Аналіз методів та класифікація заходів управління енергозбереженням в системі забезпечення сталого розвитку України

Н.В.Караєва. Аналіз методів та класифікація заходів управління енергозбереженням в системі забезпечення сталого розвитку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

118

Механізм регулювання економіки, 2010, № 3, Т. 2

Аналіз методів та класифікація заходів управління енергозбереженням в системі забезпечення сталого розвитку України

Н.В. Караєва

Системні дослідження засвідчили, що успішна реалізація доктрини й завдань сталого розвитку (СР) можлива лише за умов надійного забезпечення енергетичних потреб промислових комплексів і населення країн. В сучасних умовах неминуче вичерпання таких основних паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР) як нафта та газ, значно загострює ситуацію боротьби за володіння ними або контроль над їх видобутком, розподілом та транспортуванням, достатньо часто виникають міжнародні конфлікти, терористичні напади на основні інфраструктурні об'єкти видобутку чи транспортування ПЕР, збільшується тиск та втручання з боку держав експортерів ПЕР на країни, що їх імпортують. Високі та нестійкі ціни на основні ПЕР, обмеженість заходів щодо підвищення енергоефективності (енергозбереження) їх споживання стають основними причинами виникнення сучасник ризиків у забезпеченні європейської енергетичної безпеки (ЕНБ) як загалом, так і окремих держав, зокрема України.

В Україні об'єктивно склалося, що рівень паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) визначає не лише загальний рівень економічного розвитку держави, рівень соціальної сфери та життя людей, але й рівень шкідливого впливу на навколишнє природне середовище (НПС). З усіх видів шкідливого впливу підприємств паливно-енергетичного комплексу на НПС найбільш масштабними й небезпечними є викиди забруднюючих речовин у атмосферу, частка яких від загального обсягу викидів в Україні становить близько 40%. Без розв'язання складних екологічних задач та забезпечення необхідного рівня захисту НПС у сучасних умовах не може бути реалізована стратегія СР енергетики та економіки України в ХХІ столітті.

Постановка проблеми дослідження у загальному вигляді та її взаємозв'язок із важливими науково-практичними завданнями. Загалом стратегічним орієнтиром СР енергетики в ХХІ столітті є оптимізована комплексна збалансована система чотирьох “E”: енергетика - економіка - енергоефективність - екологічна сумісність [1].

В Україні як визначено у Національній доповіді про стан та перспективи реалізації державної політики енергоефективності у 2008 році "Енергоефективність як ресурс інноваційного розвитку" [2] пріоритетом проведення державної політики енергоефективності, передусім, є встановлення ефективно діючих, прозорих механізмів регулювання взаємовідносин суб'єктів господарювання, населення та держави, готовність забезпечити одинакові умови господарювання для всіх суб'єктів господарювання, уникнення адміністративного втручання у ринкові механізми ціноутворення на ПЕР, зниження рівня корупційних схем у сфері оподаткування, що створить основу успіху єдиної державної політики енергоефективності.

Також загальносвітовою тенденцією СР енергетики в ХХІ столітті на фоні проблеми вичерпаності традиційних енергоресурсів є підвищення ролі енергозбереження.

Проблема створення ефективної системи управління енергозбереженням має складний багатофакторний міжгалузевий характер, несе навантаження всієї різноманітності форм та напрямків застосування енергії та розосереджена по всіх рівнях управління держави. Це вимагає формування гнучкої системи управління. Загалом еергозбереження - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів [3].

Згідно Закону України «Про енергозбереження» [3] основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

- створення державою економічних і правових умов зацікавленості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;

- здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно-технічних заходів управління;

- пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням та використанням ПЕР;

- наукове обґрунтування стандартизації у сфері енергозбереження та нормування використання ПЕР, необхідність дотримання енергетичних стандартів та нормативів при використанні палива та енергії;

- створення енергозберігаючої структури матеріального виробництва на основі комплексного вирішення питань економії та енергозбереження з урахуванням екологічних вимог, широкого впровадження новітніх енергозберігаючих технологій;

- популяризація економічних, екологічних та соціальних переваг енергозбереження, підвищення громадського освітнього рівня у цій сфері;

- поєднання методів економічного стимулювання та фінансової відповідальності з метою раціонального використання та економного витрачання ПЕР;

- встановлення плати за прямі втрати і нераціональне використання ПЕР;

- вирішення проблем енергозбереження у поєднанні з реалізацією енергетичної програми України, а також на основі широкого міждержавного співробітництва;

- запровадження системи енергетичного маркування електрообладнання побутового призначення.

На подальший розвиток активної енергозберігаючої політики спрямована «Енергетична стратегія України до 2030 року» [4], у якій основними завданнями та напрямами проголошується:

- формування цілісної та дієвої системи управління і регулювання в ПЕК, розвиток конкурентних відносин на ринках енергоносіїв;

- створення передумов для докорінного зменшення енергоємності вітчизняної продукції за рахунок впровадження нових технологій, прогресивних стандартів, сучасних систем контролю, управління та обліку на всіх етапах виробництва, транспортування та споживання енергетичних продуктів; розвиток ринкових механізмів стимулювання енергозбереження в усіх галузях економіки;

- розвиток експортного потенціалу енергетики, переважно, за рахунок електроенергії, шляхом модернізації та оновлення генеруючих потужностей, ліній електропередач, в тому числі міждержавних;

- розвиток вітчизняного енергетичного машинобудування, приладобудування та енергобудівельного комплексу як передумови конкурентоспроможності підприємств України в енергетичних проектах, в т.ч. за кордоном;

- нормативно-правове забезпечення реалізації цілей Енергетичної стратегії з врахуванням існуючих міжнародних зобов'язань, передбачених Договором до Енергетичної Хартії, Кіотським протоколом, численними двосторонніми міжнародними договорами, а також вимогами європейського енергетичного законодавства тощо.

Таким чином підвищення дієвості енергозберігаючої політики, початої прийняттям Закону «Про енергозбереження» неможливо без впровадження ефективних механізмів та методів управління енергозбереженням. Особливу увагу варто приділяти взаємозв'язку заходів (рішень), спрямованих стимулювання ефективного використання енергії, які реалізуються на макро-, мезо- і мікроекономічному рівнях.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання досліджуваної проблеми. Теоретичні та прикладні проблеми розвитку і реформування ПЕК та забезпечення ЕНБ країни досліджено в наукових працях відомих вітчизняних та російських учених-економістів і практиків. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили В.В. Бушуєв, М.І.Воропай, С.І. Дорогунцов, М.І. Іванов, В.Л. Кантарович, М.П. Ковалка, М.М. Кулик, Л.О. Мелент'єв, І.В. Недін, Б.В. Папков, Б.З. Піріашвілі, О.М. Суходоля, А.І. Татаркін, Б. П. Чиркін, І.К. Чукаєва, А.К. Шидловский та інші.

Відзначаючи значні наукові здобутки і спираючись на досягнуті результати та накопичений практичний досвід, слід констатувати, що сьогоденна важка економічна ситуація та проблеми з енергопостачанням, які склалися в Україні, викликають необхідність системного підходу щодо визначення шляхів перспективного розвитку енергетичної галузі, які б дозволили зупинити поглиблення енергетичної кризи і забезпечити ЕНБ країни в умовах переходу до СР. Мова насамперед йде про необхідність впровадження науково обґрунтованої системи інтегрованих заходів (рішень), що в свою чергу потребує дослідження сучасних методів стимулювання енергозбереження.

Постановка задачі. Метою статті є аналіз методів та розробка класифікації заходів управління енергозбереженням в системі забезпечення СР України.

Аналіз методів та класифікація заходів управління енергозбереженням. Узагальнюючи вищезазначені основні принципи та задачі подальшого розвитку енергозберігаючої політики України можна виділити структурні компоненти системи управління енергозбереженням. У рамках цієї системи:

а) активізуються нормативно-правові та адміністративно-контрольні заходи, що включають:

- перегляд існуючих норм, правил і регламентів (якими визначаються витрати палива й енергії) у напрямку жорсткості вимог до енергозбереження. Система нормування витрат ПЕР в Україні є застарілою, не виконує своїх функцій та потребує докорінних змін. Відповідно до Закону України «Про енергозбереження» економія ПЕР визначається як відносне скорочення витрат ПЕР, що проявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості. Стаття 20 цього Закону передбачає, що норми і нормативи витрат ПЕР в обов'язковому порядку включаються до енергетичних паспортів обладнання, режимних карт, технологічних інструкцій та інструкцій з експлуатації, а також до технічних умов та паспортів на усі види машин і механізмів, що споживають ПЕР. На період до введення в дію систем енергетичних стандартів допускається застосування прогресивних норм і нормативів витрат ПЕР. Контроль за дотриманням нормативів витрат ПЕР здійснюється органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України. Нормативно-правову базу сфери енергозбереження (енергоефективності) складають [2]: 7 Законів України, понад 150 нормативно-правових актів, більше 100 методичних документів, 50 національних (ДСТУ) та понад 60 міждержавних (ГОСТ) стандартів. Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів можна виділити наступні: Закони України «Про енергозбереження», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», «Про тепло-постачання», «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого і газового палива». Урядом підготовлено пакет законопроектів щодо внесення змін і доповнень до Законів України «Про енергозбереження», «Про оподаткування прибутку підприємств» і «Про систему оподаткування». Розроблено проект Закону України «Про забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів», відповідно до якого, зокрема, частина коштів підприємства, що спрямована на енергоефективність, звільняється від оподатковування. В законопроекті передбачається видача кредитів на енергоефективні технології з погашенням відсотків державою;

- удосконалення правил обліку й контролю енергоспоживання. Державний контроль та нагляд у сфері енергоефективності здійснює Державна інспекція з енергозбереження, яка є урядовим органом, що діє у складі Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів. Основними завданнями інспекції є: контроль за дотриманням вимог нормативно-правових актів з питань енергозбереження; контроль ефективності використання ПЕР підприємствами, виявлення фактів нераціонального їх використання з накладанням штрафних санкцій за порушення законодавства у сфері енергозбереження; контроль стану підготовки паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період та готовності резервних паливних господарств. Форми та методи державного контролю і нагляду через урядовий орган - Державну інспекцію з енергозбереження - є елементом адміністративної системи, який є неефективним в ринкових умовах, не відповідає європейській практиці та потребує змін;

- встановлення стандартів енергоспоживання й енерговитрат ( у тому числі - по питомій витраті палива й енергії на одиницю енергоємної продукції), а також санкцій за їхнє порушення, включаючи більш високу плату за енергоресурси, що витрачаються неефективно. Основним призначенням національних стандартів групи «Енергозбереження» є встановлення вимог до рівня показників ефективності використання ПЕР, що відповідають сучасним вимогам та технологіям світового рівня. На даний час у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів є чинними 50 національних стандартів групи «Енергозбереження». При цьому лише 10-15 стандартів (або 10-20%) визначають чіткі орієнтири щодо рівня енергоспоживання обладнанням чи матеріалами [2]. Переважна більшість зазначених актів застарілі, були затверджені ще у 90-х роках минулого сторіччя;

- обов'язкову сертифікацію та маркування енергоспоживаючого обладнання і устаткування масового застосування на відповідність нормативам витрат енергії. Наразі, розроблений проект Технічного регламенту з енергетичного маркування електрообладнання побутового призначення. Цим нормативно-правовим актом будуть встановлені вимоги до правил подання споживачам інформації про рівень ефективності споживання електрообладнанням побутового призначення енергії та інших ресурсів. Заходами з впровадження зазначеного Технічного регламенту передбачається розроблення, затвердження та постійна актуалізація гармонізованої з відповідними європейськими та міжнародними стандартами нормативної бази, що слугуватиме доказом відповідності обладнання вимогам Технічного регламенту. Енергетичне маркування завершується присвоюванням електрообладнанню спеціальної інформаційної маркувальної етикетки. В Україні впроваджується система енергетичного маркування, яка містить у собі сім класів енергоефективності: A, B, C, D, E, F, G, H, які нанесені на інформаційну етикетку. На даний час розроблені та набули чинності 8 національних стандартів з енергетичного маркування електрообладнання побутового призначення, які гармонізовані з вимогами Директив ЄС;

- проведення експертизи з енергозбереження та регулярного енергетичного аудиту підприємств, у першу чергу енергоємних. Завданнями проведення експертизи з енергозбереження є : визначення відповідності управлінської, інвестиційної та іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, виробництвом, транспортуванням, зберіганням та споживанням ПЕР законодавству з питань енергозбереження; встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам нормативно-правової та нормативно-технічної документації з питань енергозбереження; підготовка експертних висновків, пов'язаних з програмами і проектами у сфері енергоспоживання та енергозбереження; проведення енерготехнологічних обстежень підприємств, установ і організацій усіх форм власності з питань енергозбереження та у підготовці рекомендацій щодо пріоритетного кредитування енергозберігаючих заходів. Наявна система державної експертизи з енергозбереження базується на застарілій нормативно-правовій базі, застарілих показниках енергоефективності, нормах, технічних умовах [2]. Тому ця система потребує докорінних змін;

б) передбачаються економічні рішення, спрямовані на стимулювання суб'єктів господарювання до енергозбереження, перетворюючи їх в ефективну сферу бізнесу:

- звільнення від податку на прибуток інвестицій, що направляються на здійснення організаційних і цільових технологічних заходів щодо економії палива й енергії;

- зниження ставок податку на додану вартість на устаткування й матеріали пропорційно підвищенню їхньої енергетичної ефективності щодо встановлених нормативів;

- податкова або інша фінансова підтримка нетрадиційних схем реалізації енергозберігаючих заходів: лізинг енергоефективного устаткування, доступ зекономлених енергоносіїв до енергетичних мереж природних монополій, включаючи експортні, і ін.;

- формування й активізація діяльності Державного фонду енергозбереження;

- подання державних гарантій і прямій фінансової підтримки енергозберігаючих проектів;

- введення діючої системи матеріального стимулювання персоналу всіх рівнів за економію палива й енергії;

- прискорення автоматизації енергозберігаючого встаткування;

в) організуються соціально-психологічні мотивації до широкої популяризації економії енергії серед населення; масового навчання персоналу; проведення конференцій й семінари з обміну досвідом; здійснення пропаганди щодо енергозбереження в засобах масової інформацій і т.д.

Вищезазначене свідчить, що механізми й інструменти стимулювання енергозбереження різноманітні й охоплюють технологічні, організаційно-управлінські, соціально-економічні методи управління на різних рівнях ієрархії (світовому, державному, регіональному і локальному рівнях).

В першу чергу методи управління спрямовані на стимулювання впровадження інтеграційних заходів у сфері енергозбереження, до яких відносяться:

- технологічні - заміну, модернізацію, або відновлення технологічного устаткування, а також пов'язані з оптимізацією режимів його роботи;

- організаційно-управлінські - організацію систем обліку й аналізу фінансової підтримки техніко-економічних заходів (зокрема забезпечення необхідного рівня фінансових можливостей; економічного обґрунтування фінансування заходів);

- інформаційно-аналітичні - формування інформаційно-аналітичної системи підтримки ефективних інтеграційних рішень;

- соціально-економічні - створення економічної й психологічної зацікавленості персоналу в енергозбереженні.

При технологічному переозброєнні як енерговидобувних, тепло- і електрогенеруючих компаній, енергетичних систем українських підприємств важливо використовувати сучасні енергетичні технології та устаткування, які базуються на сучасних та нових принципах генерації, передачі та перетворенні енергії, нових технологічних рішеннях. На разі відсутня комплексна, науково обґрунтована оцінка доцільності використання конкретних перспективних типів енергетично ефективних технологій та обладнання, що обумовлює певні труднощі у проведенні ефективної інноваційної політики у сфері енергозбереження та визначає пріоритетність наукових досліджень у зазначеній сфері [5].

З метою забезпечення енергозбереження за рахунок техніко-виробничої складової слід ширше застосовувати наступні заходи:

- технічне переоснащення підприємств галузей економіки енергоефективним обладнанням;

- міжгалузевий та міждержавний трансфер енергоефективних технологій і новітніх систем організації виробництва та управління енерговикористанням;

- підвищення коефіцієнту корисної дії енергетичного обладнання та зниження втрат в електро-, тепломережах при виробництві і транспортуванні електричної і теплової енергії, а також в житлових будинках;

- утилізація та подальше використання „енергомістких" відходів (вугільні шлами, дріб'язок, пил, буре вугілля, торф, нафтові шлами, деревинні й побутові відходи, шахтний метан, коксівний газ, біогаз й т. ін.);

- ширше залучення до паливно-енергетичного балансу місцевих видів палива, нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії, позабалансових ПЕР;

- упровадження альтернативних екологічно чистих видів палива на транспорті;

- збільшення комбінованого вироблення тепла і електроенергії (когенерація).

Основними напрямами використання потенціалу відновлюваних джерел енергії є освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих рік, енергії біомаси, енергії вітру, вторинних енергетичних ресурсів.

До основних складових організаційно-управлінських методів енергозбереження можна віднести вдосконалення видової структури та технічної бази споживання ПЕР; вдосконалення та розвиток ресурсної основи виробництва енергії, оптимізацію комунікаційних зв'язків та об'єктів виробництва, забезпечення та використання різних видів ПЕР.

У практиці світового співтовариства стосовно організаційно-управлінських методів обґрунтування стратегії СР енергетики базується на раціональному поєднанні ринкових механізмів і державного регулювання. При цьому загалом використовуються два можливих механізми реалізації управління: 1) пряме регулювання, пов'язане із впливом - нормативно-правові, адміністративно-контрольні рішення (заходи) тощо; 2) економічне стимулювання, пов'язане з розвитком ринкових механізмів.

Єдину державну політику в сфері енергозбереження проводить Національне агентство України у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР). До основних завдань НАЕР відноситься також: забезпечення збільшення частки альтернативних видів палива в балансі попиту та пропонування енергоносіїв; створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів; забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у виробництві. Разом з цим, шляхи і методи реалізації державної політики енергоефективності потребують удосконалення, адже зараз при реалізації енергозберігаючих програм пріоритет віддається адміністративно-організаційним та контролюючим заходам, що не відповідає вимогам часу.

При цьому слід зазначити, що співвідношення адміністративно-контрольних і економічних рішень залишаються питанням дискусійним, і їх поєднання багато в чому залежить від економічної ситуації, організаційних моделей енергетичних ринків, тих типів технологій, видів діяльності, що застосовуються. інтеграційний енергія організаційний управлінський

Як було зазначено вище обґрунтування стратегії СР енергетичної системи повинні вирішуватися при раціональному поєднанні ринкових механізмів і державного регулювання розвитку енергетики. Держава через законодавчі та виконавчі органи впливає на економічну сферу з метою створення та забезпечення найефективніших умов їх діяльності.

Співвідношення впливу ринкових механізмів і державного регулювання різне для різних груп завдань: при розробці державних стратегій і програм державного регулювання відіграє важливу роль, в результаті закладаються економічні і правові механізми державної політики в розвитку електроенергетики; при розробці стратегічних планів розвитку компаній, інвестиційних програм і проектів більш важлива роль повинна приділятися ринковим механізмам розвитку. Іншими словами в основі концепції управління енергетичною галуззю повинен лежати принцип, що гармонійно поєднує дві взаємодоповнюючі частини, співвідношення між якими відповідає правилу “золотого перетину”. Так наприклад, досвід країн з розвиненою ринковою економікою (Японія, Великобританія, Німеччина) показує, що для отримання максимальної структурної стійкості в економічній ефективності необхідні розподіли доходів і зарплати співробітникам державної і приватної власності, розподіл виручки від реалізації товару між відрахуванням податку, виробничими витратами і власним доходом, прав і відповідальності між державною, регіональною і місцевою владами і багато що інше необхідно вибудовувати за правилом “золотого перетину”. Проте, на думку [6], слід враховувати, що при розробці і організації, наприклад, ринкових відносин у частині співвідношення приватного і державного сектора правило “золотого перетину” має бути обґрунтоване додатково. Це залежить від конкретних ситуацій, і конкретних секторів економіки, оскільки періодично може спостерігатися частковий перехід державного сектора в приватний, і навпаки. Для соціально орієнтованої економіки частка державної власності близька до 62% (Швеція). Для ліберально орієнтованою - близько 38% (Великобританія - 40%, Німеччина - 39%, Японія - 35%).

Також в сфері удосконалення організаційно-управлінських методів забезпечення енергозбереження в першу чергу необхідно здійснити перехід від організаційно-розподільчого до проектно-аналітичного управління, що передбачає відмову від практики тільки розподілу бюджетних коштів та перехід до функцій розроблення механізмів фінансування проектів енергозбереження і контролю за їх дотриманням. Необхідно також запровадити практику укладення добровільних угод між органами державної влади, об'єднаннями підприємств, окремими підприємствами та громадськими організаціями щодо впровадження енергоефективних проектів.

В сучасних умова реструктуризація енергетичної галузі передбачає й істотні структурні зміни підрозділів компанії. Тобто мова йде про створення економічної й психологічної зацікавленості персоналу в енергозбереженні. Аналіз залежності технологічних порушень з вини персоналу від чисельності непідготовленого персоналу з кількох енергосистем [7] показав, що чим більше не охопленого підготовкою персоналу, тим більше аварійності з вини персоналу.

Для виробників енергії психологічні та економічні стимулятори з боку держави в даний час практично не застосовуються. Звідси й низький рівень зацікавленості керівництва енергокомпаній в реалізації енергозберігаючих заходів. Проте в історії енергетики СРСР є приклади активної державної підтримки проведення таких заходів. Зокрема, у 1965 році було затверджено “Положення з преміювання за економію палива № 770/35 з подальшими змінами і доповненнями до нього 30.04.68 р. № 112/12”. З метою посилення матеріальної зацікавленості підприємств (організацій) в економії та раціональне використання сировинних, паливно-енергетичних та інших матеріальних ресурсів Рада Міністрів СРСР Постановою від 10.05.82 р., № 386 значно збільшив розмір суми економії, що спрямовується на преміювання робітників, майстрів, технологів, конструкторів та інших інженерно-технічних працівників підприємств (організацій) усіх галузей народного господарства і встановив граничні розміри щодо конкретних видів матеріальних ресурсів.

Системний підхід до вирішення даних проблем, який передбачає створення стимулюючого (мотиваційного) середовища, складається з [7]:

- психологічної та економічної орієнтації з боку держави до усвідомлення необхідності енергозбереження та можливості його стимулювання;

- теоретичної та практичної підготовки фахівців-енергетиків з урахуванням знання шляхів і методів досягнення енергозбереження;

- практичної реалізації економічних стимулів енергозбереження.

Стимулювання повинне мати конкретну спрямованість на постачальників енергії (наприклад, шляхом введення стимулюючої структури тарифів), кінцевих споживачів (має включати, принаймні, облік та регулювання енергоспоживання та створювати мотивацію для отримувачів субсидій у житловому секторі), власників енергетичних об'єктів, з можливістю використовувати хоча б частину зекономлених бюджетних коштів на реінвестування за власним рішенням.

Для формування психологічного стимулу необхідним є створення системи інформаційно-аналітичної підтримки. Її створення може відбуватися в рамках енергокомпанії за допомогою аналітичних центрів і служб Головного інженера. Це можуть бути інформаційні сайти, безпосередні зустрічі з колегами всередині власної енергокомпанії і з представниками інших енергокомпаній. Можливе створення постійно діючих освітніх програм для підвищення кваліфікації зацікавленого персоналу середньої та керівної ланки. Основна мета - формування відносної оцінки своїх досягнень і пошук резервів економічності. Економічний стимул заснований на можливості отримання матеріальної винагороди за економію енергоресурсів і переваги при отриманні соціальних благ від підприємства.

Таким чином, для забезпечення енергозбереження необхідна цілеспрямована діяльність, яку можна назвати інтеграційною системою стабілізаційних рішень, і яка включає, на нашу думку, виробничо-технологічні, організаційно-управлінські, соціо-психологічні й інформаційно-аналітичні заходи, погоджене здійснення яких стимулює ефективне використання енергії (рис. 1).

Рисунок 1 - Структура інтеграційних рішень в системі забезпечення енергозбереження

Загалом інтеграційні рішення можна розглядати як упорядковану доцільну систему взаємозалежних заходів, об'єднаних єдиним задумом і спрямованих на досягнення визначеної мети. Поняття «інтеграційні рішення» має містити три визначальні моменти:

1) керуючу діяльність суб'єкта управління (органу управління, особи, яка приймає рішення), що організує захід на основі вибору раціонального способу використання активних засобів для досягнення мети стабілізаційного рішення;

2) активні засоби (технічні або організаційні системи чи ресурси), що є в розпорядженні керуючого органу і використовуються відповідно до обраної стратегії управління;

3) інші засоби (системи), які безпосередньо взаємодіють з активними засобами, що є в розпорядженні інших суб'єктів управління.

Висновки. Механізми й інструменти стимулювання енергозбереження різноманітні й охоплюють технологічні, організаційно-управлінські, соціально-економічні методи управління на різних рівнях ієрархії (світовому, державному, регіональному і локальному рівнях). В першу чергу методи управління спрямовані на стимулювання впровадження інтеграційних заходів у сфері енергозбереження, до яких відносяться: 1) технологічні - заміну, модернізацію, або відновлення технологічного устаткування, а також пов'язані з оптимізацією режимів його роботи; 2) організаційно-управлінські - організацію систем обліку й аналізу фінансової підтримки техніко-економічних заходів (зокрема забезпечення необхідного рівня фінансових можливостей; економічного обґрунтування фінансування заходів); 3) інформаційно-аналітичні - формування інформаційно-аналітичної системи підтримки ефективних інтеграційних рішень; 4) соціально-економічні - створення економічної й психологічної зацікавленості персоналу в енергозбереженні. З цієї точки зору в статті доведено, що для забезпечення енергозбереження необхідна цілеспрямована діяльність, яку можна назвати інтеграційною системою стабілізаційних рішень, і яка включає виробничо-технологічні, організаційно-управлінські, соціо-психологічні й інформаційно-аналітичні заходи, погоджене здійснення яких стимулює ефективне використання енергії.

Література

1. Паливно-енергетичний комплекс України в контексті глобальних енергетичних перетворень / [А.К.Шидловський, Б.С.Стогній, М.М.Кулик, Г.Г.Півняк та ін.]. - Київ : Українські енциклопедичні знання, 2004. - 468 с.

2. Національна доповідь про стан та перспективи реалізації державної політики енергоефективності у 2008 році "Енергоефективність як ресурс інноваційного розвитку"

3. Закон України «Про енергозбереження» із змінами, внесеними згідно із Законами N 1026-V (1026-16 ) від 16.05.2007/ - Офіц. вид. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007. - № 34. - С.444. (Кабінет Міністрів України).

4. Енергетична стратегія України на період до 2030 року

5. Інноваційні пріоритети паливно-енергетичного комплексу України; за заг. ред. А.К. Шидловського. - К.: Українські енциклопедичні знання, 2005. - 512 с.

6. Папков Б. Применение принципа «золотого отношения» в теории систем / Б. Папков // Актуальні проблеми забезпечення економічної безпеки України: Збірник тез доповідей ІІ наукового-практичного семінару, Тернопіль, 16-18 грудня 2008 р. - Тернопіль: Вид-во «Вектор», 2008. - С.175-179.

7. Новиков О.В. Управление энергосбережением ТЭС. / О.В. Новиков, Э.М. Косматов ; под ред. В.Р. Окорокова. - Спб. : Изд-во Политехн. ун-та, 2006. - 108 с.

Анотація

Стаття присвячена аналізу методів та класифікації заходів управління енергозбереженням в системі забезпечення сталого розвитку України. Запропонована структура інтеграційних рішень, спрямованих на стимулювання ефективного використання енергії.

Ключові слова: класифікація заходів управління, інтеграційні рішення, енергозбереження, сталий розвиток.

Статья посвящена анализу методов та классификации инструментов управления энергосбережением в системе обеспечения устойчивого развития Украины. Предложена структура интегрированных решений, направленных на стимулирование эффективного использования энергии.

Ключевые слова: классификация инструментов управления, интегрированные решения, энергосбережение, устойчивое развитие.

Размещено на Allbest.ru