Роль держави в інноваційних процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль держави в інноваційних процесах

Кушнір Н.Б.

Розглянуто зміст державної інноваційної політики, висвітлено функції державних органів щодо регулювання інновацій. Проаналізовано сучасний стан інноваційного підприємництва. Визначено роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності.

За умов глобалізації інвестиційних процесів для України немає іншого вибору як розробляти модель інноваційного розвитку економіки, розвивати інноваційне підприємництво, посилювати інноваційний характер виробничої діяльності. Адже сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його сталого розвитку. Підприємництво закономірно виступає одним з наймогутніших факторів інноваційного розвитку, оскільки до цього спонукає підприємницький інтерес. Разом з тим велика роль у посиленні інноваційної орієнтації підприємництва належить державі, яка для стимулювання підприємця до активної дослідницької діяльності, оволодіння інформацією та нарощування інтелектуального потенціалу має задіяти ефективну систему економічних заходів.

Головною метою роботи є дослідження сучасного становища інноваційного підприємництва і в цілому інноваційної сфери України; обґрунтування висновку про те, що вітчизняна інноваційна сфера, незважаючи на певні позитивні зрушення у розвитку економіки вцілому, перебуває в стані економічної стагнації.

Об'єктом дослідження є інноваційні процеси в державі.

Необхідність державного регулювання інноваційних процесів викликана, насамперед, їх зростаючим значенням для економіки і суспільства вцілому. Сьогодні економічне зростання базується на сполученні екстенсивних та інтенсивних факторів. У сучасних умовах можливості зростання випуску продукції та послуг за рахунок більшої зайнятості населення і залучення до економічного обороту нових природних ресурсів стають дедалі обмеженішими. Вирішального значення для економічної динаміки набувають інтенсивні фактори. У свою чергу, підвищення кваліфікації кадрів і продуктивності праці, вдосконалення характеристик матеріалів і устаткування, їх віддача визначаються досягненнями науки і техніки, їх емпіричним поліпшенням і рівнем їх використання у господарстві, тобто поширенням нововведень.

Отже, істотним фактором зростання загальнодержавного значення інновацій є їх вирішальний вплив на макроекономічні показники.

Інновації змінюють економічну організацію суспільства. З'являються нові елементи у спектрі основних господарських структур (венчурні фірми). Відбуваються зрушення у структурі та реалізації різноманітних форм власності. Розвиваються технології управління. Відповідно змінюється і зміст власне державного регулювання економіки, що відбувається за рахунок істотного впливу інституціональних механізмів [5, с. 224].

Інноваційні процеси набирають дедалі більшого соціального звучання. Поряд з тим, що вже відзначене економічне зростання, яке генерується інноваціями, нововведення нерідко сприяють вирішенню проблем зайнятості за рахунок створення нових високооплачуваних робочих місць. Підвищується рівень освіти та охорони здоров'я. Крім того, в нинішній історичний період процес поширення інновацій є одним з елементів, які зв'язують різноманітних соціальних і економічних суб'єктів у єдине ціле, забезпечують єдність нації, пом'якшують соціальні суперечності й конфлікти. Отже, вплив інноваційних процесів на соціальну стабільність в українському суспільстві сумнівів не викликає.

Але, визначаючи місце державного регулювання інноваційного розвитку, слід мати на увазі, що межі державної власності достатньо рухливі. Вони зумовлюються недоліками регулювання і відтворення соціально-економічної системи вцілому, і особливо - її інноваційного сектора, який, здебільшого, перебуває у державній власності. Інтенсивність інноваційних процесів у сучасному світі значно загострила екологічні проблеми. Тим часом тільки на інноваційному шляху можливо гармонізувати відносини між людиною і природою. державна інноваційна політика

Минуле століття відзначено широкомасштабною інтернаціоналізацією господарського життя. На сучасному етапі глибина інтеграційних процесів у світі залежить від випереджаючого розвитку інновацій.

Активізація міжнародного науково-технічного співробітництва істотно підвищує загальнодержавне значення інноваційних процесів. Однак повноцінна інтеграція у світові інноваційні процеси не можлива без наявності у країни адекватної науково-технологічної бази, а також механізмів, які б забезпечували сприйняття інновацій з-за кордону [3, с.126]. Рівень і ефективність включення держави до міжнародного поділу праці характеризуються її позицією на світових ринках товарів і послуг, а також наявністю кваліфікованих спеціалістів. Така позиція дедалі менше визначається ексклюзивним володінням природними ресурсами і дедалі більше - інноваціями, що забезпечують конкурентоспроможність продукції. Інакше кажучи, інновації продукують залежність глобальної конкурентоспроможності національної економіки від рівня розвитку інноваційних процесів.

Отже, окреслені складові інноваційного об'єкта і широта спектра аспектів регулювання зумовлюють необхідність участі держави в інноваційних процесах, розробки системи цільових настанов і засобів їх здійснення, тобто розробки державної інноваційної політики. Під державною інноваційною політикою розуміється комплекс цілей, а також методів впливу державних структур на економіку й суспільство вцілому, пов'язаних з ініціюванням інноваційних процесів і підвищенням їх економічної та соціальної ефективності. У даному зв'язку варто особливо відзначити комплексність, взаємопов'язаність інструментів державної інноваційної політики.

Оскільки у даний час інновації пронизують буквально всі аспекти економічного життя, то державна інноваційна політика дедалі тісніше переплітається з іншими складовими державного регулювання соціально-економічних процесів.

Інноваційна політика повинна сполучатися з інвестиційною політикою, яка спрямована на стимулювання інвестицій і одночасно стимулює також інновації в тій частині, де інвестиції виступають базою для матеріалізації нововведень. При цьому активізація інноваційних процесів породжує додатковий попит на інвестиції. Розподіл та цілеспрямоване використання фінансових ресурсів, які формуються у всіх підрозділах суспільного виробництва, є важливим джерелом розширення виробництва та інноваційного розвитку. Від того, на які заходи і в яких обсягах спрямовуються державні та приватні фінансові ресурси, залежить поліпшення технічного рівня виробництва, зростання його масштабів, створення передумов для підвищення продуктивності праці й розвитку країни вцілому.

Наша держава належить до числа країн із високим науковим потенціалом, тому пріоритетом для діяльності органів державної влади має бути створення умов, що забезпечують не тільки збільшення такого потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства [6, с. 26]. Держава має стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень і розробок на найсучасніших напрямах науково-технічного прогресу та сприяти їх упровадженню в усі сфери економічної діяльності.

Інноваційна політика є практично нездійсненною у відриві від промислової політики, яка стає одним з найважливіших факторів регулювання попиту на інновації за допомогою впливу на структуру власності, розміри підприємств, концентрацію і розподіл виробничих ресурсів, тощо.

Бюджетні видатки на фундаментальні дослідження у 2007 році планується збільшити до 1,03 % від зведеного бюджету, що на 0,11 % більше порівняно з 2006 роком (0,92 % від зведеного бюджету), але таке збільшення незначне, і це не розв'яже низки проблем щодо технологічного відставання від країн ЄС та США. Тому необхідно стимулювати приватні інвестиції в інноваційні структури. [2, с. 155].

Таблиця 1

Видатки зведеного бюджету на фундаментальні дослідження та економічну діяльність

Нажаль, в інноваційній сфері протягом останніх років, відбувається уповільнення відтворення основних засобів, що є наслідком недосконалої державної амортизаційної політики [4, с.68]. Реалізація інноваційної моделі розвитку економіки зумовлює необхідність розв'язання проблем ресурсного забезпечення інноваційної діяльності. Насамперед, це стосується аналізу наявних і потенційних джерел та механізмів фінансування оновлення основних засобів інноваційних підприємств, головними з яких є амортизаційні кошти. Проте, незважаючи на внесення Верховною Радою наприкінці 2002 року змін до Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з якими норми амортизації збільшено у середньому в 1,5 разу, адекватного зростання амортизаційних фондів на підприємствах, що здійснюють інноваційну діяльність, не відбулося. Так, сума нарахованої амортизації у науково-технічній сфері зросла у 2004 році порівняно із 2003 роком на 11,2 %, а її фактична норма зменшилася з 2,28 % до 1,98 %, що не забезпечує навіть простого відтворення основного капіталу.

Таким чином, регулююча економічна і соціальна роль держави у сучасному суспільстві опосередковує функції державних органів щодо регулювання інновацій. До найважливіших з них належать:

Акумулювання коштів на наукові дослідження та інновації. Необхідна концентрація ресурсів може досягатися за рахунок як дії загальних механізмів перерозподілу через бюджет, так і формування спеціальних фондів. Ця функція може здійснюватися шляхом не тільки безпосереднього фінансування інноваційних процесів з державних коштів, але й сприяння акумулюванню ресурсів у приватних, акціонерних, змішаних, суспільних і спільних (міжнародних) структурах.

Координація інноваційної діяльності. Перед державою постає завдання визначити загальні стратегічні орієнтири інноваційних процесів. З метою їх досягнення держава сприяє кооперації та взаємодії різноманітних інститутів у здійсненні інновацій. Державні структури формують єдиний технологічний простір, який забезпечує сумісність нововведень. Крім того, актуальними завданнями є координація у часовому аспекті, а також пом'якшення циклічності інвестиційних та інноваційних процесів.

Стимулювання інновацій. Центральне місце тут займають заохочення конкуренції, різноманітні фінансові субсидії та пільги учасникам інноваційних процесів. Велике значення має часткове або повне державне страхування інноваційних ризиків. Держава здатна здійснювати "інноваційний тиск" на господарюючих суб'єктів запровадженням санкцій за випуск застарілої продукції або використання застарілих технологій.

Створення правової бази для інноваційних процесів. Важливим є не тільки формування необхідного законодавства, яке з'єднає його стабільність і своєчасне коригування відповідно до суспільних і технологічних змін, але й створення реально діючих механізмів, які забезпечать його дотримання. Особливе місце належить державному захисту прав авторів науково-технічної продукції та інноваторів, тобто охороні прав інтелектуальної та промислової власності.

Кадрове забезпечення інновацій. Зміст програм навчання у державних навчальних закладах повинен сприяти як розвиткові творчого потенціалу генераторів інновацій, так і сприйнятливості спеціалістів до нововведень. Необхідно прагнути досягнення збалансованості універсальних і спеціальних знань, а також уявлень про комерціалізацію інновацій. Важливо у кожного сформувати навички до постійної самоосвіти протягом усього активного життя.

Формування науково-інноваційної інфраструктури. Держава забезпечує створення відповідного законодавчого поля і формування інфраструктури ринку інновацій.

Інституціональне забезпечення інноваційних процесів. Тут, насамперед, виділяється створення державних організацій і підрозділів, які виконують НДДКР і здійснюють нововведення у галузях державного сектора економіки (таких, як оборона, охорона здоров'я, освіта та ін.). Держава також сприяє поширенню в економіці організаційних структур, найефективніших з точки зору продукування і впровадження інновацій (великих корпорацій, малого бізнесу тощо).

Регулювання соціальної та екологічної спрямованостей інновацій. З одного боку, держава покликана надавати особливу підтримку нововведенням, які забезпечують соціальну стабільність і підтримання екологічної рівноваги, а з іншого - тільки на державному рівні можливо запобігти негативним впливам, пов'язаним з НТП, і нейтралізувати їх наслідки.

Підвищення суспільного статусу інноваційної діяльності. Держава організовує пропаганду науково-технічних досягнень і нововведень, моральне заохочення інноваторів, а також забезпечує їх соціальний захист тощо.

10. Регіональне регулювання інноваційних процесів. Центральна та місцева влада сприяє найбільш повній реалізації інноваційних ресурсів регіонів, у тому числі шляхом різноманітних регіональних преференцій (наприклад, податкових пільг). Держава сприяє раціональному розміщенню науково-технічного та інноваційного потенціалів.

11. Регулювання міжнародних аспектів інноваційних процесів. Держава у рамках обраних загальноекономічної та інноваційної стратегій стимулює міжнародну науково-технічну та інноваційну кооперацію, а також регулює міжнародний трансфер нововведень.

Таким чином, вплив держави на інноваційні процеси та міжнародні інноваційні зв'язки має здійснюватись як на національному, так і на наднаціональному рівнях. Державні й міждержавні органи покликані вносити вагомий вклад у розробку та реалізацію рамкових програм співробітництва в галузі наукових досліджень і технологічного розвитку, а також великомасштабних цільових проектів, орієнтованих на зростання інноваційної активності приватного бізнесу.

Література

1. Законодавство України у сфері інноваційної діяльності. Збірник законодавчих актів. Станом на 1 березня 2005 р. К.: Парламентське видавництво, 2005. - 136 с.

2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. 2005 рік. К.: Держкомстат України, 2006. - 310 с.

3. Гаман Л.В. Державне управління інноваціями: Україна та зарубіжний досвід. Монографія. К.: „Вікторія”, 2004. - 312 с.

4. Зянько В.В. Інноваційне підприємництво в Україні: проблеми становлення і розвитку. Монографія. Вінниця: „УНІВЕРСУМ-Вінниця”, 2005. - 263 с.

5. П.Гайдуцький, Ю.Каракай, В.Грамотнєв, С.Суярко, В. Баліцька. Інвестиційний клімат в Україні. К.: „Нора-друк”, 2002. - 246 с.

6. Науково-технічний потенціал України: стан, проблеми, перспективи розвитку. К. 2000. - 50 с.

Размещено на Allbest.ru