Стан випускників вищих навчальних закладів на ринку праці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Стан випускників вищих навчальних закладів на ринку праці

О.А. Комарова, к.е.н. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України

Соціально-економічний, політичний та науково-технічний розвиток України визначається ступенем використання трудового потенціалу кадрів вищої кваліфікації - випускників вищих навчальних закладів (ВНЗ), які є носіями інтелектуального капіталу та творцями інноваційних процесів. Рівень включення в сферу прикладання праці молодих фахівців обумовлює стан соціального “здоров'я” та перспективи розвитку будь-якого суспільства.

Сучасна ситуація на ринку праці молодих фахівців характеризується як вкрай напружена: сформована тенденція до скорочення зайнятості випускників вищої школи. Так, у 2000 р. на обліку в службі зайнятості перебувало 63255 випускників ВНЗ (36,4% від загальної кількості випускників закладів освіти, які перебували на обліку), що перевищує рівень 1994 р. в 3,1 рази (табл. 1).

Таблиця 1 - Чисельність випускників ВНЗ, які перебували на обліку в службі зайнятості у 1994-2000 рр.

Таблицю складено за даними [1].

На загальному фоні найбільш критична ситуація спостерігалась у м. Севастополі, Дніпропетровській, Вінницькій, Черкаській та Кіровоградській областях, де на обліку перебувало відповідно 54,9%, 48,5, 46,4, 46,1 і 46,0% випускників ВНЗ (від загальної кількості випускників закладів освіти, які перебували на обліку). При цьому працевлаштування осіб зазначеної категорії щороку уповільнюється: якщо в 1994 р. в Україні в цілому цей показник складав 6166 чол. (30,7%), то в 2000 р. - 16673 чол. (26,4%). Найнижчий рівень працевлаштування безробітних молодих фахівців характерний для Львівської (16,0%), Рівненської (16,2%), Волинської (17,1%) та Донецької (22,5%) областей. Зменшуються також і обсяги профнавчання незайнятих трудовою діяльністю випускників ВНЗ (з 14,8% від загальної чисельності осіб цієї категорії в 1994 р. до 6,7% - в 2000 р.).

За нашими розрахунками, в 2000р. втрати вищої освіти випускниками ВНЗ за рахунок безробіття склали 948,795 тис. чол.-років навчання або 15,0 % від надбань вищої освіти випускниками ВНЗ та 1,2% від загальних надбань вищої освіти населенням Найбільші втрати вищої освіти випускниками ВНЗ мали місце в Рівненській, Івано-Франківській, Волинській та Київській областях, де вони становили відповідно 40,2%, 39,4, 32,5 і 32,2% від загальних надбань вищої освіти населенням (табл. 2, 3).

Таблиця 2 - Надбання вищої освіти населенням та випускниками ВНЗ у 2000 р.

Наведений стан зайнятості випускників ВНЗ спричинено дією двох груп чинників: по-перше, - це чинники, що пов'язані з сучасними проблемами функціонування вищої школи; по-друге, - чинники, що є похідними від процесу звуження сфери прикладання праці. Між зазначеними групами чинників існують тісні причинно-наслідкові зв'язки, зумовлені діалектичною єдністю проблем вищої школи та ринку праці.

Таблиця 3 - Витрати вищої освіти населенням та випускниками ВНЗ у 2000 р.

На сьогоднішній день вищі навчальні заклади змушені будувати свою діяльність в умовах втрати регулятивних функцій державою та перетворень багаторівневого характеру:

ідеологічний рівень - трансформація культури загалом, формування нових ідеалів, мотиваційних пріоритетів, системи цінностей суспільства;

економічний рівень - визнання унікальності переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, в якій робоча сила перетворюється на товар, який має бути конкурентоспроможним на ринку праці;

політичний рівень - зміщення акцентів при визначенні ролі та функції держави у всіх сферах діяльності; розставлення пріоритетів при виборі напрямків реформ (з'ясування, які соціальні верстви будуть вигравати від них);

інформаційний рівень - перетворення інформації в головний економічний ресурс і кінцевий продукт економіки; перехід від техногенного до антропотехногенного типу виробництва, де основна увага приділяється розвитку, нагромадженню здібностей людини.

Таким чином, ВНЗ поставлені перед проблемою самовизначення, самозабезпечення та адаптації до якісно нових умов існування. Намагаючись вижити, вузи збільшують обсяги підготовки фахівців - і це не тільки прагнення вирішити фінансові труднощі через розширення масштабів платного навчання, але й об'єктивний закономірний процес за умов переходу до інформаційного суспільства, коли кожна країна, що прагне досягти високого рівня добробуту населення, нарощує інвестиції в освітню сферу, підтримуючи та підвищуючи тим самим інтелектуальний потенціал суспільства.

На початку 90-х років серед населення віком від 25 до 64 років осіб з вищою освітою було: у США - 35%, Канаді - 30%, Швейцарії - 24%, Японії - 21%, Фінляндії - 18%, Франції - 15%. А в XXI ст., за прогнозами ЮНЕСКО, рівня національного добробуту, що відповідатиме світовим стандартам, досягнуть лише ті країни, працездатне населення яких на 40-60% складатиметься із осіб з вищою освітою [2]. Враховуючи ці прогнози, майбутнє України оцінюється як досить примарне. Адже за результатами досліджень домогосподарств лише 11,8% населення нашої країни мають вищу освіту, а в деяких областях цей показник значно менший за загальнодержавний рівень: в Київській - 7,0%, Сумській - 7,3%, Хмельницькій - 7,5% (табл. 2). Тому зростання чисельності студентів (з 1540,5 тис. чол. в 1995/96 навчальному році до 2190,3 тис. чол. в 2001/02 навчальному році) слід розцінювати як позитивне явище [3].

В той же час підвищений інтерес до вищої освіти має й іншу соціальну спрямованість. Темпи зростання чисельності студентів перевищують темпи створення робочих місць, що обумовлює наявність високої завантаженості на одну вільну вакансію службовця: станом на 01.01.2001 р. вона складала за професійною групою законодавці, вищі державні службовці, керівники - 19 чол., професіонали - 15 чол., фахівці - 24 чол. Треба підкреслити, що за 1998-2000 рр. цей показник значно зменшився (за зазначеними професійними групами відповідно на 17,4%, 44,4 та 29,4%), що пояснюється зростанням потреби підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (за розглянутими професійними групами відповідно на 61,1%, 67,1 і 86,3%) (табл. 4) [4].

Таблиця 4 - Попит та пропозиція фахівців з вищою освітою на ринку праці за професійними групами (на 1 січня)

Парадоксальним явищем за умов інтелектуалізації праці є те, що зростання потреби підприємств за 1998-2000 рр. у фахівцях з вищою освітою є нижчим за зростання потреби у працівниках найпростіших професій (відповідно 73,2% проти 115,2%).

Аналіз статистичних даних з питань вивільнення, потреби, працевлаштування осіб з вищою освітою, а також розподілу студентів вищої школи за видами навчання, дозволяє стверджувати, що ВНЗ здійснюють підготовку кадрів, не враховуючи реальні потреби галузей економіки. Про це свідчить необґрунтоване перевищення прийому за деякими видами навчання та спеціальностями при одночасній наявності низького рівня працевлаштування за ними. Так, на початок 2001/02 навчального року (н.р.) за такими видами навчання, як право, архітектура та транспорт, фактичний прийом перевищував ліцензований відповідно на 21,5%, 4,2 та 3,3%. При цьому направлення на роботу одержали лише відповідно 24,0%, 54,5 і 43,3% випускників зазначених видів навчання.

Загострення ситуації на ринку праці молодих фахівців пояснюється не тільки зменшенням чисельності зайнятих у галузях економіки через масове вивільнення, а й пануванням прихованого безробіття, що проявляється в утриманні на підприємствах великих резервів робочої сили, яка перебуває у вимушених відпустках і працює в режимі неповного робочого дня (тижня). Найбільша кількість працівників, які перебували в умовах вимушеної неповної зайнятості, за галузями економіки припадає на будівництво, промисловість, автомобільне господарство, заготівлі, де в 2000 р. в адміністративних відпустках знаходились відповідно 40,9%, 33,5, 28,6 і 27,2% працівників (від їх загальної кількості у відповідній галузі); за наявності працівників, які працювали в режимі неповного робочого дня (тижня) випереджали такі галузі, як матеріально-технічне постачання і збут (49,8%), залізничний транспорт (45,2%), автомобільне господарство (27,4%), виробничі види побутового обслуговування населення (27,0%). Дуже часто, як свідчить практика, підприємства утримують надлишкову чисельність працюючих та зберігають неефективні робочі місця через скрутне фінансове становище, що не дозволяє виплачувати вихідну допомогу під час скорочення кадрів.

Труднощі, які виникають при працевлаштуванні випускників ВНЗ, іноді пов'язані з їх низьким професійно-кваліфікаційним рівнем, що є наслідком не тільки недостатньої орієнтації студентів на успішне навчання, але й проблемами в організації навчального процесу. Насамперед можна виокремити проблему кадрового забезпечення вищої школи. З одного боку, спостерігається покращення якісного складу професійно-викладацьких кадрів, що виявляється у таких тенденціях:

у ВНЗ I-II рівнів акредитації чисельність штатних викладачів з науковим ступенем кандидата наук зросла з 675 чол. у 1995/96 н. р. до 912 чол. у 2001/02 н. р.;

у ВНЗ III-IV рівнів акредитації за 1995/96-2001/02 н. рр. чисельність кандидатів і докторів наук збільшилась відповідно з 38421 чол. до 40327 чол. і з 5728 чол. до 7261 чол., доцентів і професорів - відповідно з 29597 чол. до 30173 чол. і з 6337 чол. до 6964 чол.

З іншого боку, при щорічному зростанні кількості студентів значно підвищується навантаження на викладацькі кадри. Якщо в 1995/96 н. р. на 100 студентів денної форми навчання у ВНЗ III-IV рівнів акредитації припадало 6,2 кандидатів наук і 0,9 докторів наук, то у 2001/02 н. р. - відповідно 4,4 та 0,8. У ВНЗ I-II рівнів акредитації зазначений показник є досить низьким: в 1995/96 н. р. на 100 студентів денної форми навчання тут припадало лише 0,1 штатних кандидатів наук, у 2001/02 н. р. - 0,2. За таких умов ускладнюється реалізація принципу індивідуалізації навчання, що негативно відбивається на якості підготовки фахівців.

Таким чином, продуктивна зайнятість випускників ВНЗ обмежена через диспропорції в обсягах підготовки фахівців та реальних потребах галузей економіки, розбіжності у вимогах ринку праці до робочої сили та якістю її підготовки, дією загальних чинників кризового характеру. За таких умов першочерговими завданнями, вирішення яких дозволить подолати напруженість на ринку праці фахівців з вищою освітою, є:

формування планів підготовки фахівців, виходячи не тільки з поточних, але й перспективних регіональних і державних потреб галузей економіки в кадрах певних освітньо-кваліфікаційних рівнів та напрямків навчання;

вдосконалення змісту та методів навчання орієнтуючись на передовий досвід, обмін науковою інформацією з використанням комп'ютерних мереж;

налагодження прямих і зворотних зв'язків з підприємствами всіх форм власності для співпраці з питань працевлаштування випускників;

розроблення нових механізмів соціального захисту молодих фахівців у разі їх не працевлаштування;

розроблення та реалізація заходів з економічного стимулювання роботодавців, які беруть на роботу випускників ВНЗ;

введення в програми навчання курсу з навчання молоді прийомам пошуку роботи;

інформування випускників про можливості навчання додатковій професії для подальшого працевлаштування;

вироблення схем професійної мобільності населення з урахуванням навичок відносної близькості до тих чи інших спеціальностей при перенавчанні;

організація післядипломного навчання випускників ВНЗ для їх адаптації до ринкових умов.

Отже, постає нагальна потреба в перенесенні акцентів з пасивних заходів регулювання зайнятості випускників ВНЗ на активні дії із створення додаткових робочих місць. З цієї метою держава повинна подбати про:

створення центрів підтримки малого підприємництва, завданнями яких є надання кредитів, консультації з правових, фінансових, організаційних питань;

розроблення програми стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу на державному рівні, що забезпечить населенню значну кількість нових робочих місць;

створення нових господарських формувань для організації робочих місць у невиробничій сфері;

практичне сприяння у становленні індивідуальних селянських і фермерських господарств шляхом надання необхідної фінансової, правової та іншої допомоги, організації мобільних підприємств агротехнічного обслуговування фермерського господарства, централізованого постачання паливом, добривами тощо;

перепідготовку кадрів, яка б здійснювалася на замовлення підприємств у період їх реконструкції для забезпечення потреб майбутнього виробництва.

Summary

освіта праця ринок навчання

Problems and trends of unemployment of education at higher educational institutes are examined. Mechanism for the guarantee of the full work occupation of educated at higher educational institutes are proposed.

Список літератури

1. Ринок праці України в 2000 році: Аналітично-статистичний збірник. Ювілейний випуск / Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України. - Київ: Державний центр зайнятості, 2001. - С.189.

2. Кузнєцова Л. Сучасні тенденції до підготовки та забезпечення роботою фахівців із вищою освітою // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 4. - С. 35.

3. Статистичний бюлетень: Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2001/02 навчального року / Державний комітет статистики. - Київ. - 2001. - С.1.

4. Статистичний щорічник України за 2000 рік. - К.: Техніка, 2001. - С. 357.

Размещено на Allbest.ru