Характеристика чинників розвитку сільських територій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРАКТЕРИСТИКА ЧИННИКІВ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ

Заремба В.М.

Національний університет водного господарства

та природокористування, м. Рівне

В статті розглянуто сутність поняття „розвиток сільської території”. Визначено критерії його оцінювання. Розглядається значення аграрного підприємництва в поліпшенні якості життя сільського населення. Акцентовано увагу на ролі інструменту ціноутворення в розвитку сільських територій.

In the article is considered the essence of „development of rural territory”. The criteria of his evaluation are definite. The value of agrarian enterprise in the improvement of quality of life of rural population is considered. Attention is accented on the role of instrument of pricing in development of rural territories.

Руйнація системи інститутів централізованого державного управління аграрним сектором економіки в ході його реформування призвела до транзиту функції регламентування розвитку сільських територій мікроекономічному рівню. Однак трансформація господарської системи функціонування аграрної економіки відбувалася на фоні поглиблення кризових явищ у сільськогосподарському виробництві. Тому питання розвитку сільських територій ставали другоплановими, оскільки необхідно було вирішити проблеми економічного виживання економіки сільськогосподарських підприємств. Питання пошуку шляхів стійкого та ефективного розвитку сільських територій є досить актуальними нині. Забезпечення стійкості розвитку сільських територій залежить від якості механізмів їх регулювання, які в першу чергу визначаються параметрами управління ресурсами сільських територій. Не в останню чергу це залежить від можливостей використання потенціалу господарюючих суб'єктів.

Значний вплив на розвиток сільських територій справляє різка зміна пріоритетів аграрної політики держави. Зокрема якщо на початку реформ йшлося про переваги спеціалізованого фермерського господарства, що базується на приватній власності на землю, то нині - про повернення до державної підтримки великих товаровиробників у сільському господарстві [1].

Окрім цього, на рівень розвитку сільських територій впливає незадовільний захист права приватної власності, стримування завершення земельної реформи, обмежене фінансування об'єктів соціальної інфраструктури, які раніше знаходилися на балансі сільськогосподарських підприємств, відсутність практичних заходів у сфері створення додаткових робочих місць та підвищення рівня доходів населення у сільській місцевості, наявність диспаритету цін, недостатній розвиток інфраструктури аграрного ринку.

Проблемні моменти розвитку сільських територій висвітлюються в працях П.Т. Саблука, О.М. Онищенка, В.В. Юрчишина, П.І. Гайдуцького, І.В. Прокопи та інших науковців. Основні акценти в працях по досліджуваній тематиці приділяються пошуку шляхів поліпшення розвитку соціальної інфраструктури сільських населених пунктів, визначення альтернативних джерел їх фінансування, ідентифікації напрямів державної політики в цій сфері, визначення її основних механізмів тощо.

На наш погляд позбавлені глибокої уваги дослідження питань взаємної ув'язки розвитку сільських територій із потенціалом сільськогосподарських підприємств, які власне і визначають їх соціально-економічне становище. Незважаючи на перспективність розвитку несільськогосподарських видів підприємницької діяльності, практика демонструє той факт, що основні надії розвитку сільських територій слід пов'язувати із сільськогосподарськими підприємствами.

Сучасний рівень спеціалізації сільськогосподарських підприємств склався під впливом природно-кліматичних та ринкових умов господарювання. Структура продукції сільгосппідприємств, окрім їх внутрішніх ресурсних можливостей, визначається також характером розвитку інфраструктури переробної сфери сільської території. Тому саме ці фактори в значній мірі впливають на рівень соціально-економічного розвитку території. Недостатньо високий рівень концентрації капіталу сільськогосподарських підприємств позначається на їх ролі та місці в процесах агропромислової та агрофінансової інтеграції. Тому єдино можливим напрямком розвитку виробничого підприємництва на селі й надалі залишається шлях інтенсифікації використання наявного природно-ресурсного потенціалу. При цьому слід відмовитися від пріоритетного раніше критерію успішності функціонування сільськогосподарського підприємства - збільшення виробництва продукції. Нині, на наш погляд, акценти повинні ставитися по-перше, на соціальній компоненті сільського розвитку - людині, тоді на природному середовищі, а вже в третіх - на виробництві. Така послідовність розгляду пріоритетів сільського розвитку має за мету створити умови для збалансованого розвитку сільських територій шляхом здійснення політики привабливості сільськогосподарського виробництва та комплексного розвитку сільської місцевості.

Рівень економічної ефективності функціонування сільськогосподарського підприємства залежить від його можливостей зберігати цілісність та відтворювати свої можливості за прогнозних коливань зовнішніх та внутрішніх умов господарювання. Власники підприємств та їх працівники, як жителі певної території, повинні бути найбільше зацікавленими в адекватній оцінці можливостей підприємства. Критерієм оцінки використання природно-ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства виступає норма прибутку, отриманого завдяки використанню наявних ресурсів.

В свою чергу оцінка рівня соціально-економічного розвитку сільських територій має репрезентувати інформацію про поточне її становище, шляхом розрахунку певних індикаторів. Економічним критерієм розвитку сільської території є здатність функціонуючих тут підприємницьких структур в умовах вільної конкуренції забезпечувати виробництво продукції згідно ринкового попиту. ЇЇ реалізація впливає на задоволення споживчих потреб населення сільської території, визначає рівень економічної вигоди господарюючих суб'єктів та рівень добробуту сільських жителів.

Ефективність АПК лише на третину зумовлюється вкладеннями в техніку та устаткування, тоді як інше забезпечується людським чинником [2]. Сільське населення є основним суб'єктом сільської території, оскільки воно реалізує свої інтереси та задовольняє потреби на визначеній території. Тому, на наш погляд, для оцінки рівня розвитку сільської території слід вибрати в якості основного критерію якість людського розвитку, яка є чи не найголовнішим результатом економічної політики сільського розвитку. Суть категорії зводиться до ступеня задоволення потреб людей у матеріальних та духовних благах.

Здатність забезпечити зростання якості життя сільського населення визначається тим, наскільки ефективно використовується природний капітал аграрного підприємства, його трудовий капітал та власне виробничі ресурси. Отже рівень економічного та соціального розвитку сільських територій залежить від якості та характеристик продукції, що виробляється сільськогосподарським підприємством та рівня економічної ефективності виробництва.

На думку деяких науковців рівень життя населення формується як результат соціально-економічної поведінки та взаємодії суспільних груп і прошарків. У процесі реалізації своїх інтересів вони отримують для особистого споживання різну кількість і якість елементів рівня життя [3].

Нинішній стан функціонування аграрного сектора економіки зумовив такі характеристики рівня життя сільського населення: низький рівень доходів; значна питома вага доходів від реалізації продукції, що вироблена в особистому підсобному господарстві; глибоке майнове розшарування сільських жителів у порівнянні з міськими; значне зниження рівня споживання матеріальних благ та відсутність повноцінного задоволення благ духовних [4].

Від себе слід додати наступні проблемні моменти функціонального стану сільських територій: значний відсоток безробіття на селі, яке позбавляє сільських жителів брати участь у формуванні бюджетів пенсійного та соціальних фондів і не гарантує їм належного соціального захисту; відсутність розвиненої збутової мережі для особистих підсобних господарств населення; виникнення проблеми в демографічній сфері, міграція сільських жителів працездатного віку до міст та закордон у пошуках роботи; відсутність належної підтримки розвитку малого і середнього підприємництва в сфері несільськогосподарського виробництва; безініціативний характер функціонування сільських громад та відсутність реальних важелів державного впливу на розвиток місцевих ініціатив; обмеженість доступу сільського населення до базових інститутів розвитку та зміцнення людського потенціалу: освіти, медичного обслуговування; функціонування значної кількості сільських територій в умовах обмеженого інформаційного простору.

Головним детермінантом рівня життя населення певної території є продуктивність, як основне джерело доходів населення. Ступінь продуктивності трудових ресурсів визначає рівень їх заробітної плати. Ціна людського капіталу на селі досить мізерна. Якщо в Німеччині вона становить 25 доларів США за годину, Франції - 16, Польщі - 1,6, то в Україні лише від 8 до 20 центів. Знецінення людського капіталу призвело до того, що номінальна та реальна заробітна плати не спроможні забезпечити нормальної життєдіяльності працівникам у сфері сільськогосподарського виробництва [5].

Вагому роль у підтримці рівня життя сільського населення відіграють особисті підсобні господарства. По деяким видам продукції вони забезпечують основне їх виробництво в країні. Частка господарств населення України у виробництві продукції рослинництва в 2006 р. у порівнянні з 2005 р. загалом майже не змінилася. Зокрема питома вага виробництва зернових культур зросла у розглядуваному періоді з 24 % до 25 %, цукрових буряків - зменшилася з 21 % у 2005 р. до 15 % в 2006 р., овочів - з 89 % до 88 %. Традиційно виробництво картоплі концентрується у господарствах населення. Частка її виробництва особистими господарствами населення становить 99 %. Виробництво основних видів продукції тваринництва особистими господарствами населення України дещо зменшило свою питому вагу у загальному обсязі виробництва. Зокрема зменшилася частка виробництва м'яса худоби та птиці з 64,8 % у 2005 р. до 59,1 % у 2006 р., яєць - з 50,5 % у 2005 р. до 46,4 % у 2006 р. Натомість питома вага виробництва молока, вовни у 2006 р. зросла проти рівня 2005 р. відповідно з 81,2 % до 81,5 % та з 78,3 % до 78,4 %.

Продуктивність власне капіталу визначає рівень його доходності, а щодо природного капіталу, то окрім доходу слід враховувати рівень збереженості довкілля.

Окрім того на рівень життя населення справляє вплив діяльність територіальних органів місцевого самоврядування, а також ряд інституціональних структур, характерних для ринкової економіки.

Тому, на наш погляд, розвиток сільської території - це такий стан її функціонування, за якого досягнення високого рівня життя населення можливе через реалізацію наявного економічного потенціалу (природно-сировинний, виробничий, трудовий, інноваційний, фінансовий) сільськогосподарських підприємств шляхом ефективної взаємодії формальних та неформальних інститутів суспільства.

На рівень життя населення сільських територій впливає ряд факторів: рівень соціальних виплат (залежить від соціальної політики державної влади), рівень доходів (на нього впливають ціни ринку товарів та послуг, заробітна плата, прибуток, рента). Визначальним серед числа перерахованих чинників є рівень доходів населення. Проте рівень життя населення пізнається через співставлення величини його доходів із цінами на товари та послуги. Не останню роль у величині та динаміці доходів сільського населення відіграють результати функціонування сільськогосподарських підприємств. Останні залежать від ціни факторів виробництва.

Враховуючи ці функціональні зв'язки доцільно розглянути сутність, функції, особливості механізму ціноутворення в системі забезпечення розвитку сільських територій.

Ціна є важливим економічним інструментом регулювання взаємовідносин як у державній політиці, так і здійсненні політики територіальних органів влади. Інститут ціноутворення пов'язаний із різними типами ринків. Його поточний стан, що відображається рівнем, динамікою та співвідношенням цін значно впливає на економічну діяльність сільськогосподарських підприємств. Ціни впливають на рівень доходів, надходження інвестицій до сфери сільськогосподарського виробництва, попит сільського населення.

Важливість цінового фактора не применшує, а навпаки, посилює значущість ціни як інструменту регулювання ефективності, аналізу, оцінки та прогнозу економічних та виробничих параметрів розвитку економіки суб'єктів господарювання. І це, як зазначає В.Г. Андрійчук, закономірно, оскільки ефективне функціонування економічної системи досягається за умови, коли економічні чинники, в тому числі й ціна, будуть регулюватися й адаптуватися до змін середовища в органічній єдності [6].

На значення та роль цінового чинника у підтримці розвитку сільських територій вказують дані статистичних досліджень. Середні ціни продажу аграрної продукції сільськогосподарськими підприємствами за всіма напрямами реалізації за 2006 р. порівняно з 2005 р. зросли на 2 %, у тому числі на продукцію рослинництва на 14 %, а на продукцію тваринництва - зменшилися на 11 %. Саме ці тенденції й вплинули на скорочення питомої ваги виробництва деяких видів продукції тваринництва особистими селянськими господарствами.

Підходи до оцінювання рівня розвитку сільських територій не в повній мірі враховують зростання впливу фактору ціноутворення. Вважаємо, що цей чинник необхідно аналізувати з точки зору співвідношення територіального попиту та пропозиції. Результатом такого аналізу є висновок про рівень людського життя, який вимірюється через попит населення сільських територій у певних благах та його задоволення. Рівновага попиту та пропозиції на певні блага сільських жителів можлива в умовах ефективного функціонування сільськогосподарських підприємств, що репрезентують певну територію та дієвої інституціональної політики держави.

Таким чином нині слід забезпечити розробку механізмів підтримки розвитку сільських населених пунктів за рахунок коштів підприємств та організацій, що функціонують в межах сільських територій; формувати сприятливі умови для розвитку приватної ініціативи у сільській місцевості, розвитку сфери послуг; забезпечити збут продукції селянських та фермерських господарств шляхом розвитку їх кооперування у збутовій сфері; забезпечити умови розвитку сільських громадських інститутів.

В цілому слід відмітити, що на територіях, де функціонуючі сільськогосподарські підприємства швидко адаптували структуру аграрної економіки до ринкових умов господарювання, а регіональні органи влади здійснюють активну підтримку сільськогосподарського виробництва через економічні інструменти, там рівень розвитку сільських територій досить стабільний.

Загальні підходи до проблеми взаємозв'язку ціноутворення та рівня розвитку сільських територій слід розглядати в контексті економічних відносин. Функціональна залежність розвитку сільських територій буде визначатися факторами існуючої територіальної системи ціноутворення, наявності та розподіленості факторів виробництва на певній території, характеристикою взаємодії існуючого інституціонального середовища. Така залежність є вихідною, базовою та може бути уточнена в подальших дослідженнях.

сільська територія аграрний підприємництво

Література

1. Лисецький А., Соломко М. Структурний розвиток сільського господарства України // Економіка України. - 2006. - № 12. - С. 54-61.

2. Саблук П.Т. Розвиток сільських територій в контексті забезпечення економічної стабільності держави // Економіка АПК. - 2005. - № 11. - С. 4-12.

3. Біттер О.А., Березівський П.С., Мельник В.С. Ефективність сільськогосподарського виробництва і рівень життя сільського населення. - Львів: ЛДАУ, 1997. - 188 с.

4. Махсма М.Б. Рівень життя сільського населення // Економіка АПК. - 2002. - № 3. - С. 112-117.

5. Микитенко І.А. Формування сукупних доходів і витрат у сільських домогосподарствах // Економіка АПК. - 2002. - № 6. - С. 107-111.

6. Андрійчук В.Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств: теорія, методика, аналіз: Монографія. - К.: КНЕУ, 2005. - 292 с.

Размещено на Allbest.ru