Перспективні напрямки економіки природокористування на регіональному рівні

М.Д. Балджи. Перспективні напрямки економіки природокористування на регіональному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

64

Механізм регулювання економіки, 2010, № 3, Т. 2

Перспективні напрямки економіки природокористування на регіональному рівні

М.Д. БалджиБалджи Марина Дмитрівна, кандидат географічних наук, доцент кафедри економіки та управління національним господарством Одеського державного економічного університету.

В статті розглядаються проблеми економіки природокористування, висвітлені пропозиції щодо комплексного використання природних ресурсів залежно від особливостей регіонального рівня.

Сучасна антропоцентрична картина світу заснована на тому, що людина панує над природою, а природа існує лише для задоволення людських потреб. Така орієнтація на споживання призвела до виснаження і деградації природного середовища. Як показала теперішня екологічна ситуація, природу не можна сприймати як комору, з якої людство черпає в необмеженій кількості те, що йому необхідно. Оскільки природні ресурси обмежені, подальша історія суспільства часто представляється як безжалісна конкуренція споживачів. За споживанням природних ресурсів одна особа в індустріально розвинутих країнах дорівнюється 20 особам у країнах, що розвиваються. В цілому, промислово розвинуті країни, володіючи приблизно ¹/₅ світового населення, використовують близько 80% загальносвітових ресурсів [1].

Метою дослідження є аналіз сучасних проблем економіки природокористування та розроблення авторських пропозицій, щодо комплексного використання природних ресурсів.

Відбувається тенденція поступового збільшення використання світових запасів природно-ресурсної сировини. Найбільш інтенсивно людство стало використовувати енергетичні ресурси. Згідно існуючим прогнозам, енергетичний попит збільшується від приблизно 9 млрд. т нафтового еквівалента в 1990 р. до 20 млрд. т у 2050 р. [2]. Структура споживання різних видів енергоресурсів у відсотковому значенні подана на рис. 1. Аналіз використання енергетичних ресурсів доводить тенденції поступового переходу від одних видів палива - більш природничо-вагомих до інших - більш енергоємних. Зміни, які відбуваються у використанні певних видів палива, обумовлюють можливість визначення конкретних етапів, за назвами переважного залучення сировини: дрова, вугілля, нафта, природний газ, ядерне паливо. Та вже останнє десятиріччя доводить початок нового етапу, орієнтованого на використання альтернативних видів палива, що відбувається завдяки розвитку наукових технологій і впровадженню інноваційних розробок. Початковість залучення новітніх видів сировини обумовлює незначний показник, тому на графіку даний вид енергетичного ресурсу не знайшов свого відображення. Поряд з інтенсивним використанням енергетичних ресурсів людство щорічно з надр Землі вилучає більше 100 млрд. т корисних копалин, виплавляє 800 млн. т різних металів, виробляє більше 60 млн. т невідомих в природі синтетичних матеріалів, вносить до сільськогосподарських угідь більше 500 млн. т мінеральних добрив і приблизно 3 млн. т різних отрутохімікатів, третя частина яких змивається поверхневими водами у водойми або затримується в атмосфері.

Не втішна ситуація склалась і в сільському ресурсокористування. За ХХ століття були втрачено за різними причинами близько 2 млрд. га продуктивних земель. І цей процес не зупиняється - майже щорічно відбувається зменшення кількості оброблюваних земель. Так, у 1950 р. на одного жителя Землі їх припадало 0,5 га, а у 2000 р. - вже близько 0,2 га. За останні сто років ерозія зруйнувала 27% сільськогосподарських земель, а кожний змитий або унесений вітром сантиметр верхнього гумусового шару означав зниження урожайності сільськогосподарської продукції приблизно на 1 ц/га. Підраховано, що врожаї, які могли б бути отримані при умові збереження еродованих ґрунтів, прокормили б 30 мільйонів людей [2].

Згідно з існуючими оцінками, щороку винищується 6 мільйонів гектарів лісів, що складає 0,6 % всієї площі лісів. При чому вони знищуються не тільки безпосередньо - прямим шляхом (вирубки, пожежі тощо), а й завдяки зміні умов існування, спричинених господарською діяльністю людини.

Риcунок 1 - Використання енергетичних ресурсів (розраховано за даними [3]

Сучасна структура світового земельного фонду у відсотковому значенні та прогноз її змінення подані на рис. 2. наведені дані свідчать, що простежується також інтенсивне зменшення пасовищ, а це призводе до переорієнтації сільськогосподарського виробництва, змін у структурі земельних угідь. За рахунок природничих ландшафтів активно збільшуються антропогенно-перетворені (міста, інші землі), обумовлюючи дисбаланс між природними та штучно створеними ландшафтами. Особливу небезпеку складають так звані інші землі, які включають кар'єри та об'єкти вилучення ресурсів, шляхи, інфраструктурні елементи господарської діяльності. Наслідком такої трансформації є інтенсивне винищення природних об'єктів та ресурсів (особливо водних, лісових, земельних), погіршення якості довкілля, підвищення захворюваності населення.

Виникає питання: що відбудеться раніше - багаті зрозуміють небезпеку марнотратства чи багаті й бідні, у своїй модернізації, швидко виснажать ресурси планети? На це питання ще у 1992 році намагався відповісти А. Гор, написавши книгу «Земля в рівновазі. Екологія і людський дух». Автор запропонував ідею створення «збалансованого світу». Але ці пропозиції поки що залишаються поза увагою багатьох ресурсокористувачів як місцевого, так і світового рівня.

Рисунок 2 - Структура світового земельного фонду [3]

Сучасні економісти-екологи (П. Ейкінс, Е. Ловінс, Л. Браун), підкреслюючи обмеженість природних ресурсів і відновлювальну здатність природи, наполягають на кардинальному перегляді економічних підходів до використання ресурсів. Вчені акцентують увагу на повному обліку природних ресурсів, в процесі взаємодії не тільки факторів господарської сфери, а й неодмінно факторів оточуючого середовища - соціального та природничого [4].

Розвиток виробництва посилює суспільний вплив на природу, але цей вплив повинен бути спрямований на те, щоб суспільство відчуло позитивні зрушення у взаємодії з природою, на вдосконалення самої людини, її матеріальної і духовної культури. Прискорення технічного прогресу відкриває широкі можливості до зняття антагонізму у протиріччях між суспільством і природою. Розвиток техніки та технології мусить привести до удосконалення зв'язків між суспільством і природою, відкрити широкі можливості для створення новітніх систем управління природно-господарськими територіальними комплексами, сприятиме соціально-економічному розвитку регіональних утворень.

Сьогодні людство прийшло до тієї межи, коли економічний і соціальний розвиток у світі зайшов в явну суперечність з обмеженими ресурсовідтворюючими і життєзабезпечуючими можливостями природи. Інтенсивне використання ресурсів, виснаження запасів мінеральної сировини, зменшення кількості якісної питної води, погіршення стану природного середовища сприяли вирішенню поставлених проблем за допомогою нових підходів до використання природи - становленні і формуванні певного наукового напрямку - природокористування. Процес природокористування розвивається на стику «суспільство - природа» і відбиває їхню взаємодію на конкретній території. Він служить забезпеченню суспільства первинними предметами, в окремих випадках, засобами праці, лежить в основі життєдіяльності людей. У цьому процесі здійснюються задачі задоволення потреб суспільства в природних ресурсах на основі їхнього раціонального, комплексного використання, запобігання природних ресурсів від виснаження шляхом їхньої охорони і відтворення, виконуються природозахисні функції для підтримки природного середовища в стані придатності для нормальної життєдіяльності людей та інших біологічних організмів [5].

Погляд у минуле доводить, що питання природокористування розглядались достатньо широко у науковій літературі. Науковцями були запропоновані різні шляхи вирішення проблеми природокористування - від відмовлення у використанні деяких видів ресурсів до їх інтенсивної економії. Однією з найефективніших були пропозиції раціонального природокористування, спрямованого на досягнення максимальної продуктивності природних систем з мінімальним порушенням їх складової при господарському втручанні та підвищенням стійкості до антропогенного впливу і збереженням здатності до самовідновлення.

Науковці визначають доцільність застосування терміну «збалансований розвиток», іноді як синонім «сталого розвитку» [6]. У своїх дослідах ми притримуємось умовиводів Т.Ю. Туниці, який доводить підпорядкованість принципів збалансованості сталому розвитку [7]. Але на нашу думку при розгляді використання природних ресурсів при збалансованому підході залишається поза увагою найважливіше - виявлення, облік та оцінка всього різноманіття ресурсів території; ігнорується розгляд об'єктів використання як складової частини цілого природного комплексу; не визначаються можливі наслідки змін природи та обґрунтування і вибір таких шляхів господарської діяльності, що дозволяють найбільше повно використовувати ресурси, скоротити відходи і мінімізувати негативний вплив на навколишнє середовище. Це може виправити застосування комплексного природокористування, яке базується на положеннях еколого-економічної теорії, принципах раціонального природокористування та теоретико-методологічних розробках збалансованого використання природних ресурсів.

На сучасному етапі розвитку суспільства таке використання природних ресурсів є однією з найактуальніших проблем природокористування. Зростання обсягів виробництва веде до збільшення в обороті природних ресурсів. Особливо зростає використання у промисловому виробництві мінерально-сировинних ресурсів. Забезпечення потреб господарювання різних країн в мінеральній сировині відбувається, в основному, за рахунок розвідки нових родовищ, виявлення нових запасів корисних копалин, що розширює мінеральну базу. Це призводить до зростання видобувних галузей, а також, одночасно, до збільшення обсягів переробки мінеральних ресурсів. При збільшенні масштабів переробки відбувається експлуатація ряду родовищ з гіршими якісними показниками, що відбивається на собівартості сировини і кінцевих продуктів. У цьому зв'язку гостро постала проблема комплексної переробки ресурсів. Таке використання мінеральної сировини дозволяє максимально вилучати всі компоненти, а також переробляти відходи, одержуючи при цьому цілу гаму цінних побічних продуктів. Отже, можна забезпечити підприємства сировиною шляхом раціональної переробки мінеральних ресурсів без збільшення їх видобутку і одержати при цьому значний економічний ефект. Рівень комплексності використання мінеральної сировини характеризується кількістю і переліком компонентів, які можна з неї вилучити. Створення нових технологій переробки, розвиток техніки дозволяє розширити коло корисних компонентів, які вилучаються із вихідної сировини, а також ефективно використовувати бідні ресурси і таке використання може бути пов'язане не тільки з залученням мінерально-сировинних ресурсів, а й охоплювати весь природно-ресурсний потенціал.

Таким чином, для усунення негативних проявів у використанні природних ресурсів попередніх поколінь виступає негайна потреба в перегляді існуючої системи природокористування, яка б ґрунтувалась на досягненні компромісу між економічними, екологічними та соціальними потребами суспільства та базувалась на принципах сталості. За таку альтернативу пропонується використовувати комплексне природокористування, яке можливе тільки в умовах сталого розвитку та при впровадженні екологічно орієнтованої економіки. В цьому плані важливого значення набувають фундаментальні і прикладні розробки з проблем раціонального використання природних ресурсів як передумови формування основних положень комплексного підходу у використанні природних ресурсів. природа соціальний економічний земельний

Дане природокористування нерозривно пов'язане з обліком, оцінкою та застосуванням природно-ресурсного потенціалу, коли експлуатація певного виду природного ресурсу може бути використана одним чи декількома ресурсо-користувачами. Функціональне поєднання у використанні природних ресурсів дає економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, здешевлення перевезень сировини, використання виробничої інфраструктури. Основними рисами комплексного природокористування є: найбільш повне екологічно та економічно виправдане використання ресурсів регіону, раціональна галузева структура, тісний взаємозв'язок міжгосподарських комплексів, виробничі зв'язки між підприємствами. В запропонованій концепції найважливішою домінантою постає єдність трьох складових природи, населення і господарства, тому комплексне природокористування розуміється як процес використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує раціональне застосування природних ресурсів з урахуванням екологічних, соціальних та економічних факторів. Воно потребує тісного співробітництва між підприємствами; формуванням ринку природних ресурсів та екологічних послуг; створенням незалежних центрів з фінансування відповідних програм та проектів, з моніторингом за станом використання ресурсів, з оцінкою природних ресурсів в регіонах; створенням єдиної інформаційної мережі стосовно використання, оцінці, реалізації природно-ресурсного потенціалу; формуванням та впровадженням концепції якості життя та людського капіталу. Комплексний підхід до використання природних ресурсів передбачає всебічність їх освоєння і повноту використання. Стосовно до виробництва розповсюдження цього поняття означає необхідність впровадження маловідходних та безвідходних технологій, тобто методів повної переробки природних ресурсів, комплексність при цьому розуміється як кінцева мета раціонального використання природних ресурсів. Таким чином мова йде не про миттєвий результат, а про стратегію управління процесом природокористування на рівні регіону або країни, в цілому.

Література

1.Данилов-Данильян В. И. Экологический вызов и устойчивое развития: [учеб. пособие] / В. И. Данилов-Данильян, К. С. Лосев. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 416 с.

2.Івашура А. А., Орєхов В. М. Екологія: теорія та практикум: [навч. посібник] - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. - 256 с.

3.FAO. Production Yearbook, 2000.

4.Назарова Н. С. Экологическая культура в условиях глобализации:[монография] / Н.С.Назарова. - Одесса: Пальмира, 2007. - 225 с.

5. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования: [учеб. пособие] / А.Г. Топчиев. - Одесса: Астропринт, 1996. - 392 с.

6. Барановський В. Стратегічні аспекти та пріоритети сталого (збалансованого, гармонійного) розвитку / В. Барановський // Український науково-інформаційний журнал. - 2004. - № 2. - С. 12-13.

7. Туниця Т.Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст: [монографія]. / Т. Ю. Туниця. - К.: Знання, 2006. - 300 с.

Размещено на Allbest.ru