Роль фінансових кластерів у забезпеченні економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль фінансових кластерів у забезпеченні економіки України

ВСТУП

кластер економіка інноваційний

Актуальність. В умовах глобалізації та з огляду на процес підготовки до входження України в єдиний європейський економічний простір актуалізуються питання щодо підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Традиційні інструменти її розвитку не відповідають у повній мірі новим умовам господарювання, викликам зовнішнього середовища та не дозволяють вирішити проблему конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на світовому ринку.

Ідея кластерів як засобу забезпечення конкурентоспроможності економічного розвитку країни в останні десятиліття отримала широкий розвиток практично в усьому світі. Сьогодні кластерна модель економіки упроваджується майже в усіх країнах світу, кластери функціонують у багатьох (і найчастіше в інноваційних) галузях економіки. Позитивний вплив кластерів на економічний розвиток країн світу зумовив актуальність питання їх діяльності. Тому дослідження кластерної моделі економіки має важливе наукове і практичне значення.

У зв'язку із поширенням кластерів у світовій економіці багато вчених вивчали їх діяльність, у тому числі: Н. Бондарчук, Т. Пушкар, В. Федорова, Н. Комар, А. Ямчук, З. Адаманова. Ґрунтовними дослідженнями розвитку теорії кластерів є роботи всесвітньовідомих науковців П. Кругмана, М. Портера та А. Скотта. Обґрунтуванню необхідності та окремим аспектам кластерізації в Україні присвячено праці О. Амоші, П. Бубенко, В. Геєця, Н. Каніщенко, М. Кропивко, І. Мартиняк, С. Онишко, П. Саблука, С. Соколенко та ін.

Але, як правило, у наукових працях досліджувалися окремі конкретні проблеми функціонування кластерів у різних галузях економіки. Тому потребують вдосконалення існуючі нові інструменти підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Саме таким відносно новим та прогресивним інструментом прийнято вважати кластеризацію.

Метою роботи є дослідження ролі фінансових кластерів у забезпеченні розвитку економіки.

Відповідно до мети поставлені такі задачі:

- дослідити теоретичні основи процесу кластеризації;

- проаналізувати класифікацію кластерних утворень;

- виявити передумови та фактори кластеризації економіки;

- визначити кластери як інструмент підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації.

Об'єкт дослідження - фінансові кластери.

Предмет дослідження - роль фінансових кластерів у забезпеченні розвитку економіки України.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

кластер економіка інноваційний

1.1 Теоретичні основи процесу кластеризації

Слово «кластер» походить від англ. cluster - гроно, купа, рій, скупчення. Теоретичні основи кластерів були закладені наприкінці ХІХ ст. А. Маршаллом, а термін «кластер» вперше було застосовано професором Гарвардської школи М. Портером у 1980-ті роки. За його словами кластер є організаційною формою консолідації зусиль зацікавлених сторін, спрямованих на досягнення конкурентних переваг, за умов становлення постіндустріальної економіки. М. Портер вважав, що у сучасній економіці традиційний галузевий поділ втрачає свою актуальність і на перше місце виходять кластери як системи соціально-економічних взаємозв'язків [28, с. 10]. Отже, у США, де вчені раніше інших почали вивчати принципи розвитку економіки, а М. Портер був піонером-розробником кластерної моделі, промислові кластери стали досить популярними.

Сьогодні у США діють 380 найбільших кластерів у сферах високих технологій, виробництва побутових товарів, індустрії сервісу, видобутку природних ресурсів. Частка ВВП США, виробленого у кластерах, становить майже 61%, в них зайнято близько 57% всього трудового потенціалу країни. Яскравим прикладом кластера є «Силіконова долина», де середня заробітна плата фахівців становить 125 тис. дол. у рік, зайнято 2,5 млн. чоловік, венчурні вкладення становлять майже 70 млрд. дол. У штатах формуються комісії з ініціювання створення кластерів, аналітичну роботу здійснюють наукові центри та університети. Комісія розподіляє частки учасників, допомагає переборювати різні труднощі. Первісний капітал виділяється штатом, а потім залучаються кошти приватних компаній. Особливістю американських кластерів є їх участь у глобальній конкуренції. Пріоритетами вважаються інноваційні підходи [3, с. 108].

В умовах глобалізації посилюється конкуренція на ринках товарів та послуг, а тому потрібні нові форми галузевої взаємодії, що посилять позиції кожного окремого підприємства. Світова практика показує, що більш успішно розвиваються регіони, на території яких сформовані та функціонують кластери. Позитивні сторони діяльності кластерного утворення доводять їх можливості протистояти загрозам зовнішнього середовища (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Позивні сторони діяльності кластерного утворення

Для формування ефективно функціонуючого економічного кластера необхідні такі передумови, а саме наявність у регіоні [17, с. 63]:

- потенційних учасників кластера, зокрема взаємозв'язаних виробничих підприємств певної галузі;

- науково-дослідної установи, що сприятиме розробленню нових товарів та послуг;

- висококваліфікованих кадрів та навчальних закладів для підвищення кваліфікації;

- центру кластера, на базі якого можуть бути розроблені і реалізовані у промисловому масштабі інноваційні ідеї та проекти;

- стійкого попиту на інноваційну продукцію кластера;

- сталого розвитку регіону, спрямованого на реалізацію інноваційних програм і проектів;

- регіональної стратегії розвитку, що включає заходи з підтримки формування та функціонування кластерів з боку місцевої влади.

Можна виділити такі основні форми економічних кластерів:

- локалізовані групи підприємств суміжних галузей, яких об'єднує інноваційність та співпраця з однією науково-дослідною установою;

- вертикальні інтегровані формування, що утворились на основі технологічних та комерційних зв'язків за схемою «постачальник-виробник-споживач»;

- галузі промисловості на високому рівні розвитку та співпраці.

Сьогодні кластерні стратегії економічного розвитку широко використовуються у всьому світі. Формуючи кластерну політику, державні органи розвинутих країнах світу виступають за широку класифікацію кластерів з метою включення до них максимально більшої кількості фірм.

У розвинутих країнах для досягнення певних цілей розвитку економіки до питання вибору кластерів підходять, користуючись такою мотивацією:

- кластери виступають факторами оздоровлення внутрішньоміських економік;

- розвиток кластерів пріоритетний для підйому високотехнологічних галузей (окремі штати США, країни ЄС, особливо Скандинавські країни);

- кластери сприяють активізації підприємницької діяльності у економічно відсталих регіонах (наприклад, у деяких регіонах Італії, Іспанії, США);

- кластери забезпечують експорт вироблюваної продукції (у Новій Зеландії, США, Канаді);

- кластери створюють унікальні умови для підготовки фахівців високої кваліфікації за межами галузевої підготовки (обмін досвідом, загальні центри кластерного навчання) [1, с. 164].

Наприклад, у Канаді реалізується програма територіального розвитку. У всіх провінціях Канади впроваджуються програми розвитку з використанням кластерів, при цьому акцент робиться на розвитку інновацій і впровадженні високих технологій [3, с. 108].

Китай та Тайвань проводять кластерну політику, пов'язану з технопарками та інкубаторами. Японія використовує кластери для здійснення підтримки інновацій у досить широких масштабах. Сьогодні успіхами у кластеризації економіки можуть пишатися Індія, Бразилія, Чилі. Формування кластера з виробництва вина у Чилі забезпечило лідерство цієї держави у галузі виноробства [3, с. 108].

Одним із центрів найбільшого розвитку кластерної моделі економіки є Європейський Союз: економіка Нідерландів поділена на 20 кластерів; у Данії 40% підприємств, що забезпечують 60% експорту, функціонують у складі кластерів; а в Австрії діють трансграничні кластери з Угорщиною, Італією, Швейцарією та Німеччиною [20, с. 70]. Кластери забезпечують майже 30% загального рівня зайнятості в Італії [3, с. 108].

Найбільша кількість промислово-виробничих кластерів європейських країн функціонують у таких базових галузях:

- електронні технології та зв'язок, інформатика - Швейцарія, Фінляндія;

- фінансовий сектор - Східний Лондон, Великобританія;

- біотехнології та біоресурси - Нідерланди, Франція, Німеччина, Велика Британія, Норвегія;

- фармацевтика і косметика - Данія, Швеція, Франція, Італія, Німеччина;

- агро- та харчове виробництво - Фінляндія, Бельгія, Франція, Італія, Нідерланди;

- нафтогазовий комплекс і хімія - Швейцарія, Німеччина, Бельгія;

- машинобудування і ремонт, електроніка - Нідерланди, Італія, Німеччина, Норвегія, Ірландія, Швейцарія;

- охорона здоров'я - Швеція, Данія, Швейцарія, Нідерланди;

- комунікації і транспорт - Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Данія, Фінляндія, Бельгія;

- енергетика - Норвегія, Фінляндія;

- авіаційна і космічна галузі - Франція;

- будівництво - Фінляндія, Бельгія, Нідерланди;

- освіта, технопарки - Німеччина, Франція, Фінляндія, Австрія;

- легка промисловість - Швейцарія, Австрія, Італія, Швеція, Данія, Фінляндія;

- деревно-паперовий комплекс - Фінляндія [9].

Франція є взірцем застосування кластерної стратегії у розвитку кластерів на основі концентрації підприємств навколо великої компанії. У країні затверджено 99 проектів, які об'єднують 4,3 тис. підприємств. Велика кількість інноваційних кластерів у Франції створені у легкій (9 кластерів) та парфумній (10 кластерів) галузях, продукція цих кластерів є досить конкурентоспроможною на світовому ринку [11, с. 58].

У Великій Британії кожний регіон має різні умови для створення кластерів. Найбільша кількість інноваційних кластерів створена у сільському господарстві (10 кластерів), у сфері фінансових послуг (7 кластерів), у туристичній галузі (6 кластерів), у меблевій галузі (6 кластерів), у галузі зі збору автомобільного устаткування (5 кластерів), у сфері програмного забезпечення (5 кластерів). Державна кластерна політика Великої Британії характеризується добре опрацьованою стратегією підвищення національної продуктивності та зменшення регіональних диспропорцій за її рівнем [11, с. 58].

В Італії кластеризація розвивається у вигляді індустріальних округів на основі промислових агломерацій італійського типу. В Італії виробничі малі та середні підприємства, як правило, концентруються у межах промислових районів та формують міжкорпоративні мережі. В Італії функціонує 200 кластерів, які об'єднують 60 тис. підприємств, в основному малих, з кількістю зайнятих 600 тис. осіб. Уряд Італії здійснює активну кластерну політику, спрямовану на розвиток локальних виробничих систем та промислових округів через формування спеціальних центрів та посередницьких структур, покликаних підвищити технологічний рівень та інноваційні можливості дрібного та середнього бізнесу [27, с. 58].

Отже, проведений аналіз свідчить:

- кластери за своєю сутністю - це група близьких, географічно взаємозалежних компаній і пов'язаних з ними організацій, які спільно діють у певному виді бізнесу, характеризуються спільністю напрямів діяльності та взаємодоповнюють один одного [27, с. 54];

- кластери доцільно використовувати як у національних, так і регіональних економіках. Одним із показових прикладів кластерної регіональної економіки є економіка Європейського Союзу;

- кластерна політика країн Європи і ЄС у цілому демонструє доцільність державної (і міждержавної) підтримки кластерів і як її результат - ефективний розвиток національної та регіональної економік, а через них -позитивний вплив на розвиток глобальної економіки.

1.2 Класифікація кластерних утворень

Існує велика кількість різновидів кластерів, які можна класифікувати за певними ознаками. Поняття «класифікація» походить від латинського classis - розряд, клас. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності людини, що використовується як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами) [25].

Під час розроблення системи класифікації кластерів необхідно проаналізувати та визначити її критерії. Існують різні підходи до розкриття сутності класифікації кластерних утворень [15]:

- вірогідно-статистичний підхід (передбачає виділення груп, які представляють собою реалізацію випадкової величини);

- структурний підхід або кластерний аналіз (передбачає виділення компактних груп об'єктів, які віддалені один від одного);

- варіативний або нормативний підхід (передбачає розділення сукупності за одними ознаками на групи відповідно до визначених інтервалів).

С. Соколенко у своїх наукових розробках пропонує класифікувати кластери за такими групами [23]: конкурентні, стратегічні, виникаючі, зрілі, стабілізуючі.

Згідно з класифікацією К. Павит за матеріалами OECD, присвяченими національній системі інновацій, запропонована така класифікація інноваційних кластерів:

1) засновані на науковій базі (фармацевтика, авіакосмос);

2) «інтенсивного розвитку» (автомобільна промисловість, харчова);

3) кластери постачальників (лісозаготівля);

4) спеціалізованих виробників (виробники комплектуючих комп'ютерної техніки).

У червні 2000 р. у межах міжнародної конференції з інноваційної політики і технологій в Бразилії була запропонована така типологія кластерів:

1) «залежні або обмежені» кластери включають технологічно взаємопов'язані підприємства, інколи значно розрізнені територіально, діяльність яких обмежена набором типових функцій (видобуток ресурсів, оброблення, збагачення, відправка). Вживані технології хоча і вважаються сучасними, але не є передовими, тому що надходять на виробництво у вигляді готового до негайного використання продукту;

2) індустріальні (стагнація) представлені групою спільно працюючих компаній, що виробляють типові продукти або послуги. Використання нових технологій обмежене сферою контролю якості й управління персоналом;

3) інноваційно-індустріальні - це сукупність спільно працюючих компаній, що виготовляють продукти і послуги, вимагають постійного оновлення, поліпшення якості, впровадження нових функціональних можливостей. Такі кластери мають постійні і стійкі зв'язки з науково-дослідними центрами, освітніми установами;

4) проінноваційні - при виготовленні продукції чи наданні послуг учасники кластера дотримуються світових стандартів. Зазвичай, націлені на швидке придбання необхідних знань і технологій з метою поліпшення конкурентоспроможності;

5) інноваційно-орієнтовані - це кластери компаній, що визначають промислову, інвестиційну, соціальну структуру регіону. Їх створюють динамічні групи компаній, що використовують передові знання і технології, залучають талановиті трудові ресурси зі всього світу. Ці кластери є споживачами і генераторами венчурного капіталу, визначають і спрямовують напрям наукових досліджень університетів і освітніх установ.

Відповідно до обраних критеріїв В. Чевганова та І. Брижань пропонують класифікувати кластери за такими видами [26]: міжнародні, національні, регіональні (за критеріями територіального розподілу праці); міжгалузеві, галузеві (за критеріями галузевої належності); створені на базі малих та середніх підприємств; створені навколо великих компаній та концернів (за критерієм структури кластера); виробничі, науково-технічні, змішані (за критерієм характеру зв'язків) та інші.

Згідно з класифікацією Т. Андерссона, С. Шваага виділяють кластери за циклом розвитку: агломерат або прекластер (у регіоні існує ряд компаній); кластер, що зароджується (у регіоні декілька компаній і основні учасники об'єднуються довкола «ключової» сфери діяльності кластера, розширюючи загальні перспективи співпраці); кластер, що розвивається (з появою нових суб'єктів господарювання у регіоні виникають нові взаємозв'язки й об'єднання учасників кластера за неформальними ознаками); зрілий кластер (кластер стає зрілим після досягнення критичної маси учасників, розвиває зв'язки за межами регіону, динамічно розвиваються нові фірми всередині кластера); кластер, що трансформується (зі зміною ринку, технологій відбуваються зміни в кластері, діяльність учасників спрямована на використання нових можливостей, продуктів або технологій, кластер трансформується в декілька нових або змінює основні характеристики своєї продукції).

Дослідники Н.Н. Волкова та Т.В. Сахно пропонують для ієрархічної класифікації використовувати територіальний (міждержавні, державні, регіональні, місцеві, районні кластери); процесний (конкурентоспроможні, інноваційні кластери); економічний (кластери з горизонтальною, вертикальною та іншими структурами). У перелік загальних кластерів згідно з прийнятою міжнародною класифікацією входить 40 груп кластерів [7].

О.М. Тищенко пропонує такі моделі кластерів: італійська (промисловий кластер складається з великої кількості малих фірм, які об'єднуються у різні асоціації для підвищення своєї конкурентоспроможності); японська (існує фірма-лідер, що має великий масштаб виробництва й інтегрує чималу кількість постачальників на різних стадіях технологічного ланцюга); фінська (кластер має високий рівень інтернаціоналізації бізнесу й інновацій); північноамериканська (наявність високої конкуренції між підприємствами одного рівня, що є основним чинником розвитку кластера); індійсько-китайська (основну роль відіграють ПІІ, значний запас дешевих і легкодоступних ресурсів); радянська (ринкові відносини й конкуренція зведені до мінімуму, виробництво сконцентроване на великих фірмах) [24, с. 12-18].

У розробках Роджера Стоу представлена галузева класифікація: кластери, засновані на видобутку й обробці природних ресурсів; промисловому виробництві і транспорті; кластери, на наданні послуг, у т. ч. фінансових.

Енном Маркусеном, директором Інституту громадських справ Хьюберта Хамфрі запропоновано виділяти чотири типи індустріальних кластерів:

1) кластери Маршалла, що складаються з малих і середніх підприємств, що працюють у сфері сервісу, високих технологій, ремесел і т. ін. Власники знаходяться в районах розміщення підприємств;

2) кластер «центру» (hub & spoke) - домінуюча роль належить одній або декільком великим фірмам, оточеним чималою кількістю постачальників і підрядчиків;

3) супутник-кластер, домінуюча роль належить одному учаснику, зазвичай, незалежній філії, розташованій в іншому регіоні;

4) кластер державних підприємств - регіони, в яких місцеве бізнес-оточення обслуговує інтереси державного або некомерційного підприємства (університет, військова база, урядові установи і т. ін.).

Згідно з дослідженнями Д.Ф. Хіні та Г. Вайсса у праці «Інтеграційні стратегії для кластерів бізнесу» виділяють такі кластери: за структурою взаємозв'язків; за результатом оптимізації ефективності; засновані на взаємодії ринків; на розподілі виробничих процесів; на загальних технологіях і виробничому процесі; на системних взаємозв'язках; на контролі над збутом (дистрибуції); на унікальних властивостях компаній.

У науковій статті Чарлі Карлссона, Шарлотти Мелландер та Томаса з теми «Просторові кластери ІКТ у Швеції - емпіричний метод визначення необхідних умов існування» запропонована структурно-динамічна модель класифікації кластерів та виділяються три види кластерів за кількістю робочих місць: мегакластер, мезокластер, мікрокластер. Модель передбачає аналіз динаміки перетворення:

1) стабільний кластер (незначна зміна кількості робочих місць протягом року);

2) кластер, що розвивається (кількість робочих місць і доходи збільшуються);

3) кластер, що зменшується (скорочуються чисельність робітників і обсяги виробництва).

Дослідниками Токійського інституту технологій Карлосом Карваджалом та Чіхіро Ватанабе представлена класифікація, заснована на розподілі кластерів на два основних типи: індустріальний і інтелектуальний, де для них запропоновані різні плани розвитку, а саме: план, підготовлений для створення і розвитку інтелектуальних кластерів, розроблений Міністерством освіти, культури, спорту, науки і технологій (MEXT); план, підготовлений для реновації промисловості, створення і розвитку індустріальних кластерів, розроблений Міністерством економіки, торгівлі і промисловості (METI).

У роботах індійських професорів Дхвали Мехти і Паурава Шукли з урахуванням національної специфіки економічної системи виділено такі кластери:

1) локальний кластер:

- основою створення кластера є материнська фірма;

- високий рівень державної підтримки кластера;

- більшість підприємців з цієї місцевості і з однієї касти;

- спільні умови ведення бізнесу у всіх партнерів;

- всі учасники кластера мають однакові конкурентні переваги;

- джерело фінансування - сім'я, первинний капітал, отриманий від сільського господарства;

- учасники кластера володіють високим рівнем знань про себе і низьким про конкурентів;

2) національний кластер:

- створення національного кластера - це результат розвитку родинного бізнесу;

- підтримка урядом незначна;

- більшість підприємців з цієї місцевості і з однієї касти;

- однакові умови співробітництва і формування конкурентоспроможності;

- джерело фінансів - сім'я, банківські ресурси не залучаються;

- учасники кластера володіють незначними знаннями про себе, координація дій складна через відсутність повноважень;

3) глобальний кластер (як мета):

- обмін знаннями;

- розподіл функцій і повноважень;

- розподіл праці серед учасників;

- обмін технологіями;

- обмін і розподіл продукції та ринків.

Ю. Громико виділяє такі типи кластерів: інфраструктурно-інноваційний, інфраструктурний, ультраструктурний, метапромисловий і адаптаційно-технологічний. Основою класифікації є завдання формування кластера.

Класифікацію кластерів підприємств, засновану на їх здатності активізувати економіку і покращувати процеси обміну інформацією, інноваціями, науково-технічними розробками, капіталом між учасниками агломерації, запропонував С. Розенфельд [31]. Серед кластерів, виділених автором, названі такі: працюючі кластери - здатні спільно виготовляти більше продукції кращої якості; приховані кластери - синергія їх співпраці ще не реалізована, існують потенційні можливості; кластери, які прагнуть бути схожими на інших («wannabe»), - докладаються певні зусилля і залучаються інвестиції з метою формування можливостей, здатних стати основою кластера, при цьому відсутня необхідна критична маса і ключові умови для витрат капіталу. Залежно від мети класифікації кластерів основні їх ознаки та види наведено у Додатку А.

Таким чином, дана класифікація дозволяє виявити найхарактерніші критерії та ознаки, які лежать в основі формування конкретного типа кластер них формувань, головною особливістю яких є те, що їх діяльність спрямована на отримання максимального фрактально-синергетичного ефекту від тісної взаємодії суб'єктів господарювання та організацій різних галузей і форм власності.

РОЗДІЛ 2. КЛАСТЕР - ФАКТОР ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ

2.1 Аналіз кластеру, як фактору інноваційного розвитку

В нашій державі процес кластеризації почався в 1997 р. з ініціативи С.І. Соколенка, який в даний час працює над питаннями підвищення привабливості економіки України в умовах світової глобалізації за рахунок впровадження локальних виробничих систем на основі мережевих структур, освітлення світового досвіду розвитку мережевих структур (кластерів) як у промислово розвинених країнах, так і в країнах Східної Європи, третього світу та пострадянського простору. Піонером кластеризації слід вважати Хмельницьку область. Незважаючи на специфіку української економіки, невпорядкованість правового поля, відсутність інфраструктури, все ж на початку 1997 р. в даному регіоні було розпочато формування нової виробничої системи, заснованої на мережевій моделі управління виробництвом, та її адаптацію до особливостей економіки країни. За сприяння асоціації «Поділля Перший», яка об'єднала у своїх рядах вчених, підприємців, фінансистів і представників влади, вдалося в період

з 1997 по 2000 рр. сформувати декілька виробничих кластерів, в т.ч. швейний, будівельний, харчовий, туристичний, продовольчий і зеленого сільського туризму, які функціонують і на сьогодні. Створення розвиненої кластерної моделі господарювання в Хмельницькій області стало можливим завдяки кільком істотним чинникам. Головним з них виявився збіг інтересів Хмельницької обласної державної адміністрації, що прагнула знайти вихід з кризового стану, в якому опинилася економіка регіону, і місцевих ділових та наукових кіл, які у складних умовах не опустили руки

і провели серйозний аналіз потенціалу регіону та його трудових ресурсів. Був створений комітет неурядової громадської організації «Поділля Перший». Метою організації стало посилення підприємницької активності в регіоні шляхом консолідації зусиль місцевої влади, ділових і наукових кіл, а також інших агентств і асоціацій для організації кластерів як найбільш гнучких і ефективних структур ринкової економіки, орієнтованих на інноваційність кінцевого продукту. В основу була закладена ініціатива місцевих ділових і наукових кіл. Вона виражалася не тільки в добровільній фінансовій та іншій посильній підтримці підприємницьких структур (що, природно, ключовим у матеріалізації ідеї і надихало на розширення робіт), а й дозволила реалізувати можливості інтелектуального потенціалу регіону, в якому провідну роль зіграв Хмельницький технологічний університет. Процес становлення кластерів у Хмельницькій області був би набагато проблематичнішим, якби не підтримка місцевих банківських структур (в першу чергу Укрсоцбанку), Хмельницької торгово-промислової палати та асоціацій промисловців і підприємців регіону. Провівши аналіз по індексу промисловості, можна зробити висновок, що, хоча Хмельницька область є піонером в області кластеризації, її показники практично не відрізняються від динаміки сусідніх областей (таблиця 2.1), тобто реального впливу на соціально-економічний розвиток регіону кластеризація поки що не здійснила. Основними причинами є недостатнє використання всіх можливостей кластера, низький професійний менеджмент та пасивність учасників мережевої структури.

Таблиця 2.1Темп росту по індексу промисловості

Роки Області	2014	2015	2016	2017	Темп росту від базисого %
					2014 і 2015	2014 і 2016	2014-2017
Вінницька	108,7	106,5	100,0	107,1	97,98	92,00	98,53
Житомирська	109,1	108,2	125,3	116,6	99,18	114,85	106,87
Рівненська	112,2	129,6	107,6	96,7	115,51	95,90	86,19
Тернопільська	108,7	102,5	112,4	102,1	94,30	103,40	93,93
Хмельницька	114,5	104,9	109,2	101,2	91,62	95,37	88,38
Чернівецька	121,3	111,9	89,6	86,8	92,25	73,87	71,56

Отже «де-юро» кластер присутній, «де-факто» він не працює в повній мирі. Індекс промислової продукції розраховується відповідно до міжнародних стандартів. Розрахунок індексу базується на даних про динаміку виробництва за постійним набором товарів - представників та

структурі валової доданої вартості за базисний рік (за базисний прийнято 2014 рік). Індекс визначається без урахування діяльності з розподілення газу, теплоенергії, води, оброблення відходів і брухту та видавничої діяльності. До 2014 року індекс по Україні (до 2016 року за регіонами) розрахований ланцюговим методом на підставі помісячних індексів, обчислених за даними підприємств про вартість виробленої продукції за місяць у порівняних цінах.

2.2 Сучасний стан кластерів

Сьогодні кластери порівняно ефективно розвиваються у Волинській, Івано-Франківській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Харківській областях. В Україні функціонує близько 50 кластерів у різних регіонах країни та галузях. Про необхідність створення кластерних моделей зазначалось у таких документах загально-національного характеру:

-Послання Президента України до Верховної Ради « Україна в 2017 році : внутрішнє і зовнішнє становище та перспективи розвитку»;

-Концепція Державної цільової економічної програми «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2016-2017 роки»;

-Концепція загальнодержавної економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року від 9 липня 2008 року.

Крім того, Кабінетом Міністрів підготовлено проект «Концепції створення кластерів в Україні», яка проходить процедуру погодження на всіх рівнях. В мережеву структуру можуть входити як підприємства малого і середнього бізнесу, так і підприємці, що не є роботодавцями (фермери, працівники народних промислів і т.д.), а також різні структури державних та недержавних інститутів і ВНЗ. Загальне керівництво кластером покладається на раду членів кластера, що відображає склад його учасників. В часи нестабільної економіки України, яка знаходиться у важкому стані, кластери можуть виникати і виживати за наявності таких умов: сприятливої кон'юнктури на ринку збуту і співпраці із сильними власниками та владними структурами, що беруть на себе частину ризиків і бажано витрат. Роль амортизатора ризиків і компенсатора витрат при утворенні кластерів належить інституційній базі. При цьому під інституційної базою слід розуміти сукупність нормативних актів, органів влади, що розпоряджаються бюджетними коштами, господарських, фінансових, наукових, інформаційних установ та ін. В умовах сільських територій потрібно говорити про створення кластерів, що надають не тільки монопрофільні, а й багатопрофільні послуги. Для таких кластерів загальними повинні бути блоки отримання та реалізації продукції (послуг). Ці блоки мають бути пов'язані єдиною виробничою культурою, що носить інноваційний характер. Поняття виробничої культури є більш широким поняттям, ніж виробнича технологія. Єдина виробнича культура повинна проявлятися на етапі створення продукції (сучасні стандарти, інженерне забезпечення, модульне проектування і т.д.), а також на етапі її збуту (сучасні маркетинг, логістика, інформаційно-рекламне забезпечення). До чинників посилення кластеризації можна віднести такі заходи державних органів регулювання:

-вивчення і аналіз потреб кластерів для створення нових видів продукції та послуг і отримання на основі цього нових інформаційних продуктів у області технічного регулювання;

-збір і дослідження даних про існуючі технічні бар'єри в торгівлі, що перешкоджають виходу продукції ( послуг) кластера на зарубіжні ринки, усунення перешкод;

-проведення регіональних конкурсів , виставок і ярмарків з просування на внутрішньому ринку продукції та послуг новостворених кластерів;

-надання консультацій кластером з менеджменту якості, екологічного менеджменту, забезпечення безпеки продукції, що випускається (послуг). Певна специфіка є у допомозі кластерам органів державного нагляду за промисловою безпекою та охороною праці, оскільки йдеться про об'єднання підприємств різних форм власності без утворення юридичної особи. Органи нагляду повинні забезпечувати свій вплив через участь у роботі координаційних рад, надання інформаційних матеріалів, проведення профілактичної роботи , внесення пропозицій з охорони праці. Розробляючи внутрішні документи з інноваційного розвитку, охорони праці, енергозбереження тощо, кластер стає прообразом саморегулівної організації, беручи на себе частину функцій , делегованих йому (Раді учасників кластера ) державою. Хоча інтерес до кластеризації моделі економіки зростає, але збільшення численності кластерів в Україні проходить недостатньо активно. Основна причина цього - відсутність системного законодавства зі створення інститутів підтримки кластерів. Влада має також затвердити концепцію кластерної політики на місцевому, регіональному та національному рівнях. У майбутньому необхідно підтримувати функціонування та розвиток існуючих кластерів і сприяти створенню нових. Реалізуючи істотні переваги, кластери проходять типовий життєвий цикл, щоб досягти максимальної конкурентоспроможності після деякого періоду дозрівання. Згідно узагальненого світового досвіду, кластери України переважно знаходяться в стадії дозрівання. На даний момент в Україні існує близько 50 кластерів, які функціонують. Але, проаналізувавши один із економічних показників у Хмельницькій області, провідній у питання кластеризації, спостерігаємо, що його динаміка залишається на рівні сусідніх областей. Тому можна стверджувати, що можливості ефективної діяльності кластерів використовуються далеко не в повній мірі і кластерна ініціатива потребує подальшого посилення.

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК ПРОЦЕСІВ КЛАСТЕРИЗАЦІЇ В ЕКОНОМІЦІ

3.1 Передумови та фактори кластеризації економіки

Необхідність підвищення економічної ефективності країни ставить перед нею завдання, перш за все, пов'язані з вибором конкурентоспроможної моделі національної економіки, що дозволяє максимально використовувати існуючий ресурсний, у тому числі й інноваційний, потенціал. Отже, під час розроблення нової інноваційної політики стає актуальним використання кластерного підходу, основу якого складають методи формування конкурентних переваг, розроблені Майклом Портером.

Кластерний підхід полягає у створенні інтегрованої схеми, що складається з підприємств, організацій, установ, які виконують різні функції, але об'єднані однією метою, спрямованою на кінцевий результат - випуск конкурентоспроможної продукції. Проблеми оптимізації розміщення галузей та регіональної спеціалізації стають актуальними у періоди великих економічних перетворень, тому що кластер є агломерацією провідних підприємств, постачальників комплектуючих, послуг і матеріалів, а також пов'язаних з цією галуззю структур, що забезпечують ресурсами, необхідними для розвитку [5; 6].

Кластерний підхід дозволяє змінити зміст національної промислової політики, спрямовуючи зусилля органів влади не на підтримку окремих підприємств і галузей, а на розвиток системи взаємин між суб'єктами економіки і державними інститутами. Тому, на нашу думку, в умовах кризових явищ в усіх галузях економіки, беручи до уваги виробничий потенціал кластерних утворень, доцільним є вивчення та впровадження світового досвіду у цій сфері.

Для виникнення кластерного утворення необхідні певні нормативно-правові, організаційно-економічні та техніко-технологічні передумови, відповідне кластерне середовище, сформоване зі сторін, зацікавлених в інтеграції до єдиної соціальної економічної структури - виробничого кластера (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Зовнішнє середовище виробничого кластера

Центром кристалізації кластерних утворень є та сукупність суб'єктів господарювання, які за умов географічної близькості пов'язані тісними технологічними та економічними зв'язками і мають на меті консолідацію зусиль для підвищення конкурентоспроможності кінцевої продукції.

Одним з головних чинників, що сприяє планомірному розвитку та функціонуванню кластерів, є державна підтримка. Сьогодні стабілізація економічної ситуації у виробничому секторі економіки можлива лише за оптимального поєднання ринкових механізмів саморегулювання та державного впливу, що запобігає фінансовій нестабільності.

Таким чином, можна зазначити такі позитивні моменти при реалізації на практиці кластерного підходу: підтримка функціонування вже існуючих підприємств; залучення всіх ресурсів для створення нових виробництв; покращення якісних характеристик продукції; збільшення робочих місць у регіоні.

До факторів, які впливають на ефективність функціонування кластерів, відносять:

- попит на продукцію, що виробляє кластер;

- економію ресурсів (грошових, енергетичних та ін.);

- зменшення витрат на виробництво кінцевого продукту;

- скорочення термінів введення об'єкта в експлуатацію;

- координацію співпраці між учасниками кластера (ефективний менеджмент);

- підвищення конкурентоспроможності підприємств, які входять до кластера;

- підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва;

- державну підтримку на всіх рівнях процесів кластеризації.

Вітчизняний та зарубіжний досвід функціонування мережевих структур показує можливість співробітництва, ведення конструктивного та ефективного діалогу між кластерами та іншими структурами (Додаток Б).

Сьогодні в Україні сформовані об'єктивні умови для розвитку високоефективних структур, спрямованих на розвиток економіки держави в цілому та окремих територій зокрема. Кластерна модель розвитку економіки - ефективний інструмент реалізації інноваційних технологій, що сприяє прискореному розвитку окремих галузей народного господарства країни в різних секторах економіки, дозволяючи найпродуктивніше використовувати в кожному регіоні тільки йому притаманні види ресурсів, насамперед, природні, трудові, фінансові та ін.

Формування і розвиток кластерів веде до інтегральних переваг: підвищення конкурентоспроможності економіки, активізації інноваційних процесів і реальних механізмів узгодження спільних інтересів влади, бізнесу, науки та освіти під час розроблення стратегії розвитку як на рівні окремого суб'єкта господарювання, учасника кластера, так і на рівні регіону й країни.

Серед передумов формування кластерів в економіці регіону можна виділити такі (табл. 3.1).

Таблиця 3.1 Передумови формування кластерів в економіці регіону

Група чинників	Характеристика
1. Організаційні	1.1. Спільний ринок товарів та послуг
	1.2. Висококваліфікаційні кадри
	1.3. Наявність капіталу та основних засобів
	1.4. Скорочення постійних витрат за рахунок ефекту масштабу
	1.5. Доступ до внутрішньої інформації підприємств
	1.6. Зацікавленість у підтримці з боку органів регіональної влади
2. Фінансовоекономічні	2.1. Створення координаційно-логістичного центру
	2.2. Фінансування керівного органу за рахунок добровільних внесків учасників
	2.3. Високий рівень довіри, свобода виходу зі складу кластера
	2.4. Зростання частки на ринку і відповідно доходів та відрахувань до всіх фондів
	2.5. Можливість спільних закупівель сировини, матеріалів та ін.
3. Синергетичні	3.1. Зростання прибутку
	3.2. Підвищення конкурентоспроможності кожного підприємства
	3.3. Покращення якості товарів та послуг
	3.4. Гармонізація інтересів учасників кластерного утворення
	3.5. Сталий та динамічний розвиток підприємств у складі кластера
	3.6. Підвищення ефективності використання інвестицій

Нині в Україні прослідковується тенденція до прискорення формування кластерних об'єднань з ініціативи центральних органів влади. Крім того, кластерна модель успішна в силу здатності її суб'єктів реалістично оцінювати місцеві факторні та інституційні передумови розвитку, що актуалізує необхідність її ініціювання «знизу» [12].

Для ефективного розвитку кластерних утворень у галузях економіки необхідно, перш за все, забезпечити дотримання механізму формування інтегрованих структур. Кластерна модель, створена на основі взаємовигідної інтеграції суб'єктів ринку, сприятиме їх швидкому та ефективному входженню у ринкове середовище. Внаслідок кластеризації формується сприятливе підприємницьке середовище, зростає економічна активність суб'єктів господарювання всіх форм власності, прискорюються інноваційно-інвестиційні процеси, створюються ефективні економічні моделі розвитку виробництва.

Таким чином, для стимулювання економічного розвитку країни необхідно започаткувати на міцевому рівні стимулювання кластерного підходу для розвитку регіону через створення спеціальних стратегій, щоб підтримати створення та розвиток процесів кластеризації.

3.2 Кластери як інструмент підвищення конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації

Важливою і актуальною тенденцією сучасного світового економічного розвитку стали процеси економічної кластеризації, направлені на підвищення конкурентоспроможності економічних суб'єктів на мікро-, мезо- і макрорівнях. Зміст кластеризації полягає у прискоренні економічного розвитку і підвищенні конкурентоспроможності окремих економічних суб'єктів (підприємств, регіонів, країн, окремих територій і міст) шляхом використання переваг суспільного поділу праці і ущільнення їх науково-виробничої взаємодії в результаті утворення так званих кластерних об'єднань. Кластери, які є втіленням складної системи взаємозв'язків між економічними суб'єктами, дозволяють підсилити корисний ефект від підприємницької діяльності і виступають дієвим інструментом організації економіки, контролю економічної діяльності, підвищенню конкурентоспроможності як окремих суб'єктів господарювання, так і регіонів, країн, макроінтеграційних угруповань в цілому [19, с. 44].

Кластеризація набуває широкого визнання у світі як основний інструмент розвитку конкурентоспроможності, стимулювання інновацій, залучення інвестицій, створення нових технологій. Досвід розвинених країн свідчить, що можливості кластерного підходу використовують для вирішення завдань, спрямованих на підйом економіки окремих галузей і регіонів. Кластери залучають набагато більше інвестицій, ніж окремі (поодинокі) компанії. Цьому, як правило, сприяють мультиплікативне підсилення дій підприємств, які об'єднуються для досягнення спільної мети - підвищення індивідуальної конкурентоспроможності на основі використання сумарних конкурентних переваг.

Кластерні об'єднання активно застосовуються у США та багатьох країнах ЄС, де теорію кластерів вважають одним із ключових інструментів підвищення рівня конкурентоспроможності окремих галузей. Так, повністю кластерізовані фінська і скандинавська промисловість. Проведена за декілька років робота вивела Данію у світові лідери кластеризації економіки, в якій сьогодні функціонують 29 провідних кластерів. У США більше половини підприємств працюють за такою моделлю виробництва: підприємства кластеру знаходяться в одному регіоні і максимально використовують його природний, кадровий та інтеграційний потенціали. Американські «ноу-хау» в секторі виробництва споживчих товарів забезпечили лідерство країни в сільському господарстві, виробництві пакувальних та механізованих засобів (галузі-постачальники) поряд з успіхами в галузі реклами та фінансовому секторі (галузі-споживачі).

У 2008 році було проведено перше структурне опитування регіональних та національних кластерних програм в Європі за схемою Europe INNOVA (Європейська комісія). У той час було обстежено понад 69 національних та 88 регіональних програм у 26 європейських країн. Головний результат полягав у тому, що майже всі країни мали кластерні програми на національному та / або регіональному рівнях. Тим не менше, політика кластера на той час була лише на ранньому етапі в багатьох країнах.

З сьогоднішньої точки зору цікаво зазначити, що за деякими винятками, кластери на той час не відігравали важливу роль як основи національної політики, пов'язаної з інноваціями та технологіями, регіональним економічним розвитком та підприємництвом. Зони, де кластери відігравали найвидатнішу роль, були наука та освіта.

Більшість кластерних програм не зосереджувалися на кластері в певному життєвому циклі. Замість цього вони просто підтримували будь-які кластери. Програми, орієнтовані на певні життєві цикли, на початковому етапі сконцентрувалися на ембріональних кластерах.

У порівнянні з попередніми опитуваннями кластери виділені в меншій кількості країн. Це не означає, що важливість кластерів зменшилась. Просто ці країни використовують кластери як засіб для реалізації своїх стратегій регіонального розвитку та не надають виняткової підтримки чи фінансування кластерних ініціатив на національному рівні. Прикладами цієї тенденції є Фінляндія або Нідерланди. Деякі країни, такі як Чорногорія, вперше брали участь у цьому порівняльному аналізі кластерних програм (рис. 2.2).

Визначальним у високій конкурентоспроможності кластерних формувань є:

- з одного боку - використання конкурентних переваг територій, на яких концентрується те або інше виробництво (наявність та якість ресурсів, кваліфікація і вартість робочої сили, територіальне розміщення, природно-кліматичні умови тощо), що дає змогу використати дані переваги для виробництва конкурентоспроможного продукту й підвищення доходів жителів і бюджетів цих територій. З такого погляду кластери виконують функцію своєрідних «точок зростання» регіональних економік, а подекуди й держав у цілому;

Рис. 2.2. Країни-учасниці

- з іншого боку - посилення конкурентних переваг через налагодження прямих зв'язків між учасниками кластера (як формальних, так і неформальних), що формуються для спільної діяльності з великотоварного виробництва конкурентоспроможного і продукту - окремий учасник без співпраці з іншими та спеціалізації не може налагодити ефективне виробництво.

Одночасно це й конкуренція партнерів та інтенсивний обмін інформацією і взаємними вимогами, які спонукають їх до запровадження інновацій [13, с. 6].

На рис. 2.3 показано тип кластерів, націлених на різні програми. Можна побачити значні зміни у порівнянні з попередніми опитуваннями, проведеними у 2008 та 2012 роках. У даний час більшість програм, особливо на національному рівні, зосереджується на зрілих кластерах та кластерах, що прагнуть до світового класу [29].

Рис. 2.3. Тип цільових кластерів

Менше національних програм, порівняно з минулим, підтримують всі типи кластерів або нові (ембріональні) кластери. Однак регіональні програми, як правило, підтримують всі види кластерів, що, як нам здається, є розумним, оскільки регіон складається з кластерів на різних рівнях зрілості.

Цікавим є те, що кількість кластерних програм, які надають вичерпну підтримку кластерам у нових галузях, зростає. Більше половини опитаних програм (71%) зосереджують увагу на виникненні кластерів у промисловості.

Кластерні програми сьогодні схильні підтримувати конкретні заходи, а це означає, що вони роблять більше, ніж просто фінансування групових організацій або надання фондів НДДКР. На рис. 2.4 показано, як розподіляються частки бюджету для конкретних допоміжних заходів. Цікаво, що в багатьох кластерних програмах значні частини бюджету для конкретних заходів підтримки спрямовані на управління кластерами для розробки нових служб підтримки бізнесу. Це добре узгоджується із зростаючим попитом на кращу підтримку учасників кластерів у країнах, що розвиваються [29].

Це опитування про кластерні програми в Європі показало дуже цікаві ключові висновки та тенденції. Кластери та кластерні програми все ще належать до найважливіших пріоритетів у порядку денному регіональних та національних політик, хоча кількість програм значно зменшилася.

Рис. 2.4. Частка бюджету для окремих видів діяльності, що підтримуються в межах програм

Більшість програмних проектів є послідовною відповіддю на поточні проблеми, викликані процесами промислової трансформації та глобальними тенденціями. Регіональні програми, насамперед, базуються на інтелектуальних стратегіях, спрямованих на управління інноваційними інвестиціями в рамках Європейського фонду регіонального розвитку.

В Україні існують гарні умови для успішних природних кластерів на всіх рівнях. Однак важливо усвідомити, що концентрація підприємств є лише передумовою для існування кластерів. Кластери неможливі без наявності атмосфери кооперації і конкуренції між компаніями і організаціями. Тільки в таких умовах кластери починають створювати і використовувати екстерналії, позитивно впливаючи на розвиток територій.

Так можна визначити агломераційні умови для кластерів в таких індустріях як, наприклад, нафто- і газовидобування, сільське господарство, будівництво, транспортування і логістика (рис. 2.5).

У світлі вищенаведеного виникають такі питання: чому не існує національної або регіональної кластерної політики і що заважає їх успішному існуванню і зростанню в Україні?

Konstantynova and Wilson пропонують складові, чия наявність під час імплементації всіх стадій кластерної політики (на регіональному чи національному рівнях) має привести до її успішної реалізації. Було визначено, що чим більше показник по кожному компоненту, тим ефективніше є кластерна політика. У той же час низькі показники хоча б по одному з компонентів можуть, навпаки, привести істотного погіршення всієї політики.

Рис. 2.5. Топ-кластери в кожному регіоні України

Щоб виміряти дані компоненти, були використані показники Індексу глобальної конкурентоспроможності за 2015-2016 рр., який дозволяє застосувати більш свіжі показники, і, відображаючи схожий тренд, надає можливість міжнародного порівняння.

Надаючи результати на основі вищевказаних складових, підходимо до визначення п'яти груп показників (рис. 2.6).

На основі результатів, представлених на рис. 2.6, помітно, що показники по Україні є низькими майже у всіх категоріях. Кращі показники в категоріях «людський капітал» і «співпраця», але лише в тому, що стосується бізнесу і частково дослідних інститутів і університетів. Найнижчі показники отримали показники влади, довіра і прозорість комунікацій [29].

Рис. 2.6. Основні складові кластерної політики: показники України і максимальні показники (із зазначенням країни) у відповідній категорії

На основі цих результатів з'являється аргумент про помилку державного управління як однієї з причин слабкого проведення та ефекту кластерної політики в Україні. В умовах глобалізації та інтеграції до ЄС процеси реформування економіки України повинні супроводжуватися формуванням нового типу відносин між суб'єктами господарювання, а також розвитком нових механізмів реалізації їх економічних інтересів, одним з яких і є кластеризація

Таким чином, успішна інтеграція певної країни у світову економіку залежить від рівня її національної конкурентоспроможності. Інструменти та напрями досягнення конкурентоспроможності залежать від багатьох факторів, в тому числі темпів економічного зростання конкретної країни. Але одним із універсальних засобів підвищення конкурентоспроможності економіки вважається використання кластерних моделей розвитку. Саме тому в останні роки все більшого поширення в розвинених країнах світу дістають кластерні форми господарювання як механізми ефективної конкуренції на світових ринках.

ВИСНОВКИ

Отже, проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

Міжнародний досвід свідчить, що кластери за своєю сутністю - це група близьких, географічно взаємозалежних компаній і пов'язаних з ними організацій, які спільно діють у певному виді бізнесу, характеризуються спільністю напрямів діяльності та взаємодоповнюють один одного.

Класифікація кластерів (за спрямованістю переважних інтеграційних зв'язків, за галузями економіки та видами діяльності) демонструє багатосторонній характер їх функціонування. Завдяки цьому кластери можна вважати універсальними інструментами розвитку економіки.

Кластери доцільно використовувати як у національних, так і регіональних економіках. Одним із показових прикладів кластерної регіональної економіки є економіка Європейського Союзу.

Кластерна політика країн Європи і ЄС у цілому демонструє доцільність державної (і міждержавної) підтримки кластерів і як її результат - ефективний розвиток національної та регіональної економік, а через них - позитивний вплив на розвиток глобальної економіки.