Стан ринку праці в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Приватний вищий навчальний заклад «Донецький університет економіки та права»

Реферат

Стан ринку праці в Україні

Виконала

студентка заочної форми навчання

Бикова Анна Вікторівна

Бахмут-2019

Вступ

економічний робочий сила праця

Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці, тобто система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

Ринок праці є найбільш складним елементом ринкової економіки за своєю структурою (схема 1), в процесі функціонування якого переплітаються інтереси робітника та роботодавця щодо визначення ціни праці та умов функціонування, а також відображаються практично всі соціально--економічні процеси, що відбуваються в державі.

Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, - це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті і пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці в ринковій економіці - це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.

Ринок праці

1. Загальна характеристика сучасного стану ринку праці України

Сучасну ситуацію на ринку праці вчені та дослідники вважають кризовою і такою, що продукує трудову бідність, зниження економічної активності працездатного населення, розширення вимушеної праці, розшарування населення на соціально-вразливі групи, неузгодженість із ринком освітніх послуг, і, відповідно, зниження якості трудового потенціалу та мотивації до продуктивної діяльності.

Саме тому, особливої актуальності набувають проблеми ефективної зайнятості населення, створення ринку робочої сили, запобігання масового безробіття та міграції і потребують постійного аналізу та моніторингу за умов загальної економічної ситуації, анексії частини території країни та ведення військових дій в Донецькій та Луганській областях, що саме погіршує стан функціонування ринку праці в країні.

На сьогоднішній день в Україні діє «Державна програма зайнятості населення». З метою вирішення проблеми безробіття створені центри зайнятості, розроблені державні програми щодо зменшення безробіття.

Проте ця програма не може вирішити проблему безробіття в повній мірі, оскільки в ній відсутні конкретні заходи щодо його скорочення.

Повністю ліквідувати безробіття неможливо, тому що існує категорія громадян, які просто не хочуть працювати. Ця категорія громадян відноситься до категорії працездатного населення. Проблему зменшення безробіття треба вирішувати таким чином, щоб це було вигідно і робітникові, і роботодавцеві, і державі.

Наявність безробіття -- досить неприємний факт для кожної країни. Проте навіть у найрозвинутіших країнах є безробіття, і його припустимий рівень сягає 5%.

Безробітними визначаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Проте чи дійсно це всі громадяни, які не мають засобів для існування, як це передбачено законодавством? Чи всі вони зареєстровані у центрі зайнятості.

Перелік так званих неофіційних безробітних формується за рахунок:

- громадян, зайнятих у тіньовому секторі економіки;

- громадян, зайнятих на присадибних сільськогосподарських ділянках;

- повнолітніх працездатних громадян, які перебувають на утриманні (батьків, чоловіка, дружини тощо);

- алкоголіки, наркомани, особи без певного місця проживання;

- особи, які нелегально чи напівлегально виїхали на заробітки до інших країн;

- кримінальні елементи: торговці наркотиками, рекетири тощо.

Загалом безробітних можна поділити на три категорії:

1. Громадяни, які не бажають працювати, але зареєстровані у центрі зайнятості для одержання допомоги по безробіттю або ж мають засоби для існування (зарплати, пенсії батьків, соціальна допомога малозабезпеченим тощо).

2. Громадяни, звільнені з попереднього місця роботи, що мають проблеми з пошуком роботи.

3. Молоді спеціалісти, які не мають досвіду роботи за спеціальністю.

Працевлаштувати можливо лише дві останні категорії громадян. Але для треба, по-перше знати можливості працевлаштування звільнених з роботи працівників, які вже мають досвід роботи за спеціальністю, а по-друге розробити програму заходів для працевлаштування молодих спеціалістів.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем:

* недостатній рівень реформування трудової сфери, що призводить до неефективної зайнятості; низька продуктивність праці і недостатній рівень її оплати; недостатньо висока порівняно з розвиненими країнами частка працюючих у високотехнологічних і наукоємних сферах економіки; відсутність взаємозв'язку між трудовим вкладом і доходами працівників і т. ін.

* втрата трудових навичок кваліфікованих і висококваліфікованих кадрів внаслідок закриття, реструктуризації великих промислових підприємств, їх збитковості; перехід фахівців і спеціалістів у сферу нерегламентованої зайнятості, тіньової економіки, міграція за кордон;

* проблеми у сфері забезпечення належних якісних характеристик робочих місць, недостатнє введення в дію нових робочих місць для кваліфікованих кадрів, що збільшує обсяги та рівень безробіття, знижує продуктивність праці і конкурентоспроможність виробництва;

* невідповідність між попитом і пропозицією робочої сили; недостатність обсягів інвестицій у сферу виробництва для вирішення питань забезпечення безробітних сучасними робочими місцями; недостатність державної підтримки підприємництва і малого бізнесу;

* високий рівень тіньової зайнятості;

* недоліки процесів реформування системи державного професійного навчання і освіти, неадекватність масштабів, структури і форм професійної підготовки і перепідготовки кадрів вимогам сучасного ринку праці у аспектах попиту на певні професії; недостатня розвиненість системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації; слабка зацікавленість роботодавців у підвищенні кваліфікації працівників;

* складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (молоді, жінок, інвалідів, осіб старшого віку та ін.); збереження дискримінаційного підходу при вирішенні питань вивільнення і найму на роботу залежно від статі, віку, стану здоров'я; недоліки системи дотримання норм трудового законодавства щодо режиму і охорони праці; недосконалість існуючих нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини (доцільним є прискорення прийняття оновленого Трудового кодексу);

* спостерігається диференціація регіональних ринків праці, наявність депресивних регіонів з особливо напруженою ситуацією на ринку праці, значно вищим за середній рівнем безробіття при одночасно обмеженій можливості щодо внутрішньої трудової міграції, яка свідчить про недоліки державної системи регулювання цих аспектів зайнятості і безробіття;

* глобальною проблемою національного ринку праці є його функціонування в умовах набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі, інтеграції України в європейське співтовариство, у тому числі проблема конкурентоспроможності національної робочої сили.

Сучасний стан ринку праці також ускладнюється негативними демографічними процесами (зростає смертність і знижується народжуваність внаслідок міграції молодих людей і молодих сімей за кордон), що викликає негативні структурні зміни у сфері трудових ресурсів. Демографічна ситуація в цілому по країні і, особливо у малих містах та селах за роки незалежності негативно відбилася, в першу чергу, на статевовіковому складі: значно зріс відсоток людей старшого, пенсійного та перед пенсійного віку і знизився молоді.

Ці процеси суттєво залежні від стану економіки (виробництва і споживання), і безпосередньо впливають на ринок праці і пенсійне забезпечення.

2. Аналіз показників ринку праці в Україні

Основними категоріями, що характеризують ефективність функціонування ринку праці є: економічно активне населення; економічно неактивне населення; безробітні та зайняті. Фахівці МОП, Державної служби України до економічно-активного населення відносять населення обох статей віком від 15 до 70 років включно, яке впродовж певного періоду часу забезпечує пропозицію робочої сили на ринку праці. Тобто, в структуру економічно-активного населення включено дві категорії -- «зайнятих» та «безробітних» осіб. З метою визначення стану сучасного ринку праці України проаналізуємо статистичні дані Державної служби статистики України.

Одним з найважливіших показників, які характеризують стан ринку праці України є зайнятість населення. Наведемо дані про зайнятість населення України у схемі 2.

Наведені дані свідчать, що характерною особливістю національного ринку праці за період з 2010 по 2017 роки є значне падіння чисельності економічно активного населення у віці 15-70 років відповідно з 20894,1 тис. осіб до 17854,4 тис. осіб, а з 2018 по 1 квартал 2019 року незначне покращення - збільшення від 17 854,4 тис. осіб до 18001,3 тис. осіб. Особливо глибоке падіння рівня економічної активності спостерігалося у 2014 в порівняні з 2013 роком -- з 64,9% до 62,4%. Якщо розглядати зайняте населення серед населення працездатного віку, то тут спостерігається наступна ситуація: протягом досліджуваного періоду найвищий показник зайнятості -- 17889,4 тис. осіб у 2013 році, далі в динаміці по роках найнижчий стан показника у 2015 році -- 15442,0 тис. осіб. і спостерігається скорочення кількості зайнятого населення. Починаючи з 2014 по 2019 рік складна політична та економічна ситуація в Україні спричинила значний спад кількості зайнятого населення, більш ніж на 1692,2 тис. осіб. У відсотковому відношенні на початок 2019 року зайняте населення працездатного віку становить 66,3 %.

Показники економічно активного населення України (схема 2)

Дані наведено без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях 2014-2019рр. Згідно даних Державної служби статистики України.

Зайнятість населення в окремих галузях економіки визначається у відсотках від економічно активного населення, яке представлено часткою працездатного населення, безпосередньо зайнятого в суспільному виробництві. У схемі 2 наведена чисельність зайнятого населення в Україні за видами економічної діяльності у 2012-2018 роках. Аналіз даних наглядно підтверджує негативну тенденцію падіння показників зайнятого населення за видами економічної діяльності.

Слід зазначити, що у 2013 році спостерігалося підвищення зайнятості по всіх галузях з подальшим стрімким спадом у 2014 році. При цьому, найбільша кількість зайнятого населення спостерігається у сфері оптової та роздрібної торгівлі, сільському господарстві та промисловості, хоча в кожній з них спостерігається спад за останні роки. Найнижчі показники зайнятості у сфері мистецтва, спорту, відпочинку та інформації та у сфері фінансової діяльності.

Важливим показником, який визначає стан ринку праці та ефективність його функціонування з позиції держави є рівень безробіття, який в Україні становить на кінець 2018 року 9,1%. Варто зазначити, що це досить висока позначка.

Статистику безробітного населення (за методологією МОП) та рівень безробіття в Україні (за методологією МОП) за період з 2010 р. по 2018 р. представлено на схемі 3.

Отже, схема 3 ілюструє, що найменша кількість безробітного населення (за методологією МОП) у віці 15--70 років була у 2013 році -- 1510,4 тис. осіб, що становило 7,3%, а найбільша величина чисельності безробітних -- 1847,6 тис. осіб припала на 2014 рік і збільшилась на 337,6 тис. осіб. У 2018 р. чисельність безробітних знизилась в порівняні з періодом 2014-2017 років зменшилась і становила -- 1578,6 тис. осіб, що складає 8,8%.

Аналіз наведених даних демонструє покращення в зменшені чисельності безробітних в Україні.

При аналізі безробіття населення важливо відзначити причини безробіття:

-- низький рівень заробітної плати, яку пропонують роботодавці;

-- політичні та економічні події, що відбуваються в країні;

-- невідповідність системи підготовки фахівців потребам ринку праці;

-- нераціональна структура галузевої зайнятості, істотне перевищення пропозиції робочої сили над попитом;

-- незадоволеність умовами праці;

-- обмежені можливості кар'єрного зростання, відсутність перспектив і можливостей поліпшення кваліфікації.

Структуру безробітного населення України за причинами незайнятості у 2010-2018 роках представлено на схемі 4.

Проаналізувавши структуру безробітного населення за даними схеми 4, можна відмітити, що у 2018 році в Україні, найбільшу питому вагу серед причин незайнятості займали звільнені за власним бажанням (38,0%) та звільнені з економічних причин (20,7%) загальної кількості безробітних. Наступними причинами незайнятості є неможливість працевлаштування після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів та звільнені у зв'язку з закінченням строку контракту або договору найму (9,8 % та 9,5%) відповідно. Найменшу питому вагу серед причин незайнятості займали демобілізовані з військової строкової служби (0,9% безробітних).

Наявність диспропорції між попитом на робочу силу та її пропозицією є фактором, що обмежує як можливості працевлаштування безробітних, так і задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Аналіз статистичних даних попиту та пропозиції робочої сили в Україні за досліджуваний період дає підстави стверджувати про його значну невідповідність. Так, за період з 2011-2015 рр. можна спостерігати невтішну тенденцію до зростання навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць -- з 84 до 189 осіб. А вже на кінець 2016 року навантаження зменшилось до 108 осіб відповідно до 2015 року і на жовтень 2017 року складає 39 осіб на 10 вільних робочих місць.

Сучасний ринок праці України характеризується професійно-кваліфікаційним дисбалансом робочої сили та неоднорідністю кон'єктури.

Зокрема, як повідомляє ДСЗУ за видами економічної діяльності у 2017 році кожна п'ята вакансія пропонується на підприємствах та установах переробної та добувної промисловості, у торгівлі та ремонту автотранспорту (15%), у державному управлінні й обороні, соціальному страхуванні (12%), у освіті або на транспорті (9%), у охороні здоров'я або у сільському господарстві (5%). За професійними групами найбільший попит роботодавців спостерігається на кваліфікованих робітників з інструментом (19%), на професіоналів та на робітників з обслуговування, експлуатації устаткування (16% ), а також на працівників сфери торгівлі та послуг (14%).

На сучасному етапі, коли національна економіка зростає, активізувався і попит на робочу силу. При цьому відносно вищими темпами зростає попит на кваліфікованих робітників.

А оскільки вітчизняний ринок за таку робочу силу конкурує з європейським ринком, де аналогічні посади оплачуються значно вище, то проблема нестачі кваліфікованої робочої сили та її відтік може суттєво загостритись. Крім того, це призводить до виснаження робочої сили, особливо з огляду на старіння і скорочення кількості населення України.

Найбільш привабливими для трудових мігрантів з України є країни Європейського Союзу: Польща, Італія, Чехія, Іспанія, Угорщина, Німеччина, Португалія. Треба зазначити, що українські трудові мігранти мають найвищий відсоток освіченості (37%) серед мігрантів, які мають завершену вищу освіту.

Як відзначають аналітики, велика кількість освічених та талановитих людей (інженери, лікарі, фахівці з інформаційних технологій), які працюють за кордоном, сприяють певному рівню «витоку мізків». Але під час міграції переважно відбувається декваліфікація, коли трудовий мігрант виконує низько кваліфіковану роботу. Взагалі, цілий ряд країн Європейського Союзу, особливо сусідніх, вочевидь розглядають Україну як джерело дешевої робочої сили для розвитку своєї економіки.

Ще однією очевидною проблемою для ринку праці України є відтік молоді. Так, варто відзначити стрімке збільшення міграції серед студентів. Навчальна міграція набула свого розвитку за рахунок можливості навчання з подальшим працевлаштуванням за кордоном. Збереження цієї вкрай несприятливої економіко-демографічної тенденції розвитку вітчизняного ринку праці призведе до прискореного старіння економічно активного населення та подальшої необхідності підвищення пенсійного віку в Україні.

3. Шляхи реформування та вдосконалення ринку праці в Україні

Метою реформування та вдосконалення ринку праці має стати пошук шляхів подолання офіційного безробіття та методів залучення працездатного населення, які були б вигідними і для держави, і для кожного громадянина, які спонукали б громадянина перейти працювати з тіньового в реальний сектор економіки та сплачувати податки.

Стратегічним завданням подальшого розвитку світової та української економіки є покращення ефективності використання людських ресурсів. Саме людина, її здатність до висококваліфікованої творчої праці є і залишатиметься в майбутньому одним з головних чинників економічного зростання. Своєрідним індикатором підвищення ролі людського фактору виступає ринок праці, який займає одне з центральних місць у системі ринкових відносин.

В Україні, яка трансформує свою економіку в соціально-ринкову, проблеми функціонування ринку праці набувають статусу першочергових.

Окреслені проблеми вимагають сформулювати пріоритетні напрямки реформування ринку праці. До них ми можна віднести:

-- вдосконалення системи оплати праці з метою відродження основних функцій заробітної плати;

-- збільшення попиту на робочу силу як з боку приватного так і з боку державного сектору економіки;

-- удосконалення нормативно-правового регулювання;

-- спрямування державної підтримки розвитку малого та середнього бізнесу;

-- створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, що дасть можливість на відкриття додаткових робочих місць;

-- удосконалення механізму державної підтримки ринку праці за рахунок надання субсидій на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;

-- розробити активну державну соціально-економічну політику, направлену на залучення молоді та випускників вищих навчальних закладів;

-- удосконалення податкового законодавства у напрямку розвитку підприємництва.

Запропонований перелік напрямків реформування ринку праці не є вичерпним і окреслює певну частину проблемних питань та потребує подальшого опрацювання.

Враховуючи євроінтеграційні прагнення України, напрями подальших досліджень повинні бути спрямовані на те, щоб поглиблено проаналізувати ринок праці країн Європейського Союзу і країн, які межують з Україною, для розумного використання досвіду тих країн, де сформувалися ринкові відносини, котрі поєднуються з діючим механізмом державного регулювання.

Так, наприклад, у ФРН, Великій Британії, Франції, Нідерландах державне регулювання зайнятості здійснюється з урахуванням «пасивних» заходів. У Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії регулювання зайнятості здійснюється, головним чином, шляхом «активних» заходів. У Франції із загальних витрат на політику зайнятості 74% витрачається на пасивні заходи, в той час як у Швеції 69% загальних витрат спрямовано на проведення активної політики зайнятості.

Слід звернути увагу на те, що регулювання ринку праці досягає найвищого ефекту в тих країнах, у яких:

-по-перше, політика зайнятості є складовою частиною загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;

- по-друге, заходи державної політики зайнятості здійснюються не тільки виключно діями державної служби зайнятості, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;

- по-третє, в сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти стимулювання попиту на робочу силу, а також регулювання заробітної плати,

посилення трудової мотивації.

Програми зайнятості, що розроблені в українській економіці, як правило, розраховані на проведення заходів, що сприяють профорієнтації, працевлаштуванню і практично не передбачають профілактичних заходів щодо попередження безробіття. Серед них можна виділити наступні:

- збільшення обсягів та якості надання соціальних послуг незайнятим та безробітним громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості;

- підтримка підприємницької ініціативи безробітних зареєстрованих у державній службі зайнятості.

Основними завданнями вдосконалення залучення до виконання громадських робіт повинні бути:

- економічне стимулювання галузей, регіонів та підприємств до виконання громадських робіт шляхом надання податкових пільг при їх виконанні;

- стимулювання збільшення фактичних обсягів цих робіт;

- розробка та запровадження комплексу заходів щодо мотивації безробітних, що беруть участь у громадських роботах (додаткове соціальне забезпечення цього виду зайнятості).

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин -- адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки.

Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці -- служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін.

Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом.

Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення.

Висновки

Розвиток ситуації на ринку праці та розвиток економіки є тісно взаємопов'язаними процесами. Покращення показників зайнятості та безробіття є ознакою макроекономічної стабілізації. Одним із ключових питань подолання Україною нинішніх низьких темпів економічного зростання є зміна ставлення держави до власних трудових ресурсів. Зокрема, чи зуміє зробити держава пріоритетною підвищення продуктивності праці в економічній політиці. Що для цього необхідно і які проблеми слід вирішити?

Україна має елітарне розташування на планеті - вона знаходиться на 44-52 паралелях. У цій же "кисневій зоні" перебувають Австрія, Баварія, Угорщина, Чехія, Люксембург, Франція, Північна Італія, Швейцарія, Бельгія, частини Британії, Канади і США.

Україна має багату наукову та культурну спадщину і потужний творчий потенціал. Його розвиток дозволить Україні не лише ввійти до світової еліти найрозвиненіших країн, але і, як колись Київська Русь, стати взірцем для наслідування. Високий рівень науки і культури - це те, що обумовлює процвітання.

Залучення талановитих іноземців ("притік мізків") - тактика, яку використовує будь яка розвинена країна. В Україні теж необхідно створити умови для плідної роботи талановитих спеціалістів, і не лише футболістів, тренерів, але й бізнесменів, артистів, кінорежисерів, наукових працівників, тощо.

В умовах реформування економіки, особлива увага фокусується на соціально-трудових відносинах. Ясно, що розвиває економіку і створює конкурентні продукти і послуги в повному обсязі не все населення, а лише економічно активна його частина. Від того, наскільки ця частина населення ефективно працює, залежать не тільки її власний добробут, а й благополуччя непрацездатної частини населення.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва, сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Список використаної літератури

1. Юрчик І.Б. Взаємозв'язок ефективності ринку праці та його інституційного забезпечення / І.Б. Юрчик // Науковий Вісник Херсонського державного університету. Економічні науки. - 2016.

2. Федунчик Л.Г. Ринок праці в Україні: проблеми та напрями їх вирішення /Л.Г. Федунчик // Ринок праці та зайнятість населення. - 2016.

3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс].

4. Буряк П.Ю. Економіка праці й соціально-економічні відносини / П.Ю. Буряк.- К.: Центр навчальної літератури, 2010.

5. Марчук О.Г. Статистичне дослідження ринку праці в Україні/ О.Г. Марчук, А.В. Вороніна//Економічні науки. - 2017.

6. Кулицький С. Проблеми розвитку ринку праці в Україні [Електронний ресурс].

Размещено на Allbest.ru