Економічні перетворення в економіці агропродовольчої сфери України, проведені з метою підвищення ефективності функціонування даного сектору, не призвели до очікуваних результатів. Більшість проблем функціонування господарського механізму визначені такими явищами, як невідповідність економічних інтересів партнерів, нееквівалентний обмін продуктами й послугами, різночитання прав і обов'язків та ін. Дані невідповідності викликають труднощі, з якими зіштовхуються організації агропродовольчої сфери при реалізації продукції, користуванні виробничими послугами, у взаєминах з органами управління й державної влади. Саме ці проблеми й протиріччя ведуть до виникнення й росту трансакційних витрат. За існуючими оцінками, трансакційний сектор займає значне (близько 30 %) місце в національній економіці, що змушує економістів займатися розробкою методів і шляхів зниження трансакційних витрат.

Постановка проблеми. У теперішній час теорія трансакційних витрат активно досліджується вітчизняними й закордонними вченими в пошуках відповіді на самі проблемні питання: як знизити трансакційні витрати і як ними управляти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Трансакційні витрати були досліджені в роботах таких закордонних економістів, як А. Алчіан, Й. Барцель, Д. Бромлей, Г. Демсец, Дж. Коммонс й ін. Серед вітчизняних економістів варто виділити праці таких авторів, як С.І. Архієрєєв, К.В. Безверхий, О.В. Борович, І.П. Булев, Т.А. Бурова, О.П. Власенко, Т.В. Вовк, Н.В. Гордополова, М.С. Данько, В.В. Зіновчук, та ін.

Постановка завдання. Завдання управління трансакційними витратами в агропродовольчій сфері виникає у зв'язку з функціонуванням організацій в умовах ринку і необхідності самостійно визначати контрагентів. На частку трансакційних витрат у агропродовольчій сфері припадає біля чверті загальних витрат. Тому скорочення, оптимізація й управління ними представляє актуальний й досить істотний напрямок у зниженні собівартості продукції, підвищенні рентабельності й прибутку.

Виклад основного матеріалу дослідження. В умовах ринкової економіки ініціатива прийняття найважливіших економічних рішень переходить до підприємця, що діє, виходячи із власних інтересів і можливостей. Те, що трансакційні витрати ускладнюють процес прийняття рішень очевидно, однак від того, наскільки повно враховується цей вплив, залежить напрямок усього економічного аналізу. Процес вироблення рішення й здійснення вибору виявляється наріжним каменем у концепціях різних економічних теорій. Інтелектуальну діяльність економічного суб'єкта можна розділити на дві стадії: стадію збору й обробки інформації й стадію вибору конкретного варіанта. Неокласична теорія ігнорує першу стадію та оптимізує другу. Теорія пошуку має на увазі оптимізацію як першого, так і другого процесів. Поведінкова теорія взагалі не має на увазі оптимізації, а виходить із того, що обидві стадії здійснюються раціонально, а ступінь раціональності залежить від ряду факторів, зокрема, інформованості. Концепція змінної раціональності виходить не з фіксованої раціональності (повної або обмеженої), а приймає неї як величина змінної. Альтернативні моделі відходять від подання про повну раціональність поводження економічних агентів і прагнуть максимально враховувати фактор невизначеності, а також фактори психологічного порядку [2, с.248].

Для аналізу цієї проблеми доцільно скористатися підходом до розподілу рішень, прийнятих у фірмах, на програмувальні й не програмувальні рішення. До програмувальних рішень відносяться прості рішення, які покликані вирішувати добре відомі, часто повторювані проблеми. У результаті можлива побудова строгого алгоритму дій, а виходить, і створення комп'ютерних програм. До таких рішень можна віднести визначення якості продукції за заданими показниками, установлення обсягу випуску залежно від наявності комплектуючого й конкретного обсягу замовлень, управління чисельністю персоналу, асортиментами продукції й т.д. Не програмувальні економічні рішення являють собою рішення нестандартних, складних, нових, оригінальних завдань. Наявність трансакційних витрат приводить до того, що людина виявляється не в змозі вирішити нове завдання точно й правильно, тобто, дотримуючись принципу повної раціональності. Замість цього рішення приймаються на основі неповного, обмеженого набору фактів, з обліком далеко не всіх важливих обставин. Саме таке поводження позначається як модель обмеженої раціональності. На рівні фірм це виражається в тім, що відбувається обмеження ідеальних, недосяжних цілей більше здійсненними, тобто на зміну принципу максимізації прибутку висувається принцип підтримки задовільного рівня. Використання даної моделі є відповіддю на нестандартні проблеми. Принцип обмеженої раціональності є основою не програмувальних рішень. Процес ухвалення рішення повинен містити в собі не тільки облік існуючих трансакційних витрат, але й відстеження їхніх змін [5, с.136].

Одним з найважливіших розділів теорії трансакційних витрат є теорія агентських відносин. Агентські відносини виникають, коли якийсь довіритель делегує деякі права якомусь агентові, що зобов'язаний відповідно до формального або неформального контракту представляти інтереси довірителя в обмін на винагороду того або іншого роду. Прикладами агентських відносин можуть бути відносини землевласників й орендарів, робітників і керівників, виборців і депутатів, адвокатів й їхніх клієнтів, керівників міністерств і директорів заводів (у плановій системі). Це ж стосується й найманих менеджерів, чиї відносини із власниками є предметом особливого дослідження. Найбільше детально взаємини між власниками підприємств і менеджерами, менеджерами й працівниками розглядаються в рамках агентської моделі фірми. Відповідно до цієї концепції власники, що не працюють на підприємстві як керівників, звичайно не мають доступу до внутрішньої оперативної інформації, який розташовує менеджер, що щодня перебуває в центрі подій. Витрати, пов'язані із придбанням цієї інформації, можуть виявитися вище доходів, які вдасться одержати в результаті такої перевірки. Це ж відноситься й до оцінки інтенсивності праці менеджера й спробам встановити чіткий зв'язок між витратами зусиль менеджера й ефективністю роботи фірми [1, с.60].

У рамках контрактного підходу невдачі, що були, першого років реформ можна пояснити неврегульованістю агентських відносин. Український уряд не вирішив проблеми створення умов, що гарантують довгострокові правові відносини із приводу власності, а лише тимчасово забезпечило суб'єктів соціально-економічних відносин короткостроковим доходом. Оскільки в економіці, що трансформується, інституціональна матриця є продукт свідомої, цілеспрямованої діяльності активної частини трудового населення, утворення соціального прошарку інтелектуального власника повинне було обумовити економічний ефект раціонального використання виключних прав власності. Саме тому в умовах української економічної системи факторами, що визначають можливість досягнення якісно нового економічного росту, є соціальні відносини, що динамічно розвиваються, із приводу власності. Особлива увага, як представляється, повинне бути при цьому приділено ретельному проробленню перед контрактних і після контрактних процедур, що включають у себе як забезпечення мотивації, так і необхідного контролю.

Трансакційний підхід до дослідження економічної організації в сільському господарстві передбачає розгляд еволюції економічних організацій, обумовленою економією трансакційних витрат. У зв'язку із цим основними принципами аналізу стають наступні правила:

ті типи економічної організації, з якими сполучені низькі витрати, мають тенденцію витісняти типи організації, обтяжені високими витратами;

коли типи організації, обтяжені високими витратами, виявляються стійкими в часі, притім що, реорганізація могла б привести до росту корисної віддачі, варто шукати сховані переваги такої організації в самих несподіваних місцях;

якщо пошук прихованих переваг або контрактних обмежень не дав результатів, то варто шукати політичні обмеження, що перешкоджають реорганізації системи прав власності;

головною причиною того, що члени співтовариства не можуть прийти до єдиної думки із приводу нових правил, при яких загальний обсяг виробництва б зріс, служать високі трансакційні витрати колективної дії [6, с.56].

Застосовуючи цей підхід до аналізу українського сільського господарства, можна зробити висновок, що проблема, традиційно розглянута з позицій відносин власності, має набагато більше складну природу.

Одним з найважливіших напрямків сучасних організаційних змін є утворення різних асоціативних структур на базі вертикальної й горизонтальної інтеграції, диверсифікованості виробництва й економічної діяльності. Представляється, що ці форми створення асоціативних структур є найважливішим механізмом, що дозволяє істотно знижувати трансакційні витрати. Головними причинами, по яких фірми воліють інтегрувати в собі операції самостійних спеціалізованих фірм, а не здобувати в них результати виконання цих операцій є:

прагнення забезпечити надійне надходження матеріалів і послуг, що служать для фірми ресурсами, що дозволить зменшувати ймовірність втрат через зриви в поставках;

прагнення виграти в конкурентній боротьбі шляхом установлення контролю над обмеженими, "критичними" ресурсами;

бажання поліпшити систему інформаційних комунікацій для зниження витрат або підвищення якості вироблюваної продукції;

пошук форм легкого пристосування до нових технологій [3, с.624].

Таким чином, роз'єднання існуючих колективних господарств суперечило б всім цим важливим у сучасні умови цілям. Ускладнилася б взаємодія між підрозділами, сповільнилося б інформаційне забезпечення безлічі учасників, утруднилося б впровадження нових дорогих технологій, а головне збільшилася б кількість додаткових трансакцій й, відповідно, розмір трансакційних витрат. У результаті, незважаючи на високі трансакційні витрати й загальну неефективність, система колективного господарювання в старих формах мала й продовжує зберігати привабливі риси для селянства [4, с.288].

Аналізуючи проблеми сільського господарства, слід зазначити, що за довгі роки сільськогосподарське виробництво втратило привабливість і намітилася явна тенденція перетікання кваліфікованої, перспективної робочої сили в місто. У цьому зв'язку виникає важливий соціально-психологічний фактор, що ускладнює повернення в село або закріплення в ній трудових ресурсів, які можуть знайти застосування в міській економіці. Оскільки відсутній розвитий ринок трудових ресурсів, час і матеріальні витрати на пошук інформації про фахівців, переговори з ними, створення спеціальних контрактів і систем контролю за виконанням цих контрактів являють собою значні трансакційні витрати, які нерідко стають непереборними. В умовах більших відстаней в України трансакційні витрати, пов'язані з аграрним бізнесом, зростають багаторазово. Таким чином, необхідно підкреслити, що навіть в умовах ідеальних правових систем, налагодженої інфраструктури й інших сприятливих факторів, ринкові реформи в сільському господарстві в України зштовхнуться із проблемами психологічного, демографічного, географічного, культурно-ціннісного характеру. Тим часом один лише захід щодо введення вільної торгівлі землею навряд чи зможе сама по собі зняти всі проблеми аграрного бізнесу й вивести його на якісно новий рівень. Для цього необхідний цілий комплекс погоджених дій, насамперед, з боку держави, що повинне забезпечити правову безпеку фермерства, розвити до необхідного рівня загальнонаціональну інфраструктурну систему, а також уміло використати кредитні, митні, податкову й тарифну політики [1, с.74].

Під соціально-економічним інститутом варто розуміти суб'єкти господарювання, зв'язку, відносини й норми соціально-економічного життя, які мають сталий характер і зберігаються тривалий період часу (як правило, кілька десятиліть). Інституціональний аспект дозволяє розглядати національну економіку і її компоненти в їхній цілісності із системних позицій.

В умовах нових недостатньо організованих ринків. Нами зроблений висновок, що в умовах перехідної економіки навички й теоретичні пізнання підприємців виявляються набагато меншими, чим в умовах стабільно діючої капіталістичної системи, тому розміри, створюваних фірм, їхня ієрархічна складність, багато профільність, регіональна розгалуженість й інші характеристики будуть обмежуватися можливостями людського капіталу. У результаті, хоча в умовах перехідної економіки ринкові трансакції мають досить високі витрати, альтернативний механізм організації операцій через структуру фірм також має численні обмеження. У зв'язку із цим чітко спостерігається балансування в питанні використання цінового й внутрішнього механізму розподілу ресурсів.

Таким чином, реальні розміри фірми визначаються співвідношенням витрат на організацію справ усередині фірми й витрат на використання механізму цін. Чим вище витрати на організацію, тим складніше буде діяти фірмі й контракти будуть носити більше короткий, нестійкий характер. І, навпаки, чим вище витрати на використання механізму цін, тим активніше будуть створюватися інститути типу фірми, тобто відбудеться зрушення до довгострокових ринкових контрактів [7, с. 193].

трансакційна витрата агропродовольча сфера

Висновки