості до техногенних дій. Цей закон визначає верхню межу антропогенної дії на довкілля, що реалізовується за допомогою лімітації господарської діяльності і оптимізації взаємодій виробництва і природи в рамках еколого-економічної системи. Як вважає Т. Моїсеєнкова, зв'язаність потоків соціально-виробничої сфери і природного довкілля визначають співвідношення швидкостей звороту речовин і енергії в загальних частинах еколого-економічної системи [23, c.19]. Так, вилучення в процесі господарської діяльності місцевих природних ресурсів не повинно перевищувати швидкості їх відновлення або природного імпорту в систему, а викиди відходів виробництва і вжитку в довкілля - швидкість їх розсіювання, винесення і асиміляція. В тому разі. коли потужність асиміляції забезпечує нейтралізацію забруднень до прояву їх шкідливого впливу на реципієнтів, стан еколого-економічної системи можна характеризувати як стійкий.

Рядом авторів основним напрямом забезпечення збалансованості промислового виробництва природного середовища розглядається обмеження економічного розвитку. В той же час автор роботи [12, с. 202] відзначає, що приведення у відповідність "швидкостей екологічного звороту" в різних галузях з швидкостями "звороту елементів екосистеми", на яких базуються ці галузі, не обов'язково вимагає обмеження економічного зростання, а лише вказує на нові вимоги оптимального розміщення продуктивних сил, трансформації галузевої структури виробництва і екологізації технологій.

Стає очевидним, що ідея збалансованості природних і економічних потенціалів стає необхідністю не лише для природних біологічних комплексів, але і для самого промислового виробництва. Ця ідея має не лише природоохоронне, але і економічне значення. Нерівноважне поєднання економічних і екологічних процесів призводить до зниження ефективності функціонування суспільного виробництва через підвищення рівня його витратності у зв'язку із зниженням природно-ресурсного потенціалу екологічної системи і збільшенням превентивних і компенсаційних витрат в економічній системі. Що б почати управляти матеріально-енергетичним обміном між виробництвом і природним середовищем на користь обох підсистем, необхідні, в першу чергу, дослідження матеріальної і функціональної структур еколого-економічної системи. Основним принципом і механізмом порівняння взаємодії між продуктивними силами і природними системами, на думку П. Олдака, [25, c.3] є контроль суспільства всіх сторін свого розвитку, прагнення того, аби "сукупне антропогенне навантаження на довкілля не перевищувало самостійно відновлюваного потенціалу природних систем". У реальності доки складно оцінити "сукупне антропогенне навантаження" і ще складніше оцінити стійкість "самостійно відновлюваного потенціалу природної системи".

У загальному випадку при ухваленні господарських рішень, що зачіпають екологічні інтереси території, необхідно, щоб загальні викиди або скидання забруднюючих речовин, а також вилучення з екологічної системи природних ресурсів не перевищували лімітованого рівня. При цьому рівень, що лімітується, характеризується відтворювальними можливостями екосистеми території, тоді запас екологічної ємкості території визначатиметься різницею між лімітованим рівнем дії на довкілля і фактичним об'ємом антропогенних дій на території регіону. В межах цього запасу і можливий подальший розвиток економіки регіону.

екологічний територіальний соціальний економічний

1.3 Принципи збалансованого функціонування еколого-економічних систем

Природні біосистеми будуються на основі складних взаємозв'язків між різними видами живих організмів, у результаті яких продукти життєдіяльності одних біологічних видів служать основою існування для інших. Кожен вид організмів виступає ланкою у біологічному кругообігу. Це забезпечує багаторазове використання необхідних елементів і включення їх до постійного кругообігу та дозволяє збільшувати чисельність популяцій і підтримувати відносну рівновагу біологічних систем.

Головною функцією живих систем є виробництво вільної енергії.

Вільна енергія - це енергетичний потенціал системи, який характеризує її здатність виконувати роботу. У загальному вигляді вільна енергія може бути визначена як різниця між внутрішньою і втраченої енергією системи. Таким чином, в поняття вільної енергії включається лише та кількість внутрішньої енергії, яку система може мобілізувати для виконання роботи.

Функціонування екологічної системи характеризується збалансованими процесами взаємообміну речовиною, енергією та інформацією в природних системах і підвищенням рівня виробництва вільної енергії.

Соціальні системи входять до складу природних, мають ті ж властивості, є вищою ланкою їх еволюції, і в той же час, вони набувають все більшої самостійності та збільшують вплив на навколишнє середовище.

Економічна система включає дві основні складові - соціальну і виробничу системи. Причому екосистема виступає постачальником ресурсів і умов, необхідних для існування соціальної системи. Від їх якості залежить рівень її добробуту, який характеризується такими показниками як темп приросту населення, тривалість життя і рівень захворюваності, що в свою чергу визначає якість трудових ресурсів що поставляються у виробничу систему. Вхідними потоками для виробничої системи служать потоки природних ресурсів і енергії, які за допомогою трудової діяльності перетворюються у вихідні потоки готової продукції і виробничих відходів. Готова продукція являє собою вхідні потоки для соціальної системи. У результаті споживання вони перетворюються в потоки побутових відходів, що повертаються назад в екосистему. Вхідні впорядковані потоки речовини, інформації та енергії, що залучаються економічною системою з навколишнього середовища, повертаються до неї у вигляді невпорядкованих потоків з властивостями не характерними для природних систем. Це не дозволяє їм гармонійно включатися в подальший кругообіг, і призводить до зниження ефективності обмінних процесів, зменшення виробництва вільної енергії та підвищення рівня ентропії.

Вплив природного середовища на процес виробництва не обмежується пасивною функцією джерела ресурсів. Порушення рівноваги природних систем в свою чергу призводить до зниження якості вхідних потоків, в результаті чого знижується ефективність виробництва всієї економічної системи. У таблиці 1.2. наведено порівняльну характеристику природних та штучних систем, які створюються людиною в процесі виробничої діяльності.

Як видно з таблиці, у порівнянні з природними, виробничі процеси, носять лише спрощений характер - вони не можуть гармонійно включатися в обмінні процеси навколишнього середовища. Одна з найважливіших суперечностей людини і екосистеми полягають саме в тому, що для здійснення виробничої діяльності людина використовує максимально готові до вживання, найбільш доступні ресурси, що вимагають мінімальних витрат часу, праці та енергії, але при цьому забуває, що вони вже включені в природний кругообіг і беруть участь у забезпеченні рівноваги і стійкості природного середовища.

Таблиця 1.2

Порівняльна характеристика природних і штучних систем

Природні системи	Штучні системи
Походження
- виникають в ході еволюції у шляхом природного відбору.	- створюються людиною у результаті виробничої діяльності
Характер функціонування і використання ресурсів.
- здійснюють трансформацію речовини та енергії шляхом розмноження і побудови системи харчових зв'язків; - функціонують на основі багаторазового використання природних ресурсів шляхом їх включення в природний кругообіг.	- включаються до матеріально-енергетичний обміну за допомогою трудової діяльності людини; - в кращому випадку використовується лише 1 / 5 всіх залучених ресурсів; - відходи виробництва повертаються в навколишнє середовище у невластивій їй формі і концентрації, що перешкоджає їх включенню до подальшого кругообігу;
Вплив на навколишнє середовище
- сприяють підтримці відносної рівноваги речовинно-енергетичного обміну.	- йде в розріз із напрямом основних еволюційних процесів; - спричиняє включення механізмів бурхливого зростання ентропії; - порушує відносну рівновагу природного середовища; - сприяє розвитку кризових явищ; - викликає деградацію природних систем.

Разом з тим слід відзначити той факт, що окремі види людської діяльності не мають негативного впливу на навколишнє природне середовище та сприяють збільшенню вільної енергії біогеосистеми в цілому.

Важливим аспектом функціонування еколого-економічних систем є дослідження ролі та впливу інвестиційної та інноваційної діяльності економічних суб'єктів на збалансований розвиток.

Інвестиційна стратегія є довгостроковим узагальненим планом управління капіталом. Вона обирається відповідно до стану та прогнозів щодо макроекономічного середовища, інвестиційного ринку, самого інвестора, сфери його бізнесу та ділових інтересів. Критеріями розподілу інвестиційних ресурсів в екологічній сфері можуть бути різні показники оцінки ефективності реалізація проектів. Оцінки мають бути проранговані виходячи із стратегічних пріоритетів підприємства. Однак в Україні на державному рівні методичні рекомендації щодо визначення ефективності інвестиційних проектів екологічної спрямованості відсутні. Все це призводить до того, що екологічні заходи, які потенційно мають суспільну ефективність та стратегічну прибутковість можуть мати занижену комерційну оцінку в порівнянні з іншими інвестиційними проектами.

Управління прибутково-розподільною функцією інвестування відноситься до розробки політики і принципів розподілу наявного прибутку, включаючи його реінвестовану частину і частину, що направляється на виплату дивідендів. В цьому випадку треба мати на увазі, що акціонери схильні очікувати підвищену прибутковість акцій для компанії, що проводить екологічну політику.

В той же прагнення максимізації прибутку економічними суб'єктами і задоволення індивідумів-споживачів в кінцевому підсумку призведе до виснаження природних та соціальних ресурсів, на яких ґрунтується добробут людей і виживання біологічних видів. Все це призводить до необхідності розробки інвестиційних та інноваційних проектів, які б не тільки забезпечували підприємству прибуток та забезпечували його стійкий розвиток, а й стали передумовою збалансованого функціонування еколого-економічних систем.

Необхідність обліку та регулювання антропогенного впливу на процеси еколого-економічної системи вимагає вивчення енергетичних взаємодій.

Залежно від визначального фактора можна виділити наступні види енергетичних взаємодій (таблиця 1.3). Як видно з наведеної таблиці залежно від регулярності можна виділити постійні, регулярні, дискретні і разові взаємодії. До постійних відносять ті взаємодії, які мають місце протягом усього життєвого циклу існування досліджуваних систем. Регулярні енергетичні взаємодії виникають через певний проміжок часу. Дискретні енергетичні взаємодії мають місце впродовж всього існування систем, але відрізняються нерівномірним розподілом у часі. Разові - носять одноразовий характер.

Якщо розглядати енергетичні взаємодії в залежності від масштабу охоплюваній території, то можна виділити локальні, що протікають в рамках окремих систем, регіональні, які охоплюють сукупність систем у межах регіону і глобальні - мають місце в більшості систем глобальної біогеосистеми.

Таблиця 1.3

Види енергетичних взаємодій в еколого-економічній системі

Визначальний фактор	Вид взаємодії
Регулярність	постійні регулярні дискретні разові
Масштаб	локальні регіональні глобальні
Швидкість протікання	пасивні активні
Форма регулювання	саморегульовані керовані
Вплив на стан еколого-економічної системи	гармонійні допустимі збурюючі руйнівні

За швидкістю протікання процесів енергетичні взаємодії можна класифікувати на пасивні та активні. Пасивні взаємодії пов'язані з існуванням неорганічних структур еколого-економічної системи. Вони характеризуються повільним перебігом процесів і стійкістю до зміни умов зовнішнього середовища, тобто можуть змінюватися тільки за умови зміни параметрів зовнішнього середовища до рівня, що перевищує енергію внутрішніх зв'язків. Активні енергетичні взаємодії виникають в органічних структурах еколого-економічної системи, мають більш високу швидкість обміну енергетичними потоками і сильно залежать від параметрів зовнішнього навколишнього середовища.

За формою регулювання розрізняють саморегульовані і керовані енергетичні взаємодії. Саморегульовані енергетичні взаємодії обумовлюються і регулюються природними процесами навколишнього природного середовища без участі людини. Керовані - формуються в результаті впливу антропогенного чинника на процеси навколишнього середовища.

Основні відмінності гармонійних, допустимих, що збуррючих і руйнівних взаємодій полягають у властивостях енергетичних потоків, які циркулюють між економічними і природними елементами, впливом на стан еколого-економічної системи та рівнем виробництва вільної енергії (таблиця 1.4).

Аналізуючи ситуацію, що склалася в системі еколого-економічних відносин, слід відзначити, що енергетичні взаємодії тільки в окремих випадках носять гармонійний чи допустимий характер, в більшості випадків їх можна класифікувати збурюючи або руйнівні. Це вимагає вивчення енергетично-речовинного обміну та розробки механізму гармонізації енергетичних взаємодій.

Таблиця 1.4

Порівняльна характеристика енергетичних взаємодій, що класифікуються за фактором впливу на стан еколого-економічної системи

Види взаємодій	Характеристика енергетичних потоків	Вплив на стан еколого-економічної системи
гармонійні	Склад, структура, величина і швидкість руху енергетичних потоків відповідають умовам оптимального функціонування еколого-економічної системи	Обумовлюють збалансованість еколого-економічних процесів і збільшення їх енергетичної ефективності
допустимі	Склад, структура, величина і швидкість руху енергетичних потоків відповідають умовам збалансованого функціонування еколого-економічної системи	Еколого-економічні процеси не відповідають умовам оптимального функціонування, але дозволяють підтримувати досягнутий рівень розвитку
збурюючі	Перевищення окремими потоками рівня стійкості окремих систем у межах, що дозволяють відновлюватися до початкового рівня	Викликають порушення окремих еколого-економічних процесів і зниження їхньої енергетичної ефективності внаслідок збільшення енергетичних витрат
руйнівні	Перевищують межі стійкості систем призводять до їх переходу на більш низький рівень розвитку чи повного руйнування	Негативно впливають на структурні елементи еколого-економічної системи, що призводить до витрат і нераціонального використання енергії

Зважаючи на те, що економічна система є відкритою системою, яка постійно взаємодіє з навколишнім середовищем за допомогою речовинно-енергетиного обміну, концепція збалансованого розвитку суспільства і навколишнього середовища повинна враховувати такі принципи:

- суспільне виробництво слід формувати відповідно з енергетичними законами функціонування відкритих систем і еволюційних процесів;

- енергетичний обмін, що здійснюється в системі «людина - навколишнє середовище», повинен сприяти гармонійному розвитку як економічної, так і природного систем;

- критерій ефективності економічної діяльності повинен відповідати умовам оптимізації енергетичних процесів еколого-економічної системи;

- еталоном для формування взаємозв'язків у системі «людина - навколишнє середовище» може служити енергетичний обмін, який відбувається в природних системах.

Крім того, кожній із систем глобальної біогеосистеми властивий певний рівень міцності, що дозволяє компенсувати негативний вплив зовнішніх або внутрішніх чинників і знову досягати стану збалансованості всіх процесів. Зміна рівня ентропії в межах рівня міцності системи не являє небезпеки для її існування. Однак якщо ентропія системи досягає критичного рівня, в ній починають розвиватися незворотні деградаційні процеси, що може призвести до її повного руйнування.

Запропонований нами підхід відповідає таким основним принципам:

Принцип 1. Система обліку суспільного добробуту ґрунтується на базових положеннях концепції збалансованого розвитку людства і природи.

Принцип 2. Всі досліджувані об'єкти і процеси розглядаються як елементи єдиної глобальної біогеосистеми.

Принцип 3. Комплексний показник приросту енергетичного потенціалу людського суспільства нової СНР формується відповідно до положень системно - енергетичного підходу для повного обліку еколого - економічних взаємодій і запобігання труднощів, що виникають при зіставленні грошових і фізичних одиниць.

Принцип 4. Показник сприяє максимально точному системному обліку руху і трансформації енергетичних потоків, що циркулюють у природній, економічної та соціальної системі і дозволяє отримувати вичерпну інформацію, яка необхідна для розробки заходів щодо ефективного використання наявних ресурсів і оптимізації управління рухом і трансформацією енергетичних потоків.

Принцип 5. При визначенні величини проводиться розрахунок обсягу енергії необхідного для гармонійного розвитку природних систем. Залучення і використання цієї енергії в господарській діяльності людини не допускається.

Принцип 6. Основним критерієм добробуту людства є збільшення енергетичного потенціалу глобальної біогеосистеми, величина якого залежить від зміни енергетичного потенціалу природного, економічної і соціальної підсистем.

Принцип 7. Господарська діяльність людини повинна бути спрямована на пошук оптимуму цільової функції збільшення енергетичного потенціалу людського суспільства і максимально можливе наближення до цього оптимуму, з урахуванням обмежень, накладених умовами збалансованого розвитку і мінімально необхідними потребами природної, економічної та соціальної систем.

Розроблені на основі системного та енергетичного підходів, показник енергетичного потенціалу та модель оптимізації структури компонентів енергетичного потенціалу, дозволяють оцінювати приріст енергетичного потенціалу системи за певний проміжок часу. Збільшення енергетичного потенціалу при незмінному значенні показника ентропії або його зменшення буде свідчити про зниження ресурсоємності суспільного виробництва, поліпшення добробуту, підвищення стійкості глобальної біогеосистеми, а також давати точну інформацію про величину антропогенного впливу на навколишнє середовище і зміну стану природних систем [29].

Розділ 2. Науково-методичні засади забезпечення екологічно-збалансованого розвитку соціально-економічних систем

2.1 Науково-методичні основи формування стратегії регіонального розвитку з урахуванням екологічних чинників

У науковій літературі сталий розвиток розглядається з позицій взаємодії двох альтернативних проблем - збереження екосистем та забезпечення сприятливих умов для соціально-економічного розвитку суспільства. Обидва ці напрями вимагають відповідного наукового опрацювання, оскільки є взаємно протилежними. Досягнення екологічної рівноваги не завжди пов'язане з рівнем економічного розвитку, і навпаки, економічне благополуччя може призводити до зростання негативного впливу на природу. Це наочно видно хоча б з того, що жодна з країн «великої вісімки» не ввійшла до п'ятірки кращих за індексами екологічного вимірювання (кращими країнами світу за цими індексами стали: Фінляндія, Ісландія, Швеція, Норвегія, Швейцарія). Вирішення цих проблем на нашу думку і є першочерговим завданням стратегічного управління розвитком як на рівні держави, так і на рівні окремих регіонів та підприємств. Необхідність в розробці довгострокових екологоорієнтованих стратегій підтверджує також сучасна теорія регіонального розвитку, яка передбачає активну роль системи управління в стосунках з бізнесом для пошуку і реалізації найбільш ефективних форм економічної діяльності, що охоплюють або зачіпають всі сфери життя в регіоні (економічну, соціальну, екологічну). Одним з найважливіших чинників, що визначають сталий розвиток територіальних соціо-еколого-економічних систем є оптимальна взаємодія цих підсистем. Разом з цим, не зважаючи на накопичений досвід, існує об'єктивна необхідність удосконалення науково-методичних підходів щодо формування регіональних стратегій розвитку з урахуванням екологічних чинників.

Дослідження процесів управління взаємодіями в еколого-економічних системах беруть свій початок від праць англійського економіста А. Пігу. Основною ідеєю його концепції «граничного зростання» є різке зменшення темпів економічного зростання для досягнення рівноважного балансу, при якому чисельність населення і обсяг капіталу підтримуються на постійному рівні, що оптимізує використання обмежених природних ресурсів.

Позитивним у дослідженнях А. Пігу є наступне:

вперше усвідомлена необхідність вирішення економічних завдань в нерозривному зв'язку з соціальними та екологічними;

проведена спроба визначити і дослідити чинники, що впливають на довгострокову поведінку світової економічної системи на противагу плануванню економічного зростання в короткостроковому періоді;

визначена провідна роль людського чинника у взаємодії економічних, соціальних та екологічних завдань.

Негативні моменти моделі «граничного зростання» полягають в наступному:

«.. модель не враховує суми теоретичних і емпіричних знань, накопичених економікою, соціологією, політичними науками, психологією тощо; не бере до уваги технічний прогрес і непередбачені стрибки в розвитку. У її основу покладені надзвичайно грубі допущення. Недиференційована агрегація показників чисельності населення, ресурсів, забруднення середовища, виробництва сільськогосподарської продукції, промислового капіталу, коротше кажучи, глобальна агрегація всіх основних компонентів моделі, включаючи...змінні, що впливають на рівняння зростання... так само як і агрегація технологічних і соціальних тимчасових затримок, безнадійно нереальна»;

заперечення всякого зростання і розвитку світової економіки;

розглядаються обмеження демографічного, екологічного і економічного характеру, що пов'язані з використанням лише прямих чинників економічного зростання.

Подальший розвиток ідей А. Пігу дозволив протягом наступних десятиріч сформувати цілий ряд стратегічних концепцій, які розглядають економічний розвиток в невід'ємній єдності з соціальними та екологічними факторами:

- концепція економіко-екологічно адаптованої інтенсифікації засвоєння природно-ресурсного потенціалу;

- концепція природозберігаючої форми відтворення;

- концепція збереження генетичного фонду;

- концепція природних цінностей та корисностей;

- концепція розвитку економіко-екологічного світобачення;

- концепція соціально-економічних пріоритетів в освоєнні природних ресурсів і розміщенні виробничих сил.

Основним недоліком цих концепції є те, що вони базуються на споживацькому ставленні людини до природи. Разом з тим діяльність людини повинна гармонійно входити до загальної системи біосферного обміну, і тому теоретичній та практичній економіці слід було б шукати шляхи включення економічних дій спільноти до діяльності глобальної Геосистеми. Екогармонізм має стати не тільки основою економічного розвитку при певних соціальних та екологічних обмеженнях, але і основою життя людства як такого. У зв'язку з тим, що соціально-економічні та екологічні кризові процеси та явища виникають на рівні окремих природно-господарських систем, це вимагає проведення системних досліджень соціо-еколого-економічних систем (СЕЕС) різних рівнів, насамперед, регіональних СЕЕС. Необхідне прогнозування їх подальшого розвитку та формування системи прийняття оптимальних управлінських рішень і розробки відповідних стратегій регіонального розвитку. Все це вимагає формування механізму екологооріентованого стратегічного управління на рівні регіону.

Регіональні соціо-еколого-економічні системи (РСЕЕС) характеризуються підвищеною складністю та інформаційною насиченістю взаємовідносин між економічною, екологічною та соціальною підсистемами. В звичайних умовах РСЕЕС досить повільно накопичують впливи і характеризуються значною затримкою реакцій на них, однак в кризові періоди вони можуть дуже швидко і гнучко реагувати на зовнішні зміни. І тому стратегічні цілі розвитку регіону неодмінно повинні формуватися з урахуванням впливів як зовнішніх факторів та тенденцій, так і специфічних внутрішніх. Основною проблемою регіонально розвитку є значний вплив суб'єктивних факторів (галузеве та територіальне лобіювання, тиск державних інституцій, групових інтересів представників населення тощо) на формування програм розвитку та визначення системи пріоритетів регіонального розвитку. Розробка відповідного комплексу документів (стратегія, прогноз, програма) допомагає визначити та задокументувати проблеми, цілі та пріоритети їх вирішення з урахуванням цілей та пріоритетів громади, бізнесових кіл, експертів, науковців, депутатів та фахівців місцевих рад і, що не менш важливо, захистити ресурси громади від неефективного використання.

До основних особливостей РСЕЕС можуть бути віднесені наступні:

безперервний характер розвитку (який може бути і прогресивним і регресивним);

розмитість кордонів (в процесі розвитку склад елементів системи і характер їх взаємозв'язків між собою і з зовнішнім середовищем досить часто істотно змінюється);

тісний взаємозв'язок окремих елементів системи з елементами інших систем (що характерно для екосистеми);

велика кількість та відмінність об'єктів управління (елементів системи) в рамках регіону;

проблеми збору достовірної інформації про стан об'єктів управління.

Існує ряд показників та індикаторів, що характеризують екологічну, економічну та соціальну підсистеми РСЕЕС:

- економічна: ВВП на душу населення, використання ресурсів і енергії, інфляція, структурні зміни, регіональні відмінності в економічному розвитку, міжнародна торгівля, прямі зарубіжні інвестиції;

- екологічна: забруднення повітря, забруднення води, управління відходами, управління земельними ресурсами, екологічне законодавство, стан природних територій з особливим статусом;

- соціальна: тривалість життя, розподіл доходів, безробіття, динаміка реальних доходів, зміна чисельності населення, якість життя.

Разом з тим система окремих показників не дозволяє дати однозначну комплексну оцінку РСЕЕС. В сучасній економічній теорії і практиці найважливішим показником, що дозволяє комплексно аналізувати соціо-еколого-економічні системи різних ієрархічних рівнів є валовий продукт (ВП):

(1)

де, ПР - природні ресурси (рента) - екологічна складова;

РС - робоча сила (оплата праці) - соціальна складова;

К - капітал (доходи від власності, податок на прибуток, дивіденди) - економічна складова.

Зрозуміло, що кожна соціо-еколого-економічна система буде прагнути до збільшення ВП, тобто до максимізації даної функції, за рахунок, перш за все, збільшення капіталу. Інші складові ВП можна розглядати як своєрідні екологічні та соціальні обмеження зростання капіталу. Разом з тим, при збереженні концептуального погляду на ці складові як на керовані змінні відносно капіталу, гармонізація всієї системи соціо-еколого-економічних відносин, що є основою сталого розвитку, неможлива, тому що соціальна складова враховує лише робочу силу, а екологічна - природні ресурси і не відображають інші елементи соціальної та екологічної підсистеми, а також процес іх відтворення.

Фахівцями інституту прикладного системного аналізу НАН України та МОН України запропоновано використовувати для оцінки соціо-еколого-економічних систем індекс сталого розвитку, який розраховується як сума індексів для трьох вимірів: економічного, екологічного та соціального з відповідними коефіцієнтами значущості, що був презентований під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі у 2001 році:

, (2)

0 < Іср ? 1

де, Іекон. - індекс економічного виміру, що формується з двох глобальних індексів:

індексу конкурентноздатного розвитку (розробленого організаторами World Economic Forum);

індексу економічної свободи (розробленого інтелектуальним центром фонду Heritage Foundation);

Іекол. - індекс екологічного виміру (Environmental Sustainability Index), що сформовано з 21 екологічного індикатора;

Ісоц. - індекс соціального виміру, що формується з:

індексу якості та безпеки життя (розробленого міжнародною організацією Economist Intelligence Unit);

індексу розвитку людського потенціалу;

індексу суспільства, що розроблено департаментом ООН з економічного та соціального розвитку.

Україна за індексом сталого розвитку займала у 2005 році тільки 88 місце серед країн світу з наступними значеннями показників: Іекон. - 0,319, Іекол. - 0,477, Ісоц. - 0,554, Іср. - 0, 508. У Фінляндії, що посідає перше місце, індекс сталого розвитку дорівнював 0,786 (значення індексу сталого розвитку та його складових перших десяти країн світу представлено на рисунку 2.1.)

Рисунок 2.1 - Значення індексу сталого розвитку та його складових для кращих десяти країн світу за цим індексом за 2005рік

Основним недоліком використання індексу сталого розвитку є спроба звести до одного цілого три дуже різних і досить часто протилежних за значенням показників, що дозволяє використовувати цей індекс тільки для обліку а не для управління розвитком територій різних ієрархічних рівнів. Рух у напрямку сталого розвитку вимагає скоординованих змін в певній групі показників, а не просто поліпшення випадково вибраних характеристик. Крім того, позитивні зміни в одному з аспектів результативності часто є причиною негативних змін в інших складових. І найголовніше, стратегії сталого розвитку передбачають використання однієї із складових як основної, визначаючи тим самим цілі для інших підсистем. Для регіональних соціо-еколого-економічних систем подібною основою повинна стати екологічна підсистема, у зв'язку з тим, що «..кожному регіону слід визначити свою стратегію, де принципи сталого розвитку повинні переважати над завданнями економічного зростання».

А тому, необхідними є розробка та використання нових інструментів та механізмів, які б забезпечили цілеспрямовані кроки при прийнятті стратегічних рішень та формуванні стратегії у напрямі до сталого розвитку. Це передбачає перехід від:

розробки та виконання фіксованих планів, які швидко застарівають, до створення адаптивної системи, яка може постійно покращуватися;

відповідальності лише держави до відповідальності всього суспільства за розвиток регіону;

централізованого і підконтрольного прийняття рішень до поширення прозорих переговорів, співпраці та узгоджених дій;

фокусування на прийнятті законів чи інших нормативних актів до фокусування на якісних результатах управлінських процесів;

галузевого до інтегрованого функціонального планування.

Це забезпечить розробку дійсно ефективної стратегії регіонального розвитку як складової здійснення загальнодержавної стратегії розвитку країни відповідно до вимог сталого розвитку і обумовить позитивну динаміку екологічних, соціальних та економічних змін, та максимальне використання потенціалу кожного регіону.

Рисунок 2.2. - Структура потенціалу регіону

При наявності однієї цілі у системи погоджене з нею визначення потенціалу не викликає проблем, а при наявності багатьох завдань (цілей) системи це утруднено і не завжди можливе. Серед проблем управління потенціалом регіональної соціо-еколого-економічної системи є:

- проблема досяжності цілей (вирішуваних завдань, достатності потенціалу) - важлива проблема системного аналізу може бути сформульована таким чином: чи достатній потенціал системи для вирішення завдань (досягнення цілей), для яких вона призначена;

- проблема ранжирування систем - ранжирування і порівняння між собою систем може відбуватися за допомогою різних показників, проте, якщо таких оцінок багато, то результати можуть виявитися малоінформативними та існує загроза появи великої кількості неврахованих та непорівнянних систем, що є елементами системи вищого ієрархічного рівня;

- проблема безпеки (порогове значення збереження дієздатності системи) - стійкість системи забезпечується при позитивному потенціалі, тому близькі до нуля значення потенціалу сигналізують про небезпеку розпаду системи;

- проблема координації - у теорії ієрархічних систем проблема координації підсистем є центральною та для її вирішення використовуються різні підходи, у контексті теорії потенціалу її можна сформулювати таким чином: для кожної підсистеми, що розглядається як окрема система зі своїм набором завдань, визначений потенціал повинен задовольняти умову узгодженості;

- проблема конфліктної взаємодії систем - розгляд конфліктів з позицій системного аналізу дозволяє змістовніше досліджувати внутрішньосистемні і міжсистемні протиріччя;

- проблема управління потенціалом - якщо в статиці мова може йти про оцінку потенціалу, визначення його достатності, порівняння потенціалів, то в динаміці необхідно говорити про управління потенціалом, що на сьогодні є основою при формуванні стратегій розвитку регіональних соціо-еколого-економічних систем, з якими в свою чергу необхідно узгоджувати і стратегії розвитку окремих підприємств, що функціонують в рамках конкретного регіону (рисунок 2.3).

Рисунок 2.3 - Особливості узгодження стратегій розвитку підприємства та регіону

Пошук ефективних моделей регіонального соціо-еколого-економічного розвитку визначає необхідність застосування системи стратегічного планування на всіх рівнях управління для формування найбільш оптимальних стратегій розвитку як регіонів, так і окремих підприємств. Основою формування стратегій регіонального розвитку є концепція екогармонізму при максимальному використанні потенціалу регіональних соціо-еколого-економічних систем. В свою чергу, регіональні стратегії визначають напрямки економічного розвитку окремих підприємств, що функціонують в межах певних регіонів, відповідно до встановлених ними соціальних та екологічних обмежень [28].

2.2 Аналіз методичних підходів до дослідження регіональних соціо-еколого-економічних систем

Для формування організаційно-економічного механізму екологоорієнтованого стратегічного управління регіональним розвитком необхідно розглянути та проаналізувати існуючі підходи до дослідження регіональних соціо-еколого-економічних систем.

Дослідження регіональних систем мають давню історію і тісно пов'язані з розвитком географічних і економічних наук. Піонери регіонального економічного аналізу А. Вебер, І. Тюнен і А. Леш використовували у своїх дослідженнях географічний підхід, згодом актуальності набули наступні підходи: економіко - математичне моделювання та програмно-цільовий підхід.

Регіональний економічний аналіз оснований на географічному підході базується на картографуванні природних територіальних та соціально-економічних географічних систем різного ступеня складності та різного просторового охоплення - від місцевого (локального) до планетарного (глобального). Такий підхід забезпечує наочне відображення окремих елементів (компонентів), структур, внутрішніх та зовнішніх зв'язків картографованої системи, а також факторів (чинників) та процесів, які визначають її функціонування (існування).

При використанні економіко - математичного моделюваня регіон розглядається як відкрита система, поділена умовно на три взаємодіючі підсистеми: економічну, природну і соціальну. Економічна підсистема включає виробничий і невиробничий сектори, а також нетрадиційні види діяльності, які направлені на відновлення або поліпшення стану природної і соціальної підсистем. Динаміка природної і соціальної підсистем описується однотипно і при цьому не враховується територіальний фактор. Якщо ж необхідно врахувати територіальний розподіл, то регіон розбивається на осередки за адміністративним, географічним або іншим принципом. Проблеми, які необхідно розглянути поділяють на три категорії: глобальні, загальнонаціональні, специфічні (регіональні). Економіко - математичне моделювання широко використовується при традиційних підходах до дослідження регіональних систем.

Економіко - математична модель сталого розвитку Б.А. Карпинського - С.М.Божка виділяється серед інших математичних моделей тим, що встановлює залежність між темпами зростання економіки, значеннями ресурсоємності, і питомими збитками від забруднення довкілля, виходячи з обмежень на використання поновлюваних і не поновлюваних природних ресурсів і обмежень, встановлених вимогами сталого розвитку, та встановлює напрямки досягнення сталого розвитку.

Подальша процедура математичного моделювання за цим підходом включає наступні етапи:

- формування системи показників стану;

- розробка методик ідентифікації параметрів моделі і їх реалізація;

- розробка сценаріїв розвитку та їх формалізація у вигляді моделей;

- порівняльний аналіз сценаріїв і вибір стратегії розвитку регіонів.

Основною метою авторів іншої економіко - математичної моделі «Регіон» було створення математичної моделі природно-господарської системи. До даної моделі увійшли 23 показники, з яких десять описували стан природного середовища, а решта - потужності випусків продукції в 13 галузях економіки. У моделі враховувалися: випуск і невиробниче споживання продуктів; капіталовкладення до виробничих і природоохоронних фондів; природні потоки природних ресурсів; ввезення і вивіз продуктів; питомі прямі витрати, показники самовідновлення і взаємовпливу природних ресурсів; питомі ресурсні виробничі витрати; витрати ресурсів при невиробничому споживанні продуктів; показники антропогенного непромислового навантаження на природні ресурси та інші, а також окремі показники стану природного середовища.

Найбільш суттєвою перевагою моделі „Регіон” є те, що вона дозволяє моделювати територіальні соціо-економічні системи з великою точністю і на тривалі періоди часу.

Розвиток системного підходу в географічній науці привів до розробки більш досконалого методу дослідження геосистем і територіальних соціально-економічних систем. Таким методом став метод математико-картографічного моделювання (Г.А.Бачинський), під яким розуміється системне поєднання математичних і картографічних моделей для створення нових карт і розширення сфери їх застосування в дослідницьких цілях. Залучення до процесу створення карт математичного моделювання додає математичним моделям географічну просторову конкретність і образність, робить можливим цілеспрямовану переробку масивів інформації достатньо великих об'ємів. В той же час сумісне використання математичних і картографічних моделей дає можливість зменшити абстрактність результатів математичних розрахунків і підвищити їх об'єктивність.

Розглянемо більш детально підхід, запропонований Г.А.Бачинським. Вихідним положенням підходу є те, що одним з найбільш актуальних завдань природокористування для більшості регіональних і локальних соціоекосистем є завдання оптимального функціонального зонування - найбільш раціонального розподілу територіальних (земляних) ресурсів соціоекосистеми між різними видами господарського використання території. Кожна елементарна ділянка території соціо-еколого-економічної системи відрізняється певним поєднанням природних умов (геологічна будова, рельєф земної поверхні, ґрунтовий і рослинний покрив, тваринний світ, глибина залягання і хімічний склад ґрунтових вод, наявність і якість поверхневих водоймищ і водотоків, мікроклімат і ін.) і соціально-економічних особливостей (вид існуючого господарського використання, продуктивність, характер і ступінь антропогенного тиску, потенціал демографічного навантаження, транспортна забезпеченість і ін.).

Поєднання природних умов і соціально-економічних особливостей і визначає максимальну придатність території для того або іншого виду господарського використання. Зазвичай, в освоєних регіонах територіальні ресурси давно вже функціонально закріплені, проте це закріплення далеко не завжди оптимальне з точки зору соціо-еколого-економічних вимог. Згідно методики Г.А. Бачинського, спочатку створюється концептуальна модель досліджуваної соціоекосистеми, далі, відповідно до поставленого завдання проводиться вибір природних і соціально-економічних чинників, що грають істотну роль при оцінці придатності території. Вибрані чинники, у свою чергу, визначають тематичний склад і інформаційне навантаження картографічних моделей, що відображають стан природних компонентів соціоекосистеми і ступінь їх перетворення під впливом господарської діяльності.

Програмно-цільовий підхід в основному застосовується для вирішення соціально-економічних проблем і дуже тісно пов'язаний з системним підходом, в основі якого лежать дві головні ідеї: системний розгляд складних об'єктів і управління ними за допомогою зворотного зв'язку. Основною особливістю програмно-цільового підходу є його орієнтація на вирішення крупних соціально-економічних і науково-технічних проблем в тому числі і на регіональному рівні. Наприклад, при розробці „Програми охорони навколишнього природного середовища м.Суми на 2006-2010 роки”, результатом якої повинно стати створення передумов для сталого розвитку м.Суми, був використаний системний підхід до узгодження економічного, соціального та екологічного аспектів життєдіяльності міста.

Аналіз можливості застосування розглянутих підходів до дослідження регіональних систем наведений в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Можливість застосування підходів до дослідження регіональних соціальної, екологічної та економічної підсистем

Існуючий підхід	Позитивні характеристики	Негативні характеристики	Можливість застосування для аналізу підсистем:
			соціальної	екологічної	економічної
Географічний підхід	- можливість дослідження систем різного ступеня складності та різного просторового охоплення	- використовуються тільки статистичні данні; - не враховує територіальні особливості	+	-	+
Модель сталого розвитку Б.А.Карпінського і С.М.Божка	- направлена на оптимізацію чисельності населення; - враховує обмеження економічного зростання та можливості використання ресурсозберігаючих технологій	- враховує обмежений перелік забруднюючих речовин; - не враховує територіальних особливостей	+	+	+
Модель «Регіон»	- використовується системний підхід;	-складність в застосуванні для множини територіальних одиниць (безліч розрахункових складових); - використання великої кількості різнопланових індексів; - аналіз окремих регіонів без урахування їх взаємозв'язків	+	+	+
Регіональна математично - картографічна модель Бачинського Г.А.	- базується на розподілі регіону на територіальні складові; - враховує соціальні показників; - розраховуються екологічні складові	- не враховується вплив сусідніх регіонів; - дуже велика кількість координатних елементів; - відсутні економічні показники	+	+	-
6. Програмно-цільовий підхід	- формування системи показників; - можливість розробки методик ідентифікації параметрів моделі і їх реалізація; - можливість розробки сценаріїв розвитку і їх формалізації; - можливість проведення порівняльного аналізу сценаріїв і вибору найкращого як стратегії розвитку; - дозволяє узгоджувати цілі на різних ієрархічних рівнях	- неможливість застосування конкретних програм для інших регіонів	+	+	+

Одним з найважливіших чинників, що визначають сталий розвиток територіальних соціо-еколого-економічних систем, є взаємодія всіх трьох підсистем, яку найповніше описує програмно-цільовий підхід. Разом з цим, не дивлячись на багаторічні зусилля вчених, ефективного науково-методичного підходу до аналізу та оцінки соціо-еколого-економічних систем так і не вдалося створити. А тому, розробка методів та механізмів оцінки та дослідження складових регіональних територіальних систем - соціальної, екологічної і економічної підсистеми та їх взаємозв'язку залишається актуальною.

Розділ 3. Еколого-орієнтоване управління розвитком соціально-економічних систем

3.1 Екологізація економічного потенціалу території як основа її збалансованого розвитку

В рамках вирішення проблеми забезпечення збалансованого еколого-економічного розвитку території необхідне детальніше дослідження категорії «економічний потенціал території».

Під економічним потенціалом території слід розуміти сукупну здатність наявних в її кордонах економічних ресурсів (запасів, засобів, джерел) як залучених в процес суспільного виробництва, так і тих які можуть бути використані в майбутньому, задовольнити потреби населення даної території в матеріальних і духовних благах в умовах екологічних обмежень і оптимального використання наявних ресурсів. З цього визначення виходить, що економічний потенціал території повинен забезпечити вирішення двох завдань: з одного боку задовольняти потреби населення, а з іншого - підтримувати екологічну рівновагу на даній території.

У загальному випадку величина економічного потенціалу даної території визначається особливостями розміщення природних ресурсів, об'єктів виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, розселенням населення, географічним розташуванням території і системою її зовнішніх зв'язків.

Реалізація економічного потенціалу в значній мірі залежить від оптимального поєднання окремих видів економічних ресурсів, залучених в суспільне виробництво, рівня організації виробництва і праці, ефективності системи управління територією.

Економічний потенціал території має складну, ієрархічну і по характеру взаємозв'язків багато в чому стохастичну систему. Виходячи з системного підходу можна виділити наступні структурні елементи економічного потенціалу, які формують потенціали більш нижчого рівня, рисунок 3.1. Природний потенціал, основу якого складають природні ресурси і природні умови, включає всі види сировинних і енергетичних ресурсів, природнокліматичні і екологічні умови. Його похідними є природно-ресурсний, природнокліматичний і екологічний потенціали території. Природо-ресурсний потенціал території представлений розвіданими і врахованими запасами мінерально-сировинних і енергетичних ресурсів, грунтово-земельними, водними, біологічними ресурсами, які залучені або можуть бути залучені в господарську діяльність регіону.